Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 10
У ті дні приходить Іоанн Хреститель і проповідує в пустині Іудейській,і каже: покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне (Мф. 3:1-2).
Зміст:
Який час означає вираз “у ті дні”. – Чому Христос хрестився тридцяти років. – Відмінність хрещення Іоаннового від даного Христом. – Мета пришестя Іоанна. – Явище і діяльність Іоанна заздалегідь передбачені були пророками. – Спосіб життя Іоанна. – Заклик наслідувати Іоанна. – Близькість суду і необхідність покаяння. – Покаяння полягає не тільки в залишенні худих справ, а й у заміні їх справами добрими. – Чому Бог не скоро виконує наші прохання. – Користь спокус.
1. У які це дні? За свідченням св. Луки, Іоанн прийшов не в ті дні, коли Іісус був ще юнаком і повернувся до Назарету, але після тридцяти років. Як же сказано тут: “У ті дні”? У Писанні вельми часто вживається такий спосіб мови, коли говориться не тільки про такі події, які безпосередньо слідували одна за одною, а й про такі, що були після закінчення багатьох років. Так, коли учні приступили до Іісуса, що сидів на горі Елеонській, і бажали довідатися від Нього і про Його пришестя, і про зруйнування Єрусалима (а ви знаєте, яка відстань часу між цими двома подіями), тоді Він, скінчивши промову про руйнування іудейської столиці та перейшовши до кінця світу, додав: “тоді й це буде”. Словом “тоді” Він не змішував часи, але означив тільки той час, у який відбудеться кінець світу. Точно так само вжиті й тут слова: “У ті дні”. Євангеліст вказує цими словами не на ті дні, які безпосередньо слідували, але на ті, в які мало статися те, про що він мав намір говорити. Але чому, скажеш ти, Іісус прийшов хреститися через тридцять років? Тому, що після цього хрещення Йому належало вже скасувати закон. Щоб не сказав хто-небудь, що Він тому скасовує закон, що не міг виконати його, Він з усією точністю виконував його впродовж усього продовження того віку, який зазвичай здатний до всяких гріхів. Адже не у всякий час усі пристрасті діють у нас; але в ранньому віці зазвичай буває більше нерозумності й малодушності, у наступному сильніше діє похоть, а далі, у наступному віці – любостяжання. Тому-то Христос, пройшовши крізь усі ці віки і у всіх них виконавши закон, тоді вже приходить до хрещення, чим і завершив виконання всіх заповідей. А що хрещення було останнім зі справ законних, вислухай Його слова: “Бо так належить нам виконати всяку правду” (Мф. 3:15). Сенс цих слів такий: ми все, що приписано законом, виконали, не переступили жодної заповіді; і оскільки залишається тільки одне хрещення, то і це нам слід додати, і так виконаємо всяку правду. Під “правдою” Він розуміє тут виконання всіх заповідей. Звідси видно, для чого Христос приступив до хрещення. Але чому надумалося Іоанну хрестити? За свідченням єв. Луки, не сам собою син Захарії приступив до хрещення, але за спонуканням Божим: “Було слово Боже до нього” (Лк. 3:2), тобто, повеління Боже йому. І сам Іоанн каже: “Той, хто послав мене хрестити у воді, сказав мені: “На кого побачиш, що Дух зійшов, як голуб,” як голуб, “і перебуває на Ньому, Той є той, хто хрестить Духом Святим” (Ін. 1:33). Для чого ж він посланий здійснювати хрещення? І це знову пояснює нам сам Хреститель, кажучи: “Я не знав Його, але для того прийшов хрестити у воді, щоб Він явлений був Ізраїлю” (Ін. 1:31). Але якщо одна ця причина, то як же єванг. Лука каже: “Він проходив усією навколишньою країною Іорданською, проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів” (Лк. 3:3)? Хрещення Іоаннове не давало прощення гріхів. Це останнє було даром хрещення, після даного нам. У ньому ми спогреблися з Христом; у ньому стара наша людина співрозп’ялася з Христом; а перед хрестом Христовим ніде не видно відпущення гріхів: воно скрізь приписується крові Його. І апостол Павло каже: “Але омилися, але освятилися” не хрещенням Іоанновим, а “ім’ям Господа нашого Іісуса Христа і Духом Бога нашого” (1Кор. 6:11). І в іншому місці: “Іоанн хрестив хрещенням покаяння, – не сказано відпущення, – щоб вірили в Того, Хто прийшов за ним” (Діян. 19:4). Та й яким би чином могло бути відпущення гріхів, коли ще ні жертва не була принесена, ні Дух (Святий) не сходив, ні гріхи не були загладжені, ні ворожнеча не припинилася, ні прокляття не знищилося?
2 .Отже, що ж означає – “для прощення гріхів”? Нерозкаяні були іудеї і ніколи не відчували гріхів своїх, але будучи схильні до крайніх вад, завжди вважали себе праведними, а це-то особливо і губило їх, і віддаляло від віри. Апостол Павло, докоряючи їм за це, сказав: “Не розуміючи праведності Божої, намагаючись поставити власну праведність, вони не підкорилися праведності Божій” (Рим. 10:3). І ще: “Що ж скажемо? Язичники, які не шукали праведності, отримали праведність [від віри]. А Ізраїль, який шукав закону праведності, не досяг до закону праведності. Чому? Тому що [шукали] не у вірі, а в ділах закону” (Рим. 9:30-32). Оскільки це було причиною їхніх зол, то приходить Іоанн, щоб привести їх до свідомості своїх гріхів. Це виражалося в самій зовнішності його, що спонукала їх до покаяння і сповідування гріхів, те саме показувала і його проповідь, тому що він тільки й говорив: “Створіть же гідні плоди покаяння” (Лк. 3:8). Отже, оскільки неусвідомлення гріхів своїх, як каже й апостол Павло, віддаляло їх від Христа (тоді як, навпаки, від роздумів про свої гріхи виникає бажання шукати Спокутувача та прощення), – то й мета пришестя Іоанна полягала в тому, щоб прихилити їх до пізнання своїх гріхів та схилити до покаяння; не для того, щоб їх покарали, а щоб вони стали через покаяння більш покірливими, осудили самих себе та вдалися до здобуття прощення. Дивись, з якою точністю євангеліст вказав на це. Сказавши, що Іоанн “приходить… і проповідує в пустелі Іудейській… хрещення покаяння”, він додав – “для прощення”, ніби кажучи тим самим: він переконував їх до свідомості та покаяння в гріхах, не для покарання їхнього, але щоб вони зручніше отримали відпущення, яке мало бути після. Якби вони не засудили самих себе, то не стали б шукати і милості; а не шукаючи її, не удостоїлися б і відпущення гріхів. Отже, хрещення Іоаннове прокладало шлях до іншого. Тому-то й сказано: “Щоб вірили в Того, Хто прийде по ньому”. Цими словами, крім зазначеної нами, вказується ще й нова причина хрещення. Непристойно було Іоанну обходити будинки і, взявши Христа за руку, водити скрізь, кажучи: “Віруйте в Нього”; непристойно також було перед усіма, хто проходить повз, підносити цей блаженний глас, і здійснювати все інше. Тому і прийшов він хрестити. І повага до Хрестителя, і мета самої дії приваблювала і закликала до Іордану всіх жителів, так що тут було велике зібрання народу. Ось чому тих, хто приходить до нього, він упокорює і переконує не думати про себе багато, показуючи, що вони зазнають найбільших лих, якщо не покаються, – переконує перестати хвалитися своїми предками і прийняти прийдешнього. У цей час явлення Христове було ще прикрите, і багато хто, через побиття, яке відбулося у Віфлеємі, вважав Його померлим. Щоправда, Він, будучи ще дванадцяти років, виявив Себе, але незабаром знову став невідомим. Ось чому Його явлення на самому початку мало бути особливо знаменитим і високим. Тому-то Іоанн вперше гучно і проповідує народу іудейському те, чого вони не чули ні від пророків, ні від будь-кого іншого, – нагадує їм про небеса і про небесне царство, і не говорить уже ні про що земне. Під царством же розумів він пришестя Христове, як перше, так і останнє. Але для чого, скажеш ти, говорив він це іудеям, коли вони не розуміли слів його? Я для того кажу це, скаже він, щоб вони, будучи збуджені таємничістю слів, стали шукати проповідуваного. І справді, Іоанн так надихнув благими надіями тих, хто приходив до нього, що навіть багато митарів і воїнів запитували: що їм робити, і як влаштувати життя своє? – а це було ознакою, що вони, полишивши життєві справи свої, почали звертати погляд свій на інше найважливіше, і ніби уві сні уявляти майбутнє. Усе, що вони бачили й чули, породжувало в них високі думки.
3. Справді, уяви, як було бачити людину, що виходить з пустелі, після тридцяти років, сина одного з первосвящеників, того, хто ніколи не мав потреби в речах людських, в усіх відношеннях гідний був пошани, і до того ж мав за собою пророка Ісайю, бо той останній промовляв про нього, кажучи: “Ось той, про кого я провістив, що він прийде волати в пустелі, і про все гучно проповідувати”. І справді, пророки так були турботливими в теперішньому випадку, що задовго провістили не тільки про Владику свого, а й про те, хто буде слугою Його; і провістили не тільки про особу його, а й пророкували і місце, де він проповідуватиме, і спосіб проповіді, який він употребить для наставництва, і те, які добрі наслідки відбудуться від його проповіді. Дивись, як обидва вони, тобто пророк і хреститель, погоджуються в одній думці, хоча й не одними словами висловлюють її. Ісайя каже, що такою буде проповідь Іоанна: “Приготуйте шлях Господу, прямими зробіть… стежки” Його (Іс. 40:3); сам же хреститель, після пришестя свого, каже: “Створіть же гідні плоди покаяння”, – це означає те ж саме, що і слова: “Приготуйте шлях Господу”. Чи бачиш, що і слова, сказані пророком, і проповідь самого Іоанна означають тільки те, що він прийшов підготувати і впорядкувати шлях до Христа? Прийшов не для того, щоб подавати дар, тобто відпущення гріхів, але щоб підготувати душі тих, які мали прийняти Бога всіляких. Лука ж ще дещо додає; він наводить не початок тільки пророцтва, а передає його повністю: “Нехай наповниться всякий дол, і нехай знизиться всяка гора і пагорб, нехай випрямиться кривизна, і негладкі шляхи зробляться гладенькими, і побачить усяка плоть спасіння Божого” (Лк. 3:5-6; Іс. 40:4). Чи бачиш, як говорить? Пророк давно все передбачив: і збіговисько народу, і зміну речей на краще, і успіх проповіді, і причину всіх цих подій, – хоча це все виражено алегорично, оскільки це були слова пророчі. Коли пророк каже: “Нехай наповниться всякий дол, і нехай всяка гора і пагорб опустяться,… і нерівні шляхи стануть гладкими”, – то він означає цим, що і смиренні піднесуться, і горді упокоряться, і труднощі закону зміняться на легкість віри. Не буде вже більше трудів і поту, каже він, але настане благодать і прощення гріхів, що полегшують шлях спасіння.Потім вказує і причину цього, кажучи: “всяка плоть побачить спасіння Боже”, тобто не самі вже тільки іудеї і ті, хто прийняв їхню віру, а вся земля і море, і все єство людське. Через “нечестиве” він означив усяке розбещене життя, розумів митарів, любодіїв, розбійників, волхвів і взагалі всіх тих, хто колись жив розбещене, а потім вступив на правильну стежку, про що говорив і сам Христос: “Митники й розпусниці попереду вас ідуть до Царства Божого” (Мф. 21:31), – тому що вони увірували. Те ж саме висловив пророк ще й іншими словами: “Тоді вовк буде жити разом з ягням” (Іс. 11:6), “Вовк і ягня будуть пастися разом” (Іс. 65:25). Як там, під образом пагорбів і нетрів, вказує на з’єднання різних вдач в один узгоджений образ думок, так і тут, у властивостях різних тварин зображуючи різні вдачі людей, каже, що вони також з’єднаються й будуть між собою узгоджені в благочесті, і тут знову, представляє причину цього: “І буде, – говорити, – того дня, коли язичники попрямують до кореня Єсея, що буде, як стяг для народів, – і буде йому спокій, і буде йому слава” (Іс. 11:10). Цю ж причину і там навів він, сказавши: “І побачить всяка плоть спасіння Боже” (Лк. 3:6). В обох випадках він вказує на те, що сила і пізнання Євангелія розіллються в усі кінці землі, і рід людський від звірячої вдачі і від грубого способу мислення перейде до лагідності і м’якості. “Сам же Іоанн мав одяг з верблюжого волоса і пояс шкіряний на стегнах своїх” (Мф. 3:4). Чи бачиш, як інше провістили пророки, а інше надали євангелістам? Чому Матфей і пророцтва наводить, і від себе приєднує, не вважаючи зайвим сказати і про одяг праведника.
4. Справді, дивно й дивовижно було бачити в людському тілі таке терпіння: це-то особливо й приваблювало іудеїв. Вони бачили в ньому великого Іллю; видовище, якого вони були свідками, нагадувало їм про цього святого чоловіка, і навіть ще більше дивувало їх. Справді, той харчувався і в містах та будинках, а цей від самої колиски постійно жив у пустелі. Предтечі Того, Хто мав скасувати все стародавнє, як от: працю, прокляття, смуток і піт, належало й самому мати певні знаки такого дару та бути вищим від стародавнього осуду. Таким він і був. Ні землі Він не обробляв, ні виробів не розтинав, ні хліба не їв у поті лиця; але стіл мав готовий, одяг знаходив легший за стіл, а про житло ще менше дбав, ніж про одяг. Він не мав потреби ні в будинку, ні в ліжку, ні в столі, ні в чомусь іншому подібному, але, носячи плоть, вів якесь ангельське життя. Для того-то він і носив волосяний одяг, щоб і самим одягом навчити нас віддалятися від людського, і не мати нічого спільного з землею, але повертатися до колишньої шляхетності, в якій був колись Адам, перш, ніж отримав потребу в сукні та одязі. Таким чином, сам одяг Іоанна служив знаком і царської гідності, і покаяння. Не питай мене, звідки він, живучи в пустелі, міг дістати волосяницю і пояс? Якщо ти будеш питати про це, то знайдеш безліч і інших запитань, наприклад: як він під час зими і під час сонячної спеки жив у пустелі, особливо в незрілому віці і зі слабким тілом, яке ще не зміцнилося? Яким чином дитяче його тіло могло перенести такі зміни погоди, за такого незвичайного столу та інших невигод пустельного життя? Де нині ті грецькі філософи, які марнотратно ревнували до цинічної безсоромності? Яка була користь замикатися в бочці, і потім віддаватися такій мерзенності? Де ці філософи, які, нехтуючи всіма пристойностями, мали тим часом безліч перснів, чаш, слуг і служниць, і оточували себе іншою пишністю, вдаючись, таким чином, до двох крайнощів? Але не такий був Іоанн; він мешкав у пустелі, як на небі, суворо виконуючи всі правила філософії, і звідти, подібно до ангела з неба, сходив до градів, – подвижник благочестя, увінчаний усім всесвітом, і філософ філософії, і гідний неба. До того ж він був таким тоді, коли ще не був дозволений гріх, не припинився ще закон, не була ще зв’язана смерть, не були ще розтрощені мідні врата, але коли ще мав силу Старий Завіт. Такою є мужня і міцна душа: вона всюди проходить і перемагає всі перешкоди. Таким був і Павло в Новому Завіті. Але для чого, скажеш ти, Іоанн разом з одягом носив і пояс? Такий був звичай древніх, перш ніж увійшов у вжиток одяг м’який, що роздувається. Так оперізувався Петро, так само як і Павло: “Чоловіка, – говориться, – чий цей пояс” ( Діян. 21:11). Так само одягнений був Ілля; так само одягався і кожен зі святих, тому що вони безперестанку були в ділі: або подорожували, або чимось іншим потрібним займалися і трудилися. Утім, не з однієї тільки цієї причини вони одягалися так, а ще й тому, що нехтували всілякими прикрасами та любили життя суворе й суворе; а це і Христос ставить як найбільшу похвалу чесноти: “Що ж, – говорить, – дивитись, як ви ходили? Чи людини, одягненої в м’які шати? Ті, що носять м’який одяг, перебувають у палатах царських” (Мф. 11:8).
5. Якщо ж Іоанн, цей настільки чистий чоловік, найсвітліший неба і вищий за всіх пророків, більше за якого нікого не було і який мав таку відвагу, – якщо він вів таке суворе життя, абсолютно нехтуючи всіма зайвими задоволеннями, то яке ж виправдання матимемо ми, які після явлених нам великих благодіянь, і при незліченних гріхах, що нас обтяжують, не чинимо навіть і найменшої частки його покаяння, але впиваємося, пересичуємося, намазуємося пахощами, живемо нічим не краще за театральних розпусниць, усіляко ніжимося, і в такий спосіб робимо себе легкою здобиччю дияволу? “Тоді Єрусалим, і вся Іудея, і вся околиця Іорданська, виходили до нього, і охрестилися від нього в Іордані, сповідуючи гріхи свої” (Мф. 3:5-6). Чи бачиш, як сильно подіяла поява пророка, як змусила весь народ стрепенутися, як привела його до почуття гріхів своїх? І справді, дивовижне було для іудеїв видовище, коли вони бачили, що Іоанн у людській подобі проявляє такі справи, говорить із такою відвагою, повстає на всіх, як на дітей, виблискує особливою благодаттю в обличчі своєму. Здивування їхнє збільшувалося ще більше від того, що з’явлення пророка відбулося через довгий час (адже благодать пророча збідніла в них, і повернулася до них через довгий час). Та й сам образ проповіді був якийсь дивний і особливий. Справді, вони не чули від Іоанна нічого звичайного: ні про земні війни, битви і перемоги, ні про лиха голоду і мору, ні про вавилонян і персів, ні про взяття міста, ні про інше що-небудь звичайне, але про небеса, небесне царство і про муки в геєні. Ось чому іудеї, незважаючи на те, що незадовго перед тим часом спільники збурювачів Іуди і Февди всі були побиті в пустелі Іорданській, анітрохи не боялися йти туди. Іоанн закликав їх не з тим самим наміром, як ці збурювачі, тобто щоб схиляти їх до відновлення царства, повстання і нововведень, але щоб вести до небесного царства. Тому він і не утримував їх у пустелі, щоб вести за собою, але відпускав, давши хрещення і правила суворого життя; він усіма заходами намагався навіяти їм нехтувати всім земним, а підноситися і спрямовуватися постійно до майбутнього. Будемо і ми наслідувати Іоанна, і залишивши сластолюбство і пияцтво, почнемо життя стримане. Тепер час покаяння як для нехрещених, так і для тих, хто охрестився, щоб одні, покаявшись, стали причасниками святого таїнства, а інші, омивши нечистоти, набуті після хрещення, з чистою совістю приступили до трапези. Залишимо ж це сластолюбне і розбещене життя. Адже не можна, ніяк не можна в один і той же час і каятися, і віддаватися сластолюбству. І в цьому нехай запевнить вас одяг, їжа і житло Іоанна. Що ж, скажете, – накажеш і нам вести таке суворе життя? Не наказую, але раджу і прошу. Якщо ж для вас це неможливо, то хоч залишаючись у містах, будемо звершувати покаяння. Суд уже біля дверей. Та якби він і не був такий близький, все ж таки, нам не повинно бути безтурботними, бо кінець життя кожного має таку саму силу для того, хто відкликається в майбутнє життя, як і кінцівка світу. А що суд уже біля дверей, послухай, як говорить про нього Павло: “Ніч минула, а день наблизився” (Рим. 13:12); і в іншому місці: “Той, хто прийде, прийде і не забариться” (Євр. 10:37). Та й самі ознаки, що сповіщають день суду, вже відкрилися, бо сказано: “Буде проповідувано це Євангеліє Царства по всьому світові, як свідоцтво для всіх народів, і тоді настане кінець” (Мф. 24:14).
6. Зауважте особливо ці слова. Не сказав Спаситель: коли увірують усі люди, але: коли буде всім проповідувано. Тому-то Він і додав: “на свідоцтво всім народам”, даючи через те знати, що Він не буде відкладати пришестя Свого доти, доки всі увірують. “На свідоцтво” тут означає: на звинувачення, на докір, на осуд невіруючих. А ми, чуючи і бачачи це, спимо і бачимо мрії, ніби занурені в найглибший опівнічний сон. І справді, те, що відбувається тепер наяву, чи то радісне, чи сумне, нічим не краще за мрії. Тому й благаю вас, нарешті, прокинутися, і поглянути до Сонця правди. Сонний не може бачити сонця, і потішити погляд свій красою променів його. Якщо ж щось і бачить, то все ніби уві сні. Отже, нам потрібні тепер глибоке каяття і рясні сльози, як тому, що ми грішимо і залишаємося байдужими, так і тому, що гріхи наші великі і перевищують прощення. А що я не брешу, в тому свідками є велика частина слухачів. Втім, хоча гріхи і перевищують прощення, звернімося все ж до покаяння, і ми удостоїмося вінців. Покаянням же я називаю не те, щоб тільки відстати від колишніх худих справ, а й те, щоб показати великі добрі справи. “Створіть, – сказано, – же гідні плоди покаяння” (Лк. 3:8). Як же нам створити їх? Вчиняючи навпаки. Наприклад, ти викрадав чуже? Вперед давай і своє. Тривалий час займався розпустою? Тепер утримуйся і від своєї дружини у відомі дні; звикай до утримання. Ображав і навіть бив, кого не зустрічав? Вперед благословляй тих, хто ображає тебе, і благодійствуй тим, хто б’є. Для зцілення нашого не достатньо тільки вийняти стрілу, але ще потрібно прикласти до рани ліки. Ти віддавався раніше сластолюбству і пияцтву? Тепер постися і пий воду; намагайся винищити зло, що походить від колишнього життя. Ти дивився раніше пристрасними очима на чужу красу? Вперед для більшої безпеки зовсім не дивись на жінок. “Ухиляйся, – сказано, – від зла і роби добро” (Пс. 33:15), і ще: “Утримуй язик твій від зла, а уста свої від підступних слів” (Пс. 33:14). А я вимагаю, щоб ти ще говорив добре. “Шукай миру і йди за ним” (Пс. 33:15) не тільки з людьми, а й із Богом. Прекрасно сказано: “йди”. Справді мир відкинутий і вигнаний, і, залишивши землю, відійшов на небо. Але ми можемо повернути його знову, якщо тільки, полишивши гордість, нахабство і все, що перешкоджає йому, захочемо вести життя скромне і лагідне. Справді, немає нічого гіршого за нахабну гордовитість. Вона-то і робить нас і пихатими, і водночас раболіпними, а тому в першому випадку смішними, у другому – огидними, і в такий спосіб продукує зараз дві протилежні вади: гордість і підле пестощі. Якщо ж ми викорінимо цю ненаситну пристрасть, то будемо і істинно-смиренними, і високими без жодної для себе небезпеки. Від надмірності, адже і в тілах наших відбувається псування соків, і коли складові частини нашого тіла через надмірність виходять зі своїх меж, то народжуються незліченні хвороби і страшні випадки смерті. Те ж саме буває і з душею.
7. Отже, відсічемо всяку безмірність і, прийнявши спасенну медицину поміркованості, житимемо доброчесно, як слід, і станем старанно прилягати до молитов. Якщо й не отримаємо прошеного, будемо молитися, щоб отримати; якщо ж отримаємо, не припинимо молитися і після отримання прошеного. Бог не для чогось іншого відкладає виконання наших прохань, але для того, щоб уповільненням збуджувати до невсипущих молитов. Для того-то Він і відкладає виконання наших прохань, і часто попускає нам впадати в спокуси, щоб ми безперестанку до Нього вдавалися і не залишали Його. Так чинять і люблячі батьки, і чадолюбні матері: бачачи, що діти перестають пестити їх, і залишають їх, щоб гратися зі своїми однолітками, вони часто наказують слугам своїм лякати їх, щоб страхом примусити їх бігти до материнських обіймів. Так і Бог часто погрожує нам не тому, що Він готовий виконати над нами Свої погрози, але для того, щоб привернути до Себе. Тому-то, коли ми до Нього звертаємося, Він одразу перестає бути грізним. Якби ми були однакові як у благополуччі, так і в спокусах, то не було б і потреби в спокусах. І що нам говорити про себе? І самі святі мужі часто напоумлювані були спокусами. Тому-то і каже пророк: “Благо мені, що я постраждав” (Пс. 118:71). І сам Христос говорить апостолам: “У світі будете мати скорботу” (Ін. 16:33). Те ж саме має на увазі і Павло, коли говорить: “Дано мені жало в плоть, ангел сатани, пригнічувати мене” (2Кор. 12:7). Ось чому, хоча і просив він позбутися цієї спокуси, він не отримав проханого, тому що йому від неї була велика користь. Якщо пройдемо все життя Давида, то знайдемо, що і він був світлішим під час лиха. І не тільки він, а й усі інші йому подібні. Так Іов найбільше сяяв під час лиха; тоді ж найбільше прославився Іосиф; так само Іаков, і батько його, і батько батька його, і батько батька його, і всі, котрі колись сяяли й здобули найяскравіші вінці, увінчались та прославились від скорбот та спокус. Знаючи все це, не будемо, за словами мудрого, “бентежитися під час відвідин” (Сир. 2:2), а навчимося того єдиного, щоб мужньо все переносити, і, що б не сталося з нами, ні про що не цікавитися і не турбуватися. Знати, коли мають скінчитися наші скорботи, належить Богові, Який їх попускає, а переносити ці скорботи з усією вдячністю – є справа вже нашої доброчесності. Якщо буде так, то все буде в нас добре.А щоб це справді було, щоб нам бути славнішими тут – на землі й блискучішими на небесах, прийматимемо все, що спіткало нас, із вдячністю до Того, Хто ліпше за нас знає, що нам корисно, і Хто любить нас сильніше за самих батьків. Ці дві думки пригадуючи собі під час кожного лиха, що спіткає нас, будемо приборкувати скорботу свою і прославляти Бога, Який у всіх випадках все творить і влаштовує на нашу користь. Таким чином ми і легко відіб’ємо всі наклепи, і отримаємо нетлінні вінці, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, з Яким Отцю і Святому Духу слава, держава, честь нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.