Біблія українською мовою

Книга Буття

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 29
1: І встав Яків і пішов у землю синів сходу [до Лавана, сина Вафуїла арамеянина, до брата Ревекки, матері Якова та Ісава].
2: І по­бачив: ось, на полі колодязь, і там три отари дрібної худоби, що лежала біля нього, тому що із того колодязя напували отари. Над отвором колодязя був великий камінь.
3: Коли збиралися туди всі отари, відвалюва­ли камінь від отвору колодязя і напували овець; потім знову клали камінь на своє місце, на отвір колодязя.
4: Яків сказав їм [пастухам]: брати мої! звідки ви? Вони сказали: ми з Харрана.
5: Він сказав їм: чи зна­єте ви Лавана, сина Нахорового? Вони сказали: знаємо.
6: Він ще сказав їм: чи здоровий він? Вони сказали: здоровий; і ось, Рахиль, доч­ка його, йде з вівцями.
7: І сказав [Яків]: ось, день ще довгий; не час збирати худобу; напоїть овець і йдіть, пасіть.
8: Вони сказали: не можемо, поки не зберуться всі отари, і не відвалять каменя від отвору колодязя; тоді будемо ми поїти овець.
9: Ще він говорив з ними, як прийшла Рахиль [дочка Лавана] з дрібною худобою батька свого, бо вона пасла [дрібну худобу батька свого].
10: Коли Яків побачив Рахиль, дочку Лавана, брата матері своєї, і овець Лавана, брата матері своєї, то підійшов Яків, відвалив камінь від отвору коло­дязя і напоїв овець Лавана, брата матері­ своєї.
11: І поцілував Яків Рахиль і підніс голос свій і заплакав.
12: І сказав Яків Рахилі, що він родич батька її і що він син Ревекки. А вона побігла і сказала бать­ку своєму [все це].
13: Лаван, почувши­ про Якова, сина сестри своєї, вибіг йому назустріч, обійняв його і поцілував його, і ввів його в дім свій; і він розпо­вів Лавану про все це.
14: Лаван же сказав йому: дійсно ти кость моя і плоть моя. І жив у нього Яків цілий місяць.
15: І Лаван сказав Якову: невже ти задарма будеш служити мені, тому що ти родич? скажи мені, що заплатити тобі?
16: У Лавана ж було дві доч­ки; ім’я старшої: Лія; ім’я молод­шої: Рахиль.
17: Лія була слабка на очі, а Рахиль була красива станом і кра­сива лицем.
18: Яків полюбив Рахиль і сказав: я буду служити тобі сім років за Рахиль, молодшу дочку твою.
19: Лаван сказав [йому]: краще віддати мені її за тебе, ніж віддати її за іншого кого; живи в мене.
20: І слу­жив Яків за Рахиль сім років; і вони видалися йому за кілька днів, тому що він любив її.
21: І сказав Яків Лавану: дай дружину мою, тому що мені вже виповнився час, щоб увійти до неї.
22: Лаван скликав усіх людей того міста і зробив вечерю.
23: Увече­рі ж узяв [Лаван] дочку свою Лію і ввів її до нього; і ввійшов до неї [Яків].
24: І дав Лаван служницю свою Зелфу­ у служниці дочці своїй Лії.
25: Вранці ж виявилося, що це Лія. І [Яков] сказав Лавану: що це зробив ти зі мною? чи не за Рахиль я служив у тебе? навіщо ти обманув мене?
26: Лаван сказав: у нашому місці так не роблять, щоб молодшу видати раніше за старшу;
27: закінчи тиждень цією, потім дамо тобі і ту за службу, яку ти будеш виконувати в мене ще сім років інших.
28: Яків так і зробив і закінчив тиждень цією. І [Лаван] дав Рахиль, дочку свою, йому за дружину.
29: І дав Лаван служницю свою Валлу в служниці дочці своїй Рахилі.
30: [Яків] увійшов і до Рахилі, і любив Рахиль більше, ніж Лію; і служив у нього ще сім років інших.
31: Господь [Бог] побачив, що Лія була нелюбою, і відкрив утробу її, а Рахиль була неплідна.
32: Лія зачала і народила [Якову] сина, і нарекла йому ім’я: Рувим, тому що сказала вона: Господь споглянув на моє нещастя [і дав мені сина], бо тепер буде любити мене чоловік мій.
33: І зачала [Лія] знову і народила [Якову другого] сина, і сказала: Господь почув, що я нелюба, і дав мені і цього. І на­рекла йому ім’я: Симеон.
34: І зачала ще і народила сина, і сказала: тепер-то прилучиться до мене чоловік мій, тому що я народила йому трьох синів. Від цього наречено йому ім’я: Левій.
35: І ще зачала і народила сина, і сказала: тепер-то я звеличу Господа.­ Тому нарекла йому ім’я Іуда. І перестала народжувати.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 30
1: І побачила Рахиль, що вона не народжує дітей Якову, і позаздрила Рахиль сестрі своїй, і сказала Якову: дай мені дітей, а якщо не так, я вмираю.
2: Яків розгнівався­ на Рахиль і сказав [їй]: хіба я Бог, Який не дав тобі плоду утроби?
3: Во­на сказала: ось служниця моя Валла; увійди до неї; нехай вона народить на коліна мої, щоб і я мала дітей від неї.
4: І дала вона Валлу, служницю свою, за дружину йому; і ввійшов до неї Яків.
5: Валла [служниця Рахилина] зачала і народила Якову сина.
6: І сказала Рахиль: розсудив мене Бог, і почув голос мій, і дав мені сина. Тому нарекла йому ім’я: Дан.
7: І ще зачала і народила Валла, служниця Рахилина, другого сина Якову.
8: І сказала Рахиль: боротьбою сильною боролась я із сест­рою моєю і перемогла. І нарекла йому ім’я: Неффалим.
9: Лія побачила, що перестала народжувати, і взяла служницю свою Зелфу, і дала її Якову за дружину, [і він увійшов до неї].
10: І Зелфа, служниця Ліїна, [зачала і] народила Якову сина.
11: І сказала Лія: додалося. І нарекла йому ім’я: Гад.
12: І [ще зачала] Зелфа,­ служ­ниця Лії, [і] народила іншого сина Якову.
13: І сказала Лія: до блага мого, тому що блаженною бу­­дуть називати мене жінки. І нарек­ла­ йому ім’я: Асир.
14: Рувим пішов під час жнив пшениці, і знайшов манд­­рагорові яблука в полі, і приніс їх Лії, матері своїй. І Рахиль сказала Лії [сестрі своїй]: дай мені мандрагорів сина твого.
15: Але [Лія] сказала їй: невже мало тобі заволодіти чоловіком моїм, що ти домагаєшся і мандрагорів сина мого? Рахиль сказала: так нехай він ляже з тобою в цю ніч, за мандрагори сина твого.
16: Яків прийшов з поля ввечері, і Лія вийшла йому назустріч і сказала: увійди до мене [сьогодні], тому що я купила тебе за мандрагори сина мого. І ліг він з нею в ту ніч.
17: І по­чув Бог Лію, і вона зачала і народила Якову п’ятого сина.
18: І сказала Лія: Бог дав відплату мені за те, що я віддала­ служницю мою чоловікові моєму. І на­рекла йому ім’я: Іссахар [що значить відплата].
19: І ще зачала Лія і народила Якову шостого сина.
20: І сказала Лія: Бог дав мені прекрасний дарунок; тепер буде жити в мене чоловік мій, тому що я народила йому шість синів. І нарекла йому ім’я: Завулон.
21: Потім народила доч­ку і нарекла їй ім’я: Діна.
22: І згадав Бог про Рахиль, і почув її Бог, і відкрив утробу її.
23: Вона зачала і народила [Якову] сина, і сказала [Рахиль]: зняв Бог ганьбу мою.
24: І на­рекла йому ім’я: Йосиф, сказавши: Господь дасть мені і другого сина.
25: Після того, як Рахиль народила Йосифа, Яків сказав Лавану: відпусти мене, і піду я у своє місце, й у свою землю;
26: віддай [мені] дружин моїх і дітей моїх, за яких я служив тобі, і я піду, бо ти знаєш службу мою, яку я служив тобі.
27: І сказав йому Лаван: о, якби я знайшов благовоління перед очима твоїми! я помічаю, що за тебе Господь благословив мене.
28: І сказав: признач собі нагороду від мене, і я дам [тобі].
29: І сказав йому [Яків]: ти знаєш, як я служив тобі, і якою стала худоба твоя при мені;
30: бо мало було у тебе до мене, а стало багато; Господь благословив тебе з приходом моїм; коли ж я буду працювати для свого дому?
31: І сказав [йому Лаван]: що дати тобі? Яків сказав [йому]: не давай мені нічого. Якщо тільки зробиш мені, що я скажу, то я знову буду пасти і стерегти овець твоїх.
32: Я пройду сьогодні через усю отару овець твоїх; відокрем з нього всяку худобу з цятками і з плямами, усяку тварину чорну із овець, також із плямами і з цятками з кіз. Така худоба буде нагородою мені [і буде моєю].
33: І буде говорити за мене перед тобою справедливість моя в наступний час, коли прийдеш подивитися нагороду мою. Усяка коза не з цятками і не з плямами, і з овець не чорна, крадене це в мене.
34: Лаван сказав [йому]: добре, нехай буде за твоїм словом.
35: І відокремив у той день козлів строкатих і з плямами, і всіх кіз із цятками і з плямами, усіх, на яких було трохи білого, і всіх чорних овець, і віддав у руки синам своїм;
36: і призначив відстань між собою і між Яковом на три дні путі. Яків же пас іншу дрібну худобу Лаванову.­
37: І взяв Яків свіже пруття із тополі, мигдалю та явора, і повирізував на ньому [Яків] білі смуги, знявши до білизни кору, що на прутті,
38: і поклав пруття з нарізкою перед худобою у водопійних коритах, куди худоба приходила пити, і де, приходячи пити, зачинала перед пруттям.
39: І зачинала худоба перед пруттям, і народжувалася худоба строката, і з цятками, і з плямами.
40: І відокремлював Яків ягнят і ставив худобу лицем до строкатої і всієї чорної худоби Лаванової; і тримав свої отари окремо і не ставив їх разом з худобою Лавана.
41: Кожного разу, коли зачинала худоба міцна, Яків клав пруття в коритах перед очима худоби, щоб вона зачинала перед пруттям.
42: А коли зачинала худоба слабка, тоді він не клав. І діставалася слабка худоба Лавану, а міцна Якову.
43: І стала ця людина дуже, дуже багатою, і було в нього безліч дрібної худоби [і великої худоби], і рабинь, і рабів, і верблюдів, і ослів.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 31
1: І почув [Яків] слова синів Ла­­­­ванових, які говорили: Яків за­володів усім, що було у батька нашого, і з маєтку батька нашого склав усе багатство це.
2: І побачив Яків обличчя Лавана, і ось, воно не таке до нього, як було вчора і третього дня.
3: І сказав Господь Якову: повернися в землю батьків твоїх і на бать­ків­щину твою; і Я буду з тобою.
4: І послав Яків, і покликав Рахиль і Лію в поле, до отари дрібної своєї худоби,
5: і сказав їм: я бачу обличчя батька вашого, що воно до мене не таке, яким було вчора і третього дня; але Бог батька мого був зі мною;
6: ви самі знаєте, що я всіма силами служив батьку вашому,
7: а батько ваш обманював мене і разів десять переміняв нагороду мою; але Бог не попустив йому зробити мені зло.
8: Коли сказав він, що худоба з цятками буде тобі в нагороду, то худоба вся народ­жувалася з цятками. А коли він сказав: строкаті будуть тобі в нагороду, то вся худоба народжувала строкатих.
9: І відібрав Бог [усю] худобу у батька вашого і дав [її] мені.
10: Одного разу в такий час, коли худоба зачинає, я глянув і побачив уві сні, і ось козли [і барани], що піднялися на худобу [на кіз і овець], строкаті, з цятками і плямами.
11: Ангел Божий сказав мені уві сні: Якове! Я сказав: ось я.
12: Він сказав: зведи очі твої і подивися: усі козли [і барани], що піднялися на худобу [на кіз і овець], строкаті, з цятками і з плямами, бо Я бачу все, що Лаван робить з тобою;
13: Я Бог [Який явився тобі] у Вефилі, де ти возлив єлей на пам’ят­ник і де ти дав Мені обітницю; тепер встань, вийди з землі цієї і повернися в землю батьківщини твоєї [і Я буду з тобою].
14: Рахиль і Лія сказали йому у відповідь: чи є ще нам част­ка і спадщина в домі батька нашого?
15: чи не за чужих він нас вважає? бо він продав нас і з’їв навіть срібло наше;
16: тому все [маєток і] багатство, що Бог відібрав у батька нашого, є наше і дітей наших; отже, роби все, що Бог сказав тобі.
17: І встав Яків, і посадив дітей своїх і дружин своїх на верблюдів,
18: і взяв із собою всю худобу свою і все багатство своє, яке надбав, худобу власну його, яку він придбав у Месопотамії, [і все своє,] щоб іти до Ісаака, батька свого, в землю Ханаанську.
19: І коли Лаван пішов стриг­ти худобу свою, то Рахиль викрала ідолів, що були у батька її.
20: Яків же украв серце у Лавана арамеянина, тому що не сповістив його, що відходить.
21: І пішов з усім, що у нього було; і, вставши, перейшов ріку і попрямував до гори Галаад.
22: На третій день сказали Лавану [арамеянину], що Яків пішов.
23: Тоді він взяв із собою [синів і] родичів своїх, і гнався за ним сім днів, і наздогнав його на горі Галаад.
24: І прийшов Бог до Лавана арамеянина вночі уві сні і сказав йому: бережися, не говори Якову ні доброго, ні злого.
25: І наздогнав Лаван Якова; Яків же поставив намет свій на горі, і Лаван з родичами своїми поставив на горі Галаад.
26: І сказав Лаван Якову: що ти зробив? для чого ти обманув мене, і повів дочок моїх, як полонених зброєю?
27: навіщо ти втік таємно, і сховався від мене, і не сказав мені? я відпустив би тебе з веселощами і з піснями, з тимпаном і з гуслами;
28: ти не дозволив мені навіть поцілувати онуків моїх і дочок моїх; нерозважливо ти зробив.
29: Є в руці моїй сила вчинити вам зло; але Бог батька вашого вчора говорив до мене і сказав: бережися, не говори Якову ні доброго, ні злого.
30: Але нехай би ти пішов, тому що ти нетерпляче захотів бути у домі батька твого, — навіщо ти украв богів моїх?
31: Яків відповів Лавану і сказав: я боявся, тому що я думав, не відняв би ти в мене дочок своїх [і все моє].
32: [І сказав Яків:] у кого знайдеш богів твоїх, той не буде живим; при родичах наших дізнавайся, що [є твого] у мене, і візьми собі. [Але він нічого від нього­ не дізнався.] Яків не знав, що Рахиль­ [дружина його] украла їх.
33: І ходив Лаван у намет Якова, і в намет Лії, і в намет двох рабинь, [і обшукував,] але не знайшов. І, вийшовши з намету Лії, ввійшов у намет Рахилі.
34: Рахиль же взяла ідолів, і поклала їх під верблюже сідло і сіла на них. І обшукав Лаван увесь намет; але не знайшов.
35: Вона ж сказала батькові своєму: нехай не прогнівається господар мій, що я не можу встати перед тобою, тому що в мене звичайне жіноче. І [Лаван] шукав [у всьому наметі], але не зна­йшов ідолів.
36: Яків розсердився і вступив у суперечку з Лаваном. І по­чав Яків говорити і сказав Лавану: яка провина моя, який гріх мій, що ти переслідуєш мене?
37: ти оглянув у мене усі речі [в домі моєму], що знайшов ти з усіх речей твого дому? покажи тут перед родичами моїми і перед родичами твоїми; нехай вони розсудять між нами обома.
38: Ось, двад­цять років я був у тебе; вівці твої і кози твої не викидали; баранів отари твоєї я не їв;
39: роздертого звіром я не приносив до тебе, це був мій збиток; ти з мене стягував, чи вдень що пропадало, чи вночі пропа­дало;
40: я знемагав удень від спеки, а вночі від холоду, і сон мій тікав від очей моїх.
41: Такі мої двадцять років у домі твоєму. Я служив тобі чотирнадцять років за двох дочок твоїх і шість років за худобу твою, а ти десять разів переміняв нагороду мою.
42: Якби не був зі мною Бог бать­ка мого, Бог Авраама і страх Ісаака,­ ти тепер відпустив би мене ні з чим. Бог побачив недолю мою і працю рук моїх і заступився за мене вчора.
43: І відповів Лаван і сказав Якову: дочки — мої дочки; діти — мої діти; худоба — моя худоба, і все, що ти бачиш, це моє: чи можу я що зробити тепер з дочками моїми і з дітьми їхніми, які народжені ними?
44: Те­пер укладімо союз я і ти, і це буде свідоцтвом між мною і тобою. [При цьому Яків сказав йому: ось, з нами немає нікого; дивися, Бог свідок між мною і тобою.]
45: І взяв Яків камінь і поставив його пам’ятником.
46: І сказав Яків родичам своїм: наберіть каміння. Вони взяли каміння, і зробили пагорб, і їли [і пили] там на пагорбі. [І сказав йому Лаван: пагорб цей свідок сьо­годні між мною і тобою.]
47: І назвав його Лаван: Ієгар-Сагадуфа; а Яків назвав його Галаадом.
48: І сказав Лаван [Якову]: сьогодні цей пагорб [і пам’ятник, що я поставив,] між мною і тобою свідок. Тому і наречено йому ім’я: Галаад,
49: також: Миц­па, від того, що Лаван сказав: нехай наглядає Господь за мною і за тобою, коли ми розійдемося один від одного;
50: якщо ти будеш чинити лихе з дочками моїми, або якщо візь­меш дружин, крім дочок моїх, то, хоч немає людини між нами, [яка б бачила,] але дивись, Бог свідок між мною і між тобою.
51: І сказав Лаван Якову: ось пагорб цей і ось пам’ятник, який я поставив між мною і тобою;
52: цей пагорб свідок, і цей пам’ятник свідок, що ні я не перейду до тебе за цей пагорб, ні ти не перейдеш до мене за цей пагорб і за цей пам’ятник, для зла;
53: Бог Авраамів і Бог Нахорів не­хай судить між нами, Бог батька їхнь­ого. Яків поклявся страхом батька свого Іса­ака.­
54: І заколов Яків жертву­ на горі і покликав родичів своїх їсти хліб; і вони їли хліб [і пили] і ночували на горі.
55: І встав Лаван рано-вранці і поцілував онуків своїх і дочок своїх, і благословив їх. І пішов і повернувся Лаван у своє місце.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 32
1: А Яків пішов шляхом своїм. [І, глянувши, побачив ополчення Боже, що ополчилося]. І зустріли його ангели Божі.
2: Яків, побачивши їх, сказав: це ополчення Боже. І нарік ім’я місцю тому: Маханаїм.
3: І послав Яків перед собою вісників до брата свого Ісава в землю Сеїр, в область Едом,
4: і наказав їм, промовивши: так скажіть добродію моєму Ісаву: ось що говорить раб твій Яків: я жив у Лавана і прожив донині;
5: і є в мене воли й осли і дрі­бна худоба, і раби й рабині; і я послав сповістити про себе добродія мого [Ісава], щоб придбати [рабу твоєму] благовоління перед очима твоїми.
6: І повернулися вісники до Якова і сказали: ми ходили до брата твого Ісава, він іде назустріч тобі, і з ним чотириста чоловік.
7: Яків дуже злякався і схвилювався; і розділив людей, що були з ним, і худобу дріб­ну й велику і верблюдів на два стани.
8: І сказав [Яків]: якщо Ісав напа­де на один стан і поб’є його, то другий стан може врятуватися.
9: І сказав Яків: Боже отця мого Авраама і Бо­же отця мого Ісаака, Господи [Боже], що сказав мені: повернися в землю твою, на батьківщину твою, і Я буду благодіяти тобі!
10: Недостойний я всіх милостей і всіх благодіянь, що Ти створив рабу Твоєму,­ тому що я з посохом моїм перейшов цей Йордан, а тепер у мене два стани.
11: Визволи мене від руки брата мого, від руки Ісава, тому що я боюся його, щоб він, прийшовши, не убив мене [і] матері з дітьми.
12: Ти сказав: Я буду благодіяти тобі і зроблю нащад­ків твоїх, як пісок морський, якого не порахувати від безлічі.­
13: І ночував там Яків у ту ніч. І взяв з того, що у нього було, [і послав] у подарунок Ісаву, братові своєму:
14: двісті кіз, двадцять козлів, двісті овець, двадцять баранів,
15: тридцять верблюдиць дійних з верблюжатами їх, сорок корів, десять волів, двадцять ослиць, десять ослів.
16: І дав у руки рабам своїм кожне стадо окремо і сказав рабам своїм: підіть переді мною і залишайте відстань від стада до стада.
17: І наказав першому, сказавши: коли брат мій Ісав зустрінеться тобі і запитає тебе, говорячи: чий ти? і куди йдеш? і чиє це стадо [йде] перед тобою?
18: то скажи: раба твого Якова; це подарунок, посланий господарю моєму Ісаву; ось, і сам він за нами [йде].
19: Те саме [що першому] наказав він і другому, і третьому, і всім, які йшли за стадами, говорячи: так скажіть Іса­ву, коли зустрінете його;
20: і скажіть: ось, і раб твій Яків [іде] за нами. Бо він сказав сам у собі: умилостивлю його дарами, що йдуть переді мною, і потім побачу лице його; можливо, і прийме мене.
21: І пішли дари перед ним, а він у ту ніч ночував у ста­ні.
22: І встав у ту ніч, і, взявши двох дружин своїх і двох рабинь своїх, і одинадцять синів своїх, перейшов через Іавок убрід;
23: і, взявши їх, перевів через потік, і перевів усе, що в нього було.
24: І залишився Яків один. І боров­ся Хтось з ним до появи зорі;
25: і, по­бачивши, що не подолає його, торкнувся суглоба стегна його і пошкодив суглоб стегна у Якова, коли він боровся з Ним.
26: І сказав [йому]: відпусти Мене, бо зійшла зоря. Яків сказав: не відпущу Тебе, доки не благословиш мене.
27: І сказав: як ім’я твоє? Він сказав: Яків.
28: І сказав [йому]: відтепер ім’я твоє буде не Яків, а Ізраїль, тому що ти боровся з Богом, і людей перемагати будеш.
29: Запитав і Яків, говорячи: ска­жи [мені] ім’я Твоє. І Він сказав: навіщо­ ти запитуєш про ім’я Моє? [воно див­не.] І благословив його там.
30: І нарік Яків ім’я місцю тому: Пенуел; тому бо, говорив він, я бачив Бога лицем до лиця, і збереглася душа моя.
31: І зійшло сонце, коли він проходив Пенуел; і кульгав він на стегно­ своє.
32: Тому і донині сини Ізраїлеві не їдять жил, що на суглобі стегна, тому що Той, Хто боровся, торкнувся жили на суглобі стегна Якова.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 33
1: Глянув Яків і побачив, і ось, іде Ісав, [брат його,] і з ним чотириста чоловік. І розділив [Яків] дітей Лії, Рахилі і двох служниць.
2: І поставив [двох] служниць і дітей їхніх попереду, Лію і дітей її за ни­ми,­ а Рахиль і Йосифа позаду.
3: А сам пішов перед ними і поклонився до землі сім разів, підходячи до брата свого.
4: І побіг Ісав до нього назустріч і обійняв його, й упав на шию його і цілував його, і плакали [обидва].
5: І глянув [Ісав] і побачив дружин і дітей і сказав: хто це у тебе? Яків сказав: діти, яких Бог дарував рабу твоєму.
6: І підійшли служниці і діти їхні й поклонилися;
7: підій­шли і Лія та діти її і поклонилися; в кінці підійшли Йосиф і Рахиль і покло­нились.
8: І сказав Ісав: для чого у те­бе­ така кількість, яку я зустрів? І сказав Яків: щоб [рабу твоєму] придбати благовоління в очах господаря мого.
9: Ісав сказав: у мене багато, брате мій; нехай буде твоє у тебе.
10: Яків сказав: ні, якщо я придбав благовоління в очах твоїх, прийми дар мій від руки моєї, тому що я побачив лице твоє, наче хто побачив лице Боже, і ти був доброзичливим до мене;
11: прийми благословення моє, яке я приніс тобі, тому що Бог дарував мені, і є у мене все. І уб­лагав його, і той узяв
12: і сказав: піднімемося і підемо; і я піду перед тобою.
13: Яків сказав йому: господар мій знає, що діти ніжні, а дрібна і велика худоба у мене дійна: якщо погнати її один день, то помре вся худоба;
14: нехай господар мій піде попереду раба свого, а я піду повіль­но, як піде худоба, що переді мною, і як підуть діти, і прийду до господаря мого у Сеїр.
15: Ісав сказав: залишу я з тобою кілька людей, які при мені. Яків сказав: до чого це? тільки б мені придбати бла­говоління в очах господаря мого!
16: І повернувся Ісав того ж дня шляхом своїм у Сеїр.
17: А Яків рушив у Сокхоф, і побудував собі дім, і для худоби своєї зробив курені. Тому він нарік ім’я місцю: Сокхоф.
18: Яків, повернувшись з Месопотамії, благополучно прийшов до міста Сихема, що в зем­лі Ханаанській, і розташувався перед містом.
19: І купив частину поля, на якому розкинув намет свій, у синів Еммора, батька Сихемового, за сто монет.
20: І поставив там жертовник, і призвав ім’я Господа Бога Ізраїлевого.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 34
1: Діна, дочка Лії, яку вона на­­­­­ро­дила Якову, вийшла подивитися на дочок землі тієї.
2: І побачив її Сихем, син Еммора евеянина, князя землі тієї, і взяв її, і спав з нею, і вчинив над нею насильство.
3: І приліпилася душа його до Діни, дочки Якова, і він полюбив дівчину і говорив до серця дівочого.
4: І сказав Си­хем Еммору, батькові своєму, говорячи: візьми мені цю дівчину за дружину.
5: Яків чув, що [син Емморів] збезчестив Діну, дочку його, але оскільки сини його були з худобою його в полі, то Яків мовчав, поки не прийшли вони.
6: І вийшов Еммор, батько Сихемів, до Якова, поговори­ти­ з ним.
7: Сини ж Якова прийшли з по­ля, і коли почули, то засмутили­ся му­жі ті й запалали гнівом, тому що без­честя зробив він Ізраїлю, переспавши з дочкою Якова, а так не можна робити.
8: Еммор став говорити їм, і сказав: Сихем, син мій, приліпився душею до дочки вашої; дайте ж її за дружину йому;
9: порідніться з нами; віддавайте за нас дочок ваших, а наших дочок беріть собі [за синів ваших];
10: і живіть з нами; земля ця [простора] перед вами, живіть і промишляйте на ній і здобу­вайте її у володіння.
11: Сихем же сказав батьку її і братам її: тільки б мені знайти благовоління в очах ваших, я дам, що тільки скажете мені;
12: призначте найбільше віно й дарунки; я дам, що не скажете мені, тільки віддайте мені дівчину за дружину.
13: І відповіли сини Якова Сихему та Еммору, батькові його, з лу­ка­вством; а говорили так тому, що він збезчестив Діну, сестру їхню;
14: і сказали їм [Симеон і Левій, брати Діни, сини Ліїні]: не можемо цього зробити, віддати сестру нашу за чоловіка, який необрізаний, тому що це безчесно для нас;
15: тільки за тієї умови ми погодимося з вами [й оселимося у вас], якщо ви будете як ми, щоб і у вас уся чоловіча стать була обрізана;
16: і бу­демо віддавати за вас дочок наших і брати за себе ваших дочок, і будемо жити з вами, і складемо один народ;
17: а якщо не послухаєтеся нас у тому, щоб обрізатися, то ми візьмемо дочку нашу і відійдемо.
18: І сподобалися слова ці Еммору і Сихему, сину Еммора.
19: Юнак не барився зробити це, тому що любив дочку Якова. А його більше за всіх поважали в домі батька його.
20: І прийшли Еммор і Сихем, син його, до воріт міста свого, і стали­ говорити жителям міста свого і сказали:
21: ці люди мирні з нами; нехай вони селяться на землі і промишляють на ній; земля ж ось простора перед ними. Станемо брати дочок їхніх собі за дружин і наших дочок віддавати за них.
22: Тільки за тієї умови ці люди погоджуються жити з нами і бути одним народом, щоб і в нас обрізана була вся чоловіча стать, як вони обрізані.
23: Чи не для нас отари їх, і маєтки їх, і вся худоба­ їх? Тільки [у тому] погодимося з ни­ми, і будуть жити з нами.
24: І послухалися Еммора і Сихема, сина його, всі, хто виходив з воріт міста його: і була обрізана вся чоловіча стать, — усі, що виходили з воріт міста його.
25: На третій день, коли вони хворіли, два сини Якова, Симеон і Левій, брати Діни, взяли кожен свій меч, і сміливо­ напали на місто, й умертвили всю чо­­ловічу стать;
26: і самого Еммора і Си­хема, сина його, убили мечем; і взяли Діну з дому Сихемового і вийшли.
27: Сини Якова прийшли до убитих і розграбували місто за те, що збезчестили [Діну] сестру їхню.
28: Во­ни взяли дрібну і велику худобу їх, і ослів їх, і все, що було в місті, і що бу­­­ло в полі;
29: і все багатство їх, і всіх дітей їх, і дружин їх взяли в полон, і розграбували усе, що було в [місті, й усе, що було в] домах.
30: І сказав Яків Симео­ну і Левію: ви обурили мене, зробив­ши мене ненависним для [усіх] жителів цієї землі, для хананеїв і ферезеїв. У мене людей мало; зберуться проти мене, подолають мене, і знищений буду я і дім мій.
31: Вони ж сказали: а хіба можна чинити з сест­рою нашою, як з блудницею!

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 35
1: Бог сказав Якову: встань, пі­ди у Вефиль і живи там, і зроби там жертовник Богу, Який явився тобі, коли ти тікав від лиця Ісава,­ брата твого.
2: І сказав Яків дому сво­єму і всім, хто був з ним: киньте богів чужих, що знаходяться у вас, і очис­тіться, і перемініть одяг ваш;
3: встанемо і підемо у Вефиль; там влаштую я жертовник Богу, Який почув мене в день біди моєї і був зі мною [й оберігав мене] в путі, якою я ходив.
4: І віддали Якову всіх богів чужих, що були в руках їх, і серги, що були у вухах їхніх, і закопав їх Яків під дубом, який поблизу Сихема. [І залишив їх невідомими навіть до ни­нішнього дня.]
5: І вирушили вони [від Сихема]. І був жах Божий на навколишніх містах, і не переслідували синів Яковових.
6: І прийшов Яків у Луз, що в землі Ханаанській, тобто у Вефиль, сам і всі люди, що були з ним,
7: і влаштував там жертовник, і назвав це місце: Ел-Вефиль, бо тут явився йому Бог, коли він тікав від лиця [Ісава] брата свого.
8: І померла Девора, годувальниця Ревеккина, і поховали її нижче Вефиля під дубом, який і назвав Яків дубом плачу.
9: І явився Бог Якову [в Лузі] після повернення його з Месопотамії, і благословив його,
10: і сказав йому Бог: ім’я твоє Яків; відтепер ти не будеш називатися Яковом, але буде ім’я твоє: Ізраїль. І нарік йому ім’я: Ізраїль.
11: І сказав йому Бог: Я Бог Всемогутній; плодись й розмножуйся; народ і безліч народів буде від тебе, і царі народяться із лона твого;­
12: землю, яку Я дав Аврааму й Ісааку, Я дам тобі, і нащадкам твоїм­ піс­ля тебе дам землю цю.
13: І відійшов від нього Бог з місця, на якому говорив йому.
14: І поставив Яків пам’ятник на місці, на якому говорив йому [Бог], пам’ятник кам’яний, і злив на нього узливання, і злив на нього єлей;
15: і нарік Яків ім’я місцю, на якому Бог говорив йому: Вефиль.
16: І вирушили з Вефиля. [І розкинув він намет свій за вежею Гадер.] І коли ще залишалася деяка відстань землі до Ефрафи, Рахиль народила, і пологи її були тяжкими.
17: Коли ж вона страждала в пологах, повитуха сказала їй: не бійся, бо і це тобі син.
18: І коли виходила з неї душа, бо вона вмирала, то нарек­ла­ йому ім’я: Бено­ні. Але батько його назвав його Вені­аміном.
19: І вмерла Рахиль, і похова­на­ була по дорозі у Ефрафу, тобто Вифлеєм.
20: Яків поставив над гробом її пам’ятник. Це надгробний пам’ятник Рахилі до цього дня.
21: І ви­ру­шив [звід­ти] Ізраїль і розкинув намет свій за вежею Гадер.
22: Під час перебування Ізраїля в тій країні, Рувим пішов і переспав з Валлою, наложницею батька свого [Якова]. І почув Ізраїль [і прийняв­ це зі смутком]. Синів же в Якова було дванадцять.
23: Сини Лії: первісток Якова Рувим, після нього Симеон, Левій, Іуда, Іссахар і Завулон.
24: Сини Рахилі: Йосиф і Веніамін.
25: Сини Валли, служниці Рахилиної: Дан і Неффалим.
26: Сини Зелфи, служниці Ліїної: Гад і Асир. Ці сини Якова, які народилися йому в Месопотамії.
27: І прийшов Яків до Ісаака, бать­ка свого, [бо він був ще живий,] у Мамре, у Кириаф-Арбу, тобто Хеврон [у землі Ханаанській,] де подорожували Авраам та Ісаак.
28: І було днів [життя] Ісаакового сто вісімдесят років.
29: І спустив Ісаак дух і помер, і приєднався до народу свого, будучи старим і насиченим життям; і поховали його Ісав і Яків, сини його.