Біблія українською мовою

Книга Юдифі

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 7
1: На другий день Олоферн наказав усьому війську своєму і всьо­му народові своєму, який прийшов до нього на допомогу, підступити до Ветилуї, зайняти висоти нагірної країни і почати війну проти­ синів Ізраїлевих.
2: І у той самий день піднялися всі сильні чоловіки їхні: військо їхнє складалосязі ста сімдесяти тисяч ратників, воїнів піших, і з дванадцяти тисяч кінних, крім обозу і піших людей, які були при них,— а і цих була безліч.
3: Зупинив­шись на долині біля Ветилуї біля джерела, вони простягнулися в ширину від Дофаїма до Велфема, а у довжину від Ветилуї до Киамона, що лежить навпроти Ездрилона.
4: Сини ж Ізраїля, побачивши безліч їх, дуже збентежилися, і кожен говорив ближ­­ньому своєму: тепер вони спустошать усю землю, і ні високі гори, ні долини, ні пагорби не витримають їхньої ваги.
5: І, взявши кожен свою бойову зброю, і запаливши вогні на вежах своїх, вони всю цю ніч провели на варті.
6: На другий день Олоферн вивів усю свою кінноту перед лице синів Ізраїлевих, які були у Ветилуї,
7: оглянув входи міста їхнього, обійшов і зайняв джерела вод їхніх і, оточивши їх ратними людьми, повернувся до свого народу.
8: Але прийшли до нього усі начальники синів Ісава і всі вожді народу моавитського і всі воєначальники примор’я і сказали:
9: вислухай, господарю наш, слово, щоб не було втрати у війську твоєму.­
10: Цей народ синів Ізраїля сподівається не на списи свої, але на висоти гір своїх, на яких живуть, тому що незручно підніматися на вершини їхніх гір.
11: Отже, господарю, не воюй з ним так, як буває звичайна війна,— і жоден чоловік не впаде з народу твого.
12: Ти залишся у своєму таборі, щоб зберегти кожного чоловіка у війську твоєму, а раби твої нехай оволодіють джерелом води, що витікає з підошви гори;
13: тому що звідти беруть воду всі жителі Ветилуї,— і погубить їх спрага, і вони здадуть своє місто; а ми з нашим народом піднімемося на ближні вершини гір і розташуємося на них для сторожі, щоб жодна людина не вийшла з міс­та.
14: І будуть знемагати вони від го­лоду, і дружини їхні і діти їхні, і ра­ніше, ніж торкнеться їх меч, упадуть на вулицях оселення свого;
15: і ти віддаси їм злом за те, що вони обурилися і не зустріли тебе з миром.
16: Сподобалися ці слова їхні Олофер­ну і всім слугам його, і він вирішив зробити так, як вони сказали.
17: І ру­шив поЛк. синів Аммона і з ними п’ять тисяч синів Ассура і, розташувавшись у долині, оволоділи водами і джерелами вод синів Ізраїля.
18: А сини Ісава і сини Аммона піднялися і зайняли нагірну область навпроти Дофаїма, і відправили частинуїх на південь і на схід навпроти Екревиля, що біля Хуса, який стоїть при потоці Мохмур; інше ж ассирійське військо розташувалося на рівнині і покрило усе лице землі: намети й обози їхні з безліччю народу розтяглися на дуже великому просторі.
19: Сини Ізраїля воззвали до Господа Бога свого, тому що вони упали духом, тому що усі вороги їхні оточили їх, і їм не можна було втекти від них.
20: Навколо них стояло все військо ассирійське,— піші, колісни­ці і кіннота їх,— тридцять чотири дні; у всіх жителів Ветилуї спорожніли всі сосуди з водою,
21: спорожніли водойми, і жодного дня вони не могли пити води вдосталь, тому що давали їм пити мірою.
22: І засумували діти їхні і дружини їхні і юнаки і, знемагаючи від спраги, падали на вулицях міста й у проходах воріт, і вже не було у них сили.
23: Тодівесь народ зібрався до Озії і до начальників міста,— юнаки, дружини і діти,— і з голосним воланням говорили усім старійшинам:
24: не­­хай судить Бог між нами і вами; ви зробили нам велику неправду, тому що не запропонували миру синам Ассура;
25: і тепер немає у нас помічника: Бог віддав нас у їхні руки, щоб погубити нас спрагою і великою погибеллю.
26: Запросіть же їх тепер і віддайте все місто на розграбування народу Олоферна і всього війська його,
27: бо краще для нас дістатися їм на пограбування: хоч ми будемо рабами їхніми, зате живою буде душа наша, і очі наші не побачать смерти немовлят наших і дружин і дітей наших, що розлучаються з душами своїми.
28: Закликає­мо перед вами у свідки небо і землю, Бога нашого і Господа батьків наших, Який карає нас за гріхи наші і за гріхи батьків наших, нехай учинить за словами цими в нинішній день.
29: І підняли вони одностайно великий плач серед зібрання і голос­но волали до Господа Бога.
30: Озія сказав їм: не сумуйте, брати! потерпимо ще п’ять днів, в які Господь Бог наш поверне милість Свою на нас, бо Він не залишить нас до кінця.
31: Якщо ж вони пройдуть, і допо­мога до нас не прийде,— я зроблю за вашими словами.
32: І відпустив на­род у свій стан, і вони пішли на стіни і вежі свого міста, а дружин і дітей відіслав по домах їхніх; і у ве­ликій скорботі залишалися вони в місті.