Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея

📖Книга также доступна на русском

←

→

Бесіда 29

«Тоді Він, увійшовши в човен, переплив назад і прибув до Свого міста. І ось, принесли до Нього розслабленого, покладеного на постелі. І, бачачи віру їхню, Іісус сказав розслабленому: дерзай, чадо! прощаються тобі гріхи твої» (Мф. 9:1-2).

Зміст:
Пояснення 9:1-8. Матфей та Іоанн говорять про двох різних розслаблених. – Христос підтверджує свою божественну гідність і рівночестя з Отцем через відпущення гріхів, виявлення таємних думок ворогів і зцілення розслабленого. – Ворогів істини треба виправляти з лагідністю.

1.Власним містом Іісуса євангеліст називає тут Капернаум. Місто, в якому Христос народився – Віфлеєм; в якому вихований – Назарет; а в якому мав постійне перебування – Капернаум. Розслаблений, про якого тут ідеться, не тотожний зі згадуваним в Іоанна. Той лежав при купелі, а цей у Капернаумі. Той страждав тридцять вісім років, а про цього нічого подібного не сказано. Про того ніхто не дбав, а в цього були люди, які дбали про нього, які й принесли його до Христа. Цьому Спаситель сказав: “Чадо, прощаються тобі гріхи твої”, а тому: “Чи хочеш бути здоровим” (Ін. 5:6)? Того зцілив у суботу, а цього не в суботу; інакше іудеї не упустили б нагоди звинуватити Його. При зціленні цього, вони нічого не говорили, а за зцілення першого не переставали гнати Його. На ці відмінності я вказав не даремно, але для того, щоб хто-небудь, прийнявши обох розслаблених за одну особу, не подумав, що євангелісти суперечать між собою. Але зверни увагу на смиренність і лагідність Господа. Він і раніше віддаляв від Себе народ, і коли жителі країни Гадаринської не хотіли прийняти Його до себе, Він не заперечував їм, але віддалився від них, хоча й не далеко. І зійшовши знову на кораблі, переправився на інший бік, тоді як міг зробити це і без допомоги корабля. Він не завжди хотів творити чудеса, щоб не порушити порядку Свого домобудівництва. Матфей говорить тільки, що розслабленого принесли; а інші євангелісти додають, що ті, хто принесли, розкрили і покрівлю і, спустивши хворого, поставили його перед Христом, не кажучи нічого, а все залишаючи на волю Спасителя. Раніше Господь Сам обходив країни, і не вимагав такої віри від тих, хто до Нього приходив; а тепер до Нього і прийшли, і виявили перед Ним віру свою, – євангеліст саме каже: “Бачачи Іісус віру їхню”, тобто, тих, які спустили розслабленого. Спаситель не завжди вимагав віри від самих стражденних, наприклад, коли вони страждали на божевілля або втратили розум через якусь іншу хворобу. Але тут і хворий виявив свою віру. Інакше, не маючи віри, він не дозволив би і спустити себе. Отже, оскільки і розслаблений, і ті, що принесли його, показали велику віру, то і Господь явив Свою силу, відпустив гріхи хворому, як такий, що має на те повну владу. Він у всьому показував Свою однакову гідність із Богом Отцем. Раніше Він показав це у Своєму вченні, коли навчав народ, як такий, що має владу; над прокаженим, коли сказав йому: “Хочу, очистися” (Мф. 8:3); над сотником, коли за слова його: “Скажи лише слово, і одужає мій слуга” ( Мф. 8:8), здивувався йому та звеличив його перед усіма; над морем, коли приборкав його одним словом; над демонами, коли вони сповідували Його Судією, і коли Він з великою владою вигнав їх. А тепер знову іншим, вищим чином примушує ворогів Своїх визнати Своє рівночестя з Богом Отцем, і сповіщає це їхніми вустами. Спаситель був далекий від любочестя, незважаючи на те, що перед Ним стояла велика кількість народу, який загороджував навіть вхід до Нього, чому і розслабленого спустили зверху; Він не негайно приступає до зцілення тіла хворого, який постав перед Ним, а від самих ворогів очікує на привід до цього, і спершу лікує невидиме, тобто душу, відпустивши гріхи, – що саме принесло розслабленому зцілення, а тому, хто зцілив, не принесло великої слави. Книжники, охоплені злобою, і думаючи звинуватити Його в богохульстві, проти своєї волі сприяли, однак, прославлянню чуда, що сталося. Спаситель за Своєю прозорливістю скористався їхньою хулою для показання знамення. Коли вони обурювалися і говорили: “Він богохульствує. Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?” (Мф. 9:3, Мк. 2:7), – що тоді Господь сказав їм у відповідь? Чи спростував їхню думку? Якби Він не дорівнював Отцеві, то Йому належало б сказати: “Для чого ви складаєте про Мене неправильну думку? Я не маю такої могутності. Але Він не сказав нічого подібного, а підтвердив і довів абсолютно протилежне, як словами Своїми, так і створеним чудом. Але оскільки власний відгук Його про Себе міг здаватися неприємним для слухачів, то Він через інших показує, хто Він, і, що дивовижно, не тільки через друзів, а й через ворогів, у чому відкривається Його найвища мудрість. Через друзів Господь показав це, коли сказав прокаженому: “Хочу, очистися”, і сотнику: “Не знайшов Я такої віри в Ізраїлі” (Мф. 8:3,10); а через ворогів – у теперішньому випадку. Оскільки книжники говорили, що ніхто не може залишати гріхів, окрім одного тільки Бога, то Спаситель, бажаючи показати їм, “що Син Людський має владу на землі прощати гріхи, – тоді каже розслабленому: Встань, візьми постіль твою, і йди до дому твого” (Мф. 9:6). І не тільки тут, а й в іншому випадку, коли іудеї говорили: “Не за добру справу хочемо побити Тебе камінням, а за богохульство, і за те, що Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом” (Ін. 10:33), – Спаситель не спростував такої їхньої думки про Нього, але знову підтвердив її, сказавши: “Якщо Я не творю справ Отця Мого, не вірте Мені, а якщо творю, то, коли не вірите Мені, вірте ділам Моїм” (Ін. 10:37-38).

2.Втім, під час зцілення розслабленого Іісус Христос представляє й інший важливий доказ Своєї божественності та рівночестя з Богом Отцем. Книжники говорили, що влада відпускати гріхи належить одному Богові, а Він не тільки відпускає гріхи, а ще раніше виявляє в Собі іншу властивість, пристойну єдиному Богові, саме – відкриває таємниці сердечні. Книжники не виявили перед усіма своїх думок: “При цьому, – каже євангеліст, – дехто з книжників сказали самі в собі: Він богохульствує. Іісус же, бачачи думки їхні, сказав: Для чого ви думаєте лихе в серцях ваших” (Мф. 9:3-4)? А що відання таємниць сердечних належить єдиному Богові, про це, – послухай, – що говорить Соломон: “Ти один знаєш серце” (2Хрон. 6:30), так само як Давид: “Випробовуєш серця й утроби” (Пс. 7:10), та Єремія: “Лукаве серце [людське] більш за все, і вкрай зіпсоване, хто впізнає його” (Єр. 17:9)? І сам Бог каже: “Людина дивиться на обличчя, а Господь дивиться на серце” (1Сам. 16:7). І з інших місць Писання можна бачити, що одному Богові властиво знати таємниці серця. Отже, бажаючи показати, що Він є Бог, рівний Богові Отцю, – те, про що книжники думали в собі (а вони, побоюючись народу, не сміли виявити своїх думок перед усіма), Він відкрив і виявив, виявляючи й тут велику лагідність. “Для чого, – каже Він, – ви думаєте погане в серцях ваших”? Якщо хто й міг обурюватися, то хіба один хворий, як той, хто обманувся у своїй надії. Він міг сказати: я прийшов для того, щоб Ти зцілив мене від розслаблення, а Ти лікуєш інше; чим я можу впевнитися в тому, що мені відпускаються гріхи? Але він нічого подібного не говорить, але віддає себе у владу Того, Хто зцілює. Тим часом книжники через свою гордість і заздрість засуджують самі благодіяння Його, надані іншим. Тому-то Спаситель і викриває їх, втім, з лагідністю. Якщо ви не вірите першому доказу Моєї божественності, і вважаєте слова Мої марнославством, то ось Я долучаю до нього й інший: відкриваю ваші таємниці. Слідом потім Він представляє ще новий доказ. Який же це? Він зміцнив тіло розслабленого. Коли Він говорив розслабленому, то не ясно виявив владу Свою, тому що не сказав: Я відпускаю тобі гріхи, але – “прощаються тобі гріхи твої”; а коли потрібно було запевнити в цьому ворогів, ясніше показує владу Свою, кажучи: “А щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи”. Чи бачиш, як Він бажав, щоб Його вважали рівним Богу Отцю? Він не сказав, що Син людський має потребу в допомозі іншого, або що Він отримав владу від іншого, але каже: “має владу”. І говорить це не через честолюбство, а для того, щоб переконати ворогів у тому, що Він не богохульствує, роблячи Себе рівним Богові Отцю. Господь скрізь бажає надавати ясні й неспростовні докази; так, наприклад, тому, хто очистився від прокази, каже: “Іди, покажися священикові” (Мф. 8:4). Тещі Петровій дарує сили служити Йому, і свиням попускає спуститися в море. Так точно і тут, на доказ відпущення гріхів розслабленому, зміцнює його тіло, а на доказ зміцнення тіла примушує його нести одр, щоб створеного Ним дива не вважали за обман. І не раніше зцілює розслабленого, як, запропонувавши книжникам запитання: “Бо що легше сказати: “Гріхи тобі прощаються, чи сказати”: “Візьми свій опочивальник, і йди в дім твій” (Мф. 9:5)? Ці слова мають такий сенс: що вам здається легшим, тіло зцілити від розслаблення, чи душу звільнити від гріхів? Очевидно, що зцілити тіло. Наскільки душа чудова за тіло, настільки й відпущення гріхів – справа більша, ніж зцілення тіла. Але оскільки зцілення душі не можна бачити, а зцілення тіла очевидне, то Я приєдную до першого й останнє, яке хоча нижче, але очевидніше, щоб за допомогою нього запевнити у вищому – невидимому. Таким чином Спаситель ще раніше самими справами показав на Собі те, що потім сказав про Нього Іоанн: “Ось Агнець Божий, що бере [на Себе] гріх світу” (Ін. 1:29).

3 Отже, вилікувавши розслабленого, Господь посилає його в дім. Тут Він знову показує Своє смирення і знову підтверджує, що створене Ним чудо не є мрією: тих, які були свідками хвороби розслабленого, робить свідками і його здоров’я. Ніби так говорив Він: Я бажав би через твою хворобу зцілити і тих, які вважають себе здоровими, а насправді хворі душею; але якщо вони не хочуть того, то “йди в дім твій”, і виправляй тих, які там знаходяться. Чи бачиш, як Господь показує, що Він є Творець душі й тіла? Він зцілює хворого від розслаблення і духовного, і тілесного, і невидиме відкриває за допомогою видимого. І однак, свідки все ще плазують долу. “Народ же, побачивши це, – каже євангеліст, – здивувався і прославив Бога, що дав таку владу людям” (Мф. 9:8). Плоть перешкоджала їм піднестися горі. Тим часом Спаситель не докоряє їм, але продовжує ділами Своїми збуджувати їх від присипляння, і підносити розум їхній на висоту. І то вже важливо було, що вони ставили Його вище за всіх людей, і вважали таким, що прийшов від Бога. Якби ця думка як слід утвердилася в їхньому розумі, то мало-помалу нарешті вони дізналися б і те, що Христос є Син Божий. Але вони не пізнали цього ясно, чому не могли і прийти до Нього. Згодом вони знову говорили: “Не від Бога Цей Чоловік” (Ін. 9:16), і часто зверталися до цієї думки, щоб знайти в ній захист для своїх пристрастей. Так багато хто чинить і нині. Видаючи себе за суворих ревнителів слави Божої, вони задовольняють власні пристрасті, тоді як належало б у всьому чинити з лагідністю. Справді, Бог усіляких, Який міг би вразити блискавкою тих, хто зневажає Його, велить сходити сонцю, посилає дощ і всі блага подає з щедрістю. Наслідуючи Його, і ми повинні просити, перестерігати і навіювати з лагідністю, без гніву і люті. Богохульство не принижує величі Божої, і тому не повинно спонукати тебе до люті. Хто богохульствує, той завдає рани самому собі. Отже, тобі маєш зітхати і плакати, тому що ця хвороба гідна сліз, і людину, заражену нею, не інакше можна зцілити, як лагідністю. Лагідність сильніша за всяке насильство. Подивися, з якою лагідністю сам Бог, як у Старому, так і в Новому Завіті, звертається до тих, хто Його образив. Там Він каже: “Народ Мій, що зробив Я тобі” (Мих. 6:3)? А тут: “Савле, Савле, що ти гониш Мене” ( Діян. 9:4)? Так само і Павло наказує наставляти супротивників з лагідністю. І сам Христос, коли приступали до Нього учні, просячи в Нього дозволу низвести вогонь із неба, зробив їм сильний докір, кажучи: “Не знаєте, якого ви духа” (Лк. 9:55)! Так само і в цьому випадку Він не сказав книжникам: о, нечестивці й ошуканці, о, ненависники й вороги людського спасіння! Але сказав тільки: “Для чого ви думаєте лихе в серцях ваших” (Мф. 9:4)? Отже, з лагідністю треба позбавляти від хвороби. Хто через страх людський став кращим, той незабаром знову повернеться до колишнього нещастя. Тому Господь не велів виривати і кукіль, щоб дати час для покаяння. Багато хто в такий спосіб покаявся до добра, тоді як колись був нечестивим, як от: Павло, митар і розбійник. Будучи колись куколем, вони потім стали зрілою пшеницею. Хоча в насінні такої зміни бути не може, але у волі людській вона легко і зручно відбутися може, оскільки вона не зв’язана узами необхідності, але обдарована свободою. Отже, коли ти побачиш ворога істини, зціли його, потурбуйся про нього, поверни до чеснот, подавай найкращий приклад своїм життям, наставляй бездоганним словом, опікуйся ним і май піклування, і вживай усіх засобів до виправлення, наслідуючи найкращих лікарів. Адже й лікарі не завжди одним тільки способом лікують хвороби; але коли бачать, що рана не зцілюється одними ліками, докладають інші, а якщо треба, треті; інколи розтинають, а інколи обв’язують. Так і ти, ставши лікарем душі, користуйся всяким способом лікування за заповідями Христовими, щоб отримати тобі нагороду і за своє спасіння, і за те, що ти приносив користь іншим. Усе роби на славу Божу: таким чином і сам прославишся. “Тих, хто прославляє Мене”, – каже Господь, – “прославлю”, а тих, хто принижує Мене, принижені будуть (1Сам. 2:30). Отже, будемо все робити на славу Божу, щоби стати спадкоємцями блаженної тієї долі, якої нехай сподобимося всі ми благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.