Біблія українською мовою

Послання до Євреїв

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 7
1: Бо Мелхіседек, цар Салиму, священник Бога Всевишнього, той, який зустрів Авраама і благословив його, коли він повертався після поразки царів,
2: якому і десятину Авраам відділив з усього,– по-перше, за значенням імені – цар правди, а потім і цар Салиму, тобто цар миру,
3: без батька, без матері, без родоводу, котрий не має ні початку днів, ні кінця життя, уподібнюючись Синові Божому, перебуває священником назавжди.
4: Бачите, який великий той, котрому і Авраам патріарх дав десятину з кращої здобичі своєї.
5: Ті, що одержують священство з синів Левіїних, мають заповідь – брати за законом десятину з народу, тобто зі своїх братів, хоча й ці вийшли від чресл Авраамових.
6: Але цей, що не походив з роду їхнього, одержав десятину від Авраама і благословив того, хто мав обітницю.
7: Без усякого ж заперечення менший благословляється більшим.
8: І тут десятини беруть люди смертні, а там – той, хто має про себе свідчення, що він живе.
9: І, так би мовити, сам Левій, котрий приймає десятини, в особі Авраама дав десятину:
10: бо він ще був у чреслах батька, коли Мелхіседек зустрів його.
11: Отже, якби досконалість досягалась через левітське священство,– бо з ним сполучений закон народу,– то яка б ще була потреба поставати іншому священникові за чином Мелхіседека, а не іменуватися за чином Аарона?
12: Адже із переміною священства необхідно бути переміні і закону,
13: бо Той, про Кого говориться це, належав до іншого коліна, з якого ніхто не приступав до жертовника.
14: Бо відомо, що Господь наш засяяв з коліна Іуди, про яке Мойсей нічого не сказав відносно священства.
15: І це ще ясніше видно з того, що за подобою Мелхіседека постає Священник інший,
16: Котрий такий не за законом заповіді плотської, а за силою життя нескінченного.
17: Бо засвідчено: Ти священник повік за чином Мелхіседека.
18: Відміна ж попередньої заповіді буває внаслідок її немочі та некорисності,
19: бо закон нічого не довів до досконалості; але вводиться краща надія, через яку ми наближаємось до Бога.
20: І як це було не без клятви,–
21: бо ті були священниками без клятви, а Цей з клятвою, бо про Нього сказано: клявся Господь і не розкається: Ти священник повік за чином Мелхіседека (Пс. 109,4),–
22: то поручителем кращого завіту став Іісус.
23: До того ж, тих священників було багато, бо смерть не дозволяла перебувати одному;
24: а Цей, як перебуваючий вічно, має і священство нескінченне,
25: тому й може завжди спасати тих, які приходять через Нього до Бога, будучи завжди живим, щоб заступатися за них.
26: Такий і повинен бути у нас Первосвященник: святий, непричетний злу, непорочний, відділений від грішників і піднесений вище небес.
27: Котрий не має потреби щоденно, як ті первосвященники, приносити жертви спочатку за свої гріхи, потім за гріхи народу, бо Він зробив це один раз, принісши в жертву Себе Самого.
28: Бо закон поставляє первосвященниками людей, котрі мають немочі, а слово клятвенне, після закону, поставило Сина, навіки досконалого.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 12
1: Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує, і з терпінням будемо проходити поприще, яке лежить перед нами,
2: дивлячись на начальника і виконавця віри Іісуса, Котрий замість радості, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого.
3: Подумайте про Того, Хто перетерпів таку над Собою наругу від грішників, щоб вам не знемогтися і не ослабнути душами вашими.
4: Ви ще не до крові воїнствували, подвизаючись проти гріха,
5: і забули утішання, яке пропонується вам, як синам: сину мій! не нехтуй покаранням Господнім, і не сумуй, коли Він викриває тебе,
6: бо Господь, кого любить, того карає; б'є кожного сина, якого приймає (Притч. 3,11–12).
7: Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо хіба є який син, котрого б не наказував батько?
8: Коли залишаєтесь без покарання, для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини.
9: Притому, коли ми, будучи покарані плотськими батьками нашими, боялися їх, то чи не значно більше повинні покоритись Отцеві духів, щоб жити?
10: Ті карали нас, як знали, на небагато днів; а Цей – на користь, щоб нам мати участь у святості Його.
11: Всяка кара в теперішній час здається не радістю, а смутком, але потім навченим через неї дає мирний плід праведності.
12: Отож зміцніть опущені руки та ослаблені коліна
13: і ходіть прямо ногами вашими, щоб кульгаве не звернулось, а краще виправилось.
14: Старайтесь мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа.
15: Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, з’явившись, не завдав шкоди, і щоб ним багато хто не осквернився;
16: щоб не було між вами якого блудника, або нечестивця, який би, як Ісав, за одну страву відмовився від свого первородства.
17: Бо ви знаєте, що після того він, бажаючи успадкувати благословіння, був відкинутий; не міг перемінити думок батька, хоча і просив про те із сльозами.
18: Ви приступили не до гори, відчутної на дотик і палаючої вогнем, не до темряви і мороку та бурі,
19: не до трубного звуку й голосу слів, що його просили ті, які чули, щоб більше не мовилось слово до них,
20: бо вони не могли стерпіти того, що було заповідано: якщо і звір доторкнеться до гори, буде побитий камінням або уражений стрілою (Вих. 19,13);
21: і таке жахливе було це видіння, що і Мойсей сказав: я в страсі і трепеті.
22: Але ви приступили до гори Сіону і до міста Бога живого, до Ієрусалима небесного і до безлічі Ангелів,
23: до торжествуючого собору й церкви первістків, написаних на небесах, і до Судді всіх – Бога, і до духів праведників, які досягли досконалості;
24: і до Ходатая нового завіту Іісуса, та до Крові кроплення, яка говорить краще, ніж Авелева.
25: Дивіться, не відверніться і ви від промовляючого. Коли ті, не послухавши того, хто говорив на землі, не уникли кари, то тим більше не уникнемо ми, якщо відвернемось від Того, Хто говорить з небес,
26: Котрого голос тоді похитнув землю, і Котрий нині дав таке обіцяння: ще раз похитну не тільки землю, але і небо (Агг. 2,7).
27: Слова «ще раз» означають зміну того, що тряслося, як створеного, щоб зоставалося непохитне.
28: Отож ми, приймаючи царство непохитне, будемо берегти благодать, якою будемо служити благоугодно Богові з побожністю і страхом,
29: тому що Бог наш є вогонь поїдаючий (Втор. 4,24).