Біблія українською мовою

Друга книга Маккавеїв

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 4
1: А вищезгадуваний Симон, зробившись зрадником скарбів і бать­­ківщини, зводив наклепи на Онію, ніби він сам заохочував Іліодора і був винуватцем зла.
2: Благодійника міста, піклувальника за єдиноплемінників і ревнителя законів, він насмілився називати супротивником правителя.
3: Коли ж ворожнеча дійшла до того, що через одного з довірених людей Симона стали звершуватися вбивства:
4: тоді Онія, бачачи, що боротьба небезпечна, що Аполлоній, як воєначальник Келе-Сирії і Фінікії, шаленіє, збільшуючи злобу Симона,
5: вирушив до царя, не як обвинувач співгромадян, але маючи­ на увазі користь кожного й усього народу,
6: бо він бачив, що без царсь­кого захисту неможливо мирно влаштувати справи, і Симон не зали­шить свого безумства.
7: Але ко­ли по­­мер Селевк, і одержав царство Анти­ох, прозваний Єпифаном, тоді домагався священноначалля Іасон, брат Онії,
8: пообіцявши царю при побаченні триста шістдесят талантів срібла і з деяких прибутків вісім­десят талантів.
9: Понад те обіцяв і ще підписати сто п’ятдесят талантів, якщо надано йому буде владою його влаштувати училище для тілес­них вправ юнаків і писати єрусалим­лян антиохійцями.
10: Коли цар дав згоду, і він одержав владу, негайно почав схиляти одноплемінників своїх до еллінських звичаїв.
11: Він відки­нув людинолюбно надані юдеям царські пільги за клопотанням Іоана, батька Евполемового, який посилав посольство до римлян про дружбу і союз; порушуючи законні установи, він вводив супротивні закону звичаї.­
12: Навмисно під самою фортецею по­будував він училище для тілесних вправ юнаків і, залучивши кращих з юнаків, підводив їх під соромітну покришку.
13: Так з’явилася схильність до еллінізму і зближення з іноплемінництвом унаслідок непомірного нечестя Іасона, цього безбожника, а не первосвященика,
14: так що священики перестали бути ревними до служіння жертовнику і, нехтуючи храм і будучи недбалими до жертв, поспішали брати участь у противних закону іграх палестри за закликом кинутого диска.
15: Ні у що стави­ли вони вітчизняну пошану; тільки еллінські почесті визнавали найкращими.
16: За це спіткало їх тяжке відвідування, і ті самі, з якими вони змагалися у способі життя і хотіли в усьому уподібнитися, стали їхніми ворогами і мучителями;
17: бо нечестиво чинити проти Божественних законів неможливо безкарно, як по­казує час, що настає після того.
18: Ко­ли святкувалися у Тирі п’ятирічні ігри, і цар був присутній там,
19: тоді нечестивий Іасон послав туди глядачами антиохійців з Єрусалима, щоб доставити триста драхм срібла на жертву Геркулесу; але самі ті, що принесли, просили не вживати їх на жертву, вважаючи це непристойним, а призначити на інші витрати:
20: отже, ним послані ці гроші у жертву Геркулесу від імені того, хто посилав, а тими, що принесли, вони обернені на влаштування гребних суден.
21: Ко­ли потім Аполлоній, син Менесфея, був посланий у Єгипет з нагоди сход­ження на престіл царя Птоломея Филометора, Антиох запідозрив його у ворожості до себе і почав намагатися убезпечити себе проти нього; тому, вирушивши в Іоппію, він прийшов до Єрусалима.
22: Чудово при­йнятий Іасоном і містом, він увійшов при світильниках і вигуках, і звідти вирушив з військом у Фінікію.
23: Піс­­ля трьох років Іасон послав Менелая, брата вищезгаданого Симона, щоб він доставив цареві гроші і зробив представлення деяких потріб­них справ.
24: Він же, представившись цареві і підлестивши його владі, захопив собі священноначалля, надбавивши триста талантів срібла проти Іасона.
25: Одержавши від царя накази, він повернувся, не принісши з собою нічого гідного первосвященства, а тільки гнів жорстокого тирана і лють дикого звіра.
26: Так Іасон, який обманув свого брата, сам був обманутий іншим і, як вигнанець, відійшов у країну Аммонитську.
27: Менелай же одержав владу, але ніскільки не турбувався про обіцяні цареві гроші, хоч Сострат, начальник міської фортеці, і робив вимоги,
28: бо на ньому лежав збір данин; з цієї причини обоє вони були викликані царем.
29: Менелай залишив спадкоємцем первосвященства брата свого Лисимаха, а Сострат— Кратита, начальника кіпрян.
30: У той час, як це відбувалося, збунтувалися тарсяни і маллоти за те, що вони віддані були у дар Антиохиді, наложниці царській.
31: Тому цар поспішно вирушив, щоб дати лад справам, залишивши замість себе Андроника, одного з почесних санов­ників.
32: Тоді Менелай, думаючи скористатися сприятливою нагодою, викрав із храму деякі золоті сосуди і подарував Андронику, а інші продав у Тирі й навколишніх містах.
33: Достовірно дізнавшись про те, Онія викрив його і відійшов у безпечне місце— Дафну, що лежить біля Антиохії.
34: Тому Менелай, заставши наодинці Андроника, просив його уби­ти Онію; і він, прийшовши до Онії і підступно запевнивши його, давши­ руку з клятвою, хоч і був у пі­­­­­доз­рі, пе­­­­реконав його вийти зі сховища і негайно убив, не посоромившись правди.
35: Цим роздратовані були не тільки юдеї, але і багато хто з інших­ народів, і обурювалися на беззаконне убивство цього мужа.
36: Ко­ли ж цар повернувся з країн Киликії, то юдеї, які були у місті, (*разом) з обуреними еллінами донесли йому, що Онію вбили безвинно.
37: Ан­тиох, ду­шевно засмучений і роз­чулений спів­чуттям, оплакував чесноти і велике благочестя померлого,
38: й у гніві на Андроника, негайно знявши з нього порфиру і роздерши одяг, наказав водити його по всьому місту і на тому самому місці, де він злочинно погубив Онію, стратити­ вбив­цю; чим Господь і воздав йому заслу­жену кару.
39: Коли ж у місті було вчинено багато святотатств Лисимахом, зі зволення Менелая, і рознеслася про те чутка, то народ повстав на Лисимаха, бо викрадено було багато золотих сосудів.
40: Коли повстав народ, сповнений гніву, то Лисимах озброїв до трьох тисяч чоловік і почав без­законне насильство під проводом одного тирана, старого літами і не менш застарілого у безумстві.
41: По­ба­чивши таке насильство Лисимаха,­ одні схопили каміння, інші— товсті кілки, а деякі, хапаючи з зем­лі пилюку, кидали всі разом на людей Лисимаха,
42: і таким чином багатьох з них поранили, інших уразили, і всіх змусили тікати, а самого свя­то­татця умертвили біля скарб­ниці.
43: Що­до цього відбувся суд над Менелаєм.
44: Коли цар прибув у Тир, то послані від зібрання старійшин три мужі представили йому скаргу.
45: Менелай, уже взятий, обіцяв Птоломею, синові Дорименовому, великі гроші, якщо він ублагає за нього царя.
46: І Птоломей, відкликавши царя у притвор під приводом відпочинку, перекрутив справу.
47: Менелая, винуватця всього зла, звільнив від звинувачень, а нещасних, які, якби і перед скіфами говорили, були б відпущені незасудженими, засудив на смерть.
48: Так швидко понесли несправедливу страту ті, що говорили на захист міста, народу і священних сосудів.
49: Тиряни, обурюючись на те, щедро доставили потрібне для поховання їх.
50: А Менелай, завдяки користолюбству начальників, ут­римав за собою владу і, зростаючи у злобі, зробився жорстоким ворогом громадян.