Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 37
«Коли ж вони пішли, Іісус почав говорити народові про Іоанна: на що дивитися ходили ви в пустиню? Чи на тростину, що вітер колише? На що ж дивитись ходили ви? чи на людину, вдягнену в м’який одяг? Ті, що носять м’який одяг, в палацах царських перебувають. На що ж дивитись ходили ви? на пророка? Так, кажу вам, і більше пророка» (Мф. 11:7-9).
Зміст:
Пояснення 11:7-24. Як Христос захищає Іоанна проти підозр народу. – Чому Іоанн названий великим пророком. – Христос не може бути порівнюваний з Іоанном. – Припинення явлення пророків доводить, що Іісус є Месія. – Іоанн і Христос протилежними шляхами йшли до однієї мети. – Невіра іудеїв Іоанну і Христу не може мати виправдання. – Заклик до мандрівної гостинності. – Проти ганебних пісень і оповідань. – Шкода, заподіяна сімейному і суспільному життю видовищами. – Де потрібно шукати чистих задоволень.
1.Для учнів Іоанна Спаситель зробив, що потрібно було зробити, і вони повернулися, упевнившись (у тому, що Він є Месія) через чудеса, здійснені перед ними. Тепер належало подати потрібне ліки і народу. Учні Іоанна не підозрювали ні в чому свого вчителя; тим часом у народі, якому невідома була мета посольства учнів Іоанна, питання їхнє могло породити багато недоречних сумнівів. Багато хто міг міркувати й казати так: той, хто з такою силою свідчив про Іісуса, нині передумав і сумнівається – чи цей, чи інший є Той, Хто прийде? Чи не з тим наміром він говорить це, щоб повстати проти Іісуса? Чи темниця навчила його бути обережнішим? Невже він даремно раніше свідчив про Іісуса? І так, якщо народ міг піддаватися багатьом подібним сумнівам, то дивись, як Господь лікує його неміч і знищує ці сумніви. “Коли ж вони пішли, – каже євангеліст, – Іісус почав говорити народові про Іоанна”. Для чого Він почав говорити вже після відходу учнів Іоанна? Щоб не подумали, що Він лестить Іоанну. Але виправляючи тих, хто сумнівається, Він не виявляє їхні сумніви, а тільки вирішує думки, що бентежать їх, показуючи тим, що Він знає таємні думки всіх. Він не говорить їм, як іудеям: “Для чого ви думаєте погане” (Мф. 9:4)? – тому що, якщо вони й думали так, то думали не зі злоби, а тому, що не розуміли сказаного. Ось чому Спаситель і не докоряє їм, а тільки виправляє їхні думки, і захищає Іоанна, показуючи, що він не полишив і не змінив колишньої своєї думки, що він людина не легковажна і мінлива, але тверда і постійна, і не може у ввіреному йому бути невірним. Утім, Спаситель не вимовляє про нього прямо Свого вироку, але наперед підтверджує це їхнім власним свідченням, показуючи, що вони не тільки словами, а й ділами своїми засвідчили його сталість, чому й каже: “Для чого дивилися ви в пустелю”? Ніби так сказав: для чого ви, покинувши міста і домівки, збиралися всі в пустелю? Чи для того, щоб побачити якусь жалюгідну і непостійну людину? Але це неможливо. Не те показує ваше велике завзяття і загальне скупчення в пустелю. Така безліч народу, жителі стількох міст, не кинулися б з такою ретельністю в пустелю на річку Іордан, якби не сподівалися побачити там великого, дивовижного і твердого, як камінь, чоловіка. Ви ходили дивитися не тростину, що вітром хитається, – люди легковажні й мінливі, що кажуть сьогодні одне, а завтра інше, і ні на чому не зупиняються, ті саме вельми подібні до тростини, що вітром хитається. Але дивись, як Господь, залишивши всяке інше зло, звертає увагу на те, що особливо в цей час обурювало їх, і забирає самий привід до легковажності. “На що ж дивитися ходили ви? Чи на людину, одягнену в м’який одяг? Ті, що носять м’який одяг, перебувають у чертогах царських”. Ці слова означають те, що Іоанн не був за своєю природою непостійний, і це ви довели своєю старанністю. Але й того ніхто не може сказати, що він хоча й був за природою твердий, але згодом, віддавшись розкоші, став слабким. Одні з людей від природи бувають слабкі, а інші згодом часу робляться такими. Наприклад, один гнівливий від природи, а інший від довготривалої хвороби набуває цієї пристрасті. Так само одні бувають непостійні й легковажні за природою, а інші від того, що віддаються розкоші й млості. Але Іоанн не був такий і за природою, – ви ходили дивитися, каже Спаситель, не на тростину, що коливається вітром, – так само, як не втратив він скарбу, яким володів, віддавшись розкоші. Що він не був рабом розкоші, це показує його одяг, пустеля і темниця. Якби він хотів носити дорогий одяг, то жив би не в пустелі й не в темниці, а в царських палатах. Він одним мовчанням міг би досягти найбільших почестей. Справді, якщо Ірод так поважав його, незважаючи навіть на те, що він доносив на нього і перебував у кайданах, то тим більше став би лестити йому, якби він мовчав. Отже, чи можуть падати такі підозри на того, хто самою справою довів свою твердість і постійність?
2) Зобразивши в такий спосіб Іоанна через вказівку на місце його проживання, на його одяг і на збіг до нього народу, Спаситель називає його нарешті й пророком, кажучи: “А чого ж дивитись, як ви ходили за пророком? Так, кажу вам, і більше пророка. Бо він той, про якого написано: “Ось, Я посилаю Ангела Мого перед лицем Твоїм, що приготує дорогу Твою перед Тобою” (Мал. 3:1). Привівши наперед свідчення іудеїв, Він приєднує потім свідчення пророка. Або – краще, – по-перше, представляє думку іудеїв, яка, як свідоцтво ворогів, має становити найсильніший доказ; по-друге, вказує на життя цього чоловіка; по-третє, представляє свій суд; по-четверте, називає його пророком, щоб зовсім затулити вуста їхні. Потім, щоб не сказали вони: що ж, якщо він раніше був такий, а нині змінився? – Спаситель наводить подальші докази, – вказує на його одяг, в’язницю, і поряд із цим наводить і пророцтво. Сказавши, що він більший за пророка, показує далі й причину, чому більший. Отже, чому ж? Через близькість свою до Того, Хто прийшов. “Я посилаю, – говориться, – Ангела Мого перед лицем Твоїм”, тобто біля тебе. Як під час подорожі царів ті, хто славніший за інших, ідуть поблизу їхніх колісниць, так і Іоанн є перед самим пришестям Христовим. Дивись, як і цим, Господь показав перевагу його! Але й тут не зупиняється, а наводить і Свою думку, кажучи: “Поправді кажу вам: з народжених жінками не повстав більший за Іоанна Хрестителя” ( Мф. 11:11), тобто, жодна жінка не народила чоловіка, який би був більшим за Іоанна. Щоб упевнитися в гідності Іоанна, досить і одного наведеного вислову; але якщо ти хочеш пізнати його з самих справ його, то уяви його трапезу, спосіб життя і висоту духу. Справді, він жив наче на небі, і, піднявшись над усіма потребами природи, йшов шляхом незвичайним, проводячи весь час у піснях і молитвах, і віддалившись від суспільства людей, безперестанку розмовляв з одним Богом. Він нікого не бачив із подібних до себе, і нікому з них не являвся; не харчувався молоком, не мав ні постелі, ні даху над головою, ні харчів, ні інших речей, якими користуються люди, і, однак, був лагідний і водночас суворий. Наприклад, послухай, з якою лагідністю розмовляє він зі своїми учнями, з якою мужністю – з народом іудейським, і з якою сміливістю – з царем. Ось чому і сказав про нього Спаситель: “З народжених жінками не повставав більший за Іоанна Хрестителя”. Але щоб знову й великі похвали не породили непристойної думки про Іоанна в іудеїв, які віддавали перевагу йому перед Христом, дивись, як Господь запобігає і цьому злу. Як те, що служило для утвердження учнів Іоанна, завдавало шкоди народу, який вважав його легковажним, так і від того, що служило для виправлення народу, більша б сталася шкода, коли б слова Христові подали привід іудеям надавати перевагу над Ним, а не над Іоанном. Тому Христос і це не ображаючись виправляє, кажучи: “А малий у Царстві Небесному більший за нього” (Мф. 11:11), тобто, менший за віком і на думку багатьох. Дійсно, про Нього говорили, що Він “їсть і п’є” (Мф. 11:19); також: “Не теслярів Він син” (Мф. 13:55)? і скрізь принижували Його. І так Христос був більший порівняно з Іоанном, скажеш ти? Ні; коли Іоанн каже: “сильніший за мене” (Мф. 3:11), – не порівняно говорить це; також і Павло, коли згадуючи про Мойсея, пише: “Бо Він гідний тим більшої слави, аніж Мойсей” (Євр. 3:3), – не порівняно пише; і Сам Спаситель, кажучи: “І от, ось, тут більший за Соломона” (Мф. 12:42), – не порівнює Себе з ним. А якщо й припустити, що Він порівнює Себе з Іоанном, то робить це для користі слухачів, через їхню неміч. Люди і раніше вельми поважали Іоанна, а тепер його ще більше прославили темниця і зухвалість перед царем, і з боку багатьох слова Христа легко могли бути прийняті за порівняння. І в Старому Завіті так само виправлялися душі заблукалих, – про незрівняне говорилося порівняно; так, наприклад, коли говориться: “Немає між богами, як Ти, Господи” (Пс. 85:8); і ще: “Хто Бог такий великий, як Бог [наш]” (Пс. 76:14). Деякі кажуть, що Христос сказав це про апостолів, а інші – про ангелів; але це несправедливо. Люди, які віддалилися від істини, зазвичай багато в чому помиляються. Справді, до чого говорити тут про ангелів, чи про апостолів? До того ж, якщо Він сказав це про апостолів, то що перешкоджало Йому назвати їх по імені? Але кажучи про Себе, Він справедливо приховує обличчя Своє, як через думку, що панувала про Нього, так і для того, щоб не подумали, що надто звеличує Себе. Спаситель і в багатьох випадках так чинить. Що ж означають слова: “у Царстві Небесному”? – Тобто, в усьому духовному і небесному. Сказавши: “З народжених жінками не повставав більший за Іоанна Хрестителя”, – Спаситель відрізнив Себе від Іоанна, і таким чином показав, що Його не слід порівнювати з Іоанном. 3) Хоча Христос був народжений і від дружини, але не так, як Іоанн, тому що був не простою людиною, і народився не так, як зазвичай народжуються люди, але незвичайним і дивовижним народженням. “Від днів же Іоанна Хрестителя донині Царство Небесне силою береться, і ті, хто докладає зусиль, підносять його” (Мф. 11:12). Який зв’язок мають ці слова з тим, що сказано було раніше? Великий, і дуже тісний. Спаситель змушує і спонукає ними слухачів Своїх до віри в Нього, і водночас підтверджує те, що сказав раніше про Іоанна. Справді, якщо до Іоанна все здійснилося, то значить – Я прийдешній. “Бо все, – каже, – пророки і закон прорекли до Іоанна” (Мф. 11:13). Пророки, отже, не перестали б з’являтися, якби не прийшов Я. Отже, не простягайте своїх надій у далечінь і не чекайте іншого (Месії). Що Я – прийдешній, це видно як з того, що перестали з’являтися пророки, так і з того, що з кожним днем зростає віра в Мене; вона стала настільки ясною та очевидною, що багато хто підноситься над нею. Але хто ж, скажеш ти, захопив її? Всі ті, хто приходить до Мене з ретельністю. Далі Спаситель наводить ще один доказ, кажучи: “А якщо хочете прийняти, то він є Ілля, котрому треба прийти” (Мф. 11:14). “Ось, Я пошлю до вас, – говорить Писання, – Іллю пророка…. І він наверне серця батьків до дітей” (Мал. 4:5-6). Отже, якщо ви будете прислухатися з ретельністю, то пізнаєте, що він і Ілля, тому що говорить Писання: “Я посилаю Ангела Мого перед обличчям Твоїм” (Мф. 11:10; Мал. 3:1). Спаситель не даремно сказав: “І якщо хочете прийняти”, але щоб показати, що Він не примушує їх. Я не примушую вас, каже Він. Цими словами Він вимагає від них самих уважного роздуму і показує, що Іоанн є Ілля, і Ілля – Іоанн: обидва вони прийняли на себе однакове служіння, обидва були предтечами. Тому й сказав не просто: цей є Ілля, але: “І якщо хочете прийняти”, “він є”, тобто, якщо будете дивитися з увагою на події. Утім, і на цьому Спаситель не зупинився, але, бажаючи показати, що треба бути уважними до слів: “Він є Ілля, що має прийти”, – додав: “Хто має вуха чути, той нехай чує” (Мф. 11:15)! Настільки багато важких для розуміння думок запропонував Він для того, щоб збудити в іудеїв бажання пропонувати свої запитання. Якщо ж і це не пробудило їх від засинання, то тим більше не могли б пробудити ясні та зрозумілі слова Спасителя. Адже ніхто не може сказати того, що вони не сміли питати Його і боялися приступити до Нього. Якщо вони спокушали Його, запитуючи про справи незначні, і незважаючи на те, що Спаситель тисячократно загороджував їм уста, не відставали від Нього, то чому б не могли спитати про справи потрібні, якби бажали дізнатися про них. Якщо запитували про справи, що стосуються закону, яка, наприклад, перша заповідь, і тому подібне, хоча не було ніякої й потреби запитувати про такі речі, то як би не зажадали пояснень на слова Його, коли Він повинен був відповідати на їхні запитання, а особливо, коли сам мав у своєму розпорядженні й спонукав їх до того? Справді, словами: “ті, хто докладає зусиль, підносять його”, Спаситель збуджує в них бажання пропонувати Йому запитання. Так само і словами: “Хто має вуха чути, нехай чує!”, – робить те ж саме. “Кому уподібню цей рід”? – каже Він. “Він подібний до дітей, які сидять на вулиці і, звертаючись до своїх товаришів, кажуть: ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали; ми співали вам сумних пісень, а ви не плакали” (Мф. 11:16-17).
3.Мабуть, і ці слова не мають жодного зв’язку з попередніми, насправді ж вони дуже тісно пов’язані з ними. Христос спрямовує їх до тієї самої ще головної мети і бажає показати, що Іоанн чинив відповідно до Нього, хоча те, що відбувалося, як, наприклад, запитання учнів Іоанна, і здавалося протиріччям. Водночас Він показує й те, що для порятунку іудеїв не було залишено жодного потрібного засобу, як і про виноградник говорить пророк: “Що ще належало б зробити для виноградника Мого, чого Я не зробив йому” (Іс. 5:4)? “Кому уподібню цей рід?” – каже Спаситель. – Він подібний до дітей, які сидять на вулиці і, звертаючись до своїх товаришів, кажуть: ми грали вам на сопілці, та ви не танцювали; ми співали вам сумні пісні, та ви не ридали. Бо прийшов Іоанн, не їсть, не п’є; і кажуть: у ньому біс. Прийшов Син Людський, їсть і п’є, і кажуть: ось людина, що любить їсти і пити вино, друг митарям і грішникам” (Мф. 11:16-19). Сенс цих слів наступний: Я та Іоанн прийшли протилежними шляхами, і вчинили подібно до ловців, які, бажаючи зловити непереможного звіра з двох протилежних боків, стають один проти одного, кожен на своєму шляху, і женуть його від себе, щоб у такий спосіб він неодмінно потрапив до рук того чи іншого. Подивися, справді, з яким здивуванням увесь рід людський дивиться на дивовижний піст і на це суворе і присвячене любомудрості життя. Для того-то і влаштовано було, що Іоанн від самого дитинства привчений був до настільки суворого життя, щоб і через це зробити проповідь його гідною віри. Але чому ж, скажеш ти, сам Іісус не обрав цього шляху? Навпаки, і Він ішов цим шляхом, коли постив сорок днів, і обходив країни, навчаючи, і не маючи [де голови схилити]. Втім, Він і іншим шляхом йшов до тієї ж мети, і отримував користь від того, яким йшов Іоанн, тому що отримати свідоцтво від людини, що йде шляхом життя суворого, означало те ж саме, що й самому йти цим шляхом, або навіть і більше. До того ж, Іоанн нічого більше не показав, окрім суворого способу життя, тому що Іоанн не зробив жодного знамення, а Спаситель свідчив про Себе і знаменням, і чудесам. Таким чином, надавши Іоанну блищати постом, сам обрав шлях противний: брав участь у трапезах митарів, разом із ними їв і пив.
4 Тепер запитаємо іудеїв: що скажете ви про піст? Хороший він і похвальний? Якщо так, то вам належало коритися Іоанну, приймати його і вірити словам його. Тоді слова його привели б вас до Іісуса. Або піст важкий і обтяжливий? Тоді вам належало коритися Іісусу і вірити Йому, як тому, хто йде шляхом, що протилежний. Той і інший шлях міг привести вас до царства. Але вони, подібно до дикого звіра, повставали проти того й іншого. Отже, не слід звинувачувати тих, яким не вірили. Але вся вина падає на тих, які хотіли не вірити їм. Ніхто не стане в один і той самий час засуджувати, так само як і хвалити, речей протилежних: так, наприклад, хто любить людину веселу і розкішну, тому не може подобатися сумна і сувора; так само не хвалитиме людину веселу та ту, що хвалить сумна; неможливо про один і той самий предмет в один і той самий час думати і так, і інакше. Тому-то Іісус і сказав: “Ми грали вам на сопілці, і ви не танцювали”, – тобто, Я вів життя несуворе, і ви не скорилися Мені, – ми співали вам сумних пісень, і ви не плакали”, – тобто, Іоанн проводив життя суворе і суворе, і ви не слухали його. Втім, Іісус не говорить, що Іоанн вів той, а Я – інший спосіб життя. Але оскільки обидва вони мали одну мету, хоча справи їхні були різні, то як про Свої, так і про його справи говорить як про спільні. І те, що вони йшли протилежними шляхами, походило від їхньої великої згоди, спрямованої до однієї мети. Отже, яке ж ви можете мати виправдання? Тому-то Спаситель і додав: “І виправдана премудрість чадами її”. Тобто: хоча ви й залишилися непереконаними, але вже не можете звинувачувати Мене, – як і про Бога-Отця говорить пророк: “Бо Ти справедливий у вироку Твоєму” (Пс. 50:6). Хоча Бог і не бачить жодного плоду від Свого про нас піклування, проте ж, зі Свого боку виконує все, щоб людям безсоромним не залишити жодного приводу до нерозважливих сумнівів. А що Господь вживає прості й неблагородні порівняння, ти не дивуйся цьому: Він говорив так, пристосовуючись до немочі слухачів. Так і Єзекіїль часто вживає порівняння, пристойні для іудеїв, але незгідні з величчю Божою. Але і це є справа особливого піклування Божого про нас. Але дивись, як іудеї й іншим чином заплутали себе в суперечливих думках. Сказавши про Іоанна, що він (біса має), вони не задовольнилися цим, – навпаки, і про Іісуса, Який обрав шлях протилежний, стверджували те ж саме. Так завжди вони вдавалися в суперечливі думки! Євангеліст Лука, окрім цих звинувачень, наводить ще й інше, найсильніше, кажучи: “Митники воздали славу Богові”, прийнявши хрещення Іоаннове (Лк. 7:29). Іісус тоді вже почав засуджувати міста, коли виправдана була премудрість, – коли Він показав, що все виконано. Оскільки Він не переконав іудеїв, то починає оплакувати, що ще важливіше за погрози. Він виявив перед ними Своє вчення і Свою чудодійну силу; але оскільки вони не полишили своєї завзятості, то починає засуджувати їх. “Тоді, – каже євангеліст, – почав Він докоряти містам, у яких найбільше виявлено було сил Його, за те, що вони не покаялися, кажучи: горе тобі, Горазине, горе тобі, Вифсаїдо, горе тобі!” ( Мф. 11:20-21)! А щоб тобі переконатися, що жителі цих міст були злі не за природою, Він згадує про таке місто, з якого походять п’ять апостолів; саме з Віфсаїди походять Филип і чотири першоверховні апостоли. “Бо якби в Тирі й Сидоні були явлені сили, явлені у вас, то давно б вони у вретищі й попелі покаялися, але кажу вам: Тиру й Сидону веселіше буде в день суду, аніж вам. І ти, Капернауме, до неба піднесений, до пекла скинешся, бо якби в Содомі виявлені були сили, виявлені в тобі, то він залишався б донині, а кажу вам, що землі Содомській буде веселіше буде в день суду, аніж вам” (Мф. 11:21-24). Спаситель приєднує до цих міст Содом не без причини, але щоб збільшити осуд. Справді, найсильнішим доказом злості іудеїв є те, що вони є найгіршими не тільки за сучасних їм, а й за всіх злих людей, які коли-небудь були. Подібним чином Спаситель і в іншому місці викриває їх, порівнюючи з ніневитянами і з південною царицею (Мф. 12:41-42). Але там Він засуджує їх, порівнюючи з праведниками, а тут – з грішниками, що набагато важче. Такий спосіб засудження вживав і Єзекіїль. Він каже до Єрусалима: “Через твої гидоти, які робила ти, сестри твої виявилися правішими за тебе” (Єз. 16:51). Так Іісус скрізь узгодився зі Старим Завітом! Утім, Він і цим не закінчує Свого докору, але наводить на них страх, кажучи, що вони зазнають набагато гірших лих, ніж мешканці Содому й Тиру, щоб усіма способами схилити їх до віри – і жалем, і страхом.
5.Будемо дослухатися до цього і ми. Адже не невіруючим тільки, а й нам визначив Спаситель покарання жорстокіше, ніж содомлянам, якщо ми не прийматимемо мандрівників, які приходили до нас, коли наказав їм обтрушувати прах з ніг своїх; і вельми справедливо. Невірні, хоч і тяжко грішили, але – раніше закону і благодаті; навпаки, ми, грішачи після такого великого піклування про нас, як можемо сподіватися отримати прощення, коли чинимо таку велику ненависть до мандрівників, зачиняємо двері для бідних, і ще перш за заграждаємо слух від їхніх волань, чи краще – не тільки для бідних, а й для самих апостолів? Адже через те саме ми й чинимо так з бідними, що не слухаємо слів апостолів. Коли читають писання Павла, і ти не прислухаєшся; коли проповідується вчення Іоанна, і ти не слухаєш, – то як можеш прийняти до себе бідного, не приймаючи апостола? Отже, щоб наші двері невпинно відчинені були для бідних і слух – для вчення апостолів, очистимо слух душі від нечистоти. Як нечистота і бруд загороджують слух тілесний, так пристрасні пісні, розповіді про справи життєві, про борги, про зрости й проценти – понад усяку нечистоту загороджують слух душевний, і не тільки загороджують, а й ще роблять його нечистим. Ті, хто розповідають про такі справи, наповнюють нечистотою слух ваш, і чим колись погрожував варвар, коли говорив: “Будете їсти кал свій” та ін. (Іс. 32:32), то чим колись погрожував варвар. (Іс. 32:12), тому ж або ще й гіршому піддають вас і ці люди, і не на словах, а насправді. Справді, ганебні пісні огидніші за всяку зовнішню нечистоту, і, що найшкідливіше, ви не тільки не нудьгуєте, слухаючи їх, а й захоплюєтеся, тоді, як належало б гребувати ними і бігти. Якщо ж вони не огидні, то ступай до танцюристів і наслідуй те, що хвалиш; або краще – танцюй із тим, хто викликає цей сміх. Але ти не згоден на це. Отже, для чого ж віддаєш йому таку честь? І язичницькі закони визнають людей цього роду безчесними; а ти разом із цілим містом приймаєш їх як послів і вождів, і всіх скликаєш слухати те, що оскверняє слух. Якщо раб скаже тобі вголос що-небудь мерзенне, ти піддаєш його жорстокому покаранню; якщо син твій, або дружина, або інший хто зробить те саме, ти вважаєш такий вчинок образою; але якщо запросять тебе слухати ганебні слова люди нікчемні та непридатні, то ти не лише не досадуєш, а й навіть радієш і хвалиш це. І що може зрівнятися з такою нерозсудливістю? Але ти не говориш сам ганебних слів? Що ж від цього користі? До того ж, звідки це видно? Адже якби ти не говорив таких слів, то не сміявся б, чуючи їх від інших, і не прагнув би з такою старанністю на голос, що соромить тебе. Скажи мені, чи із задоволенням ти слухаєш тих, хто богохульствує, чи тремтиш і загороджуєш від них слух свій? Я думаю, що так. Чому ж це? Тому, що ти сам не богохульствуєш. Так само чини і з тими, які говорять ганебні слова. А якщо ти хочеш ясно довести нам, що тобі неприємні ганебні слова, то й не слухай їх. Справді, як можеш ти бути людиною доброю, звертаючись серед людей, від яких чуєш настільки ганебні промови? Чи захочеш ти коли-небудь підняти праці, яких вимагає цнотливість, розслабляючись мало-помалу від сміху, пісень і цих ганебних слів? І не осквернена слуханням таких пісень і слів душа навряд чи може бути чистою і цнотливою; тим більше неможливо це для тієї, яка безперестанку чує їх. Чи ви не знаєте, що ми більш схильні до зла? Отже, коли це зробиться нашим ремеслом і головним заняттям, то яким чином уникнемо вічного вогню? Чи ти не чуєш, що каже Павло: “Радійте завжди в Господі” (Флп. 4:4)? Він не сказав – радійте про диявола.
6.Отже, чи можеш ти чути Павла, чи можеш відчувати свої беззаконня, завжди і безперестанку впиваючись ганебним видовищем? Те, що ти сюди прийшов, це не дивно і не важливо. Точніше, втім, дивно, тому що сюди ти йдеш без жодної участі, тільки для вигляду; навпаки, туди – з ретельністю, поспішністю і з більшою охотою. І це видно з того, що ти приносиш у дім свій, повертаючись звідти. Справді, усю нечистоту, що пристала до вас там від слів, від пісень і сміху, кожен із вас несе в дім свій, і не тільки в дім, а й у своє серце. Від того, що не варте презирства, ти відвертаєшся, а що варте його, того не тільки не ненавидиш, а й любиш. Багато хто, повертаючись від трун померлих, омиває себе, а повертаючись із видовищ, не зітхають, не проливають сліз, хоча мертвий і не опоганює, тим часом як гріх покладає таку пляму, яку не можна змити тисячею джерел, а тільки одними сльозами і каяттям. Тим часом ніхто не відчуває цієї скверни. Оскільки ми не боїмося того, чого маємо боятися, то боїмося того, чого не маємо. Що значить цей шум, це сум’яття, ці сатанинські крики і диявольські подоби? Інший юнак має ззаду косу і, набуваючи вигляду жінки, і в поглядах, і в ході, і в одязі, словом – в усьому намагається зобразити молоду дівицю. А інший, навпаки, досягнувши вже старечого віку, стриже волосся, опоясується до стегон і, втративши перед волоссям увесь сором, готовий приймати удари, готовий усе говорити і робити. А жінки, без жодного сорому, з оголеною головою звертаються в промовах своїх до народу, з великою старанністю показуючи своє безсором’я і поселяючи в душах слухачів усяке нахабство і розпусту. У них одна тільки турбота – викорінити всяку цнотливість, осоромити природу, виконати волю злого духу. Тут і слова ганебні, і обличчя смішні, і стрижене волосся таке саме, і хода, і одяг, і голос, і рухи тіла, і погляди, і сурми, і сопілки, і дії, і їхній зміст, і все взагалі сповнене крайньої розпусти. Отже, скажи мені, коли ти протверезієш від блудного пиття, яке диявол пропонує тобі, – коли перестанеш пити з чаші нестриманості, яку він розчиняє для тебе? Там і перелюби, і зради подружньої вірності; там і дружини розпусниці, і чоловіки перелюбники, і юнаки розпещені; там все сповнене беззаконня, все жахливо, все ганебно. Отже, тим, хто присутній на таких видовищах, належало б не сміятися, а гірко плакати і сумувати. Що ж? Чи нам закрити театр, скажеш ти, і за твоїм наказом повалити все? Навпаки, тепер саме все повалено. Справді, скажи мені, чому порушується подружня вірність? Чи не від театру? Чому оскверняються шлюбні ложа? Чи не від цих видовищ? Чи не з їхньої вини дружини не терплять чоловіків? Чи не від них чоловіки зневажають дружин своїх? Чи не звідси безліч перелюбників? І якщо хто скидає все і вводить жорстоку тиранію, то це той, хто відвідує театр. Ні, скажеш ти: видовища – гарна установа законів! Відвертати дружин від чоловіків, розбещувати молодих, дітей, скидати домівки властиво тим, хто володіє укріпленнями. Хто, наприклад, скажеш ти, від цих видовищ став перелюбником? Але хто ж не перелюбник? Якби мені можна було перерахувати тепер усіх поіменно, то я показав би, як багатьох чоловіків розлучили з дружинами ці видовища; як багатьох полонили ці розпусниці, які одних відвернули від подружнього ложа, а іншим не дають і подумати про шлюб. Отже, що ж, – скажи мені, – чи вже нам повалити всі закони? Навпаки, – знищуючи ці видовища, ми винищимо порушення законів. Шкідливі для суспільства люди бувають саме з числа тих, що діють на театрах. Від них відбуваються обурення і заколоти. Люди, що виховуються у цих танцюристів і з догоджання утробі продають свій голос, чиє заняття полягає в тому, щоб кричати і робити все непристойне, саме вони найбільше й збурюють народ, вони й спричиняють заколоти в містах, – бо віддане бездіяльності та юнацтво, яке виховують у таких вадах, робиться лютішим за всякого звіра.
7.Наприклад, скажи мені: звідки чарівники? Чи не з театрів вони виходять, щоб збурювати бездіяльний народ і давати випадок тим, хто танцює, користуватися вигодами багатьох сум’яття, а розпусних дружин ставити перепоною для цнотливих? Їхнє чаклунство доходить до такої зухвалості, що вони не соромляться навіть турбувати кістки померлих. Чи не вони змушують витрачати тисячі на це лукаве диявольське сонмище? А розпуста та інші незліченні пороки звідки? Тепер бачиш, що ти руйнуєш життя, залучаючи на ці видовища, а я скріплюю його, знищуючи їх? Отже, нам треба знищити театр? О, якби це було можливо! Якщо ви хочете, то я згоден знищити і винищити його. Утім, я не вимагаю цього. Зробіть те, щоб він, і існуючи, ніби не існував; це принесе вам більшу похвалу, ніж руйнування його. Якщо не іншому кому, то принаймні намагайтеся наслідувати варварів: у них зовсім немає таких видовищ. Чим же ми виправдаємо себе, якщо, будучи громадянами неба, долучившись до лику херувимів, і маючи спілкування з ангелами, опинимося в даному випадку гіршими за варварів, тоді як ми можемо мати тисячу інших задоволень, набагато кращих? Якщо ти хочеш отримати задоволення, іди в сади, до річки, що тече, й озер; розглядай квіти й слухай спів коників; відвідуй гробниці мучеників, – тут знайдеш ти і здоров’я для тіла, і користь для душі, а шкоди жодної, і не будеш каятися після такого задоволення, як то буває після тих видовищ. Ти маєш дружину, маєш дітей: що може зрівнятися з цим задоволенням? У тебе є дім, є друзі: ці задоволення разом із цнотливістю приносять і велику користь. Справді, скажи мені: що може бути приємніше за дітей і дружину для того, хто хоче жити цнотливо? Кажуть, що варвари, почувши про ці беззаконні видовища і непристойні задоволення, вимовили вельми мудрий вислів, сказавши: римляни вигадали ці задоволення, тому що не мали дружин і дітей. Вони показали цим висловом, що для того, хто хоче жити чесно, немає нічого приємнішого за дружину і дітей. Але що, скажеш ти, якщо я вкажу тобі людей, які не зазнали жодної шкоди від того, що проводили час у театрі? Але й те вже становить велику шкоду, що вони марнують даремно час і слугують спокусою для інших. Припустімо, що ти сам не зазнаєш жодної шкоди від видовищ; але ти збуджуєш до них охоту в іншому. Та й чи можливо, щоб ти сам не отримував шкоди, коли подаєш привід до шкоди іншим? Адже і чарівник, і блудник, і блудниця, і всі ці диявольські збіговиська провину своїх дій покладають на голову твою. Якби не було глядачів, то не було б і тих, які діють на видовищах; навпаки, якщо є глядачі, то є і дійові особи. Отже, хоча б ти нітрохи не шкодив своїй цнотливості, – що втім, неможливо, – але ти жорстоко будеш покараний за загибель інших – як глядачів, так і тих, які їх захоплювали на видовища. До того ж, ти ще більше набув би цнотливості, якби не ходив туди. Якщо ти й нині цнотливий, то був би ще цнотливішим, якби тікав від цих видовищ. Отже, залишимо даремні суперечки, і не будемо вигадувати безрозсудних виправдань. Єдине виправдання полягає в тому, щоб уникати печі вавилонської і віддалятися від єгипетської розпусти, хоча б довелося і голим вирватися з рук її. Вчиняючи таким чином, ми будемо насолоджуватися великим задоволенням без жодних докорів сумління, і теперішнє життя вестимемо цнотливо, і сподобимося майбутніх благ, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.
| ← | → |