Біблія українською мовою

Книга Неємії

наступний розділ →

Розділ 1
1: Слова́ Неємії, сина Ахалиїнового. У місяці Кислеві, у двадцятому році, я перебував у Сузах, престольному місті.
2: І прийшов Ханані, один із братів моїх, він і кількалюдей з Юдеї. І запитав я їх про уцілілих юдеїв, які залишилися від полону, і про Єрусалим.
3: І сказали вони мені: ті, які залишилися від полону, знаходяться там, у країні своїй, у великій біді й у приниженні; і стіна Єрусалима зруйнована, і ворота його спалені вогнем.
4: Почувши ці слова, я сів і заплакав, і сумний був кілька днів, і пос­тився і молився перед Богом небесним
5: і говорив: Господи Боже небес, Боже великий і страшний, що зберігаєш завіт і милість до тих, хто любить Тебе і дотримується заповідей Твоїх!
6: Нехай будуть вуха Твої уважні й очі Твої відкриті, щоб почути молитву раба Твого, якою я тепер день і ніч молюся перед Тобою за синів Ізраїлевих, рабів Твоїх, і сповідуюся в гріхах синів Ізраїлевих, якими згрішили ми перед Тобою, згрішили— і я і дім батька мого.
7: Ми стали злочинцями перед Тобою і не зберегли заповідей і уставів і постанов, які Ти заповів Мойсеєві, рабу Твоєму.
8: Але пом’яни слово, яке Ти заповів Мойсеєві, рабу Твоєму, говорячи: якщови станете злочинцями, то Я розсію вас по народах;
9: колиж навернетеся до Мене і будете зберігати заповіді Мої і виконувати їх, то хоч би ви були вигнані на край неба, і звідти зберу вас і приведу вас на місце, яке обрав Я, щоб поставити там ім’я Моє.
10: Вони ж раби Твої і народ Твій, який Ти відкупив силою Твоєю великою і рукою Твоєю могутньою.
11: Молю Тебе, Господи! Нехай буде вухо Твоє уважне до молитви раба Твого і до молитви рабів Твоїх, які люблять благоговіти перед ім’ям Твоїм. І благопоспіши рабові Твоєму тепер, і введи його в милість у людини цієї. Я був виночерпієм у царя.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 2
1: У місяці Нисані, у двадцятий рік царя Артаксеркса, булоперед ним вино. І я взяв вино і подав цареві, і, здавалося, не був сумним перед ним.
2: Але цар сказав мені: чо­му обличчя в тебе сумне; ти не хворий, цього нема, а справді сум на серці? Я дуже злякався
3: і сказав цареві: нехай живе цар повіки! Як не бути сумним обличчю моєму, ко­ли місто, дім гробів батьків моїх, у за­пустінні, і ворота його спалені вог­нем!
4: І сказав мені цар: чого ж ти бажаєш? Я помолився Богу небес­ному
5: і сказав цареві: якщо царю благоугодно, і якщо у благоволінні раб твій перед лицем твоїм, то пошли мене в Юдею, в місто, дегроби батьків моїх, щоб я відбудував його.
6: І сказав мені цар і цариця, яка си­діла поруч з ним: скільки часу трива­тиме путь твоя, і коли повернешся? І благоугодно було цареві послати мене, після того як я призначив час.
7: І сказав я царю: якщо царю благоугодно, то дав би мені листи до заріч­них областеначальників, щоб вони давали мені перепустку, доки я не ді­йду до Юдеї,
8: і лист до Асафа, охоронця царських лісів, щоб він дав мені дерев для воріт фортеці, яка при домі Божому, і для міської стіни, і для дому, в якому б мені жити. І дав мені цар, тому що благодійна рука Бога мого була наді мною.
9: І при­йшов я до зарічних областеначальників і віддав їм царські лис­ти. Послав же зі мною цар військових начальників з вершниками.
10: Коли почув цеСанаваллат, Хо­ронит і Товія, аммонитський раб, то їм було дуже прикро, що прийшов чоловік піклуватися про благо синів Ізраїлевих.
11: І прийшов я в Єрусалим. І про­бувши там три дні,
12: устав я вночі з не­­багатьма людьми, які булизі мною, і нікому не сказав, що́ Бог мій поклав мені на серце зробити для Єрусалима; тварини ж не було зі мною ніякої, крім тієї, на якій я їхав.
13: І проїхав я вночі через ворота Долини перед джерелом Драконовим до воріт Гнойових, і оглянув я стіни­ Єрусалима зруйновані і його ворота, спалені вогнем.
14: І під’їхав я до воріт Джерела і до царської водой­ми, але тамне було місця пройти тварині, яка була піді мною,—
15: і я піднявся назад по лощовині вночі й оглядав стіну і, проїхавши зновуворотами Долини, повернувся.
16: І на­­чальники не знали, куди я ходив і що я роблю: ні юдеям, ні священикам, ні вельможам, ні начальникам, ні іншим виконавцям робіт я до того нічого не відкривав.
17: І сказав я їм: ви бачите біду, в якій ми знаходимося; Єрусалим спустошений і ворота його спалені вогнем; ходімо, побудуємо стіну Єрусалима, і не будемо надалі в такомуприниженні.
18: І я розповів їм про руку Бога мого, що благодіє мені, а також і слова царя, які він говорив мені. І сказали вони: будемо будувати,— й укріпили руки свої на благу справу.
19: Почувши це, Санаваллат, Хоронит і Товія, аммонитський раб, і Гешем аравитянин глузували з нас і з презирством говорили: що це за справа, яку ви робите? чи не думає­те вже повстати проти царя?
20: Я дав їм відповідь і сказав їм: Бог Небесний, Він благопоспішить нам, і ми, раби Його, станемо будувати, а вам немає частки і права і пам’яті в Єру­салимі.