Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 28
«І коли увійшов Він у човен, за Ним пішли учні Його. І ось, піднялись хвилі великі на морі, аж човен покривало хвилями; а Він спав» (Мф. 8:23-24).
Зміст:
Пояснення Мф. 8:23-34. Чому Христос узяв одних тільки учнів і дозволив їм обурюватися хвилями. – Різниця між чудом Христовим і чудом Мойсея. – Біси сповідують божество Христа. – Згода євангелістів в оповіданні про зцілення біснуватих. – Чому біснуваті жили в гробах. – Душа, що вийшла з тіла, не залишається на землі. – Бог промишляє про кожну людину. – Для чого Христос дозволив бісам потопити свиней. – Сріблолюбці страждають тяжчою недугою, ніж біснуваті. – Зображення сріблолюбця. – Сріблолюбство шкодить самому набуттю багатства.
1 Лука, не входячи в дослідження порядку часів, говорить так: “одного дня Він увійшов з учнями Своїми в човен” (Лк. 8:22). Точно так само говорить і Марк. Але Матфей чинить не так: він дотримується тут і самого порядку подій. Не всі євангелісти про все писали однаково, – про що і раніше говорив я, щоб хто-небудь з опущення не зробив висновок, що між євангелістами є розбіжність. Отже, Христос послав спочатку народ, а учнів взяв із Собою, як вони свідчать про те; взяв же їх не без мети і не без наміру, але для того, щоб зробити їх глядачами дива, яке має відбутися. Він, як якийсь найкращий наставник дітей, повчав їх того, щоб вони, з
одного боку, були безстрашними серед лих, а з іншого – смирялися серед почестей. Щоб вони не вихвалялися тим, що Спаситель, відіславши інших, утримав їх при Собі, – для досягнення цієї мети і водночас для привчання їх до мужнього перенесення спокус, попустив їм обурюватися хвилями. Хоча, звичайно, великими були і колишні чудеса, але справжнє чудо і містило в собі чимале повчання, і було знаменням, подібним до стародавнього. Тому Спаситель і бере з Собою одних тільки учнів. Де відбувалися одні тільки чудеса, там дозволяв Христос бути і народу; але де чекали спокуси і жахи, там Він брав із Собою одних тільки подвижників всесвіту, яких Він хотів навчити. Далі, Матфей каже просто, що Іісус “спав”; а Лука каже, що Він “спав на чолі”, показуючи через те Своє смирення, і повчаючи нас великої мудрості. Отже, коли здійнялася буря і море сильно хвилювалося, учні будять Його, кажучи: “Господи, врятуй нас, ми гинемо” (Мф. 8:25). Спаситель, перш ніж втихомирити море, звернувся до них із докором. Буря, як сказав я, попущена була для навчання учнів; це було образом спокус, що мали спіткати їх, оскільки і після того Спаситель часто попускав їм впадати в найжорстокіші лиха, і через це зміцнював дух їхній. Тому й Павло говорив: “ми не хочемо залишити вас, браття, в невіданні, тому що ми були обтяжені надмірно і понад силу, так що не сподівалися залишитися в живих” (2Кор. 1:8). І далі знову каже: “Який позбавив нас від такої близької смерті” (2Кор. 1:10). Отже, Іісус насамперед дорікнув учням Своїм, показуючи тим, що треба бути мужніми і серед найсильнішого збурення хвиль, що Він усе влаштовує на благо. Так і саме збентеження їхнє принесло їм користь, оскільки чудо видалося їм набагато важливішим, і подія назавжди збереглася в їхній пам’яті. Коли Бог має намір здійснити що-небудь чудесне, то спочатку передбачає багато чого для утвердження його в пам’яті людей, щоб вони не забували здійсненого Ним чуда. Так і Мойсей спочатку боїться змія, і боїться не просто, але і з великим збентеженням, і потім вже бачить диво, що відбувається; так і учні очікували спочатку собі погибелі, а потім отримали порятунок, щоб вони, через упевненість у небезпеці, пізнали велич дива. Ось чому Спаситель і віддається сну. Справді, якби буря трапилася під час Його неспання, то вони або не злякалися б, або не стали б Його просити, а, можливо, навіть не подумали б, що Він може здійснити подібного роду диво. Тому-то Він і вдався до сну, щоб дати їм час випробувати страх, і змусити їх сильніше відчути те, що відбувається. Людина інакше дивиться на те, що трапляється з іншими людьми, і що трапляється з нею самою. Оскільки учні бачили всіх інших облагородженими, а себе самих такими, що не одержали жодного благодіяння, і були безтурботними (вони ж ані кульгаві не були, ані жодної іншої подібної недуги не мали), і тому їм належало власним почуттям відчути Його благодіяння, то Він дозволяє повстати буревію, щоб їм через порятунок від неї сильніше відчути Його благодіяння. Ось чому Спаситель робить чудо і не в присутності народу, щоб не звинуватили учнів у маловір’ї, але, взявши їх із Собою одних, виправляє, і перш, ніж приборкати хвилювання вод, приборкує хвилювання душ їхніх, докоряючи їм такими словами: “що ж ви так боязкі, маловірні?” (Мф. 8:25)? І водночас навчаючи, що не навала спокус, а слабість духу виробляє страх. А якщо хто скаже, що учні не через страх і не через недовір’я приступили до Іісуса і розбудили Його, то я скажу, що це саме особливо і було доказом неналежної їхньої про Нього думки. Вони були впевнені в тому, що Він, вставши, може приборкати бурю; але що може зробити це і під час сну – у цьому не були впевнені. І що дивуватися недосконалості їхній у теперішньому випадку, коли вони і після багатьох інших чудес ще залишалися вельми недосконалими? Тому-то Христос часто й докоряє їм; так, наприклад, коли каже: “Невже й ви ще не розумієте” (Мф. 15:16)? Отже, не дивуйся, якщо народ не мав про Нього високого поняття, коли й самі учні перебували недосконалими. “Дивуючись”, каже євангеліст, “говорили: хто це, що і вітри, і море Йому підкоряються” (Мф. 8:27)? Утім, Христос не викрив їх у тому, що Його називали людиною, але чекав, до часу напоумлюючи їх чудесами, що така їхня думка про Нього є помилковою. Чому ж вважали Його людиною? Тому, що Він мав образ людський, спав і був на кораблі. Тому-то вони в подиві й говорили: “хто це”? Тоді як сон і зовнішній вигляд показували в Ньому людину, – море і тиша виявляли в Ньому Бога.
2 Хоча і Мойсей створив колись подібне ж чудо, однак, і тут відкривається перевага Христа, тому що Мойсей чудодійствував як раб, а Христос – як Господь. Христос не простягав жезла, подібно до Мойсея, не підносив рук до неба, не мав потреби в молитві, але, як Господь, що наказує рабу і Творець створіння, єдиним словом і велінням Він приборкав і втихомирив море, і буря негайно повністю вщухла, так що не залишилося ніякого і сліду хвилювання. Євангеліст зобразив це так: “і сталася велика тиша”. І що було сказано про велич Отця Його, то Він знову явив у справах Своїх. Що ж було сказано про Отця? “Скаже, – каже пророк, – і повстане бурхливий вітер” (Пс. 106:25). Так і тут говориться: сказав – “і зробилася велика тиша”. Тому-то особливо й дивувалися Йому люди; тим часом вони не здивувалися б, якби Він вчинив так само, як Мойсей. Після того, як Христос відійшов від моря, відбулося інше, найстрашніше чудо. Ті, що біснувалися, як злі втікачі, побачивши Господа, говорили: “Що Тобі до нас, Іісусе, Сину Божому, що Ти прийшов сюди завчасно, щоб мучити нас?” (Мф. 8:29). Тоді як народ вважав Його людиною, біси прийшли сповідувати божество Його, і ті, що лишалися глухими під час збурення і приборкання моря, почули демонів, які волали про те, про що сповіщало море своєю тишею. Потім, щоб слова їхні не здалися лестощами, вони самим досвідом доводять їхню істину: “прийшов Ти сюди”, волали вони, “завчасно мучити нас”. Тому-то, перш за все, вони і зізнаються у своїй ворожнечі, щоб їхнє прохання не піддалося підозрі. Дійсно, будучи пронизані, запалені й зазнаючи нестерпних мук від однієї тільки присутності Христової, вони невидимо піддавалися катуванням і обурювалися сильніше за море. Тоді як ніхто не наважився наблизитися до них? Христос сам підходить до них. За свідченням Матфея, вони сказали: “Ти сюди завчасно мучити нас”. Інші ж до цього долучили й те, що біси благали Його і заклинали не ввергати їх у безодню. Вони думали, що вже настав час їхнього покарання, і боялися, як би ті, що вже мають, не піддалися мукам. Те, що Лука згадує про одного біснуватого, тоді як Матфей говорить про двох, не показує між ними розбіжності. Розбіжність між ними виявлялася б тільки тоді, коли б Лука сказав, що один тільки був біснуватий, а іншого не було. Коли ж один говорить про одного, а інший про двох, то це не є ознакою суперечності, а показує тільки різний образ оповіді. І мені здається, що Лука згадав про того тільки, який був найлютішим з них, чому і лихо його представляє більш плачевним, кажучи, наприклад, що він, розриваючи узи й кайдани, блукав пустелею; а Марк свідчить, що він ще бився об каміння. Та й самі слова їхні достатньою мірою виявляють їхню лютість і безсоромність, бо вони говорили: “Ти сюди завчасно мучити нас”. Вони не могли сказати, що не згрішили; але просять Його не піддавати їх покаранню завчасно. Оскільки Спаситель знайшов їх такими, що чинять нестерпні лютості і злодіяння, і всіляко спотворюють і мучать Його творіння, то біси і думали, що Він, через надмірні їхні злодіяння, не буде відкладати часу покарання. Тому-то вони просили і благали Його. Таким чином, ті, яких не могли утримати і узи залізні, приходять зв’язані; ті, які бігали по горах, виходять на поле; ті, які іншим перегороджували шлях, зупиняються, побачивши того, хто перегороджує їм самим шлях. Але чому вони любили жити в трунах? Тому, що їм хотілося в багатьох посіяти згубне вчення, тобто, що душі померлих перетворюються на бісів, чого ніколи не повинно навіть і в умі уявляти. Що ж ти скажеш на те, – запитає хтось, – що багато хто з чародіїв загартовує дітей з тією метою, щоб їхні душі після того їм сприяли? А звідки це відомо? Що заколюють дітей, про те говорять багато хто. Але що душі заколених перебувають із тими, хто їх заколов, скажи мені, звідки ти дізнався про це? Ти скажеш, що самі біснуваті волають: я душа такої-то людини! Але і це – хитрість і обман диявола. Не душа якогось померлого волає, а демон, що прикидається так, для зваблення слухачів. Якби душа могла увійти в істоту диявольську, то тим більше вона могла б увійти у своє тіло. До того ж не можна уявити, щоб душа скривджена стала сприяти тому, хто скривдив її, або щоб людина в змозі була змінити свою безтілесну природу на іншу істоту. Якщо неможливо це стосовно тіл, оскільки ніхто не може перетворити тіла людського на тіло осляче, то тим паче неможливо це стосовно невидимої душі, яку ніхто не може перетворити на істоту демонічну.
3 Отже, це – марення п’яних бабусь і дитячі страхи. Душі, що відокремилася від тіла, вже неможливо блукати тут, бо “душі праведних у руці Божій” (Премудр. Сол. 3:1). Якщо ж душі праведних у руці Божій, то й душі дітей, оскільки вони не стали ще злими. Та й душі грішників негайно віддаляються звідси. Це видно з притчі про Лазаря і багатія. І в іншому місці Христос каже: “цієї ночі душу твою заберуть у тебе” (Лк. 12:20). Та й бути не може, щоб душа, яка вийшла з тіла, блукала тут. І це цілком узгоджено з розумом. Справді, якщо ми, ходячи землею знайомою і відомою нам, і будучи зодягнені тілом, коли йдемо дорогою в країнах чужих, не знаємо без керівника, якою треба йти дорогою, то яким чином душа, відокремлена від тіла і зречена від усіх земних зв’язків, може знати без дороговказу, куди їй треба йти? Також і з багатьох інших доказів кожен може легко побачити, що душа, яка вийшла з тіла, не може вже тут залишатися. Так, Стефан сказав: “прийми дух мій” ( Діян. 7:59); і Павло каже: “розв’язатися і бути з Христом, тому що це незрівнянно краще” (Флп. 1:23). Також про патріарха Писання говорить: “і приклався до народу свого, і вмер у старості добрій” (Бут. 25:8). А що і душі грішників після смерті не можуть тут перебувати, послухай багатія, який багато про те просив, і не отримав бажаного. Якби це можливо було, то він сам прийшов би і сповістив про те, що відбувається там. Звідси видно, що душі, після відходу звідси, відводяться в якусь країну і, вже не маючи можливості повернутися звідти, очікують страшного того дня. Але, можливо, хтось запитає: для чого Христос виконав прохання демонів, дозволивши їм увійти в отару свинячу? Я скажу на це те, що Він зробив так не тому, щоб переконаний був ними, але з багатьох премудрих цілей. По-перше, для того, щоб тим, хто звільнився від цих злих мучителів, показати велич шкоди, заподіяної їм цими зловмисниками; по-друге, щоб усіх напоумити, що біси без Його дозволу не сміють навіть торкатися і до свиней; по-третє, щоб дати знати, що з людьми біси вчинили би навіть іще гірше, ніж зі свинями, якби ті в такому нещасті не удостоювалися великого промислу Божого. Що біси ненавидять нас більше, ніж безсловесних тварин, це кожному відомо. Отже, якщо вони не пощадили свиней, але в одну мить усіх їх скинули в безодню, то тим паче зробили б це з одержимими людьми, яких вони тягали й волочили пустелями, якби провидіння Боже, навіть під час найжорстокіших мук, не приборкувало та не стримувало подальших їхніх прагнень. Звідси ясно, що немає жодної людини, про яку б не промишляв Бог. Якщо ж Він і не про всіх дбає однаково, то і це є найбільший знак Його промислу. Бог виявляє промисел Свій згідно з користю кожного. Понад же сказане, ми вчимося звідси ще й того, що Бог промишляє не тільки про всіх взагалі, а й про кожну людину зокрема, – що показав Господь і по відношенню до учнів Своїх, сказавши: “у вас же і волосся на голові все пораховане” (Мф. 10:30). Теж саме кожен ясно може бачити і з прикладу цих біснуватих, які давно були б уже задушені, якби не були згори збережені великим піклуванням. З цих-то причин Спаситель і дозволив бісам увійти в отару свинячу, щоб і жителі тих країн пізнали Його всемогутність. Де відоме було ім’я Його, там Він не дуже багато показував Себе; але де ніхто не знав Його, і всі перебували в нестямі, там Він здійснював славні чудеса, щоб залучити їх до пізнання Свого божества. А що жителі того міста перебували в нестямі, це видно з кінця події. Їм належало б вклонитися Христу і здивуватися Його могутності; а вони відсилали Його і “просили” відійти “від меж їхніх” (Мф. 8:34). Але для чого демони погубили свиней? Біси постійно намагаються привести людей у відчай, і завжди радіють їхній загибелі. Так диявол вчинив і з Іовом. Хоч і тут дозволив Бог, але дозволив не тому, що був переконаний дияволом, а для того, щоб ще більше прославити раба Свого, забрати в диявола всякий привід до безсоромності, і звернути на його ж голову його вчинки з праведником. Так і в цьому випадку сталося протилежне їхньому бажанню. І могутність Христа урочисто проповідували, і злість демонів, від якої звільнив Він одержимих ними, ясніше виявилася, і відкрилося те, що вони без дозволу Бога всіляких не можуть торкатися навіть і до свиней.
4.Нікому нітрохи не забороняється розуміти цю історію в таємничому сенсі. Хоча це й історія, але слід знати, що люди, які уподібнюються до свиней, легко вловлюються дією бісів, і ті, хто страждає від них, часто можуть перемагати їх, якщо тільки вони люди. Але коли зовсім уподібняться свиням, тоді не тільки бувають одержимі бісами, а й скидаються в безодню. Понад те, щоб хто-небудь події цієї не назвав байкою, але щоб цілковито повірив у пришестя бісів, для цього воно доводиться загибеллю свиней. Зауваж лагідність Іісуса Христа, поєднану з могутністю! Коли жителі тієї країни, настільки облагодіяні Ним, примушували Його піти геть, то Він без опору пішов і залишив тих, хто показав себе негідними Його вчення, давши їм наставниками визволених від демонів свиней, які пасли свиней, щоб довідалися від них про все, що трапилося, а сам, відійшовши, залишив їх у великому страсі. Дійсно, велика втрата поширювала слух про те, що трапилося, і подія ця займала їхній розум. Звідусіль неслися чутки про незвичайне диво і від тих, хто зцілився, і від господарів потоплених свиней, і від пастухів їхніх. І нині можна бачити такі події, і безліч біснуватих, що живуть у трунах, яких ніщо не стримує від шаленства: ні залізо, ні кайдани, ні безліч народу, ні переконування, ні переконання, ні страх, ні погрози, ні ніщо інше подібне. Так, коли хтивий захоплюється всякою красою тілесної, тоді він нічим не відрізняється від того, хто біснується. Будучи одягнений одягом, але, не маючи істинного вбрання і позбавлений належної йому слави, він усюди бігає оголеним, подібно до біснуватого, вражаючи себе не камінням, але беззаконнями, які набагато важчі за багато каменів. Отже, хто зможе зв’язати і приборкати настільки безсоромного і несамовитого, який ніколи не буває в самому собі, але завжди ходить при трунах. Справді такими є житла блудників, сповнені великого смороду і гнилості. А що сказати про сріблолюбця? Чи не такий і він? Хто може коли-небудь зв’язати його? Щоденні страхи, погрози, умовляння і поради? Але він усі ці узи розриває, і якщо хто прийде звільнити його від уз, заклинає не звільняти його, вважаючи найбільшою для себе мукою не бути в муках. Що може бути біднішим за це? Біс, хоча зневажав людей, але велінню Христовому скорився, і негайно вийшов із тіла. А цей не підкоряється і велінню Христовому, хоча Він щодня чує Його слова: “не можете служити Богові й мамоні” (Мф. 6:24), і погрози пеклом та нестерпними муками, і все ж таки не підкоряється – не тому, що він могутніший за Христа, а тому, що Христос проти нашої волі не веде нас до виправлення. Ось тому такі люди, і живучи в містах, живуть ніби в пустелях. Справді, яка розсудлива людина захоче поводитися з такими людьми? Я, принаймні, бажав би краще жити з безліччю тих, хто біснується, ніж з одним із тих, хто страждає на таку хворобу. А що я не помиляюся, це видно з тих страждань, яких зазнають сріблолюбці та біснувальники. Сріблолюбці вважають ворогом своїм людину, яка не заподіяла їм ніякої шкоди, бажають зробити рабом вільного і ввергають його в незліченні лиха; навпаки, ті, хто біснуються, нічого іншого не роблять, як тільки в самих собі живлять хворобу. Перші скидають безліч будинків, змушують хулити ім’я Боже, є заразою міст і всього всесвіту; а ті, кого мучать біси, більш гідні жалю і сліз. Ці останні багато чого роблять у нечутливості; навпаки, перші, маючи розум, божеволіють, серед міст шаленіють і біснуються деяким новим сказом. Справді, чи всі, хто скаженіє, чи роблять щось подібне до того, на що наважився Іуда, який вчинив нечуваний злочин? І всі, хто його наслідує, подібно до диких звірів, які втекли з огорожі, обурюють міста, ніким не будучи стримуваними. Хоча вони звідусіль обкладені кайданами, як то: страхом суддів, погрозою законів, презирством від людей і багатьом ще іншим, – але вони, розриваючи їх, усе перекручують. І якби хто зовсім відняв від них ті кайдани, тоді ясно побачив би в них біса набагато лютішого і найжорстокішого, ніж той, що вийшов зі згаданого нині біснуватого.
5.Але оскільки це неможливо, то, принаймні, припустимо це на словах, і знімемо зі сріблолюба ті кайдани, і тоді ясно пізнаємо його крайнє шаленство. Утім, не бійтеся звіра, коли я відкрию його, – це тільки зображення на словах, а не справжня дійсність. Отже, уявімо собі людину, що вивергає з очей своїх вогонь, чорного кольору, замість рук має драконів, які висять на обох плечах; уявімо у неї такі вуста, в яких замість зубів встромлено гострі мечі, а замість язика – джерело, яке виливає отруту та випускає смертоносний напій; уявімо, що черево її пожирає більше, ніж усяка піч, винищує все, що вкидає, а ноги начебто крилаті та швидші, ніж усяке полум’я. Нехай обличчя його буде складено з собачого і вовчого; нехай він не вимовлятиме нічого людського, але видаватиме із себе звуки нестройні, огидні і страшні; нехай також і в руках у нього буде полум’я. Можливо, вам видається страшним сказане мною; але я ще не зобразив його належним чином. До сказаного треба додати і ще дещо: нехай він вражає тих, хто зустрічається з ним, пожирає і терзає плоть їхню. Але сріблолюбець набагато гірший за й таке чудовисько. Він нападає на всіх, усе поглинає подібно до пекла, усюди ходить, як загальний ворог роду людського. Йому хочеться, щоб не було жодної людини, щоб йому одному володіти всім. Мало того, він і на цьому не зупиняється. Але коли всіх винищить, за своїм бажанням, тоді бажає винищити саму сутність землі, і побачити на місці її золото, і не землю тільки, а й гори, і ліси, і джерела, словом усе видиме. А щоб вам знати, що ми ще не цілком зобразили його шаленство, – уявіть, що ніхто не звинувачуватиме і не залякуватиме його, знищіть, принаймні на словах, страх з боку законів, – і ви побачите, як він, схопивши меч, винищує всіх, не шкодуючи нікого, ні друга, ні родича, ні брата, ні самого батька. Точніше ж, не потрібно робити жодного припущення, а запитаємо його самого: чи не будує він завжди такі мрії у своїй уяві, і чи не нападає він на всіх, вбиваючи подумки і друзів, і родичів, і самих батьків? Але навіть немає потреби й питати його; усім відомо, що одержимі недугою користолюбства обтяжуються старістю батька, а приємну і жадану для всіх чадність вважають тяжкою і нестерпною. Багато хто через це знаходить задоволення в безплідді, робить єство своє безплідним, не тільки вбиваючи народжених дітей, а й не даючи їм зародитися. Отже, не дивуйтеся, якщо я так зобразив вам сріблолюбця (він набагато навіть гірший, ніж ми його уявили), але подивимося, як нам звільнити його від біса. Як же ми звільнимо його? Якщо він ясно дізнається, що сріблолюбство шкідливе йому і для самого здобуття багатства. Справді, ті, хто бажає придбати малозначуще, завжди зазнають великої шкоди, – чому про це навіть склалося і прислів’я. Так багато хто, бажаючи давати в борг з великими відсотками, сподіваючись отримати від того прибуток, але не випробувавши тих, які беруть в борг, нерідко разом з прибутками втрачали і все власне надбання. Інші, зазнавши якихось небезпек і не захотівши позбутися малого, занапастили з майном і саму душу; а інші, тоді як могли придбати за гроші вигідні гідності, або що-небудь інше до того ж, через надмірну скупість свою всього позбулися. Оскільки вони сіяти не вміють, а завжди дбають тільки про збирання плодів, то часто й не отримують їх. Адже неможливо завжди збирати плоди; так само неможливо постійно й здобувати скарби. Ось чому користолюбці, не бажаючи марнувати, не вміють і здобувати. Коли їм потрібно буває і одружуватися, то й тоді зустрічають ті ж самі невигоди, бо вони або обманюються, коли беруть за себе бідну замість багатої, або, якщо беруть і багату, але з незліченними недоліками, і знову зазнають найбільшої шкоди. Справді, не достаток майна, а чеснота виробляє багатство. Що користі в багатстві, коли дружина марнотратниця і мотовка і все майно забирає швидше за вітер? Що користі, коли вона буде розпусна і заведе собі незліченну безліч коханців? Що користі, коли буде віддаватися пияцтву? Чи не зробить вона незабаром же чоловіка свого найбіднішим з усіх? Але не під час одруження тільки обманюються сріблолюбці, а й під час купівлі рабів, коли вони, через велику скупість, намагаються купити не працьовитих, а дешевих. Отже, уявивши все це в умі своєму (адже не можете ще слухати слів про геєну й царство), і розміркувавши про ті невдачі, яких ви, через своє користолюбство, часто зазнаєте і під час віддачі грошей на ріст, і під час купівлі, і під час одруження, і в начальницьких стосунках, і в усьому іншому, – облиште пристрасть до багатства. Тоді ви безпечно будете проводити і теперішнє життя, і, дещо досягнувши успіху, будете в змозі слухати вчення мудрості, і, дещо прояснивши погляд, побачите саме Сонце правди, і отримаєте блага, обіцяні Господом, яких нехай усі ми будемо причетні до благодаті та людолюбності Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава й держава на віки вічні. Амінь.