Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея

📖Книга также доступна на русском

←

→

Бесіда 21

«Ніхто не може служити двом господарям: бо або одного буде ненавидіти, а другого любити; або до одного виявлятиме старанність, а про другого не дбатиме» (Мф. 6:24).

Зміст:
Пояснення 6:24-27. Двояка шкода багатства. – Можна бути багатим, але не служити мамоні. – Чому багатство названо мамоною. – Христос забороняє турботу про життєві потреби. – Досяжність виконання заповіді. – Чому ця заповідь здається нездійсненною. – Щедра милостиня – шлях до повного нестяжання.

1.Чи бачиш, як Христос мало-помалу усуває пристрасть до теперішніх благ, і, пропонуючи розлоге слово про зневагу до багатства, скидає панування грошолюбства? Він не задовольнився тим, що сказав раніше, хоча говорив багато і сильно; але приєднує й інші спонукання, більш грізні. Що може бути більш вражаючим, ніж тепер вимовлені слова, якщо багатство, справді, може відлучити нас від служіння Христу? І що разом жаданіше, якщо, нехтуючи багатством, можемо мати справжню прихильність і любов до Христа? Що завжди говорив, те й нині скажу: саме, подібно до вправного лікаря, який показує, що від неуваги до його порад походить хвороба, а від покори здоров’я – від покори, Христос і тим, і тим, тобто, користю і шкодою, спонукає слухачів до покори словам Своїм. Отже, дивись, як Христос, знищуючи перешкоду, вказує і влаштовує нашу користь. Не тому тільки, каже Він, шкідливе для вас багатство, що воно озброює проти вас розбійників і зовсім затьмарює розум ваш; але переважно тому, що воно, роблячи вас полоненими бездушного багатства, віддаляє вас від служіння Богові, і, отже, шкодить вам і тим, що робить вас рабами речей, над якими ви маєте панувати, і тим, що не дає змоги служити Богові, якому понад усе ви маєте служити. Як раніше показав Він подвійну шкоду для тих, хто збирає багатство на землі, – і ту, що збирають багатство там, де попелиця труїть, і ту, що не збирають його там, де варта найбезпечніша, так і тепер показує подвійну шкоду – і ту, що багатство віддаляє нас від Бога, і ту, що воно поневолює мамоні. Утім, не одразу виставляє це напоказ, але наперед висловлює загальні думки, кажучи так: “ніхто не може служити двом панам”. Тут під двома панами розуміє Він панів, які наказують зовсім протилежне один одному: інакше вони не були б і двома. Адже у безлічі тих, хто вірував, “було одне серце й одна душа” ( Діян. 4:32). Хоча вірні були розділені тілом, але помислом були одне. Потім, посилюючи сказане, Спаситель каже: той не тільки служити не буде, але ще зненавидить і відвернеться. “Або одного буде ненавидіти”, – каже Він, – “а іншого любити; або одному буде старанно служити, а про іншого не дбати”. У двох цих висловах Спаситель, здається, висловлює одну й ту саму думку; але не без причини говорить Він так, а з тим наміром, щоб показати, як зручно змінитися на краще. Щоб ти не говорив: я одного разу і назавжди поневолений багатством, пригноблений ним, Він показує, що можливо і змінитися, можливо перейти як на ту, так і на іншу сторону. Отже, висловивши загальну думку, щоб змусити самого слухача бути неупередженим суддею слів Його і виголосити суд на підставі самої справи, Христос, щойно побачив, що слухач погоджується з Його словами, негайно відкриває Свою думку: “не можете, – каже, – служити Богові й мамоні”. Подумаймо і жахнімося, що змусили ми сказати Христа, – порівняти багатство з Богом! Якщо ж і уявити це жахливо, то чи не набагато жахливіше насправді працювати багатству, і його самовладне володарювання віддавати перевагу страху Божому? Отже, що ж – скаже хто-небудь – хіба вже не могло бути цього у древніх? Анітрохи. Як же Авраам і Іов догодили Богові, запитаєш ти? Не про багатих згадуй мені, але про тих, які раболіпствували багатству. Іов був багатий, але не служив мамоні; мав багатство і володів ним, був паном його, а не рабом. Він користувався ним як управитель чужого маєтку, не тільки не викрадаючи чужого, а й власне віддаючи незаможним; і що найголовніше, він не тішився тим, що мав у себе, як сам свідчив про це, кажучи: “чи тішився я, що багатство моє було велике” (Йов. 31:25)? Тому-то, і коли позбувся багатства, не сумував. Але нині не такі багаті; вони, будучи нещаснішими за будь-якого бранця, платять данину мамоні, як якомусь жорстокому тирану. Любов до багатства, опанувавши їхнє серце, ніби деяку фортецю, безперестанку дає їм звідти свої веління, що дихають беззаконням, і жоден з них не опирається цим велінням. Отже, не мудруй надмірно! Бог одного разу і назавжди сказав, що служіння Богу і мамоні не може бути поєднане разом. А тому ти не говори, що може бути поєднане. Коли маммона велить викрадати чуже, а Бог велить віддавати і власне майно; коли Бог велить вести життя цнотливе, а маммона – жити блудно; коли маммона велить впиватися і пересичуватися, а Бог, навпаки, – приборкувати черево; коли Бог велить зневажати справжні мирські блага, а маммона – приліплятися до них; коли маммона примушує дивуватися мармурам, стінам і дахам, а Бог – усе це зневажати і шанувати істинну мудрість: як же ти кажеш, що служіння Богу і мамоні може бути поєднане разом?

2.Далі, Христос назвав мамону пані госпожою, не тому, щоб мамона за властивістю своєю була пані, але через жалюгідний стан тих, хто раболіпствує їй. Так само і черево називається богом не за гідністю, а через тяжке становище тих, хто йому служить, – що гірше за всяку кару і перш за муку може мучити полоненого. Справді, яких засуджених не будуть нещаснішими за тих, котрі, маючи Господом Бога, скидають із себе Його лагідну владу і добровільно підкоряються найжорстокішій муці, незважаючи навіть на те, що звідси й у теперішньому житті відбувається найбільша шкода? Звідси шкода невимовна, звідси сварки, образи, чвари, праці, сліпота душевна; і, що найнестерпніше, служіння мамоні абсолютно позбавляє небесних благ. Спаситель, довівши вище, що презирство до багатств має свої вигоди, а саме, зберігає самі багатства і приносить душевну радість, сприяє набуттю любомудрості і захищає благочестя, – тепер доводить, що заповідь Його і виконати можна. Справа кращого законодавства не в тому тільки полягає, щоб наказувати корисне, але особливо в тому, щоб зробити його здійсненним. Тому Спаситель і додає: “не дбайте для душі вашої, що вам їсти” (Мф. 6:25). Але, можливо, сказали б: що ж, невже все кидати? Тоді як же будемо жити? На ці заперечення Спаситель відповідає заздалегідь. Якби Він із самого початку сказав: “не дбайте”, то Його заповідь здалася б тяжкою; але щойно Він показав шкоду від грошолюбства, то тим самим уже зробив справжнє застереження Своє прийнятним. Тому тепер не просто сказав: “не дбайте”, але приєднав до заповіді і причину. Після того, як сказав: “не можете служити Богові й мамоні”, – каже: “тому кажу вам: не дбайте”, – тобто через велику шкоду. Не тільки піклування про здобуття багатства для вас шкідливе, але навіть шкідлива надмірна турботливість про найнеобхідніші речі, оскільки нею підривається ваше спасіння; вона віддаляє вас від Бога, Котрий створив, промишляє і любить вас. “Тому кажу вам: не турбуйтеся”! Показавши найбільшу шкоду від пристрасті до багатства, Христос простягає далі Своє повеління. Він не тільки наказує зневажати багатство, але забороняє дбати і про потрібну їжу, кажучи: “не дбайте для душі вашої, що вам їсти”. Христос не тому сказав так, ніби душа має потребу в їжі, – вона безтілесна, – а стосовно звичайного способу вираження у людей. Адже, хоча душа і не має потреби в їжі, але не може перебувати в тілі, якщо воно не харчується. І цю настанову Христос не залишає так, а знову11 наводить і тут докази, запозичуючи їх з нашої природи та з інших прикладів. З нашої природи: “чи душа не більша за їжу, а тіло за одяг”? Тобто Той, Хто дав більше, чи не дасть і менше? Той, Хто утворив плоть, що має потребу в їжі, чи не дасть їй їжі? Тому не просто сказав: “не дбайте, що їсти і у що вдягнутися”, але приєднав: “тілом і душею”, – бо звідси хотів запозичити Свої докази через порівняння. Далі, Бог одного разу дарував душу, і вона перебуває завжди однаковою, а тіло зростає щодня. Саме це, бажаючи показати, тобто безсмертя душі й тлінність тіла, Спаситель додав далі: “хто з вас може додати собі зросту хоча б на один лікоть” (Мф. 6:27)? Промовчавши про душу, як таку, що не отримує приросту, Він сказав тільки про тіло, показуючи тим самим, що і тіло зрощує не їжа, а Божий промисел. Павло, пояснюючи це іншими словами, сказав: “і той, хто насаджує, і той, хто поливає, – ніщо, а все Бог, що вирощує” (1Кор. 3:7). Ось як Спаситель переконував доказами, запозиченими з нашої природи! Іншими ж прикладами Він так повчав: “Погляньте на птахів небесних” (Мф. 6:26). Щоб не сказав хтось, що турботи нам необхідні, Він відхиляє від цього порівняннями – як кажуть – і від більшого, і від меншого, від більшого – прикладом душі й тіла, від меншого – прикладом птахів. Тобто: якщо Бог так дбає про найнижчі тварюки, то хіба ж вам не дасть того, чого ви потребуєте? Так Він говорить до простого народу, але дияволу не так відповідав. Як же? “Не хлібом одним житиме людина, але кожним словом, що виходить із уст Божих” (Мф. 4:4). Тут говорить Він про птахів, і дуже переконливо; приклад їхній має велику силу. Втім, деякі нечестивці дійшли до такого божевілля, що засуджують і цей приклад. Хто хоче діяти на вільну волю, кажуть вони, не повинен для цього запозичувати приклади з природи фізичної, бо тут діє необхідність.

3.Що ж нам сказати на це? Хоча тут, точно, діє необхідність, але ми можемо те саме робити і з власної волі. Спаситель не сказав: дивіться на птахів – вони літають; це людині неможливо; але сказав: дивіться – вони харчуються без турботи. А це і нам, якщо захочемо, легко виконати. І це довели ті, які самою справою то виконали. Тому-то особливо й треба дивуватися розсудливості Законодавця, що Він, хоча й міг навести як приклад людей і вказати на Іллю, Мойсея, Іоанна та інших подібних, які не дбали про їжу, але щоб сильніше вразити слухачів, згадав про безсловесних. Якби Він вказав на тих праведників, то слухачі могли б сказати Йому, що ми ще не стали подібними до них. А тепер, промовчавши про них і навівши як приклад птахів небесних, припинив усякий привід для вибачення, наслідуючи і в цьому випадку стародавній закон. І Старий Завіт посилає то до бджоли, то до мурашки, то до горлиці, то до ластівки. Чималу честь приносить нам, коли ми силою волі робимо те, що вони мають від природи. Отже, якщо Бог має таке піклування про речі, створені для нас, то тим більше про нас; якщо дбає про рабів, то тим більше про пана. Ось чому Спаситель сказав: “подивіться на птахів”; і не додав, що вони ні корчемствують, ні торгують (бо це належало в іудеїв до справ презирливих), а додав: “не сіють, ні жнуть”. Отже, невже не треба сіяти, скаже хтось? Ні, Він не сказав, що не треба сіяти, але що не треба дбати; і не сказав, що не треба працювати, але що не треба бути малодушним і виснажувати себе турботами. Він велів і годуватися, але не піклуватися про їжу. На цю думку натякає і Давид, коли каже: “відкриваєш руку Твою, і насичуєш все, що живе, за благоволінням” (Пс. 144:16); і в іншому місці: “дає худобі їжу її, і пташенятам крука, що волають до Нього” (Пс. 146:9). Хто ж, скажеш ти, не дбав? Невже не чув ти, скількох багатьох праведників я навів тобі як приклад? Чи не бачиш між ними і Якова, який вийшов з батьківського дому без усього? Чи не чуєш його молитви? “Дасть мені хліб їсти і одяг одягнутися” (Бут. 28:20), говорив він. Це означало, що він ні про що не дбав, але просив усього від Бога. Те саме виконали й апостоли, які, відкинувши все, ні про що не дбали; те саме показали і ті п’ять тисяч, і три тисячі тих, хто увірував. Якщо ж, чуючи такі слова, не хочеш звільнитися від тяжких життєвих пут, то, принаймні, помисливши про марність своєї турботи, залиш її. “Хто з вас, – сказав Спаситель, – піклуючись, може додати собі зросту хоча б на один лікоть” (Мф. 6:27)? Дивись, як Він, подавши вже очевидний приклад, зробив ясним те, що могло здатися тобі незрозумілим. Як тілу, каже Він, за всієї турботи твоєї, анітрохи не можеш додати зросту, так точно не можеш здобути їжі, хоча вважаєш це можливим. З цього зрозуміло, що не наше старання, а Божий промисел приводить усе те у виконання, що, мабуть, робимо ми самі, тож якщо Бог покине нас, то ані турбота, ані дбайливість, ані праця, словом, – ніщо не допоможе нам, але все буде марно.

4.Отже, не будемо думати, що заповідей (Божих) неможливо виконати; і нині багато хто виконує їх. Якщо ж ти цього не знаєш, то нічого немає дивного. І Ілля думав, що залишився тільки він один, але почув від Господа: “Я залишив між ізраїльтянами сім тисяч чоловіків” (1Царів. 19:18). Звідси видно, що й нині є багато таких, які ведуть життя апостольське, подібно, як і тоді три тисячі та п’ять тисяч тих, хто увірував. Якщо ж ми не віримо цьому, то не тому, що немає доброчесних, а тому, що ми самі занадто мало робимо. Той, хто відданий пияцтву, не легко може повірити в те, що є якась людина, яка не п’є навіть води, хоча і це багато хто з ченців виконує на наших очах. Похотливий не раптом повірить, що легко можна зберігати дівоцтво; хижак не скоро повірить, що є такі, які охоче віддають і своє; так і ті люди, які щодня виснажують себе незліченними турботами, не скоро приймуть вчення про те, що можна бути вільним від життєвих турбот. А що багато хто виконав це вчення, ми можемо довести прикладом тих, які так любомудрують і в наш час. Але на перший раз для нас достатньо буде, якщо ви навчитеся не злодюжити, вважати добром милостиню, і дізнаєтеся, що маєте віддавати від своїх маєтностей незаможним. Якщо, коханий, ти виконаєш це, то незабаром будеш у змозі виконати і те. Отже, спершу залишимо непотрібну пишність, станемо триматися поміркованості, і все, що думаємо здобувати, навчимося здобувати праведними трудами. Так і блаженний Іоанн, коли розмовляв з тими, хто збирає мита і воїнами, заповів задовольнятися платнею. Він, хоча бажав звести їх до іншої, набагато вищої мудрості, але оскільки вони до того були ще нездатні, то пропонує нижчу заповідь. Якби він став навіювати вищі заповіді, то вони не тільки не стали б прислухатися до них, але не виконали б і нижчих. Тому й ми займаємо вас істинами нижчими; адже ми знаємо, що тягар нелюбостяжания перевершує сили ваші, і скільки відстоїть небо від землі, стільки від вас – така любомудрість. Отже, принаймні збережемо останні заповіді. Не малий і це урок. Щоправда, дехто з еллінів виконав і ту заповідь, про яку ми міркуємо, і залишив усяке майно, хоч і не з такою прихильністю, як треба, утім, для вас достатньо буде й того, коли ви станете щедрою рукою роздавати милостиню, бо коли ми так поводитимемось, то незабаром почнемо виконувати й ту заповідь. Якщо ж і цього не станемо виконувати, то якого ми гідні будемо прощення, – ми, що зобов’язані перевершити старозавітних, а тим часом виявляємося гіршими за еллінських мудреців? Що скажемо ми, коли, зобов’язані бути ангелами і синами Божими, не дотримаємося і людських обов’язків? Викрадати і бажати чуже властиво лютим звірам, а не лагідним людям; навіть ті, хто викрадає чуже, незрівнянно гірші за самих звірів. Звірам це властиво від природи; а ми, будучи прикрашені розумом, але, принижуючись до неприродної неблагородності, яке отримаємо прощення? Отже, уявляючи ступені любомудрості, нам вказуваної, принаймні, будемо досягати середини, щоб і від майбутнього покарання звільнитися, і, процвітаючи в такий спосіб, досягти і вищих благ, яких нехай всі ми сподобимося благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава й держава на віки віків. Амінь.

* * *

¹¹Т. е. як і при вченні про нестяжання. Див. попередню бесіду, гл. 2