Святитель Григорій Палама
Бесіда на Преображення Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа

📖Книга также доступна на русском

Для пояснення таїнства цього свята і розуміння істини нам необхідно звернутися до самого початку нинішнього євангельського читання: «Коли минуло шість днів, Іісус взяв Петра, Якова та Іоанна, брата його, і вивів їх на високу гору одних» (Мф. 17:1).

Насамперед, запитаймо, звідки євангеліст Матфей починає відлік шести днів, після яких настав день Преображення Господнього, тобто з якого дня він рахує? Як показує хід розповіді, з того дня, коли Спаситель, наставляючи Своїх учнів, сказав їм: «Бо прийде Син Людський у славі Отця Свого», і додав: «Істинно кажу вам: є деякі з тих, що стоять тут, які не вкусять смерті, як уже побачать Сина Людського, грядущого в Царстві Своїм» (Мф. 16:27,28). Тобто Світло майбутнього Преображення Він назвав Славою Отця і Своїм Царством. Це показує і ясніше розкриває євангеліст Лука, кажучи: «Після цих слів, днів через вісім, взявши Петра, Іоанна і Якова, зійшов Він на гору помолитись. І коли молився, вигляд обличчя Його змінився, і одяг Його зробився білим, блискучим» (Лк. 9:28-29). Але як узгодити їх між собою, коли один чітко говорить про проміжок у вісім днів між розмовою і Преображенням, а інший (каже): «коли минуло шість днів»? Слухайте і розумійте.

На горі було вісім, але видимими були тільки шестеро: троє — Петро, Яків та Іоанн, що зійшли разом з Іісусом, побачили там Мойсея та Ілію, які стояли з Ним і розмовляли, так що всіх їх було шестеро. Але разом з Господом, звичайно, були й Отець, і Дух Святий: Отець [показав Свою присутність] голосом Своїм засвідчивши, що Цей є Його Син Улюблений, а Дух Святий — засяявши з Ним у світлій хмарі. Таким чином, ті шестеро складають вісім, і щодо восьми не становлять жодної розбіжності; так само не розходяться і євангелісти, коли один каже: «коли минуло шість днів», а інший: «після цих слів, днів через вісім». Але цими двоякими словами вони ніби дають нам певний образ таємничо, а водночас і явно присутніх на горі. Зрозуміло, кожен, хто міркує згідно зі Святим Письмом, знає, що благовісники згодні один з одним. Коли Лука говорить про вісім днів, він не суперечить Матфею. Адже Матфей, який написав «коли минуло шість днів», не додає день, коли були вимовлені [Господом] ті слова, і день, коли Господь преобразився (ці дні Матфей пропонує мати на увазі тим, хто розсудливо міркує). Євангеліст Лука не каже: «коли минулло вісімі днів» (як євангеліст Матфей: «коли минуло шість днів»), а: «днів через вісім». Але тим, у чому євангелісти здаються суперечливими, вони один через одного показують нам велике й таємниче. Справді, чому один сказав: «коли минуло шість днів», а інший, залишивши поза увагою сьомий, згадав про восьмий? Тому що величне видовище Світла Преображення Господнього є таємницею восьмого дня, тобто майбутнього віку, що має відкритися після загибелі світу, створеного протягом шести днів. Про силу Божественного Духа, через яку достойним відкривається Царство Боже, Господь передрік: «деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерті, як уже побачать Царство Боже, що прийшло в силі» (Мк. 9:1). Скрізь присутній Цар усіх, і скрізь — Царство Його, так що пришестя Царства Його не означає переходу його з одного місця на інше, але одкровення його силою Божественного Духа, тому й сказано: «що прийшло в силі». І ця сила з’явиться не просто звичайним людям, а тим, хто стоїть з Господом, тобто утвердженим у вірі в Нього і подібним до Петра, Якова та Іоанна, і насамперед їм самим як вільним від нашого природного приниження. Тому, і саме заради цього, Бог являє Себе на горі, з одного боку, сходячи зі Своєї висоти, а з іншого — підводячи нас із глибини приниження, так що Невмістимий дійсно вміщується смертною природою; і таке явлення, звичайно, набагато вище і перевершує розум, оскільки здійснене силою Божественного Духа.

Отже, Світло Преображення Господнього не народжується і не зникає, і не підлягає чуттєвому сприйняттю, і, хоча воно споглядалося тілесними очима протягом короткого часу і на незначній вершині гори, але й утаємничені (учні) Господа на той час перейшли від плоті до духу через зміну почуттів, здійснену в них Духом, і таким чином побачили, чим і наскільки облагодіяла їх сила Божественного Духа — цим невимовним Світлом. Ті ж, хто цього не розуміє, вигадали, що обрані з апостолів бачили Світло Преображення Господнього чуттєвою і створеною силою (здатністю) душі, — і через це намагаються звести до творіння не тільки те Світло, Славу Божу і Царство, а й Силу Божественного Духа, через яку достойним відкриваються Божественні таємниці. Ймовірно, такі не чули слів апостола Павла: «Не бачило того око і вухо не чуло, і на серце людині не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його. Нам же Бог відкрив це Духом Своїм; бо Дух все проникає, і глибини Божі» (1Кор. 2:9,10).

Отже, коли настав восьмий день, Господь, узявши Петра, Якова та Іоанна, зійшов на гору помолитися, бо Він завжди або Один молився, віддаляючись від усіх, навіть від самих апостолів. Так було, наприклад, у той час, коли наситив п’ятьма хлібами і двома рибами п’ять тисяч людей, крім жінок і дітей (Мф. 14:19-23). Так само, коли Господь взяв зі Собою небагатьох, які перевершували інших, як було при наближенні спасительних страждань, коли, сказавши іншим учням: «посидьте тут, поки Я піду й помолюся там» (Мф. 26:36), — взяв із Собою Петра, Якова та Іоанна. Ось і тепер, узявши тільки цих самих, Господь вивів їх на високу гору одних і преобразився перед ними, тобто, на їхніх очах. «Що означає — преобразився?», — запитує Златоустий Богослов (Іоанн Златоуст) і відповідає: «Тобто відкрив їм дещо зі Свого Божества — стільки, скільки вони могли вмістити, і показав у Собі Бога». Євангеліст Лука каже: «І коли Він молився, вигляд обличчя Його змінився» (Лк. 9:29); у євангеліста ж Матфея читаємо: «і лице Його засяяло, як сонце» (Мф. 17:2). Але євангеліст сказав це не в тому сенсі, щоб те Світло вважати за підвладне органам чуття (хай віддаленим буде від нас засліплення розуму тих, хто не може уявити собі нічого вищого від підвладного органам чуття!), а бажаючи показати, що для тих, хто живе і споглядає духом, Христос Бог — є те ж саме, що сонце — для тих, що живуть у плоті й споглядають почуттям: бо іншого Світла для пізнання Божества і не потрібно тим, хто збагачений Божественними дарами. Засяяло ж те Невимовне Світло і містично було явлене апостолам і найголовнішим із пророків тоді, коли Господь молився; цим показано, що праматір’ю цього блаженного видіння була молитва, що сяйво відбувалося і являлося від єднання розуму з Богом, і що воно подається всім тим, хто спрямовує свій розум до Бога, при постійному вправлянні у подвигах чесноти і молитви.

Істинну красу властиво споглядати тільки очищеному розумом; а той, хто пильно вдивляється в її сяйво, приймає ніби якусь участь у ній, ніби накреслює якийсь яскравий промінь на своєму обличчі; тому й лице Мойсеєве просвітилося від розмови з Богом. Чи знаєте ви, що Мойсей преобразився, зійшовши на гору, і там побачив Славу Божу? Але він (Мойсей) не сам здійснив, а тільки зазнав преображення; Господь же наш Іісус Христос Сам від Себе мав те Світло. З цієї причини, Сам Він і не мав потреби в молитві для того, щоб осяяти Божественним Світлом плоть Свою; але Своєю молитвою тільки показав, звідки те Світло сходить на святих Божих, і яким чином можна споглядати його; бо написано, що й святі «просяють, як сонце» (Мф. 13:43), тобто, цілковито пройняті Божественним Світлом, побачать Христа, Який Божественно і невимовно просяяв, у Якого сяйво, що походить від Божественної природи, з’явилося на Фаворі спільним і для плоті Його, через іпостасне єднання¹.

Ми віруємо, що Він явив у Преображенні не якесь інше Світло, а тільки те, яке було сховане в Ньому під завісою плоті; це ж Світло є Світлом Божественної природи, тому й нестворене, Божественне. Так, і за вченням отців-богословів, Іісус Христос преобразився на горі, не сприйнявши щось і не змінившись у щось нове, чого до того не мав, але показав учням Своїм тільки те, що в Нього вже було, відкрив їхні очі й зробив їх зі сліпих зрячими. Чи бачиш, що очі, які по природі бачать [тварне], щодо того Світла незрячі?

Отже, Світло це не є світлом матеріальним, і ті, хто споглядав його, не просто бачили його чуттєвим зором, а зором, зміненим силою Божественного Духа: вони змінилися і тільки таким чином побачили зміну, що відбулася при самому прийнятті нашої матеріальності, обоженої єднанням зі Словом Божим. Звідси й Та, Яка Зачала і Народила, чудесно пізнала, що Народжений від Неї є втілений Бог; і Симеон, щойно прийняв це Немовля на руки; і стариця Анна, що вийшла назустріч — бо Божественна сила просвічувалася, ніби крізь скляну оболонку, сяючи для тих, хто має чисті очі серця.

Та й для чого Господь перед початком Преображення обирає найголовніших з апостольського лику і виводить їх із Собою на гору? Звісно, для того, щоб показати їм щось велике й таємниче. Що ж особливо великого й таємничого в показі матеріального світла, якого вдосталь тоді мали вже не тільки обрані, а й решта апостолів? Яка була потреба для них у зміні силою Духа їхніх очей для споглядання того Світла, якщо воно матеріальне і створене? Як можна Славу і Царство Отця і Духа Святого уявляти в якомусь матеріальному світлі? Невже в подібній Славі й Царстві прийде Христос Господь і наприкінці віку, коли не буде потреби ні в повітрі, ні в просторі, ні в чомусь подібному, але коли, за свідченням апостола, «Бог буде все у всьому» (1Кор. 15:28), тобто, замінюватиме все для всіх? Якщо ж замінятиме усе, то, відповідно, і світло. Звідси явно, що Світло Фаворське було Світлом Божественним! І Євангеліст Іоанн, навчений Божественним Одкровенням, ясно говорить, що майбутнє вічне і постійне місто не «потребуватиме сонця і місяця, щоб світили в ньому: бо Слава Божа освітила його, і світильник його — Агнець» (Одкр. 21:23). Чи не ясно, що він показує тут Того ж Іісуса, Який нині на Фаворі Божественно преобразився, і плоть Якого сяяла, як світильник, являючи Славу Божества тим, хто зійшов разом із Ним на гору? Так само і про мешканців того міста той же Богослов говорить: «не потребуватимуть світла від світильника, ні світла сонячного, бо Господь Бог освітлює їх: і ночі не буде там» (Одкр. 22:5). Але яке ж, запитаємо, є інше світло, у якого «немає зміни чи тіні переміни» (Як. 1:17)? Яке є світло незмінне і незахідне, якщо не Світло Божества? До того ж, Мойсей та Ілія (і особливо перший, який, вочевидь, був присутній духом, а не плоттю) за допомогою якого чуттєвого світла могли бути осяяні, видимі й впізнані? Бо і про них написано: «з’явившись у славі, говорили про вихід Його, який Він мав звершити в Єрусалимі» (Лк. 9:31). І як інакше апостоли могли впізнати тих, кого ніколи до того не бачили, як не за таємничою силою Божественного Світла, що відкрило їхні духовні очі?

Але не будемо втомлювати вашої уваги подальшим поясненням слів Євангелія. Будемо вірувати так, як навчили нас ті самі, які просвічені від Самого Христа, оскільки тільки вони одні знають це добре: бо таємниці Божі відомі, за словами пророка, одному Богу і тим, які Його. Ми ж, розуміючи таємницю Преображення Господнього за їхніми настановами, будемо й самі прагнути до осяяння цим Світлом і розпалювати в собі любов і прагнення до нев’янучої Слави і Краси, очищуючи духовні очі від земних помислів і відвертаючись від тлінних і скороминущих насолод і красот, що затьмарюють одяг душі й кидають у вогонь геєнський і зовнішню темряву, від яких нехай будемо спасенні осяянням і пізнанням Нематеріального і Вічносущого Світла Спасителя нашого, Який преобразився на Фаворі, на славу Його, і Предвічного Отця Його, і Животворчого Духа, у Яких Єдине Сяйво, Єдине Божество, і Слава, і Царство, і Сила – нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.