Біблія українською мовою

Друга книга Царств

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 19
1: І сказали Іоаву: ось, цар пла­че і ридає за Авессаломом.
2: І обернулася перемога того дня на плач для всього народу; бо народ почув у той день і говорив, що цар у скорботі за свого сина.
3: І входив тоді народ у місто крадькома, як скрада­ються люди, які соромляться, що під час битви кинулися навтіки.
4: А цар закрив лице своє і голосно взивав: сину мій Авессаломе! Авессаломе, сину мій, сину мій!
5: І прийшов Іоав до царя в дім і сказав: ти в сором привів сьогодні всіх слуг твоїх, які врятували нині життя твоє і життя синів і дочок твоїх, і життя дружин і життя наложниць твоїх;
6: ти любиш ненависників твоїх і ненавидиш тих, що люблять тебе, бо ти показав сьогодні, що ніщо для тебе і вожді і слуги; сьогодні я довідався, що якби Авессалом залишився живий, а ми усі померли, то тобі було б приємніше;
7: отже, встань, вийди і поговори до серця рабів твоїх, бо клянуся Гос­подом, що, коли ти не вийдеш, у цю ніч не залишиться в тебе жодної людини; і це буде для тебе гірше за всі біди, які находили на тебе від юности твоєї донині.
8: І встав цар і сів біля воріт, а весь народ сповістили, що цар сидить біля воріт. І прийшов весь народ перед лице царя [до воріт]; ізраїльтяни ж розбіглися по своїх наметах.
9: І весь народ у всіх колінах Ізраїлевих сперечався і говорив: цар [Давид] визволив нас від рук ворогів наших і звільнив нас від рук филистимлян, а тепер сам утікав із землі цієї [з царства свого] від Авессалома.
10: Але Авессалом, якого ми помазали на царя над нами, помер на війні; чому ж тепер ви баритеся повернути царя? [І ці слова всього Ізраїля дійшли до царя.]
11: І цар Давид послав сказати священикам Садокові й Авиафарові: скажіть старійшинам Іудиним: чому ви хочете бути останніми, щоб повернути царя в дім його, тоді як слова всього Ізраїля дійшли до царя в дім його?
12: Ви брати мої, кості мої і плоть моя— ви; чому ви хочете бути останніми в поверненні царя в дім його?
13: І Амессаю скажіть: чи не кость моя і плоть моя— ти? Нехай те і те зробить зі мною Бог і ще біль­ше зробить, якщо ти не будеш воєна­чальником при мені, замість Іоава, назавжди!
14: І прихилив він серце всіх юдеїв, як однієї людини; і послали вони до царя сказати: повернися ти й усі слуги твої.
15: І повернувся цар, і прийшов до Йордану, а юдеї прийшли в Галгал, щоб зустріти царя і перевезти царя через Йордан.
16: І поспішив Семей, син Гери, веніамитянин з Бахурима, і пішов з юдеями назустріч царю Давиду,
17: і тисяча чоловік з веніамитян з ним, і Сива, слуга дому Саулового, з п’ятнадцятьма синами своїми і двадцятьма рабами своїми; і перейшли вони Йордан перед лицем царя [і приготували для царя переправу через Йордан].
18: Коли переправили судно, щоб перевезти дім царя і послужити йому, тоді Семей, син Гери, упав [на лице своє] перед царем, як тільки він перейшов Йордан,
19: і сказав цареві: не постав мені, господарю мій, за злочин, і не пом’яни того, чим згрішив раб твій у той день, коли господар мій цар виходив з Єрусалима, і не тримай того, царю, на серці своєму;
20: бо знає раб твій, що згрішив, і ось, нині я прийшов перший з усього дому Йосифового, щоб вийти назустріч господареві мо­єму царю.
21: І відповів Авесса, син Саруїн, і сказав: невже Семей не помре за те, що лихословив­ помазаника Господнього?
22: І сказав Давид: що мені і вам, сини Саруїни, що ви робитеся нині мені наклепниками? Чи нині умертвляти кого-небудь в Ізраїлі? Чи не бачу я, що нині я— цар над Ізраїлем?
23: І сказав цар Се­мею: ти не помреш. І поклявся йому цар.
24: І Мемфивосфей, син [Іонафана, сина] Саулового, вийшов назустріч цареві. Він не омивав ніг своїх,­ [не обрізував нігтів,] не піклувався про бороду свою і не мив одягу свого з того дня, як вийшов цар, до дня, коли він повернувся з миром.
25: Коли він вийшов з Єрусалима назустріч царю, цар сказав йому: чому ти, Мем­фивосфею, не пішов зі мною?
26: Той відповів: господарю мій царю! слуга мій обманув мене; бо я, раб твій, говорив: «осідлаю собі осла і сяду на нього і поїду з царем», оскільки раб твій кульгавий.
27: А він звів наклеп на раба твого перед господарем моїм царем. Але господар мій цар, як ангел Божий; роби, що тобі угодно;
28: хоча весь дім батька мого був повинен умерти перед господарем моїм царем, але ти посадив раба твого між тими, хто їсть за столом твоїм; яке ж маю я право скаржитися ще перед царем?
29: І сказав йому цар: до чого ти говориш усе це? я сказав,­ щоб ти і Сива розділили між собою поля.
30: Але Мемфивосфей відповів цареві: нехай він візьме навіть усе, після того як господар мій цар з ми­ром повернувся в дім свій.
31: І Верзеллій галаадитянин прийшов з Рог­лима і перейшов із царем Йордан, щоб провести його за Йордан.
32: Вер­зеллій же був дуже старий, років вісімдесяти. Він постачав царя продо­вольством під час перебування його в Маханаїмі, тому що був людиною багатою.
33: І сказав цар Верзеллію: йди зі мною, і я буду годувати тебе в Єрусалимі.
34: Але Верзеллій відповів цареві: чи довго мені залишилося жити, щоб іти з царем в Єрусалим?
35: Мені тепер вісімдесят років; чи відрізню добре від злого? Чи узнає раб твій смак того, що буду їсти, і того, що буду пити? І чи буду у змозі чути голос співаків і співачок? Навіщо ж рабу твоєму бути за тягар господарю моєму царю?
36: Ще трохи пройде раб твій з царем за Йордан; за що ж царю нагороджувати мене такою милістю?
37: Дозволь рабу твоєму повернутися, щоб помер­ти у своєму місті, біля гробу батька мого і матері моєї. Але ось, раб твій [син мій] Кимгам не­хай піде з господарем моїм, царем, і роби з ним, як тобі вгодно.
38: І сказав цар: нехай іде зі мною Ким­гам, і я зроблю для нього, що тобі вгодно; і все, чого б не побажав ти від мене, я зроблю для тебе.
39: І пере­йшов весь народ Йордан, і цар також. І поцілував цар Верзеллія і благословив його, і він повернувся в місце своє.
40: І вирушив цар у Галгал, рушив з ним і Кимгам; і весь народ юдейський проводжав царя, і половина народу ізраїльського.
41: І ось, усі ізраїльтяни прийшли до царя і сказали цареві: навіщо брати наші, мужі Іудині, викрали тебе і провели царя і дім його і всіх людей Давида з ним через Йордан?
42: І відповіли всі мужі Іудині ізраїльтянам: тому, що цар ближній нам; і через що сердитися вам на це? Хіба ми що-небудь з’їли в царя, або одержали від нього подарунки? [Або від податків звільнив він нас?]
43: І відповіли ізраїльтяни мужам Іудиним і сказали: ми десять частин у царя, також і в Давида ми більше, ніж ви; [ми первісток, а не ви;] навіщо ж ви принизили нас? Чи не нам належало перше слово про те, щоб повернути нашого царя? Але слово мужів Іудиних було сильнішим, ніж слово ізраїльтян.