Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея

📖Книга также доступна на русском

←

→

Бесіда 27

«Прийшовши до Петрового дому, Іісус побачив тещу його, що лежала в гарячці, і доторкнувся до руки її, і гарячка покинула її; і вона встала і служила їм» (Мф. 8:14-15).

Зміст:
Пояснення 8:14-22. З якою швидкістю здійснювалися Христом зцілення. – Хвороби тілесні є наслідком гріхів. – Христос нічого не робив із марнославства. – Христос приваблював народ не тільки чудотворіннями, а й приємністю свого вигляду. – Тим, хто запитував, Христос давав відповіді відповідно до їхнього внутрішнього розташування. – Турботам про духовне слід надавати перевагу над усім іншим. – Ті, хто живуть у гріхах, гірші за мерців.

1.Марк, бажаючи показати і час, каже: “і негайно” (Мк. 1:30); а Матвій описав тільки чудо, не позначивши часу. Інші кажуть, що хвора навіть просила Його; але Матфей і про це промовчав. Втім, у цьому немає розбіжності: одне походить від стислості, а інше – від повноти розповіді. Але для чого Христос увійшов у дім Петра? Мені здається, для прийняття їжі; на це вказав і євангеліст, коли сказав: “встала і служила їм”. Христос зупинявся в учнів, як, наприклад, і в Матфея, коли його покликав, щоб через те вшанувати їх і зробити стараннішими. Але ти й тут поміть Петрову пошану до Нього. Маючи тещу, що лежала вдома в сильній гарячці, він не привів Його в дім свій, але чекав, доки закінчиться вчення і зціляться всі інші; і тоді вже, коли Він увійшов у дім, почав просити Його. Так він від самого початку навчався віддавати перевагу вигодам інших перед своїми. Отже, не Петро приводить Його в дім, але Він сам з власної волі прийшов, після того як сотник сказав: “я недостойний, щоб Ти увійшов під дах мій”, показуючи, наскільки Він був прихильний до учня. Але уяви, якими були будинки цих рибалок; при всьому тому Христос не гребував входити в їхні бідні хатини, навчаючи тебе в усьому зневажати людську гордість. Іноді Він словами тільки зцілює, іноді й руку простягає, а іноді робить і те, і інше, щоб видимим було зцілення Його. Він не хотів завжди чудодіяти надзвичайним чином. Але Йому належало ще ховатися, і особливо при учнях, тому що вони у великій радості все б розповіли. І це видно з того, що, зійшовши на гору, Він вважав за потрібне оголосити їм, щоб вони нікому не розповідали. Отже, торкнувшись тіла, Він не тільки припинив гарячку, а й цілком повернув здоров’я. Оскільки хвороба була незначна, то Він явив Свою могутність у способі лікування, чого не могло б зробити лікарське мистецтво.

Вам відомо, що і після звільнення від гарячки хворим потрібно багато часу для того, щоб прийти в колишнє здоров’я. Але тоді все зараз сталося. І не тут тільки сталося це, а й на морі. І там Він не тільки приборкав вітри і бурю, але негайно зупинив і сам рух хвиль, що було також дивно. (Зазвичай) і після того, як буря припиниться, хвилі ще довго коливаються. Але у Христа не так; у Нього все разом припинялося. Так саме сталося і з цією жінкою. Вказуючи на це, євангеліст і каже: “встала і служила їм”, – що було знаком і сили Христової, і прихильності дружини, яку вона виявляла до Христа. Звідси ми можемо вбачати разом і те, що Христос за вірою одних дає зцілення іншим (тут саме просили Його інші, як то було і з отроком сотника). Утім, Він благодіє, якщо тільки той, хто бажає зцілення, не наполягає на невір’ї, а тільки чи то через хворобу не може прийти до Нього, чи то через невідання і незрілий вік не має про Нього високого поняття. “Коли ж настав вечір, до Нього привели багатьох біснуватих, і Він вигнав духів словом, і зцілив усіх недужих, щоб справдилося сказане через пророка Ісайю, який каже: Він узяв на Себе наші немочі, і поніс недуги” (Мф. 8:16-17). Чи бачиш, як багато хто, нарешті, увірував? Вони не хотіли піти геть, хоча час і спонукав до того, і не вважали недобросовісним приводити ввечері хворих своїх. Зауваж, про яку безліч зцілених євангелісти замовчують, коли не говорять нам і не оповідають про кожного порізно, але одним словом переходять невимовне море чудес. Потім, щоб велич дива не викликала недовіру, що Він таку безліч і від таких різних хвороб визволив і зцілив за одну мить часу, євангеліст наводить пророка, який свідчить про те, що трапилося, показуючи тим самим, що доказ, запозичений з Писання, в усякому разі, важливий і не нижчий за самі знамення. Ісайя сказав, каже він, що Христос “взяв на Себе наші немочі і поніс хвороби”. Пророк не сказав: звільнив, але – взяв і поніс: це, мені здається, сказано пророком більше про гріхи, згідно зі словами Іоанна: “ось Агнець Божий, що бере на Себе гріх світу” (Ін. 1:29).

2 Отже, чому ж тут євангеліст відносить це пророцтво до хвороб? Або тому, що приймав це свідчення буквально, або для того, щоб показати, що більша частина хвороб є наслідком гріхів душевних. Справді, якщо сама смерть, утвердження хвороб, має своїм коренем і початком гріх, то тим більше багато хвороб. Точно також і те, що ми можемо піддаватися хворобам, народилося від гріха. “Побачивши ж Іісус навколо Себе безліч народу, звелів учням відплисти на інший бік” (Мф. 8:18). Чи бачиш, знову як Він чужий марнославства? Інші євангелісти кажуть, що Він забороняв демонам казати, хто Він; а Матфей каже, що Він віддаляв від Себе народ. Робив Він це з одного боку для того, щоб навчити нас скромності, з іншого – для того, щоб приборкати іудейську заздрість і переконати нас нічого не робити через марнославство. Він не тільки зціляв тіла, а й виправляв душу, навчаючи благочестя; показував Себе і в тому, що зціляв хвороби, і в тому, що нічого не робив із марнославства. Дійсно, багато хто з любові і подиву до Нього, і бажаючи завжди насолоджуватися Його спогляданням, невідступно перебували при Ньому. Та й хто б віддалився від того, хто творив такі чудеса? Хто б і просто не захотів дивитися на Його обличчя і уста, що вимовляють такі слова? Він гідний подиву не тільки за чудесами, але навіть і один вигляд Його сповнений був великої приємності, як показує пророк, кажучи: “прекрасніший за синів людських” (Пс. 44:3). Коли ж Ісайя каже: “не було в Ньому вигляду, який привертав би увагу” (Іс. 53:2), то говорить це або про незбагненну і невимовну славу Божества, або про те, що сталося з Ним під час страждань, а саме – про безчестя, якого зазнав Він під час розп’яття на хресті, або про смиренність, яку являв в усьому, впродовж цілого життя. Далі Спаситель не раніше повелів учням переправитися на той бік, як після зцілення хвороб. Інакше народ не міг би перенести цього. Як на горі він не тільки перебував із Христом тоді, коли Він проповідував, а й пішов за Ним, коли Він мовчав, так і тут прикріплявся до Нього, не тільки тоді, коли Він творив чудеса, а й коли припинив чудеса, і від самої особи Його отримував велику користь. Справді, якщо Мойсей мав прославлене обличчя, і Стефан – обличчя ангельське, то уяви, який тоді має бути вигляд загального Владики! Можливо, багато хто запалився бажанням побачити Його образ; але якщо ми забажаємо, то побачимо і набагато кращий образ. Якщо ми з надією проведемо теперішнє життя, то побачимо Його на хмарах, зустрівши в безсмертному і нетлінному тілі. Дивись, з якою розсудливістю Спаситель відсилає народ, щоб не налякати. Він не сказав: ідіть геть; але наказав переплисти на той бік, обнадіюючи, що і Він неодмінно прийде туди. Але тоді як народ показав стільки любові до Христа і з такою ретельністю слідував за Ним, один раб багатства і вельми гордовитий чоловік підійшов до Нього і сказав: “Учителю, я піду за Тобою, куди б Ти не пішов” (Мф. 8:19). Бачиш, яка гордість? Вважаючи негідним вважати себе між простим народом, але, показуючи, що він набагато вищий за чернь, з такими думками приступає до Іісуса. Такі вже іудейські звичаї; вони зазвичай сповнені необачної зухвалості. Так само згодом і дехто інший, коли всі мовчали, сам, приступивши, сказав: “яка перша заповідь” (Мф. 22:36)? Втім, Господь не засудив його за недоречну зухвалість, навчаючи нас того, що б ми терпіли і таких. Тому-то Він не викриває явно тих, які мали злі наміри, але Свої відповіді спрямовує проти їхньої думки, надаючи їм одним бачити докір, і приносячи їм подвійну користь: по-перше, тим, що показував у Собі знання потаємного в совісті; по-друге, тим, що, незважаючи на таку серцезнайку, дозволяв приховувати свої наміри, і давав можливість виправитися, якщо тільки захочуть. Так само вчинив Він і з тими, хто приступив до Нього тепер. Останній, бачачи багато знамень, і те, що багато хто ними приваблювався до Іісуса, сподівався збагатитися від таких чудес, чому й поспішив заявити про своє бажання слідувати за Ним. Але з чого це відомо? З відповіді, яку дає Христос, зважаючи не на слова запитання, а на думку. Що ж, – каже йому Христос, – ти сподіваєшся, слідуючи за Мною, збирати гроші? Чи не бачиш, що в Мене немає житла навіть і такого, яке мають птахи? “Лисиці”, – каже Він, – “мають нори, а птахи небесні – гнізда, а Син Людський не має, де прихилити голову” (Мф. 8:20). Утім, це сказав Він не для того, щоб віддалити його від Себе, але щоб викрити його злий намір і дати нагоду слідувати за Собою з такою надією, якщо захоче. А щоб дізнатися тобі його лукавство, дивись, що він робить. Почувши слова Христові й будучи викритий, він не сказав: готовий піти.

3.Подібним чином часто чинив Христос і в інших випадках. Хоча явно не викривав Він, але відповіддю показував думку тих, хто до Нього приходив. Так і тому, хто говорив: “Учитель благий” (Мф. 19:16) і цими лестощами думав заручитися Його підтримкою, Він, маючи на увазі його намір, відповідав: “Що ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, як тільки один Бог” (Мф. 19:17). І коли говорили Йому: “ось Мати Твоя і брати Твої” шукають Тебе (Мф. 12:47) (бо останні ще мали в собі щось людське, і бажали не почути щось корисне, а показати, що вони близькі до Нього, і тим хизуватись), послухай, що каже: “хто Мати Моя, і хто брати Мої” (Мф. 12:48)? І знову самим братам Своїм, які говорили Йому: “Яви Себе світові” (Ін. 7:4), і бажали через те здобути собі марну славу, сказав: “Мій час ще не настав, а для вас завжди час” (Ін. 7:6). Те ж саме робить і з протилежного боку. Так про Нафанаїла каже: “ось справді Ізраїльтянин, в якому немає лукавства” (Ін. 1:47). І знову: “Підіть, скажіть Іоанну, що чуєте і бачите” (Мф. 11:4). І тут Він дав відповідь не на слова, а на думку того, хто послав. Подібним чином, і до народу говорить згідно з його внутрішнім розташуванням: “навіщо дивитися ходили ви в пустелю” (Лк. 7:24)? Оскільки народ, імовірно, думав про Іоанна, як про просту і звичайну людину, то, виправляючи таку його думку, каже: “На що дивитись ходили ви в пустелю? На палицю, яку вітром хитало, на чоловіка, одягненого в м’які шати” (Лк. 7:24-25)? – показуючи через те й інше, що він і сам у собі твердий, і не може бути розслаблений ніякими задоволеннями. Так точно і тут Христос дає відповідь, відповідну до думки того, хто говорив. Зауважте, яку лагідність показує Він і в цьому випадку. Він не сказав: хоча Я маю, однак зневажаю; але сказав: не маю. Чи бачиш, наскільки велику Він мав обачність і водночас поблажливість? Чи їв Він колись, чи пив, чи здавався таким, що робив що-небудь незгодне з Іоанном, – Він робив і це для спасіння іудеїв, або краще, для спасіння цілого всесвіту, і, водночас, загороджуючи вуста єретиків, і дуже хотів привернути до Себе тих, хто був тоді при Ньому. Інший же дехто, продовжує євангеліст, сказав Йому: “Господи, дозволь мені спершу піти й поховати батька мого” (Мф. 8:21). чи Бачиш відмінність? Той безсоромно каже: “я піду за Тобою, куди б Ти не пішов”; а цей, навіть просячи дозволу на благочестиву справу, каже: “дозволь мені”. Втім, Христос не дозволив, а сказав: “йди за Мною, і дозволь мертвим ховати своїх мерців” (Мф. 8:22). Спаситель скрізь звертав увагу на намір. Але чому, скаже хтось, не дозволив? Тому що і без нього було кому виконати ту справу, і померлий не залишився б без поховання; тим часом учневі не повинно було віддалятися від справи більш необхідної. Сказавши ж: “своїх мерців”, показує, що мрець не Його. Померлий, на мою думку, був із невіруючих. Якщо ж ти дивуєшся юнакові в тому, що він запитував Іісуса про таку необхідну справу і не пішов самовільно, то тим більше здивуйся тому, що він залишився при Іісусі й тоді, коли отримав заборону. Але скаже хто-небудь: чи не бути при похованні батька не було знаком крайньої невдячності? Якби він зробив це через лінощі, то виявив би невдячність; але якщо зробив це для того, щоб не перервати найнеобхіднішої справи, то в такому разі піти було б знаком найбільшої нерозумності. Звичайно, Іісус заборонив йому не тому, щоб наказував не віддавати пошани батькам, а з метою показати, що ніщо не повинно бути для нас необхіднішим за небесне, і що з великою ретельністю потрібно старатися про небесні блага і не забувати про них навіть на найкоротший термін, хоч би відволікали від цього найпотрібніші та найнеминучіші справи. Справді, що може бути необхіднішим за поховання батька і що легше? На це потрібно було небагато часу. Якщо ж і настільки часу, скільки потрібно для поховання батька, небезпечно залишати духовні предмети, то уяви, чого будемо варті ми, які завжди залишаємо справи християнські та найнеобхіднішому надаємо перевагу над необхідним і без жодного спонукання вдаємося до недбальства. Далі, мудрості вчення Спасителя треба дивуватися і тому, що Він сильно привернув до Себе юнака словом і, разом з тим, звільнив його від незліченної безлічі злих, як от: від ридань, плачу і всього, що звідси походить. Дійсно, після поховання потрібно було розглядати заповіти, займатися розподілом спадщини і всім іншим, що відбувається в таких випадках, – і, таким чином, хвиля за хвилею, несучи його дедалі далі, вельми далеко відвернули б від притулку істини. Тому-то Христос тягне і прикріплює його до Себе. Якщо ж ти ще дивуєшся і бентежишся тим, що йому не було дозволено перебувати під час поховання батька, то уяви, що багато хто не дає знати легкодухим про смерть їхніх ближніх і не допускає бути при труні, хоч би помер батько, чи мати, чи син, чи інший хтось із родичів, і ми за це не звинувачуємо їх у жорстокості й нелюдськості – і вельми справедливо. Навпаки, допускати малодушних вдаватися до плачу – було б справою жорстокості.

4.Але якщо погано плакати і журитися про родичів, то набагато гірше віддалятися від духовних настанов. Ось чому Спаситель в одному місці й каже: “Ніхто, хто поклав руку свою на плуг і озирається назад, не є надійним для Царства Божого” в Царстві Небесному (Лк. 9:62). Справді, набагато краще проповідувати Царство Боже й інших позбавляти від смерті, ніж ховати ні до чого не потрібного померлого, і особливо тоді, коли є люди, які можуть виконати цю справу. Отже, звідси вчимося ми того, що не повинно втрачати й малого часу, хоча б була незліченна безліч спонукань до того, але всьому, навіть найнеобхіднішому, слід надавати перевагу над духовним, і знати, в чому полягає життя і в чому смерть. Адже багато хто з тих, які, мабуть, живуть, нічим не відрізняються від мертвих, коли живуть у злі; вірніше – вони навіть гірші за мерців. “Померлий звільнився від гріха” (Рим. 6:7), говорить апостол. А той, хто живе у злі, служить гріху. Не кажи мені, що його не з’їдають хробаки, він не лежить у труні, не заплющив очей і не оповитий пеленами. Він більші терпить муки, ніж померлий, не тому, щоб черв’яки з’їдали його, а тому, що пристрасті душевні терзають його лютіше за звірів. А якщо у нього відкриті очі, то і це знову набагато гірше за те, як якщо б вони були закриті. Очі померлого нічого не бачать поганого; а цей, маючи відкриті очі, піддає себе незліченним хворобам. Той лежить у труні нічого не відчуваючи; а цей ув’язнений у труні незліченних хвороб. Але ти не бачиш гниття його тіла? Що ж? Душа його ще перед тілом розтлилася, загинула і піддається більшому гниттю. Той смердить десять днів, а цей усе життя дихає смородом, маючи вуста гірші за всілякі нечисті місця, – тож вони різняться між собою тільки тим, що один піддається тільки природному тлінню, а інший до нього приєднує ще гниття, що походить від нечестивого життя, щодня вигадуючи для себе незліченні причини розтління. Але цей їздить на коні? Що ж? Померлий лежить на одрі. Але що важливіше, його ніхто не бачить таким, що зотліває і гниє, тому що він має труну своїм покровом; а цей смердить всюди, носячи мертву душу в тілі, як у труні. І якби можна було побачити душу людини, що живе в розкоші й нечесті, то ти побачив би, що набагато краще лежати зв’язаною в труні, ніж бути окутою кайданами гріховними; краще мати на собі камінь, що лежить на собі, ніж важкий покрив бездушності. Ось чому родичам цих мерців, коли вони перебувають у такій байдужості, особливо слід приступати до Іісуса з благанням про них, подібно до того, як Марія молила про Лазаря. Нехай буде він смердючим, нехай чотириденним, – не впадай у відчай, але приступи і відвали перш за все камінь, – і тоді побачиш його таким, що лежить немовби в труні й оповитий пеленами. І, якщо вам завгодно, я представлю кого-небудь із великих і знатних мужів. Не бійтеся: я наведу приклад, не вказуючи на ім’я; – утім, якби я відкрив і ім’я, то й тоді не слід було б боятися. Хто, справді, коли-небудь боявся мертвого? Що б він не став робити, завжди залишається мертвим. Мертвий живому не може зробити жодної образи. Отже, подивимося на зв’язану голову таких мерців. Справді, оскільки вони безперестанку п’яні, то в них, на кшталт того, як мертві зв’язуються багатьма покровами й пеленами, всі почуття ув’язнені й зв’язані. Якщо ж хочеш подивитися і на руки, то побачиш, що і вони, так само як у мертвих, прив’язані до утроби і обв’язані не пеленами, а що набагато гірше, узами любостяжання. Воно не допускає їм простягатися до милостині або до іншої якої-небудь доброї справи, але робить їх набагато марнішими за руки померлих. Чи хочеш бачити і ноги зв’язані? Дивись – вони також пов’язані турботами і тому ніколи не можуть прибігати до храму Божого. Ти бачив мертвого; тепер дивись і на того, хто ховає. Отже, хто ж ховає цих мерців? Диявол, який ретельно зв’язує їх і не дозволяє вже людині здаватися людиною, але сухим деревом. Хто не має ні очей, ні рук, ні ніг, ні інших членів, той як може здаватися людиною? Таким чином, можна бачити, що і душа їхня оповита пеленами, і є радше ідол, ніж душа. Отже, оскільки вони перебувають у байдужості, ставши певним чином мертвими, то ми приступимо до Іісуса, будемо благати Його про їхнє воскресіння, відвалимо камінь, розв’яжемо пелени. Щойно ти відвалиш камінь, тобто забереш ту нечутливість, яку вони показують у злі, то негайно виведеш їх із гробу, а, вивівши звідси, набагато зручніше звільниш їх від кайданів. Коли ти воскреснеш, тоді пізнає тебе Христос; коли звільнишся від пут, тоді Він покличе тебе і до Своєї вечері. Отже, ви, друзі Христові, учні Його, – ви, ті, що люблять померлого, приступіть до Христа і помоліться! Нехай померлий сповнений надмірного смороду; родичі не повинні залишати його і в цьому випадку, але тим більше приступати до Бога (чим більше примножується тління), подібно до того, як зробили і сестри Лазареві; повинні доти просити, благати й умилостивляти Бога, аж доти, доки ми не побачимо його живим. Якщо ми будемо так старатися про себе і про ближніх, то скоро досягнемо і майбутнього життя, яке всі ми нехай сподобимося отримати благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава на віки віків. Амінь.