Біблія українською мовою

Третя книга Маккавеїв

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 2
1: А первосвященик Симон, схиливши коліна перед святилищем і благоговійно простягнувши руки, творив молитву:
2: «Господи, Господи, Царю небес і Владико всякого створіння, Святий у святих, Єдиноволодарю, Вседержителю! Зглянься на нас, пригноблюваних від безбож­ника і нечестивця, пихатого зухва­лістю і силою.
3: Бо Ти все створив і всім управляєш, праведний Владико: Ти судиш тих, які роблять будь-що із зухвалістю і звеличуванням себе.
4: Ти колись погубив тих, що чинили беззаконня, між якими були велетні, що сподівалися на силу і зухвалість, і навів на них безмірну воду.
5: Ти спалив вогнем і сіркою содомлян, які поводилися пихато, явно роблячи зло, і поставив їх у приклад нащадкам.
6: Ти зухвалого фараона, що поневолив Твій святий народ, Ізраїля, відвідав різними і багатьма карами, явив Твою владу і показав Твою велику силу.
7: І коли він погнався за ним, Ти потопив його з колісницями і безліччю народу в глибині моря, а тих, які надіялися на Тебе, Владику всякого створіння,­ Ти провів неушкодженими, і вони, побачивши діла руки Твоєї, величали Тебе, Вседержителя.
8: Ти, Царю, Який створив безмежну і незміриму землю, обрав це місто, й освятив це місце на славу Тобі, що ні в чому не маєш нестатку, і прославив його Тво­їм величним явленням, обертаючи його на славу Твого великого і достойного поклоніння імені.
9: З лю­бови до дому Ізраїлевого Ти обіцяв, що, коли спіткає нас нещастя й обійме пригнічення, і ми, прийшовши на місце це, помолимося, Ти почуєш молитву нашу.
10: І Ти вірний та іс­тинний, і багато разів, коли батьки наші піддавалися бідам, Ти допомагав їм у їхній скорботі і визволяв їх від великих небезпек.
11: Ось і ми, Свя­тий Царю, за многі і великі гріхи наші бідуємо, віддані ворогам нашим і знемогли від скорбот.
12: У та­кому падінні нашому, цей зухвалий нечес­тивець має намір образити це святе місце, присвячене на землі славному імені Твоєму.
13: Бо хоч оселя Твоя, небо небес, не­до­сяжна для людей, але Ти, благозволивши явити славу Твою народу Твоєму, Ізраїлю, освятив місце це.
14: Не мстися нам за нечистоту їхню, і не покарай нас за осквернення, щоб не марнославилися беззаконники у думках своїх і не торжествували у звеличуванні язика­ свого, говорячи: ми потоптали дім свя­тині, як потоп­туються доми скверни.­
15: Залиши гріхи наші, відпусти не­прав­ди наші і яви милість Твою у го­­дину цю; скоро нехай випередять нас щедроти Твої; дай хвалу вустам тих, що упали духом і скрушені­ серцем; даруй нам мир».
16: Тоді всевидючий Бог і над усіма Святий у святих, почувши молитву смирення,­ уразив то­го, хто надимався насиль­ством і зух­валістю, потрясаючи його туди і сюди, як очерет вітром, так що він, лежачи нерухомим на помості і будучи розслабленим членами, не міг подати навіть голосу, покараний пра­ведним судом.
17: Тоді його друзі й охоронці, бачачи несподівану і тяж­ку страту, що спітка­ла його, і побою­ючись, щоб він не поз­­бувся жит­тя, поспіхом винесли його, будучи самі уражені надзвичайним страхом.
18: Че­­рез якийсь час, прийшовши до тями після пережитого покарання, він ніскільки не прийшов до розкаяння,­ і відійшов з жорстокими погрозами.
19: Повернувшись до Єгипту і примножуючи діла своєї злоби, він разом зі згаданими учасниками у бенкетах і друзями, які забули всяку справедливість, не тільки пересичувався незліченними соромітними ді­лами, але дійшов до такої зухвалости, що виголошував там прокляття на юдеїв, і багато друзів його, дивлячись на приклад царя, і самі йшли слідом за його бажаннями.
20: Врешті він зважився привселюдно піддати ганьбі народ юдейський, і поставив на вежі свого палацу стовп, зробивши на ньому напис: «Хто не приносить жертв, тому не входити у свої священні місця; юдеїв же усіх внести в перепис простого народу і зара­хувати до рабського стану, а хто бу­де противитися, тих брати силою і по­збавляти життя;
21: внесених же у перепис відзначати, випалюючи їм на тілі знак Діониса— листок плюща,­ після чого відпускати їх у призначе­ний їм стан з обмеженими правами».
22: Але щоб не зробитися не­нависним для усіх, він додав у написі, що коли хто з них побажає жити за обрядами язичницькими, тим давати рівні права з олександрійськими громадянами.
23: Тому деякі, заради права цивільного знехтувавши вітчизняне благочестя, поспіхом передалися, ні­би вони могли від майбутнього спіл­кування з царем прилучитися до ве­ликої слави.
24: Але більша частина зміцнилася мужністю духу і не відпала від благочестя; вони віддавали гроші за життя своє, і безбоязно намагалися позбавитися запису, ма­ючи добру надію одержати допомогу,­ і від тих, що відпали, відверталися, вважаючи їх ворогами свогонароду й уникаючи будь-якого спілкування з ними і дружнього поводження.