Біблія українською мовою

Друга книга Маккавеїв

← попередній розділ

Розділ 15
1: Коли довідався Никанор, що ті, які були з Іудою, знаходяться у країні Самарійській, то думав зовсім безкарно напасти на них у день спокою.
2: Коли ж юдеї, які невільно супроводжували його, говори­ли: «не губи їх так жорстоко і нелюдяно, воздай честь дню, освяченому Всевидючим»;
3: тоді цей нечестивець запитав: «невже є Владика на небі, Який повелів святкувати день субот­ній?»
4: І коли вони відповіли: «є жи­вий Господь, Владика небесний, Який повелів шанувати сьомий день»,
5: то він сказав: «а я— господар на землі,­ який повеліває взяти зброю і виконати царську службу». Втім, він не встиг звершити свого наміру.
6: Звеличуючись з великою гордістю, Никанор думав здобути загальну перемогу над тими, що були з Іудою.
7: Маккавей же не переставав надіятися з повною упевненістю, що одер­жить заступництво від Господа.
8: Він переконував тих, що були з ним, не страшитися навали язичників, але, згадуючи приклади небесної допомоги, які були раніше, і нині очікувати собі перемоги і допомоги від Вседержителя.
9: Втішаючи їх обітни­цями закону і пророків, нагадуючи їм подвиги, звершені ними самими, він надихнув їх мужністю.
10: Збуджуючи дух їхній, він переконував їх, указуючи притому на віроломність язичників і порушення ними клятв.
11: Озброїв же він кожного не стільки міцними щитами і списами, скільки переконливими добрими промовами, і притім усіх обрадував розповіддю про гідне ймовірности сновидіння.
12: Видіння ж його було таке: він бачив Онію, який був первосвящеником, мужа чесного і доброго, поважного на вигляд, лагідного норовом, приємного у словах, який з дитинства ревно засвоїв усе, що стосувалося чеснот,— бачив, що він, простягаючи руки, молиться за весь народ юдейський.
13: Потім явився інший муж, прикрашений сивинами і славою, оточений дивною і надзвичайною величчю.
14: І сказав Онія: це братолюбець, який багато молиться за народ і святе місто, Єремія, пророк Божий.
15: Тоді Єремія, простягши праву руку, дав Іуді золотий меч і, подаючи його, сказав:
16: візьми цей святий меч, дар від Бога, яким ти знищиш ворогів.
17: Утішені настільки добрими словами Іуди, які могли пробуджувати до мужности і зміцнювати серця юних, юдеї наважилися не розташовуватися станом, а відважно напасти і, з повною мужністю вступивши у битву, вирішити діло, бо місто і святиня і храм перебували у небезпеці.
18: Боротьба за дружин і дітей, братів і рідних здавалася їм ділом менш важливим; найбільше і переважне побоювання було за святий храм.
19: Для тих, які залишилися у місті, також чимало було занепокоєння, бо вони тривожилися за битву, яка мала бути у полі.
20: Отже, коли всі очікували, що настає вирішення діла, коли вороги вже з’єдналися і військо було постав­лене у стрій, слони розміщені у належних місцях і кіннота розташована по боках,—
21: Маккавей, бачачи наступ численного війська, строкатість приготованої зброї і лютість звірів, здійняв руки до неба і закликав Господа, Який творить чудеса і все бачить, знаючи, що не зброєю здобувається перемога, але Сам Він, як Йому вгодно, дарує перемогу достойним.
22: У молитві своїй він так говорив: Ти, Господи, за часів Єзекії, царя Юдейського, послав ангела,— і він уразив із полку Сеннахиримового сто вісімдесят п’ять тисяч.
23: І нині, Господи небес, пошли доб­рого ангела перед нами на страх і трепет ворогам.
24: Силою правиці Твоєї нехай будуть уражені ті, що прийшли з хулою на святий народ Твій. Цим він скінчив.
25: Ті, що були з Никанором, ішли зі звуком труб і криками,
26: а ті, що знаходилися з Іудою, з призиванням і молитвами вступили у битву з ворогами.
27: Рука­ми воюючи, а серцями молячися Бо­гу, вони побили не менше тридцяти п’яти тисяч, дуже обрадувані видимою допомогою Божою.
28: Закінчив­ши діло і радісно повертаючись, во­ни дізналися, що Никанор упав у своєму всеозброєнні.
29: Коли крик і шум затихли, вони звеличили Господа вітчизняною мовою.
30: Тоді Іуда, первоподвижник за співгромадян і тілом і душею, який кращі літа свої віддав для одноплемінників, дав наказ, щоб відтяли голову Никанора­ і руку з плечем і несли в Єрусалим.
31: Прийшовши туди, він скликав одноплемінників і поставив перед жер­товником священиків, покликав і тих, які знаходилися у фортеці,
32: і, по­казавши голову мерзенного Никанора і руку злохульника, яку він простягав на святий дім Вседержителя і звеличувався,
33: наказав вирізати язик у нечестивого Никанора і, роздрібнивши його, розкидати птахам, руку ж безумця повісити навпроти храму.
34: Тоді всі, звертаючись до неба, прославляли Господа, Який явив допомогу, і говорили: благословенний Той, Хто зберіг неосквер­неним місце Своє!
35: Голову ж Никанора повісив він на фортеці як ви­диме для всіх і ясне знамення допомоги Господньої.
36: І всі загальним присудом визначили: ніколи не залишати без торжества день цей, ша­нувати як свято тринадцятий день дванадцятого місяця, називаного сир­­ською мовою Адаром, за день до дня Мардохеєвого.
37: Так скінчилася справа з Никанором; і оскільки з того часу місто залишилося у владі євреїв, то я і закінчу тут моє слово.
38: Якщо я виклав його добре і задовільно, то я цього і бажав; якщо ж слабко і посередньо, то я зробив те, що було під силу мені.
39: Неприємно пити ок­ремо вино і негайно ж окремо воду, тоді як вино, змішане з водою, солодке і приносить задоволення; так і складений твір приємно займає слух читача при співмірності. Тут нехай буде кінець.