Євангеліє від Луки: Лк. 15:11–32

Лк. 15:11–32 зач. 79

Глава 15

зач. 781Всі ми́тарі і грі́шники наближа́лися до Ньо́го, щоб послу́хати Його́.

2Фарисе́ї ж та кни́жники наріка́ли, ка́жучи: Він прийма́є грі́шників і їсть з ни́ми.

3Але́ Він сказа́в їм таку́ при́тчу:

4хто з вас, ма́ючи сто ове́ць і загуби́вши одну́ з них, не поки́не дев’яно́сто де́в’ять у пусти́ні і не піде́ за загу́бленою, до́ки не зна́йде її́?

5А коли́ зна́йде її́, з ра́дістю ві́зьме на пле́чі свої́

6і, прийшо́вши додо́му, покли́че дру́зів і сусі́дів і ска́же їм: пораді́йте зі мно́ю; я знайшо́в вівцю́ мою́ загу́блену.

7Кажу́ вам, що так на небеса́х бі́льше бу́де ра́дості за одного́ грі́шника, що ка́ється, ніж за дев’яно́сто де́в’ять пра́ведників, які́ не ма́ють потре́би в покая́нні.

8Або́ яка жі́нка, ма́ючи де́сять драхм, якщо́ загу́бить одну́ дра́хму, не засві́тить сві́тла і не почне́ мести́ кімна́ту і шука́ти стара́нно, до́ки не зна́йде,

9а знайшо́вши, покли́че по́друг і сусі́док і ска́же: пораді́йте зі мно́ю; я знайшла́ загу́блену дра́хму.

10Так, кажу́ вам, бува́є ра́дість у А́нгелів Бо́жих і за одного́ грі́шника, що ка́ється.

зач. 7911Ще сказа́в: у одного́ чолові́ка було́ два сини́;

12і сказа́в моло́дший з них ба́тькові: о́тче! дай мені́ части́ну майна́, що нале́жить мені́. І ба́тько розділи́в між ни́ми майно́.

13Че́рез кі́лька днів моло́дший син, зібра́вши все, пішо́в у дале́кий край і там розтра́тив своє́ майно́, живучи́ розпу́тно.

14Коли́ ж він усе́ прожи́в, наста́в вели́кий го́лод у тій краї́ні, і він поча́в бідува́ти;

15і пішо́в, приста́в до одного́ з жи́телів тіє́ї краї́ни; а той посла́в його́ на свої́ поля́ па́сти свине́й;

16і він ра́дий був наси́титись ріжка́ми, які́ ї́ли сви́ні, але́ ніхто́ не дава́в йому́.

17Опам’ята́вшись, він сказа́в: скі́льки на́ймитів у ба́тька мого́ ма́ють на́дмір хлі́ба, а я вмира́ю з го́лоду;

18вста́ну, піду́ до ба́тька мого́ і скажу́ йому́: о́тче! согріши́в я про́ти не́ба і пе́ред тобо́ю

19і вже недосто́йний зва́тися твої́м си́ном; прийми́ ме́не як одного́ з на́ймитів твої́х.

20Встав і пішо́в до ба́тька свого́. І коли́ він був ще дале́ко, ба́тько поба́чив його́ і перепо́внився жа́лем; побі́г, і ки́нувся йому́ на ши́ю і цілу́вав його́.

21Син же сказа́в йому́: о́тче! я согріши́в про́ти не́ба і пе́ред тобо́ю і вже недосто́йний зва́тись твої́м си́ном.

22А ба́тько сказа́в ра́бам свої́м: принесі́ть кра́щу оде́жу і одягні́ть його́, і да́йте пе́рстень на ру́ку його́ і взуття́ на но́ги;

23і приведі́ть годо́ване теля́, і заколі́ть; бу́демо ї́сти й весели́тись!

24бо син мій цей був ме́ртвий і ожи́в, пропа́в був і знайшо́вся. І почали́ весели́тися.

25А ста́рший син його́ був у по́лі; і коли́, поверта́ючись, набли́зився до до́му, почу́в спі́ви та ра́дощі;

26і, покли́кавши одного́ із слуг, запита́в: що це таке́?

27Він сказа́в йому́: брат твій прийшо́в; і ба́тько твій заколо́в годо́ване теля́, бо зустрі́в його́ здоро́вим.

28Він розгні́вався і не хоті́в увійти́. Ба́тько ж його́, ви́йшовши, кли́кав його́.

29Але́ він сказа́в у ві́дповідь ба́тькові: ось, я сті́льки ро́ків служу́ тобі́ і ніко́ли не переступа́в нака́зів твої́х, але́ ти ніко́ли не дав мені́ й козля́ти, щоб мені́ повесели́тися з дру́зями мої́ми.

30А коли́ цей син твій, що змарнува́в добро́ своє́ з блудни́цями, прийшо́в, ти заколо́в для ньо́го годо́ване теля́.

31Він же сказа́в йому́: си́ну мій! ти завжди́ зі мно́ю, і все моє́ твоє́,

32а з то́го нале́жить раді́ти й весели́тись, що брат твій цей був ме́ртвий і ожи́в, пропа́в був і знайшо́вся.