Соборне послання Якова: Як. 3:11–4:6

Як. 3:11–4:6 зач. 55

Глава 3

зач. 541Бра́ття мої́! Не бага́то хто става́йте вчителя́ми, зна́ючи, що ми підпадемо́ під бі́льше осу́дження,

2бо всі ми бага́то грішимо́. Хто не гріши́ть сло́вом, той доскона́ла люди́на, яка́ мо́же прибо́ркати і все ті́ло.

3Ось, ми вклада́ємо вузде́чки в рот ко́ням, щоб вони́ слу́хались нас, і керу́ємо всім ті́лом ї́хнім.

4Ось, і кораблі́, хоч які́ вони́ вели́кі і як но́сяться си́льними вітра́ми, та невели́ким кермо́м спрямо́вуються, куди́ хо́че керма́нич;

5так і язи́к – невели́кий член, але́ бага́то чи́нить. Подиви́сь, невели́кий вого́нь як бага́то рече́й запа́лює!

6І язи́к – вого́нь, прикра́са непра́вди; язи́к поста́влений так між на́шими чле́нами, що скверни́ть усе́ ті́ло і запа́лює круг життя́, бу́дучи сам запа́люваний від геє́ни.

7Бо вся́ке єство́ зві́рів і птахі́в, плазуні́в і морськи́х твари́н прибо́ркується і прибо́ркане людськи́м єство́м,

8а язика́ вгамува́ти ніхто́ з люде́й не мо́же: це – нестри́мне зло; він по́вний отру́ти смертоно́сної.

9Ним благословля́ємо Бо́га і Отця́, і ним проклина́ємо люде́й, ство́рених за подо́бою Бо́жою.

10З тих са́мих уст вихо́дить благослові́ння і прокля́ття: не пови́нно, бра́ття мої́, щоб це було́ так.

зач. 5511Хіба́ з одно́го джерела́ тече́ соло́дка і гірка́ вода́?

12Не мо́же, бра́ття мої́, смоко́вниця роди́ти масли́ни, або́ виногра́дна лоза́ – смо́кви. Та́кож і з одно́го джерела́ не мо́же вилива́тися соло́на і соло́дка вода́.

13Хто му́дрий і розу́мний між ва́ми, докажи́ це на ді́лі до́брою поведі́нкою з му́дрою ла́гідністю.

14Але́ якщо́ у ва́шому се́рці ви ма́єте гірку́ за́здрість і сварли́вість, то не хвалі́ться і не кри́вдіть і́стини.

15Це не є му́дрість, яка́ вихо́дить зви́ще, а земна́, душе́вна, бісі́вська,

16бо де за́здрість і сварли́вість, там безла́ддя і все пога́не.

17А му́дрість, яка́ схо́дить зви́ще, по пе́рше, чи́ста, по́тім ми́рна, ла́гідна, покі́рлива, по́вна милосе́рдя і до́брих плоді́в, безпри́страсна і нелицемі́рна.

18Плід же пра́вди у ми́рі сі́ється у тих, які́ бережу́ть мир.

Глава 4

1Зві́дки у вас ворожне́ча і чва́ри? чи не зві́дси, від при́страстей ва́ших, що вою́ють у чле́нах ва́ших?

2Бажа́єте – і не ма́єте; вбива́єте і за́здрите – і не мо́жете досягти́; сва́ритесь і ворогу́єте – і не ма́єте, бо не про́сите.

3Про́сите, і не отри́муєте, тому́ що про́сите не на добро́, а щоб ужи́ти для при́страстей ва́ших.

4Перелю́бники і перелю́бниці! чи не зна́єте, що дру́жба зі сві́том є ворогува́ння про́ти Бо́га? О́тже, хто хо́че бу́ти дру́гом сві́тові, той стає́ во́рогом Бо́гові.

5Чи ви ду́маєте, що даре́мно Писа́ння гово́рить: до ре́вності лю́бить дух, яки́й живе́ в нас.

6Але́ тим бі́льшу дає́ благода́ть; тому́ й ска́зано: Бог го́рдим проти́виться, а смире́нним дає́ благода́ть.

зач. 567Ото́ж покорі́ться Бо́гові; противоста́ньте дия́волові, і він утече́ від вас.

8Набли́зьтесь до Бо́га і набли́зиться до вас; очи́стіть ру́ки, грі́шники, ви́правте серця́, двоєду́шні.

9Сокруша́йтесь, пла́чте і рида́йте; сміх ваш хай оберне́ться на плач, і ра́дість – на печа́ль.

10Смирі́ться пе́ред Го́сподом, і піднесе́ вас.

11Не злосло́вте оди́н о́дного, бра́ття: бо хто злосло́вить бра́та або́ су́дить бра́та свого́, той злосло́вить зако́н і су́дить зако́н; коли́ ж ти зако́н су́диш, то ти не викона́вець зако́ну, а суддя́.

12Оди́н є Законода́вець і Суддя́, Котри́й мо́же спасти́ і погуби́ти; а ти хто, що су́диш бли́жнього?

13Тепе́р послу́хайте ви, що гово́рите: сього́дні або́ за́втра пі́демо в таке́-то мі́сто і проживе́мо там оди́н рік, і бу́демо торгува́ти й оде́ржувати прибу́ток;

14ви, які́ не зна́єте, що ста́неться за́втра: бо що таке́ ва́ше життя́? па́ра, що з’явля́ється на коро́ткий час, а по́тім зника́є.

15За́мість то́го, щоб вам говори́ти: якщо́ уго́дно бу́де Го́споду і бу́демо живі́, то зро́бимо те або́ і́нше, –

16ви ж ни́ні хва́литесь у го́рдощах ва́ших: вся́ка така́ похвальба́ є зло.

17О́тже, хто зна́є, як добро́ роби́ти і не ро́бить, тому́ гріх.