Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 41
«Але Іісус, знаючи думки їхні, сказав їм: усяке царство, що розділилося в собі, спустошиться; і всяке місто чи дім, що розділився у собі, не встоїть. І якщо сатана сатану виганяє, то він розділився в собі, як же встоїть царство його?» (Мф. 12:25-26).
Зміст:
Пояснення 12:25-32. Спростування наклепу фарисеїв і мета його. – У якому сенсі хула на Духа Св. не прощається. – Самоосуд і сердечний розбиття – шлях до досконалості й позбавлення від покарань.
1.Фарисеї і раніше звинувачували Іісуса в тому, що Він виганяє бісів силою Веельзевула. Але Він тоді не докоряв їм, щоб дати їм час ще з більших чудес пізнати Його силу, і з вчення Його велич. Але оскільки вони не переставали говорити про Нього те саме, то Він, нарешті, викриває їх. І, по-перше, доводить Свою божественність тим, що відкриває їхні таємні думки; а по-друге, тим, що легко виганяє бісів. І яким би безсоромним не було їхнє звинувачення (а заздрість, як я сказав, не дбає про те, що сказати, аби лише сказати що-небудь), Христос все ж не нехтує ним, але захищається з властивою Йому лагідністю, навчаючи нас чинити лагідно з ворогами; і хоч би вони звинувачували нас у тому, в чому ми, на нашу думку, не винні, хоч би їхні обвинувачення не мали жодних підстав, – не бентежитися й не втрачати спокою духу, а із усіляким довготерпінням захищати себе перед ними. Так вчинив Спаситель і з фарисеями, найяскравішим чином показуючи, що вони говорять брехню. Тому, хто має біса, невластиво було показувати таку велику лагідність і знати таємні помисли. Фарисеї, почасти через те, що їхня думка була занадто безсоромна, а почасти через побоювання народу, не сміли виявити своїх звинувачень, тримали їх у думці. Але Спаситель, бажаючи показати їм, що Він знає і самі думки їхні, не згадує про те, у чому вони звинувачували Його, і не виявляє їхньої злості, але спростовує їхні заперечення, надаючи власній їхній совісті викрити їх у брехні. У Нього було тільки одне піклування – приносити користь тим, хто грішить, а не виявляти їхні гріхи. Якби Він захотів продовжувати Свій захист і осоромити фарисеїв, а потім піддати їх найжорстокішому покаранню, Він вельми легко міг би зробити це. Але Спаситель, залишивши все це, намагався тільки про те, щоб винищити в них любов до дебатів, навчити покірності, і через це зробити здатними до виправлення. Як же Він захищається перед ними? Він не наводить їм слів Писань (бо вони не дослухалися до Писання і перекрутили б його зміст), але вживає загальні докази. “Усяке царство”, – каже Він, – “що розділилося саме в собі, спорожніє; і всяке місто або будинок”, якщо розділиться, скоро зруйнується. Воістину, не стільки згубні зовнішні війни, скільки внутрішні; те саме буває в суспільствах, те саме і в усіх справах. Але Спаситель бере приклад з того, що відоміше. Що на землі сильніше за царство? Немає нічого; але й воно гине від збурень. Якщо ж хто визнає, що і царство, розділившись, за всієї своєї величі, зазнає поразки, то, що скаже він про місто і дім? Буде що мале чи велике, якщо воно повстає саме проти себе, то гине. Отже, якщо Я, маючи в собі біса, за допомогою його виганяю інших бісів, то це означає, що між бісами незгода і чвари, і вони повстають один на одного; якщо ж вони повстають один на одного, то їхня сила загинула і зруйнувалася. “І якщо”, каже Спаситель, “сатана сатану виганяє” (Він не сказав – бісів, показуючи, що між ними перебуває велика згода), “то він розділився сам із собою”. Якщо ж він розділився, то позбувся сили і загинув; а якщо загинув, то, як може вигнати іншого? Бачиш, яке смішне їхнє звинувачення, яке воно нерозумне, яке в ньому протиріччя! Одна й та сама людина не може сказати, що вона і сильна, і виганяє бісів, і до того ж сильна від того, від чого б вона мала втратити силу. Ось перше спростування. Друге, наступне за ним, стосувалося учнів. Спаситель, спростовуючи фарисеїв, що противляться Йому, завжди наводить не один, а два і три докази, бажаючи абсолютно приборкати їхню безсоромність. Так вчинив Він і в суперечці про суботу, вказуючи на Давида, на священиків, і на свідоцтво Писання: “милості хочу, а не жертви” (Ос. 6:6), і на причину встановлення суботи: “для людини”, каже Він, “субота” (Мк. 2:27). Так чинить і тут. Після першого спростування Він наводить інше, найяскравіше. “І якщо Я силою веельзевула виганяю бісів, то сини ваші чиєю силою виганяють” (Мф. 12:27)?
2.Дивись, з якою лагідністю і тут Він говорить їм. Він не сказав: учні Мої, або апостоли; але: “сини ваші”, – щоб, якщо фарисеї захочуть мислити так само шляхетно, як Його учні, подати їм для того нагоду, а якщо вони залишаться у попередній невдячності та не полишать свого безсором’язництва, позбавити їх усякого виправдання. Сенс же слів Його наступний: апостоли чиєю силою виганяють бісів? Апостоли вже виганяли бісів, отримавши на те владу від Спасителя; але фарисеї не звинувачували їх. Вони озброювалися не проти справ, а проти обличчя. Тому Христос, бажаючи показати, що одна заздрість є причиною їхнього звинувачення, вказує і на апостолів. Якщо Я, як ви кажете, виганяю бісів силою Веельзевула, то тим паче вони, як такі, що отримали на те владу від Мене. Однак же ви нічого подібного про них не говорите. Чому ж ви Мене, який дарував їм таку владу, звинувачуєте, а їх звільняєте від звинувачень? Утім, це не позбавить вас від покарання, але піддасть навіть ще більшому. Тому-то Спаситель і додав: “вони будуть вам суддями”. Якщо учні Мої, будучи одного з вами роду і отримавши однакову освіту, вірять у Мене і слухняні Мені, то, очевидно, що вони засудять тих, які роблять і говорять протилежне. “Якщо ж Я Духом Божим виганяю бісів, то, звісно, досягло до вас Царство Боже” (Мф. 12:28). Що означає – “царство”? Моє пришестя. Дивись, як Він знову привертає їх до Себе, лікує і намагається привести до пізнання Себе, і показує їм, що вони озброюються проти власних благ і повстають проти свого спасіння. Вам, каже Він, слід би радіти й радіти, що Я прийшов дарувати ті великі й невимовні блага, про які здавна сповіщали пророки, і що настав час вашого добробуту; а ви чините протилежне й не лише не приймаєте благ, а й обмовляєтеся та вигадуєте неправдиві звинувачення на Того, Хто пропонує вам їх. Святий Матфей каже: “якщо ж Я Духом Божим виганяю бісів”; а Лука: “якщо ж Я перстом Божим виганяю бісів” (Лк. 11:20), – показуючи цим, що вигнання бісів – це справа найвищої сили й особливої благодаті. З цих слів можна було б зробити такий висновок: якщо це справедливо, то значить, що Син Божий прийшов. Але Христос не говорить цього прямо; щоб не збудити їхньої ненависті, Він тільки натякає на це словами: “то, звичайно, досягло до вас Царство Боже”. Яка мудрість! За що фарисеї звинувачували Спасителя, тим Він ясно довів їм Своє пришестя. Далі, щоб привернути їх до Себе, Він не сказав просто: “досягло Царство”, а додав – “до вас”; ніби так говорив Він: настав час вашого блаженства. Отже, що ж ви не радієте своїм благам? Для чого озброюєтеся проти свого спасіння? Ось тепер настав час, про який здавна пророкували пророки. Ось ознака проповідуваного ними пришестя: біси виганяються силою божественною. Що їх виганяють, це ви самі знаєте; а що виганяють силою божественною, це свідчать справи. Сатана не може нині бути сильним; він за необхідністю став слабким. Але слабкий не може, подібно до сильного, виганяти сильного біса. Так говорив Спаситель для того, щоб показати силу, що походить від любові, і безсилля від незгоди і розбрату. Тому-то Він безперестанку всюди спонукає й учнів Своїх до любові, і особливо ще тому, що диявол усіляко намагається винищити її. Після другого спростування, Він наводить і третє, кажучи: “як може хто ввійти в дім сильного і розкрасти речі його, якщо спершу не зв’яже сильного, а потім розкраде дім його” (Мф. 12:29)? Що сатана не може виганяти сатану, це зрозуміло з попереднього, а що інакше й неможливо вигнати сатану, як перемігши його спочатку, – і з цим усі згодні. Що ж означають слова Христа? Нічого більше, як тільки підсилюють те, що Він сказав раніше. Я не тільки не хочу мати спільником диявола, – немов би так говорить Він, – але навіть веду з ним боротьбу і зв’язую його; доказом слугує те, що Я розкрав посудини його. Зауваж, як Христос спростовує наклеп, який фарисеї намагалися звести на Нього. Вони хотіли довести, що Він не Своєю владою виганяє бісів; а Він, навпаки, доводить, що не тільки бісів, а й самого їхнього начальника насамперед Він зв’язав за Своєю владою, і переміг його власною Своєю силою. Це підтверджується самою справою. Якщо диявол є начальник, а біси його підлеглі, то, як можна полонити цих останніх, коли він сам не буде переможений і підкорений? У цих словах, мені здається, можна вбачати ще й пророцтво. Не тільки біси є посудинами диявола, а й люди, які творять його справи. Отже, вочевидь, тут ідеться не тільки про те, що Він виганяє бісів, а й про те, що Він розсіє весь морок оман у всесвіті, зруйнує всі підступи диявольські і зробить їх недійсними. Він не сказав: викраде, але – “розкраде”, показуючи тим, що в Нього є влада на це.
3.Христос називає сатану сильним не тому, що він такий за природою, – ні! – але вказуючи на його колишню велику владу, яку він мав над нами через нашу безпечність. “Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той марнує” (Мф. 12:30). Ось і четверте спростування. Який Мій намір? каже Христос. Привести людей до Бога, навчити їх чеснот, сповістити їм царство. А чого хочуть диявол і біси? Протилежного цьому. Отже, яким чином той, хто не збирає зі Мною і хто не за Мене, буде допомагати Мені? І що Я кажу – допомагати? Навпаки, він ще намагається марнувати Моє. Як же тому той, хто не тільки не допомагає Мені, але ще марнує Моє, може мати зі Мною таку згоду, щоб став зі Мною разом виганяти бісів? Це говорив Він, здається, не про диявола тільки, а й про Самого Себе, тому що Він сам протидіє дияволу і марнує те, що йому належить. Чому ж Він каже: хто не зі Мною, той проти Мене? Тому що він не збирає разом із Ним. Якщо ж це справедливо, то таким саме має бути той, хто проти Нього? Якщо той, хто не сприяє Христу, називається ворогом, то тим більше ворог той, хто озброюється на Нього. Усе ж це, каже Він, для того, щоб показати велику й непримиренну ворожнечу Свою з дияволом. Скажи мені, чи не проти тебе той, хто не хоче допомагати, коли тобі потрібно воювати з ким-небудь? Якщо ж говорить Він в іншому місці: “хто не проти вас, той за вас” (Лк. 9:50), то це не суперечить сказаному тут. Тут Він вказав, хто їхній супротивник, а там показує, хто їхній співучасник, бо сказано: “Твоїм ім’ям” виганяють “бісів” (Мф. 7:22)? Мені здається, що тут Христос натякає і на іудеїв, поставляючи їх разом із дияволом. І вони були проти Нього, і марнували те, що Він збирав. А що Він тут натякає і на них, це доводиться наступними словами Спасителя: “тому кажу вам: усякий гріх і хула пробачаться чоловікам, а хула на Духа не пробачиться чоловікам” (Мф. 12:31). Таким чином, знищивши наклеп їхній, вирішивши їхнє заперечення і показавши їхню нерозважливу завзятість, Він наостанок залякує їх, оскільки в справі поради та виправлення не менш важливим є і те, щоб не тільки відповідати на всі запитання і переконувати, а й погрожувати, що часто й робить той, хто дає закони і поради.
Хоча слова Іісуса Христа і здаються дуже неясними, але якщо вникнемо, то легко зрозуміємо їх. Отже, спочатку уважно вислухаємо ці слова: “Усякий гріх і хула, – каже Він, – простяться людям, а хула на Духа не проститься людям. Коли хто скаже слово на Сина Людського, пробачиться йому, а коли хто скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цьому віці, ні в прийдешньому” (Мф. 12:31-32). Що ж означають ці слова? Ви багато про мене говорили, що Я шахрай, що Я противник Божий. Я вам це пробачу і не вимагатиму вашого покарання, якщо ви покаєтеся; але хула на Духа не відпуститься і тим, хто кається. Як же це? Адже і цю провину відпустили тим, хто розкаявся. Багато з тих, які вивергали хулу на Духа, згодом увірували, і все їм було відпущено. Що ж означають ці слова? Те, що гріх проти Духа Святого переважно непростимий. Чому ж? Тому, що Христа не знали, хто Він був; а про Духа отримали вже достатнє пізнання. Тож, що б не говорили пророки, говорили за навіюванням Духа, і в Старому Завіті всі мали про Нього дуже ясне поняття. Отже, слова Христа мають таке значення: нехай ви спокушаєтесь на Мене по плоті, в яку Я зодягнувся, але чи можете ви сказати і про Духа, що Його не знаємо? Тому-то хула ваша і буде непростима, і тут і там понесете за неї покарання. Багатьох хоча тут тільки було покарано, як, наприклад, блудника, який недостойно долучився до таємниць у коринфян, але ви – і тут, і там. Отже, Я вам відпускаю все те, чим ви Мене лихословили до хреста, навіть і те, що ви хочете розіп’яти Мене на хресті, і саме невір’я ваше не буде поставлене вам у провину. Ті, хто вірував перед хрестом, не мали повної віри, – тому Він скрізь забороняє оголошувати про Себе будь-кому перед стражданнями, і на самому хресті молився, щоб відпущений був іудеям гріх їхній. Але що ви говорили про Духа, то не буде прощено вам. А що Христос вказує на хулу, яку говорили проти Нього іудеї перед хрестом, то це видно з наступного: “якщо хто скаже слово на Сина Людського, пробачиться йому; якщо ж хто скаже на Духа Святого, не пробачиться йому”. Чому? Тому, що Дух Святий вам відомий, а ви не соромитеся відкидати очевидну істину. Якщо вже ви говорите, що Мене не знаєте, то, безсумнівно, знаєте, що виганяти бісів і здійснювати зцілення є справа Духа Святого. Отже, не Мене тільки паплюжите, а й Духа Святого. Тому й покарання ваше, як тут, так і там, неминуче. Одні караються і тут, і там; інші тільки тут; інші тільки там; а інші ні тут, ні там. І тут і там, – як, наприклад, ці самі хулителі Духа Святого. Вони і тут понесли покарання, коли зазнали жахливих нещасть, після взяття їхнього міста, і там понесуть найжорстокіше, як жителі Содому, і багато інших. Там тільки, – як, наприклад, палений полум’ям багач, який не мав навіть однієї краплі води. Тут, – як, наприклад, блудник коринфський. Ні тут, ні там, – як апостоли, як пророки, як блаженний Іов: а їхні страждання були не наслідком покарання, а подвигами і боротьбою.
4 Отже, постараємося мати однакову з ними долю; якщо ж не з ними, то принаймні з тими, які тут очистилися від гріхів. Воістину, страшний той суд, неминуче покарання, нестерпні муки. Якщо ж ти і тут не хочеш понести покарання, то сам себе засуджуй, і вимагай сам у себе звіту. Послухай, що говорить Павло: “бо якби ми судили самі себе, то не були б судимі” (1Кор. 11:31). Якщо будеш чинити так, поступово простягаючись на шляху до досконалості, то досягнеш і вінця. Але запитаєш: як вимагати від самого себе звіту? Заплач, виспівуй гірко, упокорюй, виснажуй себе і згадуй про кожен твій гріх; це чимала мука для душі. Хто зазнав сердечного розкаяння, той знає, що душа найбільше цим мучиться; хто згадував про гріхи свої, той знає скорботу, що походить звідси. Ось чому і Бог за таке каяття в нагороду ставить виправдання, кажучи: “говори ти, щоб виправдатися” (Іс. 43:26). Чималим, істинно чималим засобом до виправлення слугує те, щоб, усвідомивши всі гріхи свої, безперестанку уявляти і міркувати про них. Хто це робить, той у такий розбиток прийде, що визнає себе негідним і жити. А хто так розмірковує, той буде м’якшим за всякий віск. І не тільки засуджуй себе за блуд, перелюб та інші гріхи, які всі визнають тяжкими, а й збери в розумі своєму і таємні наклепи, наклепи, лихослів’я, марнославство, заздрість і все таке інше. І ці пороки чимале понесуть покарання. І наклепник кинеться в геєну; і той, хто упивається вином, не матиме місця в Царстві Небесному; і той, хто не любить ближнього, так ображає Бога, що й мучеництвом своїм не буває до вподоби Йому. І той, хто не дбає про домашніх своїх, відкинувся віри; і той, хто бідних зневажає, у вогонь ввергається. Отже, не вважай ці вади маловажними, але все збери в розумі своєму, і напиши їх як у книзі. Якщо ти напишеш, то Бог зітре їх. Якщо ж ти не напишеш, то Бог впише їх і вимагатиме твого покарання. Краще ж нам самим вписати їх і бачити викресленими Богом, ніж, забуваючи про них, примушувати самого Бога представити їх перед очима нашими в день судний. Отже, щоб цього не сталося, уважно все розберемо, і ми знайдемо тоді, що багато в чому винні. Хто, наприклад, чистий від користолюбства? Не вказуй мені на те, що ти не надто був корисливий; і за мале понесеш те ж саме покарання. Думай про це і кайся. Хто не ображає іншого? А це ввергає в геєну. Хто таємно не злословив ближнього? А це позбавляє царства. Хто не пишався? А цей більше за всіх нечистий. Хто не дивився похітливими очима? А цей вважається нарівні з блудником. Хто без причини не гнівався на брата свого? А такий винен суду. Хто не клявся? А це від лукавого. Хто не переступав клятви? А це більше, ніж від лукавого. Хто не служив мамоні? А такий відпав від законного служіння Христу. Я міг би перерахувати вам багато й інших вад; але й цих досить, щоб привести до розтрощення того, хто не закам’янілий серцем і не дійшов ще до бездушності. І якщо кожен із цих злочинів закидає до геєни, то чого не зроблять вони, коли з’єднаються разом? Яким же чином, скажеш, можна врятуватися? Вживаючи проти недуг рівносильні ліки – милосердя, молитви, скорботу, каяття, смиренність, серце скорботне, презирство до земних благ. Незліченні шляхи Бог запропонував до спасіння, якщо тільки ми захочемо бути уважними. Будемо ж уважними, будемо всіляко намагатися про зцілення ран наших, творячи милостиню, утримуючи гнів до тих, хто образив нас, дякуючи за все Богові, постячись по силах, молячись зі щирим серцем, здобуваючи друзів собі “від багатства несправедливого” (Лк. 16:9). Таким чином, ми можемо отримати прощення в гріхах наших, і удостоїтися обіцяних благ, – чого нехай сподобимося всі ми, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.
| ← | → |