Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 39
«У той час проходив Іісус в суботу засіяними ланами; учні ж Його зголодніли і почали зривати колоски і їсти» (Мф. 12:1).
Зміст:
Пояснення 12:1-8. Христос не порушував суботи без причини. – Як захищає Він учнів від звинувачення їх фарисеями в порушенні суботи. – Мета старозавітного закону про суботу. – Марність його в новому заповіті. – Істинне свято полягає у віддаленні від усякого зла. – Благодать робить легким виконання заповідей, коли ми докладаємо і власного старання.
1 А Лука каже: “У суботу, першу після другого дня Пасхи” (Лк. 6:1). Що ж значить “У суботу, першу після другого дня Пасхи” (в оригіналі – субота другоперва)? Те, коли траплялося подвійне святкування – і суботи Господньої, і іншого, наступного свята; іудеї кожне свято називають суботою. І чому Він, усе передбачаючи, привів їх туди, як не тому, що хотів дозволити суботу? Він того хотів, але не просто. Ось чому Він ніколи не порушує суботи без причини, а тільки представляє слушні для того випадки, щоб і закону покласти край, і іудеїв не образити. Бувають, утім, випадки, коли Він порушує суботу незалежно від обставин; так, коли помазує болотом очі сліпому, і коли каже: “Отець Мій донині творить, і Я роблю” (Ін. 5:17). А чинить Він таким чином для того, щоб в останньому випадку прославити Отця Свого, а в першому – напоумити слабких іудеїв. Так Він і тут чинить, застосовуючись до потреб природи. Явних гріхів ні в якому разі не можна захищати. Так, ні вбивця не може представити як виправдання свою лють, що володіла ним, ні коханця – похіть або іншу будь-яку причину. Тут же, представляючи як виправдання голод, Спаситель звільнив учнів від усякого обвинувачення. Але ти краще здивуйся учням, які стільки були стримані, що зовсім не мали піклування про речі тілесні, але мимохідь долучалися до тілесної трапези, і, незважаючи на те, що втомлювалися повсякчасним голодом, не відступали від Христа. Якби, адже, не сильний голод змушував їх, вони б так не вчинили. Що ж фарисеї? “Фарисеї, побачивши це, – сказано, – сказали Йому: “Ось учні Твої роблять те, чого не слід робити в суботу” (Мф. 12:2). Тут вони не дуже жорстокі. Хоча й можна їм бути такими, але вони не сильно дратуються, а звинувачують просто. Коли ж Господь звелів простягнути суху руку і зцілив її, тоді вони так розлютилися, що прийняли навіть намір погубити і вбити Його. Там, де нічого не відбувається великого і славетного, вони мовчать; але де бачать порятунок когось, озлоблюються, обурюються і впадають у крайній шаленство. Так для них ненависне спасіння людське! Як же захищає учнів Своїх Іісус? “Хіба ви не читали, що зробив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним, як він увійшов до дому Божого і їв хліби приношення, яких не повинно було їсти ні йому, ні тим, хто з ним був, а тільки одним священикам” (Мф. 12:3,4)? Так, коли Він захищає учнів, то наводить як приклад Давида; а коли говорить про Себе, представляє Отця. І дивись як сильно: “Хіба ви не читали, що зробив Давид”? Пророк цей у великій був славі. Тому-то і Петро згодом, захищаючись перед іудеями, так говорив: “Нехай буде дозволено з відвагою сказати вам про праотця Давида, що він і помер, і похований” ( Діян. 2:29). Чому ж Христос, називаючи його, не згадує про його гідність ні в теперішньому випадку, ні після? Ймовірно тому, що Він від нього походив. Якби фарисеї були добрих почуттів, то Він вказав би їм на голод, яким учні мучилися; але оскільки вони були нечестиві й нелюдяні, то Він наводить їм на пам’ять історичну подію. Марк, кажучи, що це трапилося за первосвященика Авіафара (Мк. 2:26), не суперечить історії, але показує тільки, що він мав дві назви, до того ж додав, що він дав Давиду хліби приношення, показуючи й цим, яке велике виправдання мав останній, якщо й сам священик дозволив, і не тільки дозволив, а й діяв у цьому випадку. Не кажи мені, що Давид був пророк. І це не давало йому права їсти, тому що таку перевагу мали тільки священики; тому й сказано: “тільки одним священикам”. Нехай Давид був і преславний пророк, але він не був священик. Якщо ж він був і пророк, то не були такими ті, що були з ним. А тим часом архієрей дав хліби і їм. Отже, що ж? Чи апостоли рівні Давиду? Але що ти мені кажеш про гідність там, де справа йде за видимим порушенням закону, хоча б до того і змушувала необхідність природи? І цим-то Господь особливо й захистив Своїх учнів від осудів фарисейських, коли навів як приклад більшого, ніж вони, пророка, який зробив те ж саме.
2.Але як це, скажете, можна застосувати до нашого предмета? Адже Давид не порушив суботи. Ти мені пропонуєш щось найважливіше, що особливо показує премудрість Христову; саме те, що Він, переставши говорити про суботу, вказує на предмет важливіший, ніж субота. Справді, порушити день і долучитися до тієї священної трапези, якої нікому не можна було долучатися, – не однаково важливо. Суботу часто порушували, та й завжди порушують, і під час здійснення обрізання, і в багатьох інших випадках; те саме можна бачити і під час узяття Єрихона (Ісус. 6:4); тим часом вказане долучення до священної трапези відбулося тільки за Давида. Таким чином Христос перемагає, наводячи найважливіші приклади. Чому ж ніхто не звинувачував Давида, тоді як до звинувачення його був і інший ще привід, важливіший за цей, – той саме, що побиття священиків відбулося з цієї нагоди. Але Христос не згадує про це, а зупиняється тільки на цьому предметі. Далі Він пояснює святкування суботи й іншим чином. Спершу Він навів як приклад Давида, щоб знищити гордість їхню гідністю самої особи. Коли ж осоромив і принизив їхню зарозумілість, тоді вирішує суперечку про суботу рішучіше. Як же? Чи не знаєте, яко в храмі “священики в храмі порушують суботу, але невинні” (Мф. 12:5)? Там, каже Він, відома обставина послужила приводом до порушення суботи, а тут вона порушується незалежно від обставин. Не безпосередньо так Він розв’язав питання, але спочатку представляє порушення суботи, як щось припустиме, а потім вже настійно показує справедливість його. Найсильніший доказ потрібно було поставити після, хоча і перший мав свою силу. Не кажи мені, що навести як приклад того, хто впав у гріх, – це не означає бути вільним від обвинувачення в подібному гріху. Коли того, хто вчинив якусь провину, не викривають, то такий вчинок уже служить для виправдання за законом. Втім, Господь, не задовольнившись і цим, заперечує сильніше, кажучи, що вчинок учнів Його зовсім не гріх. Особливо ж Він переміг фарисеїв тим, що показуючи Себе скасувачем закону, виправдовував учнів подвійним чином – вказуючи і на місце, і на суботу, і навіть потрійним, оскільки дія включала в себе дві обставини, і, до того ж, інша по відношенню до священиків, і, що ще важливіше, не ставилося їм це навіть за гріх, – сказано: “проте неповинними є”. Чи бачиш, скільки обставин Він навів? Місце, – тому що це відбувалося, каже Він, у храмі; особу, – тому що це були священики; час, – тому що це було в суботу; саму справу, – тому що вони оскверняють. Не сказав – порушують; але сказав сильніше: оскверняють. Нарешті Господь додав і те, що вони не тільки не піддаються за це страті, але вільні й від осуду. “Однак невинні”, каже Він. Але не думайте, щоб вчинок Давида дорівнював діям священиків: те вчинене одного разу і не священиком і через потребу, чому Давид і ті, що були з ним, і були гідні вибачення; це, навпаки, відбувається і щосуботи, і священиками, і в храмі, і згідно із законом. Тому вони не тільки з поблажливості, а й за законом не підлягають обвинуваченню. І не для обвинувачення їхнього так кажу, каже Господь, і не з поблажливості, звільняючи їх від провини; але за законом правди. Мабуть, Він виправдовує священиків, але разом із цим звільняє від звинувачень і Своїх учнів. Коли каже Він: неповинними є священики, то чи не більше учнів? Вони не священики? Але вони і священиків більше. Тут знаходиться сам Господь святилища – Істина, а не образ. Тому й говорив Він: “Але кажу вам, що тут Той, Хто більший за храм” (Мф. 12:6). І фарисеї, незважаючи на те, що чули такі важливі слова, нічого не відповідали, оскільки пропоноване вчення не стосувалося спасіння людини. Потім, оскільки вчення це слухачам здавалося важким, одразу ж Господь прикрив його, знову виправдовуючи учнів словом Своїм, а фарисеїв викриваючи, кажучи так: “Якби ви знали, що значить: милості хочу, а не жертви, то не засудили б невинних” (Мф. 12:7). Бачиш, як Він знову захищає учнів словом Своїм і водночас показує, що для них зовсім не потрібне виправдання? “То не засудили б, – каже Він, – невинних”; а тепер те ж саме докладає до учнів Своїх. Втім, і це говорить не стільки від Себе, скільки запозичує від закону, – Він навів пророче слово.
3.Далі вказує й іншу причину: “Бо Син Людський є паном і суботи” (Мф. 12:8), – кажучи це про Себе Самого. Марк же каже, що Він сказав це, застосовуючи і взагалі до природи людської. Він говорив: “Субота для людини, а не людина для суботи” (Мк. 2:27). Але чому ж покараний був той, хто збирав дрова в суботу (Чис. 15 і далі)? Тому що закони, знехтувані на самому початку, навряд чи б згодом часу були дотримані. Багату і велику користь спочатку приносила субота; наприклад, робила людей лагідними, людинолюбними до ближніх; приводила їх до пізнання Промислу й управління Божого і, потроху, як каже Єзекіїль, навчала їх віддалятися від зла та прихильників до предметів духовних (Єз. 20). Якби той, хто поклав закон про суботу, сказав їм: робіть добре в суботу, а злого не робіть, вони не втрималися б і від зла. Тому й приписаний загальний закон: не робіть нічого. Втім, вони не втрималися, не дивлячись і на це. Таким чином, сам Законодавець, наказуючи закон про суботу, прикровенним чином вказував на те, щоб вони згідно з Його волею віддалялися (в цей день) від лихих тільки справ. Не робіть, сказано, нічого, “тільки що є кожному” (Вих. 12:16). Тим часом у святилищі робили все, і навіть з великою ретельністю і з подвійним старанням. Так Господь відкривав їм істину і самою сіню. Отже, таке велике благо, скажеш, Христос зруйнував? Ніяк; але ще більше примножив. Настав для них час навчитися всього за допомогою найвищих предметів, і вже не було потреби зв’язувати руки того, хто, звільнившись від злості, прагне всього доброго; вже не було потреби навчатися із закону, що Бог створив усе; вже не було потреби бути лагідними за силою закону тим, котрі покликані наслідувати благодать Божу. “Будьте, – каже Він, – милосердні, як і Отець ваш милосердний” (Лк. 6:36). Уже не було потреби один день святкувати тим, яким усе життя наказано святкувати. “Тому будемо святкувати, – сказано, – не зі старою закваскою, не з закваскою пороку і лукавства, а з опрісноками чистоти і правди” (1Кор. 5:8). Уже немає потреби стояти біля ковчега і золотого жертовника тим, які мають у собі самого Владику всіляких і вступають у спілкування з Ним усіма способами – і молитвою, і приношеннями, і писаннями, і милостинею, і носінням Його всередині себе. Отже, яка потреба в суботі тому, хто завжди святкує і живе на небі? Будемо ж святкувати невпинно, віддаляючись від усякого зла. У цьому-то і полягає справжнє свято. Будемо спрямовуватися до предметів духовних, залишаючи земні, і святкувати святкуванням духовним, руки утримуючи від користолюбства, тіло звільняючи від зайвих і непотрібних зусиль, якими обтяжували колись народ єврейський у Єгипті. Ми, здобуваючи золото, нічим не відрізняємося від тих, які копали глину, робили цеглу, збирали солому і були мучимі. І нині диявол примушує робити цеглу, як колись фараон. Справді, що таке золото, як не бріння? І що таке срібло, як не солома? На кшталт соломи запалює вогонь жадання, і золото подібно до глини опоганює того, хто ним володіє. Ось чому Господь послав нам не Мойсея з пустелі єгипетської, а Сина Свого з небес. Отже, якщо ти і після пришестя Його залишишся в Єгипті, то постраждаєш так само, як єгиптяни; якщо ж, покинувши Єгипет, вийдеш разом із духовним Ізраїлем, то побачиш усі чудеса.
4.Утім, і цього ще недостатньо для спасіння: потрібно не тільки вийти з Єгипту, а й увійти в землю обітовану. І іудеї, хоча, як каже Павло, і море Чорне перейшли, і манну їли, і пиво духовне пили, проте всі загинули (1Кор. 10:1,3-4). Отже, щоб і нам того ж не зазнати, не будемо зволікати і назад звертатися. Але якщо почуєш і нині лукавих підглядачів, які обмовляють тісну й сумну дорогу, і кажуть те саме, що колись казали ті підглядачі, то не наслідуй натовп народу, а наслідуй Іісуса й Халєва, сина Ієфонієвого, і не відступай, аж доки не отримаєш обітниці й не зійдеш на небо. Не вважай подорож важкою. “Бо якщо, будучи ворогами, ми примирилися з Богом…, то тим більше, примирившись, спасемося” (Рим. 5:10). Тісний і сумний, скажеш, шлях цей? Але колишній шлях, яким ти йшов, не тільки тісний і сумний, а й непрохідний і сповнений лютих звірів. І як не було б можливості пройти Чорне море, якби не сталося там дива, так не було б можливості і тим, хто проводив тілесне життя, зійти на небо, якби не було дане було за посередництвом до цього хрещення. Якщо ж неможливе стало можливим, то тим більше важке буде легким.
Але те, скажеш, було дією однієї благодаті. Але тому-то особливо тобі і слід подвизатися. Якщо там, де була одна тільки благодать, вона здійснила дію, то чи не здійснить вона тим більше в тому випадку, коли приєднаєш до неї ще й свої труди? Якщо вона врятувала недіючого, то чи не допоможе тим більше тому, хто діє? Вище я говорив, що ти, дивлячись на неможливе (і, однак, те, що сталося), маєш дерзати проти всіх перешкод; а тепер кажу, що якщо ми станемо не спати, то і перешкоди не утруднять нас. Дивись: смерть зневажена, диявол повалений, закон гріха скасований, благодать Духа дарована, життя скорочене, тягарі ослаблені. Пізнай це і з самого досвіду; дивись, скільки таких людей, які зробили більше, ніж скільки Христос наказав, а ти боїшся не виконати і міри наказаного. Отже, яке ти матимеш виправдання, коли лінуєшся здійснити і законне, тоді як інші спрямовуються далі мети? Тобі ми радимо подавати милостиню від маєтків своїх, а інший відкинув усе, що йому належало. Тебе ми благаємо цнотливо жити з дружиною, а інший не вступав і в шлюб. Тебе ми просимо не бути заздрісним, а інший саму душу покладає з любові до ближніх. Тебе ми просимо бути поблажливим і лагідним до тих, хто грішить проти тебе, а інший, коли його б’ють по щоці, підставляє й іншу. Що ми скажемо, скажи мені? Як станемо відповідати, не роблячи й того, у чому нас інші стільки перевершують? Але вони не перевершували б, якби справа не була вельми легкою. Хто сохне: той, хто заздрить щастю інших, чи той, хто радіє і радіє про нього? Хто всього остерігається і невпинно боїться: цнотливий, чи перелюбник? Хто з доброю надією радіє: той, хто викрадає, чи той, хто милує і подає від свого майна нужденному? Отже, розмірковуючи про це, не станемо слабшати на шляху чесноти, але з усяким завзяттям приступимо до гідних подвигів, потрудимося тут короткий час, щоб отримати вічні й нев’янучі вінці, які й нехай сподобимося всі ми отримати благодаттю та людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.
| ← | → |