Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 22
«Подивіться на лілії польові, як вони ростуть: ні трудяться, ні прядуть; але кажу вам: що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них» (Мф. 6:28-29).
Зміст:
Пояснення 6:28-34. Чому, говорячи про турботу щодо одягу, Христос наводить як приклад лілію. – Промисел Божий про людину. – Чому Христос засвоює промисел Богові Отцю. – Віра в Промисел звільняє від марних турбот і малодушності. – Шукання благ небесних дає і блага земні. – Усе, що ми не робимо, робимо за допомогою Бога. -Що означає вираз довілест дневи злоба його. – Щире бажання робить легкоздійсненною всяку заповідь. – Немає гріха, який не згладжувався б покаянням. – Бог не рятує людину проти волі. – Посилена молитва завжди буває почута. – Бог не може бути ворогом людини. – Молитва завжди благовчасна і угодна Богу.
1.Спаситель, сказавши про необхідну їжу і показавши, що і про неї не треба дбати, переходить далі до того, про що ще менше треба дбати, тому що одяг не такий необхідний, як їжа. Чому ж Він, говорячи про одяг, не вжив того ж самого порівняння, запозиченого від птахів, і не згадує нам про павича, лебедя і вівцю? Адже і звідси можна було б запозичити багато прикладів? Це тому, що Христос хоче з двох боків показати важливість запропонованої Ним заповіді – і з боку нікчемності того, що одягнене в таку красу, і з боку самої краси, даної ліліям. Ось чому, описавши красу лілій, Він уже потім і не називає їх ліліями, але “травою польовою” (Мф. 6:30). Навіть не задовольняється і цією назвою, але ще з іншого боку представляє їхню нікчемність, кажучи: “сьогодні є”, і не каже: цього сіна наступного дня вже немає, але ще більше принижує, кажучи: “кинута в піч”. Також, Він сказав не просто: “одягає”, але: “так одягає”. Чи бачиш, як Спаситель поступово все більше і більше посилює Свою думку? І це Він робить для того, щоб сильніше подіяти на Своїх слухачів. Для того ж Він додав і слова: “наскільки більше вас”? Це сказано з особливою виразністю і силою. Словом: “вас” Він показує не що інше, як те, що рід людський удостоєний від Бога великої честі й особливого піклування. Христос ніби так говорив: вас, яких Бог обдарував душею, для яких утворив тіло, для яких створив усе видиме, для яких послав пророків, яким дав закон і зробив незліченні блага, для яких віддав Єдинородного Сина (і через Нього повідомив незліченні дари). Після цього, Спаситель докоряє слухачам, кажучи: “маловіри”! Така властивість того, хто радить. Він не тільки переконує, а й викриває, щоб ще більше спонукати до слухняності словам Своїм. Так Христос забороняє нам не тільки дбати про гарний одяг, а й дивуватися, коли бачимо його на інших. Оздоблення квітів, краса трав і навіть саме сіно більш гідне здивування, ніж наш дорогий одяг. Отже, для чого ти пишаєшся тим, у чому тебе незрівнянно перевершує трава? Зауваж, як Спаситель від самого початку показує, що Його заповідь легка, видаляючи (будь-яку думку про зайві турботи, точно так само, як і колись, коли говорив Він про їжу, тобто, видаляючи) від того, чого слухачі боялися. Сказавши: “подивіться на польові лілії”. Він додав: “не трудяться”. Отже, цією заповіддю Він хоче звільнити нас від трудів. Отже, не те становить працю, коли ми не дбаємо про одяг, але те, коли дбаємо. І як тоді, коли Христос сказав: “не сіють”, заборонив не сіяння, а зайву турботу про їжу, так і цими словами: “не трудяться, не прядуть”, забороняє не саме заняття, а надмірне піклування про одяг. Соломон у всій величі своїй не міг зрівнятися з красою квітів, і до того ж не якийсь один раз, а весь час свого царювання (ніхто не може сказати, що Соломон нині так одягався, а в інший час інакше; ні, не було жодного дня, коли б він прикрашався так чудово, як квіти, – на що Христос і вказує словами: “у всій славі своїй”). До того ж, Соломон красою одягу свого не міг зрівнятися не тільки з одним, або з іншим кольором, але з усіма без винятку (чому Спаситель і сказав: “як усяка з них”, – а така сама відмінність між одягом і кольорами, яка між істиною і брехнею). Отже, якщо і цей цар, найзнаменитіший з усіх, хто коли-небудь був на землі, не міг зрівнятися з польовими квітами, то чи можеш ти колись перевершити красу квітів, або хоча б дещо наблизитися до неї? Звідси Спаситель навчає нас, щоб ми зовсім і не думали про таку прикрасу. Дивись, який кінець його. Спаситель, після того як вихвалив так красу лілій, каже: “кинута в піч”. Отже, якщо Бог настільки дбає про речі, які нічого не варті й приносять найменшу користь, то невже Він не буде дбати про тебе – істоту, найкращу з усіх істот? Для чого ж Бог, запитаєш ти, створив квіти настільки прекрасними? Для того, щоб показати Свою премудрість і велику Свою могутність, щоб ми звідусіль пізнали славу Його. Не одні “небеса проповідують славу Божу” (Пс. 18:2), а й земля. І Давид, свідчачи про це, сказав: “хваліть Господа, дерева плодоносні і всі кедри” (Пс. 148:9). Одне прославляє Творця свого плодоносністю, інше величчю, інше красою. І це є знак великої мудрості й могутності Божої, коли Він наділяє такою красою найостанніше Своє творіння. (Справді, що може бути ще нижчим за те, що сьогодні існує, а завтра немає)? Отже, якщо Бог і сіню дає те, що зовсім йому не потрібно (чи потрібна, наприклад, його краса вогню?), то, як Він тобі не дасть того, в чому ти маєш потребу? Якщо і найостанніше Своє творіння Він прикрасив з надлишком, і це не через потребу якусь, а заради пишноти, то тим паче прикрасить усім потрібним тебе – істоту найдорогоціннішу з усіх.
2. Оскільки Спаситель довів уже промисел Божий про людину, то Йому залишалося тільки тепер викрити слухачів. І тут викриття Його поєднане з лагідністю. Він викриває Своїх слухачів не в невір’ї, а в недовір’ї: “якщо ж траву польову Бог так одягає”, – каже Він, – “то набагато більше за вас недовір’яни”. Хоча все це Він сам здійснює, бо “все через Нього почало бути, і без Нього ніщо не почало бути” (Ін. 1:3), однак, Він ще ніде не згадав про Самого Себе. Для доказу Його влади поки що достатньо було й того, що Він при кожній заповіді говорив: “ви чули, що сказано древнім, а Я кажу вам” (Мф. 5:21-22 і д.). Отже, не дивуйся, якщо і в наступних словах Христос або зовсім не говорить про Себе, або з покорою: перш за все Він дбав тільки про те, щоб слово його було прийнято слухачами охоче, і в усьому показати, що Він не супротивник якийсь Богові, але одностайний і згодний з Отцем. Це саме і тут робить. Протягом усієї бесіди Він невпинно згадує про Отця, дивуючись Його премудрості, промислу і турботі про все, про мале і про велике. Коли Він говорив про Єрусалим, то назвав його містом Царя великого; коли згадував про небо, також назвав його престолом Божим. Розмірковуючи про побудову світу, Він знову все приписує Богові, кажучи: “бо Він велить сонцю Своєму сходити над злими і добрими, і посилає дощ на праведних і неправедних” (Мф. 5:45). І в молитві навчив нас говорити: “бо Твоє є Царство, і сила, і слава” (Мф. 6:13). Так само і тут, розмірковуючи про промисел Божий, показуючи, як Бог навіть і в малих речах є чудовим художником, каже, що Він траву польову одягає. І до того ж ніде не називає Його Своїм Отцем, але Отцем їхнім (слухачів), щоби краще переконати уявою про таку їхню почесть, і щоби вони вже не обурювалися, коли Він назве Його Отцем Своїм. Але якщо про маловажні й необхідні речі не слід дбати, то якого прощення будуть гідні ті, які дбають про речі багатоцінні? Особливо ж якого прощення будуть гідні ті, які навіть позбавляють себе сну, щоб викрасти чуже? “Не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти, чи що пити, чи в що вдягнутися, бо всього цього шукають язичники” ( Мф. 6:31-32). Чи бачиш, як Він знову, до того ж набагато сильніше, ніж раніше, викриває слухачів, і показує до того ж, що Він не заповідав нічого важкого й нездійсненного? Подібно до того, як тоді, коли Він говорив: якщо любите тих, хто любить вас, то нічого великого не робите, – і язичники теж творять ( Мф. 5:46-47), – цим нагадуванням про язичників спонукаючи Своїх слухачів до більшого, – так і тепер представляє язичників для того, щоб викрити нас і показати, що Він від нас вимагає найнеобхіднішого. Якщо ми повинні перевершити книжників і фарисеїв, то чого ми будемо варті, коли не тільки не перевершуємо їх, а й перебуваємо в слабкості язичників і ревнуємо до їхньої малодушності? На цьому докорі Христос, однак, не зупинився, але після того, як зачепив, розбудив, сильно дорікнув Своїм слухачам, з іншого боку втішає їх, кажучи: “Отець ваш Небесний знає, що ви маєте потребу в усьому цьому” (Мф. 6:32). Не сказав: знає Бог, але – “знає Отець”, щоб таким чином збудити в них велику надію. Справді, якщо Бог є Отець, і до того ж Отець всезнаючий і дбайливий, то не може Він знехтувати синами, які перебувають у біді, коли навіть і люди, будучи батьками, не роблять цього. Разом з тим Христос наводить і інший доказ. Який же? “Що ви маєте потребу в усьому цьому”. Сенс цих слів Його такий: чи зайве це, щоб Бог міг нехтувати цим? Він навіть і зайвим не нехтує, як, наприклад, красою у квітах; а тут – необхідне. Таким чином, що тебе спонукає піклуватися, то, по-моєму, має відволікати тебе від такої дбайливості. Якщо ти скажеш: мені тому треба дбати про їжу та одяг, що вони потрібні, то я, навпаки, скажу: через те саме, що вони необхідні, ти і не повинен дбати. Якби вони були і зайві, то і тоді належало б не впадати у відчай, але з твердою надією очікувати на їхні подаяння; а раз вони потрібні, то і сумніватися в цьому не слід. Який батько не захоче доставити необхідного своїм дітям? Так і тому вже Бог неодмінно подасть потрібне. Він сам і Творець природи, і досконало знає потреби її. Ти не можеш сказати, що, хоча Бог є Отець і потрібне нам необхідне, але Він не знає, що ми маємо потребу в тому. Хто знає саму природу, Хто створив і так влаштував її, Той, вочевидь, знає і потреби її краще за тебе, хто має потребу в їжі та одязі: адже Йому ж завгодно було дарувати природі твоїй таку потребу. Він не буде суперечити Собі, позбавляючи наше єство потрібного і необхідного, тоді як Сам влаштував його з такими потребами.
3. Отже, не будемо турбуватися; від турбот своїх ми нічого не отримаємо, крім того тільки, що вони розважать нас. Якщо Бог подає нам усе потрібне, чи дбаємо про те, чи не дбаємо, і до того ж подає скоріше тоді, коли ми не дбаємо, то яку користь приносить тобі твоя метушливість, крім того, що ти страчуєш самого себе? Чи дбає про їжу той, хто йде на пишний обід? Чи запасається питтям той, хто йде до джерела? І ми, маючи в себе блага кращі й рясніші, ніж скільки води в потоках і брашнів на вечорницях, тобто промисел Божий, – не повинні дбати й малодушествувати. Понад вищесказане, Спаситель для збудження в нас безсумнівної надії у всіх речах на промисел Божий представляє ще доказ, кажучи: “Шукайте ж передусім Царства Божого, і це все додасться вам” (Мф. 6:33). Видаливши від нас будь-яку думку про зайві турботи, Христос згадав і про небеса; Він для того і прийшов, щоб зруйнувати давнє, і закликати нас до кращої вітчизни; тому Він все робить, щоб видалити нас від надмірностей і від пристрасті до земних речей. Для того і про язичників згадав, сказавши, що “цього шукають язичники”, які всю працю свою обмежують теперішнім життям, які анітрохи не міркують про майбутність і не думають про небеса. А для вас має бути не це важливо, а інше. Адже ми не для того створені, щоб їсти, пити й одягатися, але щоб догодити Богові й отримати майбутні блага. Отже, посилено і дбати і молитися про земне не слід. Тому Спаситель і сказав: “шукайте ж передусім Царства Божого, і це все додасться вам”. І не сказав: дано буде, але – додасться, щоб ти знав, що теперішні блага нічого не значать порівняно з величчю майбутніх. Тому-то Він і не велить просити теперішніх благ, але просити інших благ, і сподіватися, що й ті приєднаються до цих. Отже, шукай благ майбутніх – і отримаєш справжні; не шукай видимих – і неодмінно отримаєш їх. Та й непристойно тобі приступати до Владики з молитвою про такі блага. Будучи зобов’язаний докладати всю ретельність і всю турботу свою про невимовні блага, ти вкрай зневажаєш себе, коли виснажуєш себе турботливими помислами про блага швидкоплинних. Але як же, – скажеш ти, – хіба Христос не наказав просити хліба? Але Він додав: “насущного”, і знову до цього додав: “сьогодні”. Те ж саме Він і тут навіює; не просто сказав: “не турбуйтеся”, але: “не турбуйтеся про завтрашній день” (Мф. 6:34). Таким чином, Він разом дарує і свободу нам, і звертає душу нашу до предметів більш необхідних. І якщо Він наказує молитися, то не тому, нібито Бог потребує нашого нагадування, а для того, щоб нам знати, що ми тільки з Його допомогою робимо все, що не робимо, і щоб нам безперервним благанням зробитися Йому більш приємними. Чи бачиш, як і тут Він запевняє Своїх слухачів, що вони неодмінно отримають справжні блага? Той, хто подає більше, тим швидше дасть менше. Не для того, каже Він, Я не велів піклуватися і просити, щоб ви бідували, ходили голі, але щоб у всьому був у вас достаток. А цим Він найбільше міг привернути слухачів до Себе. Бо, як під час подаяння милостині Він забороняє їм показуватися людям, переконуючи переважно тим, що обіцяє через те більшу честь (саме сказав: “Отець твій, що бачить тайне, відплатить тобі явно”), так і тут, відхиляючи їх від шукання благ теперішніх, відхиляє особливо Своєю обіцянкою – доставити їм ці блага в більшій кількості, якщо не стануть шукати їх. Я, каже Він, забороняю шукати не для того, щоб ти не одержав, але щоб одержав у більшій достатку, і одержав, як тобі личить одержати, з істинною користю для тебе; щоб ти турботою й болісною турботою про ці блага не зробився невартим і їхніх, і духовних благ, щоб ти не накликав на себе зайвого нещастя й не позбувся бажаного тобою. “Не турбуйтеся про завтрашній день: досить для кожного дня своєї турботи”, тобто убогість і смуток його. Чи не досить для тебе їсти хліб твій у поті лиця твого? Для чого піддаєш себе й іншому стражданню, яке походить від твого піклування, тоді як ти маєш бути вільний і від перших трудів?
4.Злобою Спаситель тут називає не лукавство, – ні, – але злостраждання, працю і нещастя; так і в іншому місці говориться: “чи буває в місті лихо, яке не Господь попустив би” (Ам. 3:6)? Тут під злом маються на увазі не грабіжництво, не користолюбство, і не інше що-небудь подібне, але покарання, що посилаються згори. І ще говориться: “Я роблю мир і роблю лиха” (Іс. 45:7). І тут говориться не про злість, а про голод і заразу, які для багатьох здаються злом; багато хто зазвичай так і називає їх. Так і жерці, і волхви п’яти міст, коли, впрягши в колісницю під кивот корів без телят, пустили їх іти, куди вони захочуть, називали злом і послані згори покарання, і скорботу й смуток, які походили від них (1Сам. 6:9). Отже, те ж саме Спаситель позначає злістю і тут, кажучи: “Досить на кожен день свого піклування”, бо ніщо стільки не мучить душу, як піклування і турбота. Подібним чином і Павло, схиляючи до цноти, пропонував наступну пораду: “я хочу, щоб ви були без турбот” (1Кор. 7:32). Коли ж Христос каже, що “завтрашній день сам дбатиме про своє”, то говорить це не тому, нібито день дбає про себе, а тому, що Він говорив із простим народом, і, бажаючи зробити слова Свої виразнішими, уособлює час, згідно із загальним звичаєм. Тут Він пропонує тільки пораду, але, згодом часу, ставить це вже в закон, кажучи: “Не беріть із собою ані золота, ані срібла, ані міді в паски свої” (Мф. 10:9). Спершу на ділі, а потім і словом Він встановлює новий, твердий закон, від чого і слово Його, будучи перш затверджене самими справами Його, легко приймалося. А що Він Своє вчення про безпристрасність до земного довів самими ділами Своїми, то послухай, що Він каже: “Син Людський не має, де прихилити голову” (Мф. 8:20). І не задовольняється одним тільки власним прикладом, а й в учнях подає нам той самий приклад, коли і їм навіяв не дбати про земне, і не допустив ні в чому потребувати. Але дивись, – Його піклування перевищує ніжність усякого батька. Заповідаю це, каже Він, не для іншого чого, як тільки для звільнення вас від зайвих турбот, бо якщо ти сьогодні будеш дбати про завтрашнє, то знову й завтра тобі потрібно буде дбати. Отже, до чого зайве? Для чого ти намагаєшся обтяжити теперішній день більше, ніж приділено йому тягот? Для чого покладаєш на нього тягар і наступного дня? Таким додаванням ти не можеш полегшити тягаря іншого дня, але тільки покажеш жадібність до зайвих трудів. Щоб сильніше зачепити Своїх слухачів, Христос уособлює сам час і представляє його немовби скривдженим і волаючим проти марної образи, яку вони вчиняють йому. Ти отримав день для того, щоб піклуватися про те, що йому належить. Для чого ж покладаєш на нього і піклування іншого дня? Невже турбота про себе не становить для нього достатнього тягаря? Для чого ж понад належне обтяжуєш його? Але коли це говорить Законодавець наш і майбутній Суддя, то подумай, які втішні Він подає нам надії, коли сам представляє життя наше настільки тяжким і важким, що й піклування одного дня може нас озлобити й розтрощити. І ми, все-таки, не зважаючи на безліч таких свідчень, дбаємо про земне, а про блага небесні зовсім не дбаємо. Всупереч словам Його, ми зовсім перекрутили порядок. Дивись: Він каже: не шукайте теперішнього зовсім, – а ми невпинно шукаємо. Шукайте, каже Він, небесних благ, – а ми навіть хвилини не присвячуємо на пошуки їх, але, наскільки дбаємо про життєве, настільки ж, або ще незрівнянно більше, не дбаємо про духовне. Але це не завжди нам буде проходити даром, і не завжди буде вдаватися. Ось ми не дбаємо десять днів, ось двадцять, ось сто. Але хіба нам не належить рано чи пізно померти і впасти в руки Судді? Але чи відкладання приносить розраду? Яка ж розрада – щодня очікувати покарання і муки? Якщо ти хочеш отримати будь-яку розраду від цього зволікання, то покажи виправлення, яке є плодом покаяння. Якщо ти думаєш отримати деяку втіху від відкладання покарання, то набагато більше користі не піддатися покаранню. Отже, скористаємося цим відкладанням для досконалого позбавлення себе від майбутніх зол. Жодна заповідь не тяжка і не сумна; навпаки, кожна легка і легка у виконанні, тож, якби ми мали щире бажання, все могли б виконати, хоча б схильні були до незліченної безлічі гріхів. Манассія наважився на жахливі злочини, бо руки свої простягнув на святиню, вніс до храму гидоти, місто наповнив убивствами, та інші непростимі скоїв беззаконня. І, однак, після таких великих злочинів, він усе загладив. Яким же способом? Покаянням і добрим зволенням.
5.Ні, справді немає жодного гріха, який би не підкорився і не був переможений силою покаяння, або справедливіше, благодаттю Христовою. Тільки-но ми встигнемо звернутися, Він уже нам допомагає. І якщо хочеш бути добрим, ніхто не перешкоджає, – або, краще, диявол хоча й намагається перешкоджати, але не може, коли сам ти обираєш найкраще, і, таким чином, самого Бога робиш своїм захисником. Але якщо ти не захочеш і чинитимеш опір Богові, то, як Він буде твоїм заступником? Він хоче, щоб ти здобув спасіння не з примусу і насильства, а з вільної волі. Якщо і ти, маючи слугу, який тебе ненавидить, відвертається і часто від тебе тікає, не захотів би тримати його, незважаючи на те, що ти маєш потребу в його служінні, то тим паче Бог, Котрий усе робить не за Своєю будь-якою потребою, але для твого спасіння, не захоче тебе насильно утримувати. Навпаки, щойно виявиш прихильність, то ніколи тебе не захоче залишити, що б диявол не замишляв проти тебе. Отже, ми самі буваємо винуватцями власної своєї загибелі, тому що не приступаємо до Бога, не молимося Йому, не закликаємо Його належним чином. А якщо й приступаємо, то робимо це так, як би не думали отримати, – не з належною вірою все робимо, не з посиленим благанням, а недбало і безтурботно. Тим часом Бог хоче, щоб ми Його просили, і якщо ти просиш, виявляє тобі велику милість. Це єдиний Боржник, Який, коли ми просимо Його, надає нам милість і дає те, чого ми не давали Йому в позику. Якщо Він побачить, що прохач невідступний, то дає і те, чого не отримав від нас. Але якщо просять Його з недбальством, то і Він зволікає – не тому, що не має наміру дати, а тому що Йому завгодно, щоб ми Його благали. Тому Він і навів тобі в приклад друга, який вночі прийшов і просить хліба, і суддю, який Бога не боїться і людей не соромиться. І не обмежився цими прикладами, а й засвідчив те ж самими справами, коли фінікійську жінку відпустив з рясними даяннями. На її прикладі показав, що тим, хто посилено просить, Він дає і те, чого б не належало давати. “Недобре, – говорив Він, – узяти хліб у дітей і кинути псам” (Мк. 7:27), – і, однак, дав за її невідступне прохання. А в прикладі іудеїв показав, що безтурботним не дає і їхньої власності. Тому вони не тільки нічого не отримали, а й позбулися того, що їм належало. Вони, бо не просили, не отримали і того, що належало їм, а фінікіянка, за те, що просила старанно, привласнила собі й чуже, – і пес отримав те, що належало чадам. Настільки-то корисне невідступне прохання! Хоч би ти був пес, але якщо станеш невідступно просити, то будеш кращий за безтурботне чадо. У чому не встигає дружба, того досягає посилене прохання. Отже, не кажи, що Бог – мій ворог, тому й не вислухає мене. Він, якщо невідступно будеш благати Його, негайно відповість тобі, якщо не через близькість твою до Нього, принаймні заради невідступного прохання твого. Ані ворожнеча, ані позачасовість, ані інше що не слугуватиме перешкодою. Не кажи: я недостойний, і тому не прошу. І сирофінікіянка була така. Не кажи: я багатогрішний, і тому не можу просити розгніваного; Бог не на гідність дивиться, але на прихильність. Якщо вдова схилила начальника, який Бога не боявся і людей не соромився, то тим більше безперестанна молитва приверне до себе Благого. Нехай ти не друг Богові, нехай просиш неслухняного, нехай ти марнував батьківське надбання і довгий час перебував у відсутності, нехай ти приходиш до Нього позбавленим честі та найгіршим з усіх, нехай приходиш до розгніваного й обуреного, але лише здійми намір молитися та повернутися до Нього, – усе отримаєш, і гнів, і осуд негайно винищиш. Але ось, я молюся, скажеш ти, – і немає ніякого успіху! Це тому, що ти молишся не як сирофінікіянка, або друг, що передчасно прийшов, – не як вдова, яка невпинно благає суддю, або син, що марнує батьківське майно. Якби ти так само молився, то скоро б отримав. Хоч і роздратований Бог, але Він – Отець; хоч і розгніваний, але чадолюбний, і одного тільки шукає – не того, щоб покарати тебе за образу, а щоб бачити, як ти навернувся і благаєш Його.
6.О, якби й ми так запалювалися, як зігріта благоутробність Божа любов’ю до нас! Вогонь цієї любові чекає тільки нагоди, і якщо малу іскру докладеш до нього, то запалиш велике полум’я, що благодіє тобі. Господь хворіє не за те, що скривджений, а за те, що ти зухвалий і шаленієш подібно до п’яного. Якщо ми, будучи злими, хворіємо за дітей, незважаючи на образи, які ми від них отримуємо, то чи Бог, Якого не можна образити, буде гніватися на тебе за те, що докучаєш Йому? Якщо ми, люблячи любов’ю природною, хворіємо за дітей, то тим більше і цілком природно чадолюбивий хворіє за нас. “Чи забуде жінка немовля своє, щоб не пожаліти сина утроби своєї? Але якби й вона забула, то Я не забуду тебе” (Іс. 49:15). Отже, приступимо до Нього і скажемо: “Так, Господи, але ж і пси їдять крихти, що падають зі столу панів їхніх” (Мф. 15:27)! Будемо приступати до Бога благовременно і передчасно; або точніше сказати, передчасно приступати до Нього ніколи не можна. Передчасно приступати – у Нього означає не завжди приступати. Того, Хто завжди бажає давати, передчасно завжди просити. Як дихання ніколи не буває передчасним, так і прохання; але, навпаки, не прохання – передчасне. Як ми маємо потребу в диханні, так і в Його допомозі, і якщо захочемо, то зручно залучимо Його до себе. І пророк, показуючи і засвідчуючи, що Бог завжди готовий благодіяти, говорив: “як ранкова зоря – явлення Його” (Ос. 6:3). Скільки б разів не приступали до Нього, побачимо, що Він завжди очікує прохань від нас. Якщо ж із джерела Його милостей ми нічого не почерпаємо, то вся вина наша. Докоряючи іудеям, Він говорив: “благочестя ваше, як ранковий туман і як роса, що швидко зникає” (Ос. 6:4). Слова ці мають такий зміст: хоча Я, зі свого боку, все виконав, – але як пекуче сонце на самому сході проганяє і хмару, і росу, так і ви своєю великою злістю зупиняєте. Мою невимовну щедрість. Утім, і тут водночас діє промисел: як тільки Бог вбачає нас негідними благодіянь, притримує їх, щоб вони не зробили нас безтурботними. Якщо ж ми хоча б дещо навернемося, тобто настільки, наскільки потрібно для того, щоб дізнатися, що ми згрішили, – тоді вельми багаті й рясні виливає на нас милості. І що більше ти приймаєш від Нього, то більше Він радіє, і щедріші готує нам нові благодіяння. Спасіння наше і щедрі дари тим, хто просить, Він вважає Своїм багатством. Так говорить про це і Павло: “багатий для всіх, хто кличе Його” (Рим. 10:12). Але коли ми не молимо, тоді гнівається; коли не просимо, тоді відвертається. Для того Він і зубожів, щоб нас зробити багатими; для того все перетерпів, щоб нас спонукати до молитов. Отже, не будемо впадати у відчай. Але, маючи такі спонукання, такі добрі надії, якщо й щоденно грішимо, будемо приступати з проханням, молінням і вимогою відпущення гріхів. Таким чином, і на гріх будемо вже більш відсталі, і диявола проженемо, і милосердя Боже покличемо, і майбутніх благ досягнемо благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.