Біблія українською мовою

Друга книга Маккавеїв

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 6
1: Через якийсь час цар послав одного старця, афінянина, примушувати юдеїв відступати від зако­нів батьківських і не жити за законами Божими,
2: а також осквернити­ храм Єрусалимський і найменувати його храмом Юпітера Олімпійського, а храм у Гаризині, оскільки меш­канці того місця прибульці, храмом Юпітера странноприїмного.
3: Важким і нестерпним було для народу не­­щастя, що настало.
4: Храм наповнився любодійством і нечестям від язичників, які, спілкуючись з блуд­ницями, змішувалися з жінками у са­мих священних притворах і вно­си­ли всередину речі недозволені.
5: І жертовник наповнився непотребними, забороненими законом речами.
6: Не можна було ні зберігати суботи, ні до­­тримуватися батьківських свят, ні на­віть називатися юдеєм.
7: З тяжким­ примусом водили їх щомісяця у день народження царя на ідольські жерт­ви, а на свято Діониса примушували юдеїв у плющових вінках іти в урочистому ході на честь Діониса.
8: Таке повеління вийшло і сусіднім еллінським містам, за наущенням Птоломея, щоб вони так само діяли проти юдеїв і змушували їх приносити ідольські жертви,
9: а тих, що не погоджувалися перехо­ди­ти до еллінських звичаїв, убива­ли.­­ Тоді-то можна було бачити справжню біду.
10: Дві жінки звинувачені були у тім, що обрізали своїх дітей; і за це, привісивши до сосків їхніх немовлят і перед народом провівши по місту, скинули їх зі стіни.
11: Інші бігли у ближні печери, щоб потай святкувати сьомий день, але, будучи виданими Филипу, були спалені, бо вони неправедним вважали захи­щатися з поваги до святости дня.
12: Тих, кому випаде читати цю книгу, прошу не страшитися напастей і зрозуміти, що ці страждання служать не на погублення, а на напоумлення роду нашого.
13: Бо те са­ме, що нечестивцям не дається бага­то часу, але швидко піддаються вони карам, є знамення великого благодіяння.
14: Бо не так, як до інших народів, продовжує Господь дов­го­терпіння, щоб карати їх, коли вони досягнуть повноти гріхів, не так судив Він про нас,
15: щоб покарати нас після, коли вже досягнемо краю гріхів.
16: Він ніколи не відбирає у нас Своєї милости і, караючи нещастями, не залишає Свого народу.
17: Втім, нехай буде це сказано на пам’ять нам: після цих небагатьох слів повернемося до оповіді.
18: Був такий собі Єлеазар, з перших­ книжників, муж, який уже до­сяг­­ старости, але дуже красивої зов­ніш­­­­но­с­ти: його примушували, розкриваючи­ йому рот, їсти свиняче м’ясо.
19: Віддаючи перевагу славній смерті перед зганьбленим життям, він добровільно пішов на муки, і плював,
20: як належало тим, хто вирішив­ ус­тояти проти того, чого з любови до життя не дозволено споживати.
21: То­ді приставлені до беззаконного жерт­во­приношення, які знали цього му­жа­ з давнього часу, відкликавши його, наодинці переконували його принес­ти ним самим приготоване м’ясо, яке він міг би споживати, і прикинутися, начебто їсть призначене від царя жертовне м’ясо,
22: щоб через це уник­нути смерти і за давньою з ними друж­­бою скорис­татися їхнім людино­любством.
23: Але він, утвердившись у добрій думці, гідній його віку і поважної старости і досягнутої ним славної сивини, і благочестивого з дитинства виховання, а найбільше— святого і Богом даного законоположення, згідно з цим відповів, і сказав: негайно віддати на смерть;
24: бо негідно у нашому віці лицемірити, щоб багато хто з юних, дізнавшись, що дев’янос­то­літній Єлеазар перейшов у язичництво,
25: і самі внаслідок мого лицемірства, заради корот­кого і нікчемного життя, не впали через мене в оману, і через те я поклав би нечестя і пляму на мою старість.
26: Як­що у даний час я і позбудуся мук від людей, але не уникну правиці Всемогутнього ні в цьому житті, ні після смерти.
27: Тому, муж­ньо розлу­чаючись тепер з життям, сам я буду гідним старости,
28: а юним залишу добрий приклад— охоче і мужньо приймати смерть за шановані і святі­ закони. Сказавши це, він одразу ж пішов на муки.
29: Тоді й ті, які вели його, незадовго перед цим вияв­лену до нього доброзичливість змі­ни­­ли на ненависть через вищесказані слова, бо вони вважали їх бо­жевіллям.
30: Го­туючись уже померти під ударами, він, застогнавши, промовив: Господу, Який має досконале відання, відомо, що я, маючи можливість уникнути смерти, приймаю через бичування тіла жорстокі страж­дання, а душею охоче терплю їх зі страху пе­ред Ним.
31: І так помер він, залишивши у смерті своїй не тільки юнакам, але і дуже багатьом з наро­ду зразок доблести і пам’ятник доб­рочесности.