...


Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея

📖Книга также доступна на русском

uzor

← →

Бесіда 18

«Ви чули, що сказано: око за око і зуб за зуб. А Я кажу вам: не противтеся злому. Але хто вдарить тебе у праву щоку, підстав йому і другу; і хто захоче судитися з тобою і взяти в тебе сорочку, віддай йому і верхній одяг» (Мф. 5:38-40).

Зміст:
Пояснення 5:38-48. Для чого було дано закон око за око. – Що означає не опиратися злому. – Повеління підставляти тому, хто вдарив іншу щоку, виражає загальний закон про незлобивість. – Зло перемагається терпінням. – Заповіді про непротивлення легко виконувані. – Виконання їх приносить користь і тим, хто ображає. – Треба терпіти без опору навіть страждання. – Дев’ять ступенів незлобивості. – Вищий ступінь чесноти – молитва за ворогів. – Зразок незлобивості, даний Христом. – Застереження обходитися з тими, хто гнівається, як із хворими, попереджати один одного привітаннями і бути готовими на всякі образи і презирство – для Бога.

1.Чи бачиш, що Спаситель, наказуючи вище заповідь виривати око, яке спокушає, розумів не саме око, а таку людину, яка дружбою своєю завдає нам шкоди і кидає нас у рів погибелі? Справді, якщо тут Він пропонує настільки високе правило, що не дозволяє вирвати око навіть у того, хто вирвав би його в нас, то чи міг Він повеліти будь-кому вирвати око в себе самого? Якщо ж хто засуджує старий закон за те, що в ньому пропонується відплачувати таку помсту, той, на мою думку, зовсім не має поняття про притаманну Законодавцю мудрості, не зважає на обставини часу і не знає, якою іноді корисною буває поблажливість. Справді, якщо ти поміркуєш, хто були ті, хто чули цей наказ, який був настрій їхнього духу, і в який час вони ухвалили цей закон, то визнаєш мудрість Законодавця і побачиш, що як закон про помсту, так і закон про незлобивість дано одним і тим самим Законодавцем, і обидва приписано цілком вчасно та з найбільшою користю. Якби ці високі й великі заповіді Законодавець запропонував від самого початку, то люди не прийняли б ні цих заповідей, ні колишніх. Тепер же, ті й інші запропонувавши в пристойний час, Він виправив ними весь всесвіт. З іншого боку, Законодавець приписав – око за оконом не для того, щоб ми одне в одного виривали очі, а щоб утримували руки свої від образ; адже погроза, що примушує боятися покарання, приборкує прагнення до справ злочинних. Таким чином Законодавець мало-помалу посіває в серцях благочестя, коли наказує, щоб скривджений за заподіяне йому зло платив рівним, хоча, на вимогу правосуддя, призвідник злочину гідний був би більшого покарання. Але оскільки Йому завгодно було правосуддя розчинити людинолюбством, то того, хто вчинив більший злочин, Він засуджує на покарання набагато менше, ніж того, на що він гідний, бажаючи тим самим навчити нас і серед самого страждання показувати велику лагідність. Отже, навівши постанову старого закону і прочитавши її від слова до слова, Спаситель знову показує, що не брат вчиняє кривду, а лукавий. Тому й додає: “А Я кажу вам: не опирайся злому” (τω πονηρω). Не каже: “не чини опір братові”, але: злому, показуючи тим, що кривдник усе робить за намовлянням диявола, і в такий спосіб, перекладаючи провину на іншого, вельми багато послаблює та присікає гнів проти того, хто скривдив. Що ж, скажеш ти: невже нам не слід противитися лукавому? Повинно, але не так, а як повелів сам Спаситель, тобто, готовністю терпіти зло. Таким чином ти дійсно переможеш лукавого. Адже не вогнем погашають вогонь, а водою. А щоб знати тобі, що і в Старому Завіті перемога і вінець залишаються на боці того, хто зазнав кривди, роздивися, що відбувається в цьому випадку, і побачиш, що перевага залишається на боці скривдженого. Справді, хто перший піднімає руку на вчинення неправди, той вириває два ока, – і в ближнього, і в себе. Тому Він справедливо зазнає загальної ненависті та незліченних звинувачень. Тим часом скривджений, хоча й відплатить за заподіяне йому зло рівним, не зробить жодного зла, чому багато хто навіть і шкодує про нього, бо він чистий від гріха в цій справі, хоча й відплатив рівним за рівне. І хоча нещастя в обох однакове, але судження про них не однакове, як у Бога, так і в людей, а отже, вже й нещастя не однакове. Отже, Спаситель спочатку сказав: “Той, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду, а хто скаже: “божевільний”, підлягає геєні вогненній”; тут же вимагає ще вищої любомудрість, наказуючи скривдженому не лише мовчати, а й підставляти тому, хто кривдить, іншу щоку, і в такий спосіб ще сильніше побороти його своєю великодушністю. І це говорить Він не тільки для того, щоб дати закон, який велить переносити образи, а й щоб і в усіх інших випадках навчити нас незлобивості.

2.Подібно до того, як у тому випадку, коли Спаситель каже, що “хто скаже: “божевільний”, підлягатиме геєні вогненній”, розуміє не одне тільки це образливе слово, а й узагалі всіляку ганьбу, так і тут Він не лише наказує, щоб ми несли великодушно одні образи, а й не бентежилися й усілякими іншими стражданнями. Ось чому, як і там Він обрав образу найчутливішу, так і тут згадав про удар по щоці, що вважається особливо ганебним і становить велику образу. Даючи цю заповідь, Спаситель має на увазі користь і того, хто завдає ударів, і того, хто їх терпить. Справді, якщо скривджений озброїться тією любомудрістю, якої навчає Спаситель, то він не буде й думати, що зазнав кривди, він навіть не буде й відчувати кривди, вважаючи себе радше ратоборцем, ніж людиною, яку б’ють. А той, хто ображає, будучи присоромленим, не тільки не завдасть другого удару, хоча б він був лютішим за всякого звіра, а й за перший буде вкрай звинувачувати себе. Воістину, ніщо так не утримує кривдників, як лагідне терпіння скривджених. Воно не тільки утримує їх від подальших поривів, але ще змушує покаятися і в колишніх, і робить те, що вони відходять від скривджених, дивуючись їхній лагідності, і, нарешті, з ворогів та ворогів робляться не тільки їхніми друзями, а й навіть найближчими людьми і рабами. Навпаки, помста справляє абсолютно протилежні наслідки. Вона обом заподіює сором, озлоблює їх і ще більше розпалює гнів, і зло, простягаючись далі, доводить нерідко до смерті. Ось чому Спаситель тому, кого завушували, не тільки заборонив гніватися, а й наказав наситити бажання того, хто вдаряє, так, щоб зовсім і непомітно було, що ти перший удар зазнав мимоволі. Дійсно, у такий спосіб ти вразиш безсоромного набагато чутливіше, ніж у тому разі, якби ти вдарив його рукою, і з безсоромного зробиш його лагідним. “Хто захоче судитися з тобою і взяти в тебе сорочку, віддай йому і верхній одяг”. Спаситель хоче, щоб ми показували таку саму незлобивість не тільки, коли нас б’ють, а й коли хочуть забрати в нас майно. Тому знову пропонує настільки ж високе правило. Як там Він велить перемагати терпінням, так і тут поступкою більшого, ніж очікує користолюб. Втім, Він не просто запропонував це останнє правило, а із застереженнями, – він не сказав: “Віддай йому і верхній одяг”, але – “і хто захоче судитися з тобою”, тобто якщо він тягне тебе в суд і хоче завести з тобою справу. І, подібно до того, як після заповідей – не називати брата божевільним і не гніватися на нього даремно, в останній Своїй проповіді Він зажадав більшого, повелівши підставляти і праву щоку, так і тепер, після висловленої вже настанови – миритися з суперником, знову простягає Свою вимогу ще далі, наказуючи не лише віддати суперникові те, що він хоче взяти, а й бути щедрішим. Що ж? Невже скажеш, мені ходити нагим? Не були б ми нагими, якби точно виконували ці веління; навпаки, ще були б набагато краще за всіх одягнені. По-перше, тому, що ніхто не нападе на людину, яка має такий настрій, а по-друге, якби й знайшовся хтось настільки жорстокий і немилосердний, що наважився б і на це, то, поза сумнівом, ще більше б знайшлося таких, які людину, яка зійшла на такий ступінь любомудрості, вкрили б не лише одягом, а й, якби було можливо, і самою плоттю своєю.

3 А якби комусь довелося і нагим ходити заради такої любомудрості, то і в цьому не було б сорому. Адам у раю був голий і не соромився (Бут. 2:25). І Ісайя, який ходив голим і без взуття, був знаменитішим за всіх іудеїв (Іс. 20:3). Іосиф тоді особливо просіяв (чеснотою), коли залишив одяг. Анітрохи не погано так оголюватися, але ганебно і смішно так одягатися, як ми одягаємося нині, тобто в дорогоцінний одяг. Ось чому тих Бог прославив, а нас засуджує і через пророків, і через апостолів. Отже, не будемо вважати неможливими повеління Господні. Вони і корисні, і вельми зручні до виконання, якщо тільки ми будемо пильнувати. Вони такі спасительні, що не тільки нам, а й тим, хто нас ображає, приносять найбільшу користь. Особлива ж їхня перевага полягає в тому, що вони, переконуючи нас терпіти образи, тим самим навчають любомудрствувати і тих, хто їх заподіює. Справді, коли той, хто ображає, важливим вважає віднімати власність інших, а ти насправді покажеш йому, що для тебе легко віддати й те, чого він не просить, і в такий спосіб протиставиш його жебракуванню та любостяжанству свою щедрість і любомудрість, то уяви, яке сильне отримає він повчання, не словами, а самими справами навчаючись нехтувати злими нахилами й любити доброчесність! Бог хоче, щоб ми були корисні не тільки для самих себе, а й для всіх ближніх. Отже, якщо ти віддаси необхідне без жодної суперечки і суду, то здобудеш користь тільки собі. Якщо ж понад необхідне віддаси й інше що-небудь, то і суперника відпустиш від себе кращим. Ось що означає та сіль, якою Спаситель бажає бути учням Своїм; вона і саму себе зберігає, і зберігає інші тіла, нею осолені. Ось що значить і те світло; воно світить і самому собі, і іншим. Отже, якщо Господь і тебе поставив у число учнів Своїх, то просвіти того, хто сидить у темряві; навчи його, що він і те, чого від тебе вимагав, взяв у тебе не силоміць; переконай його, що ти не вважаєш себе скривдженим. Таким чином, і сам заслужиш більшу повагу і пошану, коли запевниш його, що він нічого в тебе не забрав, а ти сам подарував йому. Своєю лагідністю зверни гріх його на привід до прояву твоєї шляхетності. Якщо це здається тобі дуже високим, то почекай, – ти ще побачиш, що це не є верх досконалості. Спаситель не зупиняється ще тут, наказуючи тобі правила терпіння образ, а простягається далі, кажучи: “І хто примусить тебе йти з ним один поприще, йди з ним два” (Мф. 5:41). Чи бачиш, на яку висоту любомудрості зводить тебе Спаситель? Він каже, що і тоді, коли віддаси своєму ворогові і верхній, і нижній одяг, ти не повинен опиратися йому, якби він і оголене тіло твоє захотів піддати стражданням і працям. Він хоче, щоб усе було спільним – і тіла, і майно, і щоб ми служили ними як бідним, так і тим, хто ображає нас. Останнє – обов’язок мужності, а перше – людинолюбства. Тому-то Він і сказав: “І хто примусить тебе йти з ним один терен, йди з ним два”, підносячи тебе ще вище, і наказуючи здійснювати нові досліди рівної колишнім великодушності. Якщо колишні Його приписи, які вимагають набагато меншого, приносять тим, хто їх виконує, настільки велике блаженство, то подумай, який жереб чекає на тих, хто виконує ці останні, і якими ще перед нагородами є ті, хто в людському й пристрасному тілі показує досконалу безпристрасність. Якщо вони не тільки не ображаються образами, ударами, відібранням майна, не тільки не перемагаються нічим іншим подібним, а ще жадають більших страждань, то уяви, яка в них робиться душа. Тому-то Христос, як наказав чинити при нанесенні ударів і при позбавленні майна, так точно наказує чинити і в цьому випадку. Що я кажу, – ніби так говорить він, – про образи і відібрання майна? Якби хто захотів і саме тіло твоє піддати тяжкій і виснажливій праці, і до того ж несправедливо, то і тоді ти повинен перемогти його несправедливе бажання, і стати вищим за нього. “Примусити силою” – значить вабити когось несправедливо, без жодної причини і з образою. Але ти і на це будь готовий; будь готовий потерпіти навіть більше, ніж, скільки той хоче заподіяти тобі. “Тому, хто просить у тебе, дай, і від того, хто хоче позичити в тебе, не відвертайся” (Мф. 5:42). Цими словами Спаситель вимагає меншого, ніж колишніми, але не дивуйся цьому. Спаситель зазвичай так робить: Він завжди до великого приєднує мале. Якщо ж слова ці й малі порівняно з першими, нехай, однак, дослухаються до них ті, котрі беруть чуже, а власне майно роздають розпусницям, і в такий спосіб розпалюють для себе сугубий вогонь через несправедливий приріст і згубне марнотратство. Наказуючи тут давати в позику, Спаситель має на увазі не віддачу грошей у ріст, а просту позику. А в іншому місці вимагає ще більшого, кажучи, щоб ми давали й тим, від кого не сподіваємося отримати. “Ви чули, що сказано: люби ближнього твого і ненавидь ворога твого. А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, милосердьтеся перед тими, хто ненавидить вас, моліться за тих, хто вас кривдить, і тих, хто вас переслідує, щоб ви були синами Небесного Отця вашого, бо Він наказує Своєму сонцю зійшовши над злими й добрими, і пославши дощ на праведних і на неправедних” (Мф. 5:43-45). Ось найвищий верх чеснот! Ось для чого вчив Спаситель не тільки терпляче зносити докори, а й підставляти праву щоку, не тільки разом із верхнім одягом віддавати й нижній, а й дві версти йти з тим, хто примушує пройти одну! Усе це запропонував Він для того, щоб ти з цілковитою готовністю міг прийняти і те, що набагато вище цих приписів. Що ж вище за них, скажеш ти? Не вважати того ворогом, хто заподіює тобі кривду, – навіть щось і того вище, оскільки Господь не сказав: не зненавидь, а полюби; не сказав: не ображай, а – і благотвори.

4.Але якщо ретельніше розглянемо слова Спасителя, то побачимо, що в них міститься новий припис, набагато ще вищий. Справді, Він велить не тільки любити ворогів, а й молитися за них. Чи бачиш, на які сходив Він ступені, і як поставив нас на самий верх чесноти? Дивись і обчислюй їх, почавши з першого: перший ступінь – не починати образи; другий – коли її вже заподіяно, не відплачувати рівним злом тому, хто скривдив; третій – не тільки не робити скривдженому того, чого ти зазнав від нього, а й залишатися спокійним; четвертий – віддаватися самому стражданню; п’ятий – віддавати більше, ніж, скільки хоче взяти той, хто заподіює кривду; шостий – не відчувати до нього ненависті; сьомий – навіть любити його; восьмий – благодійничати йому; дев’ятий – молитися за нього Богові. Бачиш, яка висота любомудрості? Але за те блискуча і нагорода. Оскільки повеління велике і вимагає мужньої душі та великого подвигу, то і винагороду за виконання його Спаситель обіцяє таку, якої не поєднував із жодною з колишніх заповідей. Він обіцяє тут не землю, як лагідним, не розраду й помилування, як тим, хто плаче й милостивий, а Царство Небесне, але, що вони будуть подібні до Бога, наскільки це можливо для людей: “Нехай ви будете синами, – каже, – Отця вашого Небесного” (Мф. 5:45) 10. Зауваж, що Він ні тут, ні раніше не називає Бога Отцем Своїм; але там, коли говорив про клятви, називав Його Богом і Царем великим, а тут називає Отцем нашим. Він робить так тому, що бесіду про це хоче залишити до пристойного часу. Пояснюючи, потім, у чому полягає богоподібність, Він каже: “Бо Він наказує сонцю Своєму сходити над злими й добрими, і посилає дощ на праведних і неправедних”, тобто Бог не тільки не ненавидить тих, хто ображає Його, а й навіть робить благодійність для них. Звичайно, тут немає рівності ні в чому, бо не тільки благодіяння Божі, а й велич Його гідності перевершує все, що тільки уявити можна. Тебе ображає подібний до тебе, а Його – раб, і до того ж такий, який отримав від Нього незліченні благодіяння. Ти, молячись за ворога, благодійничаєш йому словами, а Бог благодійничає йому вельми великими і дивовижними справами, висвітлюючи його сонцем і щорічно посилаючи дощі в певний час. І при всьому тому я допускаю твою богорівність, яка тільки можлива для людини. Отже, не відчувай ненависті до людини, яка робить тобі зло, коли ти через неї здобуваєш такі блага і досягаєш такої великої честі. Не кляни того, хто ображає тебе; інакше ти образи зазнаєш, а плоду позбудешся, – понесеш шкоду, а нагороди не отримаєш. А це вкрай божевільно – перетерпівши найважче, не перенести найлегшого. Але як це можливо, скажеш ти? Ти бачиш, що Бог для тебе став людиною, що Він так принизив Себе і так багато постраждав за тебе, і чи ще питаєш і дивуєшся, як можеш ти прощати образи рівним собі? Чи не чуєш, що говорить Він на хресті: “Прости їм, бо не знають, що роблять” (Лк. 23:34)? Чи не чуєш, що каже Павло: Той, хто зійшов на небо і сидить “праворуч Бога, Він і клопоче за нас” (Рим. 8:34)? Чи не бачиш, що Він і після розп’яття і вознесіння на небо послав до іудеїв, які вбили Його, апостолів, що принесли їм незліченні блага, і водночас потерпіли від них незліченну кількість зол? Але ти вельми багато скривджений? Що ж таке зазнав ти, що було б подібне до страждань твого Владики, Який після незліченних благодіянь, які Він зробив, був зв’язаний, зазнав заушення, бичування, обпльовування від рабів, і нарешті зазнав смерті – і смерті найгіршої з усіх смертей? Якщо ж ти і багато скривджений, то з того-то самого і повинен ще більше благодійничати, щоб і для себе самого отримати блискучий вінець, і брата позбавити від вкрай жорстокої хвороби. Коли хворі, які перебувають у божевіллі, наносять удари й образи лікарям своїм, то останні в цей час особливо шкодують про них і намагаються про їхнє лікування, знаючи, що зухвалість їхня походить від надмірної хвороби. Так само і ти май такий самий настрій до тих, хто зловмисно змовляє проти тебе, і так само чини з тими, хто ображає тебе, бо вони зовсім хворі й роблять усе зовсім мимоволі. Отже, звільни ворога свого від тяжкої його гордості, змусь його кинути гнів, і позбавь від лютого демона – люті. Бачачи тих, хто біснується, ми проливаємо сльози, а не думаємо самі подібно до них біснуватися. Будемо чинити так само і з тими, хто гнівається, бо і вони подібні до біснуватих, або навіть нещасніші за них, бо хоча вони і біснуються, але ще не втратили розуму. Тому-то і сказ їхній непростимий.

5.Отже, не нападай на того, хто лежить, але жалій про нього. Коли ми бачимо, як людина, що страждає жовчю, мучиться запамороченням і намагається виблювати це шкідливе харкотиння, то негайно подаємо руку, підтримуємо того, хто страждає, і не відвертаємося від неї, хоча б забруднили й одяг, але тільки й намагаємося, щоб якось позбавити її від такого тяжкого становища. Так само чинитимемо і з розгніваними, допомагатимемо їм, як людям, що вивергають із себе жовч і мучаться, і не полишатимемо їх, допоки вони не вивергнуть усієї гіркоти. І коли така людина заспокоїться, то віддасть тобі найбільшу подяку. Тоді вона ясно дізнається, від якого розладу ти її позбавив. Але що я кажу про її подяку? Сам Бог негайно ж тебе увінчає і нагородить незліченними благами за те, що ти звільнив брата свого від жорстокої хвороби. Та й той буде шанувати тебе, як свого пана, буде завжди з благоговінням дивитися на твою лагідність. Чи не бачиш, як ті, хто страждає від пологів, кусають жінок, що стоять біля них, і тим часом останні не відчувають болю? Точніше ж сказати: вони відчувають його, але тільки мужньо переносять, співчуваючи за тих, хто страждає, і за тих, хто терзається хворобами народження. Поревнуй і ти їхній великодушності і не будь слабкішим за жінок. Коли народять ці дружини, – а ті, що гніваються, малодушніші за самих дружин, – тоді вони впізнають у тобі чоловіка. Якщо ж ці настанови здаються тобі тяжкими, то подумай, що Христос для того й прийшов, щоб насадити їх у наших серцях, і щоб зробити нас корисними як для ворогів, так і для друзів. Тому Він і велить дбати про тих та інших; про братів – коли каже: “Якщо принесеш дар твій”; про ворогів же – коли наказує любити їх і молитися за них. І спонукає до виконання цього, не тільки вказуючи на приклад благодаті Божої, а й на протилежне: “Бо якщо будете любити тих, – каже Він, – хто вас любить, яка вам нагорода? Чи не те саме роблять і митарі” (Мф. 5:46)? Те ж саме підтверджує і Павло: “Ви ще не до крові билися, – каже він, – подвизаючись проти гріха” (Євр. 12:4). Отже, якщо ти виконуєш заповідь любові до ворогів, то перебуваєш із Богом; якщо ж залишаєш її, то з митарями. Чи бачиш, що ці заповіді ще не такі великі, як велика відмінність між митарями і Богом? Отже, не будемо думати про труднощі веління, але уявімо нагороду, і подумаємо, до кого станемо подібними, коли виконаємо це веління, і з ким зрівняємося, коли не будемо виконувати. Спаситель велить нам миритися з братом, і доти не відходити від нього, доки цілковито не винищимо ворожнечі. Коли ж говорить про всіх загалом, то не накладає на нас такого обов’язку, але тільки вимагає того, що від нас залежить, і таким чином полегшує труднощі закону. Вище сказав Він: “Так гнали [і] пророків, що були до вас” (Мф. 5:12); тепер, бажаючи, щоб учні Його за те саме не досадували на своїх гнобителів, наказує їм не лише терпіти тих, хто так чинить із ними, а й любити їх. Чи бачиш, як Він із самим корінням винищує гнів, пристрасть до плоті, до багатства, до слави і до теперішнього життя? Це вже зробив Він і на початку Своєї проповіді, але набагато більше тепер. Справді, убогий духом, лагідний і той, хто плаче, виганяє з себе гнів; праведний і милостивий винищує в собі пристрасть до багатства; чистий серцем вільний від злої пожадливості; гнаний, той, хто терпить кривду, хто піддавався нападкам, і той, хто обзивається, привчається до досконалої зневаги до речей тимчасових, і перебуває чистим від пихи і марнославства. Звільнивши, таким чином, слухача від усіх цих пут і приготувавши до подвигів, Христос знову в інший спосіб і з більшою ретельністю вириває з його серця зазначені пристрасті, починаючи з гніву, і знищуючи всю силу цієї пристрасті, коли говорить, що той, хто гнівається на брата свого, хто називає його божевільною та пустопорожньою людиною, заслуговує на покарання; що той, хто приніс дар, не повинен приступати до трапези, доки не припинить ворожнечу; що той, хто має суперника, перш ніж побачить судилище, повинен зробити його з ворога другом. Потім знову переходить до похоті й каже, що той, хто дивиться пристрасними очима, заслуговує на покарання, як перелюбник; той, хто спокушається на пристрасну дружину, або чоловіка, або когось із близьких до нього, повинен відсікти від себе всіх таких; той, хто має законну дружину, не має ніколи відстороняти її від себе й звертати погляд на іншу. Цими навіюваннями Спаситель вириває коріння злої похоті. Слідом за тим Він приборкує любов до багатства, забороняючи присягатися, брехати й утримувати навіть сорочку, яку хто має на тілі; наказує віддавати верхній одяг і не шкодувати навіть тіла для послуг тому, хто потребує. Так винищує Він у кінець пристрасть до багатства.

6.Нарешті, всі ці настанови Спаситель прикрашає найпрекраснішим вінцем, кажучи: “Моліться за тих, хто вас кривдить, і за тих, хто вас переслідує”, – і в такий спосіб піднімає учнів Своїх на найвищу вершину любомудрості. Як терпіти зарозумілості – вищий подвиг, ніж бути лагідним; віддавати сорочку і верхній одяг – справа більш важлива, ніж бути милостивим; терпіти образи – вища чеснота, ніж бути праведним; терпіти побої й не чинити опору, коли примушують іти, значить більше, ніж бути миротворцем, – так і серед гонінь благословляти гонителя – набагато важливіше, ніж бути гонимим. Чи бачиш, як Він мало-помалу зводить нас на саме небо? Отже, чого будемо гідні ми, які отримали наказ ревно намагатися про уподібнення себе Богові, і тим часом, можливо, ще не зрівнялися і з митарями? Справді, якщо і митарі, і грішники, і язичники люблять тих, хто любить, а ми і цього не робимо (а не робимо ми цього, коли заздримо добрій славі наших братів), то якого покарання ми не зазнаємо, якщо ми нижчі за язичників, тоді як повинні бути кращими за книжників? Як же, скажи мені, ми можемо побачити царство? Як зійдемо в його священні присінки, будучи нічим не кращими за митарів? На це і вказує Спаситель, кажучи: “Чи не те саме роблять і митарі”? Що особливо дивно у вченні Христа, то це те, що нагороди за подвиги Він пропонує всюди у великій безлічі: обіцяє тим, хто трудиться, що вони і Бога побачать, і Царство Небесне успадкують, і будуть синами Божими, і подібними до Бога, і помилувані будуть, і утішаться, і отримають багату винагороду на небесах; а якщо десь треба було згадати про прикрих речі, то згадує про це стисло, так що ім’я геєни, наприклад, Він ужито в такій тривалій бесіді всього лише один раз. В інших випадках Він виправляє слухача лагідними напоумленнями, переконуючи його більше переконуваннями, ніж погрозами, наприклад, коли каже: “Чи не те саме роблять і митарі”? Або: “Якщо ж сіль втратить силу”; Або: “Найменшим наречеться в Царстві Небесному”. Іноді ставить Він замість покарання гріхи, надаючи самому слухачеві робити висновок з тяжкості останніх про тяжкість покарання, наприклад, коли каже: “перелюбив з нею в серці своєму”; або: “хто розлучається з дружиною своєю,… той подає їй привід зраджувати”. Для напоумлення тих, хто має розум, не потрібно згадувати про покарання, а досить тільки уявити тяжкість гріха. Ось чому і в цьому випадку Він наводить як приклад язичників і митарів, щоб учні Його засоромилися, бачачи, з якими людьми Він їх порівнює. Те саме робив і Павло, коли говорив: “Щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії” (1Сол. 4:13), і “як і язичники, що не знають Бога” (1Сол. 4:5). Крім того, слова ці: “Чи не так само чинять і язичники?” / (Мф. 5:47) Спаситель сказав і для того, щоб показати, що Він не вимагає нічого надмірного, але трохи більше, ніж звичайно. Цим, однак, Він не завершує Свого слова, але закінчує його вказівкою на нагороди і благими сподіваннями, кажучи: “Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний” (Мф. 5:48). Часто згадує Він у всій бесіді Своїй про небо, щоб представленням самого місця збудити серця учнів Своїх, бо в цей час вони були ще досить слабкі та грубі. Отже, представляючи все досі сказане, будемо виявляти всяку любов до ворогів. Відкинемо ту смішну звичку, якою страждає багато нерозумних людей, які чекають, щоб зустрічні попереджали їх своїм привітанням, і в такий спосіб не ревнують до того, що містить велике блаженство, а женуться за тим, що гідне сміху. Чому ж ти не вітаєш його раніше? Тому, скажеш ти, що він очікує цього. Але тому-то самому і належало поспішити тобі, щоб вінець дістався тобі. Ні, – скажеш, – я тому саме й не вітаю його, що йому сильно цього хочеться. Що може бути гірше за таке божевілля? Оскільки, кажеш ти, він сильно бажає доставити мені випадок до нагороди, тому самому я не хочу цією нагодою скористатися. Якщо він тебе попереджає своїм привітанням, то ти не отримаєш жодної користі, хоча потім і відповіси йому тим самим; якщо ж ти поквапишся перш за все висловити йому привітання, то ти, начебто торгуючись з його гордістю, отримаєш собі більшу вигоду і збереш рясний плід із його гордовитості. Отже, чи не вкрай ми будемо божевільні, коли, маючи нагоду двома словами набути такої великої користі, випустимо її з рук, і самі впадемо в ту саму нерозсудливість, за яку засуджуємо іншого? Якщо ти звинувачуєш його в тому, що він спершу очікує привітання від іншого, то навіщо наслідуєш те, що засуджуєш сам, і намагаєшся як добре переймати те, що сам називаєш злом? Чи бачиш, що немає нічого божевільнішого за людину, яка живе в злобі? Тому благаю вас, будемо уникати цієї злої і гідної насмішки звички. Хвороба ця розірвала незліченну безліч дружніх союзів і породила багато розбрату. Будемо ж, тому, привітаннями попереджати інших. Якщо нам заповідано терпіти й тоді, коли вороги нас змушують, насильно примушують проводжати себе та оголюють, то чи заслужимо ми якогось прощення, якщо з такою завзятістю відмовлятимемося від простого привітання? Ти скажеш: я зазнаю презирства і буду як обпльований, коли надам йому таку честь. Отже, щоб не зневажала тебе людина, ти ображаєш Бога? Щоб не зневажав тебе несамовитий раб, рівний тобі, ти зневажаєш Владику, Який так багато тебе облагодіяв? Якщо нерозумно, що зневажає тебе людина, рівна тобі, то ще більш нерозумно, що ти зневажаєш Бога, Який створив тебе. Крім того, зверни увагу й на те, що той, хто зневажає тебе, тим самим дає тобі нагоду отримати більшу нагороду, оскільки ти терпиш це для Бога, підкоряючись Його законам. А з цією нагородою яка честь, які вінці зрівнятися можуть? Я готовий краще терпіти всілякі образи і презирство – для Бога, ніж у всіх царів бути у пошані, бо ніщо, ніщо не може зрівнятися з цією славою. Будемо ж шукати цієї слави так, як наказав сам Спаситель, і анітрохи не переймаючись судженнями людськими, але в усьому демонструючи істинну любомудрість, за нею будемо влаштовувати життя своє. Таким чином, ще тут ми будемо передчувати блага небесні і славу вінців райських; будемо поводитися з людьми – як ангели, і мешкати на землі – як сили небесні, звільнившись від усякої похоті і всіх земних пристрастей; а разом з усім цим сприймемо і невимовні блага, яких нехай сподобимося всі ми благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава, держава і поклоніння з Безначальним Отцем, і Святим, і благим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

* * *

10 у Златоуста – «будьте подібні Отцю Небесному» – и.Н.