Біблія українською мовою

Діяння святих апостолів

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 4
1: Коли вони говорили до народу, до них приступили священники й начальники охорони храму і саддукеї,
2: гніваючись на те, що вони навчають народ і проповідують в Іісусі воскресіння з мертвих;
3: і наклали на них руки, і віддали їх під варту до ранку; бо вже був вечір.
4: Багато ж з тих, хто слухав слово, увірували; і число таких людей було близько п'яти тисяч.
5: На другий день зібралися в Ієрусалим начальники їхні, і старійшини та книжники,
6: і первосвященник Анна, і Каіафа, і Іоанн, і Олександр та інші з роду первосвященницького;
7: і, поставивши їх посередині, питали: якою силою або яким іменем ви зробили це?
8: Тоді Петро, сповнившись Духа Святого, сказав їм: начальники народу і старійшини ізраїльські!
9: Якщо від нас сьогодні вимагають відповіді за благодіяння немічному чоловікові, як він зцілився,
10: то хай буде відомо всім вам і всьому народові ізраїльському, що іменем Іісуса Христа Назорея, Котрого ви розп'яли, Котрого Бог воскресив з мертвих, Ним поставлений він перед вами здоровий.
11: Він є камінь, відкинутий вами, будівничими, Який став наріжним, і нема ні в кому іншому спасіння (Пс. 117,22),
12: бо нема іншого імені під небом, даного людям, яким належало б спастися нам.
13: Побачивши сміливість Петра та Іоанна й помітивши, що вони люди некнижні й прості, вони дивувались, а разом з тим впізнавали їх, що вони були з Іісусом;
14: бачачи ж зціленого чоловіка, який стояв з ними, нічого не могли сказати проти.
15: І, наказавши їм вийти геть із синедріону, міркували між собою,
16: кажучи: що нам робити з цими людьми? Бо всім, хто живе в Ієрусалимі, відомо, що ними зроблене явне чудо, і ми не можемо відкинути цього;
17: але, щоб це не розголошувалось більше в народі, погрозою заборонимо їм, щоб не говорили про це ім'я нікому з людей.
18: І, покликавши їх, заборонили їм зовсім говорити і вчити про ім'я Іісуса.
19: Але Петро та Іоанн сказали їм у відповідь: розсудіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бога?
20: Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули.
21: Вони ж, пригрозивши, відпустили їх, не маючи можливості покарати їх, через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося.
22: Бо було понад сорок років тому чоловікові, з яким сталося це чудо зцілення.
23: Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що говорили їм первосвященники й старійшини.
24: Вони ж, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: Владико Боже, Котрий створив небо й землю, і море та все, що в них!
25: Ти устами отця нашого Давида, раба Твого, сказав Духом Святим: чого заметушились язичники, і народи задумують марне?
26: Повстали царі земні, і князі зібралися разом на Господа й на Христа Його (Пс. 2,1–2).
27: Бо справді зібрались у місті цьому на Святого Сина Твого Іісуса, помазаного Тобою, Ірод і Понтій Пілат з язичниками та народом ізраїльським,
28: щоб зробити те, чому бути визначила наперед рука Твоя і рада Твоя.
29: І нині, Господи, споглянь на погрози їхні, і дай рабам Твоїм з усією сміливістю промовляти слово Твоє,
30: коли Ти простягаєш руку Твою на те, щоб зцілення, знамення й чудеса творилися іменем Святого Сина Твого Іісуса.
31: І після молитви їхньої, захиталося місце, де вони зібрались, і сповнилися всі Духа Святого, і промовляли слово Боже з дерзновінням.
32: У багатьох з тих, що увірували, було одне серце й одна душа; і ніхто нічого з майна свого не називав своїм, а все в них було спільне.
33: Апостоли ж з великою силою свідчили про воскресіння Господа Іісуса Христа; і велика благодать була на всіх них.
34: Не було між ними жодного вбогого; бо всі, хто володів землями або домами, продавали їх і приносили гроші за продане
35: і клали до ніг Апостолів; і давалось кожному, хто чого потребував.
36: Так Іосія, прозваний Апостолами Варнавою, що значить – син утіхи, левіт, родом кіпрянин,
37: у якого була своя земля, продавши її, приніс гроші й поклав до ніг Апостолів.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 14
1: В Іконії вони увійшли разом в іудейську синагогу і говорили так, що увірувало дуже багато іудеїв і еллінів.
2: А невіруючі іудеї розпалили й розлютили проти братії серця язичників.
3: Проте вони пробули тут досить часу, сміливо діючи у Господі, Який у свідчення слову благодаті Своєї, творив руками їх знамення і чудеса.
4: Тим часом народ у місті розділився: одні були на стороні іудеїв, а інші на стороні Апостолів.
5: Коли ж язичники та іудеї зі своїми начальниками кинулись на них, щоб осоромити і побити їх камінням,
6: вони, довідавшись про це, відійшли в Лікаонські міста Лістру та Дервію і околиці їх;
7: і там благовіствували.
8: У Лістрі сидів один чоловік, хворий на ноги, кривий від утроби матері своєї, і ніколи не ходив.
9: Він слухав, що говорив Павел, який, поглянувши на нього і побачивши, що він має віру для одержання зцілення,
10: сказав голосно: тобі говорю в ім'я Господа Іісуса Христа: стань прямо на ноги твої. І він відразу скочив і почав ходити.
11: Народ же, побачивши, що зробив Павел, підніс голос свій, говорячи лікаонською: боги в образі людському зійшли до нас.
12: І назвали Варнаву Зевсом, а Павла – Єрмієм, бо він начальствував у слові.
13: А жрець ідола Зевса, що знаходився перед їхнім містом, пригнавши до воріт волів і принісши вінки, хотів разом з народом принести жертву.
14: Почувши це, Апостоли Варнава та Павел роздерли одежу свою і, кинувшись в народ, голосно говорили:
15: мужі! що це ви робите? І ми – такі самі люди, як і ви, і благовіствуємо вам, щоб ви навернулись від цих неправдивих до Бога Живого, Котрий створив небо і землю, і море, і все, що в них;
16: Котрий у минулих поколіннях попустив, щоб усі народи ходили своїми шляхами,
17: хоч і не переставав свідчити про Себе благодіяннями, подаючи нам з неба дощі і часи плодоносні та сповнюючи поживою і веселістю серця наші.
18: І, говорячи це, вони ледве переконали народ не приносити їм жертви і йти кожному додому. Тим часом, як вони, залишившись там, вчили,
19: з Антіохії та Іконії прийшли деякі іудеї і, коли Апостоли сміливо проповідували, переконали народ відійти від них, кажучи: вони не говорять нічого істинного, а все обманюють. І, підбуривши народ, побили Павла камінням і витягли за місто, вважаючи його мертвим.
20: Коли ж учні зібрались біля нього, він встав і пішов до міста, а другого дня пішов з Варнавою до Дервії.
21: Проповідавши Євангеліє цьому місту і знайшовши чимало учнів, знову проходили Лістру, Іконію і Антіохію,
22: утверджуючи душі учнів, переконуючи перебувати у вірі і навчаючи, що багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже.
23: Рукоположивши ж їм пресвітерів для кожної церкви, вони помолились з постом і передали їх Господу, в Котрого увірували.
24: І, перейшовши Пісідію, прийшли до Памфілії,
25: і, проповідавши слово Господнє в Пергії, прийшли до Атталії;
26: а звідти попливли до Антіохії, звідки були передані благодаті Божій на діло, яке й виконали.
27: Прибувши туди і зібравши церкву, вони розказали все, що зробив Бог з ними і як Він відкрив двері віри язичникам.
28: І перебували там з учнями чимало часу.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 17
1: Пройшовши через Амфіполь і Аполлонію, вони прийшли до Фессалоніки, де була іудейська синагога.
2: Павел, за своїм звичаєм, пішов до них і три суботи говорив з ними з Писань,
3: відкриваючи та доводячи їм, що Христу належало постраждати і воскреснути з мертвих, і що Цей Христос є Іісус, Котрого я проповідую вам.
4: І деякі з них увірували і приєдналися до Павла та Сили, як з еллінів, що шанували Бога, дуже багато, а також чимало із знатних жінок.
5: Але іудеї, які не увірували, запалившись заздрістю і взявши з майдану деяких негідних людей, зібрались натовпом і підбурювали місто і, приступивши до дому Іасонового, намагалися вивести їх до народу.
6: Не знайшовши ж їх, потягли Іасона і деяких братів до міських начальників з криком, що ці всесвітні підбурювачі прийшли і сюди,
7: а Іасон прийняв їх; і всі вони діють проти повелінь кесаря, визнаючи іншого царем, Іісуса.
8: І стривожили народ та міських начальників, що слухали це.
9: Але ті, одержавши від Іасона та інших запевнення, відпустили їх.
10: Негайно вночі браття відправили Павла та Силу до Верії, прибувши куди, вони пішли до синагоги іудейської.
11: Ці ж були розсудливіші, ніж жителі Фессалоніки: вони прийняли слово з усією ревністю, щоденно розбираючи Писання, чи точно це так.
12: І багато з них увірувало, та з еллінських почесних жінок і чоловіків чимало.
13: Але коли фессалонікійські іудеї довідались, що і у Верії проповідане Павлом слово Боже, то прийшли і туди, бентежачи та підбурюючи народ.
14: Тоді браття зараз же відпустили Павла, який ішов немовби до моря; а Сила і Тимофій залишилися там.
15: Ті, що супроводжували Павла, провели його до Афін і, одержавши наказ щодо Сили й Тимофія, щоб вони швидше прийшли до нього, відправились.
16: Чекаючи їх в Афінах, Павел обурився духом, побачивши, що в місті повно ідолів.
17: Отож він розмірковував у синагозі з іудеями і тими, які шанують Бога, і кого він зустрічав щоденно на майдані.
18: Дехто з епікурійських філософів та стоїків почали сперечатися з ним; одні говорили: що хоче сказати цей марнослівець? а інші: здається, він проповідує про чужі божества, бо він благовіствував їм про Іісуса і воскресіння.
19: І, взявши його, привели в ареопаг і говорили: чи можемо ми знати, що це за нове вчення, що ти його проповідуєш?
20: Бо щось дивне ти вкладаєш у вуха наші. Тому хочемо знати, що це таке?
21: Усі ж афіняни та чужоземці, які жили серед них, ні в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб говорити або слухати про щось нове.
22: Павел, ставши посередині ареопагу, сказав: афіняни! з усього бачу я, що ви ніби особливо побожні.
23: Бо, проходячи і оглядаючи ваші святині, я знайшов і жертовник, на якому написано: «невідомому Богу». Саме Цього, Котрого ви, не знаючи, шануєте, я і проповідую вам.
24: Бог створив світ і все, що в ньому; Він, будучи Господом неба і землі, не в рукотворних храмах живе
25: і не потребує служіння людських рук, ніби маючи в чомусь потребу, Сам даючи усьому життя і дихання і все.
26: З однієї крові Він створив весь рід людський для життя по всій землі, наперед визначивши час і межі їх перебування,
27: щоб вони шукали Бога, чи не відчують Його і чи не знайдуть, хоч Він і недалеко від кожного з нас:
28: бо ми Ним живемо і рухаємось і існуємо, як і деякі з ваших віршувальників говорили: ми Його і рід.
29: Отож будучи родом Божим, ми не повинні думати, що Божество подібне до золота, або срібла, або каменя, що приймає образ через мистецтво та домисел людський.
30: Отже, залишаючи часи невідання, Бог нині повеліває всім людям усюди покаятися;
31: бо Він визначив день, в який праведно судитиме всесвіт, за посередництвом наперед визначеного Ним Мужа, подавши свідчення всім через воскресіння Його з мертвих.
32: Почувши про воскресіння мертвих, одні насміхались, а інші говорили: про це послухаємо тебе іншим часом.
33: І Павел вийшов з середовища їхнього.
34: Деякі мужі, приєднавшись до нього, увірували: між ними був Діонісій Ареопагіт і жінка, на ім'я Дамар, та інші з ними.