Біблія українською мовою

Третя книга Маккавеїв

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 5
1: Тоді цар, сповнений сильного­ гніву і незмінний у своїй ненависті, покликав Ермона, який завідував слонами, і наказав наступного­ дня всіх слонів, числом п’ятсот, нагодувати ладаном у якомога більшій кількості й удосталь напоїти цільним вином, і, коли вони розлютуються від даного їм достатньо питва,­ ви­вес­ти їх на юдеїв, приречених зустріти смерть.
2: Давши такий наказ, він вирушив на бенкет, запросивши особливо тих зі своїх друзів і воїнів, які ворогували­ проти юдеїв; а Ермон, який начальст­вував над слонами, у точності виконав його повеління.
3: Призначені для цього служителі пішли увечері в’язати руки нещасним й інші вживали проти них застережні заходи, думаючи, що через ніч весь народ буде остаточно знищений.
4: Юдеї ж, які здавалися язичникам позбавленими всякого захисту, бо звідусюди вони були стиснені тяжкими путами, при­кликали всемогутнього Господа, Який володарює над усякою владою, свого милосердого Бога і Отця, прикликали всі безперестанним воланням зі сльозами, благаючи відвернути від них нечестивий намір і спасти їх від приготованої їм смерти Своїм славним явленням.
5: Старанне моління їхнє зійшло на небо. Ермон, напоївши неприбор­каних слонів, після споживання ни­ми у великій кількості вина і ладану,­ вранці з’явився у палац донес­ти про це царю.
6: Але Бог послав цареві міцний сон, цей добрий дар, що від віку посилається Ним і вночі і вдень усім, кому Він хоче.
7: Божим провидінням занурений у приємний і глибокий сон, він забув про свій беззаконний намір і зовсім обманув­ся у своєму неодмінному рішенні.
8: Юдеї ж, позбавившись призначеної години, прославляли святого Бога свого і знову благали Благопримирителя показати гордим язич­никам силу всемогутньої правиці Своєї.
9: Коли минула вже половина десятої години, служитель, якому доручені були запрошення, бачачи, що запрошені вже зібралися, уві­йшов до царя будити його. Насилу розбудивши його, він оголосив, що час бенкету минає, і дав звіт у своєму­ дорученні. Повіривши йому і вирушивши пити, цар наказав тим, що прийшли на бенкет, возлягти прямо навпроти себе.
10: Коли це було виконано, він заохочував тих, що зі­б­ралися на бенкет, проводити теперішню частину бенкету в цілковитих веселощах.
11: Під час тривалої бесіди, цар, покликавши Ермона, суворо і грізно запитував, з якої при­­чи­ни юдеї допущені пережити ниніш­ній день?
12: Той заявив, що ще вночі­ виконав доручене йому, і друзі царя підтвердили це. Тоді цар, у жорстокості лютий більше, ніж Фаларис, сказав, що во­ни повинні бути вдячні­ сьогоднішньому сну:
13: «А ти неодмінно на завт­раш­ній день так само приготуй слонів на знищення беззаконних юдеїв».
14: Коли цар сказав це, всі присутні з задоволенням і радістю виявили йому своє схвалення, і розійшлися кожен у свій дім. Час ночі вжитий був не стільки на сон, скіль­ки на винаходження усяких наруг над уявними злочинцями.
15: Рано-вранці, лиш тільки заспівав півень, Ермон вивів звірів, і став дратувати на широкому дворі. У місті юрби на­роду зібралися на жалісне видовище, з нетерпінням очікуючи світанку.
16: Юдеї безперес­танно, томлячись духом, творили молитву з многими сльозами і плачевними піснями, і, простягаючи руки до неба, благали найвеличнішого Бога знову послати їм швидку допомогу.
17: Не поширилися ще промені сонця, і цар ще приймав своїх друзів, як постав перед ним Ермон і запрошував на вихід, доповідаючи, що все готове, чого бажав цар.
18: Вислухавши це і здивувавшись пропозиції незвичайного виходу, він зовсім про все забув, і запитував: що це за справа, яку він з таким поспіхом виконав? Було ж це дією Володаря над усім Бога, Який навів на розум його забуття про все, що він сам раніше придумав.
19: Ермон і всі друзі пояснювали, говорячи: царю! звірі і війська приготовані­ за твоїм настійним велінням.
20: Він же сповнився сильного гніву за такі слова,— бо промислом Божим зруйновані були всі його замисли,— і, блискаю­чи очима, сказав з погрозою:
21: якби у тебе були батьки, або діти, то вони послужили б багатою їжею для диких звірів, замість безневинних юдеїв, які мені і предкам моїм зберігали незмінну і довершену вірність. Якби не прихильність моя до тебе за вихованням і не заслуги твої, то ти замість них був би по­­збавлений життя.
22: Так зустрів Ер­мон несподівану і страшну погрозу, і змінився в погляді й лиці, а кожен із друзів вийшов з невдоволенням, і всіх тих, що зібралися, відпустили кожного на свою справу.­
23: Коли юдеї почули про таку прихильність царя, то прославили Бога і Царя ца­рів за допомогу, отриману від Нього.
24: Після таких рішень, цар знову влаштував бенкет, і запрошував віддатися веселощам. Покликавши ж Ермона, грізно сказав: скільки разів я повинен наказувати тобі, негід­ний, про одне й те саме? Озброй знову слонів на ранок для знищення юдеїв.
25: Тоді родичі, що возлежали разом з ним, дивуючись непостійним його думкам, сказали: чи довго, ца­рю, ти будеш спокушати нас як неро­зумних, утретє повеліваючи знищити їх, і знову, коли дійде до справи, відміняєш і скасовуєш свої повеління?
26: Від цього і місто від очікування перебуває у тривозі, наповнюється юрбами народу і часто піддається небезпеці розграбування.
27: Після цього цар, зовсім, як Фаларис, спов­нившись безрозсудства і вважаючи за ніщо душевні зміни, які відбувалися у ньому на користь юдеїв,
28: підтвердив найнечестивішою клят­вою, і визначив негайно послати їх у пек­ло, покалічених ногами і ступнями звірів, потім почати похід на Юдею, незабаром спустошити її вог­нем і мечем, і недоступний нам,— говорив він,— храм їхній спалити вогнем і зробити його назавжди порож­нім для всіх, хто бажає приноси­ти там жертви.
29: Тоді друзі і родичі,­ дуже зраділі, розійшлися з довірою і розташували у місті в найзручніших місцях війська для варти.
30: А началь­ник над слонами, привівши звірів, можна сказати, у скажений стан запашним питтям вина, приправленого ладаном, озброїв їх страшними знаряддями, і рано-вранці, коли вже незліченні юрби прямували з міста на кінську арену, прийшов він у палац і нагадав цареві про те, що належало виконати.
31: Цар же, сповнений сильного гніву, з нечестивим задумом, вийшов цілим походом зі звірами, бажаючи з жорстокости серця бачити власними очима жалюгідну і тяжку загибель згаданих людей.
32: Коли юдеї побачили пил, що піднімався від слонів, які виходили з воріт, і від озброєного війська, яке йшло слідом за ними, і також­ від безлічі народу, і почули виклики,­ що сильно лунали, то подумали, що настала остання хвилина їхнього жит­­тя і кінець їхнього найнещас­нішого чекання.
33: Здійнявши плач і волання, вони цілували одне одного, обій­малися з рідними, кидаючись на шиї— батьки синам, а матері доч­кам,
34: де­­які ж тримали біля грудей ново­народжених немовлят, що ссали­ ос­тан­нє молоко.
35: Знаючи ж однак за­ступлення з неба, що раніше були їм, вони одностайно впали ниць, ві­дір­­вавши від грудей немовлят,
36: і голос­но волали до Володаря­ над усякою владою, благаючи Його помилувати їх і явити допомогу їм, які стоять уже біля врат пекла.