Налаштування читання
Текст
Мова
Другий текст поруч
Вигляд
Тло
Шрифт
Вірші
Відстань між рядками
Євангеліє від Марка: Мк. 14:43–15:1
Глава 14
1Че́рез два дні ма́ло бу́ти свя́то Па́схи і опрі́сноків. І шука́ли первосвяще́нники і кни́жники, як би взя́ти Його́ хи́трощами і вби́ти;
2але́ говори́ли: ті́льки не в свя́то, щоб не ста́лося завору́шення в наро́ді.
зач. 633І коли́ Він був у Віфа́нії, в до́мі Си́мона прокаже́ного, і возлежа́в, – прийшла́ жі́нка з алава́стровою посу́диною ми́ра з на́рда чи́стого, дорогоці́нного, і, розби́вши посу́дину, злила́ Йому́ на го́лову.
4Де́які обу́рились і між собо́ю говори́ли: наві́що така́ тра́та ми́ра?
5Бо мо́жна було́ б його́ прода́ти бі́льш як за три́ста дина́ріїв і розда́ти вбо́гим. І доріка́ли їй.
6Іісу́с же сказа́в: обли́ште її́; навіщо її́ бенте́жите? Вона́ до́бре ді́ло зроби́ла для Ме́не.
7Бо вбо́гих завжди́ ма́єте з собо́ю і, коли́ захо́чете, мо́жете їм благоді́яти; а Мене́ не завжди́ ма́єте.
8Вона́ зроби́ла, що могла́: заздалегі́дь пома́зала Моє́ ті́ло до погребі́ння.
9І́стинно кажу́ вам: по всьо́му сві́ті, де бу́де пропові́дане це Єва́нгеліє, бу́де ска́зано, на спо́мин про не́ї, і про те, що вона́ зроби́ла.
зач. 6410І пішо́в Іу́да Іскаріо́т, оди́н з двана́дцяти, до первосвяще́нників, щоб ви́дати Його́ їм.
11Вони́ ж, почу́вши, зраді́ли, і пообіця́ли да́ти йому́ срібнякі́в. І він шука́в, як би в зручни́й час ви́дати Його́.
12У пе́рший день опрі́сноків, коли́ готува́ли пасха́льне ягня́, у́чні сказа́ли Йому́: де хо́чеш ї́сти па́сху? ми пі́демо і приготу́ємо.
13І посила́є двох з у́чнів Свої́х, і ка́же їм: піді́ть до мі́ста, і зустрі́неться вам чолові́к, яки́й нести́ме глек води́; піді́ть за ним,
14і куди́ він увійде́, скажі́ть госпо́дареві до́му того́: Учи́тель гово́рить: де кімна́та, в які́й би Мені́ ї́сти па́сху з у́чнями Мої́ми?
15І він пока́же вам вели́ку, при́брану і гото́ву го́рницю; там приготу́йте нам.
16І пішли́ у́чні Його́, і прийшли́ до мі́ста, і знайшли́, як сказа́в їм; і приготува́ли па́сху.
17Як наста́в ве́чір, Він прийшо́в з дванадцятьма́.
18І коли́ вони́ возлежа́ли і ї́ли, Іісу́с сказа́в: і́стинно кажу́ вам, оди́н з вас, той, хто їсть зі Мно́ю, зра́дить Мене́.
19Вони́ засмути́лись і почали́ говори́ти Йому́ оди́н за о́дним: чи не я? і і́нший: чи не я?
20Він же сказа́в їм у ві́дповідь: оди́н з дванадцятьо́х, яки́й вмоча́є зі Мно́ю в блю́до.
21Та Син Людськи́й іде́, як напи́сано про Ньо́го; але́ го́ре тій люди́ні, яко́ю Син Людськи́й бу́де зра́джений: кра́ще було́ б тій люди́ні не роди́тися.
22І коли́ вони́ ї́ли, Іісу́с взяв хліб, благослови́в, перелама́в, дав їм і сказа́в: приймі́ть, ї́жте; це є Ті́ло Моє́.
23І, взя́вши ча́шу та подя́кувавши, пода́в їм; і пили́ з не́ї всі.
24І сказа́в їм: це є Кров Моя́ Ново́го Заві́ту, що за багатьо́х пролива́ється.
25І́стинно кажу́ вам: Я вже не пи́тиму від плода́ виногра́дного до то́го дня, коли́ пи́тиму нове́ вино́ в Ца́рстві Бо́жому.
26І, проспіва́вши, пішли́ на го́ру Єлео́нську.
27І сказа́в їм Іісу́с: ціє́ї но́чі всі ви споку́ситеся про Ме́не, бо напи́сано: уражу́ па́стиря і розбіжа́ться ві́вці.
28По воскресі́нні ж Моє́му, бу́ду рані́ш за вас у Галіле́ї.
29Петро́ сказа́в Йому́: хоч і всі споку́сяться, але́ не я.
30І гово́рить йому́ Іісу́с: і́стинно кажу́ тобі́, що сього́дні, ціє́ї но́чі, рані́ше, ніж дві́чі проспіва́є пі́вень, ти три́чі зрече́шся Мене́.
31Він же ще бі́льше запевня́в: хоч би мені́ нале́жало і вме́рти з Тобо́ю, не зречу́ся Тебе́. Так са́мо і всі говори́ли.
32Прийшли́ до се́лища, що зве́ться Гефсіма́нія; і Він сказа́в у́чням Свої́м: поси́дьте тут, по́ки Я помолю́ся.
33І взяв з собо́ю Петра́, Я́кова та Іоа́нна; і поча́в жаха́тися й сумува́ти.
34І сказа́в їм: смерте́льно суму́є душа́ Моя́; побу́дьте тут і пильну́йте.
35І, тро́хи відійшо́вши, впав на зе́млю і моли́вся, щоб, коли́ можли́во, мину́в Його́ час цей;
36і говори́в: А́вва О́тче! все можли́ве Тобі́; пронеси́ ми́мо Ме́не ча́шу цю; але́ не чого́ Я хо́чу, а чого́ Ти.
37Поверта́ється і знахо́дить їх спля́чими, і ка́же Петро́ві: Си́моне! ти спиш? не міг ти пильнува́ти одно́ї годи́ни?
38Пильну́йте і молі́ться, щоб не зазна́ти споку́си: дух бадьо́рий, плоть же не́мічна.
39І зно́ву відійшо́в і моли́вся, сказа́вши те са́ме сло́во.
40І, поверну́вшись, зно́ву знайшо́в їх спля́чими; бо о́чі в них обважні́ли, і вони́ не зна́ли, що Йому́ відповіда́ти.
41І прийшо́в утре́тє і ка́же їм: ви все ще спите́ і спочива́єте? Годі́, прийшо́в час: Син Людськи́й видає́ться в ру́ки грі́шників.
42Вста́ньте, піде́мо: ось, набли́зився той, хто видає́ Мене́.
зач. 6543І за́раз же, як Він ще говори́в, прийшо́в Іу́да, оди́н з дванадцятьо́х, і з ним бага́то наро́ду з меча́ми та кия́ми, від первосвяще́нників і кни́жників і старі́йшин.
44Зра́дник же Його́ пода́в їм знак, сказа́вши: Кого́ я поцілу́ю, Той і є; бері́ть Його́ і веді́ть обере́жно.
45І, прийшо́вши, відра́зу підійшо́в до Ньо́го і ка́же: Равві́! Равві́! і поцілува́в Його́.
46А вони́ накла́ли ру́ки свої́ на Ньо́го і взяли́ Його́.
47Оди́н же з тих, що стоя́ли тут, ви́хопив меча́ і вда́рив раба́ первосвяще́нника і відсі́к йому́ ву́хо.
48Тоді́ Іісу́с сказа́в їм: ні́би на розбі́йника ви́йшли ви з меча́ми та кия́ми, щоб Мене́ взя́ти.
49Ко́жний день Я бува́в з ва́ми в хра́мі і вчив, і ви не бра́ли Мене́. Але́ хай збу́дуться Писа́ння.
50Тоді́, залиши́вши Його́, всі повтіка́ли.
51Оди́н юна́к, загорну́вшись покрива́лом на го́ле ті́ло, йшов вслід за Ним; і во́їни схопи́ли його́.
52Але́ він, поки́нувши покрива́ло, наги́й уті́к від них.
53І привели́ Іісу́са до первосвяще́нника; і зібра́лись до ньо́го всі первосвяще́нники і кни́жники та старі́йшини.
54Петро́ віддалі́к ішо́в вслід за Ним аж до сере́дини дво́ру первосвяще́нника; і сиді́в зі слу́гами і грі́вся бі́ля вогню́.
55Первосвяще́нники ж і весь синедріо́н шука́ли сві́дчення на Іісу́са, щоб відда́ти Його́ на смерть; і не знахо́дили.
56Бо бага́то лжесві́дчили на Ньо́го, але́ ці сві́дчення не були́ доста́тні.
57І де́які, вста́вши, неправди́во сві́дчили про́ти Ньо́го і говори́ли:
58ми чу́ли, як Він каза́в: Я зруйну́ю храм цей рукотво́рний і че́рез три дні зведу́ і́нший, нерукотво́рний.
59Але́ й та́ке сві́дчення ї́хнє не було́ доста́тнім.
60Тоді́ первосвяще́нник став посере́дині і спита́в Іісу́са: що ж Ти нічо́го не відповіда́єш? що вони́ про́ти Те́бе сві́дчать?
61Він же мовча́в і нічо́го не відповіда́в. Зно́ву первосвяще́нник спита́в Його́ і сказа́в Йому́: чи Ти Христо́с, Син Благослове́нного?
62Іісу́с сказа́в: Я; і ви поба́чите Си́на Людсько́го, сидя́чого право́руч си́ли і гряду́щого на хма́рах небе́сних.
63Тоді́ первосвяще́нник, розірва́вши о́дяг свій, сказа́в: наві́що ще нам сві́дки?
64Ви чу́ли богоху́льство? Як вам здає́ться? Вони́ ж усі́ ви́знали Його́ пови́нним сме́рті.
65І де́які почали́ плюва́ти на Ньо́го і, закрива́ючи Йому́ лице́, би́ти Його́ і говори́ти Йому́: проречи́. І слу́ги би́ли Його́ по щока́х.
66Коли́ Петро́ був на дворі́ внизу́, прийшла́ одна́ із служни́ць первосвяще́нника
67і, поба́чивши Петра́, яки́й грі́вся, та придиви́вшись до ньо́го, сказа́ла: і ти був з Іісу́сом Назаряни́ном.
68Але́ він відрі́кся, сказа́вши: не зна́ю і не розумі́ю, що ти гово́риш. І ви́йшов геть на пере́дній двір; і заспіва́в пі́вень.
69Служни́ця, поба́чивши його́ зно́ву, почала́ говори́ти прису́тнім, що цей з них.
70Він зно́ву відрі́кся. Тро́хи зго́дом прису́тні зно́ву ста́ли говори́ти Петро́ві: та й спра́вді ти з них, бо ти галіле́янин, і мо́ва твоя́ схо́жа.
71Він же поча́в кля́стися і божи́тися: не зна́ю Чолові́ка Цього́, про Яко́го гово́рите.
72Тоді́ вдру́ге заспіва́в пі́вень. І згада́в Петро́ сло́во, ска́зане йому́ Іісу́сом: перш ніж дві́чі проспіва́є пі́вень, три́чі відрече́шся від Ме́не; і поча́в пла́кати.
Глава 15
зач. 661Нега́йно вра́нці первосвяще́нники зі старі́йшинами та кни́жниками і весь синедріо́н зібра́ли ра́ду і, зв’яза́вши Іісу́са, відвели́ і ви́дали Піла́тові.
2Піла́т спита́в Його́: Ти Цар Іуде́йський? Він же сказа́в йому́ у ві́дповідь: ти гово́риш.
3І первосвяще́нники звинува́чували Його́ ба́гато в чо́му.
4Піла́т же зно́ву спита́в Його́: Ти нічо́го не відповіда́єш? ба́чиш, як бага́то звинува́чень про́ти Те́бе.
5Але́ Іісу́с і на це нічо́го не відповіда́в, так що Піла́т дивува́вся.
6На вся́ке ж свя́то він відпуска́в їм одного́ в’я́зня, за яко́го вони́ проси́ли.
7Тоді́ був у темни́ці оди́н на ім’я́ Вара́вва, із свої́ми спі́льниками, які́ під час бу́нту вчини́ли вби́вство.
8І наро́д поча́в крича́ти і проси́ти Піла́та про те, що він завжди́ роби́в для них.
9Він сказа́в їм у ві́дповідь: чи хо́чете, відпущу́ вам Царя́ Іуде́йського?
10Бо знав, що первосвяще́нники че́рез за́здрість ви́дали Його́.
11Та первосвяще́нники підбу́рили наро́д проси́ти, щоб кра́ще відпусти́в їм Вара́вву.
12Піла́т же зно́ву сказа́в їм у ві́дповідь: що ж хо́чете, щоб я зроби́в з Тим, Кого́ ви назива́єте Царе́м Іуде́йським?
13Вони́ зно́ву закрича́ли: розіпни́ Його́.
14Піла́т сказа́в їм: яке́ ж зло зроби́в Він? Але́ вони́ ще ду́жче закрича́ли: розіпни́ Його́.
15Тоді́ Піла́т, бажа́ючи догоди́ти наро́дові, відпусти́в їм Вара́вву, а Іісу́са, поби́вши, відда́в на розп’я́ття.
зач. 6716Во́їни відвели́ Його́ всере́дину дво́ру, то́бто в прето́рію, і зібра́ли весь полк,
17і одягли́ Його́ в багряни́цю, та сплі́вши терно́вий віне́ць, покла́ли на Ньо́го;
18і почали́ віта́ти Його́: ра́дуйся, Царю́ Іуде́йський!
19І би́ли Його́ трости́ною по голові́, і плюва́ли на Ньо́го та, ста́вши на колі́на, кла́нялись Йому́.
20Коли́ ж наглуми́лися з Ньо́го, зняли́ з Ньо́го багряни́цю, одягли́ Його́ у вла́сний о́дяг і повели́ Його́, щоб розіп’я́сти.
21І приму́сили одного́ перехо́жого, яки́й ішо́в з по́ля, яко́гось кирине́янина Си́мона, ба́тька Олекса́ндра і Ру́фа, нести́ хрест Його́.
зач. 6822І привели́ Його́ на мі́сце Голго́фу, що означа́є: Ло́бне мі́сце.
23І дава́ли Йому́ пи́ти вино́ зі сми́рною; але́ Він не прийня́в.
24Ті, що розпина́ли Його́, діли́ли о́дяг Його́, ки́даючи же́реб, кому́ що взя́ти.
25Була́ тре́тя годи́на і розп’я́ли Його́.
26І був на́пис вини́ Його́: Цар Іуде́йський.
27З Ним розп’я́ли двох розбі́йників, одного́ право́руч, а дру́гого ліво́руч Ньо́го.
28І збуло́ся сло́во Писа́ння: і до злочи́нців причи́слений.
29Ті, що прохо́дили, лихосло́вили Його́, кива́ючи го́ловами свої́ми і ка́жучи: ей, Ти, Котри́й руйну́єш храм і за три дні буду́єш!
30спаси́ Себе́ Само́го і зійди́ з хреста́.
31Так са́мо і первосвяще́нники з кни́жниками, глузу́ючи, говори́ли оди́н о́дному: і́нших спаса́в, а Себе́ не мо́же спасти́!
32Христо́с, Цар Ізра́їлів, хай тепе́р зі́йде з хреста́, щоб ми ба́чили, і уві́руємо. І розп’я́ті з Ним ганьби́ли Його́.
33О шо́стій же годи́ні наста́ла те́мрява по всій землі́ і трива́ла до дев’я́тої годи́ни.
34О дев’я́тій годи́ні Іісу́с ви́крикнув гучни́м го́лосом: Елоі́! Елоі́! Ламма́ савахфані́? – що зна́чить: Бо́же Мій! Бо́же Мій! наві́що Ти Мене́ зали́шив?
35Де́які з тих, що тут стоя́ли, почу́вши те, говори́ли: Він кли́че Іллю́.
36А оди́н побі́г, напо́внив гу́бку о́цтом і, настроми́вши на трости́ну, дава́в Йому́ пи́ти, ка́жучи: стрива́йте, поба́чимо, чи при́йде Ілля́ зня́ти Його́.
37Іісу́с же, скри́кнувши гучни́м го́лосом, іспусти́в дух.
38І заві́са в хра́мі розде́рлася надво́є, зве́рху дони́зу.
39Со́тник, яки́й стоя́в навпро́ти Ньо́го, поба́чивши, що Він, так скри́кнувши, іспусти́в дух, сказа́в: воі́стину Чолові́к Цей був Син Бо́жий.
40Були́ тут і жінки́, які́ диви́лися зда́леку; між ни́ми була́ і Марі́я Магдали́на, і Марі́я, ма́ти Я́кова моло́дшого та Іосі́ї, і Саломі́я,
41які́ і тоді́, коли́ Він був у Галіле́ї, ходи́ли за Ним і служи́ли Йому́, і бага́то і́нших, які́ ра́зом з Ним прийшли́ до Ієрусали́ма.
42І як наста́в уже́ ве́чір, – бо була́ п’я́тниця, то́бто день пе́ред субо́тою.
зач. 6943Прийшо́в Йо́сиф із Аримафе́ї, славнозві́сний ра́дник, яки́й і сам чека́в Ца́рства Бо́жого, насмі́лився прийти́ до Піла́та проси́ти ті́ла Іісу́сового.
44Піла́т здивува́вся, що Він уже́ поме́р, і, покли́кавши со́тника, спита́в його́: чи давно́ поме́р?
45І, дові́давшись від со́тника, відда́в ті́ло Йо́сифові.
46Він, купи́вши плащани́цю і зня́вши Його́, опови́в плащани́цею і покла́в Його́ у гро́бі, ви́тесаному в ске́лі, і привали́в ка́мінь до двере́й гро́бу.
47Марі́я ж Магдали́на і Марі́я Іосі́єва диви́лись, де Його́ покла́ли.