...


Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея

📖Книга также доступна на русском

uzor

← →

Бесіда 12

“Тоді приходить Іісус з Галілеї на Іордан до Іоанна хреститися від нього.” (Мф. 3:13)

Зміст:
Хрещення від Іоанна не принижувало Христа. – Христос хрестився, щоб виконати весь закон. – Для чого зійшов Дух Св. після хрещення на Іісуса. – Чому іудеї, які бачили зішестя Духа, не вірили в Христа. – На кожного, хто хреститься, і тепер сходить Дух Св. – Чому Дух Св. зійшов у вигляді голуба. – Дух Св. за гідністю не нижчий за Сина Божого. – Виконавши хрещення іудейське, Христос відчинив двері хрещенню новозавітному. – Християнин повинен вести життя, гідне дару хрещення. – Вірянин повинен на ділі виправдовувати своє вчення перед язичниками і служити для них прикладом.

1. З рабами Господь, з винними Суддя йде хреститися. Але не обурюйся цим: у цьому-то смиренні й сяє особливо висота Його. Та й чому дивуватися, якщо прийняв хрещення і разом з іншими прийшов до раба Той, Котрий благоволив стільки часу бути в дівочій утробі, народитися з нашим єством, прийняти побиття і хрест, і перетерпіти все, що перетерпів Він? То дивно, що Він, будучи Богом, захотів стати людиною; все ж інше було вже наслідком цього. Тому-то й Іоанн говорив заздалегідь, що він недостойний розв’язати ремінь у чобота Його (Лк. 3:16); також, що Христос – Суддя, воздасть кожному гідне й усім даруватиме у великій кількості Духа, щоб ти, бачачи, як Він іде до хрещення, не судив про Нього низько. Ось чому і тоді, коли Він прийшов хреститися, Іоанн утримує Його, кажучи: “Мені треба хреститися від Тебе, і чи Ти приходиш до мене” (Мф. 3:14)? Оскільки хрещення Іоаннове було хрещенням покаяння, і приводило людей до усвідомлення гріхів, то, щоби хто не подумав, що й Іісус приходить на Іордан із таким самим наміром, для запобігання цьому Іоанн називає Його Агнцем і Віикупителем світу від гріха. Той, Хто міг винищити гріхи всього роду людського, сам уже без сумніву був безгрішний. Тому Іоанн і не сказав: ось безгрішний! але, що набагато важливіше: “бере [на Себе] гріх світу” – щоб разом із цим ти переконався, і переконавшись, побачив, що він приходить до хрещення з іншою якоюсь метою. Тому-то Іоанн і говорив Христу, що прийшов до нього: “Мені треба хреститися від Тебе, і чи Ти приходиш до мене”? Не сказав: чи Ти хочеш хреститися від мене? Він не наважувався сказати і цього. Але що сказав? “І чи Ти приходиш до мене”? Що ж Христос? Він і тут вчинив точно так само, як після з Петром. І цей не давав Йому вмити ніг своїх, але, коли почув: “Що Я роблю, тепер ти не знаєш, а зрозумієш після”; також: “не маєш частки зі Мною” ( Ін. 13:7-8), – негайно полишив завзятість і виявив послух. Так само й Іоанн, почувши: “Залиш тепер, бо так належить нам виконати всяку правду” (Мф. 3:15), – негайно послухався. Обидва вони – і Петро, і Іоанн – не були наполегливі, але виявляли і любов, і послух, і в усьому намагалися коритися Господу. Дивись же, як Іісус, переконує Іоанна тим самим, чим йому особливо важко було: не сказав, що того вимагає справедливість, але: “так належить” (так пристойно). Тоді як Іоанн вважав вельми непристойним для Нього прийняти хрещення від раба, Він, навпаки, вказує йому на цілковиту пристойність цього, немов би кажучи: чи не тому ти ухиляєшся і відрікаєшся від цього, що вважаєш це непристойним? Навпаки, це дуже пристойно, і тому залиш це. І не просто сказав: “залиш”, але додав: “тепер”. Не завжди буде це, каже Він; навпаки, ти побачиш Мене і в тому стані, в якому бажаєш бачити, а тепер поки що чекай його. Далі, Христос показує і те, чому це пристойно. Чому ж це пристойно? Тому, що нам належить виконати весь закон, – що й означив Він словами: “усяку правду”, – бо правда є виконання заповідей. Оскільки ж ми, кажуть, виконали вже всі інші заповіді, і залишається тільки одне це, то маємо додати і це. Я прийшов розв’язати клятву, що лежить на вас за злочин закону; тому маю спершу сам виконати весь закон і визволити вас від осуду, і таким чином припинити дію закону. Отже, Мені належить виконати весь закон, тому що Я повинен вирішити прокляття, написане проти вас у законі. Для того-то Я і прийняв плоть, і прийшов у світ. “Тоді [Іоанн] допускає Його. І, охрестившись, Іісус негайно вийшов із води, – і осе, відкрилися Йому небеса, і побачив [Іоанн] Духа Божого, що сходив, як голуб, і спускався на Нього” (Мф. 3:15-16).

2. Природно, народ шанував Іоанна набагато вище за Христа. Той усе життя своє проводив у пустелі, був сином архієрея, носив надзвичайний одяг, закликав усіх до хрещення, і до того ж, народився від неплідної; Іісус же походив від незнатної дівиці (народження від Діви не було ще всім відоме), виховувався в домі, поводився з усіма і носив звичайний одяг. Оскільки ніхто ще не знав невимовних таємниць домобудівництва, то й вважали Христа меншим. Хрещення від Іоанна ще більше могло утверджувати іудеїв у цій думці, якби навіть вони й не мали інших спонукань до того. Вони думали про Іісуса, що і Він з числа звичайних людей. Якби Він був незвичайною людиною, міркували вони, то не прийшов би хреститися разом з іншими. Навпаки, Іоанн був в очах їхніх набагато більшим і дивовижнішим за Нього. Ось чому, щоб така думка не утвердилася в народі, негайно, після хрещення Іісуса, відчиняються небеса, сходить Дух, і разом із Духом голос, який сповіщає про гідність Іісуса, як Єдинородного. А оскільки цей голос: “Цей є Син Мій улюблений” (Мф. 3:17) багатьом здавався таким, що відноситься до Іоанна, тому що не було додано: “цей хрещений”, але сказано просто “цей”; та й як по самій гідності Хрестителя, так і за всіма вищесказаними обставинами, кожен, хто чув ці слова, природніше докладав їх до того, хто хрестив, аніж до того, хто хрестився, – то Дух Святий зійшов у вигляді голуба, щоб звернути голос на Іісуса, і показати всім, що слово “цей” сказане не про Іоанна, котрий хрестив, а про Іісуса, котрий хрестився. Чому ж, – скажуть, – незважаючи на таку подію, іудеї не увірували в Нього? Через жорстокосердя своє. Точно так само і за Мойсея багато було чудес, хоча й не настільки великих; але народ, після всіх цих чудес, після голосів, і труб, і блискавок, вилив собі тільця і приліпився до Веельфегора. Та й ті ж самі, які були при хрещенні, бачили згодом воскресіння Лазаря; і однак, не тільки не увірували в Того, Хто сотворив це диво, а ще багаторазово робили спроби вбити Його. Отже, якщо вони, бачачи на власні очі воскресіння мертвих, до такої міри наполягали на злі та невір’ї, то чому дивуватися, якщо вони не повірили голосу, що зійшов згори? Коли душа перебуває в стані нечутливості й розбещення, і одержима недугою заздрості, тоді вона не переконується ніяким дивом. Навпаки, коли душа доброзичлива, тоді вона приймає все з вірою, навіть і в чудесах не має особливої потреби. Отже, не питай, чому вони не повірили; але розглянь краще, чи не все було зроблено, що було потрібно для схиляння їх до віри. Це показує Сам Бог, коли устами пророка захищає все, що Він зробив для їхнього блага. Коли іудеям загрожувала загибель і останнє покарання, то, щоб хто-небудь за їхнє розбещення не став звинувачувати Промисел, Він каже: “Що ще треба було б зробити для виноградника Мого, чого Я не зробив йому” (Іс. 5:4)? Так і тут, розглянь, чому б ще належало бути, і не було? Та й коли б не трапилися подібні міркування про промисел Божий, вживай завжди цей образ захисту проти тих, хто наважується звинувачувати його за вади людей. Дивись же, які відбуваються чудеса, і які відкриваються зачатки майбутнього: адже не рай, а саме небо відкривається. Утім, розмову проти іудеїв відкладемо до іншого часу; а тепер, за сприяння Божого, звернемося до подальшого. “І, охрестившись, Іісус негайно вийшов із води, – і ось, відкрилися Йому небеса”. Для чого ж відкрилися небеса? Для того, щоб ти зрозумів, що і під час твого хрещення буває те ж саме; тоді Бог закликає тебе до небесної вітчизни і переконує нічого вже не мати спільного з землею. Ти не бачиш цього, але, незважаючи на те, не сумнівайся. Чуттєві бачення чудових і духовних речей і всі подібні знамення бувають тільки на початку, і то для людей грубих і таких, котрі не можуть умістити жодної думки про істоту безтілесну й вражаються лише видимим, а тому потребують чуттєвих бачень, але і це буває з тією метою, аби з вірою приймали те, що одного разу на початку було затверджене чудесами, хоч би цих чудес потім уже й не було. Так на зібранні апостолів був шум дихання бурхливого, і з’явилися видіння вогняних язиків, – не для самих апостолів, але для іудеїв, які тоді перебували з ними. Тим часом і ми приймаємо те, що одного разу затверджено чудесами, хоча й немає більш чуттєвих знамень. Так і під час хрещення, голуб з’явився для того, щоб і присутнім, і Іоанну вказати, немов би перстом, Сина Божого, і водночас для того, щоб і ти знав, що і на тебе, коли хрестишся, сходить Дух Святий.

3. Але нам немає потреби вже в чуттєвому баченні, тому що для нас замість усіх знамень досить однієї віри; знамення даються не для віруючих, але для невіруючих. Чому ж Дух Святий з’явився у вигляді голуба? Тому що голуб є тварина лагідна і чиста. І як Дух Святий є Дух лагідності, то Він і з’явився в цьому вигляді. Крім того, таке явище нагадує нам і про давню історію. Коли загальний потоп охопив увесь всесвіт, і рід наш наражався на небезпеку досконалого винищення, тоді з’явився цей птах і дав знати про припинення потопу, і, принісши гілку оливкову, приніс благу звістку про загальну тишу у всесвіті. Усе це було прообразом майбутнього. Тоді люди перебували в гіршому стані, і гідні були набагато більшого покарання. Тому, щоб ти не впадав у відчай, Писання і наводить тобі на пам’ять цю історію. І в той час, незважаючи на найвідчайдушніший стан справ, було деяке порятунок від лиха і відновлення; тоді це сталося за допомогою покарання, а тепер за допомогою благодаті і дару незбагненного. Тому і голубиця не з оливковою гілкою з’являється, але вказує нам на Визволителя від усіх лих і подає благі надії. Не одну тільки людину виводить вона з ковчега, але весь всесвіт зводить на небо, і замість оливкової гілки приносить усиновлення всьому роду людському. Уявляючи велич цього дару, не зменшуй у думках твоїх гідності Святого Духа тому тільки, що Він з’явився в такому образі. Я чув, як дехто каже, ніби така сама відмінність між Христом і Святим Духом, яка між людиною і голубом, бо Той з’явився в людській природі, а цей у вигляді голуба. Що на це треба сказати? Те, що Син Божий прийняв єство людське, а Дух Святий не прийняв єства голуба. Тому і євангеліст не сказав: у єстві голуба, але – “у вигляді” голуба. Та крім цього випадку, після Він ніколи не з’являвся в такому образі. Далі, якщо ти з цієї тільки причини вважаєш Його меншим за гідністю, то тому ж самому і херувими будуть кращими за Нього, і до того ж у стільки разів, у скільки орел кращий за голуба, бо вони з’являлися у вигляді орлиному. Так само й ангели будуть кращими за Нього, тому що і вони часто з’являлися в образі людському. Але нехай не буде цього, нехай не буде! Адже інша справа істинною стати людиною, інша – на певний час з’являтися в якомусь вигляді. Отже, не будь невдячним перед своїм Благодійником, і не плати злом за добро тому, хто дарував тобі джерело блаженства. Де гідність усиновлення, там і відбирання всіх зол і дарування всіх благ. Ось чому скасовується хрещення іудейське, а наше отримує початок. Що було з пасхою, те саме відбувається і з хрещенням. Як там Христос, здійснивши ту й іншу пасху, одну скасував, а іншій дав початок, так і тут, здійснивши хрещення іудейське, відчинив двері і хрещенню Церкви новозавітної. Як там, в одній вечері, так тут в одній річці і тінь накреслив, і істину представив. Тільки наше хрещення має благодать Святого Духа; хрещення ж Іоаннове не мало такого дару. Тому-то нічого подібного і не траплялося під час хрещення інших людей, а сталося тільки з Тим, Хто мав дати цей дар, щоб ти, окрім вищесказаного, зрозумів і те, що не чистота того, хто хрестить, а сила того, хто хреститься, зробила це. Тоді й небеса відкрилися, і Дух Святий зійшов. Так Христос від стародавнього способу життя вже виводить нас до нового, відчиняючи нам браму небесну і посилаючи звідти Святого Духа, Який закликає нас до гірської вітчизни; і не просто закликає, а й наряджає найвищою гідністю: перетворює нас не на янголів і архангелів, а на улюблених синів Божих. Так Він тягне нас до того небесного надбання.

4. Уявляючи все це, яви життя гідне і любові того, хто кличе, і спільноти небесної, і честі, яку тобі даровано. Розіп’явшись світу і світ розіп’явши собі, з усякою ретельністю старайся жити так, як живуть на небесах. Не думай, що ти маєш щось спільне із землею, бо тіло твоє ще не піднесене на небо; голова твоя там – на небесах. Для того-то Господь зійшов на землю і звів із Собою ангелів, а потім, сприйнявши тебе, зійшов на небо, щоб ти, ще перш ніж ти туди зійдеш, упевнився, що можеш жити і на землі, як на небі. Отже, будемо постійно зберігати ту гідність, яку ми отримали на початку; будемо щодня прагнути до небесних осель, і все земне вважатимемо тінню і сновидінням. Справді, якби якийсь земний цар несподівано всиновив тебе, бідного і злиденного, ти б і не подумав про свою бідну хатину, хоча між тим і іншим ще й не велика різниця. Так і ти не думай ні про що колишнє, тому що ти покликаний до благ набагато важливіших. Той, хто тебе покликає, є Владика ангелів, а блага, що даруються тобі, вищі за всяке слово і розуміння. Він переселяє тебе не з землі на землю, подібно до царя земного, а з землі на небо, і від смертного єства в славу безсмертну і неосяжну, яка тоді тільки відкриється нам в істинному своєму вигляді, коли будемо нею насолоджуватися. Сподіваючись отримати такі блага, невже ти будеш ще згадувати про гроші, і чіплятися до мрій земних? Невже не переконаєшся, що все видиме малоцінніше за лахміття жебрака? Як же ти з’явишся гідним такої великої честі? Яке принесеш виправдання? Або краще, якої не понесеш кари за те, що після такого дару знову біжиш до колишньої блювотини? Адже ти будеш покараний за гріхи свої не просто як людина, а як син Божий, і велич честі послужить тобі тільки до більшого покарання. І ми за одні й ті самі провини не однаково караємо винних рабів і дітей, особливо якщо вони багато облагодіяні нами. І якщо той, кому дано було в уділ рай, за один тільки непослух після великої честі піддався таким лихам, то ми, які отримали небо і стали співспадкоємцями Єдинородного, чи можемо випросити прощення, коли, залишивши голуба, поспішаємо до змія? Ні, ми вже не почуємо тоді: “Прах ти і в прах повернешся” або “будеш обробляти землю” (Бут. 3:19), та іншого, що колись сказано було Адаму, але нам загрожують покарання набагато важчі – темрява непроглядна, кайдани нездоланні, черв’як отруйний, скрегіт зубів; і по справах. Той, хто і після такого благодіяння не став кращим, за всією справедливістю повинен зазнати останнього і найтяжчого покарання. Ілля колись відчинив і замкнув небо для того, щоб спустити й утримати дощ; а тобі відчиняють небо для того, щоб ти зійшов туди, і не тільки сам зійшов, а й – що набагато важливіше – й інших звів із собою, якщо захочеш. Ось яке сміливість і владу дарував тобі Господь у всіх (благах) Своїх! Отже, якщо там дім наш, то покладемо туди весь свій маєток, і не залишимо нічого тут, щоб не втратити його. Тут – на землі – хоч би ти замкнув своє майно ключем, хоч би приробив двері й запори, хоч би приставив тисячу вартових і захистив його від усіх лиходіїв, хоч би сховав від погляду заздрісників, хоч би вберіг навіть від молі та від псування, заподіюваного часом, що, утім, неможливо, – ти все ж таки не уникнеш, рано чи пізно, смерті; і все це в одну мить буде в тебе забрано, і не тільки забрано, а й віддано в руки ворогів твоїх. Якщо ж ти перешлеш свій маєток у дім небесний, то будеш абсолютно безпечний. Не потрібно тобі буде ні замків, ні дверей, ні запорів. Така фортеця того граду; таке неприступне те місце для хижаків; таке недоторканне для тління, і захищене від усякого злого умислу.

5. Чи не крайнє чи безумство – збирати все туди, де все, що покладається, зотліває й гине, а де все залишається недоторканним і навіть ще зростає, туди не відкладати ні найменшої частини? І це робимо ми, які там повинні жити вічно. Тому-то і язичники не вірять нашим словам. Вони хочуть не на словах, а в справах наших бачити доказ нашого вчення про життя майбутнє. Бачачи, що ми будуємо пишні будинки, заводимо сади і лазні, купуємо поля, вони не хочуть вірити, щоб ми готувалися переселитися в інший небесний град. Якби це було так, кажуть вони, тоді б християни все, що тільки тут мають, промінявши на срібло, завчасно відправили туди. Так роблять висновок вони з того, що зазвичай буває у світі. Справді, ми бачимо, що багаті люди будують будинки, купують поля і все інше в тих містах, у яких мають намір жити. Тим часом ми робимо навпаки. Ми всіма силами намагаємося придбати землю, і за кілька десятин землі та будинків не тільки не шкодуємо грошей, а навіть проливаємо кров; а для придбання неба не хочемо пожертвувати і самими надлишками, тимчасом як могли б придбати його за малу ціну, і, придбавши, володіти ним вічно. Тому-то ми й зазнаємо крайньої кари, якщо прийдемо туди голі й злиденні; і не через свою тільки бідність будемо терпіти нестерпні муки, а й через те особливо, що й інших втягнули в подібний стан. Справді, якщо язичники побачать, що і ми, сподобившись великих таїнств, прив’язані до земного, то тим паче самі будуть приліплятися до нього. Через це ми самі збираємо найсильніший вогонь на голову нашу. Нам належало б навчати їх зневажати все видиме, а ми, натомість, більше за всіх збуджуємо в них пристрасть до нього. Як же ми можемо врятуватися, коли муситимемо зазнати катування за загибель інших? Невже ж ти не знаєш, що Христос наказав нам бути сіллю і світильниками в цьому світі, щоб ми і зміцнювали тих, хто розслабляється пристрастю, і просвіщали затьмарених турботами про багатство? Якщо ж ми занурюємо їх ще в більшу темряву, і тільки ще більше розслабляємо, то яка залишиться нам надія спасіння? Зовсім ніякої, але з криком і скреготом зубів, зв’язані по руках і ногах, будемо кинуті у вогонь геєнський, після того, як вже тут стомимося турботами про багатство. Отже, поміркувавши про все це, розірвемо всі пута спокуси спокушання сріблолюбством, щоб не впасти нам у ті пута, якими потягнуть нас у вогонь незгасимий. Той, хто рабствує багатству, і тут, і там завжди буде в путах; а той, хто не має цієї пристрасті, і тут, і там буде вільний. Щоб і нам досягти цієї свободи, розтрощимо тяжке ярмо грошолюбства, і розкриймося до неба, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.