Святитель Філарет Чернігівський (Гумилевський)
Слово в день Преображення Господнього

📖Книга также доступна на русском

«І ось, два мужі розмовляли з Ним; це були Мойсей і Ілля: явившись у славі, вони говорили про кінець Його, який Йому належить звершити у Єрусалимі» (Лк. 9:30-31).

І серед слави небожителі говорять не про славу. Після стількох благодіянь для людей, після стількох образ з боку людей, людська природа Христа Іісуса засяяла на Фаворі славою божественною. Божество, яке ховалося під завісою плоті, проявляється крізь завісу плоті у своїй величі та славі. Про що б, здавалося, найдоречніше говорити тепер Мойсею та Іллі, які з’явилися, як не про славу, в якій вони бачать ще на землі Боголюдину-відкупителя? Але вони говорять не про те. Вони говорять про хрест і смерть, які очікують Господа в Єрусалимі.

Слухачі, чи так ми чинимо у щасті? Чи так ми вважаємо необхідними нещастя? У нещасті ми сумуємо, у щасті не думаємо про нещастя, в тому й іншому випадку чинимо так тому, що не розуміємо ціни нещасть. Нещодавно відвідав Господь нашу країну лихами. Чи всі розуміли значення цього відвідування? Чи всі тепер розуміємо, як нещастя потрібні й корисні, особливо для щасливців світу?

Якщо небожителі у славі Фаворській розмовляли про скорботи, то, звісно, не зайва річ для нас подумати про значення скорбот для дітей щастя.

Бог справедливий. Він не випускає з уваги жодної доброї нашої справи, навіть жодної доброї думки. У Нього не пропадає і одна сльоза покаяння. Але Він і не воздає більше, ніж хто вартий. Не дай Бог нещастя – бачити між нами таких, які не робили б нічого, крім зла. Майже кожен, як бачимо, робить що-небудь добре. І Бог справедливий наділяє кожного благами, але не більше, ніж хто чого заслуговує. Тому-то Авраам сказав багатієві: Ти одержав блага в земному житті твоєму, а Лазар страждав (Лк. 16:25). Це означає, що багатієві заплачено в земному житті за все, що належало, а Лазаря залишалося нагородити там – за гробом. Таким чином недобрі щасливці світу отримують за свої деякі добрі справи нагороду тут і вже не мають її там. Як же не бажати після цього, щоб довелося постраждати краще тут, у часі, ніж страждати там – вічно? Що означають усі можливі втіхи часу порівняно з вічністю мук? Що важать усі можливі тимчасові лиха порівняно з вічністю блаженства? Тільки тоді щасливий і щасливець світу, коли, відчуваючи мізерність щастя земного, зітхає про радощі неба і таємними скорботами покаяння готує собі кращу долю у вічності.

Бог – добрий. Він бажає нам спокою і щастя. Але що робити з нами, коли спокій земний обертається нам не на користь, а на шкоду? Бог – добрий. Ціла вічність блаженства невимовного приготована Ним для нас. Але тут усі ми хворі, для яких потрібні гіркі ліки. Всі ми – діти Адама; всі любимо жити більше для плоті, ніж для духу. Так завжди буває з нами, тим паче тоді, коли щастя земне вабить нас до спокою плоті й дає засоби здійснювати всі бажання плоті. Як легко щастя земне розслабляє найміцніший дух! Премудрий не був з-поміж слабких, а він благав Бога: «не дай мені […] багатства, […] щоб я в достатку не став неправдомовцем і не сказав: Хто мене бачить?» (Притч. 30:8-9). Серед спокою зовнішнього, за готових способів жити згідно з бажаннями грішної душі, щасливець світу зайнятий тільки тим, як задовольняти бажання своєї плоті. А душа, яка більша за плоть? А дух, який так незамінний нічим земним? Вони забуті. Щасливець живить і вгодовує плоть, яку належало б розпинати з її пристрастями і потягами, а душа – залишається без їжі і пиття небесного. І ось людина, прикрашена образом Божим, долучилась до худоби нерозумної і уподібнилась до неї. І ось християнин, відроджений у купелі Хрещення для життя духовного, збагачений неоціненними небесними дарами благодаті, валяється в багнюці земній. Це шкода, дуже шкода! Але тим не обмежується нещастя хворої душі. Щастя земне, поряд із тим, як ніжить і розвиває чуттєвість, виховує помисли й бажання гордості. «Хто мене бачить?» говорить той, кому все вдається, і не думає про те, що він син грішної плоті, чадо гніву Божого.

Що ж може привести до тями цю душу, що хвора і не знає про свою хворобу? Скорботи, тільки скорботи. Першого разу вони проти волі відірвуть її від чуттєвих задоволень, позбавлять чи способів, чи часу займатися предметами суєти й духовного приниження. Потім, за Божої допомоги, вона й сама мало-помалу вбачатиме, якими марними, якими ницими, якими негідними для безсмертної душі є чуттєві задоволення, які доти вона палко любила. Вбачатиме, яким безцінним є Царство Боже, що його ми можемо знайти всередині себе, незалежно від усіх способів земного щастя. Скорботи пробудять у ній молитовні зітхання про свої гріхи, про свою бідність і приниження; а молитва проллє в серце її розраду, за якої забудуться земні втіхи. Так вона буде частіше й частіше усамітнюватися і від скорбот, і від радощів земних у потаємну кліть серця свого і там розмовляти з Богом серця. Так, усяке нещастя, хоча на перший раз не здається радістю, згодом приносить мирний плід праведності тим, які вміють користуватися нещастям (пор. Євр. 12:11).

Подивимося ще ближче, як діє на нас той чи інший вид щастя земного. Візьмемо честь і славу земну. Спершу дбають про честь, ніби тільки для потреб земного життя. Але, досягнувши однієї честі, чому, – думають, – не шукати іншої? Досягнувши іншої – чому не шукати третьої? І ось уже душа затягнута думками тільки про почесті! Ось бажання її прагнуть тільки до почестей. Якщо й приходить їй іноді думка про почесть вишнього покликання, вона каже собі: так, треба подумати і про перехід у вічність, – але ще встигну, а тепер так багато справ потрібних. Проте час іде, не чекаючи наших “відпусток” для вічності. Тим часом серце честолюбця стає твердішим для всього, крім земної честі. Навіть думка про Бога великого і страшного рідко спадає йому на думку і ще рідше пробуджує страх і благоговіння.

Так само буває і з багатим щасливцем. Нехай зібрав він досить багатства, але він каже: ось ще зберу і займуся використанням його на добрі справи. Але що більше збирає він, то сильнішою стає в ньому любов до багатства, то більше він хоче збирати і менше витрачати. Ось ще зберу, думає він, і в старості буду думати про одне небо. Наче старість і дала йому обіцянку відвідати його; наче старість і зобов’язалася зробити його щедрим. Бідолаха не бачить себе. І зараз ображається він, коли просять у нього допомоги; і зараз знає він одне божество – тільця золотого. Що ж буде в старості?

Скажіть же, чи не милосердя Боже є для цих нещасних щасливців світу, коли посилаються їм нещастя для напоумлення їх? Що може дати їм відчути, що вони обманюються, відкладаючи з часу на час покаяння? Що може напоумити їх, що вони – мандрівники на землі, яким ніхто не сказав про час повернення їх у вітчизну? Що може показати їм суєту всіх турбот і трудів і крайню убогість, крайнє приниження їхньої душі? Якщо не принесуть їм користі нещастя, то вже, звісно, не зцілить їх і щастя, що так лестить пристрастям їхнім. Важко честолюбцеві, коли позбавляють його улюбленої пошани: але коли надіслані згори ліки подіють на нього, більш-менш ясно, більш-менш глибоко усвідомлює він, що земна слава – те ж саме, що звук, те ж саме, що рух повітря, – не варта й зітхання. Важко користолюбцеві, коли позбавляють його улюбленого золота. Але чи не спаде йому тоді мимоволі на думку, що земне багатство, хоч як бережи його, вислизає з рук, а жебраком душею з’явитися туди – страшно!

Душа християнська! якщо ти вживаєш щастя своє на славу Божу, на благо своє та інших, а тим часом Господь відвідує тебе скорботами: не сумуй, а радій у Господі. Він хоче очистити тебе скорботами, як золото очищається вогнем. Праведний Іов робив добро і в щасті; але, випробуваний скорботами, він став зразком найвищої відданості волі Божій.

Не будемо, друзі мої, забуватися в щасті. Будемо на стільки розумні, щоб розуміти і відчувати значення щастя і нещастя земного для вічного життя нашого, – і Господь Бог перебуватиме з нами в часі і у вічності. Амінь.

Переклад за текстом видання: Слова, беседы и речи Филарета (Гумилевскаго), архиепископа Черниговскаго и Нежинскаго. В 4-х частях. – Издание третье. – СПб.: Издание книгопродавца И. Л. Тузова, 1883. – С. 123-126.