Біблія українською мовою

Книга Премудрості Соломона

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 18
1: А для святих Твоїх було найбільше світло. І ті, чуючи голос їх, а образу не бачачи, називали їх блаженними, тому що вони не страждали.
2: А за те, що, бувши раніше скривдженими ними, не мстилися їм, дякували і просили прощення в тому, що змушували переносити їх.
3: Замість того, Ти дав їм дороговказ на незнайомому шляху— вогнесвітлий стовп, а для благополучного подорожування— нешкідливе сонце.
4: Бо ті достойні були позбавлення світла й ув’язнення у темряві, тому що тримали в ув’язненні синів Твоїх, через яких мало бути дане світу нетлінне світло закону.
5: Коли визначили вони побити дітей святих, хоч одного сина, покинутого, і спасли, у покарання за те Ти забрав безліч їхніх дітей і самих усіх погубив у великій воді.
6: Та ніч була провіщена батькам нашим, щоб вони, твердо знаючи обітування, яким вірили, були благосердими.
7: І народ Твій очікував як спасіння праведних, так і загибелі ворогів,
8: бо, чим Ти карав ворогів, тим самим звеличував нас, яких Ти прикликав.
9: Святі діти праведних таємно звершували жертвоприношення й однодумно постановили божественним законом, щоб святі однаково брали участь у тих самих благах і небезпеках, коли батьки уже співали хвали.
10: З супротивної ж сторони лунав безладний крик ворогів, і розносилося жалібне волання над дітьми, яких оплакували.
11: Однаковим судом був покараний раб із господарем, і простолюдин терпів одне і те саме з царем:
12: усі взагалі мали безліч мерців, померлих одинаковою смертю; і живих не вистачало для поховання, тому що в одну мить знищено було усе найдорожче їхнє покоління.
13: І хто не вірив нічому заради чаклунства, під час знищення первістків, визнали, що цей народ є син Божий,
14: бо, коли усе оточувала тиха безмовність, і ніч у своєму плині досягла середини,
15: зійшло з небес від царствених престолів на середину погибельної землі всемогутнє слово Твоє, як грізний воїн.
16: Воно несло гострий меч— незмінне Твоє повеління і, ставши, наповнило усе смертю: воно торкалося неба і ходило по землі.
17: Тоді раптово сильно стривожили їх мрії сновидінь, і приступили несподівані жахи;
18: і будучи уражуваним— один там, інший тут, напівмертвий повідомляв причину, з якої він помирав:
19: бо сновидіння, які стривожили їх, попередньо показали їм це, щоб вони не загинули, не знаючи того, за що терплять зло.
20: Хоч спокушення смерти торкнулося і праведних, і багато їх загинуло у пустелі, але недовго тривав цей гнів,
21: бо непорочний муж поспішив захистити їх; принісши зброю свого служіння, молитву й умилостивлення кадильне, він протистав гніву і поклав кінець біді, показавши тим, що він служитель Твій.
22: Він переміг знищувача не силою тілесною і не дією зброї, але словом підкорив того, хто карав, згадавши клятви і завіти батьків.
23: Бо коли вже купами лежали мертві одні на одних, він, ставши всередині, зупинив гнів і перепинив йому путь до живих.
24: На подирі його був цілий світ, і славні імена батьків були вирізані на каменях у чотири ряди, і велич Твоя— на діадимі голови його.
25: Цьому поступився винищувач, і цього убоявся, тому що достатньо було одного цього випробування гнівного.