Біблія українською мовою

Друга книга Царств

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 12
1: І послав Господь Нафана [пророка] до Давида, і той прийшов до нього і сказав йому: в одному місті було два чоловіка, один багатий, а другий бідний;
2: у багатого було дуже багато дрібної і великої худоби,
3: а у бідного нічого, крім однієї овечки, яку він купив малень­кою і вигодував, і вона виросла в нього разом з дітьми його; від хліба його вона їла, і з його чаші пила, і на грудях у нього спала, і була для нього, як дочка;
4: і прийшов до багатої людини подорожній, і той пошкодував узяти зі своїх овець або волів, щоб приготувати [обід] для подорожнього, який прийшов до нього, а взяв овечку бідняка і приготував її для чоловіка, який прийшов до нього.
5: Сильно розгнівався Давид на цього чоловіка і сказав Нафану: живий Господь! гідний смерти чоловік, який зробив це;
6: і за овечку він повинен заплатити вчетверо, за те, що він зробив це, і за те, що не мав жалю.
7: І сказав Нафан Давиду: ти— той чоловік, [який зробив це]. Так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я помазав тебе на царя над Ізраїлем і Я визволив тебе від руки Саула,
8: і дав тобі дім господаря твого і дружин господаря твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїлів та Іудин,­ і, якщо цього [для тебе] мало, додав би тобі ще більше;
9: навіщо ж ти зневажив слово Господа, зробивши зле перед очима Його? Урію хеттеянина ти вразив мечем; дружину його взяв собі за дружину, а його ти убив мечем аммонитян;
10: отже, не відступить меч від дому твого повіки, за те, що ти зневажив Мене і взяв дружину Урії хеттеянина, щоб вона була тобі дружиною.
11: Так говорить Господь: ось, Я пошлю на тебе зло з дому твого, і візьму дружин твоїх перед очима твоїми, і віддам ближньому твоєму, і буде він спати з дружинами твоїми перед цим сонцем;
12: ти зробив таємно, а Я зроблю це перед усім Ізраїлем і перед сонцем.
13: І сказав Давид Нафану: згрішив я перед Господом. І сказав Нафан Давиду: і Господь зняв з тебе гріх твій; ти не помреш;
14: але оскільки ти цим ділом подав привід ворогам Господа хулити Його, то помре народжений у тебе син.
15: І пішов Нафан у дім свій. І вразив Господь дитя, яке народила дружина Урії Давиду, і воно занедужало.
16: І молився Давид Богу за немовля, і постився Давид, і, усамітнившись, провів ніч, лежачи на землі.
17: І ввійшли до нього старійшини дому його, щоб підняти його з землі; але він не хотів, і не їв з ними хліба.
18: На сьомий день дитя помер­ло, і слуги Давидові боялися донести йому, що померло немовля; тому що, говорили вони, коли немовля було ще живе, і ми умовляли його, і він не слухав голосу нашого, як же ми скажемо йому: «померло дитя»? Він зробить що-небудь зле.
19: І побачив Давид, що слуги його перешіптуються між собою, і зрозумів Давид, що дитя померло, і запитав Давид слуг своїх: померло дитя? І сказали: померло.
20: Тоді Давид встав із землі й умився, і помазався, і перемінив одяг свій, і пішов у дім Господній, і молився. Повернувшись додому, повелів, щоб подали йому хліба, і він їв.
21: І сказали йому слуги його: що означає, що ти так робиш: коли дитя було ще живе, ти постився і плакав [і не спав]; а коли дитя померло, ти встав і їв хліб [і пив]?
22: І сказав Давид: доки дитя було живе, я пос­тився і плакав, бо думав: хто знає, чи не помилує мене Господь, і дитя залишиться живим?
23: А тепер воно померло; навіщо ж мені поститися? Хіба я можу повернути його? Я піду до нього, а воно не повернеться до мене.
24: І утішив Давид Вирсавію, дружину свою, і ввійшов до неї і спав з нею; і вона [зачала і] народила сина, і нарекла йому ім’я: Соломон. І Господь полюбив його
25: і послав пророка Нафана, і він нарік йому ім’я: Ієдидія* за словом Господа.
26: Іоав воював проти Равви аммонитської і майже взяв цареве місто.
27: І послав Іоав до Давида сказати йо­му: я напав на Равву й оволодів водою міста;
28: тепер збери інших людей і підступи до міста і візьми його; тому що, коли я візьму його, то моє ім’я буде наречене йому.
29: І зібрав Давид весь народ і пішов до Равви, і воював проти неї і взяв її.
30: І взяв Давид вінець царя їх з голови його,— а в ньому було золота талант і дорогоцінний камінь,— і поклав його Давид на свою голову, і здобичі з міста виніс дуже багато.
31: А людей, які були у ньому, він вивів і поклав їх під пилки, під залізні молотарки, під залізні сокири, і кинув їх у випалювальні печі. Так він учинив з усіма містами аммонитськими. І по­вернувся після того Давид і весь народ в Єрусалим.