Біблія українською мовою

Діяння святих апостолів

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 15
1: Деякі, ті, що прийшли з Іудеї, учили братів: якщо не обріжетесь за обрядом Мойсеєвим, не можете спастися.
2: Коли ж виникла незгода і немала суперечка Павла та Варнави з ними, то вирішили, щоб Павел і Варнава і дехто інший з них пішли в цій справі до Апостолів і пресвітерів у Ієрусалим.
3: Отже, послані церквою, вони проходили через Фінікію та Самарію, розповідаючи про навернення язичників, і робили велику радість усім браттям.
4: Прийшовши до Ієрусалима, вони були прийняті церквою, Апостолами і пресвітерами, і сповістили про все, що Бог вчинив з ними і як відкрив двері віри язичникам.
5: Тоді встали деякі з фарисейської єресі, які увірували, і говорили, що треба обрізувати язичників та заповісти їм додержувати закон Мойсеїв.
6: Апостоли й пресвітери зібралися для розгляду цієї справи.
7: Після тривалого обговорення Петро встав і сказав їм: мужі браття! ви знаєте, що Бог з перших днів вибрав з нас мене, щоб з уст моїх язичники почули слово Євангелія і увірували;
8: і Серцевидець Бог засвідчив їм, давши їм Духа Святого, як і нам;
9: і не поклав ніякої різниці між нами і ними, вірою очистивши серця їхні.
10: Що ж ви нині спокушаєте Бога, бажаючи покласти на шию учнів ярмо, яке не могли понести ні батьки наші, ні ми.
11: Але ми віруємо, що благодаттю Господа Іісуса Христа спасемось, як і вони.
12: Тоді замовкли всі, що зібралися і слухали Варнаву і Павла, які розповідали про знамення й чудеса, сотворені Богом через них серед язичників.
13: Коли ж вони замовкли, почав говорити Яків і сказав: мужі браття! послухайте мене.
14: Симон розповів, як Бог спершу зглянувся на язичників, щоб зібрати з них народ в ім'я Своє.
15: І з цим згідні слова пророків, як написано:
16: після цього звернуся і відбудую скінію Давидову, що впала, і те, що в ній зруйноване, відновлю, і виправлю її,
17: щоб знайшли Господа інші люди і всі народи, серед яких звіститься ім'я Моє, говорить Господь, Котрий творить все це (Амос 9, 11–12).
18: Відомі Богові від віку всі діла Його.
19: Тому, я вважаю, не треба утрудняти язичників, які навертаються до Бога,
20: а написати їм, щоб вони утримувались від оскверненого ідолами, від блуду, удавленини і крові, і щоб не робили іншим того, чого не бажають собі.
21: Бо закон Мойсеїв з давніх родів має по всіх містах тих, які проповідують його, і читається в синагогах кожної суботи.
22: Тоді Апостоли і пресвітери з усією церквою розсудили, вибравши з свого середовища мужів, послати їх до Антіохії з Павлом і Варнавою, а саме: Іуду, прозваного Варсавою, та Силу, мужів, які начальствували між браттями,
23: написавши і вручивши їм таке: Апостоли і пресвітери і браття – браттям з язичників, які знаходяться в Антіохії, Сірії та Кілікії: радуватися.
24: Оскільки ми почули, що деякі, вийшовши від нас, збентежили вас своїми словами і схвилювали ваші душі, кажучи, що треба обрізуватися і додержувати закон, чого ми їм не доручали,
25: то ми, зібравшись, однодушно розсудили: вибравши мужів, послати їх до вас з улюбленими нашими Варнавою і Павлом,
26: чоловіками, які віддали душі свої за ім'я Господа нашого Іісуса Христа.
27: Отож ми послали Іуду та Силу, котрі пояснять вам те саме і словами.
28: Бо угодно Святому Духові і нам не покладати на вас ніякого тягаря більше, крім цього необхідного:
29: утримуватися від ідоложертовного і крові, і удавленини, і блуду, і не робити іншим того, чого собі не бажаєте. Додержуючись цього, добре зробите. Будьте здорові.
30: Отже, посланці прийшли до Антіохії і, зібравши людей, вручили послання.
31: Вони ж, прочитавши, зраділи цьому повчанню.
32: Іуда і Сила, будучи також пророками, багатим словом дали настанови браттям і утвердили їх.
33: Пробувши там деякий час, вони з миром були відпущені браттями до Апостолів.
34: Але Силі розсудилося залишитися там (а Іуда повернувся до Ієрусалима).
35: Павел же і Варнава жили в Антіохії, навчаючи і благовіствуючи, разом з багатьма іншими, слово Господнє.
36: Через деякий час Павел сказав Варнаві: ходімо знов і відвідаємо братів наших по всіх містах, де ми проповідували слово Господнє, як вони живуть.
37: Варнава ж захотів взяти з собою Іоанна, званого Марком.
38: Але Павел вважав, що не слід брати з собою того, хто відстав від них у Памфілії і не пішов з ними на діло, на яке їх послали.
39: Це призвело до незгоди, так що вони розлучилися один з одним; і Варнава, взявши Марка, відплив до Кіпра;
40: а Павел, вибравши собі Силу, пішов, ввірений братією благодаті Божій,
41: і проходив Сірію і Кілікію, утверджуючи церкви.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 16
1: Дійшов він до Дервії і Лістри. І ось, був там один учень, на ім'я Тимофій, у якого мати була іудеянка, що увірувала, а батько еллін,
2: і про якого свідчили браття, що перебували в Лістрі та Іконії.
3: Павел захотів взяти його з собою; і взявши, обрізав його заради іудеїв, що були в тих місцях; бо всі знали про батька його, що він був еллін.
4: Проходячи ж по містах, вони передавали вірним додержуватись постанов, схвалених Апостолами і пресвітерами в Ієрусалимі.
5: І церкви утверджувалися вірою і повсякденно зростали кількісно.
6: Коли ж вони пройшли Фрігію та Галатійську країну, вони не були допущені Духом Святим проповідувати слово в Асії.
7: Дійшовши до Місії, вони намагалися йти у Віфінію; але Дух не допустив їх.
8: Обминувши Місію, вони зійшли в Троаду.
9: І було Павлові вночі видіння: один муж, македонянин, стояв і благав його, кажучи: прийди до Македонії і допоможи нам.
10: Після цього видіння, зараз же ми вирішили йти до Македонії, зрозумівши, що нас покликав Господь благовістити там.
11: Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракії, а другого дня до Неаполя,
12: звідти ж у Филипи; це перше місто в тій частині Македонії, колонія. В цьому місті ми пробули кілька днів.
13: А суботнього дня ми вийшли за місто до річки, де, за звичаєм, було місце молитви, і сівши, розмовляли з жінками, які зібрались там.
14: І слухала одна жінка, на ім’я Лідія, з міста Фіатир, продавальниця пурпуру, яка шанувала Бога; і Господь відкрив серце її слухати уважно те, про що говорив Павел.
15: Коли ж вона та її домашні охрестились, то просила нас, кажучи: якщо ви признали мене вірною Господу, то увійдіть у дім мій і живіть у мене; і переконала нас.
16: Сталося ж, як ішли ми на молитву, зустрілась нам одна служниця, одержима духом віщування, яка віщуванням давала великий прибуток господарям своїм.
17: Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, кажучи: ці чоловіки – раби Бога Всевишнього, які звіщають нам путь спасіння.
18: Це вона робила багато днів. Павел, розгнівавшись, обернувся і сказав духові: повеліваю тобі ім'ям Іісуса Христа вийти з неї. І дух вийшов відразу.
19: Господарі ж її, побачивши, що втратили надію прибутку їхнього, схопили Павла й Силу і потягли на площу до начальників.
20: І, привівши їх до воєвод, сказали: ці люди, будучи іудеями, підбурюють наше місто
21: і проповідують звичаї, яких нам, римлянам, не личить ні приймати, ні виконувати.
22: Народ також повстав проти них, а воєводи, зірвавши з них одежу, звеліли бити їх палицями
23: і, нанісши їм багато ударів, вкинули в темницю, наказавши темничному вартовому пильно стерегти їх.
24: Одержавши такий наказ, він вкинув їх у внутрішню темницю і ноги їхні забив у колоду.
25: Близько опівночі Павел і Сила, молячись, прославляли Бога; в'язні ж слухали їх.
26: Раптом стався великий землетрус, так що захиталась основа темниці; і враз відчинились усі двері, і кайдани на всіх послабли.
27: Темничний сторож, прокинувшись і побачивши, що двері темниці відчинені, вихопив меч і хотів умертвити себе, думаючи, що в'язні втекли.
28: Але Павел вигукнув голосно: не роби собі ніякого зла, бо всі ми тут.
29: Він же, попросивши світла, вбіг до темниці; і припав у тремтінні до Павла і Сили,
30: і, вивівши їх геть, сказав: господарі мої! що мені робити, щоб спастися?
31: Вони ж сказали: віруй в Господа Іісуса Христа, і спасешся ти і весь дім твій.
32: І проповідали слово Господнє йому і всім, хто був у домі його.
33: І, взявши їх тієї ж години ночі, він обмив рани їхні і негайно охрестився сам і всі домашні його.
34: І, привівши їх у свій дім, запропонував трапезу і радів з усім домом своїм, що увірував у Бога.
35: Коли ж настав день, воєводи послали міських служителів сказати: відпусти людей тих.
36: Темничний сторож сказав про це Павлові: воєводи прислали, щоб відпустити вас; отож вийдіть тепер і йдіть з миром.
37: Але Павел сказав їм: нас, римських громадян, без суду прилюдно били, кинули в темницю, а тепер таємно випускають? ні, хай прийдуть і самі виведуть нас.
38: Міські служителі переказали ці слова воєводам і ті злякались, почувши, що це римські громадяни.
39: І, прийшовши, вибачились перед ними, і вивівши, просили залишити місто.
40: Вони ж, вийшовши з темниці, прийшли до Лідії і, побачивши братів, повчали їх, і пішли.