Євангеліє від Луки: Лк. 12:8–12

Лк. 12:8–12 зач. 64

Глава 12

1Тим ча́сом, коли́ зібра́лися тисячі́ наро́ду, так що ти́снули оди́н о́дного, Він поча́в говори́ти спе́ршу до у́чнів Свої́х: бережі́ться заква́ски фарисе́йської, яка́ є лицемі́рство.

зач. 632Нема́ нічо́го прихо́ваного, що не відкри́лося б, і тає́много, чого́ б не дізна́лися.

3Тому́ те, що ви сказа́ли в пітьмі́, почу́ється при сві́тлі; і що говори́ли на ву́хо в буди́нках, те бу́де проголо́шене на покрі́влях.

4Кажу́ ж вам, дру́зям Мої́м: не бі́йтесь тих, що вбива́ють ті́ло і по́тім нічо́го бі́льше зроби́ти не мо́жуть;

5але́ скажу́ вам, кого́ боя́тися: бі́йтеся Того́, Хто ма́є вла́ду пі́сля вби́вства вки́нути в геє́ну: так, кажу́ вам, Того́ бі́йтеся.

6Чи не п’ять мали́х птахі́в продаю́ться за два асса́рія? і жо́ден з них не забу́тий Бо́гом.

7А у вас і воло́сся на голові́ все порахо́ване. О́тже, не бі́йтесь; ви доро́жчі за багатьо́х мали́х птахі́в.

зач. 648Кажу́ ж вам: ко́жного, хто ви́знає Мене́ пе́ред людьми́, і Син Людськи́й ви́знає його́ пе́ред А́нгелами Бо́жими;

9а хто зрече́ться Мене́ пе́ред людьми́, той відки́нутий бу́де пе́ред А́нгелами Бо́жими.

10І ко́жному, хто ска́же сло́во на Си́на Людсько́го, прости́ться; а хто ска́же хулу́ на Свято́го Ду́ха, тому́ не прости́ться.

11Коли́ ж приведу́ть вас у синаго́ги, до прави́телів і воло́дарів, не турбу́йтесь, як і що відповіда́ти, або що говори́ти,

12бо в той час Святи́й Дух навчи́ть вас, що тре́ба говори́ти.

зач. 6513Хтось з наро́ду сказа́в Йому́: Учи́телю! скажи́ бра́тові моє́му, щоб він розділи́в спа́дщину зі мно́ю.

14Він же сказа́в чолові́кові тому́: хто поста́вив Мене́ суди́ти чи діли́ти вас?

15При цьо́му сказа́в їм: гляді́ть, остеріга́йтеся користолю́бства, бо життя́ люди́ни не зале́жить від бага́тства її́ має́тку.

зач. 6616І сказа́в їм при́тчу: в одного́ бага́того чолові́ка до́бре вроди́ла ни́ва;

17і міркува́в він в собі́: що мені́ роби́ти? нема́ куди́ мені́ зібра́ти плоді́в мої́х.

18І сказа́в: ось що зроблю́: зруйну́ю жи́тниці мої́ та збуду́ю бі́льші, і зберу́ туди́ весь хліб мій і все добро́ моє́,

19і скажу́ душі́ мої́й: душа́! бага́то ма́єш добра́, що лежи́ть у те́бе на бага́то рокі́в: спочива́й, їж, пий, весели́сь.

20Але́ Бог сказа́в йому́: нерозу́мний! ціє́ї но́чі ду́шу твою́ ві́зьмуть у те́бе; кому́ ж діста́неться те, що ти загото́вив?

21Так бува́є з тим, хто збира́є скарби́ для се́бе, а не в Бо́га багаті́є.

22Сказа́в у́чням Свої́м: Тому́ кажу́ вам, – не піклу́йтесь для душі́ ва́шої, що вам ї́сти, ні для ті́ла, – в що вдягну́тися:

23душа́ бі́льша за ї́жу, і ті́ло – за оде́жу.

24Погля́ньте на во́ронів: вони́ не сі́ють, не жнуть; у них нема́ ні комо́р, ні жи́тниць, і Бог году́є їх; наскі́льки ж ви кра́щі за птахі́в?

25І хто з вас, піклу́ючись, мо́же дода́ти собі́ зро́сту хоч на оди́н лі́коть?

26О́тже, якщо́ і найме́ншого зроби́ти не мо́жете, чого́ ж піклу́єтесь про і́нше?

27Погля́ньте на лі́лії, як вони́ росту́ть: не тру́дяться, не пряду́ть; але́ кажу́ вам, що й Соломо́н у всій сла́ві свої́й не одяга́вся так, як ко́жна з них.

28Коли́ ж траву́ на по́лі, яка́ сього́дні є, а за́втра бу́де ки́нута у піч, Бог так одяга́є, то наскі́льки кра́ще вас, малові́ри!

29О́тже, не шука́йте, що вам ї́сти, або́ що пи́ти, і не турбу́йтесь,

30бо всьо́го того́ шука́ють лю́ди сві́ту цього́, ваш же Оте́ць зна́є, що ви ма́єте потре́бу в то́му;

31перш над усе́ шука́йте Ца́рства Бо́жого, а те все дода́сться вам.

зач. 6732Не бі́йся, мале́ ста́до! бо Оте́ць ваш благоволи́в да́ти вам Ца́рство.

33Продава́йте майно́ ва́ше і дава́йте ми́лостиню. Приготу́йте собі́ гаманці́, що не старі́ють, і скарби́, що не зме́ншуються на небеса́х, куди́ зло́дій не наближа́ється, і де міль не то́чить,

34бо де скарб ваш, там і се́рце ва́ше бу́де.

35Хай бу́дуть чре́сла ва́ші підпере́зані і світи́льники засві́чені.

36І ви будьте поді́бні до люде́й, які́ чека́ють пове́рнення госпо́даря свого́ з весі́лля, щоб, коли́ при́йде і посту́кає, нега́йно відчини́ти йому́.

37Блаже́нні ті раби́, госпо́дар яки́х, прийшо́вши, зна́йде їх пильну́ючими; і́стинно говорю́ вам, що він підпере́жеться і поса́дить їх, та, підхо́дячи, служи́тиме їм.

38І коли́ при́йде о дру́гій сторо́жі, або́ о тре́тій сторо́жі при́йде, і зна́йде їх так, то блаже́нні ті раби́.

39Ви зна́єте, що коли́ б знав госпо́дар до́му, о які́й годи́ні при́йде зло́дій, то пильнува́в би і не дав би підкопа́ти до́му свого́.

40Бу́дьте ж і ви гото́ві, бо в яки́й час не сподіва́єтесь, при́йде Син Людськи́й.

41Тоді́ сказа́в Йому́ Петро́: Го́споди! чи до нас при́тчу цю гово́риш, чи до всіх?

42Госпо́дь же сказа́в: хто ві́рний і му́дрий домоправи́тель, яко́го госпо́дар поста́вив над слу́гами свої́ми роздава́ти їм своєча́сно мі́ру хлі́ба?

зач. 6843Блаже́нний раб той, госпо́дар яко́го, прийшо́вши, зна́йде, що він ро́бить так.

44І́стинно кажу́ вам: над усі́м добро́м свої́м поста́вить його́.

45Якщо́ ж раб той в се́рці свої́м ска́же: не ско́ро госпо́дар мій при́йде, і почне́ би́ти слу́г та служни́ць, їсти́ і пи́ти та напива́тись, –

46то при́йде госпо́дар раба́ того́ у день, коли́ він не сподіва́ється, і в годи́ну, яко́ї не зна́є, і розітне́ його́, і ви́значить йому́ до́лю з неві́рними.

47Раб же той, яки́й знав во́лю госпо́даря свого́, та не був гото́вий, і не роби́в за во́лею його́, бу́де бага́то би́тий;

48а той, хто не знав і зроби́в те, за що тре́ба кара́ти, бу́де би́тий ме́нше. Від уся́кого, кому́ дано́ бага́то, бага́то й вимага́ється, і кому́ бага́то дору́чено, з то́го бі́льше й запита́ється.

зач. 6949Я прийшо́в вого́нь звести́ на зе́млю, і як хоті́в би, щоб він уже́ запала́в!

50Хре́щенням ма́ю Я хрести́тися; і як Я тужу́, по́ки це здійсни́ться!

51Чи ду́маєте ви, що Я прийшо́в да́ти мир землі́? Ні, кажу́ вам, а розді́лення;

52бо відни́ні п’я́теро в одному́ до́мі почну́ть розділя́тися, тро́є про́ти двох, і дво́є про́ти трьох:

53ба́тько ста́не про́ти си́на, і син про́ти ба́тька; ма́ти про́ти дочки́, і дочка́ про́ти ма́тері; свекру́ха про́ти неві́стки своє́ї, і неві́стка про́ти свекру́хи своє́ї.

54Сказа́в же і до наро́ду: коли́ ви поба́чите хма́ру, що йде із за́ходу, то відра́зу гово́рите: дощ бу́де, і бува́є так;

55і коли́ ві́є півде́нний ві́тер, гово́рите: спе́ка бу́де; і бува́є.

56Лицемі́ри! лице́ не́ба і землі́ розпізнава́ти умі́єте; як же час цей не розпізнаєте́?

57Чому́ ж ви і по собі́ не су́дите, що ма́є бу́ти?

58Коли́ ти йдеш з супе́рником свої́м до прави́теля, то доро́гою подба́й ви́зволитися від ньо́го, щоб він не приві́в тебе́ до судді́, а суддя́ не відда́в тебе́ ка́тові, а кат не ки́нув би тебе́ в темни́цю.

59Кажу́ тобі́: не ви́йдеш зві́дти, аж по́ки не віддаси́ і оста́ннього мідяка́.