Біблія українською мовою

Друга книга Царств

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 13
1: І було після того: в Авессалома, сина Давидового, була сестра красива, на ім’я Фамар, і по­любив її Амнон, син Давида.
2: Й уболівав Амнон до того, що занедужав через Фамар, сестру свою; тому що вона була дівчина, і Амнону здавалося тяжким що-небудь зробити з нею.
3: Але в Амнона був друг, на ім’я Іонадав, син Самая, брата Давидового; і був Іонадав людиною дуже хитрою.
4: І він сказав йому: від чого ти так худнеш з кожним днем, сину царя,— чи не відкриєш мені? І сказав йому Амнон: Фамар, сестру Авессалома, брата мого, люблю я.
5: І сказав йому Іонадав: лягай у постіль твою, і прикинься хворим; і коли батько твій прийде відвідати тебе, скажи йому: нехай прийде Фамар, сестра моя, і підкріпить мене їжею, приготувавши страву на моїх очах, щоб я бачив, і їв з рук її.
6: І ліг Амнон і прикинувся хворим, і прийшов цар відвідати його; і сказав Амнон царю: нехай прийде Фамар, сестра моя, і спече на моїх очах корж, або два, і я поїм з рук її.
7: І послав Давид­ до Фамар в дім сказати: піди в дім Амнона, брата твого, і приготуй йо­му страву.
8: І пішла вона в дім брата­ свого Амнона; а він лежить. І взяла вона борошна і замісила, і приготу­вала на очах його і спекла коржі,
9: і взяла сковороду і виклала перед ним; але він не хотів їсти. І сказав Амнон: нехай усі вийдуть від мене. І вийшли від нього всі люди,
10: і сказав Амнон Фамар: віднеси страву у внутрішню кімнату, і я поїм з рук твоїх. І взяла Фамар коржі, що приготувала, і віднесла Амнону, братові­ своєму, у внутрішню кімнату.
11: І ко­ли вона поставила перед ним, щоб він їв, то він схопив її, і сказав їй: іди, лягай зі мною, сестро моя.
12: Але вона сказала: ні, брате мій, не знечещуй мене, тому що не робиться так в Ізраїлі; не роби цього безумства.
13: І я, куди я піду з моїм нечестям? І ти, ти будеш одним із безумних в Ізраїлі. Ти поговори з царем; він не відмовить віддати мене тобі.
14: Але він не хотів слухати слів її, і переборов її, і зґвалтував її, і лежав з нею.
15: Потім зненавидів її Амнон величезною ненавистю, так що ненависть, якою він зненавидів її, була сильнішою за любов, яку мав до неї; і сказав Амнон: встань, іди.
16: І [Фамар] сказала йому: ні, [брате]; прогнати мене— це зло більше за перше, яке ти зробив із мною. Але він не хотів слухати її.
17: І покликав слугу свого, який служив йому, і сказав: прожени цю від мене геть і замкни двері за нею.
18: На ній був різнобарвний одяг, бо такий верхній одяг носили царські дочки-дівчата. І вивів її слуга геть і замкнув за нею двері.
19: І посипала Фамар попелом голову свою, і роздерла різ­нобарвний одяг, який мала на собі, і поклала руки свої на голову свою, і так ішла і волала.
20: І сказав їй Авессалом, брат її: чи не Амнон, брат твій, був з тобою?— але тепер мовчи, сестро моя; він— брат твій; не тужи серцем твоїм про цю справу. І жила Фамар на самоті в домі Авессалома, брата свого.
21: І почув цар Давид про все це, і дуже розгнівався, [але не засмутив духу Амнона, сина свого, тому що любив його, бо він був первісток його].
22: Авессалом же не говорив з Амноном ні поганого, ні доброго; бо зненавидів Авессалом Амнона за те, що він знечестив Фамар, сестру його.
23: Через два роки було стриження­ овець в Авессалома у Ваал-Гацорі, що в Єфрема, і покликав Авессалом усіх синів царських.
24: І прийшов Авессалом до царя і сказав: ось, нині стриження овець у раба твого; нехай піде цар і слуги його з рабом твоїм.
25: Але цар сказав Авессалому:­ ні, сину мій, ми не підемо всі, щоб не бути тобі за тягар. І сильно просив його Авессалом; але він не захо­тів іти, і благословив його.
26: І сказав йому Авессалом: принаймні нехай піде з нами Амнон, брат мій. І сказав йому цар: навіщо йому йти з тобою?
27: Але Авессалом ублагав його, і він відпустив з ним Амнона і всіх царських синів; [і зробив Авессалом бенкет, як цар робить бенкет].
28: Авессалом же наказав слугам своїм, сказавши: дивіться, як тільки роз­веселиться серце Амнона від вина, і я скажу вам: «уразьте Амнона», тоді убийте його, не бійтеся; це я наказую вам, будьте сміливі й мужні.
29: І вчинили слуги Авессалома з Амноном, як наказав Авессалом. Тоді встали всі царські сини, сіли кожен на мула свого й утекли.
30: Коли вони були ще в дорозі, дійшла чутка до Давида, що Авессалом умертвив усіх царських синів, і не залишилося жодного з них.
31: І встав цар, і роздер одяг свій, і простягнувся на зем­лі, і всі слуги його, які стоять перед ним, роздерли одяг свій.
32: Але Іона­дав, син Самая, брата Давидового, сказав: нехай не думає господар мій [цар], що всіх отроків, царських синів, умертвили; один тільки Амнон помер, тому що в Авессалома­ був цей задум з того дня, як Амнон зне­честив сестру його;
33: отже, нехай гос­подар мій, цар, не тривожиться дум­кою про те, начебто померли всі царські сини: помер один тільки Амнон.
34: І втік Авессалом. І підняв слуга, який стояв на сторожі, очі свої, і побачив: ось, багато народу йде по дорозі на схилі гори. [І прийшов вартовий, і сповістив царю, і сказав: я бачив людей на дорозі Орон­ській на схилі гори.]
35: Тоді Іонадав сказав цареві: це йдуть царські сини; як говорив раб твій, так і є.
36: І ледь тільки сказав він це, ось прийшли царські сини, і підняли крик і плака­ли. І сам цар і всі слуги його плакали дуже великим плачем.
37: Авессалом же утік і пішов до Фал­мая, си­на Емиуда, царя Гессурського­ [у землю Хамаахадську]. І плакав [цар] Да­вид за сином своїм в усі дні.
38: Авессалом утік і прийшов у Гессур і пробув там три роки.
39: І не став цар Давид переслідувати Авессалома; бо втішив­ся після смерти Амнона.