Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 20
«Також, коли постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони приймають на себе похмурі обличчя, щоб на людях показатися такими, що постяться» (Мф. 6:16).
Зміст:
Пояснення 6:16-23. Ті, хто прикидаються, що постять, заслуговують особливого осуду. – Обман лицеміра викривається і в теперішньому житті, і в майбутньому. – Чесноту слід шанувати заради неї самої. – Христос поступово винищує пристрасть користолюбства. – Двояке спонукання до подаяння милостині. – Багатство поневолює душу. – Що око для тіла, то розум для душі. – Багатство не доставляє того, чого людина від нього очікує. – Воно робить її нездатною ні на що істинно корисне. – Як можна винищити жадання багатства. – Віддаленість відплати не повинна служити перешкодою до збирання скарбів на небі.
1.При цих словах пристойно нам тяжко застогнати, і гірко плакати. Ми не тільки наслідуємо лицемірів, а й перевершили їх. Я знаю багатьох, які не тільки, коли постять, виявляють це перед людьми, а й зовсім не постячись, приймають на себе обличчя тих, хто поститься, і на виправдання представляють щось гірше самого гріха. Я роблю це, кажуть вони, для того, щоб мені не спокусити інших. Але що ти кажеш? Поститися тобі велить закон Божий; а ти посилаєшся на спокусу. І невже думаєш, що, виконуючи цей закон, ти спокушаєш, а, порушуючи його, не робиш спокуси? Що може бути гірше за таке вибачення? Ти хочеш бути гіршим за лицемірів, подвійно лицеміриш і вигадуєш крайнє нечестя. Невже не приводить тебе в сором виразність вислову Спасителя? Він не сказав, що вони тільки лицемірять, але, бажаючи сильніше їх викрити, сказав: “приймають на себе похмурі обличчя”, тобто псують, спотворюють їх. Якщо ж і для суєтної слави здаватися блідим значить псувати обличчя, то, що сказати про білила і рум’яна, якими жінки псують обличчя свої на пагубу пристрасним юнакам? У першому випадку роблять шкоду тільки собі самим; а в останньому – і собі, і тим, хто дивиться на них. Біжіть від тієї та іншої виразки з можливим зусиллям. Спаситель заповідав нам не тільки не виставляти напоказ добрих справ своїх, а й ретельно приховувати їх, – як Він і сам ще до настанови вчинив. Щодо милостині не просто сказав Він: “не творіть милостині вашої перед людьми”, але додав: “щоб вони бачили вас” (Мф. 6:1). Про піст і молитву цього не сказав. Чому? Тому що подавати милостиню абсолютно таємно неможливо; а молитися і поститися – можна. Отже, коли говорив: “нехай ліва рука твоя не знає, що робить права” (Мф. 6:3), то говорив не про руки, а про те, що повинно ретельно від усіх ховатися; на те ж саме вказував Він, коли звелів входити в клітку, а не на те, що в ній неодмінно або переважно слід здійснювати молитву. Подібним чином і тут, звелівши помазувати голову, не заповідав, щоб ми неодмінно намащували себе; інакше ми всі були б злочинцями цієї заповіді, і передусім спільноти пустельників, які, віддаляючись у гори, переважно намагаються дотримуватися заповіді про піст. Отже, не це заповів Спаситель. У стародавніх був звичай помазувати себе під час радості та веселощів, як це видно з прикладу Давида і Даниїла. І Христос заповідає помазувати голову не для того, щоб ми неодмінно робили це, а для того, щоб ретельно намагалися приховувати піст – це стяжання своє. А щоб ти переконався, що це точно так, Він заповідь Свою виконав самою справою, коли, постуючи сорок днів і постуючи потайки, не помазував голови і не вмивав обличчя, але, не роблячи цього, все робив без усякого марнославства. Те ж саме Він і нам заповідає: згадавши про лицемірів і представивши слухачам дві заповіді, Він найменуванням цим, тобто найменуванням лицемірів, вказує ще на щось інше. Саме: Він відвертає від лукавого бажання не тільки тим, що справа лицеміра гідна висміювання і вкрай шкідлива, а й тим, що обман лицеміра може ховатися тільки на деякий час. Справді, лицедій тільки доти здається блискучим, поки триває видовище, та й то не для всіх: більша частина глядачів знає, хто він такий і за кого видає себе. Але, коли скінчиться видовище, тоді для всіх відкривається він у тому вигляді, який є. Такої ж точно долі необхідно піддаються і марнославні. І якщо вже тут, на землі, багатьом відомо, що вони не такі, якими здаються, але тільки надягають на себе личину, то тим більше вони будуть викриті після, коли “всі будуть голі й оголені”. З іншого боку, Спаситель відхиляє Своїх слухачів від наслідування лицемірам і вказівкою на легкість приписуваної Ним заповіді. Він не заповідає довгого посту, не наказує багато постити, але тільки застерігає, щоб нам не позбутися вінця за нього. Отже, те, що є тяжкого в пості, лежить і на нас, і на лицемірах: адже і вони постять. А найлегша справа, тобто трудитися для того, щоб не втратити нагороди, становить Мою заповідь, каже Спаситель. Таким чином, Він анітрохи не збільшує для нас трудів, але тільки убезпечує безпекою нагороди, не бажаючи, щоб ми відходили не увінчаними подібно до лицемірів. Ці останні не хочуть чинити так, як чинять ті, хто трудиться на Олімпійських змаганнях, які в присутності величезного зібрання простого народу і знаменитих осіб намагаються догодити тільки тому, хто увінчує їх за перемогу, хоча б це була людина і низького стану. Ти маєш сугубе спонукання трудитися і перемагати перед очима Господа; Він буде і увінчувати тебе, і Він незрівнянно вищий за всіх, хто перебуває на ганебній славі світу цього; тим часом, ти оголошуєш про свою перемогу іншим, які не лише не можуть принести тобі жодної користі, а й вельми багато чого можуть ще й нашкодити.
2.Втім, Я і цього не забороняю, каже Він. Якщо бажаєш показатися людям, то почекай; Я і це тобі доставлю в усій повноті і з користю для тебе. Тепер це бажання твоє відлучить тебе від слави Моєї, бо ж нехтування всім цим поєднує зі Мною, – але тоді з усією безпекою насолодишся усім. Навіть і перед тим, ще тут, ти отримаєш важливий плід, зневажаючи людську славу: ти звільнишся від тяжкого раболіпства людям, зробишся щирим другом чесноти; а якщо, навпаки, будеш любити людську славу, то, хоч би й віддалився і в пустелю, ти не здобудеш чесноти, бо саме тому, що не матимеш глядачів. Подумай: ти ображаєш і саму чесноту, коли виконуєш її не для неї самої, а для якогось мотузника, коваля та натовпу торгашів; хочеш, щоб дивувалися тобі й люди погані, для яких чеснота – стороння справа; скликаєш і найвіддаваніших ворогів чесноти, аби показати їм її наче на видовище. Це подібно до того, як якби хто захотів вести цнотливе життя не з поваги до чистоти цнотливості, а щоб показати себе перед блудниками: точно так само і ти не обрав би чесноти, якби не мав бажання прославитися перед ворогами чесноти, – тим часом як належало б вшанувати її і тому, що її хвалять і вороги її. Так ми повинні шанувати її не заради інших, але заради неї самої. І ми самі ставимо собі в образу, коли нас люблять не заради нас самих, але заради інших. Точно так само міркуй і про чесноту: не заради інших люби її, не заради людей слухняний Богу, але заради Бога людям. Якщо ж чиниш інакше, то, хоча, мабуть, і любиш чесноту, дратуєш Бога нарівні з тим, хто зовсім не слідує їй. Як цей останній не кориться Богові, бо не виконує чесноти, так і ти переступаєш закон Божий, бо беззаконно виконуєш її. “Не збирайте собі скарбів на землі” (Мф. 6:19). Після того, як Спаситель вилікував хворобу марнославства, за природним порядком, пропонує слово про нелюбостяжання. Справді, ніщо стільки не змушує любити багатство, як марнославство. І натовпи служителів та євнухів, і золотом вбрані коні, і срібні столи, і подібні до них вельми кумедні речі придумані людьми не для того, щоб задовольнити потребу, або щоб отримати задоволення, а для того, щоб виказати себе перед іншими. Отже, вище Іісус Христос говорив тільки про те, що треба бути милосердним, а тут, словами: “не збирайте скарбів”, показує і те, якою мірою треба бути милосердним. Оскільки користолюбство з надзвичайною силою панує над людьми, і тому запропонувати вчення про зневагу до багатства не можна було раптом, від самого початку, – то Спаситель викорінює цю пристрасть потрохи, визволяє від неї поступово, і таким чином робить вчення про нелюбостяжаніє нарешті прийнятним для сердець Своїх слухачів. Ось чому, перш за все, Він говорив: “блаженні милостиві ” (Мф. 5:7); потім: “примирися з суперником твоїм” (Мф. 5:25); потім: “хто захоче судитися з тобою й узяти в тебе сорочку, віддай йому й верхній одяг” (Мф. 5:40); а тут вимагає набагато більшого. Там сказав: якщо бачиш сварку, що загрожує тобі, то вчини так, бо краще нічого не мати і бути далі від сварки, ніж мати що-небудь і вести ворожнечу; а тут, не згадавши ані про позивача, ані про відповідача, ані про будь-кого, повчає просто зневазі до майна, незалежно від чого б то не було. Він дає цю заповідь не стільки для того, хто отримує, скільки для того, хто подає милостиню, щоб, тобто, і тоді, коли ніхто нас не ображає і не тягне до судилища, ми зневажали багатство і роздавали його бідним. Втім, і в цьому випадку Він ще не все відкрив. Хоча в пустелі Він і показав надзвичайні подвиги для чесноти нелюбостяжання, однак, не виставляє їх напоказ, бо ще не час було відкрити це. Тепер Він хоче розібрати тільки (звичайні) думки людські, і пропонує Свої слова більше як порадник, ніж законодавець. “Не збирайте собі скарбів на землі”, – каже і додає: “де моль і іржа винищують і де злодії підкопують і крадуть”. Таким чином, Він як самим місцем, так і властивістю предметів доводить шкоду земних скарбів і гідність небесних. І тут не зупиняється, але подає й інше міркування. По-перше, Він спонукає слухачів до чесноти тим самим, чого вони найбільше бояться. Чого боїшся ти, каже Він? Чи вже виснажиться твоє багатство, якщо ти подаси милостиню? Ні: подавай милостиню – і тоді воно не виснажиться; і що найдивовижніше, воно не тільки тоді не виснажиться, а ще й отримає велике збільшення, тому що до нього додадуться і блага небесні. Він тут прямо ще не говорить про це, але в подальшій промові стверджує це.
3.Тепер, пропонуючи те, що особливо могло переконати слухачів Його, тобто, що скарб перебуватиме в них невичерпним, Він і з іншого боку схиляє їх до милосердя; не каже, що якщо подаси милостиню, то скарб збережеться, а погрожує протилежним випадком, тобто, що якщо не подаси, то він загине. Здивуйся невимовній мудрості! Не сказав, що іншим його по собі залишиш, що нерідко буває приємно людям, але, на їхній жах, показує, що вони й цього не в силах зробити, бо, хоч би люди багатству й не заподіяли шкоди, та завжди будуть шкодити моль і іржа. Хоч, здавалося б, і легко впоратися з цією шкодою, але насправді важко подолати чи запобігти їй. Що б ти не придумав, не можеш запобігти цій шкоді, Чому ж? Невже золото винищується міллю? – Якщо міллю не винищується, то злодії крадуть. – Але невже всіх обкрадають? – Якщо й не всіх, – принаймні, дуже багатьох. Зважаючи на це, Спаситель розглядає багатство і з іншого боку, як я вище згадав: “де скарб” людини, каже Він, “там і серце” її ( Мф. 6:21). Тобто, хоча й нічого подібного не станеться, але чимала для тебе шкода полягатиме в тому, що ти будеш приліплений до земного, будеш рабом замість вільного, відпадеш від небесного, не в змозі будеш подумати про небесне, а лише про гроші, про проценти, про борги, про прибутки та мерзенні корчомства. Що може бути біднішим за це? Така людина впадає в рабство, більш тяжке, ніж рабство всякого раба, і, що найзгубніше, довільно відкидає шляхетність і свободу, властиві людині. Скільки не розмовляй із тобою, маючи розум, прикутий до багатства, ти не можеш почути нічого корисного для себе. Але як пес у лігвищі, прикутий до турбот про гроші міцніше за ланцюг, кидаєшся ти на всіх, хто приходить до тебе, – займаєшся тільки тим, щоб для інших зберегти скарб, що лежить у тебе. Що може бути біднішим за це? Але оскільки думка ця перевищувала поняття слухачів, і як шкода, так і користь, що випливають від багатства, для багатьох не були очевидні, і, щоб зрозуміти це, потрібен був розум досить проникливий, то Спаситель, після попереднього пояснення, і сказав: “де скарб” людини, “там і серце” її. Пояснюючи те ж саме далі, Він звертає мову від розумових предметів до чуттєвих, а саме каже: “світильник для тіла є око” (Мф. 6:22). Сенс слів Його такий: не закопуй у землю ні золота, ні будь-чого іншого подібного до цього, бо скарб ти збираєш для черв’яка, попелиці та для злодіїв. Хоч ти і збережеш його від цих винищувачів, але не збережеш свого серця від поневолення і приліплення до всього земного, – бо де буде скарб твій, там буде і серце твоє. Навпаки, якщо буде твій скарб на небі, то не тільки маєш ту вигоду, що сподобишся за це небесних почестей, а й ще й тут отримаєш нагороду, підносячись на небо, розмірковуючи й дбаючи про небесне, тому що очевидно, що ти туди ж перенесеш і розум свій, куди покладеш свій скарб; навпаки, коли ти покладеш свій скарб на землі, то будеш відчувати зовсім протилежне. Якщо ж сказане здається тобі неясним, то вислухай таке: “світильник для тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чисте, то все тіло твоє буде світле; якщо ж око твоє буде зле, то все тіло твоє буде темне. Отже, якщо світло, що в тобі, темрява, то яка ж темрява” (Мф. 6:22-23). Таким чином, Спаситель звертає Своє слово до наочних прикладів. Оскільки Він згадав про поневолення і полон розуму, а це для багатьох було незрозуміло, то Він Своє вчення докладає до предметів зовнішніх і тих, що перебувають перед очима, щоб з них могли зрозуміти і те, чому піддається розум. Ніби так говорив Спаситель: якщо не знаєш, що значить ушкодження, що трапляється з розумом, то навчися цього з розгляду речей тілесних. Що означає око для тіла, те саме і розум для душі. Звичайно, ти ніколи б не захотів носити золота, вдягатися в шовкові шати і, водночас, бути сліпим, – але здоров’я очей віддав би перевагу над усією такою пишністю. Адже якщо позбудешся зору, то ніякої не буде для тебе приємності в житті. Але як при сліпоті очей і інші члени, не користуючись більше світлом, дуже слабшають у своїй діяльності, так само і при розбещенні розуму життя твоє сповниться незліченних зол. Тому, як стосовно тіла ми найбільше дбаємо про те, щоб мати здоровий зір, так і стосовно душі переважно повинні дбати про здоров’я розуму. Якщо засліпимо розум, що має давати світло й іншим здібностям, то чим дивитися будемо? Перекрий джерело – висушиш і річку; так само хто затьмарює розум, той призводить до безладу всі дії його в теперішньому житті. Тому Спаситель і каже: “якщо світло, яке в тобі, темрява, то яка ж темрява”. Коли керманич стане здобиччю хвиль, коли світильник згасне, коли вождь буде полонений, тоді яка вже надія залишиться для підлеглих?
4.Тому тепер уже не згадуючи про наклепи, сварки і тяжби, що виникають через багатство (на них Він вказав вище, коли сказав: “щоб суперник не віддав тебе судді, а суддя не віддав би тебе слузі” (Мф. 5:25)), ставить тут на вигляд неминуче і більш важке, відхиляючи, таким чином, від злої пристрасті користолюбства. Поневолити розум цій хворобі – набагато важче, ніж бути кинутим у темницю. До того ж останнє не завжди трапляється, а то неодмінно слідує за прихильністю до багатства. Тому-то Христос уже після того зла згадав про це зло, як про найтяжче, що неодмінно трапляється. Бог, каже Він, дарував нам розум для того, щоб ми розсіювали морок невідання, мали правильне поняття про речі і, користуючись ним, як знаряддям і світлом проти всього скорботного і шкідливого, перебували в безпеці. А ми цей дорогоцінний дар промінюємо на зайві й непотрібні речі. Що користі у воїні, прикрашеному золотом, коли воєначальник полонений? Яка вигода в прикрашеному кораблі, коли керманич стане здобиччю хвиль? Що користі в стрункому тілі, коли очі будуть позбавлені зору? Якби хто лікаря, який має бути здоровим, щоб лікувати хвороби інших, занурившись у хворобу, поклав у позолоченій храміні на срібне ліжко, то з цього яка користь вийшла б для хворих? Так і ти, якщо пошкодиш розум, здатний приборкувати пристрасті, і прив’яжеш його до скарбу, то не тільки не отримаєш жодної користі, а й, навпаки, багато втратиш і завдаси своїй душі великої шкоди. Чи бачиш, як Спаситель тим самим, чим люди найбільше спонукаються до пороку, відволікає їх від останнього, і приводить до чесноти? Для чого бажаєш багатства, каже Він? Чи не для того, щоб веселитися і розкошувати? Але цього-то ти і не отримаєш, а зустрінеш зовсім протилежне. Якщо, позбавлені очей, ми через це нещастя не насолоджуємося жодними задоволеннями, то тим паче повинні відчувати те саме після розбещення й засліплення розуму. Для чого ти закопуєш у землю свої скарби? Чи для того, щоб безпечніше зберегти їх? Але і тут відчуєш абсолютно протилежне. Таким чином, як того, хто поститься, подає милостиню і молиться з одного марнославства, Він тим самим утримав від марнославства, чим особливо вони спонукаються до цього пороку (для чого ти так молишся і подаєш милостиню, каже Він? Чи не для того, щоб отримати від людей славу? Але не молися з таким наміром – і тоді отримаєш її останнього дня, – так само і сріблолюба Він відволікає від прив’язаності до багатства тим самим, про що він переважно дбає. Чого бажаєш ти, каже Він? Чи того, щоб зберегти своє багатство і насолоджуватися задоволеннями? Усе це доставлю тобі з великим надлишком, якщо покладеш золото там, де Я тобі наказую. Хоча ушкодження розуму, що походить від пристрасті до багатства, Спаситель найяскравішим чином розкрив уже згодом, саме тоді, коли згадав про тернину, тим не менш, і тут досить вказав на нього, коли обійнятого божевільною пристрастю користолюбства назвав затьмареним. І як ті, хто перебувають у темряві, нічого не можуть ясно розібрати, і коли побачать мотузку, думають, що це змія, а коли побачать гори й нетрі, помирають зі страху, так і користолюбці через свою підозрілість бояться того, що для інших здається не страшним. Вони бояться бідності, або справедливіше, бояться не тільки бідності, а й усякого незначного збитку. Якщо зазнають якогось малого збитку, то засмучуються і журяться набагато більше, ніж ті, які не мають навіть необхідної їжі. Багато хто з багатіїв, не перенісши такого нещастя, навіть задушився. Так само образи і насильства для них здаються настільки нестерпними, що і від них багато хто позбавив себе життя. Багатство, крім служіння собі самому, робить їх до всього іншого нездатними. Коли воно змушує їх служити собі, тоді вони наважуються і на смерть, і на рани, і на всяку ганебну справу. Це становить крайнє нещастя. Де треба мати терпіння, там вони слабкіші за всіх. А де б належало їм бути обережними, там вони бувають надзвичайно безсоромні й нахабні. Справді, з ними відбувається те ж саме, що і з тим, хто все своє майно марнує на непотрібні речі. Такий, нерозсудливо розтративши всі свої статки, коли настає час для потрібних витрат, нічого не маючи, зазнає найтяжчих лих.
5.Подібно до того, як актори, вивчивши свої ганебні мистецтва, коли показують їх, переносять багато страшного й небезпечного, а в інших, корисних і необхідних, справах виявляються смішнішими за всіх, так само й користолюбці. Як ті, ходячи по простягнутій мотузці, показують на ній велику присутність духу, а коли якась важлива справа зажадає від них відваги й мужності, то й придумати не можуть, як на це наважитися, так точно й багаті для грошей на все наважуються, а для любомудрості не можуть наважитися рішуче ні на що. І як ті займаються і небезпечною, і марною справою, так і ці переносять безліч небезпек і труднощів, але нічого корисного, врешті-решт, не досягають і вкриваються сугубою темрявою: і від розбещення розуму свого сліпнуть, і від нездійсненності своїх починань похмарюються великою темрявою, чому й не можуть дивитися вільно. Той, хто перебуває тільки в темряві, з появою сонця звільняється від темряви; позбавлений же зору навіть і з появою сонця не бачить. Те ж саме зазнають і багаті. Навіть і тоді, коли Сонце правди сяє і наставляє їх, вони не відчувають, бо багатство засліпило їхні очі, – чому й страждають сугубою сліпотою: і самі від себе, і від того, що не слухають Учителя. Отже, будемо ретельно слухати Його, щоб, хоч і пізно, прозріти. А як можна прозріти? Ти прозрієш, якщо пізнаєш, як ти став сліпий. Як ти став сліпий? Від злої пожадливості. Пристрасть до грошей, подібно до шкідливого мокротиння, покривши чисту зіницю ока, накликала на тебе густу хмару. Але цю хмару можна зручно і розігнати, і розсіяти, якщо приймемо промінь Христового вчення, якщо будемо дослухатися до Його повчання і слів: “не збирайте собі скарбів на землі”. Що мені користі від слухання, скажеш ти, коли пожадливість тримає мене? Але безперестанним слуханням, зрештою, може бути винищена і сама жага. Якщо ж будеш ще одержимий ним, то уяви, що жадання не жадане. Справді, яка тут пожадливість, коли ти підданий найжорстокішому рабству і мукам, звідусіль зв’язаний, перебуваєш у темряві, сповнений усякого сум’яття, терпиш даремні труди, бережеш багатства для інших, а часто і для ворогів? Чи жадано це наскільки-небудь? Чи не слід, навпаки, тікати й віддалятися від цього? Що за жадання покладати свій скарб серед татів? Якщо ти неодмінно бажаєш багатства, то перенеси його туди, де воно може залишатися в безпеці й цілості. А як ти тепер чиниш, – чинити так властиво не багатства тому, хто бажає, а рабства, напасті, збитку і безперестанної скорботи. Якби якась людина вказала тобі на землі безпечне місце для збереження твого багатства, то, хоча б вона завела тебе і в саму пустелю, ти не полінувався б і не забарився, а з цілковитою довіреністю поклав би там своє майно. Коли ж замість людей це обіцяє тобі Бог, і пропонує не пустелю, а небо, ти приймаєш зовсім протилежне. І це незважаючи на те, що, хоч би й цілковито був у безпеці тут твій маєток, ти ніколи не можеш бути вільний від занепокоєння. Нехай ти його не втратиш, але турбуватися про нього ніколи не перестанеш. Навпаки, покладаючи скарб на небі, ти не зазнаєш нічого такого; і, що найважливіше, тоді ти не закопуєш, а насаджуєш своє золото. Тоді воно разом буває тобі і скарбом, і насінням, або і того й іншого краще. Насіння не лишається назавжди, а те завжди перебуває. Знову, тутешній скарб не прозябає, а то приносить тобі нетлінні плоди. Якщо ж ти посилатимешся на тривалість часу і віддаленість відплати, то і я можу тобі показати, скільки і тут ти отримаєш користі; а понад те, і самими життєвими обставинами постараюся тебе переконати, що ти марно представляєш такі виправдання.
6.Ти і в теперішньому житті заготовляєш багато такого, чим сам ніколи не думаєш користуватися; і якщо хто тебе в цьому звинувачуватиме, ти, вказуючи на дітей та онуків, думаєш знайти достатню розраду в надмірних працях своїх. Коли ти, перебуваючи в найглибшій старості, будуєш чудові будинки, перш ніж закінчиш їх, можливо, помреш; коли насаджуєш дерева, які принесуть плід за багато років (коли насаджуєш у полі навіть такі дерева, від яких почнеться плід хіба що років за сто); коли купуєш маєтки та спадки, якими будеш володіти за багато років; коли ти дбаєш багато про що таке, чим ніколи не користуватимешся, – чи все це для себе робиш ти, чи для нащадків? Отже, чи не є це ознака крайнього божевілля, коли ти щодо земних благ не бентежишся тривалістю часу і навіть через цю тривалість наражаєшся на небезпеку втратити всю винагороду за труди; а щодо небесних благ сумуєш через сповільнення, тоді як це сповільнення приносить тобі більше користі, і не іншим приносить очікувані тобою блага, але всі дари зберігає для тебе? Та до того ж ця повільність і не тривала, – справа наша біля воріт судилища; ми не знаємо, – можливо, вже в наш час все скінчиться, і настане цей страшний день, і Його грізне і безстороннє судилище. Справді, дуже багато знамень вже відбувалося: і Євангеліє проповідувалось по всьому всесвіту, і брані, і землетруси, і голод збулися, і не великий проміжок, що залишився. Але ти не бачиш знамень? Ось це саме є найбільше знамення. Так і ті, що були за часів Ноя, не бачили початку всепоглинання, – і страшне покарання спіткало їх, тоді як вони гралися, їли, одружувалися і робили все звичайне. Подібним чином жителі Содому серед розваг анітрохи не вгадуючи, що з ними мало трапитися, були пожерені низхідним полум’ям. Отже, все це уявляючи, постараємося приготувати самих себе до відходу звідси. Нехай день загальної кончини ще не настав; але кінець кожного, і старця, і юнака, вже перебуває біля дверей. І вже не можна звідси тим, хто відійшов, купити єлею, або отримати прощення, хоч би Авраам молився, хоч би Ной, хоч би Іов, хоч би Даниїл. Отже, поки маємо час підготувати собі відвагу перед Богом, запасемо єлею в достатку, перенесемо все на небо, щоб нам свого часу, і коли особливо матимемо потребу, усім цим насолодитися, благодаттю й людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава, нині і повсякчас, і навіки віків. Амінь.