Біблія українською мовою

Книга пророка Єремії

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 8
1: У той час,— говорить Господь,— викинуть кістки царів Іуди, і кістки князів його, і кістки священиків, і кістки пророків, і кістки жителів Єрусалима із гробів їхніх;
2: і розкидають їх перед сонцем і місяцем і перед усім воїнством небесним*, яких вони любили і яким служили і слідом яких ходили, яких шукали і яким поклонялися; не приберуть їх і не поховають: вони будуть гноєм на землі.
3: І будуть смерті віддавати перевагу перед життям усі інші, які залишаться від цього злого племені в усіх місцях, куди Я вижену їх,— говорить Господь Саваоф.
4: І скажи їм: так говорить Господь: хіба, упавши, не встають і, збившись із дороги, не повертаються?
5: Для чого цей народ, Єрусалим, знаходиться у впертому відступництві? вони міцно тримаються омани і не хочуть навернутися.
6: Я спостерігав і слухав: не говорять вони правди, ніхто не кається у своєму нечесті, ніхто не говорить: «що я зробив?»; кожен повертається на свій шлях, як кінь, який кидається у бій.
7: І лелека під небом знає свої визначені часи, і горлиця, і ластівка, і жу­ра­вель пильнують час, коли їм приле­тіти; а народ Мій не знає визначення Господнього.
8: Як ви гово­рите: «ми мудрі, і закон Господній у нас»? А ось, неправдива тростина книжників і йогоперетворює на неправду.
9: Осоромилися мудреці, знітилися і заплутались у сіті: ось, вони відкину­ли слово Господнє; у чому ж мудрість їхня?
10: За те дружин їхніх віддам іншим, поля їхні— іншим володарям; тому що всі вони, від малого до великого, віддалися користолюбству; від пророка до священика— усі діють неправдиво.
11: І лікують рану дочки́ народу Мого легковажно, говорячи: «мир, мир!», а миру немає.
12: Чи соромляться вони, роблячи мерзоти? ні, вони ніскільки не соромляться і не червоніють. За те упадуть вони між упалими; під час відвідування їх будуть повалені,— говорить Господь.
13: До кінця обберу їх,— говорить Господь,— не зали­шиться жодної виноградини на лозі, ні смокви на смоковниці, і лист обпаде, і що Я дав їм, відійде від них.
14: «Чого ми сидимо? збирайтеся, пі­демо в укріплені міста, і там загинемо; бо Господь Бог наш призначив нас на загибель і дає нам пити воду з жовчю за те, що ми грішили перед Господом».
15: Чекаємо миру, а нічого доброго нема,— часу зцілення, і ось жахи.
16: Від Дана чутно хропіння коней його, від голосного іржання жеребців його тремтить уся земля; і прийдуть і знищать землю і все, що на ній, місто і тих, що живуть у ньому.
17: Бо ось, Я пошлю на вас зміїв, василисків, проти яких не­має заговорювання, і вони будуть уража­ти вас,— говорить Господь.
18: Ко­­ли утішуся я у горі моєму! серце моє знемогло у мені.
19: Ось, чую волання дочки народу Мого з далекої країни: хіба немає Господа на Сионі? хіба немає Царя його на ньому?— Навіщо вони спонукали Мене на гнів своїми ідолами, чужоземними, нікчемними?
20: Минули жнива, скінчилося літо, а ми не спасені.
21: Про скрушення дочки народу мого я крушуся, ходжу похмурий, жах обійняв мене.
22: Хіба немає бальзаму в Галааді? хіба немає там лікаря? Чому ж немає зцілення дочки народу мого?