Біблія українською мовою

Друга книга Маккавеїв

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 7
1: Трапилося також, що були схоп­­­лені сім братів з матір’ю, яких примушував цар їсти недозволе свиняче м’ясо, їх били бичами і жилами.
2: Один з них, взявши на себе відповідь, сказав: про що ти хочеш запитувати, або про що дізнатися від нас? ми готові краще померти, ніж переступити отецькі закони.
3: Тоді цар, озлобившись, наказав розпалити сковороди і казани.
4: Коли вони були розпалені, негайно наказав тому, який узяв на себе відповідь, відрізати язик і, здерши шкіру з нього, відітнути члени тіла, на виду інших братів і матері.
5: Позбавленого всіх членів, але ще дихаючого, повелів віднести до багаття і палити на сковороді; коли ж від сковороди поширилися сильні випари, вони разом з матір’ю умовляли одне одного мужньо перетерпіти смерть, го­ворячи:
6: Господь Бог бачить і за істиною змилосердиться над нами, як Мойсей звістив у своїй пісні перед лицем народу: «і над рабами Своїми змилосердиться».
7: Коли помер перший, вивели на наругу другого і, здерши з голови шкіру з волоссям, запитували, чи буде він їсти, перше ніж будуть мучити по частинах його тіло?
8: Він же, відповідаючи вітчизняною мовою, сказав: ні. Тому і він прийняв муки таким же чином, як перший.
9: Будучи ж при останньому подиху, сказав: ти, мучителю, позбав­ляєш нас теперішнього життя, але Цар миру воскресить нас, які помер­ли за Його закони, для життя вічного.
10: Після того третій підданий був нарузі, і на вимогу дати язик— негайно виставив його, безстрашно простягнувши і руки,
11: і мужньо сказав: від неба я одержав їх і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову одержати їх.
12: Сам цар і ті, що були з ним, здивовані були такою мужністю отрока, як він ні у що ставив страждання.
13: Коли помер і цей, у такий самий спосіб шматували і мучили четвертого.
14: Будучи близьким до смерти, він так говорив: тому, хто помирає від людей, бажано покладати надію на Бога, що Він знову оживить; для тебе ж не буде воскресіння до життя.
15: Потім привели і почали мучити п’ятого.
16: Він, дивлячись на царя, сказав: маючи владу­ над людьми, ти, сам підданий тлінню, робиш, що хочеш; але не думай, щоб рід наш залишений був Богом.
17: Зачекай, і ти побачиш велику силу Його, як Він покарає тебе і сім’я твоє.
18: Після цього привели шостого, який, готуючись до смерти, сказав: не обманюй себе даремно, бо ми терпимо це за себе, згрішивши перед Богом нашим, від того і сталося гідне подиву.
19: Але не думай залишитися безкарним ти, що набрався сміливости протистояти Богу.
20: Най­більше ж достойна здивування і слав­ної пам’яті мати, яка, бачачи, як сім її синів умертвлені протягом од­ного дня, благодушно переносила це у надії на Господа.
21: Сповнена доб­лес­них почуттів і укріплюючи жіноче міркування чоловічим духом, во­на заохочувала кожного з них вітчизня­ною мовою і говорила їм:
22: я не знаю, як ви з’явилися в утробі моїй; не я дала вам дихання і життя; не мною утворився склад кожного.
23: Отже, Творець світу, Який утворив природу людини й упорядкував походження усіх, знову дасть вам дихання і життя з милістю, оскільки ви тепер не щадите самих себе за Його закони.
24: Антиох же, думаючи, що його зневажають, і приймаючи ці слова за наругу над собою, переконував наймолодшого, який ще залишався, не тільки словами, але і клятвеними запевненнями, що і збагатить і ощас­ливить його, якщо він відступить від отецьких законів, що буде мати його за друга і довірить йому почесні посади.
25: Але оскільки юнак ніскільки не слухав, то цар, покликавши матір, переконував її порадити синові зберегти себе.
26: Після багатьох його умовлянь, вона погодилася умовляти сина.
27: Нахилившись же до нього і насміхаючись з жорстокого мучителя, вона так говорила вітчизняною мовою: сину! май милість до мене, яка дев’ять місяців носила тебе в утробі, три роки годувала тебе молоком, вигодувала і виростила і виховала тебе.
28: Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і, бачачи все, що на них, пізнай, що все створив Бог з нічого і що так з’явився і рід людський.
29: Не страшися цього вбивці, але будь достойним братів твоїх і прийми смерть, щоб я з милос­ти Божоїзнову придбала тебе з братами твоїми.
30: Коли вона ще продовжувала говорити, юнак сказав: чого ви очікуєте? Я не слухаю повеління царя, а підкорююся повелінню закону, який був даний батькам нашим через Мойсея.
31: Ти ж, винахіднику всього зла для євреїв, не уникнеш рук Божих.
32: Ми страждаємо за свої грі­хи.
33: Якщо для напоумлення і пока­рання нашого живий Господь і про­гнівався на нас на деякий час, то Він знову змилостивиться над ра­бами Сво­їми;
34: ти ж, нечестивий і най­злочинніший з усіх людей, не підносься марно, величаючись облудни­ми надіями, що ти піднімеш руку на рабів Його,
35: бо ти ще не уник суду всемогутнього і всевидючого Бога.
36: Брати наші, перетерпівши нині ко­роткі муки, за завітом Божим одержали життя вічне, а ти за судом Бо­жим понесеш праведне покарання за гордовитість.
37: Я ж, як і брати мої, віддаю і душу і тіло за отецькі закони, закликаючи Бога, щоб Він скоро­ змилосердився над народом, і щоб ти з муками і карами сповідав, що Він єдиний є Бог,
38: і щоб на мені і на братах моїх закінчився гнів Все­мо­гутнього, який праведно спостиг весь рід наш.
39: То­ді розгніваний цар учинив з ним ще жорстокіше, ніж з інши­ми, обурюючись за насміяння.
40: Так і цей скінчив життя чистим, ціл­ком поклавшись на Господа.
41: Піс­­­­ля си­нів померла і мати.
42: Про жертви ідольські і про незвичайні муки сказано достатньо.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 7-11
1: Трапилося також, що були схоп­­­лені сім братів з матір’ю, яких примушував цар їсти недозволе свиняче м’ясо, їх били бичами і жилами.
2: Один з них, взявши на себе відповідь, сказав: про що ти хочеш запитувати, або про що дізнатися від нас? ми готові краще померти, ніж переступити отецькі закони.
3: Тоді цар, озлобившись, наказав розпалити сковороди і казани.
4: Коли вони були розпалені, негайно наказав тому, який узяв на себе відповідь, відрізати язик і, здерши шкіру з нього, відітнути члени тіла, на виду інших братів і матері.
5: Позбавленого всіх членів, але ще дихаючого, повелів віднести до багаття і палити на сковороді; коли ж від сковороди поширилися сильні випари, вони разом з матір’ю умовляли одне одного мужньо перетерпіти смерть, го­ворячи:
6: Господь Бог бачить і за істиною змилосердиться над нами, як Мойсей звістив у своїй пісні перед лицем народу: «і над рабами Своїми змилосердиться».
7: Коли помер перший, вивели на наругу другого і, здерши з голови шкіру з волоссям, запитували, чи буде він їсти, перше ніж будуть мучити по частинах його тіло?
8: Він же, відповідаючи вітчизняною мовою, сказав: ні. Тому і він прийняв муки таким же чином, як перший.
9: Будучи ж при останньому подиху, сказав: ти, мучителю, позбав­ляєш нас теперішнього життя, але Цар миру воскресить нас, які помер­ли за Його закони, для життя вічного.
10: Після того третій підданий був нарузі, і на вимогу дати язик— негайно виставив його, безстрашно простягнувши і руки,
11: і мужньо сказав: від неба я одержав їх і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову одержати їх.
12: Сам цар і ті, що були з ним, здивовані були такою мужністю отрока, як він ні у що ставив страждання.
13: Коли помер і цей, у такий самий спосіб шматували і мучили четвертого.
14: Будучи близьким до смерти, він так говорив: тому, хто помирає від людей, бажано покладати надію на Бога, що Він знову оживить; для тебе ж не буде воскресіння до життя.
15: Потім привели і почали мучити п’ятого.
16: Він, дивлячись на царя, сказав: маючи владу­ над людьми, ти, сам підданий тлінню, робиш, що хочеш; але не думай, щоб рід наш залишений був Богом.
17: Зачекай, і ти побачиш велику силу Його, як Він покарає тебе і сім’я твоє.
18: Після цього привели шостого, який, готуючись до смерти, сказав: не обманюй себе даремно, бо ми терпимо це за себе, згрішивши перед Богом нашим, від того і сталося гідне подиву.
19: Але не думай залишитися безкарним ти, що набрався сміливости протистояти Богу.
20: Най­більше ж достойна здивування і слав­ної пам’яті мати, яка, бачачи, як сім її синів умертвлені протягом од­ного дня, благодушно переносила це у надії на Господа.
21: Сповнена доб­лес­них почуттів і укріплюючи жіноче міркування чоловічим духом, во­на заохочувала кожного з них вітчизня­ною мовою і говорила їм:
22: я не знаю, як ви з’явилися в утробі моїй; не я дала вам дихання і життя; не мною утворився склад кожного.
23: Отже, Творець світу, Який утворив природу людини й упорядкував походження усіх, знову дасть вам дихання і життя з милістю, оскільки ви тепер не щадите самих себе за Його закони.
24: Антиох же, думаючи, що його зневажають, і приймаючи ці слова за наругу над собою, переконував наймолодшого, який ще залишався, не тільки словами, але і клятвеними запевненнями, що і збагатить і ощас­ливить його, якщо він відступить від отецьких законів, що буде мати його за друга і довірить йому почесні посади.
25: Але оскільки юнак ніскільки не слухав, то цар, покликавши матір, переконував її порадити синові зберегти себе.
26: Після багатьох його умовлянь, вона погодилася умовляти сина.
27: Нахилившись же до нього і насміхаючись з жорстокого мучителя, вона так говорила вітчизняною мовою: сину! май милість до мене, яка дев’ять місяців носила тебе в утробі, три роки годувала тебе молоком, вигодувала і виростила і виховала тебе.
28: Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і, бачачи все, що на них, пізнай, що все створив Бог з нічого і що так з’явився і рід людський.
29: Не страшися цього вбивці, але будь достойним братів твоїх і прийми смерть, щоб я з милос­ти Божоїзнову придбала тебе з братами твоїми.
30: Коли вона ще продовжувала говорити, юнак сказав: чого ви очікуєте? Я не слухаю повеління царя, а підкорююся повелінню закону, який був даний батькам нашим через Мойсея.
31: Ти ж, винахіднику всього зла для євреїв, не уникнеш рук Божих.
32: Ми страждаємо за свої грі­хи.
33: Якщо для напоумлення і пока­рання нашого живий Господь і про­гнівався на нас на деякий час, то Він знову змилостивиться над ра­бами Сво­їми;
34: ти ж, нечестивий і най­злочинніший з усіх людей, не підносься марно, величаючись облудни­ми надіями, що ти піднімеш руку на рабів Його,
35: бо ти ще не уник суду всемогутнього і всевидючого Бога.
36: Брати наші, перетерпівши нині ко­роткі муки, за завітом Божим одержали життя вічне, а ти за судом Бо­жим понесеш праведне покарання за гордовитість.
37: Я ж, як і брати мої, віддаю і душу і тіло за отецькі закони, закликаючи Бога, щоб Він скоро­ змилосердився над народом, і щоб ти з муками і карами сповідав, що Він єдиний є Бог,
38: і щоб на мені і на братах моїх закінчився гнів Все­мо­гутнього, який праведно спостиг весь рід наш.
39: То­ді розгніваний цар учинив з ним ще жорстокіше, ніж з інши­ми, обурюючись за насміяння.
40: Так і цей скінчив життя чистим, ціл­ком поклавшись на Господа.
41: Піс­­­­ля си­нів померла і мати.
42: Про жертви ідольські і про незвичайні муки сказано достатньо.