Біблія українською мовою

Книга Юдифі

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 13
1: Коли стало пізно, раби його поспішили вийти, а Вагой, від­пустивши тих, хто стояв перед лицем його господаря, зачинив намет іззовні, і вони пішли до своїх постель, тому що всі були стомлені тривалістю бенкету.
2: У наметі залишилася одна Юдиф з Олоферном, який упав на ложе своє, тому що був переповнений вином.
3: Юдиф звеліла служниці своїй стати ззовні спальні її й очікувати її виходу, як було кож­ного дня, сказавши, що вона вийде на молитву. Те саме сказала вона і Вагою.
4: Колиусі від неї пішли, і нікого у спальні не залишилося, ні малого, ні великого, Юдиф, ставши біля постелі Олоферна, сказала у серці своєму: Господи, Боже всякої сили! зглянься в годину цю на діла рук моїх до звеличення Єрусалима,
5: бо тепер час захистити насліддя Твоє і виконати мій намір, уразити ворогів, які повстали на нас.
6: Потім, підійшовши до стовпчика постелі, що стояв у головах Олоферна,­ вона зняла з нього меч його
7: і, наблизившись до постелі, схопила волосся голови його і сказала: Господи Боже Ізраїля! укріпи мене в цей день.
8: І з усієї сили двічі вдарила по шиї Олофернаі зняла з нього голову
9: і, скинувши з постелі тіло його, взяла зі стовпів завісу. Невдов­зі вона вийшла і віддала служниці своїй голову Олоферна,
10: а та поклала її у мішок з харчовими припа­сами, й обидві разом вийшли, за зви­чаєм своїм, на молитву. Пройшовши стан, вони обійшли навкруги ущелину, піднялися на гору Ветилуї і пішли до воріт її.
11: Юдиф здаля кричала охоронцям воріт: відчиніть, відчиніть ворота! з нами Бог, Бог наш, щоб дарувати ще силу Ізраїлю і перемогу над ворогами, як дарував­ Він і сьогодні.
12: Як тільки почу­ли міські мужі голос її, поспішили­ прийти до міських воріт і скликали старійшин міста.
13: І збіглися всі, від ма­лого до великого, тому що прихід її був для них понад очікування, і, відчинивши ворота, прийняли їх, і, за­паливши для освітлення вогонь, оточили їх.
14: Вона ж сказала їм гуч­ним голосом: хваліть Господа, хваліть, хваліть Госпо­да, що Він не віддалив милости Своєї від дому Ізраїлевого, але в цю ніч скрушив ворогів наших моєю рукою.
15: І, вийнявши голову з мішка, показала їїі сказала їм: ось голова Олоферна, вождя асси­рійського війська, і ось завіса його, за якою він лежав від сп’яніння,— і Господь уразив його рукою жінки.
16: Живий Гос­подь, який зберіг мене на путі, якою я йшла! тому що лице моє спокусило Олофернана загибель його, але він не зробив зі мною сквер­ного і ганебного гріха.
17: Весь народ надзвичайно здивувався; впали, поклонилися Богу й одностайно сказали: благословенний Ти, Боже наш, що знищив сьогодні ворогів народу Твого!
18: А Озія сказав їй: бла­го­сло­венна­ ти, дочко, Всевишнім Богом біль­ше за усіх жінок на землі, і благословенний Господь Бог, що створив небеса і землю і наставив тебе на ураження голови начальника наших ворогів;
19: бо надія твоя не відступить від серця людей, які пам’ятають силу Божу, довіку.
20: Нехай поставить тобі це Бог у вічну славу і нехай нагородить тебе благами за те, що ти життя твого не пощадила у час приниження роду нашого, але виступила вперед, коли ми падали, ти, що право ходила перед Богом нашим. І весь народ сказав: нехай буде, нехай буде!