Біблія українською мовою

Друга книга Маккавеїв

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 14
1: Через три роки дійшла чутка­­­­ до Іуди і тих, що були з ним, що Димитрій, син Селевка, приплив до пристані Трипільської з силь­ним сухопутним і морським військом
2: і, ово­лодівши країною, умертвив Антиоха й опікуна його Лісія.
3: Алким же якийсь, що був раніше первосвящеником, але добровіль­но осквернився у смутні часи, подумавши, що ніяким чином немає йому спасіння і немає доступу до священного жертовника,
4: у сто п’ятдесят першому році прийшов до царя Димитрія і приніс йому золотий вінець і пальму і зверх того оливкові гілки,­ які вважалися приналежностями храму,— і в цей день Алким нічого не зробив.
5: Улучивши ж час, сприятливий для його безумного задуму, коли він покликаний був Димитрієм у зібрання ради і коли його запитали, в якому стані і настрої перебувають юдеї, він сказав на це:
6: так звані з юдеїв асидеї, вождем яких Іуда Маккавей, підтримують війну і чинять заколоти, не даючи царству досягти добробуту.
7: Тому я, позбавлений честі предків моїх, тобто священноначалля, прийшов тепер сюди,
8: по-перше, щиро вболівати за те, що належить цареві, по-друге, маючи на увазі своїх співгромадян; бо від нерозсудливости названих людей немало бідує весь рід наш.
9: Ти ж, царю, довідавшись про все це, потурбуйся про країну і про пригноблений рід наш, за доступним для всіх людинолюбством твоїм:
10: доки залишається Іуда, не може бути спокою.
11: Коли це було сказано ним, інші радники, що мали ворожнечу до Іуди, ще більш підбурили Димитрія.
12: Він негайно покликав Никанора, який завідував слонами, і, при­значивши його воєначальником у Юдею, послав його,
13: давши наказ, щоб Іуду умертвити, спільників його розсіяти, Алкима ж поставити первосвящеником великого храму.
14: То­ді язичники, які втекли з Юдеї від Іуди, натовпами сходилися до Никанора у надії, що нещастя і біди юдеїв зробляться для них благоденством.
15: Юдеїж, почувши про похід Никанора і приєднання до нього язичників, посипали голови землею, і молилися Тому, Хто до віку встановив народ Свій і завжди видимо захищав наділ Свій.
16: За повелінням вождя свого вони поспіхом піднялися звідти і зійшлися з ними біля селища Дессау.
17: Симон, брат Іуди, вступив у битву з Никанором, але незабаром, при раптовому наступі супротивників потерпів невелику по­разку.
18: Втім, Никанор, чувши, яку хоробрість мали ті, що знаходилися з Іудою і яку відважність у битвах за батьківщину, побоявся ви­рішити справу кровопролиттям;
19: то­му послав Посидонія, Феодота і Маттафію— укласти з юдеями мир.
20: Після довгого розмірковування про це, і коли вождь сповістив про те народ, склалася одностайна думка, і вони погодилися на переговори
21: і призначили день, у який би зійтися їм разом наодинці, і коли він настав, поставили для кожного особливі сідалища.
22: Іуда ж поставив у зручних місцях озброєних людей напоготові, щоб від ворогів раптово не пішло якого-небудь лиходійства,— і мали вони мирну нараду.
23: Никанор пробув у Єрусалимі деякий час, і не зробив нічого недоречного, і відпустив зібраний народ.
24: Він постійно мав Іуду з собою і душевно прихилився до цього мужа;
25: переконав його одружитися, щоб народжувати дітей. Іуда одружився, заспокоївся і насолоджувався життям.
26: Алким же, бачачи взаємну їх один до одного­ прихильність і союз, який склався між ними, зібрався з духом, прийшов до Димитрія і сказав, що Никанор має ворожі для царства наміри, бо призначив Іуду, зловмисника проти царства, своїм спадкоємцем.
27: Цар, розгніваний і роздратований цими наклепами лиходія, написав до Никанора, заявляючи, що йому тяжко переносити такий договір, і наказував негайно ж прислати Мак­кавея в Антиохію у кайданах.
28: Ко­ли довідався про це Никанор, то знітився,­ і засмучений був тим, що повинен був відкинути встановлений союз з людиною, яка не зробила нічого несправедливого.
29: Але оскільки не можна було противитися цареві, то він вичікував благоприємної нагоди виконати це хитрістю.
30: Маккавей же, помітивши, що Никанор почав поводитися з ним суворіше і при звичайних зустрічах став грубішим, і зробивши висновок, що не від добра виходить ця суворість, і зібравши чималу кількість з тих, що знаходилися при ньому, сховався від Никанора.
31: Коли останній довідався, що Іуда майстерно ви­передив його хитрістю, то прийшов у великий і святий храм, коли свяще­ники приносили встановлені жертви, і наказав, щоб вони видали того мужа.
32: Коли ж вони з клятвою гово­рили, що не знають, де знаходиться той, кого він шукає,
33: то він, простягнувши правицю на храм, покляв­ся, сказавши: якщо ви не видасте ме­ні Іуду зв’язаним, то я цей храм Божий зрівняю з землею, роз­копаю жертовник, і збудую тут слав­ний храм Діонису.
34: Сказавши це, він відійшов. Священики ж, здійма­ючи руки до неба, благали постійно­го Захисника народу нашого і говорили:
35: Ти, Господи, не маючи ні в чому нестатку, благоволив храму цьо­му бути місцем Твого перебування­ між нами.
36: І нині, Святий Господь усякої святині, збережи навіки неоскверненим цей недавно очищений дім і закрий уста неправедні.
37: Никанору ж указали на якогось Разиса з єрусалимських старійшин, як на друга громадян, який мав дуже добру славу і за свою доброзичливість був прозваним батьком юдеїв.
38: Він у попередні смутні часи стояв на боці юдейства і з усією старанніс­тю віддавав за юдейство і тіло і ду­шу.­
39: Никанор, бажаючи показати, яку він має ненависть проти юдеїв, послав понад п’ятсот воїнів, щоб схопити його,
40: бо думав, що, взявши його, заподіє їм нещастя.
41: Коли ж натовп хотів оволодіти вежею й уривався у ворота двору, і вже нака­зано було принести вогню, щоб запа­лити ворота, тоді він, у неминучій небезпеці бути захопленим, простромив себе мечем,
42: бажаючи краще доблесно вмерти, ніж потрапити до рук беззаконників і негідно знечестити своє благородство.
43: Але ос­кільки удар виявився від поспіху не­точним, а натовп уже вривався у две­рі, то він, відважно вбігши на стіну, мужньо кинувся з неї на натовп народу.
44: Коли ж ті, що стояли, поспіхом розступилися, і залишився порожній простір, то він упав у середину на живіт.
45: Дихаючи ще і згораючи обуренням, незважаючи на кров, що лилася струмком, і тяж­кі рани, встав і, пробігши крізь натовп народу, зупинився на одній крутій скелі.
46: Зовсім уже стікаючи кров’ю, він вирвав із себе нутрощі й, узявши їх обома руками, кинув у натовп і, благаючи Господа життя і духу знову дати йому життя і дихан­ня, скінчив таким способом життя.