Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник
| ⇦Авва Дула | Епіфаній, архієпископ Кіпрський⇨ |
Авва Євагрій
Авва Євагрій був приведений до чернечого життя особливими судами Божими. Він був сином пресвітера, родом із Понту, належав до племені Іверійців (Грузин), висвячений на читця був Василієм Великим, єпископом Кесарії Каппадокійської, а у сан диякона Григорієм Ніським, братом св. Василія, також він був у супроводі Григорія на Другому Вселенському соборі в Константинополі. Там Григорій передав його, як чоловіка вельми вченого, блаженному Нектарію, єпископу Константинопольському.
Столиця почала шкідливо діяти на Євагрія, і він, щоб уникнути душевної загибелі, скерований видіннями, віддалився до Єрусалиму; там зодягнувся в чернечий образ, потім пішов до Єгипту, на Нітрійську гору, – велику пустелю, населену безліччю ченців. Провівши в ній два роки, він перейшов в іншу пустелю, іменовану Келлії. П’ятнадцять років перебував він у суворому подвижництві та здобув чистоту розуму, удостоївся дарів розуму, премудрості та міркування духів. Його стільки били демони і він зазнав настільки різноманітного досвіду в боротьбі з ними, що це й переказати нелегко. Одного разу з’явилися йому три демони в одежах священицьких, маючи намір сперечатися з ним про віру: один називав себе Аріаніном, інший Євноміаніном, третій послідовником Аполлінарія. Євагрій, який мав Духа премудрості, легко переміг їх. Авва помер п’ятдесяти чотирьох років від народження, «Досягнувши досконалости за короткий час, він виконав довгі літа» (Прем. 4:13), за висловом Писання.
Говорив авва Євагрій: «Безмовствуючи в келії твоїй, усамітни розум твій у собі і згадай про день смерті твоєї. Побач помертвіння своє, побач падіння, сприйми плач. Зненавидь марноту світу цього. Будь смиренним у всіх аспектах. Піклуйся про те, щоб постійно перебувати в бажанні безмовності, і не впадеш у розслаблення. Згадуй про ув’язнених у пеклі! подумай, в якому становищі перебувають тепер скинуті туди душі! в якому гіркому мовчанні вони перебувають там! як вони жахливо стогнуть! в якому вони страху і муках! в якому розпачі! в якому смутку! в якій печалі! в яких нескінченних сльозах! Потім приведи собі на пам’ять день воскресіння і страшний суд Христовий, котрого одне уявлення здатне привести в жах. Яке збентеження спіткає грішників, коли вони будуть приведені перед обличчям Христа Бога, перед Ангелами, Архангелами та іншими силами небесними, перед зібранням усіх людей! Наведи собі на пам’ять види вічних мук: вогонь незгасимий, хробак невмирущий, морок тартару, скрегіт зубів та інші жахи й різноманітні муки. Наведи собі на пам’ять уготовані праведникам блага, їхнє дерзновення до Бога Отця і Сина Його, Іісуса Христа, перед Ангелами, Архангелами, усіма небесними силами і всім людським родом. Приведи собі на пам’ять небесне царство, скарби його, радість і спокій. Пам’ять про те й інше нехай перебуває з тобою: зітхай про долю, що чекає на грішників, проливай сльози, весь зодягнись у нарікання, бійся, щоб і ти не зазнав того самого; спогадами про блага, приготовані праведним, звеселися і підбадьорюйся.
Прагни отримати вічне блаженство й уникнути вічної муки.
Не залишай цих спогадів, перебуваючи в келії твоїй, і поза нею; утримуй ці спогади невпинно в розумі твоєму, щоб, хоч за їхньою допомогою, уникнути скверних, шкідливих для душі думок».
Святі отці, радивши згадувати про предмети невидимого світу, забороняють уявляти їх у розумі мрією: предмети ці зовсім не такі, як малюються в уяві людини плотської та пристрасної. Дозвіл собі мрійливості є відчиненими дверима в царину омани – цієї неодмінної умови й початку погибелі людини; дозвіл собі мрійливості – відступ від істини і довільний самообман. Але під час особливої навали блудних помислів, коли демони намагаються закарбувати нас образами хтивості, допускається уявлення пекельних мук і жахів: темряви вічної, вічного гіркого мовчання і вічних безплідних стогонів, вогню геєнського, в якому, як у морі, тонуть грішники. Через уявлення пекельних мук легко проходять хтиві образи.
Авва Євагрій повідав, що дехто з Отців сказав: «Сухоїдіння і рівномірність у кількості їжі, за душевного настрою любові до всіх, скоро вводять ченця в оселю безпристрасності».
Передавав авва Євагрій вислів деякого старця: «Відкидаю плотські насолоди і тому, щоб відсікти причини до обурення гнівом. Помітив я, що гнів турбує мене завжди з приводу насолоди, збурюючи розум мій і забираючи в мене міркування».
На початку свого чернечого життя авва Євагрій прийшов до деякого старця і сказав йому: «Авво! скажи мені духовне слово». Старець відповів: «Якщо хочеш спастися, то, до кого б ти не прийшов, не говори раніше, ніж він запитає тебе». Євагрій розчулився від цього вислову, вклонився старцеві до землі і сказав: «Повір мені, авво! я прочитав багато книг і ніде не зустрів такої мудрої настанови».
Розум, що ширяє (що перебуває в розвагах і неуважності), приводять у належний стан читанням, бдінням і молитвою; спалахи жадання гасять постом, працею й усамітненням; обурення гніву приборкують співам псалмів, довготерпінням і милосердям. Будь-який подвиг має бути благовчасним і співмірним. Подвиг, взятий передчасно і не пропорційно до сил, може бути утриманий тільки протягом короткого часу, а всяке ділання, яке здійснюють упродовж короткого часу, а потім залишають, є більш шкідливим, ніж корисним.
Сказав авва Євагрій: «Велике – молитися не відволікаючись; займатися ж співом псалмів не відволікаючись ще важче».
Він сказав: «Постійно утримуй у пам’яті майбутні для тебе кончину і суд, – і збережеш душу твою від гріха».
Авва Євагрій сказав: «Якщо впадеш у малодушність, – молися. Молися ж зі страхом і трепетом, молися старанно, бадьоро і тверезо. Так личить молитися, бо невидимі вороги наші лукаві й невсипущі в підступності: вони особливо ретельно намагаються перешкоджати такому звершенню молитви».
Знову сказав: «Якщо помисел богопротивний наблизиться до твого серця: то молитва твоя нехай не буде про різноманітні предмети, але витягай слізний меч проти того, хто нападе на тебе».
Сказав авва Євагрій таке: «Початок спасіння – самодокір».
Повідав авва Євагрій: «Запитав мене обраний сосуд, старець Макарій Єгипетський: «З якої причини ми, коли пам’ятаємо образи, нанесені нам людьми, то пам’яттю цією знищуємо міць душі; коли ж пам’ятаємо образи, нанесені нам бісами, то пам’яттю цією охороняємо наші душі?» Не розуміючи, що відповідати, я просив у нього пояснення.
«З тієї причини, – відповідав він, – що перше протиприродно душі, а друге природно».
«У найспекотнішу спеку полудня, – оповів про себе авва Євагрій, – пішов я до святого отця Макарія, і бувши виснаженим спекою, попросив води, щоб прохолодитися напоєм. Але він сказав: «Будь задоволений тінню. Багато мандрівників і мореплавців терплять спрагу не менше за тебе!» Потім, коли я сповідав йому помисли мої щодо стриманості, він сказав: «Повір мені, сину, за цілих двадцять років я не вжив досита ні хліба, ні води, ні сну. Хліб мій їв я вагою, воду пив мірою, і дозволяв собі трохи заснути, притулившись до стіни».
| ⇦Авва Дула | Епіфаній, архієпископ Кіпрський⇨ |