Біблія українською мовою

Старий Завіт – переклад Івана Огієнка
    Новий Завіт – переклад Волинської єпархії Української Православної Церкви

Книга Суддів Ізраїлевих

наступний розділ →
Розділ 1
1: Після смерти Ісуса запитували сини Ізраїлеві Господа, говорячи: хто з нас першим піде на хананеян— воювати з ними?
2: І сказав Господь: Іуда піде; ось, Я віддаю землю в руки його.
3: Іуда ж сказав Симеону, братові своєму: ввійди зі мною в жереб мій, і будемо воювати з хананеянами; і я ввійду з тобою у твій жереб. І пішов з ним Симеон.
4: І пішов Іуда, і віддав Господь хананеян і ферезеян у руки їх, і убили вони з них під Везеком десять тисяч чоловік.
5: У Везеку зустрілися вони з Адоні-Везеком, воювали з ним і розбили хананеян і ферезеян.
6: Адоні-Везек побіг, але вони погналися за ним і впіймали його і відсікли великі пальці на руках його і на ногах його.
7: Тоді сказав Адоні-Везек: сімдесят царів з відсіченими на руках і на ногах їхніх великими пальцями збирали [крихти] під столом моїм; як робив я, так і мені відплатив Бог. І привели його в Єрусалим, і він помер там.
8: І воювали сини Іудині проти Єрусалима і взяли його, й уразили його мечем і місто віддали вогню.
9: Потім пішли сини Іудині воювати з хананеянами, які жили на горах і на полуденній землі і на низинних місцях.
10: І пішов Іуда на хананеян, які жили в Хевроні [ім’я ж Хеврону було раніше Кириаф-Арби], і розбив Шешая, Ахимана і Фалмая [з роду Єнакового].
11: Звідти пішов він проти жителів Давира; ім’я Давира було раніше Кириаф-Сефер.
12: І сказав Халев: хто розіб’є Кириаф-Сефер і візьме його, тому віддам Ахсу, дочку мою, за дружину.
13: І взяв його Гофониїл, син Кеназа, молодшого брата Халевового, і Халев віддав за дружину йому Ахсу, дочку свою.
14: Коли належало їй іти, Гофониїл навчив її просити у батька її поле, і вона зійшла з осла. Халев сказав їй: що тобі?
15: [Ахса] сказала йому: дай мені благословення; ти дав мені землю полуденну, дай мені і джерела води. І дав їй [Халев за бажанням її] джерела верхні і джерела нижні.
16: І сини [Іофора] кенеянина, тестя Мойсеєвого, пішли з міста Пальм із синами Іудиними в пустелю Іудину, що на південь від Арада, і прийшли й оселилися серед народу.
17: І пішов Іуда із Симеоном, братом своїм, і розбили хананеян, які жили в Цефафі, і піддали його закляттю, і тому називається місто це Хорма.
18: Іуда взяв також Газу з передмістями її, Аскалон з передмістями його, і Екрон з передмістями його [і Азот з околицями його].
19: Господь був з Іудою, і він оволодів горою; але жителів долини не міг прогнати, тому що в них були залізні колісниці.
20: І віддали Халеву Хеврон, як говорив Мойсей, [і одержав він там у спадщину три міста синів Єнакових] і вигнав звідти трьох синів Єнакових.
21: Але ієвусеїв, які жили в Єрусалимі, не вигнали сини Веніамінові, і живуть ієвусеями з синами Веніаміна в Єрусалимі до цього дня.
22: І сини Йосифа пішли також на Вефиль, і Господь був з ними.
23: [І зупинилися] й оглядали сини Йосифові Вефиль [ім’я ж місту було раніше Луз].
24: І побачили вартові чоловіка, який йде з міста, [і взяли його] і сказали йому: покажи нам вхід у місто, і зробимо тобі милість.
25: Він показав їм вхід у місто, і розбили вони місто мечем, а чоловіка цього і всіх родичів його відпустили.
26: Чоловік цей пішов у землю хеттеян, і побудував [там] місто і нарік ім’я йому Луз. Це ім’я його по цей день.
27: І Манассія не вигнав жителів Бефсана [який є Скифополь] і залежних від нього міст, Фаанаха і залежних від нього міст, жителів Дора і залежних від нього міст, жителів Івлеама і залежних від нього міст, жителів Мегиддона і залежних від нього міст; і залишилися хананеяни жити в землі цій.
28: Коли Ізраїль прийшов у силу, тоді зробив він хананеян данниками, але вигнати не вигнав їх.
29: І Єфрем не вигнав хананеян, які живуть у Газері; і жили хананеяни серед них у Газері [і платили їм данину].
30: І Завулон не вигнав жителів Китрона і жителів Наглола, і жили хананеяни серед них і платили їм данину.
31: І Асир не вигнав жителів Акко [які платили йому данину, і жителів Дора] і жителів Сидона й Ахлава, Ахзива, Хелви, Афека і Рехова.
32: І жив Асир серед хананеян, жителів землі тієї, бо не вигнав їх.
33: І Неффалим не вигнав жителів Вефсамиса і жителів Бефанафа і жив серед хананеян, жителів землі тієї; жителі ж Вефсамиса і Бефанафа були його данниками.
34: І притисли аморреяни синів Данових у горах, бо не давали їм сходити в долину.
35: І залишилися аморреяни жити на горі Херес [де ведмеді і лисиці], в Аїалоні і Шаалвимі; але рука синів Йосифових подолала [аморреян], і стали вони данниками їх.
36: Межі аморреян від узвишшя Акравим і від Сели простягалися і далі.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 2
1: І прийшов ангел Господній з Галгала в Бохим [і у Вефиль до дому Ізраїлевого] і сказав [їм: так говорить Господь]: Я вивів вас з Єгипту і ввів вас у землю, про яку клявся батькам вашим [дати вам], і сказав Я: «не порушу завіту Мого з вами повік;
2: і ви не вступайте в союз з жителями землі цієї; [богам їх не поклоняйтеся, ідолів їх розбийте,] жертовники їх зруйнуйте». Але ви не послухали голосу Мого. Що ви це зробили?
3: І тому говорю Я: [не стану вже переселяти людей цих, яких Я хотів вигнати,] не вижену їх від вас, і будуть вони вам петлею, і боги їх будуть для вас сіттю.
4: Коли ангел Господній сказав слова ці всім синам Ізраїлевим, то народ підняв голосне волання і заплакав.
5: Від цього і називають те місце Бохим*. Там принесли вони жертву Господу.
6: Коли Ісус розпустив народ, і пішли сини Ізраїлеві, [кожен у свій дім і] кожен у свій наділ, щоб одержати в спадщину землю,
7: тоді народ служив Господу в усі дні Ісуса і в усі дні старійшин, життя яких продовжилося після Ісуса і які бачили усі великі діла Господні, які Він зробив Ізраїлю.
8: Але коли помер Ісус, син Навина, раб Господній, будучи ста десяти років,
9: і поховали його в межах наділу його у Фамнаф-Сараі, на горі Єфремовій, на північ від гори Гааша;
10: і коли весь народ той відійшов до батьків своїх, і постав після них інший рід, який не знав Господа і діл Його, які Він чинив Ізраїлю,—
11: тоді сини Ізраїлеві стали чинити зле перед очима Господа і стали служити Ваалу;
12: залишили Господа Бога батьків своїх, Який вивів їх із землі Єгипетської, і звернулися до інших богів, богів народів, які оточували їх, і стали поклонятися їм, і роздратували Господа;
13: залишили Господа і стали служити Ваалу й Астарті.
14: І запалав гнів Господа на Ізраїля, і віддав їх у руки грабіжників, і грабували їх; і віддав їх у руки ворогів, які оточували їх, і не могли вже устояти перед ворогами своїми.
15: Куди б вони не пішли, рука Господня скрізь була їм на зло, як говорив їм Господь і як клявся їм Господь. І їм було дуже скрутно.
16: І поставив [їм] Господь суддів, які рятували їх від рук грабіжників їхніх;
17: але і суддів вони не слухали, а ходили блудно вслід інших богів і поклонялися їм [і дратували Господа], швидко ухилилися від путі, якою ходили батьки їхні, підкорюючись заповідям Господнім. Вони так не робили.
18: Коли Господь поставляв їм суддів, то Сам Господь був із суддею і рятував їх від ворогів їхніх в усі дні судді: бо жалів їх Господь, коли чув стогін їхній від тих, що гнітили і пригноблювали їх.
19: Але як тільки помирав суддя, вони знову робили гірше за батьків своїх, ухиляючись до інших богів, слугуючи їм і поклоняючись їм. Не відставали від діл своїх і [не відступали] від непокірливої путі своєї.
20: І запалав гнів Господній на Ізраїля, і сказав Він: за те, що народ цей переступає завіт Мій, який Я уклав з батьками їх, і не слухає голосу Мого,
21: і Я не стану вже виганяти від них жодного з тих народів, яких залишив Ісус, [син Навина, на землі,] коли помирав,—
22: щоб спокушати ними Ізраїля: чи стануть вони триматися путі Господньої і ходити по ній, як додержували батьки їхні, чи ні?
23: І залишив Господь народи ці і не вигнав їх невдовзі і не віддав їх у руки Ісуса.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 3
1: Ось ті народи, яких залишив Господь, щоб спокушати ними ізраїльтян, усіх, які не знали про всі війни ханаанські,—
2: для того тільки, щоб знали й училися війні наступні роди синів Ізраїлевих, які раніше не знали її:
3: п’ять власників филистимських, усі хананеї і, сидоняни й евеї, які живуть на горі Ливан, від гори Ваал-Ермона до входу в Емаф.
4: Вони були залишені, щоб спокушати ними ізраїльтян і довідатися, чи підкорюються вони заповідям Господнім, які Він заповів батькам їхнім через Мойсея.
5: І жили сини Ізраїлеві серед хананеїв, хеттеїв, аморреїв, ферезеїв, евеїв, [гергесеїв] та ієвусеїв,
6: і брали дочок їхніх собі за дружин, і своїх дочок віддавали за синів їхніх, і служили богам їх.
7: І зробили сини Ізраїлеві зле перед очима Господа, і забули Господа Бога свого, і служили Ваалу й Астарті.
8: І запалав гнів Господній на Ізраїля, і віддав їх у руки Хусарсафема, царя Месопотамського, і служили сини Ізраїлеві Хусарсафему вісім років.
9: Тоді заволали сини Ізраїлеві до Господа, і поставив Господь спасителя синам Ізраїлевим, який спас їх, Гофониїла, сина Кеназа, молодшого брата Халевового.
10: На ньому був Дух Господній, і був він суддею Ізраїля. Він вийшов на війну [проти Хусарсафема], і віддав Господь у руки його Хусарсафема, царя Месопотамського, і перемогла рука його Хусарсафема.
11: І спочивала земля сорок років. І помер Гофониїл, син Кеназа.
12: Сини Ізраїлеві знову стали робити зле перед очима Господа, і укріпив Господь Еглона, царя Моавитського, проти ізраїльтян, за те, що вони робили лихе перед очима Господа.
13: Він зібрав до себе [усіх] аммонитян і амаликитян, і пішов і уразив Ізраїля, й оволоділи вони містом Пальм.
14: І служили сини Ізраїлеві Еглону, царю Моавитському, вісімнадцять років.
15: Тоді воззвали сини Ізраїлеві до Господа, і Господь поставив їм спасителя Аода, сина Гери, сина Ієминиєвого, який був лівшою. І послали сини Ізраїлеві з ним дари Еглону, царю Моавитському.
16: Аод зробив собі меч із двома вістрями, довжиною в лікоть, і підперезав його під плащем своїм до правого стегна,
17: [і прийшов,] і підніс дари Еглону, царю Моавитському; Еглон же був чоловіком дуже повним.
18: Коли підніс Аод усі дари і випровадив людей, які принесли дари,
19: то сам повернувся від ідолів, що у Галгалі, і сказав: у мене є таємне слово до тебе, царю. Він сказав: тихіше! І вийшли від нього всі, хто стояв при ньому.
20: Аод увійшов до нього: він сидів у прохолодній світлиці, що була в нього окремо. І сказав Аод: у мене є до тебе, [царю,] слово Боже. [Еглон] встав зі стільця [перед ним].
21: [Коли він встав,] Аод простяг ліву руку свою і взяв меч із правого стегна свого і встромив його в живіт його,
22: так що ввійшло за вістрям і руків’я, і жир закрив вістря, тому що Аод не вийняв меча з живота його, і він пройшов до задньої частини.
23: І вийшов Аод за поріг, і зачинив за собою двері світлиці, і замкнув.
24: Коли він вийшов, раби Еглона прийшли і бачать, ось, двері світлиці замкнуті, і говорять: мабуть, він з необхідности у прохолодній кімнаті.
25: Чекали досить довго, але бачачи, що ніхто не відмикає дверей світлиці, взяли ключ і відімкнули, і ось, господар їхній лежить на землі мертвий.
26: Поки вони дивувалися, Аод тим часом пішов, [і ніхто про нього не думав,] пройшов повз ідолів і врятувався в Сеїраф.
27: Прийшовши ж [у землю Ізраїлеву, Аод] засурмив трубою на горі Єфремовій, і зійшли з ним сини Ізраїлеві з гори, і він ішов перед ними.
28: І сказав їм: ідіть за мною, бо віддав Господь [Бог] ворогів ваших моавитян у руки ваші. І пішли за ним, і захопили переправу через Йордан до Моаву, і не давали нікому переходити.
29: І вбили в той час моавитян близько десяти тисяч чоловік, усе здорових і сильних, і ніхто не втік.
30: Так підкорилися в той день моавитяни Ізраїлю, і спочивала земля вісімдесят років. [І був Аод суддею їх до самої смерти.]
31: Після нього був Самегар, син Анафів, який шістсот чоловік филистимлян побив волячим рожном; і він також спас Ізраїля.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 4
1: Коли помер Аод, сини Ізраїлеві стали знову робити зле перед очима Господа.
2: І віддав їх Господь у руки Іавина, царя Ханаанського, який царював у Асорі; воєначальником у нього був Сисара, який жив у Харошеф-Гоїмі.
3: І воззвали сини Ізраїлеві до Господа, тому що в нього було дев’ятсот залізних колісниць, і він жорстоко гнітив синів Ізраїлевих двадцять років.
4: У той час була суддею Ізраїля Девора пророчиця, дружина Лапидофова;
5: вона жила під Пальмою Девориною, між Рамою і Вефилем, на горі Єфремовій; і приходили до неї [туди] сини Ізраїлеві на суд.
6: [Девора] послала і покликала Варака, сина Авиноамового, з Кедеса Неффалимового, і сказала йому: повеліває [тобі] Господь Бог Ізраїлів: піди, піднімись на гору Фавор і візьми з собою десять тисяч чоловік із синів Неффалимових і синів Завулонових;
7: а Я приведу до тебе, до потоку Киссону, Сисару, воєначальника Іавинового, і колісниці його і багатолюдне [військо] його, і віддам його в руки твої.
8: Варак сказав їй: якщо ти підеш зі мною, піду; а якщо не підеш зі мною, не піду; [тому що я не знаю дня, в який пошле Господь ангела зі мною].
9: Вона сказала [йому]: піти піду з тобою; тільки [знай, що] не тобі вже буде слава в цьому поході, в який ти йдеш; але в руки жінки віддасть Господь Сисару. І встала Девора і пішла з Вараком у Кедес.
10: Варак скликав завулонян і неффалимлян у Кедес, і пішли слідом за ним десять тисяч чоловік, і Девора пішла з ним.
11: Хевер кенеянин відокремився тоді від кенеян, синів Ховава, родича Мойсеєвого, і розкинув намет свій біля діброви в Цааннимі біля Кедеса.
12: І донесли Сисарі, що Варак, син Авиноамів, піднявся на гору Фавор.
13: Сисара скликав усі колісниці свої, дев’ятсот залізних колісниць, і весь народ, який у нього, з Харошеф-Гоїма до потоку Киссону.
14: І сказала Девора Вараку: встань, тому що це той день, в який Господь віддасть Сисару в руки твої; Сам Господь піде перед тобою. І зійшов Варак з гори Фавор, і за ним десять тисяч чоловік.
15: Тоді Господь привів у замішання Сисару і всі колісниці його і все ополчення його від меча Варака, і зійшов Сисара з колісниці [своєї] і побіг пішки.
16: Варак переслідував колісниці [його] і ополчення до Харошеф-Гоїма, і загинуло все ополчення Сисарине від меча, не залишилося нікого.
17: Сисара ж утік пішки у намет Іаїлі, дружини Хевіра кенеянина; тому що між Іавином, царем Асорським, і домом Хевера кенеянина був мир.
18: І вийшла Іаїль назустріч Сисарі і сказала йому: зайди, господарю мій, зайди до мене, не бійся. Він зайшов до неї в намет, і вона покрила його килимом [своїм].
19: [Сисара] сказав їй: дай мені трохи води напитися, я пити хочу. Вона розв’язала міх з молоком, і напоїла його і знову покрила його.
20: [Сисара] сказав їй: стань біля дверей намету, і якщо хто прийде і запитає в тебе і скаже: «чи немає тут кого?», ти скажи: «ні».
21: Іаїль, дружина Хеверова, взяла кіл від намету, і взяла молот у руку свою, і підійшла до нього тихенько, і встромила кіл у скроню його так, що приколола до землі; а він спав від утоми— і помер.
22: І ось, Варак женеться за Сисарою. Іаїль вийшла назустріч йому і сказала йому: ввійди, я покажу тобі людину, яку ти шукаєш. Він увійшов до неї, і ось, Сисара лежить мертвим, і кіл у скроні його.
23: І смирив [Господь] Бог у той день Іавина, царя Ханаанського, перед синами Ізраїлевими.
24: Рука синів Ізраїлевих посилювалася більше і більше над Іавином, царем Ханаанським, доки не знищили вони Іавина, царя Ханаанського.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 5
1: У той день заспівали Девора і Варак, син Авиноамів, цими словами:
2: Ізраїль помстився, народ показав ревність; прославте Господа!
3: Слухайте, царі, прислухайтеся, вельможі: я Господу, я співаю, воздаю хвалу Господу Богу Ізраїлевому.
4: Коли виходив Ти, Господи, від Сеїра, коли йшов з поля Едомського, тоді земля тряслася, і небо капало, і хмари проливали воду;
5: гори танули від лиця Господа, навіть цей Синай від лиця Господа Бога Ізраїлевого.
6: У дні Самегара, сина Анафового, у дні Іаїлі, були порожні дороги, і ті, що ходили раніше путями прямими, ходили тоді обхідними дорогами.
7: Не стало мешканців у селищах у Ізраїля, не стало, доки не повстала я, Девора, доки не повстала я, мати в Ізраїлі.
8: Обрали нових богів, тому війна біля воріт. Чи видні були щит і спис у сорока тисяч Ізраїля?
9: Серце моє до вас, начальники Ізраїлеві, до ревнителів серед народу; прославте Господа!
10: Ті, хто їздить на ослицях білих, ті, що сидять на килимах і ходять по дорозі, співайте пісню!
11: Серед голосів, що збирають стада, біля колодязів, нехай співають хвалу Господу, хвалу вождям Ізраїля! Тоді виступив до воріт народ Господній.
12: Піднесися, піднесися, Деворо! піднесися, піднесися! співай пісню! Постань, Вараку! і веди полонених твоїх, сину Авиноамів!
13: Тоді небагатьом із сильних підкорив Він народ; Господь підпорядкував мені хоробрих.
14: Від Єфрема прийшли ті, хто вкорінився в Амалика; за тобою Веніамін, серед народу твого; від Махира йшли начальники, і від Завулона— ті, хто володіє тростиною писаря.
15: І князі Іссахарові з Деворою, й Іссахар так само, як Варак, кинувся в долину пішки. В племенах Рувимових велика розбіжність.
16: Чого сидиш ти між кошарами, слухаючи бекання отар? В племенах Рувимових велика розбіжність.
17: Галаад живе спокійно за Йорданом, і Дану чого боятися з кораблями? Асир сидить на березі моря й біля пристаней своїх живе спокійно.
18: Завулон— народ, який прирік душу свою на смерть, і Неффалим— на висотах поля.
19: Прийшли царі, зітнулися, тоді воювали царі ханаанські у Фанааху біля вод Мегиддонських, але не одержали ніякого срібла.
20: З неба воювали, зірки з путей своїх воювали із Сисарою.
21: Потік Киссон потягнув їх, потік Кедумим, потік Киссон. Зневажай, душе моя, силу!
22: Тоді ламалися копита кінські від утечі, від утечі сильних його.
23: Прокляніть Мероз, говорить ангел Господній, прокляніть, прокляніть жителів його за те, що не прийшли на допомогу Господу, на допомогу Господу з хоробрими.
24: Нехай буде благословенна між жонами Іаїль, дружина Хевера кенеянина, між жонами в наметах нехай буде благословенна!
25: Води просив він: молока подала вона, у чаші коштовній принесла молока кращого.
26: [Ліву] руку свою простягнула до кола, а праву свою до молота робітників; ударила Сисару, вразила голову його, розбила і проколола скроню його.
27: До ніг її схилився, упав і лежав, до ніг її схилився, упав; де схилився, там і впав убитий.
28: У вікно виглядає і волає мати Сисарина крізь ґрати: чому довго не йде кіннота його, чому баряться колеса колісниць його?
29: Розумні з її жінок відповідають їй, і сама вона відповідає на слова свої:
30: мабуть, вони знайшли, ділять здобич, по дівчині, по дві дівчини на кожного воїна, у здобич отримано різнобарвний одяг Сисарі, отримано у здобич різнобарвний одяг, вишитий з обох боків, знятий з плечей полоненого.
31: Так нехай загинуть усі вороги Твої, Господи! Ті ж, що люблять Його, нехай будуть, як сонце, що сходить у всій силі своїй!— І спочивала земля сорок років.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 6
1: Сини Ізраїлеві стали знову чинити зле перед очима Господа, і віддав їх Господь у руки мадіанитян на сім років.
2: Важка була рука мадіанитян над Ізраїлем, і сини Ізраїлеві зробили собі від мадіанитян ущелини в горах і печери й укріплення.
3: Коли посіє Ізраїль, прийдуть мадіанитяни й амаликитяни і жителі сходу і ходять у них;
4: і стоять у них наметами, і винищують плоди землі до самої Гази, і не залишають для прохарчування Ізраїлю ні вівці, ні вола, ні осла.
5: Тому що вони приходили з худобою своєю і з наметами своїми, приходили такою безліччю, як сарана; їм і верблюдам їхнім не було числа, і ходили по землі Ізраїлевій, щоб спустошувати її.
6: І дуже зубожів Ізраїль від мадіанитян, і воззвали сини Ізраїлеві до Господа.
7: І коли воззвали сини Ізраїлеві до Господа на мадіанитян,
8: послав Господь пророка до синів Ізраїлевих, і сказав їм: так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я вивів вас з Єгипту, вивів вас з дому рабства;
9: визволив вас з руки єгиптян і з руки всіх, що гнобили вас, прогнав їх від вас, і дав вам землю їх,
10: і сказав вам: «Я— Господь Бог ваш; не шануйте богів аморрейських, у землі яких ви живете»; але ви не послухали голосу Мого.
11: І прийшов ангел Господній і сів у Офрі під дубом, що належав Іоасу, нащадкові Авиазеровому; син його Гедеон вибивав тоді пшеницю в точилі, щоб сховати від мадіанитян.
12: І явився йому ангел Господній і сказав йому: Господь з тобою, чоловіче сильний!
13: Гедеон сказав йому: господарю мій! якщо Господь з нами, то чого сталася з нами уся ця [біда]? і де всі чудеса Його, про які розповідали нам батьки наші, говорячи: «з Єгипту вивів нас Господь»? Нині залишив нас Господь і віддав нас у руки мадіанитян.
14: Господь, споглянувши на нього, сказав: іди з цією силою твоєю і спаси Ізраїля від руки мадіанитян; Я посилаю тебе.
15: [Гедеон] сказав йому: Господи! як спасу я Ізраїля? ось, і плем’я моє в коліні Манассіїному найбідніше, і я в домі батька мого молодший.
16: І сказав йому Господь: Я буду з тобою, і ти подолаєш мадіанитян, як одну людину.
17: [Гедеон] сказав Йому: якщо я знайшов благодать перед очима Твоїми, то зроби мені знамення, що Ти говориш зі мною:
18: не йди звідси, доки я не прийду до Тебе і не принесу дара мого і не запропоную Тобі. Він сказав: Я залишуся до повернення твого.
19: Гедеон пішов і приготував козеня й опрісноків з ефи борошна; м’ясо поклав у кошик, а юшку влив у горщик і приніс до Нього під дуб і запропонував.
20: І сказав йому ангел Божий: візьми м’ясо й опрісноки, і поклади на цей камінь, і вилий юшку. Він так і зробив.
21: Ангел Господній простяг кінець жезла, який був у руці його, доторкнувся до м’яса й опрісноків; і вийшов вогонь з каменя і поїв м’ясо й опрісноки; і ангел Господній зник з очей його.
22: І побачив Гедеон, що це ангел Господній, і сказав Гедеон: горе мені, Владико Господи! тому що я бачив ангела Господнього лицем до лиця.
23: Господь сказав йому: мир тобі, не бійся, не помреш.
24: І влаштував там Гедеон жертовник Господу і назвав його: Ієгова Шалом*. Він ще до цього дня в Офрі Авиєзеровій.
25: У ту ніч сказав йому Господь: візьми тельця зі стада батька твого й другого тельця семирічного, і зруйнуй жертовник Ваала, який у батька твого, і зрубай священне дерево, яке при ньому,
26: і постав жертовник Господу Богу твоєму, [який явився тобі] на вершині скелі цієї, у порядку, і візьми другого тельця і принеси у всепалення на дровах дерева, яке зрубаєш.
27: Гедеон взяв десять чоловік з рабів своїх і зробив, як говорив йому Господь; але оскільки зробити це вдень він боявся через домашніх батька свого і жителів міста, то зробив уночі.
28: Зранку встали жителі міста, і ось, жертовник Ваала зруйнований, і дерево при ньому зрубано, і другий телець принесений у всепалення на новоспорудженому жертовнику.
29: І говорили одне одному: хто це зробив? Шукали, розпитували і сказали: Гедеон, син Іоасів, зробив це.
30: І сказали жителі міста Іоасу: виведи сина твого; він повинен померти за те, що зруйнував жертовник Ваала і зрубав дерево, яке було при ньому.
31: Іоас сказав усім, хто приступив до нього: чи вам заступатися за Ваала, чи вам захищати його? хто заступиться за нього, той буде відданий на смерть в цей самий ранок; якщо він бог, то нехай сам заступиться за себе, проти того, хто зруйнував його жертовник.
32: І став називати його з того дня Ієроваалом, тому що сказав: нехай Ваал сам судиться з ним за те, що він зруйнував жертовник його.
33: Тим часом усі мадіанитяни й амаликитяни і жителі сходу зібралися разом, перейшли [ріку] і стали станом у долині Ізреельській.
34: І Дух Господній надихнув Гедеона; він засурмив трубою, і скликане було плем’я Авиєзерове, щоб іти за ним.
35: І послав послів по всьому коліну Манассіїному, і воно погодилося йти за ним; також послав послів до Асира, Завулона і Неффалима, і ці прийшли назустріч їм.
36: І сказав Гедеон Богу: якщо Ти спасеш Ізраїля рукою моєю, як говорив Ти,
37: то ось, я розстелю тут на току стрижену вовну: якщо роса буде тільки на вовні, а на усій землі сухо, то буду знати, що спасеш рукою моєю Ізраїля, як говорив Ти.
38: Так і сталося: на другий день, вставши рано, він став віджимати вовну і віджав з вовни роси цілу чашу води.
39: І сказав Гедеон Богові: не прогнівайся на мене, якщо ще раз скажу і ще тільки один раз зроблю випробування над вовною: нехай буде сухо на одній тільки вовні, а на всій землі нехай буде роса.
40: Бог так і зробив у ту ніч: тільки на вовні було сухо, а на всій землі була роса.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 7
1: Ієроваал, він же і Гедеон, встав зранку і весь народ, який був з ним, і розташувалися станом біля джерела Харода; мадіамський же стан був від нього на північ біля пагорба Море? на долині.
2: І сказав Господь Гедеону: народу з тобою занадто багато, не можу Я віддати мадіанитян у руки їх, щоб не загордився Ізраїль переді Мною і не сказав: «моя рука спасла мене»;
3: отже, виголоси голосно до народу і скажи: «хто боязкий і несміливий, той нехай повернеться і йде назад з гори Галаада». І повернулося народу двадцять дві тисячі, а десять тисяч залишилося.
4: І сказав Господь Гедеону: все ще багато народу; веди їх до води, там Я виберу з них тобі; про кого Я скажу: «нехай іде з тобою», той і нехай іде з тобою; а про кого скажу тобі: «не повинен іти з тобою», той нехай і не йде.
5: Він привів народ до води. І сказав Господь Гедеону: хто буде хлебтати воду язиком своїм, як хлебче пес, того постав окремо, також і тих усіх, які будуть схилятися на коліна свої і пити.
6: І було число тих, хто хлебтали ротом своїм з руки, триста чоловік; весь же інший народ схилявся на коліна свої пити воду.
7: І сказав Господь Гедеону: трьомастами тими, що хлебтали, Я спасу вас і віддам мадіанитян у руки ваші, а весь народ нехай іде, кожен у своє місце.
8: І взяли вони у народу запас їжі собі і труби їхні, і відпустив Гедеон усіх ізраїльтян по наметах і затримав у себе триста чоловік; стан же мадіамський був у нього внизу в долині.
9: У ту ніч сказав йому Господь: встань, зійди в стан, Я віддаю його в руки твої;
10: якщо ж ти боїшся йти один, то піди в стан ти і Фура, слуга твій;
11: і почуєш, що говорять, і тоді укріпляться руки твої, і підеш у стан. І зійшов він і Фура, слуга його, до самого полку озброєних, які були в стані.
12: Мадіанитяни ж і амаликитяни і всі жителі сходу розташувалися на долині в такій безлічі, як сарана; верблюдам їх не було числа, багато було їх, як піску на березі моря.
13: Гедеон прийшов. І ось, один розповідає іншому сон і говорить: снилося мені, начебто круглий ячмінний хліб котився по стану мадіамському і, прикотившись до намету, вдарив у нього так, що він упав, перекинув його, і намет розпався.
14: Інший сказав у відповідь йому: це не що інше, як меч Гедеона, сина Іоасового, ізраїльтянина; віддав Бог у руки його мадіанитян і весь стан.
15: Гедеон, почувши розповідь про сон і тлумачення його, вклонився [Господу] і повернувся в стан ізраїльський і сказав: вставайте! віддав Господь у руки ваші стан мадіамський.
16: І розділив триста чоловік на три загони і дав у руки всім їм труби і порожні глечики і в глечики світильники.
17: І сказав їм: дивіться на мене і робіть те саме; ось, я підійду до стану, і що буду робити, те і ви робіть;
18: коли я і ті, що знаходяться зі мною, засурмимо трубами, сурміть і ви трубами вашими навколо всього стану і кричіть: [меч] Господа і Гедеона!
19: І підійшов Гедеон і сто чоловік з ним до стану, на початку середньої сторожі, і розбудили вартових, і засурмили трубами і розбили глечики, що були в руках їхніх.
20: І засурмили всі три загони трубами, і розбили глечики, і тримали в лівій руці своїй світильники, а в правій руці труби, і сурмили, і кричали: меч Господа і Гедеона!
21: І стояв кожен на своєму місці навколо стану; і стали бігати в усьому стані, і кричали, і кинулися втікати.
22: У той час як триста чоловік сурмили трубами, повернув Господь меч один на одного в усьому стані, і побігло ополчення до Бефшитти, до Царери, до межі Авелмехоли, поблизу Табафи.
23: І скликали ізраїльтян з коліна Неффалимового, Асирового і всього коліна Манассіїного, і погналися за мадіанитянами.
24: Гедеон же послав послів на всю гору Єфремову сказати: вийдіть назустріч мадіанитянам і перехопіть у них переправу через воду до Бефвари і Йордан. І скликали всіх єфремлян, і перехопили вони переправи через воду до Бефвари і Йордан;
25: і впіймали двох князів мадіамських: Орива і Зива, і вбили Орива в Цур-Ориві, а Зива в Ієкев-Зиві і переслідували мадіанитян; голови ж Орива і Зива принесли до Гедеона за Йордан.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 8
1: І сказали йому єфремляни: навіщо ти це зробив, чому не покликав нас, коли йшов воювати з мадіанитянами? І сильно сварилися з ним.
2: [Гедеон] відповів їм: чи зробив я щось таке, як ви нині? Чи не краще Єфрем добирав виноград, ніж Авиєзер збирав?
3: У ваші руки віддав Бог князів мадіамських Орива і Зива, і що міг зробити я такого, як ви? Тоді заспокоївся дух їх проти нього, коли сказав він їм такі слова.
4: І прийшов Гедеон до Йордану, і перейшов сам і триста чоловік, які були з ним. Вони були стомлені [і голодні], переслідуючи ворогів.
5: І сказав він жителям Сокхофа: дайте хліба народу, який іде за мною; вони стомилися, а я переслідую Зевея і Салмана, царів мадіамських.
6: Князі Сокхофа сказали: хіба рука Зевея і Салмана вже у твоїй руці, щоб нам війську твоєму давати хліб?
7: І сказав Гедеон: за це, коли віддасть Господь Зевея і Салмана в руки мої, я роздеру тіло ваше терням пустельним і молотильними зубчастими дошками.
8: Звідти пішов він у Пенуел і те саме сказав жителям його, і жителі Пенуела відповіли йому те саме, що відповідали жителі Сокхофа.
9: Він сказав жителям Пенуела: коли я повернуся у мирі, зруйную вежу цю.
10: Зевей же і Салман були в Каркорі і з ними їхнє ополчення до п’ятнадцяти тисяч, усе, що залишилося з усього ополчення жителів сходу; загинуло ж сто двадцять тисяч чоловік, які оголюють меч.
11: Гедеон пішов до тих, що живуть у наметах на схід від Нови й Іогбеги й уразив стан, коли стан спочивав безтурботно.
12: Зевей і Салман побігли; він погнався за ними і схопив обох царів мадіамських, Зевея і Салмана, і весь стан привів у замішання.
13: І повернувся Гедеон, син Іоаса, з війни з узвишшя Хереса.
14: І захопив юнака з жителів Сокхофа і випитав у нього; і він написав йому князів і старійшин сокхофських сімдесят сім чоловік.
15: І прийшов він до жителів сокхофських, і сказав: ось Зевей і Салман, за яких ви насміялися з мене, говорячи: хіба рука Зевея і Салмана вже у твоїй руці, щоб нам давати хліб людям твоїм, які стомилися?
16: І взяв старійшин міста і терен пустельний і зубчасті молотильні дошки і покарав ними жителів Сокхофа;
17: і вежу Пенуельську зруйнував, і перебив жителів міста.
18: І сказав Зевею і Салману: якими були ті, яких ви вбили на Фаворі? Вони сказали: вони були такі, як ти, кожен мав вигляд синів царських.
19: [Гедеон] сказав: це були брати мої, сини матері моєї. Живий Господь! якби ви залишили їх живими, я не убив би вас.
20: І сказав Ієферу, первісткові своєму: встань, убий їх. Але юнак не витяг меча свого, тому що боявся, оскільки був ще молодим.
21: І сказали Зевей і Салман: встань сам і убий нас, тому що за людиною і сила її. І встав Гедеон, і убив Зевея і Салмана, і взяв пряжки, що були на шиях верблюдів їхніх.
22: І сказали ізраїльтяни Гедеону: володій нами ти і син твій і син сина твого, тому що ти спас нас від руки мадіанитян.
23: Гедеон сказав їм: ні я не буду володіти вами, ні мій син не буде володіти вами; Господь нехай володіє вами.
24: І сказав їм Гедеон: прошу у вас одного, дайте мені кожен по серзі зі здобичі своєї. [Бо у ворогів багато було золотих серг, тому що вони були ізмаїльтяни.]
25: Вони сказали: дамо. І розстелили одяг і кидали туди кожен по серзі зі здобичі своєї.
26: Ваги у золотих сергах, які він випросив, було тисяча сімсот золотих [сиклів], крім пряжок, ґудзиків і пурпурового одягу, що були на царях мадіамських, і крім [золотих] ланцюжків, що були на шиї у верблюдів їхніх.
27: З цього зробив Гедеон ефод і поклав його у своєму місті, в Офрі, і стали всі ізраїльтяни блудно ходити туди за ним, і був він сіттю Гедеону і всьому дому його.
28: Так підкорилися мадіанитяни синам Ізраїля і не стали вже піднімати голови своєї, і спочивала земля сорок років у дні Гедеона.
29: І пішов Ієроваал, син Іоасів, і жив у домі своєму.
30: У Гедеона було сімдесят синів, які народилися від стегон його, тому що в нього багато було дружин.
31: Також і наложниця, яка жила в Сихемі, народила йому сина, і він дав йому ім’я Авимелех.
32: І помер Гедеон, син Іоаса, у глибокій старості, і похований був у гробі батька свого Іоаса, в Офрі Авиєзеровій.
33: Коли помер Гедеон, сини Ізраїлеві знову стали блудно ходити вслід Ваалу і поставили собі богом Ваалверифа;
34: і не згадували сини Ізраїлеві Господа Бога свого, Який спас їх від руки всіх ворогів, які оточували їх;
35: і дому Ієровааловому, або Гедеоновому, не зробили милости за всі благодіяння, які він зробив Ізраїлю.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 9
1: Авимелех, син Ієроваалів, пішов у Сихем до братів матері своєї і говорив їм і всьому племені батька матері своєї, і сказав:
2: скажіть усім жителям сихемським: що краще для вас, щоб володіли вами всі сімдесят синів Ієроваалових, чи щоб володів один? і згадайте, що я кість ваша і плоть ваша.
3: Брати матері його сказали всі ці слова його жителям сихемським; і прихилилося серце їхнє до Авимелеха, бо говорили вони: він брат наш.
4: І дали йому сімдесят сиклів срібла з дому Ваалверифа; Авимелех найняв за них бездільних і свавільних людей, які й пішли за ним.
5: І прийшов він у дім батька свого в Офру й убив братів своїх, сімдесят синів Ієроваалових, на одному камені. Залишився тільки Іофам, молодший син Ієроваалів, тому що сховався.
6: І зібралися всі жителі сихемські і весь дім Милло, і пішли і поставили царем Авимелеха біля дуба, що поблизу Сихема.
7: Коли розповіли про це Іофаму, він пішов і став на вершині гори Гаризим і, піднесши голос свій, кричав і говорив їм: послухайте мене, жителі Сихема, і послухає вас Бог!
8: Пішли колись дерева помазати над собою царя і сказали маслиновому дереву: царюй над нами.
9: Маслина сказала їм: чи залишу я жир мій, яким ушановують богів і людей і чи піду блукати по деревах?
10: І сказали дерева смоковниці: йди ти, царюй над нами.
11: Смоковниця сказала їм: чи залишу я солодкість мою і гарний плід мій і чи піду блукати по деревах?
12: І сказали дерева виноградній лозі: йди ти, царюй над нами.
13: Виноградна лоза сказала їм: чи залишу я сік мій, який веселить богів і людей, і чи піду блукати по деревах?
14: Нарешті сказали всі дерева терну: йди ти, царюй над нами.
15: Терен сказав деревам: якщо ви дійсно поставляєте мене царем над собою, то йдіть, спочивайте під тінню моєю; якщо ж ні, то вийде вогонь з терну і спалить кедри ливанські.
16: Отже, дивіться, чи істино і чи справедливо ви зробили, поставивши Авимелеха царем? І чи добре ви зробили з Ієроваалом і домом його, і чи відповідно до його благодіянь вчинили ви?
17: За вас батько мій воював, не щадив життя свого і визволив вас від руки мадіанитян;
18: а ви тепер повстали проти дому батька мого, й убили сімдесят синів батька мого на одному камені, і поставили царем над жителями сихемськими Авимелеха, сина рабині його, тому що він брат ваш.
19: Якщо ви нині за істиною і за правдою вчинили з Ієроваалом і домом його, то [нехай буде на вас благословення і] радуйтеся за Авимелеха, і він нехай радується за вас;
20: якщо ж ні, то нехай вийде вогонь від Авимелеха і нехай спалить жителів сихемських і весь дім Милло і нехай вийде вогонь від жителів сихемських і від дому Милло, і нехай попалить Авимелеха.
21: І побіг Іофам, і втік і пішов у Беер, і жив там, ховаючись від брата свого Авимелеха.
22: Авимелех же царював над Ізраїлем три роки.
23: І послав Бог злого духа на Авимелеха і на жителів Сихема, і не стали підкорятися жителі сихемські Авимелеху,
24: щоб у такий спосіб звершилася помста за сімдесят синів Ієроваалових, і кров їхня повернулася на Авимелеха, брата їхнього, який убив їх, і на жителів сихемських, які укріпили руки його, щоб убити братів своїх.
25: Жителі сихемські посадили проти нього в засідку людей на вершинах гір, які грабували кожного, хто проходив мимо них по дорозі. Про це донесено було Авимелеху.
26: Прийшов же і Гаал, син Еведів, з братами своїми в Сихем, і ходили вони по Сихему, і жителі сихемські поклалися на нього.
27: І вийшли в поле, і збирали виноград свій, і давили в точилах, і справляли свята, ходили в дім бога свого, і їли і пили, і проклинали Авимелеха.
28: Гаал, син Еведів, говорив: хто Авимелех і що Сихем, щоб ми служили йому? Чи не син він Ієроваалів, і чи не Зевул головначальник його? Служіть краще нащадкам Еммора, батька Сихемового, а йому чому ми повинні служити?
29: Якби хто дав народ цей у руки мої, я прогнав би Авимелеха. І сказано було Авимелеху: примнож військо твоє і виходь.
30: Зевул, начальник міста, почув слова Гаала, сина Еведового, і запалав гнів його.
31: Він хитрим способом відправляє послів до Авимелеха, щоб сказати: ось, Гаал, син Еведів, і брати його прийшли в Сихем, і ось, вони підбурюють проти тебе місто;
32: отже, встань уночі, ти і народ, який знаходиться з тобою, і постав засідку в полі;
33: вранці ж, при сходженні сонця, встань рано і підійди до міста; і коли він і народ, який з ним, вийдуть до тебе, тоді роби з ними, що може рука твоя.
34: І встав уночі Авимелех і весь народ, який знаходився з ним, і поставили в засідку біля Сихема чотири загони.
35: [Вранці] Гаал, син Еведів, вийшов і став біля воріт міських; і встав Авимелех і народ, який був з ним, із засідки.
36: Гаал, побачивши народ, говорить Зевулу: ось, народ спускається з вершини гір. А Зевул сказав йому: тінь гір тобі здається людьми.
37: Гаал знову говорив і сказав: ось, народ спускається з узвишшя, і один загін іде від дуба Меонним.
38: І сказав йому Зевул: де вуста твої, які говорили: «хто Авимелех, щоб ми служили йому?» Це той народ, який ти зневажав; виходь тепер і воюй з ним.
39: І пішов Гаал попереду жителів сихемських і воював з Авимелехом.
40: І погнався за ним Авимелех, і побіг він від нього, і багато впало убитих до самих воріт міста.
41: І залишився Авимелех в Арумі, а Гаала і братів його Зевул вигнав, щоб вони не жили в Сихемі.
42: На другий день вийшов народ у поле, і донесли про це Авимелеху.
43: Він узяв свій народ і розділив його на три загони і поставив у засідку в полі. І, побачивши, що народ вийшов з міста, повстав на них і побив їх.
44: Тим часом як Авимелех і загони, які були з ним, підійшли і стали біля воріт міських, інші два загони напали на всіх, хто був у полі, й убивали їх.
45: І бився Авимелех з містом увесь той день, і взяв місто, і перебив людей, які були в ньому, і зруйнував місто і засіяв його сіллю.
46: Почувши про це, всі, хто був у вежі сихемській, пішли у вежу капища Ваал-Верифа.
47: Авимелеху донесли, що зібралися там усі, хто був раніше у вежі сихемській.
48: І пішов Авимелех на гору Селмон, сам і весь народ, який був з ним, і взяв Авимелех сокири із собою і нарубав сучків з дерев, і поклав на плечі свої, і сказав людям, які були з ним: ви бачили, що я робив; скоріше робіть і ви те саме, що я.
49: І нарубав кожен з усього народу сучків, і пішли за Авимелехом, і поклали до вежі, і спалили за допомогою їх вежу вогнем, і померли всі, хто був у вежі сихемській, близько тисячі чоловіків і жінок.
50: Потім пішов Авимелех у Тевец і обложив Тевец і взяв його.
51: Посеред міста була міцна вежа, і втекли туди всі чоловіки і жінки і всі жителі міста, і замкнулися і зійшли на покрівлю вежі.
52: Авимелех прийшов до вежі й оточив її і підійшов до дверей вежі, щоб спалити її вогнем.
53: Тоді одна жінка кинула уламок жорна на голову Авимелеху і проломила йому череп.
54: [Авимелех] негайно покликав отрока, зброєносця свого, і сказав йому: оголи меч твій і умертви мене, щоб не сказали про мене: жінка убила його. І проколов його отрок його, і він помер.
55: Ізраїльтяни, бачачи, що помер Авимелех, пішли кожен у своє місце.
56: Так воздав Бог Авимелеху за злодіяння, які він зробив батькові своєму, убивши сімдесят братів своїх.
57: І всі злодіяння жителів сихемських повернув Бог на голову їх; і спостигло їх прокляття Іофама, сина Ієроваалового.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 10
1: Після Авимелеха постав для спасіння Ізраїля Фола, син Фуї, сина Додового, з коліна Іссахарового. Він жив у Шамирі на горі Єфремовій.
2: Він був суддею Ізраїля двадцять три роки, і помер, і похований у Шамирі.
3: Після нього постав Іаїр з Галаада і був суддею Ізраїля двадцять два роки.
4: У нього було тридцять [два] сини, які їздили на тридцятьох [двох] молодих ослах, і тридцять [два] міста було в них; до цього дня їх називають селищами Іаїра, що в землі Галаадській.
5: І помер Іаїр і був похований у Камоні.
6: Сини Ізраїлеві продовжували чинити зле перед очима Господа і служили Ваалу й Астарті, і богам арамейським, і богам сидонським, і богам моавитським, і богам аммонитським, і богам филистимським; а Господа залишили і не служили Йому.
7: І запалав гнів Господа на Ізраїля, і Він віддав їх у руки филистимлян і в руки аммонитян;
8: вони утискували і мучили синів Ізраїлевих з того року вісімнадцять років, усіх синів Ізраїлевих по той бік Йордану в землі Аморрейській, що у Галааді.
9: Нарешті аммонитяни перейшли Йордан, щоб вести війну з Іудою і Веніаміном і з домом Єфремовим. І дуже тісно було синам Ізраїля.
10: І воззвали сини Ізраїлеві до Господа, і говорили: згрішили ми перед Тобою, тому що залишили Бога нашого і служили Ваалу.
11: І сказав Господь синам Ізраїлевим: чи не пригнічували вас єгиптяни, й аморреяни, й аммонитяни, і филистимляни,
12: і сидоняни, й амаликитяни, і моавитяни, і коли ви взивали до Мене, чи не спасав Я вас від рук їх?
13: А ви залишили Мене і стали служити іншим богам; за те Я вже не буду спасати вас:
14: підіть, взивайте до богів, яких ви обрали, нехай вони спасають вас у скрутний для вас час.
15: І сказали сини Ізраїлеві Господу: згрішили ми; роби з нами все, що Тобі завгодно, тільки визволи нас нині.
16: І відкинули від себе чужих богів і стали служити [тільки] Господу. І не потерпіла душа Його страждання Ізраїлевого.
17: Аммонитяни зібралися і розташувалися станом біля Галаада; зібралися також сини Ізраїлеві і стали станом у Массифі.
18: Народ і князі галаадські сказали одне одному: хто почне війну проти аммонитян, той буде начальником над усіма жителями галаадськими.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 11
1: Ієффай галаадитянин був людиною хороброю. Він був сином блудниці; від Галаада народився Ієффай.
2: І дружина Галаадова народила йому синів. Коли змужніли сини дружини, прогнали вони Ієффая, сказавши йому: ти не спадкоємець у домі батька нашого, тому що ти син іншої жінки.
3: І втік Ієффай від братів своїх і жив у землі Тов; і зібралися до Ієффая бездільні люди і виходили з ним.
4: Через деякий час аммонитяни пішли війною на Ізраїля.
5: Під час війни аммонитян з ізраїльтянами прийшли старійшини галаадські взяти Ієффая із землі Тов
6: і сказали Ієффаю: прийди, будь у нас вождем, і ми будемо воювати з аммонитянами.
7: Ієффай сказав старійшинам галаадським: чи не ви зненавиділи мене і вигнали з дому батька мого? навіщо ж прийшли до мене нині, коли ви в біді?
8: Старійшини галаадські сказали Ієффаю: для того ми тепер прийшли до тебе, щоб ти пішов з нами й воював з аммонитянами і був у нас начальником усіх жителів галаадських.
9: І сказав Ієффай старійшинам галаадським: якщо ви повернете мене, щоб воювати з аммонитянами, і Господь віддасть їх мені, то чи залишуся я у вас начальником?
10: Старійшини галаадські сказали Ієффаю: Господь нехай буде свідком між нами, що ми зробимо за словом твоїм!
11: І пішов Ієффай зі старійшинами галаадськими, і народ поставив його над собою начальником і вождем, і Ієффай виголосив усі слова свої перед лицем Господа в Массифі.
12: І послав Ієффай послів до царя Аммонитського сказати: що тобі до мене, чому ти прийшов до мене воювати на землі моїй?
13: Цар Аммонитський сказав послам Ієффая: Ізраїль, коли йшов з Єгипту, взяв землю мою від Арнона до Іавока і Йордану; отже, поверни мені її з миром [і я відступлю].
14: [І повернулися посли до Ієффая.] Ієффай удруге послав послів до царя Аммонитського,
15: сказати йому: так говорить Ієффай: Ізраїль не забирав землі Моавитської і землі Аммонитської;
16: бо коли йшли з Єгипту, Ізраїль пішов у пустелю до Червоного моря і прийшов у Кадес;
17: звідти послав Ізраїль послів до царя Едомського сказати: «дозволь мені пройти землею твоєю»; але цар Едомський не послухав; і до царя Моавитського він посилав, але і той не погодився; тому Ізраїль залишався в Кадесі.
18: І пішов пустелею, й оминув землю Едомську і землю Моавитську, і, прийшовши до східної межі землі Моавитської, розташувався станом за Арноном; але не входив у межі Моавитські, тому що Арнон є межа Моава.
19: І послав Ізраїль послів до Сигона, царя Аморрейського, царя Есевонського, і сказав йому Ізраїль: дозволь нам пройти землею твоєю в своє місце.
20: Але Сигон не погодився пропустити Ізраїля через межі свої, і зібрав Сигон весь народ свій, і розташувався станом у Іааці, і воював з Ізраїлем.
21: І віддав Господь Бог Ізраїлів Сигона і весь народ його в руки Ізраїля, і він розбив їх; і одержав Ізраїль у спадщину всю землю Аморрея, що жив у землі тій;
22: і одержали вони у спадщину всі землі Аморрея від Арнона до Іавока і від пустелі до Йордану.
23: Отже, Господь Бог Ізраїлів прогнав Аморрея від імені народу Свого Ізраїля, а ти хочеш узяти його спадщину?
24: Чи не володієш ти тим, що дав тобі Хамос, бог твій? І ми володіємо всім тим, що дав нам у спадщину Господь Бог наш.
25: Хіба ти кращий за Валака, сина Сепфорового, царя Моавитського? Чи сварився він з Ізраїлем, або воював з ними?
26: Ізраїль уже живе триста років у Есевоні й у залежних від нього містах, у Ароері і залежних від нього містах, і в усіх містах, що біля Арнона; чому ви в той час не віднімали [їх]?
27: А я не винен перед тобою, і ти робиш мені зло, виступивши проти мене війною. Господь Суддя нехай буде нині суддею між синами Ізраїля і між аммонитянами!
28: Але цар Аммонитський не послухав слів Ієффая, з якими він посилав до нього.
29: І був на Ієффаєві Дух Господній, і пройшов він Галаад і Манассію, і пройшов Массифу галаадську, і з Массифи галаадської пішов до аммонитян.
30: І дав Ієффай обітницю Господу і сказав: якщо Ти віддаси аммонитян у руки мої,
31: то після повернення мого з миром від аммонитян, що вийде з воріт дому мого назустріч мені, буде Господу, і принесу це у всепалення.
32: І прийшов Ієффай до аммонитян— воювати з ними, і віддав їх Господь у руки його;
33: і вразив їх поразкою дуже великою, від Ароера до Минифа двадцять міст, і до Авель-Керамима, і підкорилися аммонитяни синам Ізраїлевим.
34: І прийшов Ієффай у Массифу в дім свій, і ось, дочка його виходить назустріч йому з тимпанами і бубнами: вона була в нього тільки одна, і не було в нього ще ні сина, ні дочки.
35: Коли він побачив її, роздер одяг свій і сказав: ох, дочко моя! ти вбила мене; і ти серед порушників спокою мого! я відкрив [про тебе] вуста мої перед Господом і не можу відректися.
36: Вона сказала йому: батьку мій! ти відкрив вуста твої перед Господом— і роби зі мною те, що вимовили вуста твої, коли Господь звершив через тебе помсту ворогам твоїм аммонитянам.
37: І сказала батькові своєму: зроби мені тільки ось що: відпусти мене на два місяці; я піду, зійду на гори й оплачу дівоцтво моє з подругами моїми.
38: Він сказав: піди. І відпустив її на два місяці. Вона пішла з подругами своїми й оплакувала дівоцтво своє в горах.
39: Коли минуло два місяці вона повернулася до батька свого, і він звершив над нею обітницю свою, яку дав, і вона не пізнала чоловіка. І ввійшло у звичай у Ізраїля,
40: що щорічно дочки Ізраїлеві ходили оплакувати дочку Ієффая галаадянина, чотири дні на рік.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 12
1: Єфремляни зібралися і перейшли в Севину і сказали Ієффаю: для чого ти ходив воювати з аммонитянами, а нас не покликав із собою? ми спалимо дім твій вогнем і з тобою разом.
2: Ієффай сказав їм: я і народ мій мали з аммонитянами велику сварку; я кликав вас, але ви не спасли мене від рук їх;
3: бачачи, що ви не спасаєте мене, я піддав небезпеці життя моє і пішов на аммонитян, і віддав їх Господь у руки мої; навіщо ж ви прийшли нині воювати зі мною?
4: І зібрав Ієффай усіх жителів галаадських і воював з єфремлянами, і розбили жителі галаадські єфремлян, говорячи: ви утікачі Єфремові, Галаад же серед Єфрема і серед Манассії.
5: І перехопили галаадитяни переправу через Йордан від єфремлян, і коли хто з уцілілих єфремлян говорив: «дозвольте мені переправитися», то жителі галаадські говорили йому: чи не єфремлянин ти? Він говорив: ні.
6: Вони говорили йому: «скажи: шибболет», а він говорив: «сибболет», і не міг інакше вимовити. Тоді вони, узявши його, заколювали біля переправи через Йордан. І загинуло в той час єфремлян сорок дві тисячі.
7: Ієффай був суддею Ізраїля шість років, і помер Ієффай галаадитянин і похований в одному з міст галаадських.
8: Після нього був суддею Ізраїля Есевон з Вифлеєма.
9: У нього було тридцять синів, і тридцять дочок відпустив він з дому [заміж], а тридцять дочок узяв зі сторони за синів своїх, і був суддею Ізраїля сім років.
10: І помер Есевон і похований у Вифлеємі.
11: Після нього був суддею Ізраїля Елон завулонянин і судив Ізраїль десять років.
12: І помер Елон завулонянин і похований в Аїалоні, в землі Завулоновій.
13: Після нього був суддею Ізраїля Авдон, син Гиллела, пирафонянин.
14: У нього було сорок синів і тридцять онуків, які їздили на сімдесяти молодих ослах; він судив Ізраїль вісім років.
15: І помер Авдон, син Гиллела, пирафонянин, і похований у Пирафоні в землі Єфремовій, на горі Амаликовій.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 13
1: Сини Ізраїлеві продовжували чинити зле перед очима Господа, і віддав їх Господь у руки филистимлян на сорок років.
2: У той час був чоловік з Цори, із племені Данового, на ім’я Маной; дружина його була неплідна і не народжувала.
3: І явився ангел Господній дружині і сказав їй: ось, ти неплідна і не народжуєш; але зачнеш, і народиш сина;
4: отже, бережися, не пий вина і сикера, і не їж нічого нечистого;
5: бо ось, ти зачнеш і народиш сина, і бритва не торкнеться голови його, тому що від самої утроби немовля це буде назореєм Божим, і він почне спасати Ізраїля від руки филистимлян.
6: Дружина прийшла і сказала чоловіку своєму: чоловік Божий приходив до мене, вигляд якого, як вигляд ангела Божого, дуже величний; я не запитала його, звідки він, і він не сказав мені імені свого;
7: він сказав мені: «ось, ти зачнеш і народиш сина; отже, не пий вина і сикера і не їж нічого нечистого, бо немовля від самої утроби до смерти своєї буде назореєм Божим».
8: Маной помолився Господу і сказав: Господи! нехай прийде знову до нас чоловік Божий, якого посилав Ти, і навчить нас, що нам робити з дитиною, яка має народитися.
9: І почув Бог голос Маноя, і ангел Божий знову прийшов до дружини, коли вона була на полі, і Маноя, чоловіка її, не було з нею.
10: Дружина негайно побігла і сповістила чоловіка свого і сказала йому: ось, явився мені чоловік, який приходив до мене тоді.
11: Маной встав і пішов з дружиною своєю, і прийшов до того чоловіка і сказав йому: чи ти той чоловік, який говорив із цією жінкою? [Ангел] сказав: я.
12: І сказав Маной: отже, якщо сповниться слово твоє, як нам поводитися з дитиною цією і що робити з нею?
13: Ангел Господній сказав Маною: нехай він остерігається усього, про що я сказав дружині;
14: нехай не їсть нічого, що вирощує виноградна лоза; нехай не п’є вина і сикера і не їсть нічого нечистого і дотримує всього, що я наказав їй.
15: І сказав Маной ангелу Господньому: дозволь затримати тебе, доки ми приготуємо для тебе козеня.
16: Ангел Господній сказав Маною: хоча б ти й затримав мене, але я не буду їсти хліба твого; якщо ж хочеш звершити всепалення Господу, то принеси його. Маной же не знав, що це ангел Господній.
17: І сказав Маной ангелу Господньому: як твоє ім’я? щоб нам прославити тебе, коли сповниться слово твоє.
18: Ангел Господній сказав йому: для чого ти запитуєш про ім’я моє? воно чудне.
19: І взяв Маной козеня і хлібне приношення і приніс Господу на камені. І зробив Він чудо, яке бачили Маной і дружина його.
20: Коли полум’я стало підніматися від жертовника до неба, ангел Господній піднявся в полум’ї жертовника. Бачачи це, Маной і дружина його впали лицем на землю.
21: І невидимим став ангел Господній Маною і дружині його. Тоді Маной зрозумів, що це ангел Господній.
22: І сказав Маной дружині своїй: мабуть, ми помремо, тому що бачили ми Бога.
23: Дружина його сказала йому: якби Господь хотів умертвити нас, то не прийняв би від наших рук всепалення і хлібне приношення, і не показав би нам усього того, і тепер не відкрив би нам цього.
24: І народила дружина сина, і нарекла ім’я йому: Самсон. І росла дитина, і благословляв її Господь.
25: І почав Дух Господній діяти в ній у стані Дановому, між Цорою й Естаолом.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 14
1: І пішов Самсон у Фимнафу і побачив у Фимнафі жінку з дочок филистимських [і вона сподобалася йому].
2: Він пішов і оголосив батькові своєму і матері своїй і сказав: я бачив у Фимнафі жінку з дочок филистимських; візьміть її мені за дружину.
3: Батько і мати його сказали йому: хіба немає жінок між дочками братів твоїх і в усьому народі моєму, що ти йдеш узяти дружину у филистимлян необрізаних? І сказав Самсон батькові своєму: її візьми мені, тому що вона мені сподобалася.
4: Батько його і мати його не знали, що це від Господа, і що він шукає випадку помститися филистимлянам. А в той час филистимляни панували над Ізраїлем.
5: І пішов Самсон з батьком своїм і з матір’ю своєю у Фимнафу, і коли підходили до виноградників фимнафських, ось, молодий лев, рикаючи, йде назустріч йому.
6: І зійшов на нього Дух Господній, і він роздер лева, як козеня; а в руці в нього нічого не було. І не сказав батькові своєму і матері своїй, що він зробив.
7: І прийшов і поговорив з жінкою, і вона сподобалася Самсону.
8: Через кілька днів знову пішов він, щоб узяти її, і зайшов подивитися на труп лева, і ось, рій бджіл у трупі лев’ячому і мед.
9: Він узяв його в руки свої і пішов, і їв дорогою; і коли прийшов до батька свого і матері своєї, дав і їм, і вони їли; але не сказав їм, що з лев’ячого трупа взяв мед цей.
10: І прийшов батько його до жінки, і зробив там Самсон [семиденний] бенкет, як зазвичай роблять наречені.
11: І коли побачили його там, вибрали тридцять шлюбних друзів, які були б при ньому.
12: І сказав їм Самсон: загадаю я вам загадку; якщо ви відгадаєте мені її за сім днів бенкету і відгадаєте правильно, то я дам вам тридцять синдонів* і тридцять змін одягу;
13: якщо ж не зможете відгадати мені, то ви дайте мені тридцять синдонів і тридцять змін одягу. Вони сказали йому: загадай загадку твою, послухаємо.
14: І сказав їм: з того, що поїдає, вийшло те, що їдять, і з сильного вийшло солодке. І не могли відгадати загадки за три дні.
15: В сьомий день сказали вони дружині Самсоновій: умов чоловіка твого, щоб він розгадав нам загадку; інакше спалимо вогнем тебе і дім батька твого; хіба ви покликали нас, щоб обібрати нас?
16: І плакала дружина Самсонова перед ним і говорила: ти ненавидиш мене і не любиш; ти загадав загадку синам народу мого, а мені не розгадаєш її. Він сказав їй: батькові моєму і матері моїй не розгадав її; і чи тобі розгадаю?
17: І плакала вона перед ним сім днів, у які продовжувався в них бенкет. Нарешті в сьомий день розгадав їй, бо вона наполегливо просила його. А вона розгадала загадку синам народу свого.
18: І в сьомий день до заходу сонця сказали йому громадяни: що солодше за мед, і що сильніше за лева! Він сказав їм: якби ви не орали на моїй телиці, то не відгадали б моєї загадки.
19: І зійшов на нього Дух Господній, і пішов він в Аскалон, і, убивши там тридцять чоловік, зняв з них одяг, і віддав зміну одягу їхнього тим, що розгадали загадку. І запалав гнів його, і пішов він у дім батька свого.
20: А дружина Самсонова вийшла за шлюбного друга його, який був при ньому другом.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 15
1: Через кілька днів, під час жнив пшениці, прийшов Самсон побачитися з дружиною своєю, принісши з собою козеня; і коли сказав: «увійду до дружини моєї в спальню», батько її не дав йому ввійти.
2: І сказав батько її: я подумав, що ти зненавидів її, і я віддав її другові твоєму; ось, менша сестра красивіша за неї; нехай вона буде тобі замість неї.
3: Але Самсон сказав їм: тепер я буду правим перед филистимлянами, якщо зроблю їм зло.
4: І пішов Самсон, і впіймав триста лисиць, і взяв смолоскипи, і зв’язав хвіст із хвостом, і прив’язав по смолоскипу між двома хвостами;
5: і запалив смолоскипи, і пустив їх на жниво филистимське, і випалив і копиці і нежатий хліб, і виноградні сади й оливкові.
6: І говорили филистимляни: хто це зробив? І сказали: Самсон, зять фимнафянина, бо цей узяв дружину його і віддав другові його. І пішли филистимляни і спалили вогнем її і [дім] батька її.
7: Самсон сказав їм: хоча ви зробили це, але я помщуся вам самим і тоді тільки заспокоюсь.
8: І перебив він їм гомілки і стегна, і пішов і засів в ущелині скелі Етама.
9: І пішли филистимляни, і розташувалися станом в Іудеї, і розтягнулися до Лехи.
10: І сказали жителі Іудеї: за що ви вийшли проти нас? Вони сказали: ми прийшли зв’язати Самсона, щоб учинити з ним, як він учинив з нами.
11: І пішли три тисячі чоловік з Іудеї до ущелини скелі Етама і сказали Самсону: хіба ти не знаєш, що филистимляни панують над нами? що це ти зробив нам? Він сказав їм: Як вони зі мною вчинили, так і я вчинив з ними.
12: І сказали йому: ми прийшли зв’язати тебе, щоб віддати тебе в руки филистимлянам. І сказав їм Самсон: покляніться мені, що ви не уб’єте мене.
13: І сказали йому: ні, ми тільки зв’яжемо тебе і віддамо тебе в руки їхні, а умертвити не умертвимо. І зв’язали його двома новими мотузками і повели його з ущелини.
14: Коли він підійшов до Леха, филистимляни з криком зустріли його. І зійшов на нього Дух Господній, і мотузки, що були на руках його, зробилися, як перегорілий льон, і упали пута з рук його.
15: Знайшов він свіжу ослячу щелепу і, простягнувши руку свою, взяв її, і вбив нею тисячу чоловік.
16: І сказав Самсон: щелепою ослячою юрбу, дві юрби, щелепою ослячою убив я тисячу чоловік.
17: Сказавши це, кинув щелепу з рук своїх і назвав те місце: Рамаф-Лехи*.
18: І відчув сильну спрагу і воззвав до Господа і сказав: Ти зробив рукою раба Твого велике спасіння це; а тепер помру я від спраги, і потраплю в руки необрізаних.
19: І розверз Бог щілину в Леху, і потекла з неї вода. Він напився, і повернувся дух його, і він ожив; від того і наречено ім’я місцю цьому: «Джерело того, хто взиває», яке у Леху до цього дня.
20: І був він суддею Ізраїля в дні филистимлян двадцять років.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 16
1: Прийшов одного разу Самсон у Газу і, побачивши там блудницю, увійшов до неї.
2: Жителям Гази сказали: Самсон прийшов сюди. І ходили вони навкруги, і підстерігали його всю ніч біля воріт міста, і ховалися всю ніч, говорячи: до світла ранкового почекаємо, і вб’ємо його.
3: А Самсон спав до півночі; опівночі ж, уставши, схопив двері міських воріт з обома одвірками, підняв їх разом із запором, поклав на плечі свої і відніс їх на вершину гори, яка на шляху до Хеврона, [і поклав їх там].
4: Після того полюбив він одну жінку, яка жила в долині Сорек; ім’я їй Даліда.
5: До неї прийшли власники филистимські і говорять їй: умов його, і вивідай, у чому велика сила його і як нам здолати його, щоб зв’язати його й упокорити його; а ми дамо тобі за те кожен тисячу сто сиклів срібла.
6: І сказала Даліда Самсону: скажи мені, в чому велика сила твоя і чим зв’язати тебе, щоб упокорити тебе?
7: Самсон сказав їй: якщо зв’яжуть мене сімома сирими тятивами, які не висушені, то я зроблюся безсилим і буду як і інші люди.
8: І принесли їй власники филистимські сім сирих тятив, які не висохли, і вона зв’язала його ними.
9: [Тим часом один таємно сидів у неї в спальні.] І сказала йому: Самсоне! Филистимляни йдуть на тебе. Він розірвав тятиви, як розривають нитку з клоччя, коли перепалить її вогонь. І не пізнана сила його.
10: І сказала Даліда Самсону: ось, ти обманув мене і говорив мені неправду; скажи ж тепер мені, чим зв’язати тебе?
11: Він сказав їй: якщо зв’яжуть мене новими мотузками, що не були в ділі, то я зроблюся безсилим і буду, як інші люди.
12: Даліда взяла нові мотузки і зв’язала його і сказала йому: Самсоне! Филистимляни йдуть на тебе. [Тим часом один таємно сидів у спальні.] І зірвав він їх з рук своїх, як нитки.
13: І сказала Даліда Самсону: все ти обманюєш мене і говориш мені неправду; скажи мені, чим би зв’язати тебе? Він сказав їй: якщо ти увіткнеш сім кіс голови моєї в тканину і приб’єш її цвяхом до ткальної колоди, [то я буду безсилим, як і інші люди].
14: [І приспала його Даліда на колінах своїх. І коли він заснув, узяла Даліда сім кіс голови його,] і прикріпила їх до колоди, і сказала йому: филистимляни йдуть на тебе, Самсоне! Він пробудився від сну свого і висмикнув ткальну колоду разом із тканиною; [і не пізнана сила його].
15: І сказала йому [Даліда]: як же ти говориш: «люблю тебе», а серце твоє не зі мною? ось, ти тричі обманув мене, і не сказав мені, в чому велика сила твоя.
16: І оскільки вона словами своїми тяготила його кожного дня і мучила його, то душі його стало важко до смерти.
17: І він відкрив їй усе серце своє, і сказав їй: бритва не торкалася голови моєї, тому що я назорей Божий від утроби матері моєї; якщо ж обстригти мене, то відступить від мене сила моя; я зроблюся слабким і буду, як інші люди.
18: Даліда, бачачи, що він відкрив їй усе серце своє, послала і покликала власників филистимських, сказавши їм: йдіть тепер; він відкрив мені все серце своє. І прийшли до неї власники филистимські і принесли срібло в руках своїх.
19: І приспала його [Даліда] на колінах своїх, і покликала чоловіка, і веліла йому обстригти сім кіс голови його. І почав він слабнути, і відступила від нього сила його.
20: Вона сказала: филистимляни йдуть на тебе, Самсоне! Він пробудився від сну свого, і сказав: піду, як і раніше, і визволюся. А не знав, що Господь відступив від нього.
21: Филистимляни взяли його і викололи йому очі, привели його в Газу й скували його двома мідними ланцюгами, і він молов у в’язниці.
22: Тим часом волосся на голові його почало рости, де воно було обстрижене.
23: Власники филистимські зібралися, щоб принести велику жертву Дагону, богу своєму, і повеселитися, і сказали: бог наш віддав Самсона, ворога нашого, в руки наші.
24: Також і народ, бачачи його, прославляв бога свого, говорячи: бог наш видав у руки наші ворога нашого, і спустошувача землі нашої, який убив багатьох з нас.
25: І коли розвеселилося серце їхнє, сказали: покличте Самсона [з в’язниці], нехай він забавляє нас. І покликали Самсона з в’язниці, і він забавляв їх, [і били його по обличчю] і поставили його між стовпами.
26: І сказав Самсон юнакові, який водив його за руку: підведи мене, щоб обмацати мені стовпи, на яких утверджений дім, і притулитися до них. [Юнак так і зробив.]
27: Дім же був повен чоловіків і жінок; там були всі власники филистимські, і на покрівлі було до трьох тисяч чоловіків і жінок, які дивилися на Самсона, що забавляв їх.
28: І воззвав Самсон до Господа і сказав: Господи Боже! згадай мене і зміцни мене тільки тепер, о Боже! щоб мені за один раз помститися филистимлянам за два ока мої.
29: І зрушив Самсон з місця два середніх стовпи, на яких був утверджений дім, упершись у них, в один правою рукою своєю, а в другий лівою.
30: І сказав Самсон: помри, душе моя, з филистимлянами! Й уперся з усією силою, й обвалився дім на власників і на весь народ, що був у ньому. І було померлих, яких умертвив [Самсон] у смерті своїй, більше, ніж він умертвив за життя своє.
31: І прийшли брати його і весь дім батька його, і взяли його, і пішли і поховали його між Цорою й Естаолом, у гробі Маноя, батька його. Він був суддею Ізраїля двадцять років. [Після Самсона постав Емегар, син Енана, й убив з іноплемінників шістсот чоловік, крім худоби. І він спас Ізраїля.]
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 17
1: Був хтось на горі Єфремовій, на ім’я Миха.
2: Він сказав матері своїй: тисяча сто сиклів срібла, які в тебе взяті і за які ти при мені проголосила прокляття, це срібло в мене, я взяв його. Мати його сказала: благословенний син мій у Господа!
3: І повернув він матері своїй тисячу сто сиклів срібла. І сказала мати його: це срібло я від себе присвятила Господу для [тебе,] сина мого, щоб зробити з нього ідола і відлитого кумира; отже, віддаю це тобі.
4: Але він повернув срібло матері своїй. Мати його взяла двісті сиклів срібла і віддала їх плавильникові. Він зробив з них ідола і відлитого кумира, який і знаходився в домі Михи.
5: І був у Михи дім Божий. І зробив він ефод і терафим і посвятив одного із синів своїх, щоб він був у нього священиком.
6: У ті дні не було царя в Ізраїля; кожен робив те, що йому здавалося справедливим.
7: Один юнак з Вифлеєма Юдейського, з коліна Іудиного, левит, тоді жив там;
8: цей чоловік пішов з міста Вифлеєма Юдейського, щоб пожити, де трапиться, і йдучи дорогою, прийшов на гору Єфремову до дому Михи.
9: І сказав йому Миха: звідки ти йдеш? Він сказав йому: я левит з Вифлеєма Юдейського і йду пожити, де трапиться.
10: І сказав йому Миха: залишся у мене і будь у мене отцем і священиком; я буду давати тобі по десять сиклів срібла на рік, потрібний одяг і їжу.
11: Левит пішов до нього і погодився левит залишитися у цієї людини, і був юнак у нього, як один із синів його.
12: Миха посвятив левита, і цей юнак був у нього священиком і жив у домі Михи.
13: І сказав Миха: тепер я знаю, що Господь буде мені благодіяти, тому що левит у мене священиком.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 18
1: У ті дні не було царя в Ізраїля; і в ті дні коліно Данове шукало собі наділ, де б оселитися, тому що до того часу не випало йому повного наділу між колінами Ізраїлевими.
2: І послали сини Дана від племені свого п’ять чоловік, мужів сильних, з Цори й Естаола, щоб оглянути землю й дізнатися про неї, і сказали їм: підіть, узнайте землю. Вони прийшли на гору Єфремову до дому Михи і ночували там.
3: Перебуваючи біля дому Михи, впізнали вони голос молодого левита і зайшли туди і запитали його: хто тебе привів сюди? що ти тут робиш і навіщо ти тут?
4: Він сказав їм: те і те зробив для мене Миха, найняв мене, і я в нього священиком.
5: Вони сказали йому: запитай Бога, щоб знати нам, чи успішною буде путь наша, в яку ми йдемо.
6: Священик сказав їм: ідіть з миром; перед Господом путь ваша, в яку ви йдете.
7: І пішли ті п’ять чоловіків, і прийшли в Лаїс, і побачили народ, який у ньому, що він живе спокійно, за звичаєм сидонян, тихий і безтурботний, і що не було в землі тій, щоб хто кривдив у чому або мав би владу: від сидонян вони жили далеко, і ні з ким не було у них ніякої справи.
8: І повернулися [ті п’ять чоловік] до братів своїх у Цору й Естаол, і сказали їм брати їхні: з чим ви?
9: Вони сказали: встанемо і підемо на них; ми бачили землю, вона дуже добра; а ви задумалися: не баріться йти і взяти в спадщину ту землю;
10: коли підете ви, прийдете до народу безтурботного, і земля та велика; Бог віддає її в руки ваші; це таке місце, де немає ні в чому нестатку, що виникає від землі.
11: І вирушили звідти з коліна Данового, з Цори й Естаола, шістсот чоловіків, оперезавшись військовою зброєю.
12: Вони пішли і стали станом у Кириаф-Іаримі, в Юдеї. Тому і називають те місце станом Дановим до цього дня. Він позаду Кириаф-Іарима.
13: Звідти вирушили вони на гору Єфремову і прийшли до дому Михи.
14: І сказали ті п’ять чоловіків, що ходили оглядати землю Лаїс, братам своїм: чи знаєте, що в одному з домів цих є ефод, терафим, ідол і відлитий кумир? отже, подумайте, що зробити.
15: І зайшли туди, і ввійшли в дім молодого левита, у дім Михи, і вітали його.
16: А шістсот чоловік із синів Данових, оперезані військовою зброєю, стояли біля воріт.
17: П’ять же чоловік, які ходили оглядати землю, пішли, увійшли туди, взяли ідола й ефод і терафим і відлитого кумира. Священик стояв біля воріт з тими шістьмастами людьми, оперезаними військовою зброєю.
18: Коли вони ввійшли в дім Михи і взяли ідола, ефод, терафим і відлитого кумира, священик сказав їм: що ви робите?
19: Вони сказали йому: мовчи, поклади руку твою на вуста твої й іди з нами і будь у нас отцем і священиком; чи краще тобі бути священиком у домі однієї людини, ніж бути священиком у коліні або в племені Ізраїлевому?
20: Священик зрадів, взяв ефод, терафим і ідола [і відлитого кумира], і пішов з народом.
21: Вони обернулися і пішли, і відпустили дітей, худобу і майно вперед.
22: Коли вони віддалилися від дому Михи, [Миха і] мешканці домів, сусідніх з домом Михи, зібралися і погналися за синами Дана,
23: і кричали синам Дана. [Сини Данові] обернулися і сказали Миху: чого тобі, що ти так кричиш?
24: [Миха] сказав: ви взяли богів моїх, яких я зробив, і священика, і пішли; чого ще більше? як же ви говорите: чого тобі?
25: Сини Данові сказали йому: мовчи, щоб ми не чули голосу твого; інакше деякі з нас, розгнівавшись, нападуть на вас, і ти погубиш себе і родину твою.
26: І пішли сини Данові шляхом своїм; Миха ж, бачачи, що вони сильніші за нього, пішов назад і повернувся в дім свій.
27: А [сини Данові] узяли те, що зробив Миха, і священика, який був у нього, і пішли в Лаїс, проти народу спокійного і безтурботного, і знищили його мечем, а місто спалили вогнем.
28: Нікому було допомогти, тому що він був віддалений від Сидона і ні з ким не мав справи. [Місто це] знаходилося в долині, що поблизу Беф-Рехова. І побудували знову місто й оселилися в ньому,
29: і нарекли ім’я місту: Дан, за ім’ям батька свого Дана, сина Ізраїлевого; а раніше ім’я місту тому було: Лаїс.
30: І поставили в себе сини Данові ідола; Іонафан же, син Гирсона, сина Манассії, сам і сини його були священиками в коліні Дановім до дня переселення жителів тієї землі;
31: і мали у себе ідола, зробленого Михою, весь той час, коли дім Божий знаходився в Силомі.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 19
1: У ті дні, коли не було царя в Ізраїля, жив один левит на схилі гори Єфремової. Він узяв собі наложницю з Вифлеєма Юдейського.
2: Наложниця його посварилася з ним і пішла від нього в дім батька свого у Вифлеєм Юдейський і була там чотири місяці.
3: Чоловік її встав і пішов за нею, щоб поговорити до серця її і повернути її до себе. З ним був слуга його і пара ослів. Вона ввела його в дім батька свого.
4: Батько цієї молодої жінки, побачивши його, з радістю зустрів його, і затримав його тесть його, батько молодої жінки. І пробув він у нього три дні; вони їли і пили і ночували там.
5: На четвертий день встали вони рано, і він встав, щоб іти. І сказав батько молодої жінки зятеві своєму: підкріпи серце твоє шматком хліба, і потім підете.
6: Вони залишилися, і обоє разом їли і пили. І сказав батько молодої жінки чоловікові тому: залишися ще на ніч, і нехай повеселиться серце твоє.
7: Чоловік той устав, було, щоб іти, але тесть його ублагав його, і він знову ночував там.
8: На п’ятий день устав він вранці, щоб іти. І сказав батько молодої жінки тієї: підкріпи серце твоє [хлібом], і забаріться, доки схилиться день. І їли обоє вони [і пили].
9: І встав той чоловік, щоб іти, сам він, наложниця його і слуга його. І сказав йому тесть його, батько молодої жінки: ось, день схилився до вечора, ночуйте, будь ласка; ось, день незабаром закінчиться, ночуй тут, нехай повеселиться серце твоє; завтра рано встанете в дорогу вашу, і підеш у дім твій.
10: Але чоловік не погодився ночувати, встав і пішов; і прийшов до Ієвуса, що нині Єрусалим; з ним пара нав’ючених ослів і наложниця його з ним.
11: Коли вони були біля Ієвуса, день уже дуже схилився. І сказав слуга господарю своєму: зайдемо в це місто ієвусеїв і заночуємо в ньому.
12: Господар його сказав йому: ні, не підемо в місто іноплемінників, які не з синів Ізраїлевих, але дійдемо до Гиви.
13: І сказав слузі своєму: дійдемо до одного з цих місць і заночуємо в Гиві або в Рамі.
14: І пішли, і йшли, і зайшло сонце біля Гиви Веніамінової.
15: І повернули вони туди, щоб піти заночувати в Гиві. І прийшов він і сів на вулиці в місті; але ніхто не запрошував їх у дім для ночівлі.
16: І ось, іде один старий з роботи своєї з поля ввечері; він був родом з гори Єфремової і жив у Гиві. Жителі ж місця цього були синами Веніаміновими.
17: Він, піднявши очі свої, побачив перехожого на вулиці міській. І сказав старий: куди йдеш? і звідки ти прийшов?
18: Він сказав йому: ми йдемо з Вифлеєма Юдейського на гору Єфремову, звідки я; я ходив у Вифлеєм Юдейський, а тепер іду до дому Господа; і ніхто не запрошує мене в дім;
19: у нас є і солома і корм для ослів наших; також хліб і вино для мене і для раби твоєї і для цього слуги є в рабів твоїх; ні у чому немає нестатку.
20: Старий сказав йому: будь спокійним: весь нестаток твій на мені, тільки не ночуй на вулиці.
21: І ввів його в дім свій і дав корм ослам [його], а самі вони обмили ноги свої і їли і пили.
22: Тоді як вони розвеселили серця свої, ось, жителі міста, люди розпусні, оточили дім, стукали в двері і говорили старому, господареві дому: виведи чоловіка, який увійшов у дім твій, ми пізнаємо його.
23: Господар дому вийшов до них і сказав їм: ні, брати мої, не чиніть зла, коли чоловік цей ввійшов у дім мій, не робіть цього безумства;
24: ось у мене дочка дівчина, і в нього наложниця, виведу я їх, смиріть їх і робіть з ними, що вам завгодно; а з чоловіком цим не робіть цього безумства.
25: Але вони не хотіли слухати його. Тоді чоловік узяв свою наложницю і вивів до них на вулицю. Вони пізнали її, і глумилися над нею всю ніч до ранку. І відпустили її з появою зорі.
26: І прийшла жінка перед появою зорі, і впала біля дверей дому тієї людини, у якої був господар її, і лежала до світла.
27: Господар її встав зранку, відчинив двері дому і вийшов, щоб іти в дорогу свою: і ось, наложниця його лежить біля дверей дому, і руки її на порозі.
28: Він сказав їй: вставай, підемо. Але відповіді не було, [тому що вона померла]. Він поклав її на осла, встав і пішов у своє місце.
29: Прийшовши в дім свій, він узяв ніж і, взявши наложницю свою, розрізав її за членами її на дванадцять частин і послав в усі краї Ізраїлеві.
30: Всякий, хто бачив це, говорив: не бувало і не бачено було подібного до цього від дня виходу синів Ізраїлевих із землі Єгипетської до цього дня. [Посланим же від себе людям він дав наказ і сказав: так говоріть усьому Ізраїлю: чи бувало коли подібне до цього?] Зверніть увагу на це, порадьтеся і скажіть.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 20
1: І вийшли всі сини Ізраїлеві, і зібралася вся громада, як одна людина, від Дана до Вирсавії, і земля Галаадська перед Господом у Массифу.
2: І зібралися [перед Господом] начальники всього народу, всі коліна Ізраїлеві, на зібрання народу Божого, чотириста тисяч піших, що оголюють меч.
3: І сини Веніамінові почули, що сини Ізраїлеві прийшли в Массифу. І сказали сини Ізраїлеві: скажіть, як відбувалося це зло?
4: Левит, чоловік тієї убитої жінки, відповів і сказав: я з наложницею моєю прийшов ночувати в Гиву Веніамінову;
5: і повстали на мене жителі Гиви й оточили через мене дім уночі; мене мали намір убити, і наложницю мою замучили, [наглумившись над нею,] так, що вона померла;
6: я взяв наложницю мою, розрізав її і послав її в усі області володіння Ізраїлевого, тому що вони зробили беззаконня і соромітну справу в Ізраїлі;
7: ось усі ви, сини Ізраїлеві, розгляньте цю справу і вирішіть тут.
8: І повстав весь народ, як одна людина, і сказав: не підемо ніхто в намет свій і не повернемося ніхто в дім свій;
9: і ось що ми зробимо нині з Гивою: [підемо] на неї за жеребом;
10: і візьмемо по десять чоловік зі ста від усіх колін Ізраїлевих, по сто від тисячі і по тисячі від десяти тисяч, щоб вони принесли харчові припаси для народу, який піде проти Гиви Веніамінової, покарати її за соромітну справу, яку вона зробила в Ізраїлі.
11: І зібралися всі ізраїльтяни проти міста одностайно, як одна людина.
12: І послали коліна Ізраїлеві в усе коліно Веніамінове сказати: яка це мерзенна справа зроблена у вас!
13: Видайте розбещених тих людей, що у Гиві; ми умертвимо їх і викорінимо зло з Ізраїля. Але сини Веніамінові не хотіли послухати голосу братів своїх, синів Ізраїлевих;
14: а зібралися сини Веніамінові з міст у Гиву, щоб піти війною проти синів Ізраїлевих.
15: І налічилося у той день синів Веніамінових, тих, що зібралися з міст, двадцять шість тисяч чоловік, що оголюють меч; крім того, з жителів Гиви нараховано сімсот добірних;
16: з усього народу цього було сімсот чоловік добірних, які були лівші, і всі ці, кидаючи з пращ камені у волосину, не кидали мимо.
17: Ізраїльтян же, крім синів Веніамінових, нарахували чотириста тисяч чоловік, які оголюють меч; усі вони були здатні до війни.
18: І встали і пішли в дім Божий, і запитали Бога і сказали сини Ізраїлеві: хто з нас першим піде на війну із синами Веніаміна? І сказав Господь: Іуда [піде] попереду.
19: І встали сини Ізраїлеві вранці і розташувалися станом біля Гиви;
20: і виступили ізраїльтяни на війну проти Веніаміна, і стали сини Ізраїлеві в бойовий порядок біля Гиви.
21: І вийшли сини Веніамінові з Гиви і поклали в той день двадцять дві тисячі ізраїльтян на землю.
22: Але народ Ізраїльський підбадьорився, і знову стали в бойовий порядок на тім місці, де стояли минулого дня.
23: І пішли сини Ізраїлеві, і плакали перед Господом до вечора, і запитували Господа: чи вступати мені ще у війну з синами Веніаміна, брата мого? Господь сказав: ідіть проти нього.
24: І підступили сини Ізраїлеві до синів Веніаміна на другий день.
25: Веніамін вийшов проти них з Гиви на другий день, і ще поклали на землю із синів Ізраїлевих вісімнадцять тисяч чоловік, що оголюють меч.
26: Тоді всі сини Ізраїлеві і весь народ пішли і прийшли в дім Божий і, сидячи там, плакали перед Господом, і постились у той день до вечора, і принесли всепалення і мирні жертви перед Господом.
27: І запитували сини Ізраїлеві Господа [у той час ковчег завіту Божого знаходився там,
28: і Финеєс, син Єлеазара, сина Ааронового, стояв перед ним]: чи виходити мені ще на війну із синами Веніаміна, брата мого, чи ні? Господь сказав: ідіть; Я завтра віддам його в руки ваші.
29: І поставив Ізраїль засідку навколо Гиви.
30: І пішли сини Ізраїлеві на синів Веніаміна на третій день і стали в бойовий порядок перед Гивою, як раніше.
31: Сини Веніамінові виступили проти народу і віддалилися від міста, і почали, як раніше, вбивати з народу на дорогах, з яких одна йде до Вефиля, а друга до Гиви полем, і вбили до тридцяти чоловік з ізраїльтян.
32: І сказали сини Веніамінові: вони падають перед нами, як і раніше. А сини Ізраїлеві сказали: побіжимо від них і відволічемо їх від міста на дороги. [І зробили так.]
33: І всі ізраїльтяни встали зі свого місця і вишикувалися у Ваал-Фамарі. І засідка Ізраїлева кинулася зі свого місця із західного боку Гиви.
34: І прийшли до Гиви десять тисяч чоловік добірних з усього Ізраїлю, і почався жорстокий бій; але сини Веніаміна не знали, що має бути їм біда.
35: І вразив Господь Веніаміна перед ізраїльтянами, і поклали в той день ізраїльтяни з синів Веніаміна двадцять п’ять тисяч сто чоловік, які оголювали меч.
36: Коли сини Веніаміна побачили, що вони розбиті, тоді ізраїльтяни поступилися місцем синам Веніаміна, бо сподівалися на засідку, яку вони поставили біля Гиви.
37: Засідка ж поспішила і кинулася до Гиви, і вступила і вразила все місто мечем.
38: Ізраїльтяни поставили із засідкою умовним знаком до нападу дим, що піднімається з міста.
39: Отже, коли ізраїльтяни відступили з місця бою, і Веніамін почав уражати й убив ізраїльтян до тридцяти чоловік і говорив: «знову падають вони перед нами, як і в попередньому бою»,
40: тоді почав підніматися з міста дим стовпом. Веніамін озирнувся назад, і ось, дим від усього міста піднімається до неба.
41: Ізраїльтяни повернулися, а Веніамін злякався, тому що побачив, що прийшла його загибель.
42: І побігли вони від ізраїльтян по дорозі до пустелі; але військо переслідувало їх, і ті, що виходили з міст, убивали їх там;
43: оточили Веніаміна, і переслідували його до Менухи й уражали до самого східного боку Гиви.
44: І упало з синів Веніаміна вісімнадцять тисяч чоловік, людей сильних.
45: [Ті, що залишилися,] повернулися і побігли до пустелі, до скелі Риммона, й убили ще [ізраїльтяни] на дорогах п’ять тисяч чоловік; і гналися за ними до Гидома і ще вбили з них дві тисячі чоловік.
46: Усіх же синів Веніамінових, які упали в той день, було двадцять п’ять тисяч чоловік, які оголювали меч, і всі вони були людьми сильними.
47: І повернулися [ті, що залишилися,] і втекли в пустелю, до скелі Риммона, шістсот чоловік, і залишалися там у кам’яній горі Риммоні чотири місяці.
48: Ізраїльтяни ж знову пішли до синів Веніамінових і вразили їх мечем, і людей у місті, і худобу, й усе, що тільки зустрічалося [у всіх містах], і все, що знаходилося на дорозі міста, спалили вогнем.
← попередній розділ
Розділ 21
1: І поклялися ізраїльтяни в Массифі, говорячи: ніхто з нас не віддасть дочки своєї синам Веніаміна заміж.
2: І прийшов народ у дім Божий, і сиділи там до вечора перед Богом, і підняли голосне волання, і сильно плакали,
3: і сказали: Господи, Боже Ізраїлів! для чого трапилося це в Ізраїлі, що не стало тепер у Ізраїля одного коліна?
4: На другий день устав народ вранці, і спорудили там жертовник, і принесли всепалення і мирні жертви.
5: І сказали сини Ізраїлеві: хто не приходив на зібрання перед Господом з усіх колін Ізраїлевих? Бо велике прокляття було проголошено на тих, які не прийшли перед Господом у Массифу, і було сказано, що ті віддані будуть на смерть.
6: І зласкавилися сини Ізраїлеві над Веніаміном, братом своїм, і сказали: нині відсічене одне коліно від Ізраїля;
7: як вчинити нам з тими, що залишилися з них, стосовно дружин, коли ми поклялися Господом не давати їм дружин з дочок наших?
8: І сказали: чи немає кого з колін Ізраїлевих, хто не приходив перед Господом у Массифу? І виявилося, що з Іависа галаадського ніхто не приходив перед Господом у стан на зібрання.
9: І оглянули народ, і ось, не було там жодного з жителів Іависа галаадського.
10: І послала туди громада дванадцять тисяч чоловік, чоловіків сильних, і дали їм наказ, говорячи: йдіть і знищіть жителів Іависа галаадського мечем, і жінок і дітей;
11: і ось що зробіть: усякого чоловіка і всяку жінку, що пізнала ложе чоловікове, піддайте закляттю, [а дівчат залишайте живими. І зробили так].
12: І знайшли вони між жителями Іависа галаадського чотириста дівчат, які не пізнали ложа чоловікового, і привели їх у стан у Силом, що в землі Ханаанській.
13: І послала вся громада переговорити із синами Веніаміна, які були в скелі Риммоні, і оголосила їм мир.
14: Тоді повернулися сини Веніаміна [до ізраїльтян], і дали їм [ізраїльтяни] дружин, яких залишили в живих з жінок Іависа галаадського; але виявилося, що цього було недостатньо.
15: Народ же жалкував за Веніаміном, що Господь не зберіг цілости колін Ізраїлевих.
16: І сказали старійшини громади: що нам робити з тими, що залишилися, стосовно дружин, бо знищені жінки у Веніаміна?
17: І сказали: спадкоємна земля нехай залишається синам Веніаміна, які вціліли, щоб не зникло коліно від Ізраїля;
18: але ми не можемо дати їм дружин з дочок наших; тому що сини Ізраїлеві поклялися, говорячи: проклятий, хто дасть дружину Веніаміну.
19: І сказали: ось, щороку буває свято Господнє у Силомі, що на північ від Вефиля і на схід від дороги, яка веде від Вефиля в Сихем, і на південь від Левони.
20: І наказали синам Веніаміна і сказали: підіть і засядьте у виноградниках,
21: і дивіться, коли вийдуть дівчата силомські танцювати в хороводах, тоді вийдіть з виноградників і захопіть собі кожен дружину з дівчат силомських і йдіть у землю Веніамінову;
22: і коли прийдуть батьки їхні, або брати їхні зі скаргою до нас, ми скажемо їм: простіть нас за них, бо ми не взяли для кожного з них дружини на війні, і ви не дали їм; тепер ви винні.
23: Сини Веніаміна так і зробили, і взяли дружин за числом своїм з тих, що були у хороводі, яких вони викрали, і пішли і повернулися в наділ свій, і побудували міста і стали жити в них.
24: У той же час ізраїльтяни розійшлися звідти кожен у коліно своє й у плем’я своє, і пішли звідти кожен у наділ свій.
25: У ті дні не було царя в Ізраїлі; кожен робив те, що йому здавалося справедливим.
← попередній розділ