Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник
| ⇦Авва Геронтій | Авва Діоскор⇨ |
Авва Даниїл
Авва Даниїл, пресвітер скитський, в юності зрікся світу і прийшов у Скит. Спершу він жив у гуртожитку сорок років, потім подвизався у самітництві.
Авва Даниїл скитський казав: «Я жив і в гуртожитку, і у самітництві; випробувавши те й інше життя, бачу, що в гуртожитках процвітають швидше і більше, якщо проводять жительство правильне».
Коли авва Даниїл жив у Скиту, варвари напали на Скит і полонили авву.
Він пробув у полоні в них два роки. Деякий христолюбець викупив його. Після короткого часу варвари знову напали на Скит і знову взяли авву в полон. Пробувши у них шість місяців, він втік. Втретє прийшли варвари і, взявши авву в полон, немилостиво мучили і катували його. Одного разу, знайшовши слушний час, він узяв камінь і вдарив ним варвара, пана свого.
Варвар помер від удару. Авва Даниїл втік і позбувся полону. Після цього він став тужити через скоєне вбивство. У цих почуттях він пішов до Олександрії, сповідав архієпископу Тимофію те, що трапилося з ним. Архієпископ не схвалив його вчинку, сказавши: «Краще б тобі покластися на Бога: Той, хто визволив тебе двічі, невже не міг визволити й утретє? Втім, ти не вчинив вбивства, тому що вбив не людину, а звіра». Не задовольнившись цією відповіддю, авва Даниїл сів на корабель, приїхав до Риму, і там висповідав папі те, що з ним трапилося. Папа дав таку саму відповідь, яку й дав Олександрійський архієпископ. Даниїл повернувся в Олександрію, і сказав сам собі: «Даниїл, який вчинив убивство, і сам нехай буде вбитий». Він пішов до претора і віддав себе цивільній владі, сказавши: «Я посварився і, будучи захоплений гнівом, вдарив мого супротивника каменем, через що той помер: чому прошу віддати мене під суд; нехай помру за вбивство, мною скоєне, щоб покарання в часі позбавило мене покарань у вічності». Авву посадили у в’язницю; після закінчення тридцяти днів доповіли про нього правителю. Правитель, закликавши його з в’язниці, розпитував про вбивство. Він розповів про все з усією точністю і подробицями.
Правитель, здивувавшись міркуванням авви Даниїла, відпустив його, кажучи: «Іди, авво, і моли Бога за мене: шкодую, що ти вбив одного, а не шість». Тоді старець сказав сам собі: «Сподіваюся на людинолюбство Бога мого, що пробачиться мені скоєне мною вбивство. Відтепер даю обіцянку Христу моєму служити в усі дні життя мого прокаженому за зроблене мною вбивство». Він встановив собі: якщо помре цей прокажений, якого я взяв, то піду в Єгипет і візьму іншого. Ніхто зі скитських не знав, що старець має в келії прокаженого, тому, що прокажений перебував у внутрішньому відділенні келії, і ніхто крім старця не міг мати побачення з ним. Але одного разу, о шостій годині, старець покликав до себе учня розділити трапезу за звичаєм, і з Божого погляду трапилося так, що старець забув зачинити двері до внутрішнього відділення келії; він залишив їх відчиненими на той час, коли прислуговував прокаженому. У прокаженого згнило все тіло від безлічі лютих ран. Учень увійшов у той час, коли були відчинені згадані двері, і побачив, як старець прислуговує прокаженому, як приносить йому їжу, як кладе їжу у вуста, тому що у прокаженого не було рук, а як він не міг жувати їжу, бо в нього згнив рот, то старець вкладав їжу у вуста його своїми руками, і чого прокажений не міг з’їсти, старець їв сам. Учень, побачивши дивовижний подвиг старця, здивувався і прославив Бога, який дарував таке терпіння старцю в служінні прокаженому.
Розповідали про авву Даниїла таке: Коли варвари напали на Скит, то братія втекли з нього. Але старець сказав: «Якщо Бог не піклується про мене, то навіщо мені й жити?» І він пройшов посеред варварів, а вони не бачили його. Тоді старці сказали йому: «Бог допоміг тобі, і ти не помер: зроби ж і ти те, що личить людині: тікай, як бігли отці».
Сказав авва Даниїл: «Той, хто любить тишу, перебуває невразливим від стріл ворога: той, хто змішується з багатьма, невпинно зазнає уражень».
Повідав деякий Отець, що авва Даниїл завітав одного разу в селище для продажу рукоділля. Молодий чоловік, мешканець того селища, упросив його увійти в дім свій і створити молитву за дружину його, яка була безплідна.
Старець виявив до нього послух, увійшов у дім його, і помолився за дружину його.
З благовоління Божого дружина його завагітніла. Дехто, далекий від страху Божого, почав злорічити, кажучи: «Молодий чоловік безплідний! Дружина його зачала від авви Даниїла». Дійшли ці чутки й до старця; він послав сказати молодій людині: «Коли дружина твоя народить, сповісти мене».
Коли дружина народила, чоловік її прийшов у Скит і сказав старцю: «Бог, за молитвами твоїми, дарував нам дитя». Авва сказав йому: «Коли будуть хрестити дитя, зроби в цей день обід і частування, поклич мене, родичів і друзів твоїх». Молодий чоловік зробив так. Під час обіду, коли всі сиділи за столом, старець узяв дитя на руки і перед усіма запитав його: «Хто твій батько?» Дитя простягнуло руку, і показавши пальцем на молодого чоловіка, сказало: «Ось батько мій». Дитяті було дванадцять днів. Усі, хто бачив це, прославили Бога, а старець встав з-за столу і втік у Скит.
Авва Даниїл говорив: «Чим тучніше тіло, тим немічніша душа, а чим сухіше тіло, тим сильніша душа». Також говорив: «Що більше висихає тіло, то душа робиться витонченішою; душа, що робиться витонченішою – робиться полум’янішою».
Авва Даниїл повідав: «У Вавилоні дочка одного з ідолопоклонників мала в собі біса. Батькові її був знайомий деякий монах. Цей чернець говорив йому: «Ніхто не може зцілити доньку твою, окрім відомих мені пустельників; але й ті, якщо будеш просити їх, не захочуть зробити цього через смирення. Ось як зробимо: коли вони прийдуть на торг, то вдамо, що хочемо купити в них рукоділля їхнє. Коли вони прийдуть у дім для отримання грошей за куплені в них речі, то скажемо, щоб вони створили молитву, і я вірю, що зцілиться дочка твоя». Вони пішли на торг; там учень якогось старця сидів і продавав кошики. Вони запросили його з кошиками в будинок, щоб там віддати йому гроші за них. Коли чернець вступив у будинок, біснувата вибігла йому назустріч і вдарила його по щоці. Він повернув їй іншу щоку за заповіддю.
Демон відчув муку і закричав: «О лихо! Заповідь Іісуса Христа виганяє мене!»
Дівиця негайно очистилася. Про те, що трапилося, розповіли старцям. Вони прославили Бога, сказавши: «Зазвичай гордині диявола падати перед смиренням заповіді Христової».
Авва Даниїл, проходячи одного разу через певне місце, побачив, що кілька мирян затримали ченця, звинувачуючи його у скоєнні вбивства. Старець зупинився і, дізнавшись, що брата обмовляють, сказав тим, хто затримав його: «Де вбитий?» Йому показали. Наблизившись до вбитого, він сказав: «Помолимося». Коли ж старець підніс руки горі до Бога, – убитий встав. Старець сказав йому перед усіма: «Скажи мені, хто вбив тебе!» Він відповів: «Увійшовши до церкви, я дав багато золота бувшому там пресвітеру, а він убив мене, і, винісши, поклав у монастирі цього старця; але благаю вас, візьміть у нього золото і віддайте дітям моїм».
Тоді старець сказав: «Тепер засни до того часу, як Бог воскресить тебе». Воскреслий ліг, і знову став мертвим.
Повідав авва Палладій: «Одного разу, через нужду, що трапилася, авва Даниїл пішов в Олександрію, взявши і мене з собою. Коли ми входили в місто, – зустрів нас дуже юний чернець, який виходив із лазні.
Побачивши його, старець сильно зітхнув і мовив мені: «Дуже шкода цього брата! Ганьбитиметься ім’я Боже через нього! Але підемо за ним, і побачимо, де перебуває він». Ми пішли за ним. Старець відвів його вбік і сказав йому: «Сину мій! Ти молодий і здоровий тілом: тобі не слід митися в лазні. Повір мені, сину мій, що ти багатьох спокушаєш, не тільки мирських, а й ченців». Брат відповідав старцю: «Якби я і нині догоджав людям, то не був би рабом Христовим» (Гал. 1:10). Писання говорить: «Не судіть, і не будете судимі» (Лк. 6:37). Тоді старець поклонився йому, сказавши: «Прости мене, сину мій: я згрішив, як людина». Залишивши його, ми пішли. Я сказав старцю: «Авво! чи не хворий брат, і у вчинку його чи немає гріха?» Старець зітхнув і, розплакавшись, сказав мені: «Брате, нехай засвідчить тебе в істині сама справа: я бачив, що понад п’ятдесят бісів йдуть за ним і посипають його смородом; один мурин сидів у нього на плечах і цілував його, а інший мурин, малого зросту, йшов перед ним, розпалюючи його і навчаючи розпусти. Багато бісів оточували його і раділи за нього, а святого Ангела я не бачив ні поблизу його, ні далеко, саме тому я роблю висновок, що цей брат сповнений якоїсь бісівської діяльності. Свідчить про життя його вишуканий одяг його і те, що він, будучи молодим, так безсоромно перебуває серед міста, до якого з обережністю входять постники і пустельники, і намагаються швидше піти з нього. Якби він не був сластолюбним і світолюбивим, то не входив би голим у лазню і не дивився б безсоромно на оголення інших. Святі Отці наші Антоній Великий, Пахомій, Аммоній, Серапіон та інші заповіли, щоб ніхто з ченців не оголював тіла свого інакше, як через велику хворобу або потребу. Бачимо в житіях їхніх, що, коли траплялася потреба оголитися, щоб перейти через річку, коли не траплялося човна, вони, не будучи видимими ніким, соромилися святого Ангела, який супроводжував їх, і сяйва сонця, що сяяло на них. Коли доводилося будь-кому з Отців переправлятися через річку, і з ним перебував учень його: то вони не оголювали себе інакше, як розлучившись один від одного на достатню відстань, за якої вони не могли б бачити наготи один одного».
Сказавши це мені, старець замовк. Ми повернулися в Скит. Через деякий час прийшли в Скит деякі брати з Олександрії й розповіли, що ченець, що прибув із Константинополя і жив при храмі святого Ісідора, спійманий на розпусті з дружиною єпарха; понівечений прислугою, він хворів упродовж трьох днів, і помер. Подія ця послужила наругою і докором усім ченцям. Почувши це, я заплакав і пішов до авви Даниїла. У нього сидів тоді авва Ісаак, ігумен скитський. Я розповів їм про те, що трапилося з ченцем, якого, коли ми входили в місто, старець побачив, як він виходив із лазні і відкинув настанову старця. Старець, розплакавшись, сказав: «Покарання гордим – падіння їхнє». Наодинці переказав я авві Ісааку бачене старцем і те, що він при цьому говорив мені. Усе це, як гідне бути записаним, авва Ісаак велів внести в книгу про знаменоносних Отців, для користі й повчання тих, хто читає».
Пішов колись авва Даниїл з учнем своїм зі Скиту до Фіваїди – так називався Верхній Єгипет від головного міста свого Фів – в обитель, у якій жив авва Аполлос. Отці обителі, почувши про прихід до них великого скитського старця, вийшли назустріч йому за сім поприщ від монастиря свого.
Їх було понад п’ять тисяч. І представилося дивовижне видовище! вони впали ниць і лежали на піщаній рівнині, чекаючи, подібно до лику Ангелів, старця, щоб прийняти його, як Христа. Одні підстилали під ноги його одяг свій, інші підстилали свої куколі, і видно було з очей їхніх потоки сліз. Прийшов авва Аполлос і поклонився старцю сім разів, перш ніж старець наблизився до нього. Вони вітали один одного з любов’ю. Братія просили старця сказати їм слово спасіння, тому що старець не скоро починав говорити з ким-небудь. Вони сіли поза монастирем на піску, тому що церква не вміщала їх. Отець Даниїл повелів учневі своєму: «Напиши таке: «Якщо хочете спастися, – дотримуйтеся нестяжання і мовчання: на цих двох діяннях ґрунтується все чернече життя». Учень написав сказане йому старцем, і для прочитання передав одному з братії, який прочитав це братам-єгиптянам.
Усі, прийшовши в розчулення, заплакали.
Вийшовши звідти, авва Даниїл прийшов в Ієромополь і сказав своєму учню: «Піди в монастир жіночий, і, постукавши у ворота, скажи ігумені, що я прийшов. Цей монастир називається монастирем авви Єремії; у ньому живе триста постниць». Учень пішов і постукав у ворота. Підійшла воротарка, і тихим голосом зсередини сказала йому: «Спасайся! Благословенний прихід твій! Чого ти бажаєш?» Він відповідав: «Маю щось сказати ігумені». Воротарка сказала на це: «Велика не розмовляє ні з ким; але скажи, чого бажаєш, і я передам їй». Він відповів: «Піди, передай їй, що деякий монах має потребу переговорити з нею». Воротарка поспішно пішла і повідала ігумені.
Прийшла ігуменя і сказала тихим голосом: «Рятуйся, брате! Чого ти бажаєш?»
Чернець відповідав: «Зроби любов, дозволь мені провести цю ніч тут з іншим братом, щоб нас не з’їли звірі». Ігуменя сказала йому: «Брате! ніколи чоловік не входив сюди. Легше буде для вас, якщо з’їдять вас зовнішні звірі, ніж внутрішні». Брат відповів: «Тут авва скитський, Даниїл». Вона, почувши це, відчинила обидві половини воріт і вийшла назустріч старцю з усіма постницями.
Вони встелили одягом своїм весь шлях від воріт до того місця, де був старець, і, вклоняючись перед ним, цілували ноги його. Таким чином з великою радістю і веселощами ввели його в монастир. Ігуменя веліла принести миску, влила в неї воду, зігріту з запашними травами, і, поставивши пісниць у два лики, сама своїми руками вмила ноги старцеві, також і учневі його.
Потім вона підводила постниць одну за одною до умивальниці та окропляла їх цим святим обмиванням; те, що залишилося ж після всіх, вилила на главу свою і в надра свої. Черниці являли собою дивовижне видовище: вони були безмовні, як камені, і розмовляли одна з одною знаками. Хода і вигляд їхні були ангельські.Старець запитав ігуменю: «Чи нас соромляться сестри, чи вони завжди такі?»
Ігуменя відповідала: «Рабині твої, владико, завжди такі; але молися за них».
Старець сказав їй: «Скажи учневі моєму, щоб він навчився в них мовчання: бо він, живучи зі мною, поводиться як готти ».
Одна із сестер лежала посеред монастиря і спала; на ній був рубищний одяг. Старець запитав ігуменю: «Хто це лежить?» Вона відповідала йому: «Одна із сестер, віддана пристрасті пияцтва. Що робити з нею не знаю. Чи вигнати її з монастиря – боюся гріха. Чи залишити її так – але вона бентежить сестер».
Старець сказав учню своєму: «Візьми умивальницю і налий на неї води».
Він зробив так. Вона встала, як встають ті, хто напився вина. При цьому ігуменя сказала: «Владико! Така вона завжди, якою ти бачиш її тепер». І ввела ігуменя авву Даниїла в трапезу, запропонувала вечерю сестрам і сказала: «Авво! Благослови рабиням твоїм скуштувати з тобою». Він благословив їм. Велика і друга за нею сіли з ним. Старцю запропонували мочене сочиво, неварену зелень, фініки й воду; перед учнем його поставили трохи хліба, вареної зелені і вина, розведеного водою; інокиням же запропонували різну варену їжу, і рибу, і вина в достатній кількості. При цьому ніхто не вимовив жодного слова. Коли встали з-за трапези, – старець сказав ігумені: «Що ви це зробили? Кращу їжу слід було вжити нам, а вжили її ви». Ігуменя відповідала старцеві: «Владико! Ти чернець: і тому я запропонувала тобі їжу чернечу; учневі твоєму, бо він учень старця, запропоновано їжу також чернечу; ми ж – новоначальні, і тому спожили їжу для новоначальних». Старець сказав на це: «Нехай Бог сповнить любов вашу, бо ми отримали велику користь від справ ваших».
Коли всі розійшлися спати, старець сказав учневі своєму: «Піди, подивися, де буде спати п’яна, що лежала серед монастиря». Він подивився, і сказав старцю: «Там, де сестри виправляють тілесну потребу, поблизу відхожого місця». Старець сказав учневі: «Побудьмо цю ніч». Коли заснули всі черниці, старець узяв учня і підійшов до того місця, де лежала уявна п’яна. Вони побачили, що вона встала і піднесла руки до неба; сльози її потекли, як потік, і творила вона незліченну безліч колінопреклонінь. Коли ж чула, що якась із сестер приходила для виправлення тілесної потреби, то валилася на землю і уявлялася сплячою і хропучою. Так проводила вона початок кожної ночі. І сказав старець учневі своєму: «Поклич до мене ігуменю і другу за нею, поклич їх таємно».
Він пішов і покликав ігуменю і другу за нею, і вони всю ніч дивилися на подвиг уявної п’яної. Тоді ігуменя почала говорити з плачем: «О скільки зла робила я їй!» Коли вдарили в било церковне, ігуменя повідала всім черницям бачене нею, і всі віддалися великому плачу. Вона ж, зрозумівши, що таємницю її відкрито, прийшла, не помічена ніким, туди, де відведено було нічліг для старця, викрала жезл його та милоть, слідом за цим відчинила ворота монастиря й пішла, залишивши на воротах напис: «Матері й сестри, пробачте мені, що згрішила перед вами, і моліться за мене». Коли настав день, почали шукати її, і не знайшли; прийшовши до воріт, побачили їх відчиненими і напис на них. Блаженну ніде не могли відшукати, і дуже багато плакали і ридали про неї в монастирі. Старець сказав ігумені: «Я заради неї прийшов сюди: і Бог любить таких п’яниць». І почали всі постниці сповідувати старцю, кожна якої образи завдала їй. Старець, звершивши молитву за сестер, негайно вийшов із монастиря і пішов у келію свою, дякуючи і славословляючи Бога, який веде сокровенних рабів своїх і не дозволяє їм довго перебувати прихованими, але відкриває їх на відомість усім, не лише за життя, а й по смерті їхній, на похвалу і славу святого імені Свого.
Одного разу йшов з аввою Даниїлом учень його, авва Аммон, і сказав старцеві: «Отче! коли ми припинимо поневірятися і будемо постійно перебувати в келії?»
Авва Даниїл відповів йому: «А хто може забрати в нас келію? Коли ми в келії, тоді – з нами Бог, і коли ми поза келією – також з нами Бог ».
Успіх старця в душевному діланні був такий, що він постійно перебував розумом у келії серця; до такої досконалості прагнув він звести учня свого. Таке важливе керівництво духоносним наставником, що святі отці радять новоначальному ченцеві віддати перевагу над пустелею торжищу, якщо на ньому живе духоносний наставник.
Одного разу авва Даниїл, пресвітер скитський, пішов у Фіваїду, взявши з собою одного з учнів своїх. Вони пливли вгору Нілом, і коли допливли до одного селища, – старець наказав човнярам пристати до берега. І сказав старець учневі своєму: «Нам треба зупинитися тут».
Учень, почувши це, почав нарікати, кажучи: «Доки нам поневірятися! Ходімо в Скит». Старець сказав: «Ні! Залишимося тут». Вони сіли посеред села, як мандрівники. Учень сказав старцю: «Чи подобається така поведінка Богу, що ми сидимо тут, як миряни? Принаймні підемо до церкви». Старець відповів йому: «Ні! Залишимося тут». Вони пробули тут до глибокого вечора. Брат почав висловлювати прикрість на старця, ображаючи його і кажучи: «Біда мені з тобою, старий! Через тебе доводиться мені вмирати!» Коли учень докоряв таким чином старця, підійшов до них старий мирянин, весь сивий, згорблений від старості. Побачивши авву Даниїла, він упав до ніг його і почав цілувати їх і обливати сльозами. Привітав він і учня. Потім сказав їм: «Якщо вам завгодно, підемо в дім мій». У нього в руці був ліхтар, з яким він ходив вулицями, шукаючи незнайомих, і вводив їх у дім свій. Він узяв старця й учня його та інших мандрівників, яких знайшов, і ввів їх у дім. Наливши води в умивальницю, він умив ноги старцю та іншим братам. Крім одного Бога, він не мав нічого іншого ні в домі, ні в якомусь іншому місці. Мандрівникам запропонували трапезу. Коли вони повечеряли, господар зібрав решту крупинок і викинув собакам того селища. Такий був у нього звичай: він не залишав на завтрашній день жодної крихти від хліба, який пропонували на вечері. Старець відвів господаря в особливе місце, і там наодинці розмовляли вони до ранку, говорячи про користь душевну з багатьма сльозами. Після настання ранку, вони попрощалися і розійшлися. Дорогою учень вклонився старцю, кажучи: «Зроби любов, авво, розкажи мені, хто цей чоловік, і як ти знаєш його?»
Але старець не хотів розповідати. І знову брат вклонився йому, кажучи: «Авво! Багато іншого ти повідав мені, а про цю людину не хочеш сказати».
Дійсно, старець повідомив йому про доброчесне життя багатьох святих, а про старого мирянина не хотів сказати. Брат був дуже ображений цим, і протягом усієї дороги ні про що не говорив зі старцем. Коли вони прийшли у свою келію, брат не захотів принести у звичайний час хліб старцеві, який їв щодня о десятій годині (о четвертій після полудня). Настав вечір. Старець прийшов у келію брата і сказав йому: «Чадо, що значить це? ти залишив мене, отця твого, без їжі». Брат відповів: «Якби я мав отця, то отець любив би свого сина». Почувши це, старець повернувся і хотів вийти з келії, але брат наздогнав його, зупинив, почав цілувати ноги його, кажучи: «Живий Господь! не залишу тебе, аж поки не розкажеш мені, хто – ця людина». Брат ніяк не хотів залишити старця в скорботі, тому що дуже любив його. Тоді старець сказав: «Дай мені трохи поїсти, і я скажу тобі». Скуштувавши їжі старець сказав братові: «Не будь непокірним. Не хотів я казати тобі через перекірливість, яку ти допустив собі в селищі. Дивись, не кажи нікому про те, що почуєш від мене. Людина ця зветься Євлогій. За ремеслом своїм він – каменотес, проводить увесь день у роботі, нічого не їсть навіть до вечора. З настанням вечора повертається в дім свій, куди приводить із собою всіх мандрівників, яких тільки знайде в селищі, і ченців, і мирських, пропонує їм їжу, як ти бачив, а решту викидає собакам.
Ремеслом своїм він займається з юності своєї й досі; тепер йому понад сто років, але й понині Бог подає йому таку саму міцність у роботі, яку він мав у молодих роках. Щодня він виробляє по золотій монеті.
Сорок років тому я прийшов у це селище для продажу рукоділля. Тоді був я ще не старий. Коли настав вечір, прийшов за звичаєм своїм Євлогій, взяв мене та інших, яких знайшов мандрівників, у дім свій, пригостив нас, як ти бачив. Я здивувався його доброчесному життю і почав постити по тижню і молити Бога за нього, щоб подав йому багато майна на справу мандрівної гостинності.
Я провів у такому пості три тижні й більше, і стільки знесилився від посту, що ледве був живий. Ось бачу якогось священнолепного, який прийшов до мене і сказав: «Що з тобою, авво Даниїле?» Я відповів йому: «Дано мною слово перед Богом не скуштувати хліба, поки Бог не почує молитви моєї за Євлогія кам’янистосеча і не пошле йому благословення, щоб він міг рясніти в справі мандрівництва». Він сказав: «Даремно! йому краще залишатися в тому становищі, в якому він перебуває нині». Я сказав йому: «Ні, Господи, подай йому, щоб усі прославили Твоє Святе ім’я». Він відповів: «Кажу Я тобі, що теперішнє його становище добре для нього. Якщо ж неодмінно хочеш, щоб Я подав йому, то чи погодишся взяти на себе поручительство за душу його, що він врятує її при примноженні маєтку його? За такої умови Я подам йому».
Я сказав: «Владико! від руки моєї стягни душу його». У той час, як я говорив це, побачив, що стою в храмі Святого Воскресіння в Єрусалимі. Там побачив я Священнолепного Отрока, Який сидів на камені; Євлогій стояв праворуч від Нього. Отрок наказав одному з тих, хто стояв перед Ним, покликати мене до Себе. Коли я наблизився, Він сказав мені: «Чи ти той, хто поручився за Євлогія?» Ті, що стояли перед Ним, сказали: «Саме так, Владико: він». Отрок сказав: «Стягну з тебе поручительство твоє». Я сказав: «Стягни, Владико, з мене; тільки примнож майно його». Після цього я побачив, що якісь двоє почали впихати в надра Євлогію безліч золота, і що більше вони впихали, то надра більше вміщали. Прокинувшись, я зрозумів, що мене почули, і прославив Бога. У цей час Євлогій, вийшовши одного разу на звичайну роботу, вдарив у камінь і почув, що в камені була порожнеча; він повторив удар, від якого утворився невеличкий отвір; він вдарив утретє, і відкрилася значна порожнеча, заповнена золотом. Охоплений жахом, він сказав сам собі: «Що мені робити? не знаю. Якщо візьму золото в дім мій, почує правитель, викраде скарб собі, а мене піддасть напасті. Однак візьму золото і складу в такому місці, в якому ніхто не дізнається про нього».
Він купив волів начебто для перевезення каміння, і вночі, з великою обережністю, перевіз золото до себе в дім. Добру справу гостинності, яку він досі виконував щодня, він залишив. Він найняв корабель і прибув до Константинополя. Там царював тоді Юстин, дядько Юстиніанів. Євлогій дав багато золота цареві й вельможам його, отримав сан єпарха і купив собі чудові палати, які й досі називаються єгипетськими. Через два роки знову бачу уві сні священнолепного Отрока, баченого мною раніше, у Святому храмі Воскресіння, і сказав я сам у собі: «Де Євлогій?» Через деякий час бачу, що Євлогія виганяють від імені Отрока, і якийсь ефіоп захоплює його. Прокинувшись, я сказав сам собі: «Горе мені грішному! що я накоїв? погубив душу мою!» Пішов я в те селище, де раніше жив Євлогій, нібито для продажу мого рукоділля.
Прийшовши в селище, я очікував, що прийде Євлогій і за звичаєм введе мене в дім свій; але ніхто не прийшов і не запросив мене. Я встав і, побачивши якусь старицю, просив її принести мені трохи хліба, бо того дня я ще не їв. Вона поспішно пішла і принесла мені хліба і вареної їжі, і, сівши біля мене, почала говорити мені духовні повчальні слова. «Не корисно тобі, – говорила вона, – виходити в мирські селища. Хіба ти не знаєш, що чернече життя потребує віддалення від балачок?» І багато іншого корисного вона сказала мені. Я заперечив їй: «Адже я прийшов продати рукоділля моє». Вона сказала на це: «Хоча ти й прийшов для продажу рукоділля та не повинен був залишатися в селищі до такої глибокої ночі». Я відповідав: «Так, так!» Потім запитав я її: «Скажи мені, матінко, чи немає в цьому селищі когось, хто боїться Бога і приймає подорожніх?» Вона, зітхнувши, сказала мені: «О, отче і владико! мали ми тут каменотеса, дуже милостивого до чужинців.
Але Бог, бачачи чесноту його, вилив на нього щедроти свої. Чули про нього, що він тепер у Константинополі, і став знатною людиною». Почувши це, я сказав сам собі: «Я вчинив це вбивство». Негайно пішов я в Олександрію, сів у корабель і прибув до Константинополя. Там я став розпитувати, де єгипетські палати, і як мені знайти їх. Розповіли мені це, я пішов і сів біля воріт будинку Євлогія, чекаючи виходу вельможі. Бачу: вийшов він із великою гордістю; я звернувся до нього: «Помилуй мене, маю щось сказати тобі!» Він не тільки не захотів поглянути на мене, а й наказав рабам своїм бити мене. Я поспішно перейшов на інше місце, повз яке мав іти він, і знову звернувся до нього. Він знову наказав бити мене більше, ніж раніше.
Таким чином я провів чотири тижні перед брамою його будинку, охоплений снігом і дощем, так і не змігши поговорити з ним. Знемігши, я пішов звідти, схилився перед образом Господа нашого Іісуса Христа і молився зі сльозами, кажучи: «Господи, дозволь мені поручитися за цю людину, інакше я залишу чернецтво і піду у світ». Коли я говорив це думкою, задрімав я, і, ось, чую незвичайне сум’яття і голос: «Йде Цариця!» Перед Нею йшли полки – тисячі тисяч й незліченна кількість народу. Я звернувся до Неї: «Помилуй мене, Владичице!» Вона зупинилася і сказала: «Чого ти хочеш?» Я відповів: «Я поручився за Євлогія єпарха: повели, щоб я був звільнений від цієї поруки». Вона сказала: «Я не входжу в цю справу: задовольняй, як хочеш, своє поручительство».
Прокинувшись, я сказав собі: «Якщо мені доведеться і померти, не відступлю від врат Євлогія, поки не знайду можливості поговорити з ним». Знову пішов я до воріт його, і, коли він хотів вийти, я знову звернувся до нього. Тоді підбіг до мене один із рабів його і завдав мені стільки ударів, що розтрощив усе тіло моє. Прийшовши в цілковите здивування і зневіру, я сказав собі: «Повернуся в Скит, і якщо угодно Богу, то Він шляхами Своїми, відомими Йому єдиному, врятує Євлогія». Я пішов шукати й знайшов корабель, який мав пливти в Олександрію. Увійшов я в цей корабель, і від скорботи впав, як мертвий. У цьому положенні я задрімав, і бачу себе в храмі Святого Воскресіння, бачу знову священнолепного Отрока, Який сидів на камені чесного гробу. Отрок поглянув на мене гнівно: від цього наче скам’яніло серце моє, і я не міг відчинити вуст моїх. І сказав мені Отрок: «Що ж ти не дієш за поручительством твоїм?» Він повелів двом із тих, хто був перед Ним, повісити мене, і били вони мене вдосталь, примовляючи: «Не починай справи, що перевищує твоєї міри, не сперечайся з Богом, не стужай Божеству».
Від страху я не міг відчинити вуст моїх. Коли я ще висів, почувся голос: «Цариця йде!» Побачивши Її, я дещо підбадьорився і сказав Їй тихим голосом: «Володарко світу, помилуй мене». Вона запитала, як і першого разу: «Чого ти хочеш?» Я сказав: «Я повішений тут за поручительство моє за Євлогія». Вона сказала мені: «Я благатиму за тебе». І бачив я, що Вона підійшла до Отрока і почала цілувати ноги Його. Отрок сказав мені: «Чи надалі не будеш робити цього?» «Не буду, Владико!» – відповів я. – Молився я за Євлогія, бажаючи кращого. Владико! я згрішив: пробач мені, і накажи розв’язати». Він сказав мені: «Іди в келію твою, і вже не турбуйся про Євлогія, якого Я поверну до його колишнього доброчесного проживання способом, Мені відомим». Я прокинувся невимовно радісним, позбувшись такої поруки, і дякував Богові та Пресвятій Владичиці Богоматері. Через три місяці дійшла до мене чутка, що цар Юстин помер, що замість нього запанував новий цар, який підняв гоніння на вельмож померлого царя, на іпатів і діксікратів і на мого Євлогія єпарха. Двох із цих вельмож було вбито, маєток їхній пограбовано, так само як і багатство Євлогія, сам же він утік із Константинополя вночі, бо цар велів шукати його, і вбити там, де знайдуть. Євлогій, змінивши одяг на собі, одягнувшись у такий, який він носив колись, за днів убогості своєї, повернувся на колишнє місце проживання свого. Скупчилися до нього селяни, бажаючи бачити його, і говорили йому: «Ми чули про тебе, що ти став вельможею». Він відповідав: «Якби я зведений був у сан вельможі, то ви б не побачили мене тут. Ви чули про когось іншого, а я ходив для поклоніння до святих місць». Схаменувшись від захвату метушнею світу, Євлогій говорив сам собі: «Смиренний Євлогій! встань, візьмися за твої знаряддя, і йди на роботу. Тут не Константинополь! інакше, мабуть, знімуть із тебе голову». Він узяв знаряддя ремесла свого, прийшов до каменя, у якому колись знайшов маєток, вважаючи, що вдруге знайде подібне. Вдаряв він у камінь до самого полудня, і не знайшов нічого. Згадалися тоді йому велика кількість страв і насолод, які він мав, живучи в палатах, у звабі й гордості світу цього. При цьому знову говорив він собі: «Встань, працюй: тут – Єгипет».
Мало помалу святий Отрок і свята Владичиця наша привели його в колишній благочестивий устрій. Праведний Бог не забув колишнього доброчесного життя його. Через кілька років я пішов знову в це селище.
Коли настав вечір, Євлогій запросив мене в дім свій за колишнім звичаєм своїм. Ледве я побачив його, як зітхнув із глибини серця, розплакався і сказав: «Які величні діла Твої, Господи! Все премудро створив Ти» (Пс. 103:24).
Хто бог великий, як Бог наш з пороху підіймає бідного і з гноїща підносить убогого» (Пс. 76:14,112:7). Владико, Господи! чудеса Твої й долі Твої хто може сповідати? Я, грішник, почав уже гинути; ледь не вселилася в пекло душа моя!..» Євлогій узяв воду й умив ноги мої за звичаєм; запропонував і трапезу. Після закінчення вечері я запитав у нього: «Як поживаєш, брате?» Він відповідав мені: «Молися за мене, отче: бо я – людина грішна, і в мене немає ніякого майна». Я сказав йому на це: «О, якби ти не мав і того, яке мав!» – «Чому так, авво і владико? – заперечив він, – хіба я чимось спокусив тебе?» Тоді повідав я йому все, що сталося, і ми плакали разом. Потім він сказав мені: «Молися за мене, щоб я виправився хоча б відтепер». І сказав я йому: «Істинно кажу тобі, брате: не очікуй отримати маєток, більший від того, що маєш; будеш отримувати по одній золотій монеті на день». – Це дарував йому Бог на денне утримання.
Ось, чадо, я сказав тобі, як знаю його, а ти не переказуй цього нікому.
Учень зберіг у таємниці подію до смерті святого старця. Треба дивуватися людинолюбному погляду про нас Бога! У короткий час Бог підніс Євлогія на таку висоту і знову смирив його до душевної користі його. Помолимося і ми, щоб нам даровано було смиритися в страху Господа нашого Іісуса Христа, щоб отримати милість на страшному суді Його молитвами Пресвятої Богородиці та Приснодіви Марії й всіх святих…
| ⇦Авва Геронтій | Авва Діоскор⇨ |