Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 34
«Коли ж гонитимуть вас в одному місті, біжіть у інше. Бо істинно кажу вам: не встигнете обійти міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський» (Мф. 10:23).
Зміст:
Пояснення 10:23-33. Христос втішає учнів обіцянкою швидкого свого пришестя, прикладом власних страждань, надією на майбутні блага й успіхом проповіді. – Презирство смерті позбавляє від істинної смерті. – Для сповідання Христа потрібна допомога благодаті. – Чому крім сердечної віри потрібне й усне сповідання. – Не треба боятися смерті. – Треба радіти, що тіло зотліває – Скільки гірших наслідків мало б неістління тіл. – Краса душі повідомляє благопристойність тілу. – Треба любити і шукати краси душевної.
1.Після страшних, здатних привести в трепет і розтрощити самий адамант, пророкувань про майбутню долю апостолів після розп’яття, воскресіння та вознесіння Його, – Спаситель знову переходить до промови заспокійливої властивості, щоб дати цим подвижникам можливість зітхнути й доставити їм велике підбадьорення. Саме – Він не велить гнаним вступати в боротьбу з гонителями, але тікати від них. І оскільки це було тільки ще початком для них і початком, то Спаситель і говорить до них набагато поблажливіше. Господь говорить не про ті гоніння, які мали бути після, а про ті, що мали бути перед розп’яттям і стражданням Його, що й показав словами: “не встигнете обійти міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський”. Отже, щоб учні не говорили: а що, як ми втечемо від гонителів кудись, а вони й там знайдуть нас і знову будуть переслідувати, – Спаситель, знищуючи такий страх, каже: ви не встигнете обійти Палестини, як Я негайно прийду до вас. Дивись знову, як і в даному випадку, Він не знищує лиха, а тільки є помічником під час небезпек. Він не сказав: Я визволю вас і припиню гоніння; але що? – “не встигнете обійти міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський”. І справді, для втіхи їхньої досить було того, щоб тільки побачити Його. Отже, дивись, як Він не все і не скрізь надає благодаті, але велить їм дещо додавати і від себе. Якщо, каже Він, ви боїтеся, то бігайте; на що Він і вказав словами: “біжіть”, і: “не бійтеся”. І, однак же, Він не раніше наказує їм бігти, ніж почнуть їх гнати; так само, і місце призначає їм не велике, а наказує тільки обійти міста ізраїльські. Після цього Він знову готує їх до іншого роду любомудрості. Спершу Він звільнив їх від піклування про їжу, потім від страху небезпек; а тепер звільняє від страху ганьби. Звільнив їх від піклування про їжу, коли сказав: “Той, хто трудиться, гідний прожитку” (Мф. 10:10) і відкрив, що багато хто прийматиме їх; звільнив від страху небезпек, коли сказав: “не турбуйтеся, як або що сказати” (Мф. 10:19), і: “той, хто перетерпів до кінця, спасеться” (Мф. 10:22).
Але оскільки апостоли, крім того, повинні були піддатися ще й поганій про себе думці інших, що для багатьох видається найтяжчим злом, то дивись, як Христос і тут їх утішає: Він дає їм розраду, з якою ніщо не могло зрівнятися, саме вказує на свій власний приклад, – на те, що говорили про Нього самого. Подібно до того, як раніше, сказавши: “будете ненавидимі всіма”, Він додав: “за ім’я Моє” ( Мф. 10:22), так точно й тут, до того ж додає ще й іншу розраду. Яку ж? “Учень, – каже, – не вищий за вчителя, і слуга не вищий за пана свого: досить для учня, щоб він був, як учитель його, і для слуги, щоб він був, як пан його. Якщо господаря будинку назвали веельзевулом, чи не тим більше домашніх його? Отже, не бійтеся їх” (Мф. 10:24-26). Дивись, як Він відкриває про Себе, що Він є Владика всесвіту, Бог і Творець. Що ж? “Учень не вищий за вчителя, і слуга не вищий за свого пана”. Допоки хто є учнем або рабом, доти він не має рівної честі з учителем і з паном. Не вказуй мені на рідкісні приклади протилежного роду, а приймай сказане стосовно того, як зазвичай буває. Далі, – щоб показати свою особливу близькість до учнів, Він не каже: “чи не тим більше” раб, але: “домашні” його. Так і в іншому місці Він говорив: “Я вже не називаю вас рабами, ви – друзі Мої” ( Ін. 15:15,14). І не просто сказав: якщо Пана вдома паплюжили і злословили, але вказує і самий образ паплюження, кажучи, що Його назвали Веельзевулом. Слідом за тим він дає ще й іншу, не меншу розраду. Звісно, та розрада була найбільша, але оскільки апостоли ще не готові були до любомудрості, і потрібна була така розрада, що могла б особливо їх зміцнити, то Він долучає і її. Що ж говорить Він? “Немає нічого потаємного, що не відкрилося б, і таємного, що не було б пізнано” ( Мф. 10:26). Хоча образ мови виражає, мабуть, положення найзагальніше, однак, сказано не про всі взагалі випадки, але про дані тільки. Промова Спасителя має такий зміст: Досить для вашої втіхи й того, що і Я, Учитель і Господь ваш, піддаюся однаковому з вами докору. Якщо ж ви, чуючи це, не перестаєте все ж таки бентежитися, то майте на увазі й те, що за деякий час ви позбудетеся і ганебних нарікань. І про що ви сумуєте? Чи про те, що вас називають ошуканцями і підлесниками? Але почекайте трохи, і всі називатимуть вас рятівниками і благодійниками всесвіту. Час усе сокровенне відкриває; він викриє і наклеп ворогів, і відкриє вашу чесноту. Якщо ви самою справою виявитеся рятівниками і благодійниками, і явіть усяку чесноту, то люди не стануть дослухатися до їхніх слів, а дивитимуться на істину справ. Тоді вони самі виявляться наклепниками, брехунами і лиходіями, а ви засяєте світліше за сонце, – бо час згодом відкриє і сповістить, хто ви такі, пролунає гучніше за сурму і зробить усіх свідками вашої доброчесності. Отже, мої слова, які Я тепер говорю, не повинні приводити вас у зневіру, але повинні надихати вас надією майбутніх благ; неможливо, щоб справи ваші залишилися в невідомості.
2.Після того, як Спаситель звільнив апостолів від усякого занепокоєння, страху й турботи та поставив їх вище за ганьбу, Він помірковано, зрештою, говорить і про відвагу, яку вони мали б мати у проповіді вчення. “Що кажу вам у темряві”, – каже, – “говоріть при світлі, а що на вухо чуєте, проповідуйте на дахах” (Мф. 10:27). Звичайно, темряви не було, коли Христос говорив це, і говорив Він учням не на вухо; тут ужито лише посилений зворот мови. Оскільки Він розмовляв з ними наодинці і в маленькому куточку Палестини, то й сказав – “у темряві” і “на вухо”, бажаючи протиставити образ справжньої бесіди з тією відвагою в проповідуванні, яку Він мав дарувати їм. Не одному, не двом і не трьом містам, а всьому всесвіту проповідуйте, каже Він, і, проходячи землю, море, місця населені й незаселені, з відкритою головою і з усілякою сміливістю говоріть все царям і народам, філософам і риторам. Тому Він сказав: “на дахах і при світлі”, тобто без усякої боязкості і з усією свободою. Але для чого Він не сказав тільки: “проповідуйте на дахах”, і: “говоріть при світлі”, а додав ще: “що кажу вам у темряві”, і: “що на вухо чуєте”? Для того щоб підбадьорити їх у дусі. Подібно до того, як в іншому місці Він говорив: “Той, хто вірує в Мене, діла, що роблю Я, і він зробить, і більше за ці творить” ( Ін. 14:12 ), так і тут додав ці слова, аби показати, що Він усе здійснить через них, і здійснить більше, аніж те, що здійснив Сам. Я, каже Він, поклав початок і передпочаток, і через вас хочу зробити набагато більше. Говорячи це, Він не тільки дає їм наказ, а й пророкує майбутнє з цілковитою впевненістю в істині слів Своїх, і показує, що вони все подолають, до того ж знову прикрито викорінює в них страх лихослів’я. Подібно до того, як проповідь ця, непримітна тепер, пошириться скрізь, так і лиха думка іудеїв скоро зникне. Потім, підбадьоривши й піднісши їх, Він знову пророкує небезпеки, розкриваючи дух їхній і підносячи понад усе. Що говорить Він? “Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, а душі не може вбити” (Мф. 10:28). Чи бачиш, як Він ставить їх понад усе? Не тільки вище турбот, лихослів’їв, небезпек і наклепів, але переконує їх нехтувати тим, що найстрашніше – самою смертю, і не просто смертю, а смертю насильницькою. Він не сказав, що вас буде вбито, але з властивою Йому величчю відкрив усе, кажучи: “Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, а душі не може вбити, а бійтеся більше Того, Хто може і душу, і тіло занапастити в геєні” (Мф. 10:28), що Він і завжди робить, вживаючи в мові протилежність. Що, справді, Він говорить? Ви боїтеся смерті, і тому не смієте проповідувати? Але тому-то самому ви і проповідуйте, що боїтеся смерті. Це вас позбавить від істинної смерті. Хоча вас будуть умертвляти, але не занапастять того, що в вас є найкраще, хоча б про те і всіляко старалися. Тому-то не сказав Він: “душі” ж не тих, хто вбиває, але: “тих, хто не може вбити”. Хоч би вони й хотіли це зробити, але не зможуть. Отже, якщо ти боїшся муки, то бійся муки набагато жахливішої. Чи бачиш, що Він знову не обіцяє їм позбавлення від смерті, але, дозволяючи померти, дарує більше благо, ніж якби Він не дозволив їм постраждати таким чином? І справді, змусити зневажати смерть – набагато важливіше, ніж звільнити від смерті. Отже, Він не кидає їх у небезпеку, але підносить над небезпеками, у коротких словах стверджує в них вчення про безсмертя душі, двома-трьома словами насаджує спасительне вчення і втішає їх іншими міркуваннями. І щоб тоді, коли будуть їх умертвляти й загартовувати, вони не подумали, що терплять усе тому, що покинуті Богом, знову починає промову про Божий промисел, кажучи: “чи не дві малі птахи продаються за ассарій? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого” (Мф. 10:29). “У вас же і волосся на голові все пораховане” (Мф. 10:30). Що, каже, малозначніше за них? Однак же, і їх не можна вловити без знання Божого. Він не те каже, що падають за сприяння Божого (це негідно Бога); а тільки те, що нічого не відбувається такого, що б Йому було невідомо. Якщо ж Він знає все, що не відбувається, а вас любить сильніше, ніж батько, – любить так, що і волосся ваше в Нього пораховане, то вам не слід боятися. Утім, сказав це не тому, ніби Бог обчислює волосся, а щоб показати досконалість Божого відання і велике піклування про них. Отже, якщо Бог і знає все, що відбувається, і може зберегти вас, і хоче, то яким би ви не зазнавали страждань, не думайте, що страждаєте тому, що Бог залишив вас. Він не хоче позбавити вас від лиха, але хоче змусити вас зневажати лиха, тому що в цьому-то і полягає справжнє позбавлення від лиха. Отже – “не бійтеся ж: ви кращі за багатьох малих птахів” (Мф. 10:31). Чи бачиш, що тоді страх уже опановував ними? Він знав таємні помисли. Тому й додав: “не бійтеся” їх. Якщо вони й здолають, то здолають тільки найгірше, тобто тіло, яке, хоч би вони й не вбивали, все одно природа зруйнує.
3 .Таким чином, вони не владні і над тілом, але воно залежить від природи. А якщо ти боїшся цього, то тобі маєш тремтіти, маєш боятися набагато більшого – Того, Хто може і душу, і тіло згубити в геєні. Він хоча й не говорить прямо, що є Той самий, Який може погубити душу і тіло, але з вищесказаного вже показав, що Він є Суддя. А нині в нас буває навпаки: Того, Хто може згубити душу, тобто покарати нас, ми не боїмося, а тих, хто вбиває тіло, – тремтимо; Бог може згубити і душу, і тіло, а люди не тільки не можуть згубити душі, а й тіла; хоча вони і незліченним стратам піддають тіло, але через це роблять його тільки більш славним. Чи бачиш, як Він представляє подвиги легкими? Смерть сильно вразила їхню душу, об’єднуючи їхнім страхом, тому особливо тому, що не була ще легко переборна, і ті, які повинні були зневажати її, ще не сподобилися благодаті Святого Духа. Отже, розвіявши страх і острах, що хитали їхні душі, наступними словами знову вселяє в них бадьорість: а саме – страхом виганяє з них страх, і не тільки страхом, а й надією великих нагород, до того ж іще, погрожуючи з великою владою, Він звідусіль спонукає їх до безбоязнього сповідування істини, так продовжуючи промову: “усякого, хто сповідує Мене перед людьми, того сповідую і Я перед Отцем Моїм Небесним, а хто зречеться Мене перед людьми, того зречуся і Я перед Отцем Моїм Небесним” (Мф. 10:32-33). Так не тільки нагородами, а й стратами спонукає, і закінчує промову погрозою. І дивись, яка точність! Він не сказав: “Мене”, але – “про Мене”, показуючи, що той, хто сповідує, сповідує не власною силою, але, будучи сприяння згори благодаттю. Про того, хто відкидає, не сказав: “про Мене”, але: “від Мене”, бо він відкидається тому, що буває чужий благодаті. За що ж, скажеш, звинувачувати його, якщо він відкидається тому тільки, що позбавлений благодаті? За те, що причина цього позбавлення полягає в тому, хто позбавляється. Для чого ж Він не задовольняється тільки сердечною вірою, але ще вимагає й усного сповідання? Для того, щоб спонукати нас до відваги, до більшої любові й ревності, і піднести, чому й говорить до всіх узагалі, а не має на увазі тут лише одних тільки учнів; не їхніх тільки, а й учнів їхніх намагається Він зробити мужніми. Хто знатиме це, той не тільки вчитиме інших із відвагою, а й терпітиме все легко й охоче. Це багатьох, які повірили цьому слову, привернуло до апостолів; і ті, що відкинулися в муках, піддадуться більшим мукам, і ті, що сповідали в блаженному стані, отримають більшу відплату. Коли праведник тривалістю часу поглиблює свої надбання, і грішник у відтермінуванні покарання думає знаходити для себе вигоду, то Він рівносильну, або ще незрівнянно більшу пропонує відплату. Ти придбав більше для себе, каже Він, за те, що ти перший Мене тут сповідував, і Я, каже Він, збагачу тебе більше, коли дам тобі більше, і невимовно більше, тому що Я тебе “сповідую” там. Чи бачиш, що там передбачені і нагороди, і покарання? Що ж ти дбаєш і турбуєшся? Що шукаєш тут відплати, коли ти можеш бути врятований тільки надією? Тому, якщо ти зробиш що-небудь добре, і не отримаєш тут за це відплати, не бентежся; у майбутньому віці чекає на тебе за це сугуба нагорода. Якщо ж зробиш що-небудь погане і залишишся без покарання, – не лінуйся. Там спіткає тебе покарання, якщо тільки не змінишся і не зробишся кращим. А коли не віриш цьому, то з теперішнього роби висновок про майбутнє. Якщо ще під час подвигів сповідники бувають такі славні, то подумай, якими вони будуть під час роздавання вінців? Якщо навіть вороги прославляють їх тут, то чи не звеличить і чи не прославить тебе Найчадолюбніший з усіх отців? Тоді будуть віддані і нагороди за добрі справи, і покарання за злі; тому ті, хто відкидають і тут, і там, будуть мучитися. Тут – тим, що житимуть зі злим сумлінням, бо якщо вони ще й не померли, то помруть неодмінно; а там – піддадуться вже кінцевому покаранню. Інші, навпаки, і тут, і там отримають користь; тут – перемагаючи смерть, роблячись славнішими за тих, хто живе, а там – насолоджуючись невимовними благами. Бог готовий не карати тільки, а й благодіяти, і готовий незрівнянно більше благодіяти, ніж карати. Але чому про нагороду згадує один раз, а про покарання двічі? Звичайно тому, що ті, хто слухає, краще напоумлюються страхом покарання. Ось чому, сказавши: “Бійтеся Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні” (Мф. 10:28), ще додав: “зречуся того і Я” (Мф. 10:33). З цією метою і Павло часто нагадує про геєну.
4 Отже, запропонувавши слухачеві всілякі заохочення (Він відчинив перед ними і небеса, поставив і страшне судилище, показав і видовище ангелів, і, за допомогою їхніх слів: проповідь про вінці, тому що це багато сприяє успіхові благочестя), – нарешті, щоб боязкість їхня не була перешкодою проповіді благочестя, Він наказує їм бути готовими і на заклання, щоб вони знали, що ті, хто залишився в омані, будуть покарані і за найстрашніші проти них наклепи. Отже, не будемо боятися смерті, хоча й не настав час смерті: ми воскреснемо для життя набагато кращого. Але, скажеш, зотліє тіло? Тому-то особливо і треба радіти, що смерть тлить, і гине смертне, а не сутність тіла. Коли ти бачиш, що виливають бовдура, то не кажеш, що речовина його зникає, але що вона отримує кращий образ. Так само міркуй і про тіло, і не плач. Тоді належало б плакати, коли б воно назавжди залишилося в муках. Але ти скажеш: це могло б бути і без зотління тіл, так щоб вони залишалися цілими. А яку б це принесло користь живим, чи померлим? Доки будете прив’язані до тіла? Доки, пригводжуючи себе до землі, будете приліплятися до тіні? Яка б із того була користь? Чи краще, якої б не сталося шкоди? Якби не зотлівали тіла, то, по-перше, оволоділа б багатьма гордість, – зло з усіх зол найбільше. Якщо й нині, коли тіло піддається тлінню і сповнене черв’яків, багато хто хотів, щоб його шанували за богів, то чого б не було, коли б тіло перебувало нетлінним? По-друге, не стали б вірити, що тіло взято із землі. Якщо й тепер, незважаючи на те, що самий кінець ясно свідчить, деякі сумніваються в цьому, то чого б не подумали, якби не бачили цього кінця? По-третє, тоді надмірно любили б тіла, і більша частина людей стала б ще більш тілесними і грубими. Якщо й нині, коли тіла зовсім уже зотліють, деякі обіймають труни й раки, то чого не стали б робити тоді, коли б могли зберігати й самий образ їхній у цілості? По-четверте, не дуже б прихильні були до майбутнього. По-п’яте, ті, які стверджують, що світ вічний, ще більше утвердилися б у цій думці, і не стали б визнавати Бога Творцем світу. По-шосте, не були б упевнені в гідності душі, ні в тому, як тісно пов’язана душа з тілом. По-сьоме, багато людей, які втратили своїх родичів, залишивши міста, стали б жити в гробницях і, подібно до божевільних, безперестанку стали б розмовляти зі своїми померлими. Якщо й нині люди, оскільки самого тіла втримати не в змозі (та й неможливо, бо воно проти їхньої волі тліє і зникає), знімаючи портрети, приліплюються до дощок, то яких безглуздостей не вигадали б тоді? Мені здається, що тоді багато хто на честь улюблених тіл спорудив би храми, а ті, хто займається чаклунством, постаралися б запевнити, що за допомогою їхніх демонів дають відповіді, тим паче, що й тепер ті, хто має зухвалість займатися викликанням мертвих (некромантією), роблять багато безглуздощів (незважаючи навіть на те, що тіло обертається на попіл і попіл). Яких же незліченних видів ідолопоклонства не сталося б звідси? Отже, Бог, відбираючи все, що може служити приводом до таких безглуздостей і навчаючи нас відмовлятися від усього земного, вражає тіла тлінням перед нашими очима. Отже, любитель тілесної краси, який до божевілля пристрастився до пристойної дівиці, якщо розумом не захоче пізнати потворність тілесної істоти, то побачить це на власні очі. Багато було дівчат настільки ж квітучих красою, або ще незрівнянно прекрасніших, ніж кохана ним, які після смерті своєї через один або два дні являли собою сморід, гній і гнилість черв’яків. Подумай же, яку ти любиш красу, і якою спокушаєшся принадністю? Але якби тіла піддавалися тлінню, не можна було б добре знати цього; як біси стікаються до трун, так багато хто з охоплених любовною пристрастю, безперервно сидячи при трунах, зробили б душу свою житлом бісів, і від жорстокої пристрасті незабаром би й самі померли. А тепер, крім усього іншого, полегшує душевну скорботу і те, що неможливість бачити образ улюбленого предмета сприяє забуттю і самої пристрасті.
5.Якби тіла не зотлівали, то не було б навіть і трун, і ти побачив би міста, замість статуй, сповненими мертвих, бо кожен побажав би тоді бачити біля себе свого померлого. Звідси стався б великий безлад: ніхто б із простолюдинів не став дбати про душу свою, не стали б приймати вчення про безсмертя. Багато б і інших ще гірших сталося безглуздостей, про які й говорити навіть непристойно. Для того-то негайно і зотліває тіло, щоб ти міг бачити в наготі красу душі. Справді, якщо вона таку красу і таку жвавість дає тілу, то, як вона прекрасна повинна бути сама в собі? Якщо вона підтримує настільки потворне й огидне тіло, то тим більше може підтримати саму себе. Не в тілі краса, але краса тіла залежить від того утворення і кольору, який закарбовує душа в істоті його. Отже, люби душу, яка надає тілу таку благопристойність. Але що я кажу про смерть? Я тобі доведу і самим життям, що все прекрасне залежить від душі. Якщо душа радіє, то троянди розсипає по ланітах; якщо сумує, то, забираючи всю красу в тіла, все вбирає в чорний одяг. І якщо постійно перебуває в радісному стані, то й тіло буває в безболісному стані; якщо ж перебуває в печалі, то й тіло стає слабкішим і безсилішим за павутину. Якщо розсердиться, то й тілу дає огидний і потворний вигляд; якщо покаже ясний погляд, то й тілу дає приємний вигляд. Якщо буває охоплена заздрістю, то й на тіло розливає блідість і млосність. Якщо сповнена буває любов’ю, то й тілу повідомляє особливу пригожесть. У такий спосіб багато дружин, не будучи пригожими обличчям, особливу приємність отримують від душі; навпаки, інші, виблискуючи зовнішньою красою, всю її псують тим, що не мають привабливості душевної. Уяви, як рум’яниться біле обличчя і яку справляє приємність розмаїттям кольору, коли фарба сором’язливості розливається по ньому. Ось тому, в кому безсоромна душа, у того і самий вигляд огидніший за вигляд всякого звіра; навпаки, сором’язлива душа і самий вигляд робить лагідним і люб’язним. Справді, немає нічого прекраснішого і люб’язнішого за добру душу. Любов до тілесної краси змішана з прикрістю; навпаки, любов до краси душевної з’єднана з чистим, не збурюваним задоволенням. Отже, для чого ти, минаючи царя, дивуєшся оповіснику. Для чого, залишивши самого мудреця, з подивом дивишся на тлумача його? Бачиш привабливий зовнішній погляд, – постарайся впізнати внутрішній; і, якщо останній негарний, зневажай і зовнішній. Якщо ти побачиш потворну жінку в прекрасній масці, звісно, не зачаруєшся нею; навпаки, не захочеш, щоб слушною і гарною була маска, а забажаєш, щоб маску зняли, щоб ти міг її бачити в природній красі її. Так чини і по відношенню до душі: її наперед старайся впізнати. Тіло, як маска, прикриває її, і яке є, таким завжди й залишається; а душа, хоч би була й потворна, скоро може стати прекрасною; хоч би мала око потворне, люте, суворе, – воно може стати красивим, миловидним, ясним, ласкавим, привабливим. Цієї благообразності, цієї краси обличчя будемо шукати, щоб і Бог, забажавши нашої краси, дарував нам вічні блага благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.
| ← | → |