Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 30
«Проходячи звідти, Іісус побачив чоловіка, що сидів біля митниці, на ім’я Матфей, і каже йому: іди за Мною» (Мф. 9:9).
Зміст:
Пояснення 9:9-17. Чому Матфей призивається після інших. – Могутність Христа і послух Матфея. – Достовірність євангелій. – Для чого Христос розділяв трапезу з Матфеєм та іншими грішниками. – Поводження з грішниками та їхнє виправлення віддається перевагу жертвам. – Не затверджених не повинно обтяжувати тяжкими заповідями. – У виправленні інших треба наслідувати Христа, починаючи з найлегшого. – Настанови, як виправляти дружин, які люблять прикрашатися.
1.Створивши чудо над розслабленим, Христос не залишився в Капернаумі, щоб Своєю присутністю не розпалити в книжниках ще більшої заздрості, але, щоб догодити їм і приборкати цю їхню пристрасть, віддаляється. Так і нам не повинно дратувати ворогів своїх своїм перебуванням з ними, але щоб пом’якшити гнів їхній, треба поступатися і віддалятися від них. Але чому Спаситель не в один час із Петром, Іоанном та іншими покликав Матфея? Тому, що як до тих Іісус прийшов у той час, коли вони здатні були послухати Його, так і Матфея покликав тоді, коли він готовий був іти за Ним. З тієї ж причини і апостола Павла покликав після воскресіння. Той, хто знав серця і відав потаємні думки кожної людини, знав, коли хто з них буде готовий піти за Ним. Тому й Матфея покликав не на початку, коли він був ще мало сприйнятливий, а після того, як створив безліч чудес, і коли слава про Нього поширилася скрізь, і Матфей став здатнішим до покори. Гідна також подиву і любомудрість євангеліста Матфея. Він не тільки не приховує колишнього свого життя, а й називає себе по імені, тоді як інші приховували своє ім’я під іншим найменуванням. Для чого ж євангеліст сказав: “того, хто сидить біля збору мита”? Для того, щоб показати могутність Господа, Який покликав його не після того, як він залишив свою безчесну торгівлю і перестав займатися нею, а викрав його з середовища злих справ, так само як і блаженного Павла навернув тоді, коли він шаленів, дихав люттю і злістю на церкву. Про це і сам Павло, бажаючи показати могутність Того, Хто покликав його, пише до Галатів: “Ви чули про мій колишній спосіб життя в Іудействі, що я жорстоко гнав Церкву Божу” (Гал. 1:13). І рибалок Господь покликав тоді, коли вони займалися своїм ремеслом. Але їхнє ремесло не містило в собі нічого безчесного; воно було властиве людям неосвіченим і простим. Навпаки, ремесло митарів було ганебним і безсоромним. Це – корисливість нічим невиправдана, безчесна нажива, розкрадання під виглядом закону. І, однак, нічого цього Той, Хто Покликав, не засоромився; і чи дивно, що Він не засоромився митаря, коли Він не тільки не засоромився покликати розпусницю, а й не заборонив їй попоїсти та омочити сльозами ноги Його? Для того Він і прийшов, щоб вилікувати не тільки тіло, а й душу зцілити від зла. Так вчинив Він і з розслабленим. Ясно показавши при здійсненні цього чуда, що Він може відпускати гріхи, Спаситель слідом за тим закликає і Матфея, щоб інші, бачачи, що Він приймає до числа учнів Своїх митаря, вже не бентежилися. Якщо Він має владу відпускати всі гріхи, то чому ж дивуватися, якщо Він і митаря робить апостолом? Але пізнавши могутність Того, Хто покликав, пізнай тепер і послух покликаного. Він не заперечив, не засумнівався і не сказав: що це значить, невже Господь кличе мене, такого великого Грішника? – така смиренність була б недоречною, – але негайно послухався, і навіть не виявив бажання йти в дім і порадитися про це з родичами, як вчинили і рибалки. Як ті залишили і сітки, і човен, і батька, так і Матфей полишив своє ремесло і прибуток, пішов слідом за Іісусом, показуючи повну готовність до всього, і раптом зрікшись усього житейського, досконалою покорою підтвердив вчасність свого покликання. Але чому ж, запитаєш, ніде не сказано про те, як покликані інші апостоли, а говориться тільки про покликання Петра, Іакова, Іоанна та Филипа? Тому що вони мали нікчемні й низькі заняття: що справді гірше за звання митаря, що важливіше за заняття рибалок? А що й Пилип був незнатного походження, це показує його батьківщина. Ось чому євангелісти переважно й оповідають про покликання цих учнів та їхні заняття. Вони хотіли через це показати, що їм треба вірити і в оповіданнях про справи важливі. Справді, якщо вони, оповідаючи про справи Учителя й учнів Його, не опускають нічого, що стосувалося, мабуть, їхньої безславності, а навіть з особливою подробицею оповідають про те, то чому б можна було підозрювати їх тоді, коли вони говорять про справи славні? Якщо вони замовчують про багато знамень і чудес Іісуса, а тим часом докладно оповідають про пригоди, що були при хресті, очевидно, принизливі, і, не соромлячись, кажуть про низькі заняття та бідний стан учнів, про предків Вчителя, відомих чи то через свої гріхи, чи то через бідність, – то хіба не очевидно, що вони вельми шанували правду й нічого не писали через упередженість чи через марнославство?
2.Покликавши Матфея, Христос удостоїв його великої честі, тоді ж долучившись до його трапези. Через це Він подав йому благу надію на майбутній час, і породив у ньому більшу надію. Не довготривалим лікуванням, але раптом зцілив хворобу душі його. Втім, не з одним Матфеєм лежав Христос за столом, а й з багатьма іншими. Мабуть, і це слугувало осудом для Іісуса, що Він не відмежовував від Себе грішників; але євангелісти і цього не приховують, і кажуть, що фарисеї засуджували Його за такий вчинок. До Матфея прийшло багато митарів як до свого співтовариша, тому що він, ставлячи собі за честь відвідування Христове, скликав усіх їх. Христос вживав усякого роду і лікування. Він позбавляв багатьох від хвороб душевних не тільки тоді, коли навчав, або зціляв хворих, або викривав ворогів, а й тоді, коли лежав за столом, навчаючи нас, через те, що всякий час і всяка справа може нам приносити користь. І хоча все, що пропонувалося на цій трапезі, було зібрано неправдою і розкраданням, тим не менш, Христос не зрікся бути її учасником; бо ж Його присутність могла принести велику користь, то Він погодився бути в одному домі та за одним столом з великими грішниками, хоч і накликав на Себе лиху славу за те, що їв разом із митником у домі митника та з багатьма митарями. Адже така доля лікаря: якщо він не захоче переносити гнилого запаху від хворих, то не може зцілити їх від хвороби. Дивись, як іудеї ганьблять Його за це: “Ось людина, що любить їсти і пити вино, друг митарям і грішникам” (Мф. 11:19). Нехай почують це всі, хто постом намагається здобути собі велику славу, і нехай подумають, що Владику нашого називали людиною, що “любить їсти і пити вино”, і Він не соромився цього, але все залишав поза увагою, щоби здійснити Свій намір, який і здійснив: митар перемінився, і в такий спосіб зробився кращим. А щоб тобі переконатися, наскільки велике значення мала для грішників співучасть Христа в їхній трапезі, послухай, що говорить Закхей, інший митар. Почувши від Христа слова: “Сьогодні треба Мені бути в тебе в домі” (Лк. 19:5), він у захваті сказав: “Половину маєтку мого я віддам жебракам, і, якщо кого чимось скривдив, відплачу вчетверо” (Лк. 19:8). Тоді Іісус сказав йому: “Нині прийшло спасіння дому цьому” (Лк. 19:9). Таким чином, усіма способами можна наставляти інших. Як же, скажеш ти, Павло наказує: “Хто, називаючись братом, залишається блудником, або лихоїмцем…; з таким навіть і не їсти разом” (1Кор. 5:11)? Але, по-перше, з цих слів ще не видно, чи дає апостол таку настанову вчителям, чи одним братам. Потім, митарі не належали ні до числа досконалих, ні до числа братів. Понад те, Павло велить віддалятися таких братів, які не хочуть відстати від своїх вад, а митарі перестали чинити зло і змінилися. Але фарисеїв ніщо не напоумило; вони докоряють учням Іісусовим, кажучи: “Для чого Учитель ваш їсть і п’є з митарями та грішниками” (Мф. 9:11)? В іншому випадку, коли їм здалося, що учні грішили, фарисеї звертаються з докорами до самого Учителя, кажучи: “Ось, учні Твої роблять те, чого не можна робити в суботу” (Мф. 12:2). Тут же перед учнями зводять наклеп на вчителя. Усе це вони робили з поганими намірами, бажаючи відвернути учнів від Учителя. Що ж відповідає нескінченна Премудрість? “Не здорові, – каже вона, – потребують лікаря, але хворі” (Мф. 9:12). Дивись, як Господь зі слів фарисеїв виводить абсолютно протилежний висновок. Вони закидали Йому в провину спілкування Його з митарями; а Він, навпаки, каже, що не мати спілкування з ними – справа недостойна Його і невідповідна Його людяності, і що виправляти таких людей – справа, яка не тільки не заслуговує на жодної докору, але й, навпаки, вельми важлива, необхідна і гідна незліченних похвал. Потім, щоб не подумали, що Господь засуджує тих, кого Він кличе, називаючи їх хворими, дивись, як Він знову пом’якшує слова Свої, коли на докір фарисеям каже: “Підіть, навчіться, що значить: милості хочу, а не жертви” (Мф. 9:13). Він сказав це для того, щоб дорікнути їм у незнанні Писання, і вжив суворе слово не тому, нібито Сам гнівався на фарисеїв, але щоб вивести митарів із сумніву. Він міг би сказати: чи ви не знаєте, як Я відпустив гріхи розслабленому? Як зміцнив його тіло? Але нічого такого Він не говорить, а спочатку вживає доказ загальний, а потім наводить слова Писання. Сказавши: “Не здорові потребують лікаря, а хворі”, і таким чином, приховано назвавши Себе лікарем, додав: “Ідіть, навчіться, що значить: милості хочу, а не жертви” (Ос. 6 – “Бо Я милості хочу, а не жертви”). Так чинить і апостол Павло. Вживши спершу загальні докази на підтвердження своєї думки, і сказавши: “Хто, пасучи отару, не їсть молока від отари” (1Кор. 9:7), він наводить потім і слова Писання, кажучи: “Не затуляй рота волові, коли він молотить” (Повт. 25:4); і ще: “Так і Господь наказав тим, хто проповідує Євангеліє, жити від благовістя” (1Кор. 9:14). Але учнів Своїх Спаситель переконує не так; Він нагадує їм про Свої знамення, кажучи: “Не розумієте, не пам’ятаєте, що п’ять хлібів на п’ять тисяч [людей], і скільки ящиків ви набрали” (Мф. 16:9)?
3) А з фарисеями Христос чинить інакше; їм нагадує Він про загальну неміч, показує, що і вони самі немічні, бо не знають Писання і, нехтуючи іншими чеснотами, все своє служіння Богові обмежують одними жертвами. На це-то переважно вказуючи, Спаситель у коротких словах підсумовує те, що говорили всі пророки. “Навчіться, – каже Він, – що значить: милості хочу, а не жертви”… Цими словами Він напоумляє їх, що не Він чинить несправедливо, а вони; немов би так говорив: за що ви звинувачуєте Мене? Чи за те, що я виправляю грішників? Але в такому разі ви звинувачуєте в тому ж і Отця Мого. Отже, словами: “Ідіть, навчіться, що значить: милості хочу, а не жертви”, – Він виражає ту ж саму думку, що полягає і в інших словах Його: “Отець Мій донині творить, і Я роблю” (Ін. 5:17). Як Отець, каже Він, хоче цього, так і Я. Чи бачиш, як Він одне представляє зайвим, а інше необхідним? Він не сказав: милості хочу і жертви, але – “милості хочу, а не жертви”: одне схвалив, а інше відкинув, і тим показав, що поводження з грішниками, за яке Його звинувачували, не лише не заборонене, а й приписане законом, і навіть віддається перевага перед жертвами; і на доказ цього наводить саме місце зі Старого Завіту, де пропонується робити те саме, що робив Іісус. Отже, спростувавши фарисеїв і загальними доказами, і свідченням Писання, Він додає далі: “Я прийшов закликати не праведників, а грішників до покаяння”. Ці слова Спаситель сказав на посміх фарисеїв, подібно до того, як сказано: “Ось, Адам став, як один із Нас” (Бут. 3:22); і в іншому місці: “Якби Я зажадав, то не сказав би тобі” (Пс. 49:12). А що на землі не було жодного праведного, про те ясно свідчить Павло, кажучи: “Бо всі згрішили і позбавлені слави Божої” (Рим. 3:23). З іншого боку, слова Христові слугували втіхою і для покликаних, – Він немов би так говорив: Я не тільки не гребуватиму грішниками, але для них одних і прийшов. А щоб не зробити їх безтурботними, для цього, сказавши: “Я прийшов покликати не праведників, а грішників”, не зупинився на цих словах, але додав: “до покаяння”, – тобто, Я прийшов не для того, щоб грішники залишилися грішниками, але щоб вони змінилися й стали кращими.
Отже, коли Христос абсолютно затулив вуста фарисеїв доказами, запозиченими як з Писання, так і зі звичного порядку речей, і вони нічого не могли сказати Йому всупереч, – бо, звинувачуючи Його, самі виявилися винними та супротивниками старозавітного закону, – то, покинувши Його, вони знову починають звинувачувати учнів. Євангеліст Лука каже, що їх звинувачували фарисеї (Лк. 5:33), а Матфей приписує це учням Іоанна. Але ймовірно, що і ті й інші звинувачували учнів Христових. Можна думати, що фарисеї, не знаючи, що їм робити, взяли з собою й учнів Іоанна, як після брали іродіанів. Дійсно, учні Іоанна завжди заздрили Христу і суперечили Йому, і тоді тільки змирилися, коли Іоанна кинули до в’язниці; тоді вони прийшли сповістити про це Іісуса, але після знову повернулися до колишньої заздрості. Що ж вони кажуть? “Чому ми і фарисеї постуємо багато, а Твої учні не постують” (Мф. 9:14)? Ось та хвороба, яку Христос, передбачаючи зло, що може породитися від неї, лікував раніше, кажучи: “Коли постиш, помасти голову твою, і вмий обличчя твоє” (Мф. 6:17). Однак Він не докоряє учням Іоанна, і не називає їх пихатими й зарозумілими, але з усією лагідністю відповідає їм, кажучи: не можуть “сини палацу шлюбного ” поститися, “доки наречений з ними” (Мф. 9:15). Коли Христос захищав інших, саме митарів, то для втіхи розбитого духу їхнього сильно викривав паплюжителів; а коли докоряли Йому й учням Його, Він відповідає з усією лагідністю. Сенс же слів, сказаних учнями Іоанна, наступний: нехай Ти, як лікар, чиниш так; але для чого учні Твої, полишивши піст, беруть участь у таких трапезах? І щоб більше надати сили звинуваченню, виставляють у приклад, по-перше, себе, потім фарисеїв, бажаючи через порівняння збільшити провину учнів Іісуса. І ми, і фарисеї, кажуть вони, постимо багато. Справді, і ті й інші постили, перші – навчившись від Іоанна, другі – із закону, як і фарисей говорив: “Пощуся двічі на тиждень” (Лк. 18:12). Що ж відповідає Іісус? “Чи можуть засмучуватися сини палацу шлюбного, доки з ними наречений”? Раніше Він назвав Себе лікарем, а тепер називає нареченим, відкриваючи цими найменуваннями невимовні таємниці. Він міг би сильніше викрити їх такими словами: ви не маєте права ухвалювати закони щодо посту! Яка користь у пості, коли душа сповнена лукавства, коли звинувачуєте інших, коли засуджуєте їх, самі маючи колоди в очах своїх, і все робите для того, щоб показати себе? Перш за все, треба виганяти марнославство і виконувати всі чесноти, як от: любов, лагідність, братолюбство. Але Христос не говорить нічого такого, а з усією лагідністю відповідає їм: “Чи можуть засмучуватися сини палацу шлюбного, доки з ними наречений”, – нагадуючи їм через це слова Іоанна: “Той, хто має наречену, є наречений, і друг нареченого, що стоїть, і той, що прислухається, радіє радостію, коли чує голос нареченого” (Ін. 3:29). Сенс же слів Христових наступний: теперішній час є часом радості й веселощів; отже, не роби його часом печалі. А піст справді має в собі щось сумне, не за своєю властивістю, а тому, що учні ще слабкі, хоча, навпаки, для тих, хто бажає бути допитливим, він становить приємне і жадане заняття. Як здоров’я тіла приносить велику радість, так і добробут душі приносить ще більше задоволення. Таким чином Спаситель пристосовував Свою відповідь до їхніх думок. Так і Ісайя, говорячи про піст, називає його смиренням душі (Іс. 58:3), так само як і Мойсей (Чис. 30:14?).
4.Утім, не цим тільки Спаситель загороджує вуста учнів Іоанна, а й в інший спосіб, коли каже: “Настануть дні, коли забереться в них наречений, і тоді будуть постити”. Цими словами Господь показує, що це було не заради догоджання утроби, а деякого чудового погляду; відповідаючи на слова супротивників, Він водночас починає пророкувати і про Своє страждання, заздалегідь привчаючи учнів Своїх думати про події, очевидно, скорботні. Якби Спаситель сказав про це їм самим, це було б для них тяжко і сумно, – тому що і згодом мова про страждання приводила їх у збентеження. Але коли це говорилося іншим, то для учнів чути було менш обтяжливо. А так як і страждання Іоанна, як я думаю, надмівало учнів його, то справжніми словами Спаситель скидає і цю їхню зарозумілість. Але про воскресіння Своє Він не говорить ще нічого, тому що не настав час. Померти Йому, як людині, якою зазвичай вважали Його, було природно, але воскреснути – це вище єства. Далі, Спаситель і тут чинить так само, як вчинив раніше. Як раніше тим, хто намагався звинуватити Його за те, що Він їсть із грішниками, довів протилежне, тобто, що Його вчинок не тільки не заслуговує на звинувачення, а навпаки, ще гідний похвали, – так і тепер тим, хто хотів докоряти Йому, що Він не вміє навчати учнів Своїх, показує, що говорити так властиво тим, хто без жодної причини ганьбить інших, і не вміє поводитися зі своїми послідовниками. “І ніхто, – каже Він, – до старого одягу не приставляє латки з небіленої тканини” (Мф. 9:16). Спаситель знову підтверджує слова Свої загальними доказами. Сенс слів Його такий: учні ще не утвердилися, і потребують більшої поблажливості; вони ще не оновилися духом; а за такого їхнього стану не слід накладати на них тяжких заповідей. Говорячи це, Він дав учням Своїм закон і правило, щоб і вони, коли прийматимуть до числа учнів своїх усіх, хто живе у всесвіті, поводилися з ними з великою лагідністю. “Не вливають також вина молодого в міхи старі” (Мф. 9:17). Чи бачиш, як ці приклади, – одягу і хутра, – схожі на ті, що були вжиті і в Старому Завіті? Так Єремія називає народ чреслеником, і згадує про вино і хутро (Єр. 13:11-12). Від цих речей Спаситель запозичує приклади тому, що мова була про обжерливість і трапезу. Євангеліст Лука додає ще, що і нове роздирається, якщо прикласти його до старого. Чи бачиш, що звідси не тільки не відбувається ніякої користі, а тільки ще більша шкода? Говорячи про теперішнє, Христос водночас провіщає і майбутнє, а саме те, що учні Його згодом часу оновляться; але доки цього не буде, доти не повинно покладати на них ніяких суворих і тяжких заповідей. Хто раніше належного часу, каже Христос, пропонує людям високе вчення, той і свого часу вже не знайде їх здатними слідувати йому, назавжди зробивши їх марними. Це залежить не від вина і не від міхів, у які воно вливається, але від необережної поспішності тих, хто вливає. Уживши ці порівняння, Спаситель відкрив нам і причину того, чому Він, розмовляючи з учнями Своїми, часто вживав про Себе скромні вирази. Узгоджуючись з їхньою неміччю, Він багато говорив такого, що було набагато нижче Його гідності. Про це свідчить і євангеліст Іоанн, наводячи слова Христові: “Багато чого маю сказати вам, але ви тепер не можете вмістити” (Ін. 16:12). Щоб вони не думали, що Він тільки те й може сказати їм, що сказав, але уявляли б, що Він може сказати багато й іншого, набагато важливішого, – для цього Христос вказав на їхню слабкість, обіцяючи сказати й решту, коли вони будуть міцні. Те ж саме Спаситель висловлює і тут, кажучи: “Настануть дні, коли забереться в них наречений, і тоді будуть постити”. Тож і ми на самому початку не повинні від усіх вимагати всього, але тільки того, що можливо, і тоді швидше досягнемо й решти. Якщо ти поспішаєш і намагаєшся скоріше закінчити справу, то тому самому і не повинен поспішати, що намагаєшся скоріше закінчити її. Якщо слова мої здаються тобі загадковими, то пізнай це з самої властивості речей, і тоді легко побачиш усю силу їх. Не бентежся, якщо хто недобросовісно звинувачуватиме тебе, – і тут адже фарисеї звинувачували й паплюжили учнів.
5.І однак ніщо не спонукало Христа змінити Свою думку, і Він не сказав: соромно одним поститися, а іншим не поститися. Але як вправний керманич не дивиться на розлючені хвилі, а на своє мистецтво, – так і Христос вчинив тоді: не того належало соромитися, що вони не постували, але що за піст отримували смертельні рани, були побиті та мучилися. Уявляючи це, і ми повинні поводитися з домашніми своїми подібним чином, наприклад, з дружиною, яка любить прикрашатися і намащувати себе різними запашними речовинами, віддана надмірній розкоші, балакуча і безтурботна. Хоча не можна думати, щоб усі вади з’єдналися в одній якійсь жінці, але ми уявимо собі таку жінку. Для чого ж, скажуть, дружину, а не чоловіка уявляєш ти? То правда, що є й чоловіки гірші за таку жінку; але оскільки чоловікові дано право керувати дружиною, то ми й уявимо жінку, а не тому, ніби жінки більш розбещені. Справді, і між чоловіками можна знайти багато таких вад, яких немає в жінок, як, наприклад, людиновбивство, розкрадання гробниць, звіроборство і багато чого подібного. Отже, не подумайте, що я роблю це з презирства до статі: зовсім ні! Роблю я це тому тільки, що тепер корисно навести такий приклад. Отже, припустімо, що існує така дружина, і нехай чоловік усіляко намагається виправити її. Як же він виправить її? Він досягне мети, якщо не раптом усе стане забороняти їй, але почне з найлегшого, до чого вона не особливо прив’язана. Якщо ти раптом захочеш виправити її, то ні мало не встигнеш. Отже, не забирай у неї відразу ж дорогоцінних уборів, але дозволь їй деякий час користуватися ними. Ці прикраси можна вважати меншим злом порівняно з різними притираннями і намащеннями. Отже, спершу знищ притирання; та й це роби не страхом і погрозами, а переконаннями й ласками: кажи, що за це засуджують, та виголошуй свій власний суд і думку, і частіше нагадуй їй, що тобі не лише не подобається така прикраса обличчя, а й вельми неприємна; запевняй її, що це дуже засмучує тебе; потім, виголосивши свій власний суд, долучай до цього думки інших; кажи, що це спотворює й вродливих жінок, щоб у такий спосіб вигубити пристрасть її. Не кажи їй нічого ні про пекло, ні про царство, бо марно будеш казати про це, але запевни, що вона більше тобі подобається в такому вигляді, в якому Бог створив її; а коли вона розгладжує, натирає й намащує обличчя своє, то й іншим не видається вродливою й благовидною. Отже, спершу переконуй її загальними доказами, і лікуй хворобу, посилаючись на загальний суд. А коли пом’якшиш її такими переконаннями, тоді вже говори їй і про геєну, і про царство. І якщо багато разів ти будеш говорити їй, і вона не послухає тебе, і тоді не припиняй повторювати слів своїх, утім, не з ворожнечею, а з любов’ю; і інколи показуй начебто невдоволений вигляд, а інколи пести її і догоджай їй. Чи не бачиш, як живописці, бажаючи накреслити гарне обличчя, то наводять, то стирають фарби? Не роби ж гірше за них. Якщо вони, бажаючи зобразити будь-яке тіло, докладають таких старань, то тим паче нам, зображуючи душу, слід вжити всіх зусиль. Якщо ти прикрасиш душу дружини своєї, то не побачиш більше на тілі її ні потворного обличчя, ні закривавлених губ, ні вуст, подібних до вуст ведмедиці, заплямованих кров’ю, ні брів, заплямованих сажею, начебто від дотику до вогнища, ні ланіт, подібних до стін трун, поваплених: все це сажа, попіл, попіл і знак крайньої неподобства.
6. Але я не помітив, як захопився цими докорами і, радячи іншим вчити лагідно, сам ухилився до гніву. Отже, повернемося знову до лагідного умовляння, будемо переносити всі слабкості дружин, щоб тільки виправити в них те, що хочемо. Чи не бачиш, як ми переносимо плач немовлят, коли бажаємо відняти їх від сосців, і все терпимо для того тільки, щоб відучити їх від колишньої їжі. Так чинитимемо і з жінками: все інше будемо терпляче терпіти, тільки б відучити їх від зазначеного пороку. Коли ти виправиш цю ваду, то й інші легко тобі буде виправляти; тоді ти можеш перейти до золотих прикрас, і міркувати про них так само. І таким чином, мало-помалу напоумляючи дружину свою, ти будеш чудовим живописцем, вірним рабом і добрим діячем. При цьому нагадуй і про стародавніх дружин: Сарру, Ревекку, про благообразних і неблагообразних, і доводь, що всі вони були цнотливі. Так Лія, дружина патріарха Іакова, не будучи вродливою, не думала про жодні принади, і, незважаючи на те, що була непорядна і не надто кохана своїм чоловіком, зовсім не думала про такі речі, і не псувала обличчя свого, а завжди зберігала незмінними його риси, хоч і була вихована язичниками. А ти, вірна, маючи головою Христа, вживаєш для нас сатанинські хитрощі! Згадай про воду, що омивала обличчя твоє, про жертву, що прикрашала уста твої, про кров, що обагряла язик твій! Якщо все це уявиш, то якою б великою не була б твоя прихильність до прикрас, не наважишся, і не захочеш цей прах і попіл покласти на себе. Знай, що ти поєдналася з Христом, і віддаляйся від такого неподобства; Йому неприємні такі прикраси; Він вимагає іншої краси – краси душевної, яку дуже любить. Набувати таку красу і пророк наказує тобі, кажучи: “І забажає Цар краси твоєї” (Пс. 44:12). Отже, не будемо спотворювати себе непотрібними прикрасами; всі творіння Божі досконалі, і жодне не потребує твого виправлення. Якби хто за своєю волею наважився що-небудь додати до виставленої картини, що представляє царя, той за таку зухвалість зазнав би великого покарання. Для чого ж ти поправляєш творіння рук Божих, коли нічого не додаєш і до того, що зробила людина? Точно ти не уявляєш геєнського вогню, точно не відчуваєш порожнечі в душі своїй! Точно ти зовсім залишила в нехтуванні душу, тому що все піклування своє виснажуєш на плоть свою. І що я кажу про душу? І самому тілу вашому ви не доставляєте того, про що намагаєтеся. Дивись: ти хочеш здаватися гарною, але твої прикраси роблять тебе потворною; ти хочеш подобатися чоловікові, але це більше засмучує його, і як йому, так і іншим подає випадок засуджувати тебе. Ти хочеш здаватися молодою, але це швидше приведе тебе до старості. Ти бажаєш похвали, але це завдає тобі ганьби, бо така дружина соромиться не тільки рівних собі, а й рабів і рабинь, що знають її, а передусім соромиться себе самої. Але що говорити про це? Я опустив тут найтяжче зло: те, що ти ображаєш Бога, порушуєш цнотливість, розпалюєш полум’я ревнощів, наслідуєш блудницям негідного дому. Отже, уявивши все це, посмійтеся над сатанинською пишністю і диявольським хитруванням, і, залишивши ці прикраси, або краще – неподобство, приготуйте красу в душі своїй, яка і ангелам жадана, і Богові милостива, і вашим чоловікам приємна, щоб вам і в теперішньому, і в майбутньому віці набути слави, яку нехай усі ми сподобимося здобути благодаттю та людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава й держава на віки віків. Амінь.