Біблія українською мовою

Книга Екклезіаста, або Проповідника

наступний розділ →

Розділ 1
1: Слова Екклезіаста, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2: Суєта суєт, сказав Екклезіаст, суєта суєт,— усе суєта!
3: Що користи людині від усіх трудів її, якими трудиться вона під сонцем?
4: Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває повіки.
5: Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить.
6: Іде вітер до півдня, і переходить до півночі, кружляє, кружляє на шляху своєму, і повертається вітер на кола свої.
7: Всі ріки течуть у море, але море не переповнюється: до того місця, звідки ріки течуть, вони повертаються, щоб знову текти.
8: Усі речі— у труді: не може людина переказати всього; не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням.
9: Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем.
10: Буває щось, про що говорять: «дивись, ось це нове»; але це було вже у віках, які були раніше за нас.
11: Немає пам’яті про минуле; та й про те, що буде, не залишиться пам’яті у тих, які будуть опісля.
12: Я, Екклезіаст, був царем над Ізраїлем у Єрусалимі;
13: і віддав я серце моє тому, щоб дослідити і випробувати мудрістю все, що робиться під небом: це важке заняття дав Бог синам людським, щоб вони вправлялися в ньому.
14: Бачив я всі діла, які чиняться під сонцем, і ось, усе— суєта і томління духу!
15: Криве не може зробитися прямим, і чого нема, того не можна рахувати.
16: Говорив я із серцем моїм так: ось, я звеличився і придбав мудрости більше за всіх, які були раніше мене над Єрусалимом, і серце моє бачило багато мудрости і знання.
17: І віддав я серце моє тому, щоб пізнати мудрість і пізнати безумство і глупоту: дізнався, що і це— томління духу;
18: тому що у великій мудрості багато печалі; і хто примножує пізнання, примножує скорботу.
1: Слова Екклезіаста, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2: Суєта суєт, сказав Екклезіаст, суєта суєт,— усе суєта!
3: Що користи людині від усіх трудів її, якими трудиться вона під сонцем?
4: Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває повіки.
5: Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить.
6: Іде вітер до півдня, і переходить до півночі, кружляє, кружляє на шляху своєму, і повертається вітер на кола свої.
7: Всі ріки течуть у море, але море не переповнюється: до того місця, звідки ріки течуть, вони повертаються, щоб знову текти.
8: Усі речі— у труді: не може людина переказати всього; не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням.
9: Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем.
10: Буває щось, про що говорять: «дивись, ось це нове»; але це було вже у віках, які були раніше за нас.
11: Немає пам’яті про минуле; та й про те, що буде, не залишиться пам’яті у тих, які будуть опісля.
12: Я, Екклезіаст, був царем над Ізраїлем у Єрусалимі;
13: і віддав я серце моє тому, щоб дослідити і випробувати мудрістю все, що робиться під небом: це важке заняття дав Бог синам людським, щоб вони вправлялися в ньому.
14: Бачив я всі діла, які чиняться під сонцем, і ось, усе— суєта і томління духу!
15: Криве не може зробитися прямим, і чого нема, того не можна рахувати.
16: Говорив я із серцем моїм так: ось, я звеличився і придбав мудрости більше за всіх, які були раніше мене над Єрусалимом, і серце моє бачило багато мудрости і знання.
17: І віддав я серце моє тому, щоб пізнати мудрість і пізнати безумство і глупоту: дізнався, що і це— томління духу;
18: тому що у великій мудрості багато печалі; і хто примножує пізнання, примножує скорботу.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 3
1: Усьому свій час, і час усякій речі під небом:
2: час народжуватися, і час помирати; час насаджувати, і час виривати посаджене;
3: час убивати, і час лікувати; час руйнувати, і час будувати;
4: час плакати, і час сміятися; час ремствувати, і час танцювати;
5: час розкидати каміння, і час збирати каміння; час обіймати, і час ухилятися від обіймів;
6: час шукати, і час втрачати; час зберігати, і час кидати;
7: час роздирати, і час зшивати; час мовчати, і час говорити;
8: час любити, і час ненавидіти; час війні, і час миру.
9: Яка користь тому, хто працює, від того, над чим він трудиться?
10: Бачив я цю турботу, яку дав Бог синам людським, щоб вони вправлялися у тому.
11: Усе створив Він прекрасним у свій час, і вклав мир у серце їх, хоча людина не може осягнути діл, які Бог чинить, від початку до кінця.
12: Пізнав я, що немає для них нічого кращого, як веселитися і чинити добре в житті своєму.
13: І якщо яка людина їсть і п’є, і бачить добре у всякій праці своїй, то це— дар Божий.
14: Пізнав я, що все, що чинить Бог, перебуває повік: до того нічого додавати і від того нічого віднімати,— і Бог робить так, щоб благоговіли перед лицем Його.
15: Що було, те і тепер є, і що буде, те вже було,— і Бог воззове минуле.
16: Ще бачив я під сонцем: де мала б бути правда, там кривда; де мало б бути правосуддя, там беззаконня.
17: І сказав я у серці своєму: «праведного і нечестивого буде судити Бог; тому що час для всякої речі і суд над усякою справою там».
18: Сказав я у серці своєму про синів людських, щоб випробував їх Бог, і щоб вони бачили, що вони самі по собі тварини;
19: тому що доля синів людських і доля тварин— доля одна: як ті вмирають, так вмирають і ці, і одне дихання у всіх, і немає в людини переваги над худобою, тому що все— суєта!
20: Усе йде в одне місце: все було створено з пороху і все повернеться у порох.
21: Хто знає: дух синів людських чи сходить угору, і дух тварин чи сходить униз, у землю?
22: Отже, побачив я, що немає нічого кращого, як насолоджуватися людині справами своїми: тому що це— доля її; бо хто приведе її подивитися на те, що буде після неї?

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 8
1: Хто— як мудрий, і хто розуміє значення речей? Мудрість людини просвітлює лице її, і суворість лиця її змінюється.
2: Я говорю: слово царське бережи, і це заради клятви перед Богом.
3: Не поспішай відходити від лиця його, і не наполягай у злій справі; тому що він, що захоче, все може зробити.
4: Де слово царя, там влада; і хто скаже йому: «що ти робиш?»
5: Хто додержується заповіді, той не зазнає ніякого зла: серце мудрого знає і час і устав;
6: тому що для всякої речі є свій час і устав; а людині велике зло від того,
7: що вона не знає, що буде; і як це буде— хто скаже їй?
8: Людина не владна над духом, щоб утримати дух, і немає влади у неї над днем смерти, і немає визволення у цій боротьбі, і не врятує нечестя нечестивого.
9: Усе це я бачив, і звертав серце моє на всяку справу, яка чиниться під сонцем. Буває час, коли людина панує над людиною на шкоду їй.
10: Бачив я тоді, що ховали нечестивих, і приходили і відходили від святого місця, і їх забували у місті, де вони так чинили. І це— суєта!
11: Не швидко звершується суд над злими вчинками; тому і не страшиться серце синів людських чинити зло.
12: Хоч грішник сто разів чинить зло і заклякає у ньому, але я знаю, що благо буде тим, хто боїться Бога, хто благоговіє перед лицем Його;
13: а нечестивому не буде добра, і, подібно до тіні, недовго протримається той, хто не благоговіє перед Богом.
14: Є і така суєта на землі: праведників осягає те, чого заслуговували б діла нечестивих, а з нечестивими буває те, чого заслуговували б діла праведників. І сказав я: і це— суєта!
15: І похвалив я веселощі; тому що немає кращого для людини під сонцем, як їсти, пити і веселитися: це супроводжує її у трудах у дні життя її, які дав їй Бог під сонцем.
16: Коли я звернув серце моє на те, щоб осягнути мудрість і розглянути діла, які чиняться на землі, і серед яких людина ні вдень, ні вночі не знає сну,—
17: тоді я побачив усі діла Божі і знайшов, що людина не може осягнути діла, які чиняться під сонцем. Скільки б людина не трудилася у дослідженні, вона усе-таки не осягне цього; і якби якийсь мудрець сказав, що він знає, він не може осягнути цього.