...


Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея

📖Книга также доступна на русском

uzor

← →

Бесіда 24

«Не кожен, хто говорить Мені: «Господи! Господи!», увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7:21).

Зміст:
Пояснення 7:21-27. Ні права віра, ні дар чудотворення не приносять користі за відсутності чесноти. – Благодать часто діє в негідних для блага інших. – Одна чеснота приносить безпеку в теперішньому житті. – Праведнику ніхто не може заподіяти шкоди. – Численні труди не приносять ніякої користі порочним. – Приклад апостолів і юдеїв показує силу чесноти і безсилля пороку. – Порок безсилий проти чесноти. – Життя порочного сповнене печалей і страху.

1.Чому Спаситель не сказав: але той, хто виконує волю Мою? Тому, що на перший раз досить було, щоб і перша думка була прийнята слухачами; а остання була занадто висока для їхньої слабкості. Втім, у першій думці міститься й остання. До того ж і то треба сказати, що воля Сина не відмінна від волі Отця. Але тут здається мені, Спаситель головним чином стосується іудеїв, які все покладали в догматах, а про життя нітрохи не дбали. Тому й Павло докоряє їм, кажучи: “Ось ти називаєшся Іудеєм, і заспокоюєш себе законом, і хвалишся Богом, і знаєш волю [Його]” (Рим. 2:17-18). Але користі для тебе в тому немає ніякої, коли не видно того з життя і справ твоїх. Однак Христос не зупинився на зазначених словах, але сказав ще набагато більше: “Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи, чи не від Твого імені ми пророкували” (Мф. 7:22)? Тобто: не тільки той позбавляється Царства Небесного, що має віру, а про життя не дбає; але так само буде усунутий від священної брами його і той, хто з вірою створив навіть багато знамень, а доброго нічого не зробив. “Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи, чи не від Твого імені ми пророкували”? Чи бачиш, як непримітним чином Спаситель уже вводить і Своє власне обличчя і, закінчивши всю бесіду, оголошує Себе Суддею? Що покарання спіткає грішників, про це Він оголосив вище; а хто буде карати, це Він відкриває вже тут. Утім, не сказав прямо: Я буду карати; але – “Багато хто скаже Мені”, через що навіює те ж саме. Справді, якби не сам Він був Суддею, то як би сказав слухачам: “І тоді оголошу їм: Я ніколи не знав вас; відійдіть від Мене” (Мф. 7:23), – тобто, не тільки під час суду, а навіть і тоді, коли ви творили чудеса? Тому-то й учням Своїм говорив: “Не тіштеся, що духи вам підкоряються, але тіштеся, що імена ваші написані на небесах” (Лк. 10:20). Та й скрізь Він велить мати велике піклування про життя. Неможливо, щоб людина, яка веде доброчесне життя і вільна від усіх пристрастей, колись була знехтувана; хоча й трапиться їй впасти в оману, Бог негайно привертає її до істини. Але деякі кажуть, що люди, яких представляє Спаситель, тому не отримають порятунку, що вони удавано сповідують Господа. Якщо так, то Спаситель говорить проти Свого наміру. Справді, Він хоче тут показати, що віра без діл нічого не значить; поширюючи далі цю думку, Він додав і чудеса, показуючи тим самим, що не тільки віра, а й навіть і чудеса жодної не приносять користі тому, хто творить їх, якщо немає чесноти. А якби люди, про яких ідеться, не творили чудес, то Христос ніяк би тут не згадав про чудеса; з іншого боку, і ті не наважилися б під час суду сказати Йому про чудеса. Та й сама відповідь їхня, і те, що вони говорять у вигляді запитання, показує, що вони справді творили чудеса. Так як вони бачать кінець, зовсім протилежний до їхнього очікування, і після того як тут через чудеса свої для всіх були предметом здивування, а там бачать себе визначеними до покарання, то ніби в подиві й подиві вони й кажуть: “Господи, чи не від Твого імені ми пророчествували?”. Як же тепер Ти відвертаєшся від нас? Що означає дивний і несподіваний цей кінець? Але нехай вони дивуються тому, що, створивши стільки чудес, зазнали покарання; ти ж не дивуйся. Уся ця благодать була ніщо інше, як дар Того, Хто дав її, а ті нічого від себе не привнесли, чому справедливо й караються, оскільки стали невдячними й нечутливими перед Тим, Хто так їх вшанував, що дав їм, хоч і недостойним, благодать чудотворення. То невже, скажеш, чинячи справи нечестя, вони разом чинили чудеса? На це дехто каже, що вони не в той час, коли чудодіяли, поводилися нечестиво, але вже після розбестилися і чинили злочини. Але це також абсолютно суперечить наміру Спасителя; Він хотів показати, що ні віра, ні чудеса нічого не значать без доброчесного життя. Те саме й Павло каже: “Якщо маю [дар] пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання, і всю віру, так що [можу] і гори переставляти, але не маю любові, – то я ніщо” (1Кор. 13:2). Хто ж, запитаєш, ті, яких Іісус Христос, незважаючи на їхні чудотворення, представляє гідними муки? Багато хто з тих, хто вірив, отримував дари: таким був той, хто виганяв демонів, не будучи послідовником Іісуса Христа; таким був і Іуда, тому що і він, будучи злим, мав дар чудотворення. Те саме можна знайти і в Старому Завіті, тобто, що благодать часто діяла в негідних, для блага інших. Оскільки не всі до всього були здатні, але інші вели життя непорочне, а не мали такої віри, інші ж навпаки, то Господь як перших через останніх спонукав виявляти велику віру, так і останніх через цей невимовний дар закликав до виправлення.

2.Ось чому Господь і давав благодать у великій кількості. “Багато чудес, – кажуть вони, – творили”. “І тоді оголошу їм: Я ніколи не знав вас”: тобто, нині вони вважають себе Моїми друзями, а тоді дізнаються, що Я дарував їм благодать не як друзям. І що дивуватися тому, що Він дари благодаті дав людям, які увірували в Нього, але не мали життя, що узгоджувалося з вірою, коли Він є таким, що діяв і в тих, котрі не мали ні тієї, ні іншої? Так Валаам був далекий і від віри, і від доброчесного життя; та проте, благодать у ньому діяла для влаштування спасіння інших. Фараон був такий самий; однак, і йому Бог показав майбутнє (Бут. 41). Навуходоносору, найбеззаконнішій людині, також відкрив те, що мало трапитися через багато родів; так само й синові його, що своїм нечестям перевершив батька, відкрив майбутнє, – і все для дивовижних і великих справ Свого промислу (Дан. 2). Отже, оскільки тоді, на початку євангельської проповіді, потрібно було багато доказів сили Христової, то і з числа негідних багато хто отримував дари. Втім, від таких чудес вони ніякої не отримали для себе користі, а тільки накликали на себе ще більше покарання. Тому Спаситель і вимовив до них страшне це слово: “Ніколи не знав вас”! Так, багатьох Він і тут уже ненавидить, і до суду вже відвертається. Отже, улюблені, злякаймося, і докладемо велике старання до життя свого, і не станемо думати, що ми, не творячи тепер чудес, тому самі маємо менше благодаті. Від чудес ніколи нічого не прибуде нам, так само як нічого не зменшиться і від того, що ми не творимо їх, якщо тільки дбаємо про будь-яку чесноту. За чудеса ми самі залишаємося боржниками перед Богом, а за життя і справи маємо Бога боржником. Отже, коли Спаситель усе вже закінчив, і, з усіма подробицями запропонувавши бесіду про доброчесність, водночас показав відмінність між тими, хто приймає на себе її личину, з яких одні, щоб виявити себе, постять і моляться, інші приходять в овечій шкурі, а треті, яких назвав свинями та собаками, чорнять її, то, показуючи нарешті, наскільки корисною є чеснота й у цьому житті, і наскільки шкідливою є вада, каже: “Усякого, хто слухає ці слова Мої і виконує їх, уподібню до чоловіка розсудливого” (Мф. 7:24). Ви чули, яке покарання понесуть ті, котрі не дотримуються слів Його, хоч би й чудеса творили. Тепер ви маєте знати й те, якими благами насолоджуватимуться не тільки в прийдешньому віці, а й у теперішньому ті, що підкоряються усім словам Його: “Усякого, – сказав Він, – хто слухає слова Мої і виконує їх, уподібню до чоловіка розсудливого”. Чи бачиш, як Він урізноманітнює Свою промову? Спершу каже: “Не всякий, хто каже Мені: “Господи! Господи!””, і тим відкриває Себе Самого; потім каже: “Але той, хто виконує волю Мого Отця”, і знову представляє Себе Суддею: “Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! чи не від Твого імені ми пророкували”? – і скажу: “не знав вас”. Нарешті тут знову показує, що Він має владу над усіма, чому й каже: “Усякого, хто слухає слова Мої ці”. Оскільки Він усе вже розповів про майбутнє, згадавши і про царство, і про невимовну винагороду, і про розраду, і про все інше, подібне до цього, то після цього, бажаючи й тут принести Своїм слухачам плоди, показує, наскільки сильною є доброчесність і в теперішньому житті. У чому ж полягає ця сила чесноти? У тому, що з нею живуть безпечно, не вагаються від жодних нещасть, стоять вище за всіх гонителів. Що може зрівнятися з цим? Цього не може придбати собі навіть прикрашений діадемою, а доброчесний досягає. Він один з багатьма надлишками здобув таку безпеку, у безодні теперішнього життя насолоджуючись великою тишею. І справді: дивовижна річ, що він не в приємну погоду, а під час жорстокої бурі, за великого сум’яття і за постійних спокус, анітрохи не може вагатися. “Пішов дощ, і розлилися ріки, – каже Спаситель, – і подули вітри, і кинулися на той дім, і він не впав, бо заснований був на камені” (Мф. 7:25). Тут дощем, річками і вітрами Він алегорично називає людські нещастя і халепи, як-от: наклеп, наклепи, скорботи, смерть, смерть ближніх, образи від інших і всяке інше зло, яке тільки буває в теперішньому житті. Але душа праведного, каже Він, нічим не перемагається. Причина цього в тому, що вона заснована на камені. Каменем тут Христос називає твердість Свого вчення. І воістину, заповіді Його набагато твердіші за камінь: за допомогою їхньої праведник стає вищим від усіх хвиль людських, тому що хто ретельно дотримується цих заповідей, той перемагає не тільки гоніння людей, а й підступи диявольські.

3) І що сказане – не одні пишномовні слова, свідок тому Іов, який за всіх підступів диявольських залишився непохитним. У тому ж можуть засвідчити й апостоли, які при спрямуванні на них усіх хвиль всесвіту, і народів, і тиранів, і своїх (одноплемінників), і чужих, демонів і диявола, і за всіх хитрощів стояли твердішими за камінь, і все це зруйнували. Отже, що може бути блаженніше за таке життя? І цього ніщо не може нам обіцяти – ні багатство, ні міцність тілесна, ні слава, ні могутність, ні будь-що інше, але одне тільки здобуття чесноти. Крім одного доброчесного життя абсолютно неможливо знайти іншого, яке б було вільне від усіх зол. Свідки тому ви, – ви, які бачите і в царських чертогах наклепи, і в домівках багатих заколоти і збурення. Але з апостолами не було нічого подібного до цього. Як? Невже з ними не сталося нічого такого? Невже не було з ними ніякого нещастя? Ні, – але то-то всього і найдивовижніше особливо, що вони багатьом піддавалися наклепам, багато хмар вибухало над ними – і однак, все це анітрохи не похитнуло їхньої мужності і не приводило їх у відчай, але, борючись без усякої зовнішньої допомоги, вони все перемогли й здолали. Подібним чином і ти всьому посмієшся, якщо захочеш ретельно виконувати заповіді Христові. Варто тільки тобі захиститися любомудрими цими настановами, – тоді ніщо тебе не зможе засмутити. Якої шкоди може заподіяти тобі той, хто захоче підступитися проти тебе? Відніме в тебе маєток? Але ще до його погрози тобі наказано зневажати багатство і стільки відражатися від нього, щоб ніколи нічого подібного і не просити у Господа. Чи кине тебе в темницю? Але ще перед темницею тобі заповідано так жити, щоб уже розіп’ятися всьому світу. Чи злословить тебе? Але Христос звільнив тебе і тут від печалі, коли і без праці твоєї, за одну незлобивість обіцяє тобі велику нагороду, і стільки зробив тебе непричетним до прикрості й засмучення, що навіть наказав молитися за ворогів. Чи жене тебе і оточує незліченною безліччю зол? Але тим самим тобі сплітає він блискучий вінець. Чи вбиває тебе і загартовує? І через це знову приносить тобі найбільшу користь, оскільки готує для тебе мученицькі нагороди, прискорює твій шлях до безтурботного притулку, приносить тобі нагоду для отримання великої відплати, і сприяє тобі відкупитися від загального суду. Це-то найбільше і найдивовижніше, що люди, які намовляють, не тільки нітрохи не шкодять тим, яким намагаються шкодити, але ще роблять їх через те славнішими. Що може зрівнятися з тим благом, коли ми оберемо таке життя, – одне тільки доброчесне життя? Сказавши, що шлях чесноти тісний і прикрий, Спаситель негайно, щоб підбадьорити Своїх слухачів до праці, показує на цьому шляху велику безпеку та велику насолоду, тоді як на протилежному шляху – більшу небезпеку та шкоду; зазначеними уподібненнями Він саме показав як нагороди за чесноти, так і воздаяння за порок. Що я завжди говорив, те й тепер скажу: Спаситель скрізь творить спасіння слухачів двояким чином – і ревнощами до чеснот, і ненавистю до пороку. Оскільки були такі, які, хоча стануть виявляти повагу до слів Спасителя, але справами не будуть цього доводити, то Він заздалегідь залякує їх словами: хоча сказане і добре, але одного слухання недостатньо для порятунку; потрібно ще й покірність, яку висловлюватимемо ділами, і в цьому-то переважно полягає сутність усього. І тут закінчує Свою промову, залишивши слухачів у великому страху. Як до чесноти Спаситель спонукав їх не тільки майбутніми благами, згадуючи про царство, небеса, невимовну винагороду, розраду та про інші незліченні блага, а й теперішніми, коли вказав на твердість і непохитність каменя, – так і від пороку відхиляє не тільки страхом наслідків, які мають бути, кажучи про посічену деревину, вогонь незгасаючий, зачинений вхід до Царства Небесного, а так само і словами: “не знав вас”, а й справжніми лихами, представленими під образом падіння храмини. Тому й промову вжив більш виразну, запропонувавши її у вигляді притчі. Якби Спаситель сказав просто, що доброчесний нездоланний, а порочний скоро знемагає, то Його промова не мала б такої сили, яку вона тепер має, коли для вираження Своєї думки Він вжив камінь, дім, річки, дощ, вітри тощо. “А всякий, хто слухає ці слова Мої і не виконує їх, уподібниться людині нерозважливій, що збудувала дім свій на піску” (Мф. 7:26). Справедливо Спаситель назвав таку людину нерозважливою. Справді, що може бути нерозважливішим за того, хто будує дім на піску, піднімає працю, але плоду і спокою не отримує, а натомість несе покарання? А що і віддані пороку трудяться, то всякому відомо. І хижак, і перелюбник, і наклепник переносять багато трудів і занепокоєнь, щоб своє нечестя довести до кінця; але від цієї праці не тільки не отримують жодної користі, а ще й зазнають великої шкоди. Так і Павло, натякаючи на це, каже: “Той, хто сіє в плоть свою від плоті, від плоті пожне тління” (Гал. 6:8). Такому-то сіячеві подібні й ті, які на піску будують, як-то: на блуді, розкоші, на пияцтві, на гніві й на всьому іншому.

4 Такий був Ахав, але не такий Ілля. Протиставивши пороку чесноту, ми тим краще побачимо відмінність між ними. Ілля побудував дім свій на камені, а той на піску, а тому і царем будучи боявся і тремтів пророка, який мав тільки одну милоть. Такі були іудеї, але не такі апостоли. Тому останні, незважаючи на свою нечисленність і на перебування в кайданах, показували твердість каменю, а ті, за всієї своєї безлічі й озброєння, показували слабкість піску, і говорили: “Що нам робити з цими людьми” ( Діян. 4:16)? Чи бачиш, що в подиві перебувають не затримані і зв’язані, а ті, які затримали і зв’язали їх? Що може бути дивнішим за це? Ти тримаєш – і дивуєшся? Так і має бути. Бо іудеї все побудували на піску, тому вони й були слабкіші за всіх. Це ж було причиною й інших слів їхніх: що ви робите, бажаючи “навести на нас кров Того Чоловіка” ( Діян. 5:28)? Що це говориш ти? Ти мучиш, і ти ж боїшся? Ти гониш, і ти ж жахаєшся? Ти судиш, і сам же тремтиш? Ось як безсилий порок! Але апостоли не так говорили: “Ми не можемо не говорити того, що бачили й чули” ( Діян. 4:20). Чи бачиш високий їхній дух? Чи бачиш камінь, що сміється з хвиль? Чи бачиш будинок нерухомий? І, що найдивовижніше, апостоли не тільки не боялися всіх наклепів ворожих, а й ставали ще набагато зухвалішими і своїх ворогів ввергали у велике занепокоєння. Той, хто вдаряє в адамант, сам уражається; той, хто йде проти ріжна, сам проколюється і отримує жорстокі рани. Подібним чином, і той, хто наклепує доброчесним, сам наражається на небезпеки. Порок буває тим слабкішим, чим більше озброюється проти чесноти. І як той, хто бере вогонь в одяг, полум’я не погашає, а одяг спалює, так і той, хто жене доброчесних, гнобить і ув’язує в пута, їх через те саме робить блискучішими, а себе самого губить. І справді: що більше зазнаєш нещасть, ведучи суворе життя, то міцнішим станеш; що більше станеш триматися любомудрості, то менше матимеш потреби, а що менше матимеш потреби, то більше зміцнюєшся і всіх перевершуєш. Таким був Іоанн, чому його ніхто не міг засмутити; навпаки, він засмутив Ірода. Той, не маючи нічого, повстав проти володаря; а цей вбраний у діадему, багряницю та інші незліченні прикраси, тремтить і боїться позбавленого всього; і навіть не міг дивитися без жаху на відрубану голову його. А що Ірод і після смерті Іоанна мав сильний страх, то послухай, що він каже: це є Іоанн, якого я вбив (Лк. 9:9). Слово “вбив” показує, що Ірод не звеличувався цим, але приборкував свій страх і спонукав свою бентежну душу пригадати, що він убив Іоанна. Доброчесність така сильна, що і після смерті могутніша за живих. Тому ж і за життя Іоанна приходили до нього ті, хто володів великим багатством, і запитували його: “Що ж нам робити” (Лк. 3:10)? Стільки ви маєте, і хочете дізнатися шлях до вашого щастя від того, хто нічого не має? Багаті – від жебрака? Воїни – від того, хто не має навіть і дому? Таким був і Ілля, чому з такою ж зухвалістю говорив до народу. Іоанн говорив: “породження єхиднини” (Мф. 3:7); а цей: “Чи довго вам кульгати на обидва коліна” (1Царів. 18:21)? Цей говорив: “Убив, і ще вступаєш у спадок?” (1Царів. 21:19); а той: “Не годиться тобі мати її” (Мф. 14:4). Чи бачиш камінь, чи бачиш, як легко храмина, побудована на піску, розпадається? Як легко вона поступається напастям? Як легко хитається, хоча б вона належала цареві, хоча б народу, хоча б володареві? Порок послідовників своїх робить найбезрозсуднішими; і храмина, побудована на піску, розпадається не просто, але з великим лихом. “І було падіння його велике”, – каже Спаситель. І справді, тут небезпека загрожує не маловажним речам, а душі, до того ж позбавленням неба і нетлінних тих благ. Але й перш за те порочний проводитиме життя найнещасливіше, пов’язане з безперервними печалями, страхом, турботами і сильними занепокоєннями, на що, вказуючи, Премудрий каже: “Нечестивий тікає, коли ніхто не женеться [за ним]” (Притч. 28:1). Справді, такі люди тремтять тіней, підозрюють друзів, ворогів, рабів, знаних і незнайомих, і таким чином, перш ніж на вічні муки, ще тут зазнають найжорстокіших мук. Показуючи все це, Христос і сказав: “І було падіння його велике”. Таким чином, і справжніми лихами сильно переконуючи найзатятіших невірних уникати пороку, Він зробив пристойний висновок Своїм благим заповідям. Хоча слово про майбутнє і важливіше, але людей, надто здерев’янілих, зображення сьогодення більше могло приборкати і відхилити від пороку. Тому Спаситель і завершив Свою проповідь таким зображенням, щоб користь від виконання Його заповідей для слухачів була відчутнішою. Отже, знаючи все це, як теперішнє, так і майбутнє, будемо тікати від пороку і ревнуймо про чесноти, щоб нам не взагалі й не марно трудитися, а щоб і в теперішньому житті насолодитися безпекою, і в майбутньому зробитися причасниками слави, яку нехай усі ми сподобимося одержати благодаттю та людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Котрому слава й держава на віки віків. Амінь.