Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 31
«Коли Він говорив їм це, підійшов до Нього якийсь начальник і, кланяючись Йому, говорив: дочка моя тепер помирає, але Ти прийди, поклади на неї руку Твою, і вона буде жива» (Мф. 9:18).
Зміст:
Пояснення 9:18-26. Прохання начальника синагоги про зцілення дочки. – Чому кровоточива таємно приступила до Христа, і для чого Він виявив її. – Перевага кровоточивої перед начальником синагоги. – Христос навчає не боятися смерті. – Істинність воскресінь, скоєних Христом, засвідчується попередніми і наступними обставинами. – Віра у воскресіння і майбутнє блаженне життя забороняє плач про померлих. – Плач про померлих походить від хибної любові до них. – Смерть звільняє від земних лих.
1.За словами послідувала і справа, щоб тим більше затулити уста фарисеїв. Той, хто прийшов до Христа, був начальником синагоги, і його скорбота була найтяжча: у нього одна тільки й була донька, що мала дванадцять років, і перебувала в самому розквіті віку. Тому-то особливо Христос негайно ж воскресив її. Якщо євангеліст Лука каже, що дехто з дому начальника синагоги, прийшовши, казав йому: “Дочка твоя померла, не обтяжуй Учителя” (Лк. 8:49), то ми мусимо сказати, що начальник синагоги називав доньку свою померлою, або судячи з тривалості подорожі, або бажаючи збільшити своє нещастя. Справді, люди, які просять допомоги, мають звичай збільшувати й представляти в більшому вигляді свої дії, щоб тим зручніше схилити на милість тих, кого вони просять. Зверніть увагу на грубість начальника синагоги. Він пропонує Христу два прохання, – щоб прийшов, і щоб поклав руку. Це показувало, що він залишив дочку свою ще дихаючою. Того ж вимагав від пророка і Нееман Сиріянин: “Сказав, – каже останній, – …що він вийде… і покладе руку свою” (2Царів. 5:11). Так люди грубі мають потребу в баченні і в речах чуттєвих. Євангеліст Марк (Мк. 5:37) каже, що Христос взяв із Собою трьох учнів, також і Лука (Лк. 8:51), але Матфей не визначає їхнього числа. Чому ж Господь не взяв із собою Матфея, який щойно приєднався до Нього? Для того, щоб збудити в ньому найсильніше бажання, і тому, що він був ще недосконалий. Христос віддає перевагу одним перед іншими для того, щоб останні намагалися уподібнюватися першим. Для Матфея досить було й того, що він бачив зцілення дружини кровоточивої, і удостоївся бути за однією з Христом трапезою і мати спілкування в їжі. Коли ж Іісус встав, багато хто пішов за Ним, як для того, щоб подивитися на велике чудо, так і через особисту гідність того, хто прийшов до Іісуса, а так само й тому, що вони через свою брутальність не стільки шукали виправлення душ, скільки зцілення тіла. Таким чином, стеклося безліч людей – одні, будучи спонукувані своїми недугами, інші – бажанням подивитися на зцілення інших; але для слухання словес і вчення прийшли далеко не всі. Втім, Господь не дозволив їм зійти до дому, але взяв тільки учнів, та й то не всіх, усюди навчаючи нас уникати слави людської.
“І ось жінка, що дванадцять років страждала кровотечею, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одягу Його, бо вона говорила сама в собі: “Коли тільки доторкнуся до одягу Його, то одужаю”” (Мф. 9:20-21). Чому ж вона не приступила до нього зі сміливістю? Тому що соромилася хвороби своєї, і вважала себе нечистою. Якщо жінка під час місячного очищення вважалася нечистою, то тим більше могла вважати себе такою та, що страждає такою хворобою. Хвороба ця, згідно із законом, вважалася вельми нечистою. Ось чому кровоточива ховається і таїться. До того ж вона не мала ще належного і досконалого поняття про Іісуса; інакше вона не думала б, що може сховатися від Нього. Ця дружина перша приходить до Іісуса Христа при народі, бо чула, що Він і дружин зцілює, і тепер іде до померлої отроковиці. Покликати Христа у свій дім вона не наважилася, хоча була й багата; вона навіть не наважилася явно і приступити до Нього, але таємно з вірою доторкнулася до одягу Його; вона не сумнівалася і не говорила сама в собі: зцілюся я від хвороби, чи ні? але приступила з твердою упевненістю, що отримає зцілення. “Бо вона говорила, – каже євангеліст, – сама в собі: якщо тільки доторкнуся до одягу Його, одужаю”. Вона бачила, з якого дому Він вийшов – з дому митаря, і хто за Ним слідував – грішники і митарі; і все це породило в ній благу надію. Що ж Христос? Він не захотів, щоб вона залишалася в невідомості, але відкрив і виявив її з багатьох причин. Деякі божевільні кажуть, що Іісус Христос зробив це з любові до слави. Для чого, кажуть вони, Христос не залишив її в невідомості? Що ти кажеш, нечестивий і беззаконний? Невже Той любить славу, Хто й іншим забороняє говорити, і Сам не згадує про незліченні чудеса Свої? Отже, для чого ж Він виявляє кровоточиву? По-перше, Він звільняє її від страху, щоб вона, ущипнута совістю, як викрадачка дару, не проводила життя в муках. По-друге, виправляє її, тому що вона думала сховатися. По-третє, відкриває всім віру її, щоб і інші змагалися з нею. Та й показати, що Він знає все, є настільки ж велике диво, як і зупинити течію крові. Зрештою і начальника синагоги, який легко міг втратити віру, а з нею і все, виправляє прикладом дружини. Справді, ті, хто прийшов, говорили: “Дочка твоя померла; не обтяжуй Учителя”, і ті, хто перебував у домі, сміялися з Іісуса, коли Він сказав, що дівчина спить; природно, що й сам батько міг похитнутися у вірі.
2.Щоб застерегти батька дівиці від такої слабкості, Христос і виявляє дружину. А що батько дівчини належав до числа найбрутальніших людей, послухай, що Христос говорить йому: “Не бійся, тільки віруй, і спасена буде” (Лк. 8:50). Спаситель з наміром зволікає, і приходить у дім тоді, коли дівчина вже померла, щоб ясно показати, що Він воскресив її. Для того Він і повільно йде, і багато розмовляє з жінкою, щоб дати час померти дівчинці, і прийти тим, котрі сповістили про її смерть і казали: “Не обтяжуй Учителя”. На це вказує і євангеліст, кажучи: “Коли ж Він іще говорив це”, прийшли дехто з дому (начальника синагоги), кажучи: “Дочка твоя вмерла; не обтяжуй Учителя” (Лк. 8:49). Христос хотів, щоб вони переконалися в смерті отроковиці, щоб потім не могли сумніватися в її воскресінні. Так чинить Він і у всіх випадках. Так і до Лазаря приходить після трьох днів після його смерті. Ось з яких причин виявляє Він дружину і каже їй: “Дерзай, дочко!”; так само як і розслабленому сказав: “Дерзай, чадо!” (Мф. 9:2). Жінка була охоплена страхом; тому Він і каже: “дерзай”, і називає її дочкою, – тому що віра зробила її дочкою. Потім на похвалу її каже: “Віра твоя спасла тебе” (Мф. 9:22). Євангеліст Лука багато й іншого говорить нам про цю жінку. Коли вона підійшла, каже він, і отримала зцілення, Христос не одразу після цього покликав її, але перш сказав: “Хто доторкнувся до Мене” (Лк. 8:45)? Потім, коли Петро і ті, що були з ним, говорили: “Наставнику, народ оточує Тебе і тіснить, а Ти кажеш: “Хто доторкнувся до Мене?” – (що слугувало безсумнівним доказом того, що Іісус зодягнутий був істинною плоттю і зневажав усяку гордість: народ не на віддалі слідував за Ним, а звідусіль оточував Його), – Господь знову настирливо повторив: “Доторкнувся до Мене хтось, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене” (Лк. 8:46), – пристосовуючи відповідь Свою до грубих понять Своїх слухачів. Він сказав це для того, щоб змусити жінку добровільно зізнатися у своєму вчинку. З наміром Він не одразу викрив її, щоб, показавши, що він все знає, переконати її добровільно розповісти все, і змусити сповістити про те, що трапилося, і щоб не здатися підозрілим, якби Сам став говорити про те.
Чи бачиш перевагу дружини перед начальником синагоги? Вона не втримала, не зупинила Христа, але краями перст доторкнулася тільки до одягу Його; і, прийшовши останньою, першою пішла зі зціленням. Начальник синагоги самого Лікаря ввів у дім свій; а для цієї досить було й одного дотику. Хоча вона зв’язана була узами хвороби, але віра окриляла її. Дивись же, як Спаситель втішає її: “Віра твоя, – каже Він, – врятувала тебе”. Якби він виявив її з честолюбства, то не додав би цих слів. Але Він говорить так для того, щоб навчити віри і начальника синагоги, і похвалити дружину, і так само принести їй радість і користь не меншу, ніж тілесне здоров’я. А що Христос вчинив у такий спосіб не для того, щоб прославитися Самому, а щоб прославити дружину і виправити інших, це видно і з того, що Він однаково міг бути славним і без цього дива (бо чудеса Його перевершували своєю безліччю і самі краплі дощові, а також і тому, що Він і сотворив, і має намір сотворити чудеса набагато славніші, ніж це сьогодення), тим часом жінка, якби Христос не виявив її, залишилася б невідомою і втратила б великих похвал. Ось чому Господь виявив її, похвалив, звільнив від страху (вона, кажуть, приступила з трепетом), підбадьорив її і, дарувавши їй тілесне здоров’я, напучував бажанням і інших благ, сказавши: “Іди з миром”.
“І коли прийшов Іісус у дім начальника, і побачив сопілкарів, і народ у сум’ятті, то сказав їм: “Вийдіть геть, бо не вмерла дівчина, а спить”. І сміялися над Ним” (Мф. 9:23-24). Добре вирізнялися начальники синагоги: сопілки і кимвали збуджують у них плач за померлим! Що ж Христос? Він усіх вигнав, крім батьків, та й цих залишив тільки для того, щоб не сказали, що не Він, а інший хто воскресив дівчину. І перш, ніж воскрешає її, збуджує словом, кажучи: “Не померла дівчина, але спить”. Він і в багатьох інших випадках чинив подібним чином. І як на морі спершу докоряє Своїм учням, так точно й тут спершу звільняє тих, хто стоїть попереду, від думок, що бентежили їх, і водночас показує, що для Нього легко воскрешати померлих (так Він вчинив і під час воскресіння Лазаря, кажучи: “Лазар, друже наш, заснув” ( Ін. 11:11), – і водночас вчить не боятися смерті, бо смерть уже не є більше смертью, але стала сном. Оскільки Йому і самому належало померти, то, воскрешаючи інших, заздалегідь готує учнів Своїх до мужності та спокійного перенесення смерті, бо після Його пришестя смерть стала сном. Ті, хто був у домі, глузували з Нього, але Він не ображався тим, що вони не вірили диву, яке Він мав намір незабаром створити, і не докоряв тим, хто глузував, щоб і самий сміх, і сопілки, і кимвали, і все інше свідчило про смерть дівиці.
3) Оскільки люди часто не вірять чудесам, які вже сталися, то Господь наперед оберігає їх від такої невіри їхніми ж власними відповідями. Так було при воскресінні Лазаря; так було і з Мойсеєм. Мойсеєві Бог каже: “Що це в руці в тебе” (Вих. 4:2)? – щоб він, побачивши змія, що перетворився на жезл, не забув, що колись у руці його був жезл, а, згадавши про свою відповідь, здивувався чуду. І при воскресінні Лазаря Господь запитує: “Де ви поклали його” (Ін. 11:34)? – щоб ті, які відповідали: “Піди й подивися”, також: “Уже смердить, бо чотири дні, як він у гробі” (Ін. 11:39), – не могли вже не вірити, що Він воскресив мертвого. Отже, побачивши кимвали і безліч народу, Христос вислав усіх з дому, і в присутності батьків творить чудо, не іншу душу вкладаючи в померлу, а повертаючи ту саму, що вийшла з неї, і немов би зі сну пробуджуючи отроковицю. Для більшого ж запевнення глядачів бере її за руку, щоб тим прокласти шлях до віри у воскресіння. Батько говорив Йому: поклади руку; а Він робить більше: не покладає Своєї руки, але, взявши померлу за руку, воскрешає її, показуючи тим, що Йому все легко зробити, і не тільки воскрешає, а й наказує дати їй їжу, щоб створеного Ним дива не вважали за обман. І не Сам дає їй їжу, але наказує батькам; як і про Лазаря каже: “розв’яжіть його, нехай іде” ( Ін. 11:44), а після того робить його співучасником трапези. Так (Христос) завжди мав звичай представляти безсумнівні докази і смерті, і воскресіння. Але ти зверни увагу не тільки на воскресіння, а й на те, що Христос наказав нікому про те не говорити, і звідси перш за все навчися бути смиренним і не марнославлятися, а потім поміть і те, що Він усіх, хто плакав, вислав з дому, і визнав їх немовби негідними бачити таке велике чудо. І не будь подібний до сопілкарів, яких Господь вигнав з дому; але уподібнюйся Петру, Іоанну та Іакову. Якщо тоді Спаситель вислав тих, хто сумував, геть, то тим паче нині, оскільки тоді ще невідомо було, що смерть є сон, а нині ця істина ясніша за саме сонце. Але Господь не воскрешає нині твоєї дочки? Але Він, безсумнівно, воскресить її, і до того ж із більшою славою. Справді, та, повставши з мертвих, знову померла; а твоя донька, коли повстане, перебуватиме вже безсмертною. Отже, ніхто вже не повинен плакати, ніхто не повинен сумувати і засуджувати справу Христову. Справді Він переміг смерть. Що ж ти марно плачеш? Смерть уже є не що інше, як сон. Для чого ж ти нарікаєш і ридаєш? Якщо елліни так чинять, то і вони гідні посміхання. Коли ж вірянин малодушествує в подібних випадках, то чим він може виправдати себе? Як можуть отримати прощення ті, хто так нерозважливо чинить, незважаючи на те, що вже так багато минуло часу від пришестя Христового, і воскресіння мертвих стало безсумнівним? Але ти, ніби намагаючись збільшити свій осуд, уявляєш нам еллінських дружин, які плачуть, посилюючи плач і запалюючи піч, а не прислухаєшся до слів апостола Павла: “Яка згода між Христом і Веліаром? Або яка співучасть вірного з невірним” (2Кор. 6:15)? Навіть і еллінські мудреці, хоча не знають нічого про воскресіння, проте ж знаходять для себе розраду, кажучи: терпи мужньо, того, що трапилося, не можна змінити і виправити плачем. А ти, слухаючи найвищі й повчальніші істини, не соромишся малодушествувати більше за них? Ми не говоримо тобі: терпи мужньо, тому що того, що сталося, не можна змінити; але говоримо: терпи мужньо, тому що безсумнівно, що померлий воскресне. Спить отроча твоє, а не померло; спочиває, а не загинуло; воно воскресне і отримає життя вічне, безсмертя і жереб ангельський. Чи ти не чуєш, що говорить Псалмоспівець: “Повернися, душе моя, у спокій твій, бо Господь облагодіяв тебе” (Пс. 114:7)? Бог називає смерть благодіянням, а ти нарікаєш. Що б ти більше цього зробив, якби був противником і ворогом померлого? Якщо комусь треба плакати, то нехай плаче диявол; нехай він сумує і ридає про те, що ми йдемо отримати найвищі блага. Таке ридання гідне його злоби, а тобі, що має увінчатися і заспокоїтися, не пристойно. Воістину, – смерть є тихий притулок. Дивись, скільки багатьох лих сповнене теперішнє життя; подумай, скільки разів сам ти проклинав його. Життя наше, чим довше триває, тим стає тяжчим. Ти вже на самому початку засуджений на великі скорботи, тому що сказано: “У недузі будеш народжувати дітей”; і ще: “У поті лиця твого будеш їсти хліб” (Бут. 3:16,19); також: “У мирі матимеш скорботу” (Ін. 16:33). Але про майбутнє життя не сказано нічого подібного; зовсім навпаки, про нього говориться: “Смуток і зітхання відійдуть” (Іс. 35:10); і ще: “Прийдуть зі сходу й заходу, і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Іаковом” (Мф. 8:11). Там чертог духовний, світлі світильники і життя небесне.
4 Отже, для чого ж ти соромиш померлого? Для чого інших змушуєш боятися і тремтіти смерті? Для чого спонукаєш багатьох звинувачувати Бога, нібито Він приготував для нас великі лиха? Або, ще більше, для чого ти, після смерті когось із поплічників, скликаєш жебраків, просиш священиків, щоб вони молилися за нього? Для того, скажеш ти, щоб померлий отримав заспокоєння, щоб Суддя був милостивий до нього. Отже, про це-то ти плачеш і ридаєш? Але ти суперечиш собі самому. Через те, що він пішов у пристань, ти піддаєш себе бурі. Але що ж робити? – скажеш ти: така природа наша. Ні, не звинувачуй природу, і не вважай сліз своїх необхідними. Ми самі все перетворюємо, самі віддаємося слабкостям, самі принижуємо себе і невірних робимо гіршими. Справді, як станемо ми говорити іншому про безсмертя, як можемо запевнити в цьому язичника, коли самі більше за нього боїмося і тремтимо смерті? Багато хто з еллінів, незважаючи на те, що не мали жодного поняття про безсмертя, після смерті дітей своїх прикрашали себе вінцями, вдягалися в білі шати, щоб здобути справжню славу; а ти і для майбутньої слави не припиняєш уподібнюватися жінкам і плакати. Але в тебе немає спадкоємця, тобі нема кому віддати свій маєток? Але чого б ти побажав краще: чи того, щоб син твій був спадкоємцем твого маєтку, чи – спадкоємцем благ небесних? Чого б ти захотів більше: чи того, щоб він отримав у спадок скарби тлінні, які незабаром він повинен буде залишити, чи того, щоб здобув блага вічні й нетлінні? Тобі не можна мати його своїм спадкоємцем, але замість тебе Бог зробив його Своїм спадкоємцем. Він не має участі у спадщині своїх братів; але він став співспадкоємцем Христа. Кому ж, скажеш, ми залишимо одяг, будинки, рабів і поля? Йому ж, і до того ж із більшою безпекою, ніж за життя його; для цього немає жодних перешкод. Справді, якщо варвари спалюють разом з померлими їхнє майно, то тим паче ти маєш відіслати разом з померлим майно, яке йому належить, тільки не для того, щоб воно стало прахом, як у тих, а щоб померлого вбрало в більшу славу, щоб, якщо він відійшов звідси грішним, дозволило йому від гріхів, якщо праведним – збільшило його нагороду й відплату. Але ти бажаєш бачити його? Живи подібно до нього, – і ти незабаром досягнеш священного того бачення. Крім того, ти маєш подумати й про те, що якщо нам не повіриш, то сам час неодмінно запевнить тебе в цьому; але тоді вже не буде для тебе жодної нагороди, бо втіха вийде від достатку часу. Якщо ж тепер станеш допитливим, то отримаєш два найбільші блага: звільниш себе з середовища зол і увінчаєшся найсвітлішим вінцем від Бога, оскільки великодушне перенесення нещасть набагато важливіше за милостиню та інші чесноти. Уяви, що і сам Син Божий помер, і до того ж для тебе, – а ти вмираєш за себе самого. Він, хоча й сказав: “Якщо можливо, нехай омине Мене чаша ця” (Мф. 26:39), хоча сумував і жахався, – проте не хотів уникнути смерті, а підніс її з багатьма стражданнями і подвигом. Він не просто тільки перетерпів смерть, але перетерпів найгіршу смерть; та ще й перед смертю зазнав бичування, і перед бичуванням – ганьби, наруги і лихослів’я, навчаючи тебе все переносити мужньо. Утім, померши і відклавши тіло, Він знову сприйняв його з більшою славою, подаючи через те і тобі благі надії. Якщо все це не байка, то не плач; якщо все це визнаєш істинним, то не проливай сліз; якщо ж ти сам плачеш, то як можеш запевнити еллінів, що ти цьому віриш?
5.Але, незважаючи на ці переконання, ти все ще не можеш переносити своєї скорботи? Але тому-то ти й не повинен плакати за померлим, що він звільнився від багатьох таких нещасть. Отже, не заздри йому. Справді, просити смерті самому собі, через передчасну його смерть, і плакати про те, що він не жив довше, щоб терпіти безліч таких скорбот, – властиво більш заздрісникам. Думай не про те, що він уже ніколи не повернеться в дім твій, але що і ти сам скоро переселишся до нього; не про те думай, що померлий не повернеться сюди, а про те, що все, що ми бачимо, не залишатиметься завжди однаковим, а набуде іншого вигляду. І небо, і земля, і море, все зміниться; і тоді-то ти отримаєш сина свого з більшою славою! І якщо він відійшов звідси грішником, то через смерть у нього забрано можливість продовжувати зло; адже якби Бог бачив, що він змінить спосіб свого життя, то не визволив би його перш, ніж він покається. Якщо ж він помер праведником, то придбав блага, яких ніколи не втратить. Звідси ясно, що сльози твої походять не від сильної любові, а від безрозсудної пристрасті. Якщо ти любиш померлого, то тобі належить радіти і веселитися, що він звільнився від справжніх зол. Скажи мені: що трапилося у світі особливого, незвичайного і нового, чого раніше не було? Чи не бачиш ти щодня повторення одних і тих самих змін? За днем слідує ніч, за ніччю день; після зими настає літо, за літом слідує зима, – і більше нічого; зміни ці завжди одні й ті самі, – одні лиха збільшуються і виникають знову. Отже, невже ти хочеш, щоб твій син постійно зазнавав цих лих, – щоб він, перебуваючи тут, зазнавав хвороб, скорбот, боявся, тремтів, одних лих зазнавав, інших остерігався? Адже ти не можеш сказати того, щоб, плаваючи цим просторим морем, він міг бути вільним від скорбот, турбот та інших подібних лих. Крім того, подумай і про те, що ти його народила не безсмертним, і що якби він не тепер помер, то зазнав би цієї долі дещо пізніше. Але ти ще не встигла насолодитися ним? Насолодишся сповна в майбутньому житті. Але ти бажаєш і тут бачити його? Що ж перешкоджає? Ти можеш бачити його і тут, якщо перебуваєш у бадьорому стані, бо надія майбутніх благ світліша за сам зір. Якби син твій перебував у царських чертогах, ти не стала б його вимагати звідти, щоб подивитися на нього, чуючи, що він перебуває там у пошані; а тепер, бачачи, що він відійшов для здобуття значно кращих благ, не можеш байдуже перенести короткочасну розлуку, до того ж маючи замість нього чоловіка. Але в тебе немає чоловіка? Але ти маєш розраду в Отці сирих і Судді вдовиць. Послухай, як і Павло поважає таке вдівство, кажучи: “Справжня вдовиця і самотня сподівається на Бога” (1Тим. 5:5). Справді, чим більше така вдовиця показує терпіння, тим більше прославляється. Отже, не плач про те, за що ти можеш отримати вінець, за що ти можеш вимагати нагороди; ти віддала заставу, але повернула те, що тобі було ввірено. Не турбуйся більше, віддавши стяжання своє в скарбницю, з якої не можуть його викрасти. Якщо пізнаєш, яке життя теперішнє і яке майбутнє, і що блага життя теперішнього – павутиння й тінь, а блага майбутнього – неминущі й нескінченні, то вже не потребуватимеш інших переконань. Тепер син твій звільнився від усякої зміни; а перебуваючи тут, він, можливо, був би добрий, а можливо, – і ні. Чи не бачиш, скільки людей відрікаються від дітей своїх? Наскільки багато людей змушені бувають тримати в себе в домі таких дітей, які гірші за найвідкинутіших? Отже, уявляючи все це в розумі своєму, будемо любомудрувати; чинячи таким чином, ми і померлому вподобаємо, і від людей заслужимо багато похвал, і від Бога отримаємо великі нагороди за терпіння, і досягнемо вічних благ, яких усі ми нехай сподобимося благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава й держава навіки віків. Амінь.
| ← | → |