Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея

📖Книга также доступна на русском

←

→

Бесіда 43

«Тоді дехто з книжників і фарисеїв сказали: Учителю! хотілося б побачити нам від Тебе знамення. Але Він сказав їм у відповідь: рід лукавий і перелюбний шукає знамення; і знамення не дасться Йому, крім знамення Іони пророка» (Мф. 12:38-39).

Зміст:
Пояснення 12:38-45. Для чого фарисеї просили знамення. – Знаменням сили Христової слугують лиха, що спіткали іудеїв. – Дійсність смерті Христової. – Справедливість покарань, яких зазнали іудеї після смерті Христа. – Той, хто звільнився від лиха, але не став розсудливішим, піддається тяжчому покаранню. – Сильні страждання не полегшуються видом страждань інших. – Користь нагадування про геєну. – Вмовляння до виправлення життя. Умови суспільного і сімейного життя не є перешкодою для чесноти.

Чи може бути що-небудь, – не кажу, нечестивіше, а божевільніше за це? Після стількох знамень, фарисеї кажуть так, ніби жодного з них не бувало: “хотілося б нам бачити від Тебе знамення”! Для чого ж так вони говорять? Для того щоб знову вловити Іісуса. Оскільки Він уже багато разів словами Своїми загороджував їм уста і приборкував безсоромний їхній язик, то ось вони знову звертаються до справ. Дивуючись цьому, євангеліст знову повторює слово – “тоді”. “Тоді деякі з книжників і фарисеїв сказали: Учителю, хотілося б нам бачити від Тебе знамення”. Тоді: коли ж це? Коли слід було б схилити голову, коли належало сповнитися здивуванням, коли не залишалося нічого більшого, як здивуватися і поступитися. А вони і тоді не відстають від свого лукавства. І дивись, як слова їхні сповнені пестощів і облуди. Вони сподівалися цим заманити Його у свої тенета. Тільки що перед тим вони зневажали Його, а тепер лестять; тільки що називали Його біснуватим, а тепер величають Учителем, – але і те, і інше кажуть зі злим наміром, хоча слова їхні зовсім не схожі одні з іншими. Ось чому і Спаситель викриває їх тепер вельми суворо. Коли вони грубо пропонували Йому питання і паплюжили Його, Він відповідав їм лагідно; а коли стали лестити Йому, Він звертається до них з усією суворістю і промовляє проти них слова ганьби, показуючи тим самим, що Він вищий за ту й іншу пристрасть і що, як тоді вони не могли розгнівати Його, так і тепер своїми лестощами не можуть пом’якшити Його. Після цього вникни у властивість Його ганьблення: у ньому ти побачиш не лайку, а виявлення злонрав’я фарисеїв. Що говорить Він? “Рід лукавий і перелюбний шукає знамення”. Сенс цих слів такий: чому дивуватися, що ви так чините зі Мною, Якого досі ще не знаєте, коли ви так само точно чинили і з Отцем Моїм, Якого могутність бачили з стількох досвідів? Скільки разів ви залишали Його і відбігали до демонів, привертаючи до себе цих злих друзів, у чому багаторазово докоряв вам і пророк Єзекіїль! Спаситель, кажучи це, давав зрозуміти, що Він одностайний з Отцем, і що вони діють так само, як і колись; а водночас виявляв сокровенні їхні думки і викривав їх, що вони лицемірно і як вороги просять від Нього знамення.

Він тому й називає їх “родом лукавим”, що вони завжди були невдячні до своїх благодійників і, приймаючи благодіяння, робилися ще гіршими, – що служить ознакою крайньої злостивості. А “перелюбним родом” назвав Він їх, вказуючи і на їхнє колишнє, і на теперішнє невір’я, і в цьому запропонував нове підтвердження того, що Він дорівнює Отцеві, – оскільки саме і невір’я в Нього робить людину перелюбником. Потім, докоривши їм, що каже далі? “І знамення не дасться йому, окрім знамення Іони пророка”. Тут уже починає Він слово про Своє воскресіння і на підтвердження його, вказує на пророцтво. Що ж, скажеш ти, хіба не дано фарисеям іншого знамення? Не дано, коли вони того просили. Спаситель знав їхнє засліплення, і тому творив чудеса не для їхнього переконання, а для того, щоб інших людей виправити. Можна і в цьому сенсі розуміти ці слова; або можна бачити в них той сенс, що фарисеї не отримають уже знамення, подібного до згаданого. Знамення дано було їм, коли саме у власному покаранні вони пізнали силу Господа. Отже, тут Він вказує прикровенно на цю майбутню кару, і, погрожуючи їм, наче так каже: Я зробив вам тисячу благодіянь, але жодне з них не привернуло вас до Мене, і ви не захотіли вшанувати з пошаною Моє могущество. Отже, ви дізнаєтеся Мою силу зі справ противних, коли побачите ваше місто розореним дощенту, коли побачите зруйнованими стіни і храм оберненим на руїни, коли позбудетеся колишньої свободи і цивільного устрою, і знову будете поневірятися всюди, як утікачі й безхатченки. Все це здійснилося після хресних страждань. Так ось що буде послано вам замість великих знамень! І справді, чи не найбільше це знамення, що лиха, яких зазнають іудеї, досі однакові й незмінні, і за всіх спроб ніхто не міг полегшити покарання, одного разу на них накладеного? Втім, тут не говорить ще Спаситель про це прямо, надаючи найяскравіше розкриття наступному часу. А тепер відкриває слово про Своє воскресіння, в істині якого вони засвідчаться тими самими лихами, які згодом часу муситимуть зазнавати. “Бо як, – каже, – Іона був у череві кита три дні й три ночі, так і Син Людський буде в серці землі три дні й три ночі” (Мф. 12:40). Не сказав ясно, що Він воскресне, бо вони стали б сміятися з того; а провістив це прикрито, втім, так, щоб вони могли повірити, що він знав це ще раніше. І вони точно зрозуміли сенс Його пророцтва, як це видно з їхніх слів до Пілата: “шахрай той, ще будучи в живих, сказав: після трьох днів воскресну” ( Мф. 27:63): а от учні Христові, будучи менш обізнаними за них, не зрозуміли цього; тому фарисеї самі на себе й накликали на себе осуд.

2.Зауваж, з якою точністю висловлює Спаситель навіть і прикровенне Своє пророцтво. Не каже Він: у землі, але: “у серці землі”, щоб ясно означити Своє перебування у гробі, і щоб ніхто не подумав, ніби смерть Його була тільки одне примарне явище. Для того ж призначає Він і три дні, щоб ніхто не сумнівався щодо Його смерті, тож не тільки хрест і очевидність для всіх, а й сама кількість днів має слугувати доказом її. Про воскресіння повинен був свідчити весь наступний час; тим часом хресту багато хто не став би і вірити, якби не було тоді багатьох знамень, що свідчили про Нього; а якби не повірили хресту, не повірили б і воскресінню. Тому-то і називає Спаситель хресну смерть знаменням. Якби Він не був розп’ятий на хресті, не було б дано і знамення. Ось чому представляє Він і прообраз, для більшого засвідчення в істині. Скажи мені, справді, хіба перебування Йони в утробі кита було одна мрія? Ні, ти не можеш цього сказати. А, отже, і перебування Христа в серці землі не могло бути мрією. Не може бути, щоб проутворення відбулося істинно, а сама істина залишилася мрією. Тому ми в усьому і сповіщаємо смерть Христову: і в святих таємницях, і в хрещенні, і в усіх інших священних діях. Тому й апостол Павло голосно волає: “я не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Іісуса Христа” (Гал. 6:14). Звідси видно, що заражені лжевченням Маркіоновим є чадами диявола, тому що вони викреслюють ту істину, для утвердження якої все зробив Христос і для знищення якої всі зусилля вживав диявол, – я маю на увазі хрест і страждання. Для того і в іншому місці провіщав Господь: “Зруйнуйте храм цей, і Я за три дні збудую його” ( Ін. 2:19), і ще: “настануть дні, коли відніметься в них наречений” (Лк. 5:35); а тут сказав: “знамення не дасться йому, окрім знамення Іони пророка”, показуючи цим, що Він постраждає і за них, але вони не здобудуть від того жодної користі, що Він і виразив виразно в наступних словах. І, незважаючи на те, що Він знав про це, Він все ж таки благоволив померти за них. Настільки велика була Його любов! А щоб хтось не подумав, що і з іудеями станеться те саме, що і з ніневітянами, і що, подібно до цих корінних народів, яких навернув Господь, уявивши перед їхніми очима близьку руйнацію їхнього міста, і вони після Христового воскресіння покаються й навернуться, – послухаємо, що далі говорить Спаситель. Він сповіщає абсолютно протилежне: що іудеї не тільки не отримають жодних доброчинних плодів від Його воскресіння, а й будуть терпіти невиліковні лиха. Це дає Він зрозуміти, представляючи приклад одержимого духом нечистим. Але перш за те Він виправдовує самого Себе, доводячи, що не Він винен у тих нещастях, на які вони наражатимуться, і що вони терпітимуть справедливе покарання. У прикладі біснуватого Він накреслює нещастя і запустіння, які мають спіткати їх. А тепер показує, що всі ці поневіряння вони понесуть справедливо. Так робив Він і в Старому Завіті. Так, намірившись винищити Содом, наперед виправдав Себе в бесіді з Авраамом, показавши йому цілковите запустіння й зубожіння доброчесності в тих містах, якщо вже там не знайшлося й десяти мужів, що живуть цнотливо (Бут. 18:32). Подібним чином і Лоту дав бачити злість проти мандрівників і шалену похіть содомлян, і потім уже звів вогонь на їхнє місто (Бут. 19:24). Так вчинив Він і під час потопу, виправдавши Себе самими справами перед Ноєм. Так показав Він Свою правду і Єзекіїлю, коли представив перед очима його у Вавилоні все зло, яке відбувалося в Єрусалимі (Єз. 5). Так благоволив виправдати Себе і перед Єремією, коли, сказавши йому: “не молися”, додав: “чи не бачиш, що вони роблять” (Єр. 7:16-17)? Те ж саме робить Він і в усіх подібних випадках. Так робить і тут. Що ж саме говорить Він? ” Ніневитяни повстануть на суд із цим родом, і засудять його, бо вони покаявся від проповіді Іони, і ось, тут більше Іони” ( Мф. 12:41)! Іона – раб, а Я – Владика; він вийшов з утроби кита, а Я воскрес від смерті; Він проповідував руйнування, а Я прийшов благовістити царство. І жителі Ніневії повірили йому без жодного знамення, а Я явив багато знамень; вони не чули нічого, окрім грізних слів пророка, а Я показав вам усі скарби вищої любомудрості. Іона з’явився в Ніневії, як служитель Божий; а Я – сам Владика і Господь усіляких, і прийшов не з погрозами, не з вимогою звіту, але з прощенням. Жителі Ніневії були язичники, а з вами зверталося так багато пророків. Про Іону ніхто не пророкував, а про Мене – всі, і діла Мої цілком згідні з пророцтвами. Він утік від лиця Господнього, думав усунутися від висміювання; а Я, наперед знаючи, що буду розіп’ятий і зганьблений, прийшов у світ. Він не хотів перенести й приниження, щоб бачити врятованими ніневитян; а Я перетерпів смерть, і смерть найганебнішу, і після цього ще посилаю інших проповідувати. Він був серед ніневитян прибулець і чужоземець, нікому незнайомий; а Я ваш родич по плоті, що походить від тих самих прабатьків, від яких походите і ви. Але крім цих незаперечних переваг, ще багато й інших відкриє кожен, хто роздумає про це старанніше.

3 Не обмежуючись вказівкою на ніневітян, Спаситель подає й інший приклад, кажучи: і “південна цариця повстане на суд із родом цим, і засудить його, бо вона приходила з країв землі, щоб послухати Соломонову мудрість, а тут більше, ніж Соломон” (Мф. 12:42)! Цей приклад ще переконливіший за попередній. Іона відійшов до ніневітян; а південна цариця не хотіла чекати того, щоб Соломон відвідав її, але сама прийшла до нього, і наважилася на це, не стримуючись ні тим, що вона була жінкою, ні тим, що походила з іншого племені, ні далекістю відстані; наважилася, не примушуючись ні погрозами, ні страхом смерті, а лише з любові до мудрих повчань. “І ось, тут більше Соломона”! Соломон, не виходячи з палаців, прийняв дружину, що прийшла до нього; а Я сам прийшов до тих, хто не має Мене. Соломон прийняв царицю, що прийшла від кінців землі; а Я сам проходжу міста і села. Соломон розмовляв з нею про дерева і рослини, і від цих бесід не могла вона отримати великої користі; а Я пропоную бесіди про невимовні речі, про найстрашніші таїнства. Отже, засудивши фарисеїв і беззаперечно довівши, що вони грішать непробачно, що їхня непокора походить не від слабкості Вчителя, а від власної їхньої злостивості, довівши це і прикладом ніневітян, і південної цариці, й іншими різноманітними доводами, – Спаситель каже нарешті і про кару, яка їх чекає, і говорить відверто, утім, так, що притча Його мала б збудити в них великий страх. “Коли, – каже, – нечистий дух вийде з людини, то ходить безводними місцями, шукаючи спокою, і не знаходить, і тоді каже: “Повернуся до дому мого, звідки я вийшов”. І, прийшовши, знаходить його незайнятим, виметеним і прибраним; тоді йде й бере із собою сім інших духів, найлютіших за себе, і, ввійшовши, живуть там; і буває для людини тієї останнє гірше за перше. Так буде і з цим злим родом” (Мф. 12:43-45). Цими словами Христос показує, що не тільки в майбутньому віці, але ще й тут фарисеї зазнають найтяжчих покарань. Перед тим Він говорив: “Ниневитяни повстануть на суд із родом цим”. Фарисеї, чуючи це, могли подумати, що ще не скоро настане час суду, і через це могли стати ще безтурботнішими. А тому, щоб припинити їм усякий привід до недбальства, Спаситель представляє їм тепер страшні лиха, які чекають на них ще в цьому житті. Подібними лихами погрожував їм і пророк Осія, кажучи: “Будуть, як пророк божевільний, людина, що духом носиться “15 (Ос. 9:7), тобто: вони будуть, як псевдопророки, яких приводять до несамовитості й сказу злі духи. Під ім’ям пророка здивованого тут мається на увазі псевдопророк, якими були ворожки. На цей жахливий стан вказує і Спаситель, і тому каже, що вони зазнають найбільших покарань. Бачиш, як Він усіма способами спонукає їх до уважного слухання слів Його, представляючи перед очима їхніми і теперішнє, і прийдешнє, і почесні приклади ніневітян і цариці, і страшні приклади погибелі тирян і содомлян? Так чинили і пророки, коли наводили як приклад синів Ріхавових, або наречену, що не забуває про свою прикрасу і пояс, або коли говорили, що віл знає свого господаря, і віслюк ясла. Так само і Спаситель, показавши через порівняння з іншими всю тяжкість злорадства фарисеїв, нарешті, говорить тут і про їхнє покарання.Що ж означають слова Його? Якщо біснуваті, каже Він, позбудуться своєї недуги й потім не дбатимуть про себе, то цим вони привертають на себе привидів, які ще лютіші за попередні: у такому ж стані перебуваєте й ви. І раніше ви одержимі були бісом, коли поклонялися ідолам, коли заколювали ваших синів на жертву демонам і тим показували в собі сильне скаженіння; але, не дивлячись на це, Я все не полишав вас: Я виганяв з вас того біса через пророків, а потім прийшов і сам, бажаючи ще більше вас очистити. Якщо ж після всього цього ви не хочете дослухатися до Мене, якщо ви наважилися ще на більше лиходійство (бо зарізати самого Господа – значно більший і найтяжчий злочин, аніж вбивати пророків), то й зазнаєте за це незрівнянно більше, аніж батьки ваші, що потерпали у Вавилоні, у Єгипті, за часів Антіоха I. І справді, лиха, що спіткали іудеїв при Веспасіані й Титі, були незрівнянно жахливішими за колишні. Тому й сказав Господь: “тоді буде велике горе, якого не було від початку світу донині, і не буде” (Мф. 24:21). Але не тільки це одне відкривається з прикладу біснуватого, а ще й те, що вони зовсім будуть далекі від усякої чесноти і ще більш схильні до дії демонів, ніж раніше. Тоді, хоча вони й грішили, але ще були серед них і праведники, ще притаманний був Промисел Божий і благодать Святого Духа, що дбала, виправляла їх і здійснювала все, що їй притаманне; а тепер вони геть втратять опіку Божу, тож і крайнє зубожіння чеснот, і надзвичайне посилення лиха, і неприборкане володарювання демонів над ними будуть їхньою долею. Ви самі знаєте, як і в наш час, коли шаленів Юліан, що перевершив своїм нечестям усіх нечестивців, іудеї зблизилися з греками, і як ревно переймали всі їхні звичаї. Тепер вони поводяться, мабуть, дещо поміркованіше й тихіше, але це тільки через те, що бояться царів: якби не було цього страху, то пустилися б у більші шаленства, ніж колись, бо в інших злих справах вони далеко перевершують своїх предків, із великою ревнощами займаються чаклунством і магією, і не знають міри в задоволенні бажання. А в житті суспільному, незважаючи на те, що вони стягнуті міцним вуздечкою, скільки разів вони бунтували і повставали проти царів! Цим і накликали на себе тяжкі лиха.

4.Де тепер ті, хто шукає знамень? Нехай почують вони, що найбільше потрібне серце, чутливе до добра. А якщо його не буде, то від знамень немає ніякої користі. Ось ніневітяни увірували і без знамень; а іудеї, які бачили стільки чудес, стали тільки гіршими, перетворили себе на житло незліченної безлічі бісів і накликали на себе тисячі бід. Так і має бути за судом правди. Хто, одного разу звільнившись від зла, не стане розсудливішим, той зазнає покарань, які набагато тяжчі за попередні. Спаситель для того й сказав: не знаходить спокою, – щоб показати, що наклепи бісівські неодмінно й обов’язково впадуть на тих, хто не скористався своїм визволенням. Справді, належало б таким людям стати розсудливішими з двох причин: перша з них – думка про тяжкість колишнього страждання; друга – відчуття дорогоцінності порятунку. До цих причин можна додати і третю – погрози, що змушують побоюватися, щоб не сталося чогось гіршого. Але іудеї жодним із цих спонукань не зворушилися, і не стали кращими. Утім, сказане тепер про іудеїв стосується не до них одних, а й до нас, якщо ми, просвітившись і позбувшись попереднього зла, знову приліплюємося до колишніх пороків. За гріхи, скоєні нами після просвіти, ми понесемо більш тяжке покарання. Тому-то Христос і розслабленому сказав: “ось, ти одужав; не гріши більше, щоб не сталося з тобою чогось гіршого” (Ін. 5:14). І це сказано людині, яка тридцять вісім років лежала в хворобі. Ти запитаєш: що ж ще гірше за це могло з ним трапитися? Могло спіткати його покарання, набагато жорстокіше і нестерпніше. Не дай Бог нам насправді випробувати всі ті страждання, яких ми можемо зазнати! У Бога покарань багато: “Як велика милість Його, так велике і викриття Його” (Ііс. Сир. 16:13). Тому-то особливо і звинувачує Він помилуваний ним Єрусалим, кажучи через пророка Єзекіїля: “Побачив тебе в кров’ю твоєю”, “Омив Я тебе, і помазав єлеєм”, “І пронеслася народами слава твоя заради краси твоєї”, “Блудила з сусідами твоїми” (Єз. 16:6,9,14,26). А тому й погрожує місту, що згрішило, найтяжчими покараннями. Ми ж, прислухаючись до цього, подумаємо не тільки про покарання, а й про безмежне довготерпіння Боже. Справді, скільки разів ми впадали в ті самі гріхи, а Він усе ще терпить нас! Але не будемо безтурботні, а навпаки сповнимося страхом. Якби і фараон напоумився першою стратою, то не зазнав би наступних і не потонув би разом з усім своїм військом у морській безодні. Я згадую про це тому, що знаю багатьох людей, які й нині, подібно до фараона, кажуть: не знаю Бога, – і не дають підвладним своїм відійти від глини й цегли. Бог велить пом’якшити навіть погрози; а між нами скільки є таких, що не хочуть навіть полегшити й важких робіт! Але за те їм уже не через Чорне море призначено переходити. Їм уготовано море вогняне, з яким Чорне ні за величиною, ні за якістю зрівнятися не може, – море незрівнянно ширше і лютіше, якого хвилі всі з вогню, і вогню незвичайного і жахливого. Там зяє велика прірва, що пашить найлютішим полум’ям. Там всюди побачиш вогонь, що пробігає, подібний до якогось лютого звіра. Якщо ж і тутешній чуттєвий, речовинний вогонь, вискочивши, як звір, з печі халдейської, напав на тих, що сиділи поза нею, то чого не зробить пекельний вогонь із тими, котрі потраплять у нього? Послухай, що говорять про день суду пророки: “день Господній лютий, з гнівом і палаючою люттю” (Іс. 13:9). Не знайдеш тоді ні заступника, ні рятівника; не побачиш тоді лагідного і тихого обличчя Христового. Але як заслані в копальні віддаються під владу людей немилостивих, і не можуть бачити нікого зі своїх домашніх і друзів, а тільки бачать своїх наглядачів, – так буде і тоді, і ще не так, а незрівнянно гірше. Тут ще можна вдатися до царя і благати його, і таким чином зняти із засудженого кайдани; а там це вже неможливо. З пекла нікого не випускають, і ув’язнені там вічно горять у вогні та зазнають таких мук, яких і описати неможливо. Якщо жодне слово не може висловити і тих лютих страждань, яких зазнають люди, яких спалюють тут, то тим більше неймовірними є страждання тих, кого мучать там. Тут, принаймні, все страждання закінчується за кілька хвилин, а там палений грішник вічно горить, але не згорає.

Що ж нам робити, якщо потрапимо туди? Я це говорю до самого себе. Але якщо ти, вчителю, – скаже мені хто-небудь, – так говориш про себе; то мені вже нема чого й турбуватися. Чому дивуватися, що мене каратимуть? Ах, ні! Молю вас, нехай ніхто не думає шукати подібної розради. У цьому немає ані найменшої втіхи. Скажи мені: чи не безтілесною силою був диявол? Чи не кращим за людей був він? І, однак, він упав. Що ж, хіба може хто-небудь почерпнути для себе розраду в тому, що він мучитиметься разом із дияволом? Ніяк. Що було колись з усіма єгиптянами? Чи не бачили вони, що і начальники їхні зазнають страти, і в кожному домі чути плач? Чи могли вони, бачачи це, втішитися і відпочити від смутку? Зовсім ні, як це й видно з їхніх дій згодом, коли вони, начебто гнані якимось вогненним бичем, усі постали перед царем, і змусили його відпустити народ єврейський. Як нелегко це вважати втіхою, що караються разом з усіма, і казати: як усі, так і я! Що вже говорити про геєну? Уяви собі тільки одержимих хворобою в ногах, і вкажи їм, у той час як вони мучаться почуттям жорстокого болю, на тисячу інших людей, які страждають ще більше, ніж вони. Вони й не зрозуміють тебе, бо сильний біль не дає ані найменшої свободи роздуму, щоб можна було подумати про інших і знайти в цьому розраду. Отже, не будемо живити себе такими порожніми надіями. Отримувати собі розраду з лиха, яке зазнає ближній, можна хіба тільки тоді, коли власні страждання доволі стерпні; але коли муки виходять за межі, коли всі нутрощі киплять, коли душа і себе самої вже впізнати не може, – тоді звідки почерпне вона розраду?

5. Отже, всі ці слова – один тільки сміх і байки нетямущих дітей. Втіха, про яку говориш ти, має місце тільки в легкій скорботі, тільки в стерпному смутку, коли почуємо, що й інший те саме терпить; та й то не завжди. Якщо ж і в стерпному смутку воно залишається іноді зовсім безсилим, то тим паче в тій невимовній хворобі й тузі, що виявляється скреготом зубів. Знаю, що важко і неприємно вам чути від мене такі слова; але що мені робити? Я не бажав би говорити про це, я радий би був і в самому собі, і в усіх вас усвідомлювати чесноту. Але коли майже всі ми живемо в гріхах, то даруй Боже, щоб я міг породити у вас справжню печаль, і торкнутися самого серця моїх слухачів! Тоді я був би спокійний і перестав би говорити про це. А тепер я боюся, щоб деякі з вас не знехтували словами моїми, і за нехтування й неуважність не зазнали б більшого покарання. Якби якийсь раб, чуючи погрози пана, знехтував ними, то, звичайно, розгніваний пан не залишив би його непокараним, а наклав би на нього за це найтяжчу кару. Отже, благаю вас, розбиваймося серцем, чуючи слово про геєну. Воістину немає нічого солодшого за цю бесіду, по тому самому, що немає нічого гіркішого за саму геєну. Але як же, запитаєш ти, може бути солодка бесіда про геєну? Тому саме, що не солодко спуститися в геєну; а нагадування про неї, що здаються нестерпними, оберігають нас від цього лиха. Крім того, вони приносять нам і іншу ще насолоду, привчають наш дух до зосередженості, роблять нас більш побожними, підносять розум наш на гору, відкривають наші думки, проганяють зле ополчення пожадливостей, що облягають нас, і, таким чином, лікують нашу душу. Тепер, після нагадування про покарання, дозвольте мені сказати дещо і про сором, що чекає на нас, тому що, як іудеїв засудять невітяни в день суду, так і нас засудять тоді багато хто, кого зневажають нами нині. Отже, поміркуймо, якого ми зазнаємо осміяння, якого осуду; поміркуймо – і покладемо тепер же початок, і увійдемо у двері покаяння. Я це кажу самому собі, перш за всіх умовляю до цього самого себе; не гнівайся ніхто, начебто я хотів засуджувати когось. Вступимо на вузький шлях. Доки нам віддаватися зніженості? Доки лінуватися? Чи ще не вдосталь жили ми в безтурботності, у сміху, відкладаючи навернення з дня на день? Чи знову все залишиться як і раніше: і багатий стіл, і пересичення, і розкіш, і жадібність до грошей, і марнотратство, і бажання будуватися? Але який же буде кінець? Смерть. Який кінець? Пил і прах, труна і черв’яки. Отже, почнемо нове життя, зробимо землю небом; покажемо язичникам, яких позбавлені вони благ. Дивлячись на впорядковане життя наше, вони бачитимуть образ царства небесного. Коли вони побачать, які ми скромні, які вільні від гніву, від злих пожадливостей, від заздрості, від користолюбства, як вірно виконуємо всі обов’язки, то скажуть: якщо тут християни робляться ангелами, то якими вони будуть після переселення звідси? Якщо тут, будучи мандрівниками, вони розливають таке світло, то якими вони з’являться, коли досягнуть своєї батьківщини? Таким чином, і язичники, дивлячись на нас, стануть кращими, і слово благочестя пошириться так само широко, як за часів апостолів. Справді, якщо дванадцять апостолів навернули цілі міста і країни, то подумай, яким успіхом увінчаються наші труди, коли ми всі, ревно старанно старанючись до доброго життя, через це саме станемо вчителями? Язичника не стільки приваблює воскреслий мрець, скільки допитлива людина. Від першого він здивується, а від останнього отримає користь. Те було, і минуло; а життя допитливої людини перебуває постійно, і завжди сприяє до доброго обробітку душі її. Отже, потурбуймося про себе самих, щоб набути й невірних.

Я не пропоную вам нічого нездійсненного; не кажу: не одружуйся; не кажу: залиш місто і відійди від справ громадських; але перестерігаю, щоб ти, залишаючись при них, прикрашався чеснотою. Я бажав би навіть, щоб ті, хто живуть у містах, більше вирізнялися добрим життям, ніж ті, хто пішов у гори. Чому? Тому що з цього сталася б вельми велика користь. Ніхто не запалює світильника, і ставить його під спудом (Мф. 5:15). Тому-то бажав би я, щоб усі світильники поставлені були на свічниках, щоб розливалося від них велике світло. Запалимо ж вогонь цього світла і зробимо те, щоб ті, хто сидить у темряві, позбулися омани. Не кажи мені: я маю дружину і дітей, керую домом, і не можу цього виконати. Якби ти нічого цього не мав, але залишався безтурботним, то ніякої не отримав би від цього користі; а якщо і за всього цього будеш старанний, то збагатишся чеснотою. Потрібно лише одне – утвердження духу в добрих прихильностях: тоді ні вік, ні бідність, ні багатство, ні безліч справ і ніщо інше не може бути нам перешкодою. Адже і люди похилого віку, і юнаки, і одружені, і ті, що зобов’язані виховувати дітей, і ремісники, і воїни встигали виконувати все наказане. Даниїл був юнак, Іосиф був рабом, Акіла був ремісником, порфіропродавщиця керувала цілим закладом; хтось був вартовим темничним, хтось сотником, як Корнилій, хтось мав слабке здоров’я, як Тимофій, хтось навіть утікав від пана, як Онисим: і, однак же, ніхто з них не був утриманий ніякою перешкодою, але всі вони вели гідне життя, і чоловіки, і дружини, і юнаки, і старці, і раби, і вільні, і воїни, і простолюдини. Отже, не будемо прикриватися марними і порожніми вибаченнями, але утвердимо в собі добрий намір. Тоді, яким би не було наше звання, ми, без сумніву, збережемо чесноту, і сподобимося прийдешніх благ благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, з Котрим Отцю, зі Святим Духом, слава, держава і честь, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

* * *

15Переклад із Септуагінти. – і.Н.

←

→