Біблія українською мовою

Книга Буття

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 42
1: І довідався Яків, що в Єгипті є хліб, і сказав Яків синам своїм: що ви дивитеся?
2: І сказав: ось, я чув, що є хліб у Єгипті; підіть туди і купіть нам звідти хліба, щоб нам жити і не вмерти.
3: Десять братів Йосифових пішли купити хліба в Єгипті,
4: а Веніаміна, брата Йосифового, не послав Яків з братами його, тому що сказав: не трапилося б з ним лиха.
5: І прийшли сини Ізраїлеві купувати хліб, разом з іншими, що прийшли, бо в землі Ханаанській був голод.
6: Йосиф же був начальником у землі тій; він і продавав хліб усьому народові землі. Брати Йосифа прийшли і поклонилися йому лицем до землі.
7: І побачив Йосиф братів своїх і впізнав їх; але показав, що начебто не знає їх, і говорив з ними суворо і сказав їм: звідки ви прийшли? Вони сказали: із землі Ханаанської, купити їжу.
8: Йосиф упізнав братів своїх, але вони не впізнали його.
9: І згадав Йосиф сни, що снилися йому про них; і сказав їм: ви підглядачі, ви прийшли вигледіти наготу* землі цієї.
10: Вони сказали йому: ні, господарю наш; раби твої прийшли купити їжі;
11: ми всі діти однієї людини; ми люди чесні; раби твої не бували підглядачами.
12: Він сказав їм: ні, ви прийшли вигледіти наготу землі цієї.
13: Вони сказали: нас, рабів твоїх, дванадцять братів; ми сини одного чоловіка в землі Ханаанській, і ось, менший тепер з батьком нашим, а одного не стало.
14: І сказав­ їм Йосиф: це саме я і говорив вам, сказавши: ви підглядачі;
15: ось як ви будете випробувані: клянуся життям фараона, ви не вийдете звідси, якщо не прийде сюди менший брат ваш;
16: пошліть одного з вас, і нехай він приведе брата вашого, а ви будете затримані; і відкриється, чи правда у вас; і якщо ні, то клянусь життям фараона, що ви підглядачі.
17: І віддав їх під варту на три дні.
18: І сказав їм Йосиф на третій день: ось що зробіть, і залишитеся живими, тому що я боюся Бога:
19: якщо ви люди чесні, то один брат із вас нехай утримується в домі, де ви ув’язнені; а ви підіть, відвезіть хліб, заради голоду сімей ваших;
20: брата ж вашого мен­шого приведіть до мене, щоб виправ­далися слова ваші і щоб не по­мерти вам. Так вони і зробили.
21: І говорили вони один одному: дійсно ми караємося за гріх проти брата нашого; ми бачили страждання душі його, коли він благав нас, але не послухали [його]; за те і спостигло нас горе це.
22: Рувим відповів їм і сказав: чи не говорив я вам: не грішіть проти отрока? але ви не послухалися; ось, кров його стягується.
23: А того не знали вони, що Йосиф розуміє; бо між ними був перекладач.
24: І відійшов від них [Йосиф] і заплакав. І повернувся до них, і говорив з ними, і, взявши з них Симео­на, зв’язав його перед очима їхніми.­
25: І наказав Йосиф наповнити мішки їхні хлібом, а срібло їх повернути кожному в мішок його, і дати їм запасів на дорогу.­ Так і зроблено з ними.
26: Вони поклали хліб свій на ослів своїх, і пішли звідти.
27: І відкрив один із них мішок свій, щоб дати корму ослові своєму на ночівлі, і побачив срібло своє в отворі мішка його,
28: і сказав своїм братам: срібло моє повернуто; ось воно в міш­ку моєму. І засмутилося серце їх, і вони з тремтінням говорили один одному: що це Бог зробив з нами?
29: І прийшли до Якова, батька свого, у землю Ханаанську і розповіли йому все, що трапилося з ними, говорячи:
30: на­чальник над тією землею говорив з нами суворо і прийняв­ нас за підглядачів землі тієї.
31: І сказали ми йому: ми люди чесні; ми не бували підглядачами;
32: нас дванадцять братів, синів у батька нашого; одного не стало, а менший тепер з батьком нашим у землі Ханаанській.
33: І сказав нам начальник над тією землею: ось як дізнаюсь я, чи чесні ви люди: залиште у мене одного брата з вас, а ви візьміть хліб заради голоду сімей ваших і підіть,
34: і приведіть до мене молодшого брата вашого; і буду знати я, що ви не підглядачі, але люди чесні; віддам вам брата вашого, і ви можете промишляти у цій землі.
35: Коли ж вони спорожняли мішки свої, ось, у кожного вузлик срібла його в мішку його. І побачили вони вузлики срібла свого, вони і батько їхній, і злякалися.
36: І сказав їм Яків, батько їхній: ви позбавили мене дітей: Йосифа нема, і Симеона нема, і Веніаміна взяти хочете, — усе це на мене!
37: І сказав Рувим батькові своєму, говорячи: убий двох моїх синів, як­що я не приведу його до тебе; віддай його на мої руки; я поверну його тобі.
38: Він сказав: не піде син мій з вами; тому що брат його помер, і він один залишився; якщо трапиться з ним нещастя на шляху, в який ви підете, то зведете ви сивину мою з печаллю в могилу.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 43
1: Голод посилився на землі.
2: І коли вони з’їли хліб, який привезли з Єгипту, тоді батько їхній сказав їм: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
3: І сказав йому Іуда, говорячи: той чоловік рішуче заявив нам, сказавши: не з’являйтеся до мого лиця, якщо брата вашого не буде з вами.
4: Якщо пошлеш з нами брата нашого, то підемо і купимо тобі їжі,
5: а якщо не пошлеш, то не підемо, тому що той чоловік сказав нам: не з’являйтеся до мого лиця, якщо брата вашого не буде з вами.
6: Ізраїль сказав: для чого ви зро­били мені таке зло, сказавши тому чоловікові, що у вас є ще брат?
7: Вони сказали: розпитував той чоловік про нас і про рід наш, говорячи: чи живий ще батько ваш? чи є у вас брат? Ми і розповіли йому за цими роз­питами. Чи могли ми знати, що він скаже: приведіть брата вашого?
8: Іуда ж сказав Ізраїлю, бать­кові сво­є­му: відпусти отрока зі мною, і ми встанемо і підемо, і живі будемо і не помрем і ми, і ти, і діти наші;
9: я від­повідаю за нього, з моїх рук вимагатимеш його; якщо я не приведу його до тебе і не поставлю його перед лицем твоїм, то залишусь я винним перед тобою в усі дні життя;
10: якби ми не барилися, то вже сходили б двічі.
11: Ізраїль, батько їх, сказав їм: якщо так, то ось що зробіть: візьміть із собою плодів землі цієї і віднесіть у дарунок тому чоловікові трохи бальзаму і трохи меду, стиракси і ладану, фісташок і мигдалевих горіхів;
12: візьміть і інше срібло в руки ваші; а срібло, назад покладене в отвори мішків ваших, поверніть руками вашими: можливо, це недогляд;
13: і брата вашого візьміть і, вставши, підіть знову до чоловіка того;
14: Бог же Всемогутній нехай дасть вам знайти милість у чоловіка того, щоб він відпустив вам і іншого брата вашого і Веніаміна, а мені якщо вже бути бездітним, то нехай буду бездітним.
15: І взяли ті люди дарунки ці, і срібла вдвічі взяли в руки свої, і Веніаміна, і встали, пішли в Єгипет і постали перед лицем Йосифа.
16: Йосиф, побачивши між ними Веніаміна [брата свого, сина матері своєї], сказав начальнику дому свого: введи цих людей у дім і заколи що-небудь з худоби, і приготуй, тому що зі мною будуть їсти ці люди опівдні.
17: І зробив чоловік той, як сказав Йосиф, і ввів чоловік той людей цих у дім Йосифів.
18: І злякалися люди ці, що ввели їх у дім Йосифів, і сказали: це за срібло, повернуте раніше у мішки наші, ввели нас, щоб причепитися до нас і напасти на нас, і взяти нас у рабство, і ослів наших.
19: І підійшли вони до начальника дому Йосифового, і стали говорити йому біля дверей дому,
20: і сказали: послухай, господарю наш, ми приходили вже раніше купувати їжу,
21: і трапилося,­ що, коли прийшли ми на ночівлю і відкрили мішки наші, — ось срібло кожного в отворі мішка його, срібло наше за вагою його, і ми повертаємо його своїми руками;
22: а для купівлі їжі ми принесли інше срібло в руках наших, ми не знаємо, хто поклав срібло наше в мішки наші.
23: Він сказав: будьте спокійні, не бійтеся; Бог ваш і Бог батька вашого дав вам скарб у мішках ваших; сріб­ло ваше дійшло до мене. І привів до них Симеона.
24: І ввів той чоловік людей цих у дім Йосифів і дав води, і вони обмили ноги свої; і дав корму ослам їхнім.
25: І вони приготували дарунки до приходу Йосифа опівдні, тому що чули, що там будуть їсти хліб.
26: І прийшов Йосиф додому; і вони принесли йому в дім дарунки, які були в руках їхніх, і поклонилися йому до землі.
27: Він запитав їх про здоров’я і сказав: чи здоровий батько ваш старий, про якого ви говорили? чи живий ще він?
28: Вони сказали: здоровий раб твій, батько наш; ще живий. [Він сказав: благосло­венна людина ця від Бога.] І схилилися вони і поклонилися.
29: І підняв очі свої [Йосиф], і побачив Веніаміна,­ брата свого, сина матері своєї, і сказав: це брат ваш менший, про якого ви говорили мені? І сказав: нехай буде милість Божа з тобою, сину мій!
30: І поспіхом вийшов Йосиф, тому що закипіла любов до брата його, і він готовий був заплакати, і вийшов він у внутрішню кімнату і плакав там.
31: І, умивши лице своє, ввійшов, і укріпився і сказав: подавайте страву.
32: І подали йому окремо, і їм окремо, і єгиптянам, які обідали з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти з євреями, тому що це мерзота для єгиптян.
33: І сіли вони перед ним, первородний за первородством його, і мо­лодший за молодістю його, і дивувалися ці люди один перед одним.
34: І посилалися їм страви від нього, і частка Веніаміна була вп’ятеро біль­шою за частки кожного з них. І пи­ли, і доволі пили вони з ним.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 44
1: І наказав [Йосиф] начальнику дому свого, говорячи: наповни мішки цих людей харчами, скіль­ки­ вони зможуть нести, і срібло кож­но­го поклади в отвір мішка його,
2: а чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка до молодшого разом зі сріблом за куплений ним хліб. І зробив той за словом Йосифа, яке сказав він.
3: Уранці, коли розвиднилося,­ ці люди були відпущені, вони й осли їхні.
4: Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосиф сказав начальникові дому свого: іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: чому ви заплатили злом за добро? [для чого украли в мене сріб­ну чашу?]
5: Чи не та це, з якої п’є господар мій і він ворожить на ній? Це лихе ви зробили.
6: Він наздогнав їх і сказав їм ці слова.
7: Вони сказали йому: для чого господар наш говорить такі слова? Ні, раби твої не зроблять такої справи.
8: Ось, срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі Ханаанської: як же нам украс­ти з дому господаря твого срібло або золото?
9: У кого з рабів твоїх зна­йдеться [чаша], тому смерть, і ми бу­демо рабами господаря нашого.
10: Він сказав: добре; як ви сказали, так нехай і буде: у кого знайдеться [ча­ша], той буде мені рабом, а ви будете не винні.
11: Вони поспіхом опустили кожен свій мішок на землю і відкрили кожен свій мішок.
12: Він обшукав, починаючи зі старшого і закінчуючи молодшим; і зна­йшлася чаша в мішку Веніаміно­во­му.
13: І роздерли вони одяг свій, і, поклавши кожен на осла свого ношу, повернулися до міста.
14: І прийшли Іуда і брати його в дім Йосифа, який був ще вдома, й упали перед ним на землю.
15: Йосиф сказав їм: що це ви зробили? хіба ви не знали, що така людина, як я, звичайно, вгадає?
16: Іуда сказав: що нам сказати господарю нашому? що говорити? чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду рабів твоїх; ось, ми раби гос­подарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках зна­йшлася чаша.
17: Але [Йосиф] сказав: ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого.
18: І підійшов Іуда до нього і сказав: господарю мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха гос­подаря мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ти те саме, що фараон.
19: Господар мій запитував рабів своїх, говорячи: чи є у вас батько або брат?
20: Ми сказали господарю нашому, що у нас є батько старий, і [у нього] молодший син, син старос­ти, брат якого помер, а він залишив­ся один від матері своєї, і батько любить його.
21: Ти ж сказав рабам твоїм: приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього.
22: Ми сказали господарю нашому: отрок не може залишити батька свого, і якщо він залишить батька свого, то цей помре.
23: Але ти сказав рабам твоїм: якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем.
24: Ко­ли ми прийшли до раба твого, батька нашого, то переказали йому слова гос­подаря мого.
25: І сказав батько наш: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
26: Ми сказали: не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лиця тієї людини, якщо не буде з нами найменшого брата нашого.
27: І сказав нам раб твій, батько наш: ви знаєте, що дружина моя народила мені двох синів;
28: один пішов від мене, і я сказав: очевидно, він розтерзаний; і я не бачив його донині;
29: якщо і цього візьмете від очей моїх, і трапиться з ним нещастя, то зведете ви сивину мою з печаллю у могилу.
30: Тепер якщо я прийду до раба твого, батька нашого, і не буде з нами отрока, з душею якого пов’язана душа його,
31: то він, побачивши, що немає отрока, помре; і зведуть раби твої сивину раба твого, батька нашого, із печаллю в могилу.
32: При цьому я, раб твій, взявся­ відповідати за отрока батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе [і не поставлю його перед тобою], то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя.
33: Отже, нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами своїми:
34: бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною? я поба­чив би біду, що осягла б бать­ка мого.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 45
1: Йосиф не міг більш утримуватися при всіх, що стояли біля нього і закричав: виведіть від мене усіх. І не залишалося при Йосифові нікого, коли він відкрився братам своїм.
2: І голосно заридав він, і почули єгиптяни, і почув дім фараонів.
3: І сказав Йосиф братам своїм: я — Йосиф, чи живий ще батько мій? Але брати його не могли відповідати йому, тому що вони зніяковіли перед ним.
4: І сказав Йосиф братам своїм: підійдіть до мене. Вони підійшли. Він сказав: я — Йосиф, брат ваш, якого ви продали в Єгипет;
5: але тепер не засмучуйтеся і не шкодуйте про те, що ви продали ме­не сюди, тому що Бог послав мене пе­ред вами для збереження вашого життя;
6: тому що тепер два роки голоду на землі: [залишається] ще п’ять років, в які ні орати, ні жати не будуть;
7: Бог послав мене перед вами, щоб залишити вас на землі і зберегти ваше життя великим визво­ленням.
8: Отже, не ви послали мене сюди, але Бог, Який і поставив мене батьком фараонові і господарем в усьому домі його і владикою по всій землі Єгипетській.
9: Йдіть швидше до батька мого і скажіть йому: так говорить син твій Йосиф: Бог поставив мене господарем над усім Єгиптом; прийди до мене, не барися;
10: ти будеш жити в землі Гесем; і будеш біля мене, ти, і сини твої, і сини синів твоїх, і дрібна і велика худоба твоя, й усе твоє;
11: і прогодую тебе там, бо голод буде ще п’ять років, щоб не зубожів ти і дім твій і все твоє.
12: І ось, очі ваші й очі брата мого Веніаміна бачать, що це мої уста говорять з вами;
13: скажіть же батькові моєму про всю славу мою в Єгипті і про все, що ви бачили, і приведіть швидше батька мого сюди.
14: Й упав він на шию Ве­ніаміну, брату своєму, і плакав; і Веніамін плакав на шиї його.
15: І цілував усіх братів своїх і плакав, обій­маючи їх. Потім говорили з ним бра­ти його.
16: Дійшла до дому фараона чутка, що прийшли брати Йосифа; і при­ємно було фараонові і рабам його.
17: І сказав фараон Йосифові: скажи братам твоїм: ось що зробіть: нав’юч­те худобу вашу [хлібом] і йдіть у зем­лю Ханаанську;
18: і візьміть батька вашого і сім’ї ваші і прийдіть до мене; я дам вам краще [місце] в землі Єги­петській, і ви буде­те їсти плоди землі.
19: Тобі ж повелі­ваю сказати їм: зробіть це: візьміть собі з землі Єгипетської колісниці для дітей ваших і для дружин ваших, і привезіть бать­ка вашого і прийдіть;
20: і не шкодуйте речей ваших, бо найкраще з усієї землі Єгипетської дам вам.
21: Так і зробили сини Ізраїлеві. І дав їм Йосиф колісниці за наказом фараона, і дав їм запас на дорогу,
22: кож­ному з них він дав переміну одягу, а Веніаміну дав триста срібни­ків і п’ять перемін одягу;
23: також і батькові своєму послав десять ос­лів, ­нав’ючених кращими здобутками єгипетськими, і десять ослиць, нав’ючених зерном, хлібом і припасами батькові своєму на дорогу.
24: І відпус­тив братів своїх, і вони пішли. І сказав їм: не сваріться на дорозі.
25: І пішли вони з Єгипту, і прийшли в землю Ханаанську до Якова, батька свого,
26: і сповістили його, сказав­ши: Йосиф [син твій] живий і тепер володарює над усією землею Єгипетською. Але серце його збентежилося, тому що він не вірив їм.
27: Коли ж вони переказали йому всі слова Йосифа, які він говорив їм, і коли побачив колісниці, що прислав Йосиф, щоб везти його, тоді ожив дух Якова, батька їх,
28: і сказав Ізраїль: досить [цього для мене], ще живий син мій Йосиф; піду й побачу його, поки не помру.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 46
1: І вирушив Ізраїль з усім, що в нього було, і прийшов у Вир­савію, і приніс жертви Богу батька свого Ісаака.
2: І сказав Бог Ізраїлю у видінні нічному: Якове! Якове! Він сказав: ось я.
3: Бог сказав: Я Бог, Бог батька твого; не бійся йти в Єгипет, тому що там породжу від тебе народ великий;
4: Я піду з тобою в Єгипет, Я і виведу тебе назад. Йосиф своєю рукою закриє очі твої.
5: Яків вирушив з Вирсавії; і повезли сини Ізраїлеві Якова, батька свого, і дітей своїх, і дружин своїх на колісницях, які послав фараон, щоб привезти його.
6: І взяли вони худобу свою і майно своє, що придбали в землі Ханаанській, і прийшли в Єгипет, — Яків і весь рід його з ним.
7: Синів своїх і онуків своїх із собою, дочок своїх і онучок своїх і весь рід свій привів він із собою в Єгипет.
8: Ось імена синів Ізраїлевих, що прийшли в Єгипет: Яків і сини його. Первісток Якова Рувим.
9: Сини Рувима: Ханох і Фаллу, Хецрон і Хар­мі.
10: Сини Симеона: Іємуїл та Іамин, і Огад, і Іахин, і Цохар, і Саул, син ха­нанеянки.
11: Сини Левія: Гирсон, Кааф і Мерарі.
12: Сини Іуди: Ір і Онан, і Шела, і Фарес, і Зара; але Ір і Онан померли в землі Ханаанській. Сини Фареса були: Есром і Хамул.
13: Сини Іссахара: Фола і Фува, Іов і Шимрон.
14: Сини Завулона: Серед і Елон, і Іахлеїл.
15: Це сини Лії, яких вона народила Якову в Месопотамії, і Діну, дочку його. Всіх душ синів його і дочок його — тридцять три.
16: Сини Гада: Цифіон і Хаггі, Шуні й Ецбон, Ері й Ароді й Арелі.
17: Сини Асира: Імна та Ішва, й Ішви, і Бриа, і Серах, сестра їхня. Сини Бриї: Хевер і Малхиїл.
18: Це сини Зелфи, яку Лаван дав Лії, дочці своїй; вона народила їх Якову шістнадцять душ.
19: Сини Рахилі, дружини Якова: Йосиф і Веніамін.
20: І народилися у Йосифа в землі Єгипетській Манассія та Єфрем, яких народила ему Асенефа, дочка Потифера, жреця Іліопольського.
21: Сини Веніаміна: Бела і Бехер і Аш­бел; [сини Бели були:] Гера і Нааман, Ехі і Рош, Муппим і Хуппим і Ард.
22: Це сини Рахилі, що народилися в Якова, усього чотирнадцять душ.
23: Син Дана: Хушим.
24: Сини Неффалима: Іахцеїл і Гуні, й Ієцер, і Шиллем.
25: Це сини Валли, яку дав Лаван дочці своїй Рахилі; вона народила їх Якову всього сім душ.
26: Усіх душ, що прийшли з Яковом в Єгипет, що пішли зі стегон його, крім дружин синів Яковових, усього шістдесят шість душ.
27: Синів Йосифа, які народилися у нього в Єгипті, дві душі. Всіх душ дому Яковового, що прийшли [з Яковом] у Єгипет, сімдесят [п’ять].
28: Іуду послав він перед собою до Йосифа, щоб він показав шлях у Гесем. І прийшли в землю Гесем.
29: Йосиф запряг колісницю свою і виїхав назустріч Ізраїлю, батькові своєму, в Гесем, і, побачивши його, упав на шию його, і довго плакав на шиї його.
30: І сказав Ізраїль Йосифові: помру я тепер, побачивши лице твоє, бо ти ще живий.
31: І сказав Йосиф братам своїм і дому батька свого: я піду, сповіщу фараона і скажу йому: брати мої і дім батька мого, які були в землі Ханаанській, прийшли до мене;
32: ці люди пастухи овець, бо скотарі вони; і дрібна і велика худоба своя, й усе, що у них, привели вони.
33: Як­що фараон покличе вас і скаже: яке заняття ваше?
34: то ви скажіть: ми, раби твої, скотарями були від юности нашої донині, і ми і батьки наші, щоб вас оселили в землі Гесем. Тому що мерзота є для єгиптян усякий пастух овець.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 47
1: І прийшов Йосиф і сповістив фараона і сказав: батько мій і брати мої, із дрібною і великою худо­бою своєю і з усім, що у них, прийшли з землі Ханаанської; і ось, во­ни в землі Гесем.
2: І з братів своїх він узяв п’ять чоловік і представив їх фараону.
3: І сказав фараон братам його: яке ваше заняття? Вони сказали фараонові: пастухи овець ра­би твої, і ми і батьки наші.
4: І сказали­ вони фараонові: ми прийшли пожити в цій землі, тому що немає пасовищ для худоби рабів твоїх, бо в зем­лі Ханаанській сильний голод; отже, дозволь оселитися рабам твоїм у зем­лі Гесем.
5: І сказав фараон Йосифові:­ батько твій і брати твої прийшли до тебе;
6: земля Єгипетська перед тобою; на кращому місці землі осели батька твого і братів тво­їх; нехай живуть вони в землі Гесем;­ і якщо знаєш, що між ними є здібні люди, постав їх доглядачами над моєю худобою.
7: І привів Йосиф Якова, батька свого, і представив його фараону; і благословив Яків фараона.
8: Фараон сказав Якову: скіль­­ки ро­ків життя твого?
9: Яків ска­зав фараону: днів подорожування мого сто тридцять років; малі і нещасні дні життя мого і не досягли років життя батьків моїх у днях подорожування їх.
10: І благословив фараона­ Яків і вийшов від фараона.
11: І оселив Йосиф батька свого і братів своїх, і дав їм володіння в землі Єгипетській, у кращій частині землі, у землі Раамсес, як повелів фараон.
12: І забезпечував Йосиф батька свого і братів своїх і весь дім батька свого хлібом, за потребою кож­ної родини.
13: І не було хліба по всій землі, тому що голод дуже посилився, і були виснажені від голоду земля Єгипетська і земля Ханаанська.
14: Йосиф зібрав усе срібло, яке було в зем­лі Єгипетській і в землі Ханаанській, за хліб, який купували, і вніс Йосиф срібло в дім фараонів.
15: І срібло вичерпалося в землі Єгипетській і у землі Ханаанській. Усі єгиптяни прийшли до Йосифа і говорили: дай нам хліба; навіщо нам помирати перед тобою, тому що сріб­ло закінчилося у нас?
16: Йосиф сказав: приганяйте худобу вашу, і я буду давати вам [хліб] за худобу вашу, якщо срібло закінчилося у вас.
17: І приганяли вони до Йосифа худо­бу свою; і давав їм Йосиф хліб за коней, і за отари дрібної худоби, і за стада великої худоби, і за ослів; і постачав їм хліб у той рік за всю худобу їхню.
18: І минув цей рік; і прийшли до нього на другий рік і сказали йому: не приховаємо від господаря нашого, що срібло вичерпалося і стада худоби нашої у госпо­даря нашого; нічого не залишилося у нас перед господарем нашим, крім тіл наших і земель наших;
19: для чого нам гинути­ на очах твоїх,­ і нам і землям нашим? купи нас і землі наші за хліб, і ми з землями нашими будемо рабами фараону, а ти дай нам насіння,­ щоб нам бути живими і не вмерти, і щоб не спустошилася земля.
20: І купив Йосиф усю землю Єгипетську для фараона,­ тому що продали єгип­тяни кожен своє поле, бо голод долав їх. І дісталася земля фараону.
21: І зробив він народ рабами від одного кінця Єгип­ту до іншого.
22: Тільки землі жер­ців не купив [Йосиф], тому що жерцям від фараона виділена була ділян­ка, і вони годувалися зі своєї ділянки, яку дав їм фараон; тому і не продали зем­лі своєї.
23: І сказав Йосиф народу: ось, я купив тепер для фараона вас і землю вашу; ось вам насіння, і засівайте­ землю;
24: коли будуть жнива, віддавайте п’яту частину фараону, а чо­тири частини залишаться­ вам на засівання поля, на прогодування вам і тим, хто в домах ваших, і на їжу ді­тям вашим.
25: Вони сказали: ти врятував нам життя; нехай знайдемо ми­лість в очах господаря нашого і нехай будемо рабами фараона.
26: І поставив Йосиф за закон землі Єгипетській, навіть до цього дня: п’яту частину давати фараонові, за винятком тільки землі жерців, яка не належала фараонові.
27: І жив Ізраїль у землі Єгипетській, у землі Гесем, і володіли вони нею, і плодилися, і дуже розмножились.
28: І жив Яків у землі Єгипетській сімнадцять років; і було днів Яко­ва, років життя його, сто сорок сім років.
29: І прийшов час Ізраїлю померти, і покликав він сина свого Йосифа і сказав йому: якщо я зна­йшов благовоління в очах твоїх, поклади руку твою під стегно моє і клянись, що ти зробиш мені милість і правду, не поховаєш мене в Єгипті,­
30: щоб мені лягти з батьками мої­ми; винесеш мене з Єгипту і похо­ваєш мене в їхній гробниці. Йосиф ска­зав: зроблю за словом твоїм.
31: І ска­­зав: клянися мені. І клявся йому. І поклонився Ізраїль до узголів’я постелі*.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 48
1: Після того Йосифові сказали: ось, батько твій хворий. І він узяв з собою двох синів своїх, Манас­сію і Єфрема [і пішов до Якова].
2: Якова сповістили і сказали: ось, син твій Йосиф іде до тебе. Ізраїль зібрав сили свої і сів на постелі.
3: І ска­зав Яків Йосифові: Бог Всемогутній явив­ся мені в Лузі, в землі Ханаанській,­ і благословив мене,
4: і сказав мені: ось, Я розплоджу тебе, і розмножу тебе, і породжу від тебе безліч­ народів, і дам землю цю нащадкам твоїм­ після тебе, у вічне володіння.
5: І нині два сини твої, які народилися тобі в землі Єгипетській, до мого прибуття до тебе в Єгипет, мої вони; Єфрем і Манассія, як Рувим і Симеон, будуть мої;
6: діти ж твої, які народяться від тебе після них, будуть твої; вони під ім’ям братів своїх будуть іменуватися в їхньому наслідді.
7: Коли я йшов з Месопотамії, померла в мене Рахиль [мати твоя] у землі Ханаанській, по дорозі, не ді­йшовши трохи до Ефрафи, і я поховав її там по дорозі до Ефрафи, що нині Вифлеєм.
8: І побачив Ізраїль­ синів Йосифа і сказав: хто це?
9: І ска­зав Йосиф батькові своєму: це сини мої, яких Бог дав мені тут. [Яків] сказав: підведи їх до мене, і я благословлю їх.
10: Очі ж Ізраїлеві притупилися від старости; не міг він бачити ясно. Йосиф підвів їх до нього, і він поцілував їх і обійняв їх.
11: І сказав Ізраїль Йосифу: не сподівався я бачити твоє лице; але ось, Бог показав мені і дітей твоїх.
12: І від­вів їх Йосиф від колін його і поклонився йому лицем своїм до землі.
13: І взяв Йосиф обох [синів своїх], Єфрема у праву свою руку навпроти лівої Ізраїля, а Манассію в ліву навпроти правої Ізраїля, і підвів до нього.
14: Але Ізраїль простяг праву руку свою і поклав на голову Єфрема,­ хоча цей був менший, а ліву на голову Манассії. З наміром поклав він так руки свої, хоча Манассія був пер­вістком.
15: І благословив Йосифа і сказав: Бог, перед Яким ходили бать­ки мої Авраам та Ісаак, Бог, Який пасе мене з тих пір, як я існую, до цього дня,
16: ангел, що визволяє мене від усякого зла, нехай благословить отроків цих; нехай буде на них наречене ім’я моє й ім’я батьків моїх Авраама та Ісаака, і нехай виростуть вони в безліч посеред землі.
17: І побачив Йосиф, що батько його поклав праву руку свою на голову Єфрема; і прикро було йому через це. І взяв він руку батька свого, щоб перекласти її з голови Єфрема на голову Ма­нассії,
18: і сказав Йосиф батькові своєму: не так, батьку мій, бо це — пер­вісток; поклади на його голову праву руку твою.
19: Але батько його не погодився і сказав: знаю, сину мій, знаю; і від нього народиться народ, і він буде великим; але менший його брат буде більшим за нього, і від сіме­ні його народиться численний народ.
20: І благословив їх у той день, говорячи: тобою буде благословляти Ізра­їль, говорячи: Бог нехай вчинить тобі, як Єфрему і Манассії. І поставив Єфрема вище за Манассію.
21: І сказав Ізраїль Йосифові: ось, я вмираю; і Бог буде з вами і поверне вас у землю батьків ваших;
22: я даю тобі, переважно перед братами твоїми, одну ділянку, яку я взяв з рук аморреїв мечем моїм і луком моїм.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 49
1: І покликав Яків синів своїх і сказав: зберіться, і я сповіщу вам, що буде з вами у грядущі дні;
2: зійдіться і послухайте, сини Якова,­ послухайте Ізраїля, батька вашого.
3: Рувиме, первістку мій! ти — кріп­кість моя і початок сили моєї, верх достоїнства і верх могутности;
4: але ти бушував, як вода, — не будеш мати переваги, бо ти зійшов на ложе батька твого, ти осквернив постіль мою, [на яку] зійшов.
5: Симеон і Левій брати, знаряддя жорстокости мечі їхні;
6: в раду їх нехай не ввійде душа моя, і до зібрання їх нехай не прилучиться слава моя, бо вони у гніві своєму убили мужа і з примхи своєї перерізали жили тельця;
7: проклятий гнів їх, бо жорстокий, і розлюченість їх, тому що люта; розділю їх в Якові і розсію їх в Ізраїлі.
8: Іудо! тебе хвалитимуть брати твої. Рука твоя на хребті ворогів тво­їх; поклоняться тобі сини батька тво­го.
9: Молодий лев Іуда, піднімається зі здобичі, син мій. Схилився він, ліг, як лев і як левиця: хто підніме його?
10: Не відійде скіпетр від Іуди і законодавець від стегон його, доки не прийде Примиритель, і Йо­му покірність народів.
11: Він прив’язує до виноградної лози осля своє і до лози кращого винограду сина ослиці своєї;­ миє у вині одяг свій і у крові грон убрання своє;
12: блис­кучі очі [його] від вина, і білі зуби [його] від молока.
13: Завулон біля берега морського буде жити і біля пристані корабельної, і межа його до Сидона.
14: Іссахар осел міцний, що лежить між протоками вод;
15: і побачив він, що спокій добрий, і що земля приємна: і схилив плечі свої для носіння тягаря і став працювати на виплату данини.
16: Дан буде судити народ свій, як одне з колін Ізраїля;
17: Дан буде змієм на дорозі, аспидом на путі, що вражає ногу коня, так що вершник його впаде назад.
18: На допомогу твою сподіваюся, Господи!
19: Гад, — натовп буде тіснити його, але він відтіснить його по п’ятах.
20: Для Асира — занадто ситний хліб його, і він буде постачати царські страви.
21: Неффалим — теревинф рослий, що розпускає прекрасні гілки*.
22: Йосиф — віття плодоносного дерева, віття плодоносного дерева над джерелом; гілки його простягаються над стіною;
23: засмучували його, і стріляли і ворогували проти нього стрільці,
24: але твердим залишився лук його, і міцні м’язи рук його, від рук могутнього Бога Якового. Звідти Пастир і твердиня Ізраїлева,
25: від Бога батька твого, Який нехай і допоможе тобі, і від Всемогутнього, Який нехай і благословить тебе благословеннями небес­ними звище, благословеннями безодні, що лежить долі, благословеннями сосків і утроби,
26: благословеннями батька твого, які перевищують благословення гір давніх і приємності пагорбів віч­них; нехай будуть вони на голові Йосифа і на тімені обраного між братами своїми.
27: Веніамін, хижий вовк, вранці буде їсти ловитву і ввечері буде ділити здобич.
28: Ось усі дванадцять колін Ізраїлевих; і ось що сказав їм батько їх; і благословив їх, і дав їм благословення, кожному своє.
29: І заповідав він їм і сказав їм: я прилучаюся до народу мого; поховайте мене з батьками моїми в печері, яка на полі Ефрона хеттеянина,
30: у печері, яка на полі Махпела, що перед Мамре, у землі Ханаанській, яку [печеру] купив Авраам з полем у Ефрона хеттеянина у власність для поховання;
31: там поховали Авраама і Сарру, дру­жину його; там поховали Ісаака і Ре­векку, дружину його; і там поховав я Лію;
32: це поле і печера, яка на ньому, куплена у синів Хеттеєвих.
33: І закінчив Яків заповіт синам своїм, і поклав ноги свої на постіль, і помер, і приєднався до народу свого.

← попередній розділ

Розділ 50
1: Йосиф упав на лице батька свого, і плакав над ним, і цілував його.
2: І повелів Йосиф слугам своїм — лікарям, бальзамувати батька його; і лікарі набальзамували­ Ізраїля.
3: І виповнилося йому сорок днів, бо стільки днів потрібно для бальзамування, і оплакували його єгиптяни сімдесят днів.
4: Коли ж минули дні плачу по ньому, Йосиф сказав придворним фараона, говорячи: якщо я знайшов благовоління в очах ваших, то скажіть фараонові так:
5: батько мій закляв ме­не, сказавши: ось, я вмираю; у гробі моєму, який я викопав собі в землі Ханаанській, там поховай мене. І тепер хотів би я піти і поховати батька мого і повернутися. [Слова Йосифа переказали фараонові.]
6: І сказав фараон: піди і по­ховай батька твого, як він закляв тебе.
7: І пішов Йосиф ховати батька свого. І пішли з ним усі слуги фараона, старійшини дому його й усі старійшини землі Єгипетської,
8: і весь дім Йосифа, і брати його, і дім батька його. Тільки дітей своїх і дрібну й велику худобу свою залишили в землі Гесем.
9: З ним вирушили також колісниці і вершники, так що зібрання було дуже великим.
10: І ді­йшли вони до Горен-гаатада при Йордані і плакали там плачем великим і дуже сильним; і зробив Йосиф плач по батькові своєму сім днів.
11: І бачи­ли жителі землі тієї, хананеї, плач у Горен-гаатаді, і сказали: великий плач цей у єгиптян! Тому наречено ім’я [місцю] тому: плач єгиптян, що при Йордані.
12: І зро­били сини Яковові з ним, як він заповів їм;
13: і віднесли його сини його в землю Хана­анську і поховали його в печері на полі Махпела, яку купив Авраам з полем у власність для поховання у Ефрона хеттеянина, перед Мамре.
14: І повернувся Йосиф у Єгипет, сам і брати його і всі, що ходили з ним ховати батька його, після погребіння ним батька свого.
15: І побачили брати Йосифові, що помер батько їх, і сказали: що, коли Йосиф зненавидить нас і захоче помститися нам за все зло, яке ми йому зробили?
16: І послали вони сказати Йосифові: батько твій перед смертю своєю заповів, говорячи:
17: так скажіть Йосифові: прости братам твоїм провину і гріх їх, оскільки вони зробили тобі зло. І нині прости провини рабів Бога батька твого. Йосиф плакав, коли йому говорили це.
18: Прийшли і самі брати його, і упали перед лицем його, і сказали: ось, ми раби тобі.
19: І сказав Йосиф: не бійтеся, тому що я боюся Бога;
20: ось, ви замишляли проти мене зло; але Бог перетворив це на добро, щоб зробити те, що тепер є: зберегти життя великій кількості людей;
21: отже, не бійтеся: я буду годувати вас і дітей ваших. І заспокоїв їх і говорив по серцю їх.
22: І жив Йосиф у Єгипті сам і дім батька його; жив же Йосиф усього сто десять років.
23: І бачив Йосиф ді­­тей у Єфрема до третього роду, також­ і сини Махира, сина Манассіїного, народилися на коліна Йосифа.
24: І сказав Йосиф братам своїм: я вмираю, але Бог відвідає вас і виведе вас із землі цієї у землю, про яку клявся Аврааму, Ісааку і Якову.
25: І закляв Йосиф синів Ізраїлевих, говорячи: Бог відвідає вас, і ви винесіть кості мої звідси.
26: І помер Йосиф­ ста десяти років. І набальзамували його і поклали в ковчег у Єгипті.