Євангеліє від Луки: Лк. 17:20–25

Лк. 17:20–25 зач. 86

Глава 17

1Сказа́в тако́ж Іісу́с у́чням: неможли́во не прийти́ споку́сам; але́ го́ре тому́, че́рез ко́го вони́ прихо́дять;

2кра́ще було́ б йому́, коли́ б жо́рно млино́ве пові́сили йому́ на ши́ю і ки́нули його́ в мо́ре, ніж щоб він спокуси́в одного́ з мали́х цих.

зач. 843Пильну́йте за собо́ю. Якщо́ ж согріши́ть про́ти те́бе брат твій, ви́говори йому́; і коли́ пока́ється, прости́ йому́;

4і коли́ сім раз у день согріши́ть про́ти те́бе і сім раз на день зверне́ться і ска́же: ка́юсь, – прости́ йому́.

5І сказа́ли Апо́столи Го́споду: примно́ж в нас ві́ру.

6Госпо́дь сказа́в: коли́ б ви ма́ли ві́ру як зерно́ гірчи́чне і сказа́ли смоко́вниці цій: ви́рвись і пересади́сь у мо́ре, то вона́ послу́хала б вас.

7Хто з вас, ма́ючи раба́, яки́й оре́ або́ пасе́, як ті́льки він поверне́ться з по́ля, ска́же йому́: іди́ мерщі́й та сіда́й до сто́лу?

8Навпаки́, чи не ска́же йому́: приготу́й мені́ повече́ряти та, підпереза́вшись, прислуго́вуй мені́, до́ки бу́ду ї́сти і пи́ти, а по́тім їж і пий сам?

9Чи ж ста́не він дя́кувати рабо́ві тому́ за те, що він ви́конав нака́з? Не ду́маю.

10Так і ви, коли́ ви́конаєте все, що вам нака́зувалося, кажі́ть: ми раби́ нікче́мні, бо зроби́ли те, що пови́нні були́ зроби́ти.

11Йдучи́ до Ієрусали́ма, Він прохо́див між Самарі́єю та Галіле́єю.

зач. 8512І коли́ вхо́див Він в одне́ село́, зустрі́ли Його́ де́сять чолові́к прокаже́них, які́ зупини́лись віддалі́к

13і гучни́м го́лосом говори́ли: Іісу́се Наста́внику! поми́луй нас.

14Поба́чивши їх, Він сказа́в їм: піді́ть, покажі́ться свяще́нникам. І коли́ вони́ йшли́, очи́стилися.

15Оди́н же з них, поба́чивши, що зціли́вся, поверну́вся, гучни́м го́лосом прославля́ючи Бо́га,

16і припа́в лице́м до ніг Його́, дя́куючи Йому́; і це був самаряни́н.

17Тоді́ Іісу́с сказа́в: чи не де́сять очи́стились? де ж де́в’ять?

18чому́ вони́ не поверну́лись відда́ти хвалу́ Бо́гові, ті́льки іноплемі́нник цей?

19І сказа́в йому́: встань, іди́; ві́ра твоя́ спасла́ тебе́.

зач. 8620А як фарисе́ї запита́ли Його́: коли́ при́йде Ца́рство Бо́же, відповіда́в їм: не при́йде Ца́рство Бо́же помі́тно,

21і не ска́жуть: ось, воно́ тут, або́: он там. Бо ось, Ца́рство Бо́же всере́дині вас є.

22Сказа́в та́кож у́чням: при́йдуть дні, коли́ бажа́тимете ба́чити хоч оди́н з днів Си́на Людсько́го, і не поба́чите;

23і ска́жуть вам: ось, тут, або́: ось, там, – не ході́ть і не ганя́йтесь,

24бо, як бли́скавка, бли́снувши від одного́ кра́ю не́ба, сві́тить до дру́гого кра́ю не́ба, так бу́де Син Людськи́й у день Свій.

25Але́ споча́тку нале́жить Йому́ бага́то постражда́ти і бу́ти відки́нутим ро́дом цим.

зач. 8726І як було́ в дні Но́я, так бу́де і в дні Си́на Людсько́го:

27ї́ли, пили́, жени́лись, вихо́дили за́між, аж до то́го дня, як увійшо́в Ной у ковче́г, і прийшо́в пото́п і погуби́в усі́х.

28Так са́мо, як було́ й у дні Ло́та: ї́ли, пили́, купува́ли, продава́ли, сади́ли, будува́ли;

29а в той день, в яки́й Лот ви́йшов з Содо́му, ли́нув з не́ба дощ з вогне́м і сі́ркою і зни́щив усі́х;

30так бу́де і в той день, коли́ Син Людськи́й я́виться.

31У той день, хто бу́де на покрі́влі, а ре́чі його́ в до́мі, той не сходь їх взя́ти; і хто бу́де на по́лі, хай не поверта́ється наза́д.

32Зга́дуйте жі́нку Ло́тову.

33Хто почне́ зберіга́ти ду́шу свою́, той погу́бить її́; а хто погу́бить її́, той оживи́ть її́.

34Кажу́ вам: в ту ніч бу́дуть дво́є на одні́й посте́лі: оди́н ві́зьметься, а дру́гий зали́шиться;

35дві бу́дуть моло́ти ра́зом: одна́ ві́зьметься, а дру́га зали́шиться;

36дво́є бу́дуть на по́лі: оди́н ві́зьметься, а дру́гий зали́шиться.

37На це сказа́ли Йому́: де, Го́споди? Він же сказа́в їм: де труп, там зберу́ться й орли́.