Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 38
«В той час, продовжуючи далі, Іісус сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від мудрих і розумних і відкрив те дітям, так, Отче! бо таке було Твоє благовоління» (Мф. 11:25-26).
Зміст:
Пояснення 11:25-30. Різноманіття засобів, ужитих Христом для збудження віри в іудеях. – Смирення робить людину гідною одкровення. – Єдиносущість Сина з Отцем. – Неможливість повного пізнання Отця і Сина. – Смирення – мати всякої любомудрості. – Ярмо пороку важче ярма чесноти. – Підтвердження цієї істини прикладом людей, які полюбили злидні, і багатих, незлобних і гнівливих.
1.Дивись, скільки вживає Він засобів для того, щоб збудити в іудеях віру. Він, по-перше, спонукає їх до неї похвалами Іоанну; зобразивши його великим і гідним подиву, представляє достовірним і все те, чим він приваблював своїх учнів до пізнання Господа. По-друге, словами, що “Царство Небесне силою береться, і ті, хто докладає зусиль, підносять його” (Мф. 11:12); так властиво говорити тому, хто примушує, і тому, хто збуджує. По-третє, запевненням, що всі пророцтва пророків здійснилися; звідси ставало зрозумілим, що пророки провіщали про Нього. По-четверте, запевненням, що все те відбулося, чому відбутися від Нього належало, для чого запропонував їм і притчу про дітей. По-п’яте, тим, що засуджував невіруючих, вражав їх страхом і великими погрозами. По-шосте, тим, що дякував за тих, хто вірував; слово: “славлю Тебе” тут означає: дякую. Дякую, – говорив Він, – “що Ти приховав це від мудрих і розумних”. Що ж? Невже Він радіє про погибель і про те, що вони цього не дізналися? Ніяк. Але найкращий шлях порятунку полягає в тому, щоб тих, хто зневажає пропоноване вчення, і тих, хто не бажає приймати його, не примушувати, щоб, якщо вони через поклик не стали кращими, але відпали й знехтували ним, самим їхнім відкиданням збудити в них більшу прихильність до слова. Через це і ті, хто слухає, повинні були зробитися ретельнішими. Одкровення істин одним повинне викликати в них радість; навпаки, приховування їх від інших повинно викликати в останніх не радість, а плач. Так Він і чинить, коли плаче про град. Отже, не біді чиїй би то не було радіє, але тому, що потаємне від премудрих і розумних пізнали немовлята. Подібним чином і Павло, коли говорив: “Подяка Богові, що ви, будучи колись рабами гріха, від серця стали слухняні тому способу вчення” (Рим. 6:17), не тому радіє, що вони були рабами гріха, а тому, що вони, будучи такими, сподобилися таких благ. Премудрими ж Господь іменує тут книжників і фарисеїв, і говорить це для того, щоб учнів Своїх зробити ревнивішими і водночас показати цим премудрим, наскільки великими рибарі удостоїлися благ, яких усі вони позбулися. Називаючи ж їх мудрими, говорить не про мудрість істинну і гідну, але про ту, яку вони приписували своїм силам. Тому й не каже: відкрив божевільним, але: немовлятам, тобто, невигадливим, простим, і показує, що фарисеї не одержали цих благ не тому тільки, що не були того варті, а й позбулися їх за самою справедливістю. А всім цим навчає Він нас тікати від гордості й ревнувати про простоту. Тому й Павло, кажучи про те саме, пише докладніше так: “Коли ж хто з вас думає бути мудрим у цьому віці, той будь божевільним, щоб бути мудрим” (1Кор. 3:18). Так розкривається благодать Божа! Але чому ж Він дякує Отцю, коли Він сам це створив? Як Він молиться і клопоче за нас перед Богом, показуючи тим багатою любов’ю до нас в іншому місці, так чинить і тут, і це сповідання сповнене великої Його любові. Цим показує Він і те, що (фарисеї) не від Нього тільки відпали, а й від Отця. Так Він сам наперед виконав самою справою те, що сказав учням: “Не давайте святині псам” (Мф. 7:6). Далі Він показує вищесказаними словами і Свою первісну волю, і волю Отця; Свою – коли дякує і радіє за те, що відбулося; волю Отця – коли показує, що Отець це зробив не тому, що його благали, а тому, що Він Сам по собі забажав. “Бо таким, – каже, – було Твоє благовоління” , – тобто, так Тобі завгодно було. А чому від них приховав? Послухай, що говорить на це Павло: “Намагаючись поставити власну праведність, вони не підкорилися праведності Божій” (Рим. 10:3). Отже, подумай, яким належало бути учням, що чули це, коли вони дізналися те, чого не знали мудрі, і дізналися з одкровення Божого, будучи ще немовлятами. Лука оповідає, що Іісус зрадів і сказав означені слова тієї самої години, коли сімдесят учнів, прийшовши, сповіщали про покірність їм бісів; а це саме робило їх не тільки найревнивішими, а й спонукало до більшої смиренності. Оскільки вони могли зручно впасти у зарозумілість через те, що виганяють бісів, то Він одразу ж їх і спонукає до смирення, вказуючи на те, що перемоги їхні над бісами були наслідком не їхньої власної старанності, а дією одкровення. 2 Так і книжники, і премудрі, які самі себе вважають розумними, відпали через свою гордість. Отже, якщо з цієї причини приховано від них те (що відкрито немовлятам), то і ви, – каже, – бійтеся, і залишайтеся немовлятами, бо як дитячий стан зробив вас гідними одкровення, так протилежний стан позбавив їх останнього. Слова: “сховав ти” не означають того, щоб Бог був причиною всього, але подібно до того, як Павло, коли каже: “Бог віддав їхньому хибному розуму” (Рим. 1:28), і осліпив їхні помисли, – не в тому розумінні говорить це, нібито Бог чинить такі дії, а відносить це до людей, що подають до цього причину, в такому самому точно розумінні й тут Христос каже: “сховав ти”. Далі, щоб ти не подумав, що, коли Господь говорив: “Славлю Тебе…, що Ти приховав це… і відкрив це немовлятам”, сам по Собі не мав тієї самої сили і не міг здійснити того самого, – так дякує, кажучи: “Усе віддано Мені Отцем Моїм” (Мф. 11:27). І тим, які тішаться, що їм підкоряються біси, каже: Чому ви дивуєтеся, що біси вам підкоряються? Моя суть уся: “Усе віддано Мені”. Коли ж чуєш – “віддано”, не припускай тут нічого людського. Цей вираз не повинен вести тебе до тієї думки, ніби два Бога ненароджених. А що Він народився і водночас є Владика всього, це видно з інших багатьох місць.
Далі Він пропонує дещо ще важливіше, і тим спрямовує твоє розуміння: “І ніхто не знає Сина, окрім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина”. Тим, хто не знає, здається, що ці слова не залежать від попередніх, тим часом як вони стоять із ними в тісному зв’язку. Сказавши: “Усе віддано Мені Отцем Моїм”, Господь дає зрозуміти ці слова, кажучи: чому тут дивуватися, що Я Володар всього, коли Я маю і дещо більше? Я знаю Отця, і єдиносущний Йому. І на це останнє вказує Він прикрито, кажучи, що Він один так Його знає, бо слова: “Отця не знає ніхто, окрім Сина” – це й означають. І зауваж, коли Він говорить це апостолам: тоді, коли вони здобули докази сили Його з самих справ, коли не чудодійним Його тільки бачили, а й самі в ім’я Його могли чинити такі чудеса. Далі, оскільки він сказав раніше – “відкрив то немовлятам”, (маючи на увазі Отця), то показує, що і це Його ж справа. “Отця не знає ніхто, крім Сина, і кому Син хоче відкрити”. Не сказано: кому заповідає, або кому велить, але: “кому Син хоче відкрити”. Син же, відкриваючи Отця, відкриває і Себе. Але це останнє, як відоме всім, залишає, а перше пропонує докладніше; і скрізь так само чинить, коли, наприклад, каже: “Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене” (Ін. 14:6). Цими словами Він навчає й іншого, саме пояснює, що Він в усьому згоден і однодумний з Отцем. Не тільки Я, каже Він, не противлюся і не ворогую проти Нього, але нікому неможливо і прийти до Нього, як тільки через Мене. Оскільки фарисеїв вводило в спокусу особливо те, що Він здавався їм противником Бога, то Він усіма заходами і спростовує цю думку, і намагається про це не менше, ніж і про знамення, а то й набагато більше. Коли ж каже: “Отця не знає ніхто, окрім Сина”, не те має на увазі, що всі Його не пізнали, але що ніхто не має про Отця такого знання, яке має про Нього Син. Те саме можна сказати і про Сина. Так само Він не має на увазі тут і якогось невідомого Бога, який нікому не відкрив Себе, як стверджує Маркіон, але прикровенним чином показує неможливість повного про Нього пізнання, тому що ми і Сина не знаємо так, як мали б знати. Те ж саме показує і Павло, кажучи: “Частково знаємо, а частково пророкуємо” (1Кор. 13:9). Потім, збудивши в них проповіддю Своєю прихильність до Себе і показавши їм невимовну Свою силу, закликає до Себе, кажучи: “Приходьте до Мене всі, хто трудиться і обтяжений, і Я заспокою вас” (Мф. 11:28). Не той чи інший приходьте, але “приходьте” всі, хто перебуває в турботах, скорботах і гріхах; “приходьте” не для того, щоб Я піддав вас тортурам, а щоб Я розв’язав гріхи ваші; “приходьте” не тому, що Я маю потребу в славі від вас, а тому, що Я маю потребу у вашому спасінні. Я, каже, – “заспокою вас”. Він не сказав: спасу тільки; але, що ще набагато важливіше, поставлю вас у цілковитій безпеці. “Візьміть ярмо Моє на себе, і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим, бо іго Моє благе, і тягар Мій легкий” (Мф. 11:29-30). Не бійтеся, каже Він, почувши про ярмо: воно благе. Не бійтеся, почувши про тягар: він легкий. Як же Він раніше сказав: “Тісна брама і вузька дорога” (Мф. 7:14)? Коли будеш віддаватися безтурботності, коли будеш сумувати. Якщо ж виконаєш заповідане, тягар буде легким; ось чому Він нині таким назвав його. І нам це можна виконати? Якщо будеш смиренний, лагідний, скромний. Смирення є матір усякої любомудрості. Ось чому, як під час первісного викладу своїх божественних законів почав Він зі смирення, так і тут те саме робить, і до того ж обіцяє велику відплату. Не іншим тільки корисний будеш, каже Він, але перш за всіх і себе заспокоїш: “Знайдете, – каже, – спокій душам вашим”. Перед майбутньою відплатою Він дарує тобі відплату ще тут, і нагороду пропонує, і тим самим, так само як і тим, що подає як приклад Себе самого, робить слово Своє вельми прийнятним.
3.Чого ти боїшся? каже Він. Невже ти, полюбивши смиренність, будеш принижений? Дивись на Мене і вчись від Мене всього того, що Я роблю, і тоді ясно дізнаєшся, яке велике благо смирення. Бачиш, як усіма засобами Він спонукає їх до смиренномудрості: то Своїми ділами – “навчіться від Мене, бо Я смиренний”; то обіцяною їм користю – “знайдете спокій душам вашим”; то щедротами Своїми – “Я заспокою вас”; то полегшенням їхнього тягаря – “ярмо Моє благе, і тягар Мій легкий”. Так само і Павло переконує, кажучи: “Бо короткочасне легке страждання наше виробляє в безмірному надлишку вічну славу” (2Кор. 4:17). Але який же це легкий тягар, скажеш ти, коли Господь каже: “Хто … не зненавидить батька свого і матері” (Лк. 14:26), і – “хто не візьме хреста свого, і піде за Мною, той не гідний Мене” (Мф. 10:38), і хто не зречеться всього маєтку свого, “не може бути Моїм учнем” (Лк. 14:27), і коли велить зненавидіти і саму душу? Нехай навчить тебе Павло. “Хто відлучить нас від любові” Христової? – каже він: “Скорбота, або тіснота, або гоніння, або голод, або нагота, або небезпека, або меч” (Рим. 8:35)? І: “Бо… теперішні тимчасові страждання нічого не варті в порівнянні з тією славою, яка відкриється в нас” (Рим. 8:18). Нехай навчать тебе й ті, які, отримавши численні рани, поверталися із синедріону іудейського, “радіючи, що за ім’я Господа Іісуса удостоїлися прийняти безчестя” (Діян. 5:41). Якщо ж ти ще боїшся і здригаєшся, чуючи про ярмо і тягар, то цей страх не від властивості самої речі, але від твоєї лінощів. Якщо ти матимеш бажання і рішучість, то все буде для тебе зручно і легко. Тому і Христос, показуючи, що і самим нам треба трудитися, не про одне приємне сказав, промовчавши про інше, – і не про одне також тяжке; але і те, і інше поставив на вид. Саме, сказавши про ярмо, назвав його благим; згадавши про тягар, додав, що він легкий, – щоб ти не тікав від того, що здається тяжким, і не нехтував тим, що здається дуже легким. Якщо ж і після всього того чеснота видається тобі тяжкою, то знай, що порок ще тяжчий. Це-то саме даючи розуміти, Господь не прямо сказав: “Візьміть ярмо Моє”, але наперед – “Прийдіть до Мене всі, хто трудиться і обтяжений”, показуючи тим, що і гріх важкий, і тягар його не легкий і не легко переносимий. Не сказав тільки: “тружденні”, але: “обтяжені”. Те саме говорив і пророк, описуючи властивість гріха: “як важкий тягар обтяжили на мені” (Пс. 37:5). І Захарія, зображуючи гріх, називає його талантом олова (Зах. 5:7). Те саме доводить сам досвід. Ніщо так не обтяжує душу, ніщо так не засліплює думку і не нахиляє на дно, як свідомість гріха; навпаки, ніщо так не розкриває і не підносить горе душу, як набуття правди і чесноти. Дивись, чи може щось бути важчим за те, як не мати нічого? Або підставляти щоку? Не бити того, хто б’є, і померти насильницькою смертю? Але якщо ми сповнені любомудрістю, то все це і легко, і зручно, і радісно. Але щоб розвіяти ваше здивування, розглянемо і ретельно дослідимо кожну з щойно зазначених труднощів. Візьмемо, якщо вам завгодно, першу. Не мати нічого для багатьох здається тяжким. Але скажи мені, що важче, і важче: чи про одне черево дбати, чи обтяжуватися незліченними турботами? Чи одним одягом одягатися і не шукати нічого більше, чи, маючи велике багатство, і вдень і вночі турбуватися про його охорону, боятися, тремтіти, хворіти, і марно мучитися про те, щоб міль не з’їла маєток, чи раб не викрав його й не пішов геть? Втім, скільки б я не говорив, моє слово не зобразить того, що буває насправді. Я тому бажав би, щоб хто-небудь із тих, які досягли висоти любомудрия, постав тут перед нами, і тоді б ти ясно зрозумів, яке блаженство дає чеснота нестяжання, і як жоден із тих, хто полюбив нестяжання, не захотів би багатіти, хоча б були для цього незліченні випадки. Але багаті, скажеш ти, чи наважаться колись стати бідними і відректися від властивих їм турбот? Що ж у тому? Це тільки ознака їхнього божевілля і тяжкої хвороби, а не доказ того, що річ сама по собі приємна.
4 А що це так, про це нам можуть засвідчити самі багатії, які щодня зі сльозами скаржаться на свої турботи і життя своє вважають не в життя. Не так, навпаки, чинять ті, хто полюбив убогість: вони втішаються, тріумфують і вихваляються бідністю більше, ніж ті, що увінчані діадемою. Так само і підставити щоку, якщо ти розважливий, легше, ніж вдарити іншого, тому що тут починається лайка, а там – закінчується. Ударом ти в іншому запалюєш вогонь, а терпінням і своє полум’я загашуєш. Але кожному відомо, що краще не бути опаленому полум’ям, ніж бути опаленому. І якщо так буває в міркуванні тіла, то тим більше – душі. І що легше: подвизатися, чи отримувати вінець? Битися, чи досягати почесті? Обурюватися хвилями, чи увійти в пристань? Ось чому навіть і смерть буває кращою за життя: та позбавляє тебе від бур і небезпек, а ця ставить тебе серед них і піддає незліченним наклепам і потребам, через які ти вважатимеш і життя не життям. Якщо ж ти не віриш словам моїм, послухай тих, хто бачив обличчя мучеників, під час їхніх подвигів, як вони, коли їх бичували і судили, раділи й раділи; раділи навіть лежачи на пательнях і раділи більше, ніж ті, що лежали на ложах, прибраних квітами. Ось чому і Павло, перед тим як належало йому відійти звідси і закінчити життя насильницькою смертю, говорив: “Радію і радію всім вам. Про це саме і ви радійте і радійте мені” (Флп. 2:17-18). Чи бачиш, з яким надлишком веселощів закликає весь всесвіт у спілкування своєї радості? Ось яким великим благом вважав він відхід звідси! Ось як жаданою, люб’язною і втішною вважав він і найстрашнішу смерть! Утім, що ярмо чесноти і солодке, і легке, потрібно в тому впевнитися і з багато чого іншого. Нарешті, якщо завгодно, розглянемо і тяжкість гріха. Для цього уявімо лихоїмців, корчемників, безсоромних торжників і позикодавців. Чи може що бути обтяжливішим за таку торгівлю? Скільки печалі, скільки турбот, скільки образ, скільки небезпек, скільки наклепів і неприязні відбувається щодня від таких придбань! Скільки хвилювань і сум’яття! Як ніколи не можна бачити море без хвиль, так і таку душу без піклування, без скорботи, без страху, без збентеження; за першими слідують інші, їх своєю чергою змінюють треті – і не встигнуть ще вщухнути останні, як здіймаються нові.
Чи хочеш знати душі гнівливих і гнівливих? Що може бути гірше за ті муки, за ті виразки, які вони носять усередині себе, за ту піч, що завжди горить, і за те полум’я, що ніколи не згасає? Чи хочеш знати м’ясоїдів і прив’язаних до теперішнього життя? Що може бути тяжчим за це рабство? Ведуть вони життя Каїнове, перебуваючи в безперервному тремтінні та страху; і, після смерті когось зі своїх родичів, більше про свою смерть, ніж про них плачуть. Також, що неспокійніше і божевільніше за гордих? “Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим”. Незлобивість є мати всякого добра. Отже, не лякайся і не тікай від ярма, яке полегшує тебе від усіх цих зол; але з усією готовністю підкорися йому, і тоді ясно зрозумієш його солодкість. Воно не обтяжить твоєї вини і покладається на тебе для однієї благопристойності, щоб навчити тебе йти правильною стежкою, поставити тебе на царській дорозі, позбавити від стремен, які є там і тут, і в такий спосіб привчити тебе з легкістю здійснювати тісний шлях. Отже, якщо це ярмо приносить нам настільки великі блага, таку безпеку, такі веселощі, то будемо носити його від усієї душі, з усією ретельністю, щоб і тут знайти спокій душам своїм і сподобитися майбутніх благ благодаттю й людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава, нині і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
| ← | → |