Біблія українською мовою

Четверта книга Царств

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 7
1: І сказав Єлисей: вислухайте слово Господнє: так говорить Гос­подь: завтра в цей час міра борошна кращого будепо сиклю і дві міри ячменю по сиклю біля воріт Самарії.
2: І відповів сановник, на руку якого цар спирався, чоловіку Божому, і сказав: якби Господь і відкрив вікна на небі, і тоді чи може це бути? І сказав той: ось побачиш очима тво­їми, але їсти цього не будеш.
3: Чотири чоловіка прокажених знаходилися біля входу у ворота і говорили вони один одному: навіщо нам сидіти тут, очікуючи смерти?
4: Якщо зважитися нам піти в місто, то в місті голод, і ми там помремо; якщо ж сидіти тут, то також помремо. Піде­мо­ краще в стан сирійський. Якщо залишать нас у живих, будемо жити, а якщо умертвлять, помремо.
5: І вста­ли в сутінках, щоб іти в стан сирійський. І прийшли до краю стану сирійського, і ось, немає там жодної людини.
6: Господь зробив те, що стану сирійському почувся стукіт коліс­ниць та іржання коней, шум війська­ великого. І сказали вони один одному: очевидно, найняв проти нас цар Ізраїльський царів хеттейських і єги­петських, щоб піти на нас.
7: І встали і побігли в сутінках, і залишили намети свої, і коней своїх, і ослів своїх, весь стан, як він був, і побігли, рятуючи себе.
8: І прийшли ті прокажені до краю стану, і ввійшли в один намет, і їли і пили, і взяли звідти срібло, і золото, і одяг, і пішли і сховали. Пішли ще в інший намет, і там узяли, і пішли і сховали.­
9: І сказали один одному: не так ми робимо. День цей— день радісної звістки, якщо ми будемо баритися і будемо чекати ранкового світ­ла, то впаде на нас провина. Ходімо ж і повідомимо дім царський.
10: І прийшли, і покликали воротарів міських, і розповіли їм, говорячи: ми хо­дили в стан сирійський, і ось, немає там ні людини, ні голосу людського,­ а тільки коні прив’язані, і осли прив’язані, і намети, як бути їм.
11: І по­кликали воротарів, і вони переда­ли звістку в самий палац царський.
12: І встав цар уночі, і сказав слугам своїм: скажу вам, що роблять з нами сиріяни. Вони знають, що ми терпимо голод, і вийшли зі стану, щоб сховатися в полі, думаючи так: «ко­ли вони вийдуть з міста, ми захопимо їх живими і ввійдемо в місто».
13: І відповів один зі службовців при ньому, і сказав: нехай візьмуть п’ять з останніх коней, що залишилися в місті, [з усього ополчення ізраїльтян тільки і залишилося в ньому, з усього ополчення ізраїльтян, що за­гинуло], і пошлемо, і подивимося.
14: І взяли дві пари коней, запряжених у колісниці. І послав цар услід сирійському війську, сказавши: підіть, подивіться.
15: І їхали за ним до Йордану, і ось уся дорога встелена одягом і речами, які покидали сиріяни при поспішній утечі своїй. І повернулися послані, і донесли цареві.
16: І вийшов народ, і розграбував стан сирійський, і була міра борошна­ кращого по сиклю, і дві міри ячменю по сиклю, за словом Господнім.
17: І цар поставив того сановника, на руку якого спирався, біля воріт; і розтоптав його народ у воротах, і він помер, як сказав чоловік Божий, який говорив, коли приходив до нього цар.
18: Коли говорив чоловік Божий царю так: «дві міри ячменю по сиклю, і міра борошна кращого по сиклю будуть завтра в цей час біля воріт Самарії»,
19: тоді відповів цей сановник чоловіку Божому і сказав: «якби Господь і відкрив вікна на небі, і тоді чи може це бути?» А він сказав: «побачиш твоїми очима, але їсти цього не будеш».
20: Так і збулося з ним; і затоптав його народ у воротах, і він помер.